ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
18 червня 2025 року Справа № 924/73/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В. , суддя Мельник О.В.
секретар судового засідання Ткач Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ-АГРО" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 03.04.2025 у справі № 924/73/25 (суддя Яроцький А.М., повний текст рішення складено 04.04.2025)
за позовом Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ-АГРО"
про зобов'язання виконати належним чином умови договору поставки від 31.07.2024 та стягнення 8 805, 04 грн штрафних санкцій
за участю представників сторін:
позивача - Савонік Н.І.;
відповідача - не з'явився;
Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" (далі - позивач, АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі Філії) звернулося до Господарського суду Хмельницької області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ-АГРО" (далі - відповідач, ТОВ "БГМ-АГРО"), в якому просить суд зобов'язати відповідача виконати належним чином умови договору поставки № 71-969/53-124-01-24-23409 від 31.07.2024 шляхом поставки та передачі у власність позивачу визначений договором товар загальною вартістю 23 171, 16 грн з ПДВ та стягнення 8 805, 04 грн штрафних санкцій.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про неналежне виконання відповідачем зобов'язань з поставки товару за договором від 31.07.2024 № 71-969/53-124-01-24-23409.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 03.04.2025 позов задоволено.
Суд першої інстанції, за результатами з'ясування обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були дослідженні, із наданням оцінки обставинам у справі в їх сукупності та взаємозв'язку, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
До Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ТОВ "БГМ-АГРО" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 03.04.2025 у справі №924/73/25, в якій відповідач просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду, скасувати рішення суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:
- позивач систематично не виконував зобов'язання, передбачені п. 5.1 договору та відповідно до виписки з банківського рахунку відповідача, позивач здійснив платежі із порушенням термінів. Тобто позивач фактично в односторонньому порядку відмовився від виконання умов договору, посилаючись в усному спілкуванні на несвоєчасність реєстрації податкових накладних. У якості доказів відповідач надає до апеляційної скарги квитанції про реєстрацію податкових накладних та просить суд звернути увагу на те, що договором не передбачена зміна термінів оплати внаслідок порушення термінів реєстрації податкової накладної;
- відповідач посилається на ч. 5 ст. 692 ЦК України, якою передбачено, що якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства. Оскільки договором не передбачено обов'язку продовжувати постачання товару у разі односторонньої відмови від сплати за товар, то постачальник скористався правом, передбачений наведеною статтею ЦК України;
- від позивача не надходили пропозиції змінити умови оплати по договору, що свідчить про те, що позивач здійснив істотне порушення умов договору, що визначено абзацом 2 ч. 2 ст. 651 ЦК України;
- відповідач розраховував отримати протягом певного терміну кошти у визначеному розмірі за поставлений товар, але позивач унеможливив це. При цьому ціна на визначений у договорі асортимент у зимовий період є значно вищою, ніж у осінній та літній, відповідно вимога позивача здійснити поставку товару у зимовий період фактично означає здійснити поставку товару у збиток відповідачу, що по суті унеможливлює здійснення доставки товару як у зимовий період, так і у 2025 році, як того вимагає позивач у своїй позовній заяві;
- апелянт посилається на ч. 4 ст. 692 ЦК України та вказує, що дана норма була також використана відповідачем як підстава для відмови здійснювати подальше постачання товару;
- відповідач просить суд врахувати підхід до трактування свободи договору відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, яким було запроваджено механізм обмеження свободи договору з огляду на загальні засади справедливості. Ключовим значенням у даному контексті є правовий висновок Великої Палати про застосування принципу можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності.
АТ "НАЕК "Енергоатом" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Позивач зазначає наступне:
- відповідач був обізнаний про позовну заяву, її обґрунтуванням та вимогами, тобто він мав доступ до засобів зв'язку і міг скористатися можливістю отримати кваліфіковану правову допомогу для юридичного супроводу цієї справи;
- відповідач у апеляційній скарзі зазначає, що позивач систематично не виконував зобов'язання, передбачені п. 5.1 договору. Водночас, позивачем було здійснено у повному обсязі оплату за поставлений відповідачем товар, що підтверджується платіжними інструкціями. Тобто позивачем було сплачено 141 243, 61 грн за поставлений відповідачем товар згідно договору від 31.07.2024. Вказану обставину підтверджує і сам представник відповідача та надає докази отримання оплати позивачем за поставлений товар. А відтак, твердження відповідача про те, що позивач в односторонньому порядку відмовився від виконання умов договору є хибними та такими, що не відповідають дійсності;
- предметом цієї справи є неналежне виконання умов договору поставки постачальником, забезпечення поставки товару у строк, встановлений договором. Відповідач не звертався із жодними письмовими листами з доказами того, що він не має можливості з об'єктивних обставин вчасно здійснити поставку товару;
- позивач зауважує, що договір від 31.07.2024 був укладений сторонами під час того, як відповідач вже перебував на військовій службі;
- до спірних правовідносин, які склалися між сторонами, підлягає також застосуванню принцип "pacta sunt servanda", закріплений у ст. 629 ЦК України, який відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 2-1283/11, Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010, Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17.
ТОВ "БГМ-АГРО" надіслало до суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій відповідач, із урахуванням викладених у ній доводів, просить скасувати рішення суду першої інстанції, зупинити виконавче провадження № 78272148 до моменту розгляду апеляційної скарги та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Щодо поданих відповідачем до суду апеляційної інстанції додаткових доказів, то суд вказує наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з ч. 3 ст. 269 ГПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Приписи ч. 3 ст. 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов'язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи".
Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає.
Така обставина (відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції) виключає можливість прийняття апеляційної господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України.
Апеляційний господарський суд зазначає, що відповідач не наводить обґрунтування існування винятковості випадку, з яким пов'язано прийняття під час апеляційного провадження додаткових доказів, а тому колегія суддів не приймає вказані докази.
В судовому засіданні 18.06.2025 представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином.
Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, заслухавши в судовому засіданні представника позивача, зазначає наступне.
Як встановлено апеляційним судом, 31.07.2024 між АТ "НАЕК "Енергоатом", від імені якого діє філія "ВП "ХАЕС" (замовник) та ТОВ "БГМ-АГРО" (постачальник) укладено договір поставки № 71-969/53-124-01-24-23409, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність замовнику в передбачені договором строки товар, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити даний товар згідно з найменуванням, асортиментом, виробником, кількістю, ціною, та з кодом згідно УКТ ЗЕД товару, які зазначаються в специфікації № 1 (додаток № 1 до договору), та є невід'ємною частиною договору.
За змістом п. 1.2. договору предметом поставки по даному договору є товар: фрукти та ягоди (код 03220000-9 згідно ДК 021:2015 - овочі, фрукти та горіхи).
Місцем виконання цього договору є місто Нетішин Хмельницької області (п. 1.3. договору).
Згідно з п. 3.1 договору поставка товару буде здійснюватися партіями щотижня відповідно до письмової заявки від замовника, в якій зазначається назва та кількість товару, яка направляється на електронну адресу постачальника bgm-agro@i.ua з електронної адреси замовника office@khnpp.atom.gov.ua. Датою отримання постачальником письмового замовлення замовника на поставку партії товару за цим договором є дата направлення цього письмового замовлення замовника з його електронної пошти на електронну пошту постачальника, які вказані у цьому пункті договору.
У п. 3.2. договору сторони узгодили, що поставка товару згідно специфікації здійснюється транспортом і за рахунок постачальника на умовах DDP згідно з ІНКОТЕРМС 2020 на склад замовника у м. Нетішин Хмельницької області. Інформація про повну адресу складу замовника буде письмово повідомлена для постачальника протягом 5 днів з дати укладення договору, шляхом направлення з електронної адреси замовника office@khnpp.atom.gov.ua на електронну адресу постачальника bgm-agro@i.ua відповідного листа. Постачальник зобов'язаний негайно (але не пізніше 1 робочого дня) з моменту отримання даного листа надіслати лист-підтвердження про отримання інформації щодо повної адреси складу замовника.
Постачальник, за 2 дні до відвантаження, направляє замовнику письмове повідомлення про готовність товару до відвантаження на електронну пошту office@khnpp. atom. gov.ua (п. 3.3. договору).
Згідно з п. 3.5. договору датою поставки товару є дата підписання видаткової накладної (накладної) замовником. Ризик випадкового пошкодження або випадкового знищення товару переходить до замовника з моменту поставки товару.
Відповідно до пункту 4.1. ціна товару по договору становить 186 979 грн, крім того ПДВ 20% - 37 395, 80 грн, всього ціна договору - 224 374, 80 грн.
Ціна за одиницю товару, кількість та загальна ціна товару по договору визначається специфікацією (специфікаціями) №1 (додаток № 1 до договору) (п. 4.2. договору).
Пунктом 6.3.1. договору передбачено, що постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені договором.
Відповідно до пункту 8.2. договору за порушення строку поставки товару постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого (недопоставленого) в строк товару за кожен день прострочення, а за прострочення поставки понад 30 днів постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 7 % від вказаної вартості.
Згідно із пунктом 8.5. договору у разі невиконання постачальником своїх зобов'язань за договором, така бездіяльність буде розцінюватися, як одностороння відмова постачальника від виконання своїх зобов'язань за договором. В такому разі постачальник зобов'язаний сплатити замовнику штраф в розмірі 20 % від суми невиконаного зобов'язання.
Пунктом 8.6 договору передбачено, що сплата штрафу не звільняє постачальника від виконання зобов'язань за договором.
У п. 8.10 договору сторони погодили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення штрафних санкцій передбачених пунктами 8.2, 8.3, 8.5. договору становить 3 роки.
Відповідно до п. 9.4. даний договір пов'язаний з діяльністю філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" AT "НАЕК "Енергоатом", якому надано право здійснювати повноваження сторони від імені юридичної особи (AT "НАЕК "Енергоатом"), в зв'язку з чим територіальна підсудність справ за участю філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" відповідно до вимог статті 29 ГПК України визначається за місцезнаходженням філії "Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція".
Договір поставки підписаний представниками сторін та скріплений відтисками їх печаток.
У додатку № 1 до договору (специфікація № 1) сторони визначили найменування товару, якісні характеристики, виробника, кількість, вартість.
На виконання умов договору, відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 141243,61 грн, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними № 2079 від 06.08.2024 на суму 25 514, 71 грн, № 2175 від 13.08.2024 на суму 21 101, 68 грн, № 2314 від 20.08.2024 на суму 24 933,42 грн, № 2315 від 28.08.2024 на суму 26 133, 95 грн, № 3057 від 03.09.2024 на суму 18 595, 25 грн та № 3058 від 10.09.2024 на суму 24 964, 60 грн.
Згідно листа № 71.1-08-4560/19584 від 19.09.2024, надісланого 20.09.2024 на електронну пошту відповідача (bgm-agro@i.ua), позивач просив здійснити постачання персика свіжого в кількості 220 кг на суму 11 550 грн з ПДВ, сливи свіжої великоплідної в кількості 200 кг на суму 6996 грн з ПДВ, груші середньостиглої в кількості 60 кг на суму 3 420 грн з ПДВ та винограду свіжого столового в кількості 10 кг на суму 1 205, 16 грн з ПДВ. Загальна вартість поставки товару згідно листа - заявки складала 23 171, 16 грн з ПДВ.
17.10.2024 позивач звернувся до відповідача з претензією № 45-30-4466/21997, в якій просив відповідача, на виконання умов договору поставки № 71-969/53-124-01-24-23409 від 31.07.2024 у строк не пізніше 7 днів з моменту отримання претензії, допоставити та передати у власність позивача товар загальною вартістю 23 171, 16 грн з ПДВ, а також сплатити пеню в розмірі 463,42 грн у зв'язку з простроченням поставки товару за період з 28.09.2024 по 17.10.2024 включно.
Зазначена претензія була направлена відповідачу 22.10.2024 та вручена останньому 27.10.2024, що підтверджується описом вкладення до цінного листа, накладною та фіскальним чеком АТ "Укрпошта" від 22.10.2024 та даними відстеження офіційного сайту АТ "Укрпошти".
Предметом позову у справі є вимоги позивача до відповідача про зобов'язання виконати належним чином умови договору поставки № 71-969/53-124-01-24-23409 від 31.07.2024 шляхом поставки та передачі у власність позивачу визначеного договором товару загальною вартістю 23171, 16 грн з ПДВ та стягнення 8 805, 04 грн штрафних санкцій.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з поставки товару за договором від 31.07.2024 № 71-969/53-124-01-24-23409.
Надаючи правову оцінку обставинам у справі в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що за змістом ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушенням є такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права (п. 5.6. постанови Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 910/18962/20).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушеного права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Звертаючись до суду з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й буде здатний таке право поновити, а також зазначити у позовній заяві, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права / інтересу. У свою чергу, суд має перевірити ці доводи позивача, на яких ґрунтуються заявлені вимоги.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст. 16 ЦК України, а також міститься у ст. 20 ГК України, і цей перелік не є вичерпним, про що прямо зазначено у вказаних статтях.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно зі ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У ст. 664 ЦК України закріплені норми, що визначають момент виконання обов'язку продавця передати товар, за змістом яких обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Як вбачається із матеріалів справи, 31.07.2024 між сторонами укладено договір поставки №71-969/53-124-01-24-23409, за змістом якого відповідач зобов'язався поставити і передати у власність позивачу в передбачені договором строки товар фрукти та ягоди (код 03220000-9 згідно ДК 021:2015 - овочі, фрукти та горіхи), а позивач зобов'язався прийняти та оплатити даний товар згідно з найменуванням, асортиментом, виробником, кількістю, ціною, та з кодом згідно УКТ ЗЕД товару, які зазначаються в специфікації № 1 (додаток № 1 до договору), та є невід'ємною частиною договору. Місцем виконання вказаного договору визначено місто Нетішин Хмельницької області.
Також сторонами підписано додаток № 1 до договору - специфікацію № 1, у якій визначили найменування товару, якісні характеристики, виробника, кількість, вартість. Загальна вартість товару визначена у розмірі 224 374, 80 грн з ПДВ.
Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно листа № 71.1-08-4560/19584 від 19.09.2024, надісланого 20.09.2024 на електронну пошту відповідача (bgm-agro@i.ua), позивач просив здійснити постачання персика свіжого в кількості 220 кг на суму 11 550 грн з ПДВ, сливи свіжої великоплідної в кількості 200 кг на суму 6 996 грн з ПДВ, груші середньостиглої в кількості 60 кг на суму 3 420 грн з ПДВ та винограду свіжого столового в кількості 10 кг на суму 1 205,16 грн з ПДВ. Загальна вартість поставки товару згідно листа-заявки складала 23 171,16 грн з ПДВ.
В той же час, згідно п. 3.5. договору датою поставки товару є дата підписання видаткової накладної (накладної) замовником.
Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, відповідач не в повному обсязі виконав свої зобов'язання за договором поставки. На момент звернення із даним позовом до суду, відповідач не поставив позивачу товар на суму 23 171, 16 грн.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що заявлена позивачем вимога про зобов'язання відповідача належним чином виконати умови договору поставки № 71-969/53-124-01-24-23409 від 31.07.2024 шляхом поставки та передачі у власність позивачу визначений договором товар загальною вартістю 23 171,16 грн з ПДВ, є належним способом захисту порушеного права позивача та підлягає задоволенню.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що норми чинного законодавства, зокрема положення, закріплені у ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження", передбачають можливість виконання судового рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії у примусовому порядку.
Окрім того, колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд (ст. 44 ГК України).
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд, враховуючи суть підприємництва та принципи підприємницької діяльності, що будується, зокрема на засадах власного комерційного ризику, вважає посилання відповідача на обставини зростання ціни на товар, безпідставними та такими, що не свідчать про наявність підстав для звільнення відповідача від обов'язку виконати свої договірні зобов'язання перед позивачем.
В той же час, відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом ст. ст. 525, 615 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Щодо посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивач систематично не виконував зобов'язання, передбачені п. 5.1 договору від 31.07.2024, а відтак, в даному випадку, підлягають застосуванню ч. ч. 4, 5 ст. 692 ЦК України, то суд зазначає наступне.
Пунктом п. 9.1 договору встановлено, що всі спірні, питання, пов'язані з виконанням сторонами умов цього договору, вирішуються сторонами шляхом пред'явлення претензій, взаємних переговорів та консультацій.
Із матеріалів справи слідує, що позивач здійснив оплату за поставлений відповідачем товар в повному обсязі, що підтверджується платіжними інструкціями та вказані обставини не заперечує відповідач. У справі відсутні докази звернення відповідача до позивача шляхом пред'явлення претензії згідно п. 9.1. договору щодо порушення позивачем зобов'язань, передбачених п. 5.1 договору.
Також п. 8.4. договору передбачено що, у випадку порушення строку оплати товару позивачем на вимогу відповідача, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, сплачує суму боргу з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 0,3 % річних від простроченої суми.
З огляду на викладене, суд вважає доводи відповідача щодо порушення позивачем зобов'язань, передбачених п. 5.1 договору, безпідставними, та такими, що не свідчать про наявність підстав для звільнення відповідача від обов'язку виконати свої договірні зобов'язання перед позивачем.
В той же час, ч. ч. 4, 5 ст. 692 ЦК України передбачено, що якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Суд звертає увагу на те, що позивач здійснив оплату за поставлений відповідачем товар в повному обсязі, а відтак безпідставним є посилання відповідача на ч. ч. 4, 5 ст. 692 ЦК України та твердження про те, що позивач в односторонньому порядку відмовився від виконання умов договору.
Щодо позовних вимог про стягнення штрафних санкцій, то суд зазначає наступне.
За змістом ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема щодо сплати неустойки.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК, частиною 6 статті 231 ГК та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України.
При цьому, в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З урахуванням викладеного, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто, не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 09.07.2018 у справі № 903/647/17.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з п. 8.2. договору, за порушення строку поставки товару постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого (недопоставленого) в строк товару за кожен день прострочення, а за прострочення поставки понад 30 днів постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 7% від вказаної вартості.
Відповідно до п. 8.5. договору, у разі невиконання постачальником своїх зобов'язань за договором, така бездіяльність буде розцінюватися, як одностороння відмова постачальника від виконання своїх зобов'язань за договором. В такому разі постачальник зобов'язаний сплатити замовнику штраф в розмірі 20 % від суми невиконаного зобов'язання.
У п. 8.10 договору сторони погодили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення штрафних санкцій передбачених пунктами 8.2, 8.3, 8.5. договору становить 3 роки.
Колегія суддів зазначає, що у листі № 71.1-08-4560/19584 від 19.09.2024, надісланому 20.09.2024 на електронну пошту відповідача (bgm-agro@i.ua), позивач просив здійснити постачання товару на загальну суму 23 171,16 грн з ПДВ.
В той же час, як встановлено судом, у договорі поставки від 31.07.2024 строк виконання боржником обов'язку з поставки партії товару згідно письмової заявки від замовника, не встановлений, а тому застосуванню підлягає ч. 2 ст. 530 ГПК України. А відтак, у відповідача виник обов'язок з поставки партії товару у семиденний строк від дня отримання електронною поштою письмової заявки позивача.
З огляду на викладене, до 27.09.2024 включно, відповідач мав виконати належним чином умови договору поставки від 31.07.2024, а відлік строку прострочення поставки товару починався з 28.09.2024.
Колегія суддів зазначає, що у зв'язку із порушенням відповідачем договірних зобов'язань, позивач просить стягнути з останнього 8 805, 04 грн штрафних санкцій, з яких: 2 548, 83 грн - пеня, обрахована за період з 28.09.2024 по 15.01.2025, 4 634, 23 грн - 20 % штрафу від суми невиконаного зобов'язання та 1 621, 98 грн - 7 % штрафу за прострочення поставки більше 30 днів.
Апеляційний господарський суд, здійснивши перерахунок пені та штрафів, обрахованих на підставі п. п. 8.2., 8.5 договору, виходячи із вартості непоставленого товару, встановив, що позивачем обраховано пеню та штрафи в межах максимального розміру за заявлений період, а тому вимоги про стягнення 2 548, 83 грн пені, 4 634, 23 грн 20 % штрафу та 1 621, 98 грн 7 % штрафу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Інші доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення суду, оскільки вони не спростовують висновків суду першої інстанції.
Також судом звертається увага на те, що у рішенні Європейського суду з прав людини (справа Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010) зазначено, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Хмельницької області від 03.04.2025 у справі № 924/73/25 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ "БГМ-АГРО" - без задоволення.
Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БГМ-АГРО" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 03.04.2025 у справі № 924/73/25 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.
3. Справу повернути до Господарського суду Хмельницької області.
Повний текст постанови складено 19.06.2025
Головуючий суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Мельник О.В.