11 червня 2025 року
м. Харків
справа № 2010/2-1382/11
провадження № 22-ц/818/1236/25
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.
за участю секретаря судового засідання Волобуєва О.О.
сторони справи:
позивач - прокурор Дергачівського району Харківської області в інтересах держави в особі Державного департамент України з питань виконання покарань, Державне підприємство «Підприємство Дергачівської виправної колонії Управління державного департаменту з питань виконання покарань в Харківської області №109»
відповідачі - ОСОБА_1 ,
треті особи: Солоницівська селищна рада Дергачівського району Харківської області, Управління Держкомзему в Дергачівському районі Харківської області
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу Козирєва Андрія Вікторовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 21 грудня 2011 року у складі судді Калмикової Л.К.,-
У квітні 2011 року прокурор Дергачівського району Харківської області звернувся з позовом в інтересах держави в особі Державного департаменту України з питань виконання покарань, Державного підприємства, Підприємство Дергачівської виправної колонії Управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області №109» до ОСОБА_1 про визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво в суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Відповідно до абз.7 п.12 Прикінцевих положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. Проведеною перевіркою встановлено, що рішенням XXXIX сесії V скликання Солоницівської селищної ради Дергачівського району від 20.01.2009 р.№12 громадянам передано у приватну власність земельні ділянки, у тому числі ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,1500 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд ( надалі Земельна ділянка). Зазначене рішення в частині передачі у приватну власність ОСОБА_1 вищезазначеної земельної ділянки не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає скасуванню у зв'язку із невідповідністю положенням ч.5 ст. 116, ст. 118 Земельного кодексу України, оскільки знаходиться в межах території земельної ділянки, яка відповідно до державного акту на право постійного користування землею ХР №10-00-000503 (зареєстрований 02.06.2000 за №35) перебуває у постійному користуванні державного підприємства «Підприємство Дергачівської виправної колонії Управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області №109». Останнім погодження щодо виділення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки із земель, що перебувають у користуванні колонії не надавалось. За результатами розгляду протесту прокуратури району Солоницівською селищною радою вищезазначене рішення у вказаній частині скасоване. Тому правова підстава надання Земельної ділянки відповідачу відсутні. Тому державний акт серії ЛИ №596802 на право власності відповідача на Земельну ділянку підлягає скасуванню, а земельна ділянка - поверненню у володіння держави. Прокурором Харківської області 23.03.2011 порушено кримінальну справу за фактом зловживання службовим становищем та службового підроблення посадовими особами управління Держкомзему у Дергачівському районі, за ознаками складу злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України.
Заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 21 грудня 2011 року позовну заяву прокурора Дергачівського району Харківської області задоволено.
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №596802 від 03.12.2009 р. по АДРЕСА_1 площею 0,1500 га, виданий на ім'я ОСОБА_1 , зареєстрований за №010969300624 у Дергачівському районному відділі Харківської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру».
Визнано недійсним запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо права власності на ім'я ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1500 га по АДРЕСА_1 , (кадастровий номер 6322057600:00:002:0338).
Зобов'язано Управління Держкомзему у Дергачівському районі скасувати державну реєстрацію в Державному реєстрі земель державного акту серії ЯИ №596802 від 03.12.2009 р. на право власності на земельну ділянку площею 0,1500 га, виданий на ім'я ОСОБА_1 , зареєстрований за №010969300624 (кадастровий номер 6322057600:00:002:0338), виданий на ім'я ОСОБА_1 .
Зобов'язано ОСОБА_1 звільнити та привести у придатний для використання стан земельну ділянку площею 0,1500 га, виданий на ім'я ОСОБА_1 , зареєстрований за №010969300624 (кадастровий номер 6322057600:00:002:0338), виданий на ім'я ОСОБА_1 , повернувши зазначену земельну ділянку за належністю Державного підприємства «Підприємство Дергачівської виправної колонії Управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області №109».
Рішення мотивовано тим, що позивачем доведено порушення права власності держави на землю, оскільки відповідач набув право власності на Земельну ділянку з порушенням норм земельного законодавства.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що прокурор в якості підстав для визнання недійсним державного акту посилався на незаконність набуття ОСОБА_1 права власності на Земельну ділянку, що підтверджено рішенням Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 23.03.2011 року № 7 «Про скасування деяких рішень селищної ради», яким було виключено пункти щодо передачі безоплатно у приватну власність земельної ділянки, зокрема, ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 . Проте, постановою Дергачівського районного суду Харківської області від 01.08.2012 року по справі № 2-а-6137/2011 зазначене рішення було скасовано. Постанова набрала законної сили 14.08.2012 року. В подальшому, Дергачівська районна державна адміністрація Харківської області також зверталась з позовом до Дергачівського районного суду Харківської області, в якому просила, зокрема, визнати незаконним та скасувати рішення XXXIX сесії V скликання Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 20.01.2009 року № 12 про передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1500 га по АДРЕСА_1 . Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 07.08.2013 року по справі № 619/200/13-а, яка набрала законної сили 13.08.2012 року, адміністративний позов Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області був повернутий позивачу та роз'яснено, що для вирішення цього спору потрібно звернутись до Харківського окружного адміністративного суду. Також, прокурор Дергачівського району Харківської області в інтересах держави в особі Державного департаменту України з питань виконання покарань, державного підприємства «Підприємство Дергачівської виправної колонії Управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області № 109», Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області звертався до Дергачівського районного суду Харківської області з позовом до Солоницівської селищної ради, треті особи: відділ Держземагенства у Дергачівському районі Харківської області, кадастровий реєстратор відділу Держземагенства у Дергачівському районі Харківської області, Реєстраційна служба Дергачівського районного управління юстиції в Харківській області, ОСОБА_1 та інших про скасування рішень Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області. Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 14.01.2014 року по справі № 619/5638/13-ц, яка набрала законної сили 20.01.2014 року, провадження за вищевказаним позовом прокурора Дергачівського району Харківської області було закрито, що також свідчить про необґрунтованість цих позовних вимог. Отже, жодним судовим рішенням не було встановлено незаконність набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6322057600:00:002:0338. Проте, на теперішній час конституційне право ОСОБА_1 на вільне володіння, користування і розпорядження своєю власністю, передбачене ст. 41 Конституції України, залишається порушеним, оскільки заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 21.12.2011 року по цивільній справі № 2010/2- 1382/11 -не скасоване. Відповідно до ст. 140 ЗК України (в редакції, яка діяла на момент розгляду справи), підставами припинення права власності на земельну ділянку є добровільна відмова власника від права на земельну ділянку, смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця, відчуження земельної ділянки за рішенням власника, звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора, відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб, конфіскація за рішенням суду, не відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк. Жодної із перелічених підстав в даній справі не існує. Проведення прокуратурою перевірки дотримання вимог земельного законодавства не є підставою для припинення права власності на земельну ділянку. Прокурором не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження підстав для скасування державного акту про право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 .
У відзиві на апеляційну скаргу Дергачівська окружна прокуратура просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно гуртуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що рішенням XXXIX сесії V скликання Солоницівської селищної ради Дергачівського району від 20.01.2009 р.№12 громадянам передано у приватну власність земельні ділянки, у тому числі ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,1500 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Прокуратурою району проведено перевірку за результатами якої встановлено, що зазначене рішення в частині передачі у приватну власність відповідачу ОСОБА_1 вищезазначеної земельної ділянки не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає скасуванню у зв'язку із невідповідністю положенням ч.5 ст.116, ст. 118 Земельного кодексу України.
Так, проведеною перевіркою встановлено, що спірна земельна ділянка по АДРЕСА_1 , проект землеустрою щодо відведення якої затверджено та яку передано у приватну власність ОСОБА_1 рішенням XXXIX сесії V скликання Солоницівської селищної ради Дергачівського району від20.01.2009 р.№12, знаходиться в межах території земельної ділянки, яка відповідно до державного акту на право постійного користування землею ХР №10-00-000503 (зареєстрований 02.06.2000 р. за 335) перебуває у постійному користуванні державного підприємства «Підприємство Дергачівської виправної колонії Управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області №109».
Крім того, встановлено, що ДП «Підприємство Дергачівської виправної колонії Управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області №109» не надавалося погодження щодо виділення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки із земель, що перебувають у користуванні колонії.
З огляду на вищевказані порушення законодавства при надані у власність відповідачу ОСОБА_1 зазначеної земельної ділянки, прокурором Дергачівського району принесено протест на вказане рішення в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , а також щодо передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .
За результатами розгляду протесту прокуратури району Солоницівською селищною радою вищезазначене рішення у вказаній частині скасоване.
Державний акт серії ЯИ №596802 на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,1500 га, виданий ОСОБА_1 , зареєстрований 03.12.2009 р. за №010969300624 у Дергачівському районному відділі Харківської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру».
За висновком судово-оціночної експертизи від 21.03.2011 р. №2570, проведеної Харківським НДІСЕ ім.засл.проф.М.С.Бокаріуса вартість земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,1500 га, переданої у приватну власність ОСОБА_1 , складає 125 984,00 грн.
Прокурором Харківської області 23.03.2011 порушено кримінальну справу за фактом зловживання службовим становищем та службового підроблення посадовими особами управління Держкомзему у Дергачівському районі, за ознаками складу злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України.
Правовідносини що виникли між сторонами регулюються нормами Земельного Кодексу України.
Суд зазначає, що відповідно до статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 1 Земельного кодексу України (далі ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Відповідно до статті 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.
Статтею 19 ЗК України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, визначено землі лісогосподарського призначення.
Відповідно до частин 1,2 статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Згідно з частинами 1, 2 статті 84 ЗК України у державній власності перебувають всі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.
Згідно з ч.1 ст.92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Рішень щодо вилучення земель у ДП «Підприємство Дергачівської виправної колонії Управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області №109» та зміну їх цільового призначення в порядку ст.ст.20, 116, 149 Земельного Кодексу України до теперішнього часу уповноваженими органами виконавчої ради не приймалось.
За правилами ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 01.10.2011 представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний стан, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження. Наявність таких підстав має бути підтверджена прокурором шляхом надання суду відповідних доказів. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. Представництво інтересів громадянина або держави здійснюється прокурором також на підставі заподіяння громадянину або державі шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення чи іншого суспільно небезпечного діяння, передбаченого законом про кримінальну відповідальність. За наявності підстав, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, з метою представництва громадянина або держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом: 1) звертатися до суду з позовами (заявами, поданнями); 2) вступати у справу, порушену за позовами (заявами, поданнями) інших осіб, на будь-якому етапі розгляду; 3) ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи; 4) брати участь у розгляді справ. Обираючи форму представництва, передбачену частиною п'ятою цієї статті, прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В правовому висновку, сформульованому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, зазначено, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року, №1697-VII «Про прокуратуру», має застосовуватися з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб'єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб'єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи. Цим висновком Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування частини третьої статті 23Закону в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.04.2020 року у справі №363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб'єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства. У постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 204/6292/18 та від 17 червня 2020 року у справі № 204/7119/18, викладено правовий висновок про те, що саме наявність державно-владних повноважень відокремлює органи державної влади від інших державних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але на відміну від органів державної влади не наділяються владними повноваженнями. Органи державної влади є складовою частиною державного апарату - системи органів та осіб, які наділяються певними правами та обов'язками щодо реалізації державної влади. Натомість державні організації (установи, заклади) на відміну від державного органу не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави та виступають частиною механізму, а не апарату держави. Державна організація - це створений державою колектив працівників чи службовців, що характеризується організаційною єдністю, а також наявністю нормативно-визначених повноважень в одній зі сфер суспільних відносин. При цьому, така організація має власний кошторис;
ДП «Підприємство Дергачівської виправної колонії Управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області №109» є державною установою та не має статусу суб'єкта владних повноважень, в особі якого прокурор може звертатися з позовом в інтересах держави. На відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи засновником яких є держава, не є такими органами, діють як самостійні суб'єкти права - учасники правовідносин.
Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді юридичних осіб. Проте позов у цій справі прокурор подав в інтересах держави в особі ДП «Підприємство Дергачівської виправної колонії Управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області №109».
Згідно п.2 ч.1 ст.257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.
З огляду на викладене позов прокуратури в інтересах Державного підприємства «Підприємство Дергачівської виправної колонії Управління державного департаменту з питань виконання покарань в Харківської області №109» підлягає залишенню без розгляду.
Звертаючись до суду з позовом у справі, яка переглядається, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка належить до земель, яка перебуває у державній власності, її передача у приватну власність фізичній особі здійснена з порушенням норм земельного та лісового законодавства, що є підставою для усунення державі перешкод в користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов'язання повернути земельну ділянку лісогосподарського призначення, що відповідає негаторному позову.
Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387-388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв'язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо така особа не набула права власності. Водночас ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)).
Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71).
Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов, не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.
З урахуванням наведеного визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.
Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово робила висновки, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).
Схожий висновок також зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.
Для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).
Визнання недійсним державного акту також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94).
Пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 № 183/1617/16 (14-208цс18).
Встановивши, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави та право власності на неї зареєстроване за ОСОБА_1 , судова колегія доходить висновку, що заявлений прокурором негаторний позов про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації, повернення спірної земельної ділянки не спрямований у контексті зазначених обставин справи на ефективне відновлення права держави на спірну земельну ділянку. Тому в контексті обставин цієї справи та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування земельної ділянки у відповідача.
З урахуванням наведених вище висновків, позовні вимоги визнання недійсним державного акту на право власності на землю, визнання недійсними запис щодо права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки та зобов'язання повернення земельної ділянки, задоволенню не підлягають.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до пунктів 3,4 ч. 1, ч.4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та ( або) резолютивної частини.
Керуючись ст. ст.367,368,369,376,381- 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Козирєва Андрія Вікторовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 21 грудня 2011 року - в частині задоволення позову про визнання недійсним державного акту, запису державної реєстрації та зобов'язання Управління Держкомзему у Дергачівському районі скасувати державну реєстрацію - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову прокурора Дергачівського району Харківської області в цій частині - відмовити.
Позов в інтересах Державного підприємства «Підприємство Дергачівської виправної колонії Управління державного департаменту з питань виконання покарань в Харківської області №109» - залишити без розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 20 червня 2025 року.
Головуючий О. Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук