17 червня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/10434/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І.М. (головуючий), Власова Ю. Л., Малашенкової Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,
представників учасників справи:
позивача - Грибенко А. Л. (керівник); Гончарук М. П. (адвокат)
відповідача - Штронда А. М. (адвокат)
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційні скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2024,
додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 та
постанови Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна"
до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
про стягнення 4 136 080, 92 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" (далі - Товариство, позивач) у серпні 2024 звернулося до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (далі - Банк, відповідач) про стягнення 4 211 527,19 грн, з яких 3 187 429,91 грн 3 % річних та 1 024 097,28 грн інфляційних втрат.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем судових рішень Господарського суду міста Києва у справі № 910/6807/21, якими з відповідача стягнуто на користь позивача грошові кошти та судові витрати, у зв'язку з чим позивач на підставі приписів статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) нарахував та заявив до стягнення інфляційні втрати та проценти річних у вищенаведених розмірах.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.11.2024 (суддя Спичак О.М.), яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 (колегія суддів: Ходаківська І. П., Демидова А. М., Владимиренко С. В.), позов задоволено повністю.
Стягнуто з Банку на користь Товариства 3% річних у розмірі 3 169 130 (три мільйони сто шістдесят дев'ять тисяч сто тридцять) грн 05 коп., інфляційні втрати у розмірі 966 950 (дев'ятсот шістдесят шість тисяч дев'ятсот п'ятдесят) грн 87 коп та судовий збір у розмірі 49 632 (сорок дев'ять тисяч шістсот тридцять дві) грн 97 коп.
Повернуто з Державного бюджету України на користь Товариства судовий збір у розмірі 905 (дев'ятсот п'ять) грн 36 коп., сплачений за платіжною інструкцією від 23.08.2024 № 357.
2.2. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 (суддя Спичак О.М.), яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 (колегія суддів: Ходаківська І. П., Демидова А. М., Владимиренко С. В.), заяву Товариства задоволено частково.
Стягнуто з Банку на користь Товариства витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 25 000 (двадцять п'ять тисяч) грн 00 коп. В іншій частині заяви відмовлено.
3. Короткий зміст вимог касаційних скарг
3.1. Банк у касаційних скаргах, з посиланням на порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просять суд касаційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог, а також скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 в частині задоволених вимог та змінити мотивувальні частини судових рішень (обґрунтування розміру судових витрат) та резолютивні частини рішень шляхом зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 20 000 грн. В іншій частині залишити без змін.
4. Доводи особи, яка подала касаційні скарги
4.1. Касаційна скарга на рішення місцевого суду від 06.11.2014 та постанову суду апеляційної інстанції від 19.03.2025 подана на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України.
4.2. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про:
- відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах Постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації" (далі - Постанова № 187) та приписів статті 5 Закону України "Про санкції" в частині розмежування режиму санкцій і режиму мораторію (накладення санкцій не означає автоматичного застосування мораторію і навпаки);
- відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах статті 526 ЦК України та статті 18 ГПК України з урахуванням вимог Постанови № 187;
- неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень Закону України "Про санкції" та Постанови № 187, оскільки, за доводами скаржника, встановлений вказаною постановою мораторій та санкційне законодавство між собою не пов'язані.
4.3. На переконання скаржника, суди попередніх інстанцій фактично ототожнили два різних режима (санкційний та мораторний), що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.
4.4. Касаційна скарга на додаткове рішення місцевого суду від 27.11.2014 та постанову суду апеляційної інстанції від 19.03.2025 подана на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
4.5. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про неправильне застосування судами при ухваленні та перегляді додаткового рішення норм статті 126 ГПК України, а саме без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15 та висновків Верховного Суду, сформованих у постановах від 01.08.2019 у справі № 915/237/18 та від 23.06.2022 у справі № 607/4341/20.
5. Доводи інших учасників справи
5.1. У відзиві на касаційну скаргу, який подано в межах частини восьмої статті 165 ГПК України, позивач просить Суд відмовити у задоволенні касаційної скарги відповідача та залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, посилаючись, зокрема, на дотримання судами норм матеріального та процесуального права. Товариство також звертає увагу на постанову Верховного Суду від 21.05.2025 № 910/11050/24, ухвалену, на думку позивача, в аналогічній справі.
5.2. У відзиві на касаційну скаргу Товариство також просить Суд стягнути з відповідача 50 000 грн витрат на правничу допомогу, надану у суді касаційної інстанції.
5.3. Від Банку 12.06.2025 до Верховного Суду надійшло клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2021 у справі № 910/6807/21 позов Товариства задоволено та стягнуто з Банку 800 000 доларів США банківського вкладу, 2 023 836,97 грн три проценти річних з простроченої суми, 367 048,77 грн витрат по оплаті судового збору.
6.2. На виконання зазначеного вище рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/6807/21 видано наказ.
6.3. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 у справі № 910/6807/21 з Банку на користь Товариства стягнуто 42 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. 09.11.2021 на виконання вказаного додаткового рішення суду, яке набрало законної сили 09.11.2021, видано наказ.
6.4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2021 у справі № 910/6807/21 залишене без змін.
6.5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 у справі №910/6807/21 залишене без змін.
6.6. Постановою Верховного Суду від 05.07.2022 касаційну скаргу Банку на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 задоволено частково та змінено постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2022, виключивши з її мотивувальної частини висновок щодо нікчемності договору про переведення боргу від 17.11.2014, укладеного між Банком та ТОВ "Фінансова компанія "Фінілон". В решті рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 залишено без змін. Касаційну скаргу Банку на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 залишено без задоволення, а судові рішення - без змін.
6.7. Додатковою постановою Верховного Суду від 19.07.2022 у справі № 910/6807/21 стягнуто з Банку на користь Товариства 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції.
6.8. Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2023 у справі № 910/6807/21 стягнуто з Банку на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.
6.9. На виконання вказаної вище постанови Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2023 у справі № 910/6807/21 видано наказ. 25.07.2023 на виконання постанови Верховного Суду від 19.07.2022 у справі № 910/6807/21 видано відповідний наказ.
6.10. Звертаючись з цим позовом до суду, позивач посилався на те, що судові рішення у справі № 910/6807/21 не виконані відповідачем, у зв'язку з чим позивачем заявлено до стягнення з відповідача 4 136 080, 92 грн, з яких 3 169 130,05 грн 3% річних та 966 950,87 грн інфляційних втрат (відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог).
6.11. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що позивач та його кінцеві бенефіціарні власники є пов'язаними особами із підсанкційним громадянином Російської Федерації, який сприяв окупації Російською Федерацією українського півострову Крим, тому судові рішення у справі № 910/6807/21 не підлягають виконанню через наявність обмежень, запроваджених Постановою № 187 у вигляді мораторію (заборони) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
7.3. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
7.4. У зв'язку з обранням судді Ємця А. А. до Великої Палати Верховного Суду відповідно до рішення зборів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2025 № 10 склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2025, який наявний в матеріалах справи.
8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Предметом касаційного перегляду є рішення суду першої інстанції, яким задоволено позовні вимоги, постанова суду апеляційної інстанції, прийнята за результатами перегляду вказаного рішення, додаткове рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні заяви про зменшення витрат до 20 000 грн та постанова суду апеляційної інстанції за результатами перегляду додаткового рішення.
8.2. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.
Судом першої інстанції встановлено відсутність обґрунтованих перешкод для виконання відповідачем своїх зобов'язань, зокрема, згідно з наданими позивачем витягами з Державного реєстру санкцій станом на день ухвалення рішення щодо Товариства (ідентифікаційний код 31576194) інформація про санкційні дії у цьому реєстрі відсутня. Враховуючи зазначене, місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
8.3. Залишаючи без змін рішення місцевого суду, апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого суду та зазначив про те, що в матеріалах справи відсутні та відповідачем не подано жодного доказу на підтвердження застосування до позивача обмежувальних заходів (санкцій) в порядку Закону України "Про санкції" або належності позивача до осіб, передбачених підпунктом 1 пункту 1 Постанови № 187.
8.4. В частині посилання відповідача на лист Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 24.11.2022, у якому зазначено, що на Товариство поширюється мораторій (заборона) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, запроваджений вищенаведеною постановою, то суд апеляційної інстанції зазначив, що надання роз'яснень положень нормативно-правових актів України, зокрема, Постанови № 187, відповідно до статей 24, 25 Закону України "Про Службу безпеки України" до компетенції органів Служби безпеки України не віднесено. З огляду на зазначене, апеляційний господарський суд погодився з судом першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних, перерахунок яких здійснено судом.
8.5. Також суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що Постановою №187 установлено мораторій (заборону) саме на виконання грошових та інших зобов'язань, а не на ухвалення судових рішень про стягнення грошових коштів.
8.6. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.7. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.8. Касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.
8.9. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
8.10. У якості підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник визначив, зокрема, відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах Постанови № 187 та приписів статті 5 Закону України "Про санкції" в частині розмежування режиму санкцій і режиму мораторію, а також статті 526 ЦК України і статті 18 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням вимог Постанови № 187.
8.11. В контексті доводів скаржника слід зазначити таке.
8.12. В умовах збройної агресії Російської Федерації та введеного у зв'язку з цим воєнного стану на підставі Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022 (з наступними змінами, внесеними указами Президента України), затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, запровадження певних обмежень у цивільному обороті, особливо щодо певних учасників такого обороту, є в цілому допустимим.
8.13. Зокрема, відповідно до Постанови № 187 до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором, установлено мораторій (заборону) на:
1) виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або такі особи (далі - особи, пов'язані з державою-агресором):
- громадяни Російської Федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах;
- юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації;
- юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації;
- юридичні особи, утворені відповідно до законодавства іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, яких є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації, - у випадку виконання зобов'язань перед ними за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті.
8.14. Отже дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов'язань. З моменту запровадження вказаного мораторію суб'єктивне право осіб-кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений в постанові № 187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов'язаної сторони, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб'єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання.
8.15. Подібний висновок наведено в постановах Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 925/1248/21, від 09.08.2023 у справі № 922/1589/22, від 08.11.2023 у справі № 915/18/23, від 21.11.2023 у справі № 910/14552/22, від 05.12.2023 у справі № 910/13756/22, від 05.12.2023 у справі № 910/4052/22.
8.16. У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що в матеріалах справи наявний лист Департаменту захисту національної державності Служби Безпеки України від 24.11.2022, у якому зазначено, що відповідно до Постанови №187 на Товариство поширюється мораторій (заборона) на виконання, у т.ч. в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань.
8.17. Втім, судом першої інстанції встановлено, що станом на дату прийняття рішення у цій справі Товариство у Державному реєстрі санкцій (https://drs.nsdc.gov.ua/) відсутнє, про що Товариство також надало Витяг з Державного реєстру санкцій, згідно з яким за параметрами пошуку: назва - "Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна", ЄДРПОУ - "31576194", результати пошуку: За вказаними параметрами санкційних дій в Державному реєстрі санкцій не знайдено.
8.18. Крім того, місцевий господарський суд зазначив про те, що згідно з інформацією на сайті Державного реєстру санкцій (https://drs.nsdc.gov.ua/) Реєстр є офіційним джерелом інформації; Реєстр створено з метою надання безоплатного публічного доступу до актуальної та достовірної інформації про суб'єктів, щодо яких застосовано санкції. Державний реєстр санкцій створено його держателем - Апаратом РНБО України на підставі Закону України "Про санкції" від 14.08.2014 №1644-VII. Інформація у Реєстрі лише відтворює інформацію з: 1) рішень РНБО України, введених в дію указами Президента України, а у випадках, передбачених Законом, затверджених постановами Верховної Ради України; 2) судових рішень про застосування санкції, передбаченої п. 1-1 ч. 1 ст. 4 Закону.
8.19. Місцевий господарський суд врахував висновки у справі № 910/13/21, в якій стягнуто з Банку на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" 3% річних та інфляційні втрати, відхиливши заперечення відповідача про поширення на Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" мораторію, встановленого Постановою №187. У вказаній частині постанова Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 залишена без змін постановою Верховного Суду від 03.10.2024 у справі № 910/13/21.
8.20. Суди попередніх інстанцій в цій справі (№ 910/10434/24), дослідивши обставини справи та докази, надані сторонами, дійшли висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних, перерахунок яких обґрунтовано здійснено судом.
8.21. Верховний Суд, в контексті доводів касаційної скарги, зазначає, що 21.05.2025 Верховним Судом ухвалено постанову у справі № 910/11050/24 (за участі тих самих сторін і за подібними правовідносинами), де Суд (закриваючи касаційне провадження відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України, в частині касаційного оскарження на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України) звернув увагу на те, що Верховним Судом сформована стала та послідовна практика застосування статті 5 Закону України "Про санкції", згідно з якою рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1, 2 - 21, 23 - 25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов'язковим до виконання. Отже, виключно Радою національної безпеки та оборони України приймаються рішення про обмежувальні заходи (санкції) щодо певних фізичних та юридичних осіб і таке рішення вводиться в дію відповідним указом Президента України.
8.22. Саме в такий спосіб норми статті 5 Закону України "Про санкції" застосовані у постановах Верховного Суду, зокрема, але не виключно, від 30.05.2023 у справі № 925/1248/21, від 06.02.2025 у справі № 910/15462/23, від 19.02.2025 у справі № 904/3057/22, від 18.03.2025 у справі № 908/3321/23, від 15.04.2025 у справі № 914/158/19, від 02.04.2025 у справі № 910/15170/23, від 12.02.2025 у справі № 910/13078/23, від 15.04.2025 у справі № 910/1418/23 та інших.
8.23. Крім того, під час розгляду справ № 910/13/21 та № 910/10685/21 судами встановлено відсутність обставин для застосування до ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" будь-яких санкційних обмежень та/або мораторію на стягнення на його користь заборгованості.
8.24. З урахуванням викладеного колегія суддів у справі № 910/11050/24 зазначила про те, що норми статті 5 Закону України "Про санкції" мають імперативний характер, є зрозумілими та чіткими та зауважує на відсутності підстав для формування висновку Верховного Суду щодо їх застосування. З огляду на відсутність підстав для застосування до позивача будь-яких санкційних обмежень Верховний Суд також відхилив доводи скаржника про необхідність формування висновку про застосування статті 18 Господарського процесуального кодексу України, а саме щодо можливості невиконання судового рішення про стягнення коштів на користь підсанкційної юридичної особи.
8.25. Верховний Суд у справі № 910/11050/24 дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 цього Кодексу.
8.26. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина четверта статті 300 ГПК України).
8.27. За таких обставин колегія суддів враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21.05.2025 у справі № 910/11050/24 (яка є схожою за предметом позову та нормативно-правовим регулюванням, суб'єктним складом та підставами касаційного оскарження).
8.28. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини щодо неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права під час касаційного провадження не підтвердилися, оскільки доводи касаційної скарги зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, а також перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі. Скаржник наводить власне викладення обставин, які, на його думку, мали бути встановлені, що не узгоджується з положеннями статті 300 ГПК України, оскільки, касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
8.29. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження (в цій частині) за касаційною скаргою Банку відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України.
8.30. Щодо іншої заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України), колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає таке.
8.31. За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
8.32. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19 та від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19.
8.33. Як уже зазначалося вище, підстава касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому і підстави для скасування оскаржуваних рішення і постанови та направлення цієї справи на новий розгляд з підстави, встановленої пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, у Суду також відсутні.
8.34. Інші аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права в контексті повноти оцінки доказів та встановлення обставин справи підлягають відхиленню як такі, що зводяться до необхідності переоцінки доказів та обставин, а також є такими, які не узгоджуються з підставою касаційного оскарження, визначеною самим скаржником.
8.35. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
8.36. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду цього господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
8.37. Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень - відсутні.
8.38. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, в тій частині, яка узгоджується з вказаними вище міркуваннями Верховного Суду, наведеними у цій постанові.
8.39. Щодо касаційної скарги Банку на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025, то слід зазначити таке.
8.40. Касаційне провадження за касаційною скаргою на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
8.41. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1 та частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
8.42. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
8.43. Щодо застосування норми права без урахування висновку щодо застосування якої, викладеного у постанові Верховного Суду, Суд відзначає, що наявність самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
8.44. Таким чином, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі (така правова позиція є сталою і послідовною, та викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.04.2023 у справі №910/12405/21, від 21.03.2023 у справі №908/125/18, від 19.04.2023 у справі №921/64/22, від 06.06.2023 у справі №914/217/22, від 09.04.2024 у справі №910/6316/23).
8.45. При встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого судового рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних норм права.
8.46. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
8.47. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
8.48. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
8.49. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
8.50. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
8.51. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
8.52. На думку скаржника, господарськими судами не враховано правові позиції Верховного Суду у постановах від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 23.06.2022 у справі № 607/4341/20.
8.53. У контексті доводів касаційної скарги та висновків судів попередніх інстанцій Суд зазначає таке.
8.54. Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
8.55. Отже, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є принципом господарського судочинства, а статті 123, 129 ГПК України - нормами процесуального права, які регламентують види судових витрат, розподіл судових витрат та визначають оптимальний порядок застосування.
8.56. Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
8.57. Стаття 16 ГПК України вказує, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
8.58. За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
8.59. Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
8.60. У частинах першій, другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
8.61. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
8.62. Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
8.63. Згідно з частинами третьою-п'ятою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
8.64. За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
8.65. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (див. постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).
8.66. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
8.67. Згідно з частиною п'ятою статті 129 ГПК під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
8.68. У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.
8.69. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).
8.70. Верховний Суд, застосовуючи частину шосту статті 126 ГПК України, неодноразово зазначав, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15; від 03.10.2019 у справі №922/445/19).
8.71. Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.
8.72. Як убачається із матеріалів справи, Товариство дотрималося вимог процесуального закону та у передбаченому порядку звернулося до суду першої інстанції з відповідним клопотанням та у подальшому з заявою про розподіл судових витрат, в якій просив стягнути 100 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
8.73. Відповідач надав суду клопотання про зменшення розміру судових витрат.
8.74. Ухвалюючи додаткове рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що додані до матеріалів позову додатки не обтяжені великим обсягом документів та цей спір не є складним, є "розрахунковим", відноситься до категорії спорів, що виникають у зв'язку із неналежним виконанням договорів і регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.
8.75. Беручи до уваги наведене в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, враховуючи рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та складності цієї справи, з урахуванням обсягу наданих послуг (пункт 2 частини п'ятої статті 129 ГПК України), у зв'язку з чим дійшов висновку стягнути з Банку на користь Товариства витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 25 000,00 грн.
8.76. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін оскаржуване додаткове рішення, погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, зокрема, про те, що заявлений позивачем до відшкодування розмір судових витрат на правову допомогу не повністю відповідає критеріям обґрунтованості, а також розумності, співмірності та пропорційності. Відтак, апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого суду щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 25 000, 00 грн, що в повній мірі є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
8.77. Отже, зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що судами попередніх інстанцій досліджені надані докази, здійснена їх оцінка з огляду на предмет і підставу позову, необхідності, складності, доцільності таких дій, співмірності, обґрунтованості та розумності, з дотриманням статей 2, 86, 123, 126, 129, 210 ГПК України.
8.78. Верховний Суд зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваних судових рішень.
8.79. З доводів касаційної скарги не вбачається того, у зв'язку з чим Суд міг би замінити висновки судів першої та апеляційної інстанцій власною оцінкою, визначити інший розмір судових витрат, ніж той, що був доведений стороною в судах попередніх інстанцій.
8.80. Здійснивши аналіз постанов Верховного Суду, висновки яких, на думку скаржника, не було враховано судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень, Суд дійшов висновку, про те, що застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права в оскаржуваних судових рішеннях не суперечить жодному з вказаних скаржником висновків суду касаційної інстанції.
8.81. Верховний Суд при касаційному перегляді оскаржуваних судових рішень не виявив у діях судів попередніх інстанцій порушень приписів статті 126 ГПК України, неправильного застосування норм процесуального права, які б призвели до ухвалення судами незаконних рішень, а додатково перевіряти докази з огляду на статтю 300 ГПК України Верховний Суд не має права. Порушень судами попередніх інстанцій статей 86 та 210 ГПК України Судом також не встановлено, а доводи скаржника фактично зводяться до заперечень наданої судами оцінки доказам, тобто процесуальних дій суду під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.
8.82. Аргументи скаржника щодо неправильної оцінки судом доказів щодо обставин надання послуг професійної правничої допомоги, процесуальних дій, зводяться до їх переоцінки і не можуть бути предметом розгляду в касаційному порядку, оскільки відповідно до частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
8.83. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою обставин справи та відповідних доказів не вказує на те, що така оцінка була проведена з порушенням норм права.
8.84. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування цього судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати скаржнику, що він був почутий.
8.85. Отже, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, Судом не встановлено порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, як необхідної передумови для скасування ухвалених судових рішень, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.
8.86. З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги відхиляються Верховним Судом.
8.87. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
8.88. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
8.89. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicata можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
8.90. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Пунктом 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
9.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
9.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
9.4. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою відповідача у частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, а в частині підстави, передбаченої пунктом 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України - залишити без задоволення.
10. Судові витрати
10.1. Судовий збір, сплачений у зв'язку з переглядом справи (щодо касаційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2024 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025) в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційне провадження в частині підстав, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
10.2. Судовий збір за подання касаційної скарги на додаткове рішення та постанову суду апеляційної інстанції про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу не сплачується, тому судом касаційної інстанції не розподіляється.
10.3. У відзиві на касаційну скаргу у цій справі Товариство зазначило про те, що понесло витрати у зв'язку з розглядом касаційної скарги, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу та, на переконання Товариства, такі витрати підтверджуються наявними у справі документами. У прохальній частині відзиву Товариство просить стягнути з Банку витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді касаційної інстанції в розмірі 50 000 грн.
10.4. Як зазначалося вище, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або/чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
10.5. Водночас, Суд враховує, що правова позиція Товариства з моменту подачі позову до суду стала і не зазнавала змін протягом розгляду спору у судах першої та апеляційної інстанціях, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося, адвокат Гончарук М.П., в тому числі, надавав правову допомогу Товариству в судах першої та апеляційної інстанцій, тому, відповідно, обізнаний у справі з усіма деталями, що з неї випливають, а тому ураховуючи вищенаведені критерії, розмір гонорару є неспівмірним, не пропорційним, не є необхідними витратами та у повній мірі не відповідає принципам справедливості, розумності та реальності.
10.6. Перевіривши доводи Товариства, врахувавши клопотання Банку про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, виходячи з вищенаведених критеріїв, їх оцінки, та керуючись статтями 2, 123, 80, 73, 75-79, частиною четвертою статті 126, 129 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про стягнення з Банку на користь Товариства 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції, які відповідають критерію реальності адвокатських витрат, встановлення їхньої дійсності та необхідності, критеріям пропорційності, справедливості, необхідності та розумності їхнього розміру, і ці витрати є співрозмірні з виконаною роботою у суді касаційної інстанції. В іншій частині клопотання Суд не покладає такі витрати на Банк.
Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 у справі № 910/10434/24 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційні скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2024, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 (в оскаржуваній частині) та постанови Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 у справі № 910/10434/24 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2024, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 (в оскаржуваній частині) та постанови Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 у справі № 910/10434/24 залишити без змін.
4. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" про стягнення судових витрат у справі № 910/10434/24 задовольнити частково.
5. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді касаційної інстанції, у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн.
6. У задоволенні іншої частини клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" про стягнення судових витрат у справі № 910/10434/24 відмовити.
7. Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова