ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.06.2025Справа № 906/1126/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О., при секретарі судового засідання Котиші П.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Райки-Агроплюс" до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсними пунктів додаткової угоди до кредитного договору, за участю представників: позивача - не з'явився, відповідача - не з'явився,
Позивач звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до відповідача про визнання недійсними пунктів 2.5 та 2.6 Додаткової угоди № 1 від 14.04.2022 року до Кредитного договору № 42948182-КД-1 від 14.04.2022 року, укладеного між Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Райки-Агроплюс".
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 12.11.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 07.01.2025 року.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 07.01.2025 року матеріали справи № 906/1126/24 передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.02.2025 року, справу № 906/1126/24 передано на розгляд судді Чебикіній С.О.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2025 року прийнято справу № 906/1126/24 до свого провадження, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 24.03.2025 року.
05.03.2025 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву.
24.03.2025 року позивачем до суду подано заяву про розгляд справи без участі представника позивача.
24.03.2025 року відповідачем до суду подано заяву про розгляд справи без участі представника відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.05.2025 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2025 року викликано представників сторін на 12.06.2025 року у зв'язку з тим, що судове засідання 21.05.2025 року не відбулось.
Судом враховано, що відповідач був належним чином повідомлений про дати, час та місце кожного судового засідання, що відбувалися у межах цієї справи, проте процесуальним правом на подання заяв по суті справи не скористався.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Предметом позову у даній справі є вимоги позивача про визнання недійсними пунктів 2.5 та 2.6 Додаткової угоди № 1 від 14.04.2022 року до Кредитного договору № 42948182-КД-1 від 14.04.2022 року, укладеного між Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Райки-Агроплюс" у зв'язку з тим, що сплата комісійної винагороди та винагороди за обслуговування кредиту (операційні витрати банку), тобто коштів, які супроводжують кредит, є несправедливою умовою Кредитного договору, що призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позивачу, так як відбувається подвійне стягнення із позивача, що є підставою для визнання недійсними пунктів 2.5 та 2.6 Додаткової угоди до Кредитного договору на підставі статті 203 та 215 Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що 14.04.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Райки-Агроплюс" (позивач, позичальник) та Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (відповідач, банк) укладено Кредитний договір № 42948182-КД-1 (Договір), відповідно до умов якого банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді згідно з пунктом А.1 цього договору, з лімітом та на цілі, зазначені у пункті А.2 цього договору, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у другому абзаці пункту 2.1.2 цього договору, в обмін на зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим договором терміни.
У розділі А договору "Істотні умови кредитування" сторони погодили наступне: Вид кредиту - строковий кредит; Ліміт цього Договору: 3 000 000,00 грн., на наступні цілі: посів сільськогосподарських культур, купівлі сільськогосподарської продукції; Термін повернення кредиту 01.10.2022 року.
Крім того, 14.04.2022 року між сторонами укладено Додаткову угоду №1 (Додаткова угода) до Кредитного договору згідно з якою сторони узгодили:
- пункт. 2.5.: «За надання кредиту позичальник сплачує банку комісійну винагороду в розмірі 0,5 відсотка від суми кредиту, за виключенням розміру кредиту на сплату страхових платежів (у випадку надання такого). Ця комісійна винагорода є одноразовою, та сплачується позичальником в день укладання цієї Додаткової угоди.».
- пункт. 2.6.: «За обслуговування кредиту (операційні витрати банку) позичальник сплачує банку винагороду в розмірі 0,5% від суми кредиту, за виключенням розміру кредиту на сплату страхових платежів (у випадку надання такого). Ця винагорода є одноразовою, та сплачується позичальником в день укладання цієї Додаткової угоди.».
Частиною 1 та 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-3, 5-6 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Нормами цивільного законодавства передбачено як визнання правочину недійсним в цілому, так і визнання недійсним окремих його положень, а також передбачено можливість визнання правочину недійсним в цілому, якщо недійсність окремих його положень тягне за собою недійсність інших його частин і недійсність правочину в цілому.
Згідно зі статтею 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згода на укладення Кредитного договору та Додаткових угод до нього підтверджується Рішенням учасника №1136254072 від 12.04.2022 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Райки-Агроплюс", яким вирішено укласти кредитний договір для поповнення обігових коштів, зокрема на наступних умовах: комісії: згідно тарифів ПриватБанку; інші умови в т.ч. комісійні винагороди: на розсуд уповноваженої особи на підписання кредитного договору.
Одноразова винагорода за обслуговування кредиту в розмірі 0,5 відсотка від суми кредиту у розмірі 15 000,00 грн. сплачена Товариством з обмеженою відповідальністю "Райки-Агроплюс" 14.04.2022 року о 10:53 год., що підтверджується платіжним дорученням № 1114.
Одноразова винагорода за надання кредиту в розмірі 0,5 відсотка від суми кредиту у розмірі 15 000,00 грн. сплачена Товариством з обмеженою відповідальністю "Райки-Агроплюс" 14.04.2022 року об 11:09 год., що підтверджується платіжним дорученням № 1113.
Кредитні кошти в розмірі 3 000 000,00 грн., відповідно до пункту 1.1 Кредитного договору були перераховані на поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Райки-Агроплюс" 14.04.2022 року о 15:06 год.
З наведеного вище вбачається, що комісійна винагорода була сплачена Товариства з обмеженою відповідальністю "Райки-Агроплюс" до отримання кредитних коштів в день підписання Кредитного договору та Додаткової угоди.
Свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.
Правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами, отже такі регулюються самостійно сторонами шляхом укладення договору.
Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
На кожну з сторін, яка підписує договір, покладається обов'язок узгодження всіх спірних питань укладення договору до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавства.
Оскільки сторони погодили такі умови договору щодо сплати винагороди, тому можливо говорити про те, що сторони належним чином оцінили вищевказані принципи закону, встановили відповідні зобов'язання з урахуванням загальних принципів.
Сторони при укладенні договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору, на свій розсуд приймали дані правочини на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши договір, а тому всі умови договору з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Статтею 53 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що банку забороняється встановлювати процентні ставки та комісійні винагороди на рівні нижче собівартості банківських послуг у цьому банку.
Відповідно до статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Позичальник під час укладення кредитного договору був ознайомлений з його істотними умовами, передбаченими законом, проти них не заперечував, що підтверджується його особистим підписом. При погодженні умов кредитного договору позичальник діяв вільно та виходив виключно з власних інтересів, рішення про вибір АТ КБ "Приватбанк" в якості контрагента та про вступ у договірні відносини прийняв на власний розсуд.
Незгода позичальника з умовою договору про нарахування та сплату винагороди - не є підставою для визнання умов договору такими, що суперечать принципам цивільного закону. Як стверджує відповідач та не було спростовано позивачем, під час укладення договору, в тому числі додаткових угод, будь-яких зауважень щодо змісту та умов договору позичальник не висував.
Підписавши Кредитний договір та Додаткову угоду про внесення змін до нього, позичальник узгодив із банком зміст пунктів 2.5. та 2.6. без будь-яких заперечень.
Встановлення у договорі за згодою сторін додаткових зобов'язань по сплаті одноразової комісійної винагороди за надання кредиту та за обслуговування кредиту (операційні витрати Банку) для позичальника не суперечить приписам статті 627 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Оскільки норми статей 1048, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України не містять формулювання, що за кредитним договором позичальник зобов'язується сплатити "лише відсотки" або "виключно відсотки", то умови пунктів 2.5. та 2.6. Додаткової угоди № 1 щодо сплати одноразової комісійної винагороди за надання кредиту та за обслуговування кредиту (операційні витрати банку) є правомірними, й такими що відповідають нормам Цивільного кодексу України та не суперечать іншим законодавчим актам.
Більше того, згідно з пунктом А.9 кредитного договору та пунктів 2.5. та 2.6. Додаткової угоди №1, банк та позичальник погодили, що сплата комісійної винагороди є - істотними умовами кредитування.
Позивач наголошував, що пункти 2.5., 2.6. Додаткової угоди суперечать пункту А.9. Договору.
Проте, пунктом А.9 Договору встановлено нульову ставку винагороди банку за: надання фінансового кредиту; управління фінансовим кредитом у випадку збільшення ліміту; управління фінансовим кредитом у випадку збільшення терміну повернення кредиту, а пунктом 2.5. Додаткової угоди передбачає 0,5; комісійної винагороди за надання кредиту. У той же час, пункт 2.6 Додаткової угоди встановлює винагороду за обслуговування кредиту. Вказані положення регулюють різні види винагороди банку.
Більше того, суперечність та протиріччя одних пунктів договору іншим, не є підставою для визнання договору недійсним в цілому або частково, оскільки підставою для визнання недійсним договору є його суперечність саме Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, що не доведено позивачем.
Комісійна винагорода за надання кредиту та за обслуговування кредиту (0,5% від ліміту 15 000,00 грн). є співмірною та розумною по відношенню до установленого кредитного ліміту у розмірі 3 000 000,00 грн.
Подвійного стягнення з позивача не відбулося, оскільки оспорюваними умовами чітко передбачено, що позичальник сплачує банку комісійну винагороду за надання та обслуговування кредиту - одноразово в день укладання Додаткової угоди, тобто в день коли проценти за користування кредитом не нараховані та не підлягали сплаті позичальником.
При цьому, видача кредитних коштів та обслуговування кредиту це і є надання послуг за які і встановлено сплату комісійної винагороди, тому доводи позивача про те, що наведені дії відповідають лише економічним потребам самої кредитної установи (банку), і такі дії не є послугами, що надаються клієнту-позичальнику, є необґрунтованими та безпідставними.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21.01.1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 року у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29).
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Позивач не надав суду доказів того, що під час укладання Додаткової угоди, оскаржувані пункти Додаткової угоди до Кредитного договору вчинено з порушенням приписів статті 203 Цивільного кодексу України.
Таким чином, позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу задоволення позовних вимог, і тому правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
За таких обставин, у задоволенні вимог позивача про визнання недійсними пунктів Додаткової угоди до Кредитного договору слід відмовити.
Інші доводи, на які посилався позивач, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови у задоволенні позову.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись статтями 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та у строк, які визначені розділом IV ГПК України.
Повний текст рішення складено 19.06.2025.
Суддя С.О. Чебикіна