19 червня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/7646/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - Акціонерного товариства «Житомиробленерго» (далі - Товариство, позивач, скаржник) - Коваль А.Д. (адвокат),
відповідача - Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення АМК, відповідач) - Тацишина О.П. (самопредставництво),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства
на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2024 (головуючий - суддя Щербаков С.О.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 (головуючий - суддя Станік С.Р., судді Гончаров С.А., Тищенко О.В.)
у справі за позовом Товариства
до Відділення АМК
про визнання недійсним та скасування розпорядження.
Предметом судового розгляду є наявність/відсутність підстав для визнання недійсним розпорядження Відділення АМК.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство звернулося до суду з позовною заявою до Відділення АМК про визнання недійсним та скасування розпорядження Адміністративної колегії Відділення АМК.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розпорядження відповідача є незаконним та необґрунтованим, оскільки у Товариства відсутні ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Позивач вказував, що Товариство діє виключно в межах норм постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП), а тому відсутні ознаки порушення передбаченого пунктом 2 статті 50 та частиною першою статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон) у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з розподілу електричної енергії, а отже, на думку позивача, у Відділення АМК відсутні підстави для винесення розпорядження про початок розгляду справи за ознаками порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 17.10.2024, яке залишено без змін Північним апеляційним господарським судом постановою від 11.03.2025 у справі №910/7646/24, у задоволенні позову відмовив.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Товариство, посилаючись на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Товариство у касаційній скарзі з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання права оскарження розпорядження органу Антимонопольного комітету України (далі - АМК, Комітет) відповідно до редакції статті 60 Закону від 01.01.2024.
5. Позиція іншого учасника справи
5.1. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив касаційну скаргу Товариства залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що 18.04.2024 Адміністративною колегією Відділення АМК прийнято розпорядження №60/63-рп/к «Про початок розгляду справи за ознаками порушення законодавства про захист економічної конкуренції» у справі №393/60/63-рп/к.24 (далі - Розпорядження), яким вирішено розпочати розгляд справи у зв'язку з наявністю в діях Товариства ознак порушення, передбаченого пунктом 2 статті 50 та частиною першою статті 13 Закону, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з розподілу електричної енергії у межах території ліцензійної діяльності Товариства. Аналіз та збір доказів доручено Другому відділу досліджень і розслідувань (пункт 2 резолютивної частини Розпорядження).
6.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач, зокрема, зазначав, що Розпорядження є незаконним і необґрунтованим, оскільки Товариство діє в межах чинного законодавства, відповідно до постанов НКРЕКП та не зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з розподілу електричної енергії. Позивач зазначає, що Товариство правомірно діючи на підставі постанови НКРЕКП від 05.10.2018 №1175 (із внесеними змінами постановою НКРЕКП від 25.08.2021 №1430), постанови НКРЕКП від 26.06.2020 №1219 та роз'яснень НКРЕКП від 31.12.2021 за вих. №15538/17.2.1/7-21, з початку 2022 року застосовувало до субспоживачів, що отримують електричну енергію на межі балансової належності між основним споживачем та субспоживачем зі ступенем напруги нижче 27,5 кВ, в тому числі і для Товариства з обмеженою відповідальністю «Малинська фабрика спеціального паперу» (далів - ТОВ «Малинська фабрика спеціального паперу»), тариф на розподіл електричної енергії по другому класу споживання.
6.3. Суди попередніх інстанцій зазначили, як вбачається зі змісту Розпорядження:
- Товариство є єдиним суб'єктом господарювання, яке надавало послуги з розподілу електричної енергії у межах території ліцензійної діяльності Товариства;
- ТОВ «Малинська фабрика спеціального паперу» та Товариством укладено договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії від 28.12.2018 №12-2 (далі - Договір), відповідно до якого Товариство надає ТОВ «Малинська фабрика спеціального паперу» послуги з розподілу (передачі) електричної енергії, параметри якості якої відповідають показникам, визначеним Кодексом системи передачі та Кодексом систем розподілу, за об'єктом, технічні параметри якого фіксуються в паспорті точки розподілу за об'єктом споживача, який є додатком №2 до цього договору, та в особовому рахунку споживача й облікових базах даних оператора системи;
- відповідно до додатку №2 до Договору [паспорт точки (точок) розподілу електричної енергії ТОВ «Малинська фабрика спеціального паперу»] ступінь напруги приєднання на об'єктах споживача становить 110 кВт;
- листом від 27.07.2023 №013/16513 (вх. Відділення АМК від 31.07.2023 №60-01/2560) Товариство повідомило Відділення АМК, що електроустановки ТОВ «Малинська фабрика спеціального паперу» підключені від електричної мережі основного споживача Приватного акціонерного товариства «Малинська паперова фабрика - Вайдманн» (далі - ПАТ «Малинська паперова фабрика - Вайдманн»), який відноситься до споживачів 1 класу напруги;
- ПАТ «Малинська паперова фабрика - Вайдманн» (основний споживач) та Товариством (користувач) укладено договір про спільне використання технологічних електричних мереж від 24.12.2019 №13/05/2020;
- з додатку №8 договору від 24.12.2019 №13/05/2020 вбачається, що ТОВ «Малинська фабрика спеціального паперу» приєднана до мереж основного споживача ПАТ «Малинська паперова фабрика - Вайдманн» на I класі напруги;
- Товариство повідомило Відділення АМК, що електроустановки ТОВ «Малинська фабрика спеціального паперу» підключені до електричної мережі основного споживача ПАТ «Малинська паперова фабрика - Вайдманн». Точка розподілу визначена між зазначеними суміжними учасниками ринку та зазначена у акті розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності - в ЗРУ-6 кВ п/ст «Ірша» в комірках №45, №46, №61 на вихідних контактах трансформаторів струму в сторону кабельних ліній 6 кВ;
- Товариство зазначило, що ТОВ «Малинська фабрика спеціального паперу» є субспоживачем ПАТ «Малинська паперова фабрика - Вайдманн» та отримує електроенергію на межі балансової належності з основним споживачем номінальною напругою 6 кВ (нижче 27,5 кВ), що підтверджується актом розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності, який являється додатком до договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, отже і розрахунки за надані послуги з розподілу електричної енергії здійснюються за тарифами 2 класу;
- в укладеному ТОВ «Малинська фабрика спеціального паперу» та Товариством договорі споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії від 28.12.2018 №12-2 відсутні відомості щодо належності ТОВ «Малинська фабрика спеціального паперу» до класів споживачів електричної енергії, диференційованих за ступенями напруги;
- станом на момент укладання договору ТОВ «Малинська фабрика спеціального паперу» та Товариством від 28.12.2018 №12-2 та договору укладеного ПАТ «Малинська паперова фабрика - Вайдманн» та Товариством від 24.12.2019 №13/05/2020 діяв Порядок №1052 (в редакції постанови НКРЕКП від 06.09.2019 №1825), який був обов'язковий для застосування споживачами та учасниками ринку електричної енергії, які уклали договори про розподіл електричної енергії з операторами системи розподілу;
- із укладеного Договору вбачається відсутність меж балансової належності у ТОВ «Малинська фабрика спеціального паперу» з Товариства (оператором системи) безпосередньо у зв'язку з тим, що для ТОВ «Малинська фабрика спеціального паперу» здійснюється розподіл електричної енергії Товариства через мережі ПАТ «Малинська паперова фабрика - Вайдманн», якому, у свою чергу, здійснює її розподіл Товариство на межі балансової належності за 1 класом напруги;
- відповідно до розпорядження НКРЕКП від 18.07.2023 №191-р Товариство зобов'язано привести у відповідність договірні відносини та внести зміни до договорів споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у паперовому вигляді, зокрема, із Суб'єктами підприємницької діяльності;
- ущемлення інтересів Суб'єктів підприємницької діяльності, в тому ж числі ТОВ «Малинська фабрика спеціального паперу» полягає у неправомірності застосування Товариства тарифу на розподіл електричної енергії по другому класу споживання, який є значно вищим, ніж тариф на розподіл по першому класу споживання;
- наведені дії Товариства були б неможливими за умови зазнання ним значної конкуренції на ринку, адже у такому випадку споживачі послуг з розподілу електричної енергії у межах території ліцензійної діяльності Товариства мали б можливість обирати між кількома виконавцями таких послуг та, у разі ущемлення їх інтересів, обрали б іншого виконавця цих послуг. У випадку ж відсутності конкуренції на відповідному ринку і, як наслідок, відсутності у споживачів альтернативи щодо отримання таких послуг, інакше ніж у Товариства, вищезазначені дії призвели до настання негативних для споживачів наслідків, а саме до понесення додаткових фінансових витрат;
- відповідно до частини першої статті 13 Закону зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
6.4. Суди попередніх інстанцій вказали, що:
- відповідачем у справі Відділення АМК №393/6063-рп/к.24 визначено Товариство;
- причиною виникнення спору у цій справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним та скасування Розпорядження, яким розпочато розгляд справи за ознаками вчинення Товариством порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
6.5. Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, вказуючи на те, що відповідно до приписів законодавства про захист економічної конкуренції, розпорядження про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за своєю правовою природою не є актом, що встановлює факт порушення закону про захист економічної конкуренції, а лише фіксує процесуальне становище сторін у справі та має інформаційний характер. Розпорядження не покладає на позивача ніяких зобов'язань чи заборон, не обмежує ніяким чином його прав та інтересів, не перешкоджає здійсненню його діяльності. Відповідач вказує, що саме по собі здійснення розгляду Відділенням АМК відповідної справи також ніяким чином не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.
6.6. Судом апеляційної інстанції вказано, що до повноважень Комітету та його територіальних відділень відноситься здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції, визначати монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання на ринку.
6.7. Суд апеляційної інстанції зазначив, що як встановлено судом апеляційної інстанції, спірним Розпорядженням вирішено розпочати розгляд справи за ознаками вчинення Товариством порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 2 статті 50 та частиною першою статті 50 Закону, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з розподілу електричної енергії у межах території ліцензійної діяльності Товариства.
6.8. Суд апеляційної інстанції врахував, що спірним розпорядженням відповідачем не встановлено фактів порушення позивачем законодавства про захист економічної конкуренції, а лише виявлено ознаки відповідних порушень. Прийняття спірного розпорядження є процедурним моментом для проведення дослідження АМК, за результатом чого може бути прийнято рішення як про встановлення факту порушення, так і протилежне рішення, що є виключною компетенцією відповідача у справі. Аналогічних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі в контексті доводів про те, що у позивача взагалі відсутні ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, які зазначені у спірному розпорядженні.
6.9. За наведених вище підстав суд апеляційної інстанції також відхилив і доводи скаржника про те, що суд першої інстанції не звернув увагу, що частину першу статті 60 Закону з 01.01.2024 викладено у новій редакції, де зокрема вже надано право оскаржити розпорядження органу АМК, оскільки ця норма у редакції, яка діяла до 31.12.2023, наділяла правом оскаржити лише рішення органів АМК, оскільки прийняття спірного розпорядження є процедурним моментом для проведення дослідження АМК, тобто розпочинає процедуру розгляду справи, саме в межах якої підлягають встановленню відповідні обставини та докази, які надаються сторонами в підтвердження або спростування стверджуваних ними фактів.
6.10. Як встановив суд першої інстанції, і з чим погодився суд апеляційної інстанції, звертаючися до суду з відповідним позовом, позивач не визначив жодну юридичну підставу позову, що передбачена статтею 59 Закону. Фактично позивач, оскаржуючи розпорядження, заперечує зловживання ним монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з розподілу електричної енергії. Проте у цьому випадку, вчинення відповідного порушення розпорядженням не встановлюється, а є процедурним моментом для проведення розгляду справи АМК.
6.11. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вирішуючи спір про визнання недійсним та скасування Розпорядження, суд не здійснює оцінки правомірності дій особи, стосовно якої видано таке розпорядження. При цьому, саме по собі видання органом Антимонопольного комітету України такого розпорядження та здійснення ним розгляду відповідної справи не можна кваліфікувати як порушення прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які беруть участь у цій справі. Видання розпорядження про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за своєю правовою природою не є актом, що встановлює факт порушення закону про захист економічної конкуренції, а лише фіксує процесуальне становище сторін у справі та має інформаційний характер і не може порушувати прав позивача, оскільки застосування будь-яких санкцій (заходів відповідальності), встановлених статтями 51-54 Закону, таке розпорядження не передбачає. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.
6.12. Суд апеляційної інстанції, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, дійшов висновку, що прийняття Відділенням АМК Розпорядження жодним чином не порушує прав та охоронюваних законом інтересів позивача, оскільки початок розгляду АМК справи про захист економічної конкуренції не свідчить про подальше прийняття рішення про визнання дій позивача порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, а під час прийняття Розпорядження, Відділення АМК діяло у межах своїх повноважень, у порядок та спосіб, встановлений законом. Аналогічних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.
6.13. Крім того, скаржник в апеляційній скарзі наголошував, що у нього взагалі відсутні ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, які зазначені у спірному розпорядженні, пунктом 2 статті 50 та частиною першою статті 13 Закону у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку послуг з розподілу електричної енергії, а, отже, у Відділення АМК відсутні підстави для винесення Розпорядження про початок розгляду справи за ознаками порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
6.14. Суд апеляційної інстанції відхилив доводи скаржника з огляду на те, що вирішуючи спір про визнання недійсним та скасування Розпорядження, суд не здійснює оцінки правомірності дій особи, стосовно якої видано таке розпорядження. При цьому, саме по собі видання органом АМК такого розпорядження та здійснення ним розгляду відповідної справи не можна кваліфікувати як порушення прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які беруть участь у цій справі.
6.15. Також, скаржник в апеляційній скарзі посилався на те, що ним до позовної заяви додавалося клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача- НКРЕКП, однак суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні цього клопотання.
6.16. Скаржник вважає, що рішення суду в подальшому може вплинути на права та обов'язки НКРЕКП, оскільки, зазначене рішення суду може стосуватись питання виконання позивачем розпорядження НКРЕКП від 18.07.2023 №191-р та постанови НКРЕКП від 26.06.2020 №1219 щодо того, що відповідні зміни та доповнення до типових договорів ОСР оприлюднює на власному веб-сайті та у тому випадку, якщо споживач не ініціював розірвання договору протягом одного місяця, вважати ці зміни акцептованими, а тому наявна необхідність залучення НКРЕКП у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.
6.17. Суд апеляційної інстанції зазначив, що подання позову про визнання недійсним і скасування розпорядження Адміністративної колегії Відділення АМК про початок розгляду справи за ознаками порушення законодавства про захист економічної конкуренції, які і прийняття відповідного судового рішення у справі, не впливає на права або обов'язки вказаної особи щодо однієї із сторін, а тому обумовлені процесуальним законом підстави для залучення НКРЕКП у якості третьої особи у цій справі - відсутні, про що обґрунтовано зазначив суд першої інстанції.
6.18. Суд апеляційної інстанції виснував, що усі доводи, посилання та обґрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у цій постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, у свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до статті 86 ГПК України, яким відмовлено у задоволенні позову Товариства повністю.
7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Ухвалою Верховного Суду від 14.04.2025, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №910/7646/24 на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.
7.2. Ухвалою Суду від 07.05.2025 у цій справі постановлено, зокрема, заяву представника Товариства про участь у всіх судових засіданнях в режимі відеоконференції у справі №910/7646/24, у тому числі, призначеного на 13.05.2025, поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено.
7.3. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 04.06.2025 у зв'язку з обранням судді Ємця А.А. до Великої Палати Верховного Суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/7646/24, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуюча), Бенедисюк І.М., Колос І.Б.
7.4. У судовому засіданні 13.05.2025 було оголошено перерву до 10.06.2025.
7.5. Від Відділення АМК 22.05.2025 надійшли до Суду додаткові пояснення у справі.
7.6. Від Товариства 29.05.2025 надійшли до Суду додаткові пояснення у справі.
7.7. Судове засідання 10.06.2025 не відбулося, оскільки, у зв'язку з технічним збоєм із 12:45 год. 6 червня 2025 року призупинено роботу електронних сервісів та автоматизованих систем Верховного Суду, приймання кореспонденції та процесуальних документів, їх обробка, автоматизований розподіл та розгляд (у тому числі проведення судових засідань в режимі відеоконференцзв?язку), направлення судових рішень, повернення судового збору та надання інших судових послуг сторонам процесу та іншим особам, що підтверджується відповідними актами.
7.8. Ухвалою Суду від 10.06.2025 повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 у справі №910/7646/24 відбудеться 19.06.2025.
7.9. Суд ухвалою, яка занесена до протоколу судового засідання від 19.06.2025 долучив вказані пояснення (дивись пункти 7.5 і 7.6 цієї постанови), з огляду на статтю 42, 161 ГПК України до матеріалів справи, та оцінюватиме їх у межах статті 300 ГПК України.
7.10. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.11. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.3. Касаційне провадження у цій справі відкрито за касаційною скаргою Товариства на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.
8.4. Так, скаржник, оскаржуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання права оскарження розпорядження органу АМК відповідно до редакції статті 60 Закону від 01.01.2024.
8.5. Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
8.6. Отже, по-перше, слід з'ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
8.7. Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
8.8. Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питання застосування норми матеріального права, яка означена скаржником (пункти 4.1 і 8.4 цієї постанови), у подібних правовідносинах, ураховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц, відсутні.
8.9. Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з'ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
8.10. Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).
8.11. Товариство у касаційній скарзі у контексті вказує, що:
- суд першої інстанції та апеляційна інстанції посилаються на правові позиції, сформульовані за редакцією статті 60, яка діяла до 31.12.2023. Однак із 01.01.2024 ця норма викладена в новій редакції, що розширює можливості оскарження розпоряджень органів АМК;
- неврахування цього факту призводить до неправильного юридичного аналізу, адже підстави для винесення розпорядження, згідно з новими нормами, не можуть базуватися на застарілих положеннях;
- це є порушенням вимог законодавства, оскільки, апеляційна інстанція повинна враховувати чинну редакцію норм, що регулюють предмет спору;
- посилання у оскаржуваних рішеннях судів попередніх інстанцій на правові позиції Верховного Суду є недоречними, так як в зазначених справах правовідносини відбулись до 31.12.2023, тобто до набрання чинності нової редакції частини першої статті 60 Закону, де зокрема вже надано право оскаржити розпорядження органу АМК.
8.12. Верховний Суд виходить з того, стаття 60 Закону станом до 31.12.2023 була у такій редакції:
« 1. Заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.
2. Рішення Антимонопольного комітету України, адміністративної колегії Антимонопольного комітету України та державного уповноваженого Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду міста Києва. Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Частина друга статті 60 із змінами, внесеними згідно із Законом № 762-IV від 15.05.2003}
3. Прийняття господарським судом до розгляду заяви про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України не зупиняє його виконання, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
4. Порушення господарським судом провадження у справі про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України, прийнятого:
згідно з частиною першою статті 48 цього Закону, частиною першою статті 30 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції";
за результатами перевірки відповідно до частини п'ятої статті 57 цього Закону;
за результатами перегляду відповідно до частини третьої статті 58 цього Закону,
а також перегляд за заявою сторони відповідного рішення (постанови) господарського суду зупиняє виконання зазначеного рішення органу Антимонопольного комітету України на час розгляду цієї справи чи перегляду відповідного рішення (постанови) господарського суду, якщо органом Антимонопольного комітету України відповідно до частини третьої статті 48 цього Закону чи господарським судом не визначено інше.
Абзац п'ятий частини четвертої статті 60 в редакції Закону № 762-IV від 15.05.2003}
5. Незалежно від положень частини четвертої цієї статті, у разі наявності достатніх підстав, господарський суд може зупинити дію рішення органу Антимонопольного комітету України».
8.13. Стаття 60 Закону у редакції Закону України від 09.08.2023 №3295-IX, що набула чинності з 01.01.2024:
« 1. Заявник, відповідач, третя особа мають право повністю або частково оскаржити рішення, розпорядження органу Антимонопольного комітету України, передбачені статтями 36 і 48 цього Закону, до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення, розпорядження. Зазначений строк не підлягає поновленню.
Частина перша статті 60 в редакції Закону №3295-IX від 09.08.2023}
2. Рішення, розпорядження Антимонопольного комітету України, адміністративної колегії Антимонопольного комітету України, державного уповноваженого Антимонопольного комітету України, передбачені частиною першою цієї статті, оскаржуються до господарського суду міста Києва. Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Частина друга статті 60 із змінами, внесеними згідно із Законом №762-IV від 15.05.2003; в редакції Закону №3295-IX від 09.08.2023}
3. Прийняття господарським судом до розгляду заяви про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України не зупиняє його виконання, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
4. Порушення господарським судом провадження у справі про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України, прийнятого:
згідно з частиною першою статті 48 цього Закону, частиною першою статті 30 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції";
за результатами перевірки відповідно до частини п'ятої статті 57 цього Закону;
за результатами перегляду відповідно до частини третьої статті 58 цього Закону,
а також перегляд за заявою сторони відповідного рішення (постанови) господарського суду зупиняє виконання зазначеного рішення органу Антимонопольного комітету України на час розгляду цієї справи чи перегляду відповідного рішення (постанови) господарського суду, якщо органом Антимонопольного комітету України відповідно до частини третьої статті 48 цього Закону чи господарським судом не визначено інше.
Абзац п'ятий частини четвертої статті 60 в редакції Закону №762-IV від 15.05.2003}
5. Незалежно від положень частини четвертої цієї статті, у разі наявності достатніх підстав, господарський суд може зупинити дію рішення органу Антимонопольного комітету України».
8.14. У пункті 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 09.08.2023 №3295-IX установлено, що: рішення органів Антимонопольного комітету України, прийняті до дня набрання чинності цим Законом, підлягають виконанню відповідно до законодавства, яке діяло на момент прийняття рішення; заяви про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання, заяви про надання висновків відповідно до статей 14 і 29 Закону України "Про захист економічної конкуренції", заяви та подання про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, які подані та розгляд яких не закінчено до дня набрання чинності цим Законом, розглядаються відповідно до законодавства, яке діяло до дня набрання чинності цим Законом; справи про узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання, справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, розгляд яких розпочато до дня набрання чинності цим Законом, розглядаються відповідно до законодавства, яке діяло до дня набрання чинності цим Законом.
8.15. З аналізу змісту редакцій, вказаних у пункті 8.12 і 8.13 цієї постанови вбачається, що частина перша статті 60 Закону зазнала змін у частині розширення предмету оскарження, а саме законодавцем, окрім рішення АМК, визначено такий вид документа, що приймається АМК у межах його повноважень, як розпорядження.
8.16. Заявник, відповідач, третя особа мають право повністю або частково оскаржити рішення, розпорядження органу Антимонопольного комітету України, передбачені статтями 36 і 48 цього Закону, до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення, розпорядження.
8.17. Верховний Суд, оцінюючи доводи касаційної скарги, звертається до правил тлумачення закону (буквальне/логічне/історичне/цільове/системне тлумачення) й зазначає, що судова практика щодо оскарження розпоряджень АМК за статтею 60 Закону України у редакції станом до 31.12.2023 є сталою та послідовною.
8.17.1. Так, Верховний Суд неодноразово вказував, що:
- вирішуючи спір про визнання недійсним розпорядження органу АМК про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, суд не здійснює оцінки правомірності дій особи, стосовно якої видано таке розпорядження; при цьому саме по собі видання органом АМК такого розпорядження та здійснення ним розгляду відповідної справи не можна кваліфікувати як порушення прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які беруть участь у цій справі;
- видання розпорядження про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за своєю правовою природою не є актом, що встановлює факт порушення закону про захист економічної конкуренції, а лише фіксує процесуальне становище сторін у справі та має інформаційний характер і не може порушувати прав позивача, оскільки застосування будь-яких санкцій (заходів відповідальності), встановлених статтями 51-54 Закону, таке розпорядження не передбачає (дивись постанови Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №922/3600/17, від 29.05.2018 у справі №910/13968/17, від 23.05.2018 у справі №910/14682/17, від 27.02.2020 у справі №922/2695/19, від 18.01.2022 у справі №910/17572/20).
8.18. Суд наголошує, що відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
8.19. Відповідно до статті 4 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах:
- законності;
- гласності;
- захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.
8.20. У контексті принципу «належного врядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень» Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 02.07.2019 у справі №910/23000/17.
8.21. Так, Велика Палата Верховного Суду наголосила на важливості дотримання принципу належного врядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень, що орган Антимонопольного комітету України має враховувати при ухваленні рішень.
8.21.1. Верховний Суд погоджується з доводами Відділення АМК про те, що Закон і Закону України «Про Антимонопольний комітет України» не містить приписів щодо змісту розпоряджень.
8.21.2. Верховний Суд з огляду на статус АМК, який закріплений у статті 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», та повноваження, які передбачені у статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», враховуючи завдання цього органу, принцип належного врядування зазначає, що хоч немає вимог стосовно змісту, структури та меж обґрунтованості розпорядження АМК, втім, Верховний Суд у постановах від 10.09.2020 у справі №910/23375/17 та від 01.10.2020 у справі №908/540/19 вказав, що підхід до визначення меж обґрунтованості рішення АМК має бути аналогічним тому, який застосовується, зокрема, самими судами у прийнятті судових рішень.
8.22. Втім, господарські суди у розгляді справ про визнання недійсними рішень АМК не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК, але зобов'язані перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм.
8.23. Верховний Суд неодноразово та послідовно зазначав, що специфіка спорів щодо оскарження рішень АМК (Суд ураховує термін рішення у широкому значенні) полягає у тому, що у кожному конкретному випадку судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справ з'ясовується питання наявності/відсутності підстав для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів АМК, якими в силу приписів частини першої статті 59 Закону, зокрема, є:
- неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи;
- недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;
- невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.
8.24. При цьому, відповідне з'ясування наявності/відсутності підстав для визнання недійсним рішення АМК у силу приписів статті 59 Закону, дослідження та оцінка доказів, ухвалення судового рішення здійснюється господарськими судами у відповідності до приписів процесуального права.
8.25. Верховний Суд у цій справі виходить з того, що у Розпорядженні Відділенням АМК зазначено, що відповідно до частини першої статті 60 Закону розпорядження органу АМК у двомісячний строк з дня одержання може бути оскаржене до господарського суду.
8.26. Оскільки, сам державний орган із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель, вказав про можливість такого оскарження, відтак, у цьому конкретному випадку, з огляду на підхід застосований у сфері оскарження розпоряджень АМК, то оскарження Розпорядження у цій справі у господарському суді відповідає правовій визначеності.
8.27. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій не відмовили у позові з підстав відсутності у позивача права на оскарження, мотивами й підставами було недоведеність підстав означених у статті 59 Закону для визнання недійсним і скасування розпорядження про початок розгляду справи, оскільки, звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач не визначив жодну юридичну підставу позову, що передбачена статтею 59 Закону, фактично позивач, оскаржуючи розпорядження про початок розгляду справи, заперечував зловживання ним монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з розподілу електричної енергії. Проте у цьому випадку, вчинення відповідного порушення розпорядженням про початок розгляду справи АМК не встановлюється, а є процедурним моментом для визначення початку розгляду справи та розгляду справи за ознаками порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
8.28. Слід зазначити, що у касаційній скарзі Товариство також не наводить у контексті статті 59 Закону підстав для скасування та визнання недійсним спірного розпорядження, зосереджуючись на доводах стосовно відсутності у нього монопольного (домінуючого) становища та не порушення норм антимонопольного законодавства, обсягом перевірки судами підставності прийняття такого розпорядження АМК та визначення іншого відповідача у справі АМК.
8.29. Втім, з'ясування відсутності/наявності ознак порушення, передбаченого пунктом 2 статті 50 та частиною першою статті 13 Закону, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем відноситься до компетенції АМК і не входить до предмету дослідження у цій справі, з огляду на предмет оскарження, його правову природу та суть. Вказані доводи мають бути предметом перевірки судом за наслідком розгляду справи щодо оскарження рішення АМК, передбачене у статті 48 Закону через призму статті 59 Закону.
8.30. Скаржник також вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме щодо незалучення до участі у справі НКРЕКП як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
8.31. Відповідно до статті 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.
Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права та обов'язки, встановлені статтею 42 цього Кодексу.
Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не тягне за собою розгляду справи спочатку.
8.32. Товариство мотивувало залучення НКРЕКП до участі у справі тим, що, на його думку, рішення у цій справи може вплинути на права або обов'язки НКРЕКП.
8.33. Втім, суди попередніх інстанцій навели мотивування та обґрунтування відмови у залучення НКРЕКП, які відповідають приписам статті 50 ГПК України, з огляду на предмет позову у цій справі.
8.34. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, ураховуючи те, що Товариство реалізувало своє право на оскарження Розпорядження, а Верховним Судом під час касаційного розгляду за доводами касаційної скарги, предметом позову, змісту судових рішень та оскаржуваного розпорядження, в якому Відділенням АМК передбачено право на його оскарження, ураховуючи підхід юридичної визначеності означений у постанові від 13.08.2024 у справі №906/291/22, не з'ясовано неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
8.35. Верховний Суд бере до уваги та вважає частково прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, зокрема, у частині, яка узгоджується з вказаними вище міркуваннями Верховного Суду, наведеними у цій постанові.
8.36. Отже, підстава касаційного оскарження, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, для скасування судових рішень не отримала підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог, відсутні.
8.37. Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
8.38. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.
8.39. Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
9.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення.
10. Судові витрати
10.1. Судовий збір сплачений у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу позивача залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Житомиробленерго» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 у справі №910/7646/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Колос