вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"17" червня 2025 р. Cправа № 902/431/25
Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни, за участю секретаря судового засідання Багулової Є.О.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтфатер Тернопіль", 46002, Тернопільська область, Тернопільський р-н, місто Тернопіль, вулиця Лозовецька, будинок 13, ідентифікаційний код юридичної особи 22601875
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл", 21001, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Вінниця, вулиця Привокзальна, будинок, 3Б, ідентифікаційний код юридичної особи 44618933
про стягнення 522 604,30 гривень
за участю представників:
від позивача - адвокат Никитюк Г.І., згідно ордеру
від відповідача - не з'явився
До Господарського суду Вінницької області 07.04.2025 надійшла позовна заява № б/н від 04.04.2025 (вх. № 461/25 від 07.04.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтфатер Тернопіль" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" про стягнення 522 604,30 гривень заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем укладеного між сторонами договору поставки № СК-4-0049 від 28.11.2023.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.04.2025 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.
Ухвалою від 14.04.2025 судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 902/431/25, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 13 травня 2025 о 10:00 год.
08.05.2025 до суду від представника позивача надійшла заява № б/н від 08.05.2025 (вх. № 01-34/4933/25 від 08.05.2025) про долучення копій документів на виконання вимог суду.
За наслідком судового засідання 13.05.2025 суд постановив ухвалу про оголошення перерви у підготовчому судовому засіданні у справі №902/431/25 до 09:30 27.05.2025, яку занесено до протоколу судового засідання.
16.05.2025 до суду від позивача надійшла заява № б/н від 16.05.2025 (вх. № 01-34/5268/25 від 16.05.2025) про долучення доказів перерахування коштів на виконання вимог суду.
Ухвалою від 27.05.2025 року судом закрито підготовче провадження у справі та призначено справу № 902/431/25 до судового розгляду по суті у судовому засіданні 17.06.2025 року о 10:00 год.
На визначену судом дату у судове засідання з'явився представник позивача, представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений ухвалою від 27.05.2025, про що свідчить відповідна довідка про доставку електронного листа.
Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно пункту 1 частини 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Приймаючи до уваги, що відповідно до вимог статті 242 ГПК України учасників справи було належним чином повідомлено про судове засідання у справі та на засадах відкритості і гласності судового процесу учасникам справи створено всі необхідні умови для захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а відповідач у свою чергу не скористався наданим йому правом участі у розгляді справи і його неявка у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача за наявними матеріалами.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.
За наслідками розгляду справи, суд оголосив про перехід до стадії ухвалення рішення та час проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду.
У судовому засіданні судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Альтфатер Тернопіль" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" про стягнення 522 604,30 гривень заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем укладеного між сторонами договору поставки № СК-4-0049 від 28.11.2023.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки № СК-4-0049 від 28.11.2023 в частині відпуску позивачу на АЗС постачальника дизельного палива з використанням скретч-карток оплачених позивачем.
Позивач зазначив, що на умовах визначених договором, відповідачем товар було поставлено частково, проте при зверненні на АЗС постачальника впродовж останніх двох місяців представникам покупця відмовляли у видачі товару, вказаного у скретч-картках, у зв'язку із відсутністю дизельного палива на АЗС.
Позивач зауважив, що станом на 28.03.2025 з незалежних від нього причин позивачем не використано скретч-картки:
- номіналом 30 літрів: 190 штук на 5700 літрів по ціні 48,49 грн. на суму - 276393,00 грн.;
- номіналом 20 літрів: 248 штук на 4960 літрів по ціні 47,53 грн. на суму - 235748,80 грн.;
- номіналом 20 літрів: 11 штук на 220 літрів по ціні 46,50 гри. на суму - 10230,00 грн.,
- номіналом 5 літрів - 1 штука на 5 літрів по ціні 46,50 гри. на суму - 232,50 грн.
Всього: 450 штук об'ємом 10885 літрів на суму 522 604, 30 гривень.
За твердженням позивача загальна заборгованість відповідача перед позивачем з повернення коштів за непоставлений товар становить 522 604, 30 гривень, яку позивач просить стягнути у примусовому порядку.
Відповідач своїм процесуальним правом надання відзиву на позов не скористався, будь-яких заяв, клопотань або заперечень щодо заявлених вимог за час розгляду справи не заявляв, у зв'язку з чим розгляд справи здійснено за наявними матеріалами справи.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
28.11.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альтфатер Тернопіль" (далі - покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" (далі - постачальник, відповідач) укладено договір поставки № СК-4-0049 (далі - договір), пунктами 1.1., 1.2. якого визначено, що постачальник приймає на себе зобов'язання передати покупцю у власність товари, а покупець зобов'язується сплатити і прийняти вказаний товар. Найменування товару: згідно накладних на товар (т.1 а.с. 8-9, 60-61).
За змістом пункту 1.5. договору відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч-картки) на отримання товару відповідно до "Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами", затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997.
Положеннями пункту 2.1. сторони погодили, що товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем по кількості і якості з моменту фактичного отримання товару згідно умов договору.
Відповідно до пунктів 3.1., 3.2. договору ціна 1 літра товару: згідно накладних на товар. Загальна сума договору складається з загальної вартості товару за всіма видатковими накладними.
За умовами пункту 4.1. договору оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника в день виписки рахунку на товар. Ціна одного літру товару вказується у рахунку-фактурі та дійсна протягом дня його виписки. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на рахунок постачальника.
Відповідно до пункту 4.5.1. договору після отримання оплати товару, постачальник зобов'язаний протягом 5-ти робочих днів передати покупцю, а покупець зобов'язаний отримати від постачальника довірчі документи (скретч-картки) на придбану кількість ПММ, як підтвердження здійснення оплати товару.
Пунктом 6.2. договору передбачено, що покупець має право достроково розірвати цей договір у разі невиконання постачальником своїх зобов'язань за договором, повідомивши про це постачальника за 5 календарних днів до його розірвання.
Згідно пункту 10.2. договору даний договір укладений терміном на 1 рік. У випадку, якщо жодна зі сторін письмово, не виявила бажання припинити його дію, даний договір вважається пролонгованим на кожен наступний рік і на тих же умовах.
Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками сторін.
Судом установлено, що згідно видаткової накладної № 0004/000080 від 15.12.2023 та специфікації № 0004/000080-С відпущених скретч-карток на нафтопродукти по купюрах до видаткової накладної № 0004/000080 відповідачем передано, а позивачем прийнято товар (диз. паливо) у вигляді 533 штук скретч-карток (10 645 літрів) на загальну суму 495 000,00 гривень з ПДВ (т.1 а.с. 10-11).
Відповідно до видаткової накладної № 0004/0000746 від 20.08.2024 та специфікації № 0004/0000746-С відпущених скретч-карток на нафтопродукти по купюрах до видаткової накладної № 0004/0000746 відповідачем передано, а позивачем прийнято товар (диз. паливо) у вигляді 500 штук скретч-карток (15 000 літрів) на загальну суму 727 350,00 гривень з ПДВ (т.1 а.с. 12-13, 62).
Видаткові накладні та специфікації до них підписані сторонами та скріплені печатками без будь-яких зауважень та заперечень.
На виконання умов договору позивачем на підставі платіжної інструкції № 549 від 04.12.2023 року сплачено відповідачу за дизельне паливо 495 000,00 гривень, на підставі платіжної інструкції № 34 від 19.08.2024 року сплачено відповідачу за дизельне паливо 727 350,00 гривень. (т. 1 а.с. 74-75 зворот).
Із матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з претензійною вимогою від 12.03.2025 № 191 про повернення коштів за непоставлений товар, яку 19.03.2025 року було вручено відповідачу, що підтверджує рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 1 а.с. 39-40).
28.03.2025 року позивачем на адресу відповідача направлено повідомлення про дострокове розірвання договору поставки, у якому позивач повідомив відповідача про дострокове розірвання з 05.04.2025 укладеного сторонами договору поставки № СК-4004 від 28.11.2023 року та просив повернути позивачу грошові кошти за непоставлений товар. Разом із повідомленням відповідачу було направлено акт звірки залишку невикористаних скретч-карток. Вказане повідомлення було вручено відповідачу 31.03.2025 року, що підтверджує трекінг відстеження Укрпошти (т. 1 а.с. 41-43).
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.
Предметом позову у цій справі є матеріально - правова вимога позивача про стягнення з відповідача 522 604,30 гривень попередньої оплати за непоставлений відповідачем товар - дизельне паливо з використанням скретч-карток оплачених позивачем за договором поставки № СК-4004 від 28.11.2023.
Відповідно до статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин.
Частиною 4 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Здійснюючи правову кваліфікацію спірних правовідносин та вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог, судом враховано таке.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом частини 1 статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до вимог статті 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань).
Приписами статті 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 632 ЦК України).
Відповідно до статті 530 ЦК, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, правовідносини за яким врегульовано положеннями ЦК України та ГК України.
За змістом частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Положеннями статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно частини 1 статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (стаття 663 ЦК України).
Відповідно до вимог статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Відповідно до частини 1 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 зазначено, що попередня оплата - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані.
Оплата за товар є попередньою, якщо відповідно до договору вона має бути здійснена до моменту виконання продавцем свого обов'язку з передачі товару саме у власність, тобто до моменту переходу права власності на товар від продавця до покупця. Це випливає з визначення договору купівлі-продажу, наведеного у частині першій статті 655 ЦК України, яка встановлює обов'язок продавця передати товар саме у власність покупця.
Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.
Положеннями пункту 9 Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1442 передбачено, що торгівля нафтопродуктами, призначеними для відпуску споживачам, здійснюється через мережу автозаправних станцій, автогазозаправних станцій та автогазозаправних пунктів. Розрахунки за реалізовані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із використанням електронних платіжних засобів, паливних карток, талонів, відомостей на відпуск пального тощо) в установленому законодавством порядку. Разом із продукцією споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару.
Згідно пункту 3 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155 талон - це спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.
Судом установлено, що відповідно до видаткових накладних та специфікацій до них відповідачем передано, а позивачем прийнято товар (диз. паливо) у вигляді скретч-карток на загальну суму 1 222 350,00 гривень.
На виконання умов договору, позивачем сплачено відповідачу за дизельне паливо 1 222 350,00 гривень, що підтверджують платіжні доручення та банківські виписки, які містяться у матеріалах справи.
Згідно з пунктом 5.1. договору строк поставки товарів - до закінчення терміну дії довірчого документа (скретч-карки).
За змістом пунктів 5.2.1., 5.2.2. договору передача покупцю товару за цим договором здійснюється на АЗС постачальника шляхом заправки автомобілів покупця при пред'явленні довіреними особами покупця скретч-картки. Скретч-картка є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об'єму і марки товару, після чого всі обов'язки сторін по погашених скретч-картках вважаються виконаними, при цьому постачальник не може передати покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в скретч-картці.
Відповідно до пункту 5.3. договору умови постачання товару - самовивезення. Покупець зобов'язується отримати товар на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі.
Судом установлено, що предметом договору поставки є поставка дизельного палива шляхом його відпуску на АЗС постачальника при пред'явленні уповноваженою особою покупця виданих постачальником скретч-карток.
Водночас, скретч - картка за змістом договору поставки та чинного законодавства є документом, який лише підтверджує право його власника/пред'явника отримати паливно-мастильні матеріали на АЗС у кількості та марки, зазначеної у талоні.
Таким чином, підписані сторонами специфікації та видаткові накладні підтверджують обставину передачі відповідачем позивачу скретч - карток на зазначену у накладних кількість дизельного палива.
Разом з тим, зобов'язання постачальника з поставки товару є виконаним належним чином лише після відпуску позивачу пального на підставі скретч - карток на АЗС постачальника.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач виконав свої зобов'язання за договором у повному обсязі, водночас відповідач взяті на себе зобов'язання виконав частково.
За твердженням позивача при зверненні на АЗС постачальника впродовж останніх двох місяців представникам покупця було відмовлено у відпуску товару, вказаного у скретч-картках з посиланням на відсутність палива на АЗС.
Як убачається із акту звірки від 28.03.2025 року, підписаного позивачем залишок придбаних та невикористаних позивачем скрет-карток на дизельне паливо згідно договору поставки № СК-4004 від 28.11.2023 року становить:
- 30 літрів: 190 штук на 5700 літрів по ціні 48,49 грн. на суму - 276393,00 грн.;
- 20 літрів: 248 штук на 4960 літрів по ціні 47,53 грн. на суму - 235748,80 грн.;
- 20 літрів: 11 штук на 220 літрів по ціні 46,50 гри. на суму - 10230,00 грн.;
- 5 літрів - 1 штука на 5 літрів по ціні 46,50 гри. на суму - 232,50 грн.
Всього: 450 штук об'ємом 10 885 літрів на загальну суму 522 604,30 гривень (т. 1 а.с. 44).
Доказів відпуску відповідачем позивачу дизельного палива за скретч-картками об'ємом 10885 літрів на загальну суму 522 604,30 гривень матеріали справи не містять, водночас до позовної заяви додано копії непогашених (неотоварених) скретч - карток відповідного номіналу.
Із матеріалів справи також убачається, що позивач звертався до відповідача із вимогою про повернення сплачених коштів за непоставлений товар та надалі із повідомленням про розірвання договору поставки, у якому також просив відповідача повернути кошти за непоставлений товар.
Відповіді на вимогу, доказів поставки решти пального або повернення позивачу грошових коштів за оплачений та не переданий товар матеріали справи не містять.
Обставин, на які посилається позивач у позові, відповідач під час розгляду справи не спростував.
Приписами статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 202 ГК України, статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).
Положеннями частини 1 статті 670 ЦК України визначено, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
За змістом частини 2 статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар.
Згідно з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 15.02.2024 у справі № 910/3611/23, від 09.02.2023 у справі № 910/5041/22, від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17, від 19.03.2024 року у cправі № 910/3016/23 умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову (такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі № 910/3611/23, від 09.02.2023 у справі № 910/5041/22, від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17).
Судом установлено, що позивач скористався правом, передбаченим частиною 2 статті 693 ЦК України шляхом звернення до відповідача із вимогою/позовом про повернення грошових коштів за непоставлений товар (попередньої оплати) у розмірі 522 604,30 гривень.
Доказів сплати відповідачем вказаної суми боргу на користь позивача матеріали справи не містять.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно пункту 5 частини 1 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором щодо поставки дизельного палива у кількості 10 885 літрів, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору поставки в частині повної та своєчасної поставки оплаченого покупцем товару, а тому позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення з відповідача грошових коштів за непоставлений товар у сумі 522 604,30 гривень.
Здійснивши перевірку заявленої позивачем до стягнення суми боргу за договором, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 522 604,30 гривень за непоставлений товар є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).
Згідно статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частини 1-2 статті 86 ГПК України).
Під час розгляду справи, судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, у тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 522 604,30 гривень.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат судом враховано таке.
Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно вимог частини 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При зверненні до суду позивачем згідно платіжної інструкції №2685 від 03.04.2025 сплачено судовий збір у розмірі 7 839,06 гривень.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені у повному обсязі, судові витрати зі сплати судового збору у сумі 7 839,06 гривень покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" (21001, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Вінниця, вулиця Привокзальна, будинок, 3Б, ідентифікаційний код юридичної особи 44618933) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтфатер Тернопіль" (46002, Тернопільська область, Тернопільський р-н, місто Тернопіль, вулиця Лозовецька, будинок 13, ідентифікаційний код юридичної особи 22601875) 522 604,30 гривень (п'ятсот двадцять дві тисячі шістсот чотири гривні, 30 копійок) заборгованості та 7 839,06 гривень (сім тисяч вісімсот тридцять дев'ять гривень, 06 копійок) судових витрат на сплату судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
6. Примірник судового рішення надіслати сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.
Повне рішення складено 20 червня 2025 р.
Суддя Шамшуріна М.В.
віддрук. прим.:
1 - до справи;
2,3 - сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.