справа № 760/5680/25 головуючий у суді І інстанції Кицюк В.С.
провадження № 22-ц/824/10927/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
18 червня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 14 квітня 2025 року про закриття провадження у справі, постановлену під головуванням судді Кицюк В.С.в місті Києві, дата складення повного тексту судового рішення 14 квітня 2025 року,у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» про визнання незаконним наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, -
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому просила визнати незаконним та скасувати Наказ тимчасово виконуючого обов'язки Міністра оборони України генерал-лейтенанта ОСОБА_3 від 31 січня 2025 року № 4-ДП (по особовому складу керівників державних підприємств); поновити ОСОБА_1 на посаді директора ДП МОУ «Агенція оборонних закупівель»; стягнути з ДП МОУ «Агенція оборонних закупівель» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 лютого 2025 року по 19 березня 2025 року в сумі 637 866,84 грн.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 26 березня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 14 квітня 2025 року провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» про визнання незаконним наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку закрито.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через неправильне застосування норм матеріального права та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що вона звернулася з позовом про визнання незаконним та скасування наказу, в оскаржуваному наказі, правовою підставою для звільнення вказано саме п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України та п.п. а) п. 22 Контракту, тобто у зв'язку з закінченням терміну дії контракту. Разом з тим, контракт з Директором ДП МОУ «АОЗ» укладено на визначений строк до 31 січня 2025 року, а Додатковою угодою № 1 від 23 січня 2025 подовжено до 30 січня 2026 року. Тож, термін дії контракту Директора Державного підприємства Міністерства оборони України ОСОБА_1 на даний триває, а отже й звільнення 31 січня 2024 року не узгоджується з п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпПУ, та є таким, що порушує саме право на працю позивача. Позивач оскаржує вищезазначений наказ, через порушення її права на працю, а саме звільнення з підстав закінчення контракту у той час коли такий контракт був діючим, тобто цей спір не стосується питань управління підприємством, а отже не має ознак корпоративного спору. Звільнення ОСОБА_1 відбулося на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України та п.п. «а» п. 22 контракту (після закінчення терміну дії контракту), а тому саме за правилами цивільного судочинства необхідно розглядати даний судовий спір.
У відзиві на апеляційну скаргу ДП МОУ «Агенція оборонних закупівель», зазначає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, повно та всебічно дослідив обставини справи та постановив законну та обґрунтовану ухвалу, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Солом'янського районного суду міста Києва від 14 квітня 2025 року без змін. Предметом оскарження у даній справі є Наказ Міністерства оборони України від 31 січня 2025 року № 4-ДП, який за своєю юридичною природою є актом Уповноваженого органу управління щодо Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель», а не трудовим розпорядженням. Це принципово важливо для визначення юрисдикції даного спору. Звільнення ОСОБА_1 з посади директора ДП «Агенція оборонних закупівель» є дією Уповноваженого органу управління (Міністерства оборони України). спрямованою на: 1) реалізацію корпоративних прав держави щодо управління державним підприємством; 2) оперативне реагування задля забезпечення належного функціонування підприємства; 3) захист інтересів держави в стратегічно важливій сфері оборонних закупівель. Таким чином, даний спір безумовно є корпоративним за своєю правовою природою, оскільки стосується реалізації Міністерством оборони України своїх повноважень як представника власника (держави) щодо управління державним підприємством. Хоча оскаржуваний наказ і має певні наслідки для трудових відносин, однак визначальним у цій ситуації є корпоративний аспект реалізації права на управління підприємством.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства, а тому необхідно закрити провадження у справі. Даний спір підлягає розгляду в порядку господарського, а не цивільного судочинства.
Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Судом встановлено, що наказом тимчасово виконуючого обов'язки Міністра оборони України генерал-лейтенанта ОСОБА_3 від 31 січня 2025 року № 4-ДП (по особовому складу керівників державних підприємств) ОСОБА_1 звільнено з посади директора ДП МОУ «Агенція оборонних закупівель», згідно п. 2 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України.
За змістом ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У статті 21 КЗпП України вказано, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника - статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - статтями 40, 41, 43, 43-1 цього Кодексу і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) - статтею 45 цього Кодексу.
Трудовий договір може бути припинено, а працівника звільнено з роботи лише з підстав і в порядку, визначених законодавством про працю.
За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання.
Відповідно до змісту частини першої статті 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Згідно із частиною третьою статті 167 ГК України під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.
Управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 ЦК України).
За змістом статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені, або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Велика Палата Верховного суду, вже вирішувала питання юрисдикції суду щодо спорів у правовідносинах, подібних з тими, які склалися у сторін спору у справі № 686/32122/23.
За правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України).
До юрисдикції господарського суду належать спори, в яких позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за частиною третьою статті 99 ЦК України, пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, оскаржує законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого припинення повноважень (звільнення). До 28 березня 2014 року, коли відповідно до підпункту 1 пункту 3 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 10 жовтня 2013 року набрала чинності нова редакція пункту 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), юрисдикція господарського суду поширювалася на вищевказані спори за участю господарських товариств, а з 28 березня 2014 року - за участю будь-яких юридичних осіб.
Такий підхід послідовно застосовувався Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц та від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19.
До того ж 22 травня 2024 року Велика Палата Верховного Суду розглянула в порядку цивільного судочинства справу № 366/3222/21 за позовом Особи_1 до Державного спеціалізованого підприємства «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами», Державного агентства України з управління зоною відчуження про поновлення на посаді виконувача обов'язків генерального директора державного підприємства, якого звільнено на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
З огляду на те, що у справі, що переглядається апеляційним судом, позивач оскаржує її звільнення з посади директора за пунктом п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, а не за пунктом 5 частини першої статті 41 цього кодексу, спір належить розглядати за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 379, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 14 квітня 2025 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 19 червня 2025 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.