19 червня 2025 року
м. Київ
Cправа № 906/1124/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Власова Ю. Л. - головуючого, Булгакової І. В., Колос І. Б.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель"
на рішення Господарського суду Житомирської області від 29 січня 2025 року (суддя Кравець С. Г.) та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14 травня 2025 року (у складі колегії суддів: головуючий суддя Розізнана І. В., судді: Павлюк І. Ю., Грязнов В. В.) у справі
за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія"
про стягнення 3 383 024,00 грн,
У листопаді 2024 року Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (далі - Агенція, скаржник) звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія" (далі - ТОВ "Житомирська торгова компанія", відповідач), в якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просило стягнути на свою користь 3 296 800,00 грн, з яких: 1 521 600,00грн пені, 1 775 200,00 грн штрафу, а також судових витрат.
Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за державним контрактом на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони від 15 червня 2024 року № 21/2-337-VDK-24.
Господарський суд Житомирської області рішенням від 29 січня 2025 року у справі № 906/1124/24, яке залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14 травня 2025 року, позов Агенції задовольнив частково; зменшив розмір пені до 803 912,00 грн та штрафу до 887 600,00 грн; стягнув з ТОВ "Житомирська торгова компанія" на користь Агенції 803 912,00 грн пені, 887 600,00 грн штрафу та 40 596,29 грн витрат по сплаті судового збору; в іншій частині позову відмовив.
Місцевий господарський суд дійшов висновків, що адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань та проявом балансу між інтересами кредитора і боржника є стягнення з відповідача пені в розмірі 803 912,00 грн та штрафу в розмірі 887 600,00 грн (50 % від заявлених сум). Наведене, на думку місцевого господарського суду, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, а також є засобом недопущення використання пені та штрафу як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань. При цьому суд зазначав, що відповідач в повному обсязі поставив товар з незначним простроченням строків за державним контрактом від 15 червня 2024 року № 21/2-337-VDK-24, що свідчить про високий ступінь виконання зобов'язання, а також те, що відповідач не ухиляється від виконання свого обов'язку за контрактом.
Суд апеляційної інстанції погодився з місцевим господарським судом та зазначив, що суд першої інстанції врахував правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного зобов'язання; при цьому апеляційний господарський суд зазначив, що стягнення неустойки не повинно перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
06 червня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Агенції на рішення Господарського суду Житомирської області від 29 січня 2025 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14 травня 2025 року у справі № 906/1124/24. Вказана касаційна скарга була подана 06 червня 2025 року до Верховного Суду через систему "Електронний суд".
Через технічний збій у роботі Комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" автоматизований розподіл касаційних скарг з 06 червня 2025 року до 10 червня 2025 року у Верховному Суді не здійснювався, про що були складені акти від 06, 09 та 10 червня 2025 року.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 червня 2025 року для розгляду касаційної скарги Агенції на рішення Господарського суду Житомирської області від 29 січня 2025 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14 травня 2025 року у справі № 906/1124/24 було визначено колегію суддів у складі: Власов Ю. Л. - головуючий, Булгакова І. В., Колос І. Б.
Перевіривши матеріали касаційної скарги Агенції, Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, зважаючи на таке.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди під час ухвалення оскаржуваних судових рішень неправильно застосували частину третю статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтю 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 09 травня 2024 року у справі № 923/77/22, від 04 лютого 2020 року у справі № 918/116/19, від 15 червня 2022 року у справі № 922/2141/21, від 05 квітня 2023 року у справі № 910/18718/21, від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22, від 09 червня 2022 року у справі № 910/8425/19, від 15 червня 2022 року у справі № 922/2141/21 та від 02 лютого 2022 року у справі № 910/14591/21.
Верховний Суд відхиляє доводи, викладені у касаційній скарзі про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах від 09 травня 2024 року у справі № 923/77/22, від 04 лютого 2020 року у справі № 918/116/19, від 15 червня 2022 року у справі № 922/2141/21, від 05 квітня 2023 року у справі № 910/18718/21, від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22, від 09 червня 2022 року у справі № 910/8425/19, від 15 червня 2022 року у справі № 922/2141/21 та від 02 лютого 2022 року у справі № 910/14591/21, обґрунтовуючи це таким.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 виснувала, що для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Застосоване у статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 910/15705/21, від 01 лютого 2023 року у справі № 914/3203/21, від 22 травня 2024 року у справі № 911/95/20, від 18 грудня 2024 року у справі № 921/320/24, від 08 січня 2025 року у справі № 921/299/24, від 19 лютого 2025 року у справі № 903/665/24).
Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення такої дії. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2023 року у справі № 907/583/22, від 28 листопада 2023 року у справі № 916/1504/22, від 03 грудня 2024 року у справі № 904/872/24, від 03 грудня 2024 року у справі № 909/321/24.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22 зазначив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватися й оцінюватися судом у порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Отже, висновки Верховного Суду щодо застосування статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України є усталеними та загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) у залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у пунктах 1,4 частини першої статті 287 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
З огляду на те, що суд апеляційної інстанції правильно переглянув судове рішення першої інстанції у справі № 906/1124/24 відповідно до висновків Верховного Суду щодо застосування статей 233 ГК України та 551 ЦК України у подібних правовідносинах, що викладені у раніше прийнятих постановах, і підстави для відступлення від цих висновків у межах цієї справи відсутні, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою згідно з пунктом 5 частини першої статті 293 ГПК України.
Враховуючи наведене клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору суд залишає без розгляду.
Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" на рішення Господарського суду Житомирської області від 29 січня 2025 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14 травня 2025 року у справі № 906/1124/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Л. Власов
Судді І. В. Булгакова
І. Б. Колос