вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
06 травня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/237/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області Мірошниченко Д.Є., розглянувши матеріали справи
за позовом Закарпатської обласної прокуратури, м. Ужгород, в інтересах держави в особі
позивача-1 Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, м. Ужгород
позивача-2 Углянської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, с.Угля Тячівського району Закарпатської області
до відповідача Карпатського біосферного заповідника, м. Рахів Закарпатської області
про стягнення 314 342,00 грн шкоди
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Закарпатська обласна прокуратура діючи в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області та Углянської сільської ради Тячівського району Закарпатської області звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Карпатського біосферного заповідника про стягнення 314 342,00 грн шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/237/25 визначено головуючого суддю Мірошниченка Д. Є., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2025.
Відповідно до частини 2 статті 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно з частиною 3 статті 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Так, ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 07.03.2025 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті спору.
17.03.2025 за вх.№ 02.3.1-02/2532/25 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшов відзив на позовну заяву від Карпатського біосферного заповідника.
20.03.2025 за вх.№ 02.3.1-02/2719/25 через підсистему "Електронний суд" від Закарпатської обласної прокуратури до суду надійшла відповідь на відзив.
24.03.2025 за вх.№ 02.3.1-02/2786/25 на адресу суду надійшла аналогічна за змістом відповідь відзив від Закарпатської обласної прокуратури.
У частині 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Позиція прокурора.
Позовні вимоги обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем обов'язків лісокористувача в частині охорони і збереження закріплених за ним територій, що спричинило державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.
За доводами прокурора, у ході досудового розслідування кримінального провадження № 62023140160000475 від 12.10.2023 встановлено, що ОСОБА_1 , займаючи посаду інспектора І категорії з охорони природно-заповідного фонду Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповіднику, уповноважений на виконання адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій, тобто є службовою особою та працівником правоохоронного органу.
Також, під час досудового розслідування, внаслідок проведення огляду території кварталу 17 виділів 21, 24 Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Заповіднику, в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, виявлено пні 42 самовільно зрубаних дерев, а саме: у кварталі 17 виділі 24 - 39 пні; у кварталі 17 виділі 21 - 3 пні.
Посилається на обставини визнання ОСОБА_1 винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 367 Кримінального кодексу України (далі - КК України) відповідно до вироку Тячівського районного суду Закарпатської області від 14.06.2024 у справі № 307/6066/23.
Отже, внаслідок незаконної рубки дерев в осінньо-зимовий період 2021 року на території кварталу 17 виділів 21, 24 Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповіднику, державним інтересам у сфері охорони, відтворення, сталого і раціонального використання лісових ресурсів та громадським інтересам, які полягають у порушенні гарантованих Конституцію України прав громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля та користування природними ресурсами, спричинено шкоду на суму 314 342,00 грн, з позовом про стягнення яких прокурором заявлено даний позов.
Правова позиція позивачів.
Позивачами не подано до суду пояснень по суті заявленого прокурором позову.
Заперечення (відзив) відповідача.
Відповідач, відповідно до поданого суду відзиву на позовну заяву, заперечує проти задоволення позову в повному обсязі, посилаючись при цьому на те, що відшкодування шкоди, заподіяної працівником підприємству врегульовано нормами Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а не нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України ). За доводами відповідача, до спірних правовідносин не застосовуються положення статті 1191 ЦК України. Тобто виникнення у Заповідника обов'язку з відшкодування шкоди, заподіяної особою, що перебуває у трудових відносинах з Заповідником, як альтернативного відповідача випливає із трудових відносин та регулюється нормами КЗпП України.
Вважає, що до спірних відносин застосовується річний строк звернення до суду з позовом, встановлений статтею 233 КЗпП України, при цьому датою перебігу цього строку є дата повідомлення ОСОБА_1 про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 367 КК України - 28.10.2023.
Отже, відповідач стверджує про наявність підстав для відмови в задоволенні позову прокуратури, заявленого в інтересах Углянської сільської ради та Державної екологічної інспекції в Закарпатській області, у зв'язку з пропуском річного строку звернення до суду, встановленого частиною 3 статті 233 КЗпП України.
При цьому, зауважує, що в межах кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 цивільний позов не заявлявся, а отже зупинення перебігу позовної давності не відбулося.
Відповідь на відзив.
Прокурор не погоджується з доводами відповідача, оскільки предметом даного позову є відшкодування шкоди, завданої довкіллю внаслідок вчинення кримінального правопорушення службовою особою відповідача, а не відшкодування матеріальної шкоди, завданої підприємству його працівником, у зв'язку з виконанням ним своїх трудових обов'язків.
При цьому зауважує, що вказане обвинувачення стосуються не дій обвинуваченого як звичайної фізичної особи, а його бездіяльності як службової особи, до обов'язків якого входило наступне: особисто відповідати за збереження на території обходу лісової фауни, наявних рослинних угрупувань, типів природних середовищ, інших об'єктів живої та неживої природи; здійснювати державний контроль за дотриманням встановленого режиму на території обходу та інших закріплених за ним територіях; давати вказівки щодо усунень порушень природоохоронного законодавства, правил пожежної безпеки, встановленого порядку проведення господарських заходів та природокористування; здійснювати чергування та патрулювання; своєчасно інформувати керівництво природоохоронного науково-дослідного відділення про виявлені порушення заповідного режиму, випадки загибелі фауни, стихійні явища тощо; здійснювати заходи щодо запобігання виникненню, поширенню пожеж, інших надзвичайних ситуацій та їх ліквідації; затримувати на території заповідника осіб, які порушили природоохоронне законодавство та складати протоколи про правопорушення; вилучати в порушників продукцію, і знаряддя незаконного природокористування, транспортні засоби; здійснювати у встановленому порядку огляд транспортних засобів і особистих речей громадян; здійснювати заходи з профілактики та захисту природних комплексів від шкідників і хвороб лісу у межах обходу; забезпечувати цілість і утримання в належному стані наукових стаціонарів (постійних пробних площ, фенопунктів, гідрометеопостів), аншлагів, квартальних, ділянкових, межових стовпів та знаків, гірських стежок, мінералізованих смуг, еколого-пізнавальних маршрутів та інших матеріальних цінностей в обході.
Крім того, зазначає, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Матеріалами справи встановлено, що за результатами розгляду обвинувального акта у кримінальному провадженні № 62023140160000475 від 12.10.2023 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 367 КК України, вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 14.06.2024 у справі № 307/6066/23 визнано останнього винним та призначено покарання.
В межах даного кримінального провадження встановлено наступні обставини.
ОСОБА_1 на підставі наказу директора Карпатського біосферного заповідника № 4 9К від 17.03.2011 призначений на посаду інспектора І категорії з охорони природно-заповідного фонду Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника.
17.03.2011 між Карпатським біосферним заповідником та ОСОБА_1 , інспектором І категорії з охорони природно-заповідного фонду Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника, який виконує роботу з охорони ввіреного обходу, безпосередньо пов'язану зі збереженням матеріальних цінностей, був укладений договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, згідно якого останній взяв на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених йому Заповідником матеріальних цінностей, лісопродукції, пиломатеріалів, готових виробів, та у зв'язку з викладеним зобов'язався дбайливо ставитись до переданих йому для зберігання матеріальних цінностей Заповідником, вести точний облік руху всіх цінностей власності, своєчасно повідомляти керівництво підприємства про всі обставини, що загрожують забезпеченню збереження ввірених йому матеріальних цінностей.
Відповідно до посадової інструкції інспектора І категорії з охорони природно-заповідного фонду Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника ОСОБА_1 входить до складу служби державної охорони природоохоронного науково-дослідного відділення та забезпечує дотримання встановленого режиму на закріпленій території у відповідності до положень законодавства.
ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді інспектора І категорії з охорони природно-заповідного фонду Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника, зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, а саме: особисто відповідати за збереження на території обходу лісової фауни, наявних рослинних угрупувань, типів природних середовищ, інших об'єктів живої та неживої природи; здійснювати державний контроль за дотриманням встановленого режиму на території обходу та інших закріплених за ним територіях; давати вказівки щодо усунень порушень природоохоронного законодавства, правил пожежної безпеки, встановленого порядку проведення господарських заходів та природокористування; здійснювати чергування та патрулювання; своєчасно інформувати керівництво природоохоронного науково-дослідного відділення про виявлені порушення заповідного режиму, випадки загибелі фауни, стихійні явища тощо; здійснювати заходи щодо запобігання виникненню, поширенню пожеж, інших надзвичайних ситуацій та їх ліквідації; затримувати на території заповідника осіб, які порушили природоохоронне законодавство та складати протоколи про правопорушення; вилучати в порушників продукцію і знаряддя незаконного природокористування, транспортні засоби; здійснювати у встановленому порядку огляд транспортних засобів і особистих речей громадян; здійснювати заходи з профілактики та захисту природних комплексів від шкідників і хвороб лісу у межах обходу; забезпечувати цілість і утримання в належному стані наукових стаціонарів (постійних пробних площ, фенопунктів, гідрометеопостів), аншлагів, квартальних, ділянкових, межових стовпів та знаків, гірських стежок, мінералізованих смуг, еколого-пізнавальних маршрутів та інших матеріальних цінностей в обході. Інспектор з охорони природно-заповідного фонду при виконанні службових обов'язків уповноважений: вимагати від громадян і службових осіб пояснення у зв'язку з порушенням ними заповідного режиму; перевірити в громадян і службових осіб документи на право перебування на території заповідника та використання природних ресурсів; безперешкодно обстежувати стан природних комплексів та об'єктів, що розташовуються в межах природоохоронного науково-дослідного відділення; складати протоколи про порушення адміністративного законодавства в галузі охорони довкілля і використання природних ресурсів; носити формений одяг встановленого зразка, службову вогнепальну зброю та спеціальні засоби самозахисту, застосовувати їх згідно законодавства. Інспектор з охорони природно-заповідного фонду 1 категорії несе персональну відповідальність за дотримання природоохоронного законодавства в межах закріпленого за ним обходу, в тому числі, при проведенні санітарно-оздоровчих заходів та інших природоохоронних рубок, а також за стан дотримання встановленого заповідного режиму. За вчинення корупційних правопорушень інспектор з охорони природно-заповідного фонду притягається до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності в установленому законом порядку.
Таким чином, ОСОБА_1 , займаючи посаду інспектора І категорії з охорони природно-заповідного фонду Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника, уповноважений на виконання адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій, є службовою особою та працівником правоохоронного органу.
В ході проведення керівництвом служби державної охорони Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника ревізії території кварталу 17 виділів 21, 24 Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду в квітні 2022 року виявлено пні 42 самовільно зрубаних дерев, а саме: у кварталі 17 виділі 24 - 39 пнів, а у кварталі 17 виділі 21 - 3 пні.
Внаслідок незаконної рубки дерев в осінньо-зимовий період 2021 року на території кварталу 17 виділів 21, 24 Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника, державним інтересам у сфері охорони, відтворення, сталого і раціонального використання лісових ресурсів та громадським інтересам, які полягають у порушенні гарантованих Конституцією України прав громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля та користування природними ресурсами, спричинено шкоду на суму 314 342, 00 гривень.
В межах вказаного кримінального провадження проведено низку судових експертиз, зокрема висновком судової ботанічної експертизи від 02.01.2023 встановлено, що на основі проведеного дослідження взірців вікових кернів із пнів зрубаних дерев та поряд ростучих дерев породи бука лісового та ялини європейської, відібраних у кварталі 17 виділ 12, 21, 24 Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника дерева, пні від яких виявлені в ході проведення огляду були зрубані у осінньо-зимовий період 2021 року.
Згідно з висновком судової інженерно-екологічної експертизи № 4381-Е від 26.01.2023 встановлено, що дослідженням поданих документів та матеріалів справи в межах спеціальних знань експерта з інженерно-екологічного виду досліджень встановлено, що рубка дерев у кварталі 17 виділі 21 та у кварталі 17 виділі 24, на території Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника здійснювалася з порушенням чинних на момент досліджуваної події нормативних актів, які регулюють порядок порубки дерев і чагарників у заповідниках чи на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах, тобто з недотриманням чинного спеціального екологічного та лісового законодавства України, а саме: статей 12, 40 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статті 19 Лісового кодексу України, статті 9-1 Закону України "Про природно-заповідний фонд". Дослідженням поданих документів та матеріалів справи в межах спеціальних знань експерта з інженерно-екологічного виду досліджень встановлено, що розмір відшкодування збитків, заподіяний самовільною рубкою дерев на території Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника, що визначено Державною екологічною інспекцію в Закарпатській області, підтверджується документально та розрахунково і становить: в кварталі 17 виділі 21 - 21 654,00 грн, в кварталі 17 виділі 24 - 292 688,00 грн.
За доводами прокурора, означена сума шкоди, завдана посадовою особою під час виконання трудових обов'язків в порядку статті 1172 ЦК України підлягає до стягнення з Карпатського біосферного заповідника, як роботодавця винної особи.
Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.
Згідно зі статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Виходячи з вимог пунктів 1, 2 частини 1 статті 3 Закону України "Про прокуратуру", діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.
Відповідно до частини 3 статті 23 цього ж нормативно-правового акта, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.
Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини 2 статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).
Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає суду підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
При цьому суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Як вбачається із матеріалів справи, позов заявлено прокурором в межах наданих йому законодавством повноважень в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, на яку законодавством покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави та Углянської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, на території якої було виявлено факт незаконної рубки дерев.
Відповідно до інформації директора Карпатського біосферного заповідника, наданої на запит обласної прокуратури, встановлено, що вищевказана незаконна рубка дерев проведена на території кварталу 17 виділів 21, 24 Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповіднику, які належать на праві постійного користування Карпатського біосферного заповіднику, відносяться до територіальної приналежності Углянської сільської ради Тячівського району Закарпатської області. Таким чином, одним з органів, уповноваженим захищати інтереси держави у вказаній сфері, є Углянська сільська рада Тячівського району Закарпатської області.
Крім того, статтею 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема: організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання вимог законодавства щодо наявності дозволів, лімітів та квот на спеціальне використання природних ресурсів, дотримання їх умов; пред'явлення претензій про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; надання обов'язкових до виконання приписів щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства з питань, що належать до його компетенції, інформування дозвільних органів про надані приписи суб'єктам господарювання, що здійснюють діяльність на підставі дозволів у сфері охорони навколишнього природного середовища, та здійснення контролю за їх виконанням; вжиття в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах тощо.
Згідно з підпунктом "ґ" підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за № 275 від 19.04.2017, Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів, зокрема щодо пошкодження дерев і чагарників, знищення або пошкодження лісових культур, сіянців або саджанців у лісових розплідниках і на плантаціях, природного підросту та самосіву на землях, призначених під відновлення лісу, законності вирубування; раціонального та невиснажливого використання лісових ресурсів; добування продуктів лісу та використання лісових ресурсів; заготівлі деревини в порядку рубок головного користування та здійснення лісогосподарських заходів.
Також відповідно до підпунктів 3, 8 пункту 4 даного Положення Держекоінспекція проводить перевірки (у тому числі документальні) із застосуванням інструментально-лабораторного контролю, складає відповідно до законодавства акти за результатами здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства з питань, що належать до її компетенції, надає обов'язкові до виконання приписи щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства та здійснює контроль за їх виконанням і здійснює лабораторні вимірювання (випробування); пред'являє претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами. Територіальним органом виконавчої влади, що реалізуй державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища на території Закарпатської області є Державна екологічна інспекція у Закарпатській області.
Таким чином, іншим органом, уповноваженим здійснювати захист інтересів держави у вказаній сфері, є Державна екологічна інспекції в Закарпатській області.
Судом встановлено, що Закарпатською обласною прокуратурою 14.02.2025 попередньо повідомлено про встановлені порушення інтересів держави Державну екологічну інспекцію у Закарпатській області та Углянську сільську раду Тячівського району Закарпатської області, однак такими не вжито належних заходів до відновлення таких порушених інтересів держави, зокрема шляхом подання до суду відповідного позову про стягнення заданих кримінальним правопорушенням збитків. Така бездіяльність уповноважених органів оцінена прокурором як невиконання функцій по захисту інтересів держави, що відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" є достатньою підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред'явлення позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 в справі № 903/129/18 зазначала, що сам факт не звернення до суду суб'єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Отже, з урахуванням наведеного, слід дійти висновку, що прокурором правомірно зазначено, що Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області та Углянською сільською радою Тячівського району Закарпатської області не здійснюється захист інтересів держави у спірних правовідносинах, а відтак ним доведені належним чином підстави для звернення з даним позовом до суду в інтересах держави.
Щодо спірних правовідносин.
Відповідно до статті 13 Конституції України, природні ресурси, що знаходяться у межах території України, є об'єктами права власності Українського народу й повинні використовуватися відповідно до закону.
Статтею 66 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Частиною 1 статті 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (далі - Закон) визначено, що державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Як визначено в абзацах 2, 3 статті 1 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
В силу приписів статті 16 та частини 1 статті 17 ЛК України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Відповідно до частини 2 статті 19 ЛК України постійні лісокористувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; вести первинний облік лісів; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.
Положеннями статті 63 ЛК України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Згідно з пунктом 5 статті 64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані, здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
За змістом статті 105 ЛК України порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону. Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у, зокрема, порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Статтею 107 ЛК України встановлено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.
Відповідно до приписів статей 68, 69 Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені статтею 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Тобто вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника.
Однак для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України необхідно довести такі елементи:
1. Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку дію/бездіяльність, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.
2. Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо).
3. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
4. Вина особи, що завдала шкоду. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Тож визначальним для вирішення спору у справі, що розглядається, є встановлення всієї сукупності елементів складу цивільного правопорушення
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.
Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.
Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17, постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 909/1111/16, від 20.08.2018 у справі № 920/1293/16, від 23.08.2018 у справі № 917/1261/17, від 19.09.2018 у справі № 925/382/17, від 09.12.2019 у справі № 906/133/18, від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17, від 30.11.2021 у справі № 926/2174/20.
Матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не заперечується, що Карпатський біосферний заповідник є постійним лісокористувачем обстежуваних лісових ділянок Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення (як структурного підрозділу відповідача лісові ділянки якого і оглядалися в рамках кримінального провадження), а тому обов'язок по охороні лісів від незаконних рубок та обов'язок дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів покладено саме на відповідача.
Як уже судом зазначалося, вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 14.06.2024 у справі № 307/6066/23 інспектора І категорії з охорони природно-заповідного фонду Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника ОСОБА_1 визнано винним у службовій недбалості, тобто неналежному виконанні службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам.
Згідно з частиною 6 статті 75 ГПК України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Так, відповідно до статті 1172 ЦК України та статті 19 ЛК України цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків, в тому числі, з урахуванням обставин даної справи - встановленої вироком суду службової недбалості посадової особи постійного лісокористувача. Протиправна бездіяльність таких осіб полягає у незабезпеченні працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) невстановленими особам, що й зафіксовано в протоколі огляду місця події від 30.09.2022, та підтверджено вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 14.06.2024 у справі № 307/6066/23.
При цьому докази того, що вказані вище дерева були відведені в законному порядку в рубку в матеріалах справи відсутні.
Отже, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника, а тому саме відповідач повинен довести, що шкоду завдано не з його вини, або ж у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 12.09.2019 у справі № 908/1092/18, від 12.11.2019 у справі № 914/2436/18.
Відтак, матеріалами справи встановлено та підтверджено належними та допустимими доказами, що ОСОБА_1 , як службовою особою Карпатського біосферного заповідника (інспектор І категорії з охорони природно-заповідного фонду Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника), уповноваженого на виконання адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій, вчинено кримінальне правопорушення, внаслідок якого на території Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника відбулась незаконна рубка дерев, що в свою чергу нанесло шкоду довкіллю, у зв'язку з чим, суд вважає доведеним порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища та необхідність відшкодувати матеріальні збитки, завдані внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як уже зазначалося та встановлено судом, висновком судової інженерно-екологічної експертизи № 4381-Е від 26.01.2023 встановлено, що розмір відшкодування збитків, заподіяний самовільною рубкою дерев на території Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника, визначений Державною екологічною інспекцію в Закарпатській області, підтверджується документально та розрахунково і становить: в кварталі 17 виділі 21 - 21 654, 00 грн, в кварталі 17 виділі 24 - 292 688,00 грн.
Також, в постанові Верховного суду від 05.02.2020 у справі № 461/3675/17 касаційний суд зазначив про допустимість висновку експерта як доказу, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, а згідно з постановою Верховного суду від 21.01.2021 у цій же справі №461/3675/17 зазначено, що чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо можливості використання під час розгляду справи доказів, отриманих в межах інших проваджень. Достовірність і достатність таких доказів оцінюється судом з урахуванням обставин конкретної справи. При цьому відповідачі не скористалися своїм правом призначити іншу експертизу в межах цивільного судочинства.
Крім того, в постанові Великої палати Верховного суду від 14.12.2022 у справі №477/2330/18 з приводу використання доказів, які зібрані в межах кримінального провадження надано правову позицію відповідно до якої зазначено, що чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2021 у справі № 461/3675/17). Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи (пункт 105 постанови).
Будь-яких доказів на спростування правильності проведених розрахунків завданої шкоди відповідач не надав, у зв'язку з чим завдана довкіллю шкода в загальній сумі 314 342,00 грн підлягає стягненню з відповідача.
Доводи відповідача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин наслідків недодержання прокурором встановленого статтею 233 КЗпП України річного строку для звернення до суду з даним позовом, є необґрунтованими та відхиляються судом, оскільки предметом даної справи є не відшкодування матеріальної шкоди, завданої підприємству його працівником, у зв'язку з виконанням ним своїх трудових обов'язків, а відшкодування шкоди, завданої довкіллю внаслідок вчинення кримінального правопорушення службовою особою відповідача, а відтак положення зазначеного Кодексу не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У статті 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора як обґрунтовано заявлені підлягають до задоволення повністю.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до частини 2 статті 129 ГПК України судовий збір у даній справі в сумі 4 715,13 грн, від сплати якого прокурор звільнений у встановленому порядку підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 126, 129, 221, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Карпатського біосферного заповідника (90600, Закарпатська обл., м.Рахів, вул. Красне Плесо, 77, код ЄДРПОУ 00276104) на користь держави в особі Углянської сільської ради Тячівського району Закарпатської області (90514, Закарпатська обл., с. Угля, вул. Центральна, 32, код ЄДРПОУ 04349656) 314 342,00 грн (триста чотирнадцять тисяч триста сорок дві гривні 00 коп.) шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
3. Стягнути з Карпатського біосферного заповідника (90600, Закарпатська обл., м.Рахів, вул. Красне Плесо, 77, код ЄДРПОУ 00276104) в дохід загального фонду Державного бюджету України 4 715,13 грн (чотири тисячі сімсот п'ятнадцять гривень 13 коп.) судового збору.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно зі статтею 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Повне судове рішення складено, оформлено та підписано 20.06.2025.
Суддя Д. Є. Мірошниченко