Провадження № 22-ц/803/510/25 Справа № 2-2137/10 Суддя у 1-й інстанції - КУЗНЕЦОВ Р.О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
18 червня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.,
суддів: Пищиди М.М., Свистунової О.В.
за участю секретаря: Кошари О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер-КР», Реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції в особі Відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно та його обтяжень Реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції, про встановлення факту спільного проживання до 01.01.2004, встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна та визнання права власності,
та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер-КР», Реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції в особі Відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно та його обтяжень Реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання правочинів недійсними, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння
за апеляційною скаргою адвоката Захарової Марини Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_2
на рішення Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 червня 2024 року,-
У червні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з уточненим 26 червня 2018 року позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер-КР» (далі - ТОВ «Лідер-КР»), Реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції в особі Відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно та його обтяжень Реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції, про встановлення факту спільного проживання до 01 січня 2004 року, встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна та визнання права власності.
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 жовтня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2014 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 таке майно: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; земельні ділянки, а саме: площею 0,1 га, яка передана для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, та площею 0,0248 га, яка передана для ведення особистого селянського господарства, й розташовані за адресою; автомобіль «ТОЙОТА АВАЛОН», 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; автомобіль «ГАЗ 3302», 2005 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 ; автомобіль «Фольксваген LТ46», 1999 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 ; автомобіль «ГАЗ 339214», 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 ; вбудоване нежитлове приміщення № 3 торгівельного комплексу, загальною площею 1347,6 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ; трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на: житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якого входить один жилий будинок, загальною площею 41,5 кв.м, житловою площею 34,1 кв.м, позначений на плані літерою «А-1», господарчі та побутові будівлі і споруди, погріб під літерою «Б», літня кухня під літерою «В», гараж під літерою «Г», вбиральня «Е», огорожа «№1,2», замощення «ІІ», водоколонка «І»; земельні ділянки площею 0,1 га, яка передана для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, та площею 0,0248 га, яка передана для ведення особистого селянського господарства; автомобілі «ТОЙОТА АВАЛОН», «ГАЗ 3302», «Фольксваген LТ46», «ГАЗ 339214»; вбудоване нежитлове приміщення № 3 торгівельного комплексу, загальною площею 1347,6 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_3 .
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 липня 2015 року рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що з червня 2000 року вони з ОСОБА_2 проживали однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, від якого мають сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час сумісного проживання ними було придбано майно, право власності на яке було оформлено на відповідача, а саме: домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка площею 0,1 гектарів, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 0,0248 гектарів, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль «ТОЙОТА АВАЛОН» 2006 року випуску, сріблястий металік, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; автомобіль «ГАЗ 3302», 2005 року випуску, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 ; автомобіль «Фольксваген LТ46», 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 ; автомобіль «ГАЗ 339214», 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 ; вбудоване нежитлове приміщення №3 торгівельного комплексу загальною площею 1347,6 кв.м, розташованого по АДРЕСА_2 ; квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 89 кв.м.
Згоди щодо поділу майна з відповідачем не досягнуто, в зв'язку з чим після уточнення позовних вимог, остаточно просила суд ухвалити рішення, яким встановити факт спільного проживання з жовтня 2000 року по 01 січня 2004 року однією сім'єю; встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до травня 2010 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, серія та номер ВТО №818585, ВТО №818586, реєстр № 3567, укладений 12 грудня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений ПН Криворізького МНО ОСОБА_6 ; визнати спільною сумісною власністю її та ОСОБА_2 наступне майно: домоволодіння - жилий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якого входить один житловий будинок, загальною площею 41,5 кв.м житловою площею 34,1 кв.м, позначеного на плані літерою «А-1», господарчі та побутові споруди погріб «Б», гараж «Г» огорожа «№1, 2», вимощення «І», житловий будинок АДРЕСА_1 , позначеного на плані «Д-3», огорожа «№1, 2», вимощення «ІІ», водоколонка «І»; автомобіль Тойота Авалон, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; трикімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 81,50 кв.м, житловою площею 45,90 кв.м. Поділити спільне майно, набуте ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнавши за ОСОБА_1 право власності на домоволодіння: жилий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якого входить житловий будинок, загальною площею 41,5 кв.м житловою площею 34,1 кв.м, позначеного на плані літерою «А-1», господарчі та побутові споруди погріб «Б», гараж «Г», огорожа «№1,2»,вимощення «ІІ»; визнати за ОСОБА_2 право власності автомобіль Тойота Авалон, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; визнати за нею та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частці за кожним житлового будинку АДРЕСА_1 , позначеного на плані «Д-3», огорожа «№1, 2», вимощення «ІІ», водоколонка «І»; визнати за нею та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частці за кожним трикімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 81,50 кв.м, житловою площею 45,90 кв.м.
15 жовтня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ТОВ «Лідер-КР», Реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції в особі Відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно та його обтяжень Реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання правочинів недійсними, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.
В обґрунтування зустрічного позову зазначив, що перебував з ОСОБА_1 у близьких стосунках до травня 2011 року. У вказаний період ним було придбано нерухоме майно у вигляді земельних ділянок та домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яке він вважає за доцільне поділити в рівних частинах. Транспортний засіб «Toyota Avalon», реєстраційний номер НОМЕР_1 , він вважає за необхідне залишити собі, оскільки відповідачка ОСОБА_1 в кінці 2010 - на початку 2011 року продала інші спільні транспортні засоби та грошові кошти витратила на власні потреби. Спірна нежитлова нерухомість у вигляді приміщення за адресою: АДРЕСА_2 була придбана за його власні кошти, тому право власності на неї слід визнати за ним же, проте, у зв'язку зі зверненням до виконання рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 жовтня 2010 року дане майно було спочатку перереєстровано на ОСОБА_1 , а згодом відчужено на користь ТОВ «Лідер-КР», тому слід визнати недійсним свідоцтво про право власності на ТОВ «Лідер-КР» від 01 квітня 2015 року та витребувати майно з чужого незаконного володіння. Аналогічна ситуація склалася і з майном у вигляді нежитлового приміщення АДРЕСА_5 , яке у 2005 році він придбав за кредитні кошти, у 2010 році перереєстровано на ОСОБА_1 , яка у 2015 році відчужила його на користь ОСОБА_4 . З огляду на викладене слід визнати недійсним договір дарування нерухомого майна на користь ОСОБА_4 від 29 квітня 2015 року та витребувати майно з чужого незаконного володіння. У зв'язку з викладеним просив суд ухвалити рішення, яким встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у період з 01 січня 2004 року до травня 2011 року; визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 житловий будинок «А-1» загальною площею 41,5 кв.м, житловою - 34,1 кв.м, з господарськими спорудами: погріб «Б», літня кухня «В», гараж «Г», вбиральня «Е», огорожа №№ 1, 2, замощення ІІ, водоколонка І, за адресою: АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення, загальною площею 88,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_5 , визнавши право власності на вказане майно по 1/2 частці за кожним; визнати за ОСОБА_2 право власності на транспортний засіб «Toyota Avalon», реєстраційний номер НОМЕР_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_5 від 01 квітня 2015 року на нежитлове приміщення №3 Торговельного комплексу загальною площею 1347 кв.м, розташованого по АДРЕСА_2 та договір дарування нежитлового приміщення №48 у житловому будинку АДРЕСА_6 від 29 квітня 2015 року; витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ «Лідер-КР» нежитлове приміщення, загальною площею 1347,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_7 , визнавши право власності на вказане майно за ОСОБА_2 ; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 нежитлове приміщення, загальною площею 88,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_5 , визнавши право власності на вказане майно по 1/2 частці за кожним.
Рішенням Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 червня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у період з 01 січня 2004 року до травня 2011 року. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 наступне майно: - житловий будинок «А-1» загальною площею 41,5 кв.м, житловою - 34,1 кв.м, з господарськими спорудами: погріб «Б», літня кухня «В», гараж «Г», вбиральня «Е», огорожа №№ 1, 2, замощення ІІ, водоколонка І, за адресою: АДРЕСА_1 ; - житловий будинок «Д-3» загальною площею 491,3 кв.м, житловою - 137,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 ; - нежитлове приміщення, загальною площею 88,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_5 ; - нежитлове приміщення, загальною площею 1347,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_7 ; - транспортний засіб «Toyota Avalon», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузову НОМЕР_6 , який згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку «А-1», загальною площею 41,5 кв.м, житловою - 34,1 кв.м з господарськими спорудами: погріб «Б», літня кухня «В», гараж «Г», вбиральня «Е», огорожа №№ 1, 2, замощення ІІ, водоколонка І, за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку житлового будинку «А-1», загальною площею 41,5 кв.м, житловою - 34,1 кв.м з господарськими спорудами: погріб «Б», літня кухня «В», гараж «Г», вбиральня «Е», огорожа №№ 1, 2, замощення ІІ, водоколонка І, за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку «Д-3», загальною площею 491,3 кв.м, житловою - 137,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку житлового будинку «Д-3», загальною площею 491,3 кв.м, житловою - 137,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку транспортного засобу «Toyota Avalon», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузову НОМЕР_6 , який згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку транспортного засобу «Toyota Avalon», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузову НОМЕР_6 , який згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 . Витребувано з чужого незаконного володіння ТОВ «Лідер-КР» на користь ОСОБА_1 1/2 частку нежитлового приміщення, загальною площею 1347,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_7 . Витребувано з чужого незаконного володіння ТОВ «Лідер-КР» на користь ОСОБА_2 1/2 частку нежитлового приміщення, загальною площею 1347,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_7 . Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1/2 частку нежитлового приміщення, загальною площею 88,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_5 . Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 1/2 частку нежитлового приміщення, загальною площею 88,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_5 . Відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про: - встановлення факту спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з жовтня 2000 року по 01 січня 2004 року однією сім'єю; - визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного 12 грудня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; - визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 трикімнатної квартири, за адресою: АДРЕСА_4 та визнання права власності по 1/2 частці за кожним. Відмовлено у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про: - визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_5 від 01 квітня 2015 року на нежитлове приміщення №3 Торговельного комплексу загальною площею 1347 кв.м, розташованого по АДРЕСА_2 ; - визнання недійсним договору дарування нежитлового приміщення №48 у житловому будинку АДРЕСА_6 від 29 квітня 2015 року.
В апеляційній скарзі адвокат Захарова М.В., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині: визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 наступного майна: - житловий будинок «Д-3» загальною площею 491,3 кв.м, житловою - 137,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 ; - нежитлове приміщення, загальною площею 1347,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_7 ; - транспортний засіб «Toyota Avalon», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузову НОМЕР_6 , який згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 ; та в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку житлового будинку «Д-3», загальною площею 491,3 кв.м, житловою - 137,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку житлового будинку «Д-3», загальною площею 491,3 кв.м, житловою - 137,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку транспортного засобу «Toyota Avalon», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузову НОМЕР_6 , який згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 ; визнання за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку транспортного засобу «Toyota Avalon», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузову НОМЕР_6 , який згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 ; витребування з чужого незаконного володіння ТОВ «Лідер-КР» на користь ОСОБА_1 1/2 частку нежитлового приміщення, загальною площею 1347,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_7 ; витребування з чужого незаконного володіння ТОВ «Лідер-КР» на користь ОСОБА_2 1/2 частку нежитлового приміщення, загальною площею 1347,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_7 ; та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зустрічні позовні вимоги про визнання за ОСОБА_2 право власності на транспортний засіб «Toyota Avalon», реєстраційний номер НОМЕР_1 та про витребування з чужого незаконного володіння ТОВ «Лідер-КР» нежитлове приміщення, загальною площею 1347,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_7 , визнавши право власності на вказане майно за ОСОБА_2 - задовольнити, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю житлового будинку «Д-3», загальною площею 491,3 кв.м, житловою - 137,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 та його поділу - відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не врахував, що після звернення до виконання рішення Центрально-Міського районного суду від 24 жовтня 2010 року, ОСОБА_1 відчужила набуті під час спільного проживання автомобілі Volkswagen LT46, ГАЗ 3302, ГАЗ 339214 обернувши кошти на свою власну користь, саме з цих підстав він просив залишити транспортний засіб Тойота Авалон за ним. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про визнання будинку по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю та здійснивши його поділ між подружжям, оскільки як об'єкт нерухомого майна даний будинок почав існувати в 2015 році, після реєстрації права власності на даний будинок за ним 30 квітня 2015 року, тобто поза межами періоду їх спільного проживання з ОСОБА_1 . Крім того відповідно до висновку експерта, станом на 28 липня 2017 року, будинок є незавершеним будівництвом та готовий на 67,3% . Відсоток готовності будинку на час припинення сімейних відносин між сторонами у травні 2011 року є невідомим та не визначався, а отже вимоги ОСОБА_1 в цій частині не можуть бути задоволені. Вказувала, що спірна нежитлова нерухомість в АДРЕСА_8 була придбана та переобладнана за власні кошти ОСОБА_2 , оскільки в період з 2003 року по 2006 рік ОСОБА_1 не мала жодних доходів, окрім допомоги по безробіттю. На час придбання ОСОБА_2 спірного нежитлового приміщення, що відбулось в травні 2003 року у сторін не могло виникнути права спільної сумісної власності, з підстав знаходження у фактичних шлюбних відносинах та проживання однією сім'єю, оскільки такі права діючим на той час законодавством передбачені не були. Сам факт того, що проведена реконструкція спірного нежитлового приміщення була узаконена рішенням Центрально-Міського районного суду від 26 травня 2008 року, яке стало правовстановлюючим документом на дане майно, що було зареєстровано вже під час спільного проживання сторін не дає підстави вважати, що воно становить спільне майно подружжя. Жодних належних доказів, які б підтвердили придбання спірного майна за спільні кошти або спільною працею у матеріалах справи відсутні.
06 лютого 2025 року ОСОБА_1 надала відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вказувала, що відповідно до рішення державного реєстратора від 02 квітня 2010 року про відмову в реєстрації житлового будинку по АДРЕСА_1 , готовність вказаного будинку складала 59%. Зазначала, що за період з 01 липня 1999 року по 02 червня 2003 року її заробітна плата склала 38626,86 грн, крім того 02 березня 2001 року вона продала цінні папери на суму 11998 грн, в той же час доходи ОСОБА_2 , згідно довідки №1805 Пенсійного Фонду України, за 2002 рік склали 1097 грн, за 2003 рік - 1110 грн, що підтверджує купівлю нежитлового приміщення АДРЕСА_8 за їх спільні кошти, а тому дане майно є їх спільною власністю.
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 травня 2008 року за ОСОБА_2 визнано право власності на нежитлове приміщення №3 торгівельного комплексу загальною площею 1347,6 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 жовтня 2010 року право власності на нежитлове приміщення №3 торгівельного комплексу загальною площею 1347,6 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 визнано за ОСОБА_1 .
Згідно з договором оренди нежитлового приміщення від 01 листопада 2010 року ОСОБА_1 передала в оренду ФОП ОСОБА_2 нежитлове приміщення №3 торговельного комплексу по АДРЕСА_2 для здійснення господарської діяльності.
17 лютого 2015 року згідно з протоколом загальних зборів засновників (учасників) №1 було створено ТОВ «ЛІДЕР-КР», головою Загальних зборів обрано ОСОБА_1 , секретарем - Рогізну Н.Д.
Цього ж дня згідно з актом прийому-передачі майна до статутного капіталу товариства, а також нотаріально посвідченої заяви, ОСОБА_1 внесла до статутного капіталу нежитлове приміщення №3 торгівельного комплексу загальною площею 1347,6 кв.м, за адресою: АДРЕСА_7 .
23 лютого 2015 року ТОВ «ЛІДЕР-КР» зареєстровано у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 01 квітня 2015 року власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_7 є ТОВ «ЛІДЕР-КР».
30 квітня 2015 на підставі договору дарування ОСОБА_1 відчужила на користь ОСОБА_4 свою частку у статутному капіталі ТОВ «ЛІДЕР-КР» у вигляді нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_7 .
Цього ж дня згідно з протоколом загальних зборів засновників (учасників) №2 головою Загальних зборів ТОВ «ЛІДЕР-КР» обрано ОСОБА_4 .
На підставі Наказу ТОВ «ЛІДЕР-КР» №1 на ОСОБА_4 покладено обв'язки директора товариства.
Згідно з висновком судово-будівельної експертизи №25/17 від 28 липня 2017 року ринкова вартість нежитлового приміщення АДРЕСА_8 , станом на 28 липня 2017 року становить 1999522 грн.
Крім того, 28 лютого 2005 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1 придбала квартиру, загальною площею 46,1 кв.м, житловою площею 29,3 кв.м, переведену із житлового приміщення в нежитлове за адресою: АДРЕСА_5 .
28 лютого 2005 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1 придбала квартиру, загальною площею 42,6 кв.м, житловою площею 28,9 кв.м, переведену із житлового приміщення в нежитлове за адресою: АДРЕСА_9 .
24 травня 2006 року ОСОБА_1 отримала Дозвіл на виконання будівельних робіт з реконструкції квартир АДРЕСА_10 під магазин непродовольчих товарів.
21 жовтня 2010 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення після реконструкції квартир, за адресою: АДРЕСА_5 .
В подальшому 29 квітня 2015 року на підставі договору дарування ОСОБА_1 відчужила нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_5 на користь ОСОБА_4 .
Згідно з висновком судово-будівельної експертизи №25/17 від 28 липня 2017 року ринкова вартість нежитлового приміщення №48 будинку АДРЕСА_11 , станом на 28 липня 2017 року становить 1141011 грн.
Також, 27 грудня 2004 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 придбав домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 до складу якого входить один житловий будинок, загальною площею 41,5 кв.м житловою площею 34,1 кв.м, позначений на плані літерою «А-1», господарчі та побутові споруди: погріб «Б», гараж «Г» огорожа «№1, 2», вимощення «І».
Крім цього, на підставі державних актів на право власності не земельну ділянку ОСОБА_2 отримав у власність земельні ділянки, площею 0,0248 га - для ведення особистого селянського господарства, а також площею 0,1 га - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 .
25 лютого 2015 року ОСОБА_2 було отримано Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, а саме: Будівництво індивідуального житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з висновком судово-будівельної експертизи №25/17 від 28 липня 2017 року житловий будинок АДРЕСА_1 не є завершеним будівництвом. На час проведення експертизи його відсоток готовності склав 67,3%. Вартість об'єктів нерухомого майна, розташованих по АДРЕСА_1 , станом на час проведення експертизи та без врахування вартості земельної ділянки складає 210107 грн, а саме: житлового будинку - 129513,35 грн; погребу «В» - 10535,80 грн; огорожі - 66970,94 грн; вимощення - 3269,32 грн.Але, відповідно до свідоцтва про право власності від 30 квітня 2015 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житловий будинок «Д-3», загальною площею 491,3 кв.м, житловою - 137,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, 08 червня 2001 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 придбав квартиру за адресою: АДРЕСА_4 .
01 листопада 2002 року на підставі договору міни ОСОБА_2 набув права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_12 .
У подальшому, шляхом перепланування квартир, квартири АДРЕСА_13 та АДРЕСА_14 було об'єднано в одну та введено в експлуатацію, що підтверджується відповідним Актом від 19 квітня 2005 року.
24 червня 2005 ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на квартиру після перепланування за адресою: АДРЕСА_4 .
Згідно з довідкою Центрально-Міського районного відділу в м. Кривий Ріг ГУ в Дніпропетровській області ДМС України від 13 травня 2014 року ОСОБА_2 з 27 липня 2001 року значиться зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_4 .
12 грудня 2013 року ОСОБА_2 продав квартиру за адресою: АДРЕСА_4 ОСОБА_3 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 12 грудня 2013 року.
Крім того, на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 від 29 травня 2006 року за ОСОБА_2 зареєстровано транспортний засіб «Toyota Avalon», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузову НОМЕР_6 (Том 1 а.с. 11).
Згідно з висновком експерта №102/17 від 01 серпня 2018 року ринкова вартість автомобіля «Toyota Avalon 3.5і Limited», 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , станом на час проведення експертизи, складає 328337,51 грн.
Також судом встановлено, що 10 червня 2003 року ОСОБА_2 зареєструвався як ФОП та отримав відповідне свідоцтво.
30 листопада 2006 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №014/03-03/10/2406, згідно умов якого, ОСОБА_2 на розвиток бізнесу було надано кредитні кошти в іноземній валюті, у розмірі 300000 дол. США. Відповідно до укладеної Додаткової угоди №1 від 29 серпня 2007 року були внесені зміни до кредитного договору, на підставі яких, збільшено ліміт кредитування до 450000 дол. США.
Також до матеріалів справи долучено копію трудової книжки ОСОБА_1 з якої вбачається, що остання у період з липня 1999 року по червень 2003 року працювала у ВАТ «Криворізький цементно-гірничий комбінат» на посаді інженера по підготовці кадрів, перекладачем, референтом директора та головним спеціалістом із зовнішніх зв'язків Служби генерального директора.
Згідно з довідкою ПАТ «ХайдельбергЦемент Україна» від 28 січня 2016 року слідує, що заробітна плата ОСОБА_1 за період з 01 липня 1999 року по 02 червня 2003 року склала 38626,86 грн.
ОСОБА_1 здійснювались відрахування до Пенсійного фонду України, що підтверджується відповідними довідками форми ОК-5 за період з 1998 по 2015 роки.
22 квітня 2005 року ОСОБА_1 зареєструвалася як ФОП та отримала відповідне свідоцтво.
Згідно зі Звітів суб'єкта малого підприємництва та податкових декларацій платника єдиного податку ФОП ОСОБА_1 вбачається, що з 2006 по 2013 рік ОСОБА_1 здійснювала господарську діяльність та отримувала дохід , зокрема, як вбачається з договорів поставки та актів виконаних робіт у період з 2008 по 2010 роки ФОП ОСОБА_1 здійснювала поставку товарів для ЗАТ «ФК «Шахтар (Донецьк)», згодом ТОВ «Шахтар Трейдінг».
Крім цього, у 1999 році ОСОБА_1 надавала послуги з перекладу документів з англійської мови на українську ТОВ «СОЮЗ-3», що підтверджується договором про надання послуг та актами виконаних робіт.
02 березня 2001 року ОСОБА_1 придбала цінні папери на загальну суму 11998 грн, що підтверджується договором купівлі-продажу цінних паперів.
Згідно з вітальною листівкою, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в день народження сина ОСОБА_7 було подаровано 20000 грн.
Крім цього, з акту від 17 червня 2010 року, затвердженого начальником КП «ЖЕО №20» слідує, що за адресою: АДРЕСА_4 спільно проживають ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2001 по 2010 роки.
ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_7 , батьком якого значений ОСОБА_2 , а матір'ю - ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 12 липня 2004 року.
Як вбачається з договору, укладеного між ТОВ «Комп'ютерна академія ШАГ Кривий Ріг» та ОСОБА_1 , ОСОБА_7 проходив навчання у комп'ютерній академії та згідно з квитанції за його навчання сплачувала ОСОБА_1 .
Також, у матеріалах справи наявні спільні фото ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , починаючи з 30 грудня 2001 року та по 2011 рік.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості первісних позовних вимог та зустрічних позовних вимог в частині, яка була задоволена.
Рішення суду першої інстанції оскаржено в частині, а тому частина рішення яка не була оскаржена не переглядається апеляційним судом (частина 1 статті 367 ЦПК України).
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) зроблено такі висновки: У справах позовного провадження факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов'язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов'язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об'єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна».
Згідно статей 60, 74 СК України майно, набуте особами за час фактичних шлюбних відносин, належить їм на праві спільної сумісної власності, не зважаючи на те, що воно було зареєстроване на ім'я лише одного з них.
Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, та для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбане спірне майно, якщо між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду України у справі № 6-66цс13 майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. Отже для визнання права спільної власності на майно, набуте особами, що проживають в цивільному шлюбі, необхідно в судовому порядку надавати докази, що таке майно набуте саме внаслідок спільної праці цивільного подружжя.
При застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Судом першої інстанції встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у період з 01 січня 2004 року до травня 2011 року.
Також судом першої інстанції встановлений обсяг спільного майна та здійснено його поділ шляхом визнання права власності на 1/2 його частину за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме житловий будинок «А-1» загальною площею 41,5 кв.м, житловою - 34,1 кв.м, з господарськими спорудами: погріб «Б», літня кухня «В», гараж «Г», вбиральня «Е», огорожа №№ 1, 2, замощення ІІ, водоколонка І, за адресою: АДРЕСА_1 ; житловий будинок «Д-3» загальною площею 491,3 кв.м, житловою - 137,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлове приміщення, загальною площею 88,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_5 ; нежитлове приміщення, загальною площею 1347,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_7 ; транспортний засіб «Toyota Avalon», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузову НОМЕР_6 .
ОСОБА_2 оскаржив рішення в частині визнання спільним сумісним майном з його подальшим поділом: житлового будинку «Д-3» загальною площею 491,3 кв.м, житловою - 137,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлового приміщення, загальною площею 1347,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_7 та транспортного засобу «Toyota Avalon», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузову НОМЕР_6 . Поставив питання про відмову у визнанні спільним сумісним майном житлового будинку «Д-3» загальною площею 491,3 кв.м, житловою - 137,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлового приміщення, загальною площею 1347,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_7 та транспортного засобу «Toyota Avalon», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузову НОМЕР_6 та просив визнати за ним право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 1347,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_7 та транспортний засіб «Toyota Avalon», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузову НОМЕР_6 .
Відповідно до частини першої статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК України (частина друга статті 74 СК України).
У цій справі судом встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у період з 01 січня 2004 року до травня 2011 року.
За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК України).
За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в оскарженій частині колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) та від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).
Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанови Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21, від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22).
Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18, Верховного Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).
Слід розмежовувати матеріальну та процесуальну добру совість як за сферою застосування, так і наслідками. Матеріальна добра совість регулюється, зокрема, пунктом 6 статті 3 ЦК України, а процесуальна, зокрема, статтею 44 ЦПК України (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року в справі № 532/1550/23 (провадження № 61-4145сво24)).
Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (стаття 13 ЦК України).
Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу (частина третя статті 16 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19).
Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права (DCFR) вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18)).
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), є проявом принципу доброї совісті та базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Проявом доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) є те, що якщо особа, яка має суб'єктивне право (наприклад, право власності, право на частку в спільній власності), добровільно висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що відмовляється від належного їй майнового права, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити суб'єктивне право суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року в справі № 532/1550/23 (провадження № 61-4145сво24)).
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Згідно з частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Колегія суддів звертає увагу на те, що матеріалами справи підтверджено, що під час спільного проживання без реєстрації шлюбу та набуття ряду майна, а саме: житлового будинку «Д-3» загальною площею 491,3 кв.м, житловою - 137,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлового приміщення, загальною площею 1347,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_7 та транспортного засобу «Toyota Avalon», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузову НОМЕР_6 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вели спільне господарство, у них були спільний сімейний побут та бюджет, вказане вище майно було придбане ними внаслідок спільної праці, тому має ознаки спільної сумісної власності, внаслідок чого суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що існують правові підстави для його поділу у рівних частинах.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що спірне майно (житловий будинок «Д-3» загальною площею 491,3 кв.м, житловою - 137,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлове приміщення, загальною площею 1347,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_7 та транспортний засіб «Toyota Avalon», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузову НОМЕР_6 ) є спільною власністю подружжя, оскільки воно набуте за час перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у фактичних шлюбних відносинах, у яких вони вели спільне господарство та мали спільний бюджет, а ОСОБА_2 не спростував презумпцію спільної сумісної власності на ці об'єкти, а тому вони підлягають поділу.
Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що судове рішення в оскаржувавній частині ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін в оскарженій частині , а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України,
Апеляційну скаргу адвоката Захарової Марини Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 червня 2024 року в оскарженій частині - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Вступна та резолютивна частини проголошені 18 червня 2025 року.
Повний текст постанови складено 19 червня 2025 року.
Судді: