Справа № 11-сс/824/3680/2025 Головуючий у 1-й інстанції: ОСОБА_1
Унікальний № 757/18135/25-к Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ст. 199 КПК
11 червня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді- ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання - ОСОБА_5
за участю:
прокурора - ОСОБА_6
захисників - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9
підозрюваного - ОСОБА_10
розглянула у закритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві апеляційні скарги захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , які діють в інтересах підозрюваного ОСОБА_10 , на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 22 квітня 2025 року, -
Цією ухвалою задоволено клопотання старшого слідчого Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_11 , погодженого прокурором другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення першого управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора ОСОБА_12 , про продовження строку тримання під вартою та продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 18.06.2025 включно відносно:
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Хорол Полтавської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ст. 429 КК України.
Заяви ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 про взяття на поруки ОСОБА_10 - залишити без задоволення.
Зобов'язано Головне слідче управління Державного бюро розслідувань провести перевірку щодо дотримання прав ОСОБА_10 під час його перебування в комунальному некомерційному підприємстві «Київська міська клінічна лікарня №12».
Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, захисники підозрюваного подали апеляційні скарги.
Захисник ОСОБА_7 в своїй апеляційній скарзі та доповненнях до неї просить скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 22 квітня 2025 року, постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого.
Мотивуючи вимоги своєї апеляційної скарги вказує на те, що оскаржувана ухвала слідчого судді є необґрунтованою, незаконною, постановленою з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому такою, яка підлягає скасуванню.
Зазначає про те, що під час розгляду клопотання слідчому судді було заявлено відвід, який вона розглянула і залишила без задоволення, що суперечить вимогам КПК України, а тому надалі клопотання розглянуто не уповноваженим складом суду.
Крім того, слідчим суддею при розгляді справи порушено право на захист, а саме: слідчим суддею не надано можливості на конфіденційне спілкування адвокатів з підозрюваним; не допустила до участі у судовому засіданні третього адвоката; не повідомлено третього адвоката про день, час та місце проведення судового засідання, 22.04.2025 викликано в судове засідання адвоката, який надавав безоплатну правову допомогу; справу розглянуто за відсутності захисників, створюючи незаконний вплив на підозрюваного.
Також, щодо підозрюваного ОСОБА_10 застосовано два запобіжних захода за одне кримінальне правопорушення, кваліфіковане різними способами.
Захисник ОСОБА_9 в своїй апеляційній скарзі та доповненнях до неї просить скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 22 квітня 2025 року, постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого.
Вважає повідомлену підозру необґрунтованою, оскільки в діях підозрюваного відсутній склад інкримінованого кримінального правопорушення. Так, в діях ОСОБА_10 відсутня суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 429 КК України, оскільки відсутній прямий умисел, тобто особа повинна усвідомлювати суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачати їх наслідки та бажання їх настання.
В тексті підозри одночасно йдеться про неналежне виконання службових обов'язків, що є проявом необережності (характерно для ст. 425 КК України) і про пособництво у вчиненні умисного злочину.
Однак, умисне кримінальне правопорушення (ст. 429 КК України) не може вчинятись з необережності. Це внутрішньо суперечливе формулювання саме по собі спростовую обґрунтованість підозри.
Співучасть можлива тільки у вчиненні умисного злочину, а в матеріалах підозри немає вказівки на конкретного виконавця, з яким у підозрюваного була умисна домовленість про спільне вчинення кримінального правопорушення.
Крім того, слідство описує дії генерала ОСОБА_16 як прояв протиправної недбалості, а при необережній формі вини співучасть неможлива за визначенням (ст. 26 КК України).
Формальний склад ст. 429 ККУ не передбачає протиправної недбалості, вона має формальний склад, а отже, сам факт недбалості чи неналежного виконання обов'язків не може бути інкримінований за цією статтею. Тому висновки сторони обвинувачення про «неприйняття рішень», «невживання заходів» тощо не свідчать про пособництво, а радше підпадають під склад ст. 425 ККУ.
Також, зазначення щодо тяжких наслідків є елементом ст. 425 ККУ, а не ст. 429 ККУ, відтак сторона обвинувачення змішує склади злочинів і штучно прив'язує матеріальні наслідки до неправильної статті.
Окрім цього, захисник в своїй апеляційній скарзі вказує на незаконність затримання підозрюваного, так як останнім було внесено заставу в іншому кримінальному провадженні, де ті самі діяння кваліфіковано по іншому у зв'язку з чим повторне затримання генерала в даному випадку порушило конвенційні «гарантії проти свавілля», бо розмило правові положення щодо порядку прийняття рішення про тримання під вартою, яке було безпідставним та не передбаченим національним законодавством та судовою практикою.
Щодо наявності існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, то вони, як вважає автор апеляційної скарги також є недоведеними.
Зокрема, тяжкість кримінального правопорушення та суворість покарання, як на те посилається сторона обвинувачення, не можуть слугувати підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Така обставина має значення лише у сукупності з іншими релевантними факторами.
Жодних конкретних фактів, які б свідчили про спроби підозрюваного ухилитись від слідства та суду стороною обвинувачення не надано. Посилання на оголошений воєнний стан, а тому начебто можливість ОСОБА_10 переховуватись від слідства є тільки припущенням прокурора, у зв'язку з чим зазначений ризик є не реальним, а лише гіпотетичним припущенням.
При цьому, захисник звертає увагу колегії суддів на сімейний та майновий стан підозрюваного, а саме наявності дітей та матері, місця постійного проживання та роботи.
Стан здоров'я підозрюваного, який має низку захворювань, а також його вік 53 роки.
Бойові нагороди, ОСОБА_10 є учасником бойових дій, служив у високо мобільних десантних військах, є повним лицарем ордена ОСОБА_17 .
Що стосується існування ризиків, передбачених п. 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, вони теж необґрунтовані та жодним чином не доведені.
При застосуванні та продовженні строку тримання під вартою ОСОБА_10 не визначався розмір застави.
Разом з тим, чинним кримінальним процесуальним законодавством не передбачено імперативного обов'язку слідчого судді не визначати розмір застави у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 429 КК України. Вирішення цього питання належить до дискреційних повноважень суду і є його правом, а не обов'язком.
Систематичне не визначення слідчими суддями розміру застави для генерала, без обґрунтування неможливості її застосування, порушує конвенційні стандарти, зокрема право на свободу та оцінку менш суворих запобіжних заходів, що може призвести до визнання такого затримання незаконним, як встановлено у рішеннях СПЛ «Пьотр Осух проти Польщі», «Божилов проти Болгарії» та «Скробол проти Польщі».
Відтак тривання під вартою обмежує конституційні права і свободи особи ще до визнання її винуватою у вчиненні злочину.
Заслухавши доповідь судді, думку захисників, підозрюваного, які підтримали подані апеляційні скарги та просили їх задовольнити, прокурора про законність та обґрунтованість ухвали слідчого судді, а відтак необхідності залишення її без змін, перевіривши матеріали провадження, дослідивши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін з наступних підстав.
Як вбачається з наданих матеріалів провадження, слідчими Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62025000000000080 від 22.01.2025 за підозрою ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ст. 429 КК України.
Нагляд за додержанням законодавства під час здійснення досудового розслідування у формі процесуального керівництва здійснюється прокурорами Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора.
Досудовим розслідуванням встановлено, що у період з 01.04.2024 по 10.05.2024 бригадний генерал ОСОБА_10 , будучи командиром ОТУ «Харків», відповідно до ст. 18 КК України, примітки 1 статті 425 КК України, був військовою службовою особою (військовим начальником), що тимчасово обіймала посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих обов'язків, а саме виконував такі обов'язки за спеціальним дорученням повноважного командування, під час чого особисто відповідав за контроль готовності військ до проведення операції (бойових дій), забезпечення їх розвідувальною інформацією та виконання ними завдань за призначенням.
ОСОБА_10 , як службова особа, підозрюється у вчиненні в умовах воєнного стану, створенні умов та усуненні перешкод для самовільного залишення поля бою під час бою військовослужбовцями 415 осб, 215 об, 172 об та пкшр 7 прикз, що перебуває у причино-наслідковому зв'язку із настанням тяжких наслідків у вигляді втрати частини території Липецької сільської територіальної громади Харківського району, втрати особового складу та озброєння НОМЕР_1 обр ТрО та 1 прикз, зриву заходів із забезпечення вказаними військовими частинами стійкої оборони державного кордону України у зоні відповідальності, підриву авторитету Збройних Сил України в цілому.
23.01.2025 ОСОБА_10 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ст. 429 КК України.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2025 відносно ОСОБА_10 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 22.03.2025.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 24.01.2025 ОСОБА_10 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 22.04.2025.
Постановою заступника Генерального прокурора від 17.03.2025 строк досудового розслідування у даному кримінальному провадженні продовжено до трьох місяців.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 16.04.2025 строк досудового розслідування у вказаному провадженні продовжено до шести місяців.
18.04.2025 старший слідчий Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_11 , за погодженням з прокурором другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення першого управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора ОСОБА_12 , звернувся до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва із клопотанням про продовження строку тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_10 строком на 60 днів.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 22 квітня 2025 вказане клопотання задоволено, продовжено строк тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_10 до 18.06.2025 включно.
Однак колегія суддів не погоджується з висновками слідчого судді, викладеними в оскаржуваній ухвалі, з огляду на наступне.
Статтею 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно з ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Частиною 1 ст. 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Розглядаючи клопотання сторони обвинувачення про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного та обґрунтованого рішення, у порядку ст. 199 КПК України, суд повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
Згідно з вимогами ст. ст. 197, 199 КПК України за відсутності підстав для зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на такий, що не пов'язаний з ізоляцією від суспільства, строк тримання підозрюваного під вартою може бути продовжений у разі неможливості закінчення досудового розслідування в частині доведеного обвинувачення в строки, встановлені статтею 219 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Так, на виконання наведених вище норм закону, питання обґрунтованості підозри детально досліджувалось при обранні слідчим суддею запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного, а також при продовженні строку дії відповідного запобіжного заходу, в ході яких було встановлено, що докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження, вказують на те, що на даній стадії досудового розслідування існує обґрунтована підозра причетності ОСОБА_10 до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Щодо наявності обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, апеляційним судом встановлено таке.
Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Відповідно до практики ЄСПЛ «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 §1(с) Конвенції». За визначенням ЄСПЛ «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 §1(с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» («K.-F. проти Німеччини», 27 листопада 1997, §57).
У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Аналогічна правова позиція ЄСПЛ відображена у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, в якому також зазначено, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
У п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07 року ЄСПЛ зазначив: «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту, ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
В рішенні ЄСПЛ «Ферарі-Браво проти Італії», Суд зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
У справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994 року ЄСПЛ зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
При цьому, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його винуватості, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
Таким чином, відповідно до практики ЄСПЛ, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Апеляційний суд наголошує, що на даній стадії кримінального провадження, судом не встановлюється винуватість чи невинуватість підозрюваного у скоєнні кримінального правопорушення, а лише вирішується питання про обґрунтованість підозри та наявність ризиків для продовження відповідного запобіжного заходу, а тому суд не може давати остаточну оцінку допустимості та належності доказів, оскільки справа не розглядається судом по суті пред'явленого обвинувачення.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до положень ч. 2 ст. 94 КПК України, жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі докази в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою у відповідності до положень ч. 1 ст. 94 КПК України.
Відповідно до ст.ст. 89, 94 КПК України, оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті.
Докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження, що долучені до клопотання та були враховані слідчим суддею, вказують на те, що на даній стадії досудового розслідування існує обґрунтована підозра причетності ОСОБА_10 до інкримінованих йому дій.
Дослідивши долучені до клопотання органу досудового розслідування докази, апеляційний суд приходить до висновку, що підстав передбачених ст. 87 КПК України для визнання цих доказів недопустимими не встановлено та стороною захисту щодо існування таких підстав відомостей не надано.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що долучені до клопотання докази, є такими, що вказують на наявність обставин та відомостей, які можуть переконати суд та неупередженого спостерігача, що підозрюваний можливо вчинив інкриміновані йому дії. Ці докази, на даній стадії досудового розслідування, є достатніми для висновку, що підозра не є вочевидь необґрунтованою та відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра».
Стороною захисту не наведено фактів та не долучено доказів, які очевидно та об'єктивно спростовували б версію органу досудового розслідування щодо обставин кримінального провадження, викладених в повідомлені про підозру, а остаточна оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті, на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин кримінального провадження, та оцінки кожного доказу з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального судового рішення.
Тому не заслуговують на увагу доводи сторони захисту про те, що зібрані стороною обвинувачення письмові докази не підтверджують поза розумним сумнівом обґрунтованість підозри.
Слід зазначити, що як згадувалось раніше жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі докази у кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з їх оцінкою у відповідності до положень ч. 1 ст. 94 КПК України на наступних етапах досудового розслідування та судового розгляду.
Попереднє висловлення судом такої думки неминуче порушує презумпцію невинуватості (рішення ЄСПЛ у справах «Нестак проти Словаччини» (Nestak v. Slovakia), п. 88 та «Гарицкі проти Польщі» (Garycki v. Poland), п. 66).
Більше того, докази на підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень надаються стороною обвинувачення до суду та, відповідно, оцінюються судом лише на стадії дослідження доказів, що також позбавляє суд навіть теоретичної можливості встановити обґрунтованість підозри на даній стадії провадження.
Отже, твердження сторони захисту про необґрунтованість висунутої ОСОБА_10 підозри не заслуговують на увагу, оскільки, на переконання колегії суддів, обґрунтованість підозри у вчиненні останнім кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ст. 429 КК України доведена доданими до клопотання матеріалами, зокрема: матеріалами службового розслідування (затвердженими в адміністративному управлінні ГШ ЗСУ від 10.06.2024 № 22/АКТГК/ДСК); матеріалами службового розслідування, що проведенні на підставі наказу Головнокомандувача ЗС України від 12.05.2024 № 198; розвідувальними донесеннями до підпорядкованих НОМЕР_1 окремій бригаді (військовій частині НОМЕР_2 ) командирів військових частин (підрозділів), у т.ч.415 осб (військова частина НОМЕР_3 ); донесеннями НОМЕР_1 окремої бригади (військовій частині НОМЕР_4 ) до ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 »; бойовими донесеннями з інженерно-фортифікаційних робіт 415 осб (військова частина НОМЕР_3 ) за період березень-квітень 2024 року на час перебування в підпорядкуванні командира НОМЕР_1 окремої бригади (військова частина НОМЕР_4 ); замислом введення оборонного бою НОМЕР_5 осб (військова частина НОМЕР_3 ), що затверджено командиром НОМЕР_1 окремої бригади (військова частина НОМЕР_4 ), а також планом оборонного бою НОМЕР_5 осб (військова частина НОМЕР_6 ) на час перебування в підпорядкуванні командира НОМЕР_1 окремої бригади (військова частина НОМЕР_4 ); показаннями свідків, а саме ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 ; наказом про призначення на посаду, актоми прийому-передачі посад командуючим ОТУ «Харків» ОСОБА_10 ; висновком судової комплексної комісійної військової експертизи - висновок № 6235/24-83/6236/24-84т, підг.№ 3334т від 01.07.2024; підсумковими бойовими донесеннями підрозділів Державної прикордонної служби україни, що станом на 10-11.05.2024 перебували в підпорядкуванні ОТУ «Харків»; підсумковими бойовими донесеннями військових частин, що були в підпорядкуванні підрозділів ІНФОРМАЦІЯ_3 , що станом на 10-11.05.2024 перебували в підпорядкуванні ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 »; донесеннями підрозділів Державної прикордонної служби України, що станом на 10-11.05.2024 перебували в підпорядкуванні ОТУ «Харків».
Тому, на думку колегії суддів, сукупність вказаних матеріалів є достатньою для висновку про вірогідну причетність ОСОБА_10 до даного злочину.
Перевіряючи доводи внесеного на розгляд клопотання про продовження строку тримання під вартою на предмет наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає, що слідчий суддя, всупереч стверджень апелянтів, дійшов правильного висновку про їх наявність з огляду на конкретні обставини кримінального провадження, на тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_10 у разі визнання його винним у вчиненні злочину, а також з огляду на характер і досить високий ступінь суспільної небезпечності самого злочину, у вчиненні якого він підозрюється. Зокрема, наявні в матеріалах кримінального провадження докази та обставини, на які посилається орган досудового розслідування у клопотанні, дають достатні підстави вважати, що підозрюваний, перебуваючи на свободі, усвідомлюючи тяжкість можливого покарання у разі доведеності його вини за пред'явленою йому підозрою може переховуватися від органу досудового розслідування та суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків та інших учасників у кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Твердження сторони захисту в частині відсутності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які зазначені в оскаржуваній ухвалі, апеляційний суд вважає недоведеними з огляду на наступне.
Підставою для застосування та продовження застосування запобіжного заходу є наявність, в тому числі, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч.ч. 1, 2 ст. 177 КПК України.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Запобіжний захід застосовується та продовжується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати її до втечі, для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейні зв'язки, будь-які зв'язки з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за особливо тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Питання щодо існування ризику переховування підозрюваного детально досліджувалось при обранні/продовженні відносно останнього запобіжного заходу, а тому з урахуванням обставин інкримінованого злочину, тяжкості можливого покарання та особи підозрюваного, станом на даний час ризик переховування підозрюваного, на думку апеляційного суду, не знизився та продовжує існувати.
При цьому, колегія суддів приймає до уваги і те, що в умовах введеного 24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022 воєнного стану в Україні, який був затверджений Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 року та в подальшому неодноразово продовженим, ОСОБА_10 має змогу переховуватись від органів досудового розслідування та суду в місцях постійного проведення бойових дій або місцях непідконтрольних органам державної влади України.
Зазначений ризик підтверджується і тим, що повне коло осіб, причетних до вчинення злочину, не встановлено, тому останні можуть переховувати ОСОБА_10 та вчиняти інші дії за його вказівкою, спрямовані на протидію кримінальному провадженню.
Ризик, передбачений п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, обґрунтовується тим, що на даний час у кримінальному провадженні проведений не весь комплекс необхідних слідчих (розшукових) дій, не встановлено усі обставини, що мають значення для досудового розслідування. Так, не встановлено місця зберігання документів, які є важливими для вказаного кримінального провадження; отримано не всі дані щодо можливих місць проживання та перебування підозрюваного у інших осіб, що дає обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_10 особисто або через раніше підпорядкованих йому осіб буде намагатися знищити, сховати або спотворити вказані речові докази та документи, які мають значення для кримінального провадження.
Крім того, через специфіку інкримінованого йому злочину, зокрема його вчинення в районі виконання бойових завдань, у зв'язку з цим виняткову складність при отриманні документів, допиту свідків, на даний час ще не встановлені всі його обставини та у зв'язку з цим не витребувано (вилучено) всі необхідні речі й документи, а тому підозрюваний через сталі зв'язки може сприяти знищенню або спотворенні будь-якої із указаних речей чи документів, які свідчать про вчинення злочину, який йому інкримінований.
Ризик, визначений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, наявний з огляду на те, що ОСОБА_10 , користуючись авторитетом, силою посади, яку він обіймав, може здійснювати вплив на раніше підпорядкованих йому осіб (військовослужбовців), яким можуть бути відомі обставини вчиненого ним кримінального правопорушення, покази яких мають або матимуть значення для встановлення усіх обставин.
Так, для уникнення кримінальної відповідальності за кримінальне правопорушення підозрюваний може здійснювати вплив на свідків у кримінальному провадженні не лише шляхом прохань, а й залякування, примусу, погроз або застосування насильства з метою зміни або ненадання ними викривальних показань щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, що в свою чергу може призвести до неможливості притягнення підозрюваного до кримінальної відповідальності.
Слід також враховувати передбачену статтями 23 та 224 КПК України процедуру отримання показань піж час допиту у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні.
При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
У свою чергу, ч. 11 ст. 615 КПК України визначено, що показання, отримані під час допиту свідка, потерпілого, у тому числі одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, можуть бути використані як докази в суді виключно у випадку, якщо хід і результати фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації.
Заборона спілкуватися з певними визначеними особами як наслідок встановлення ймовірного впливу на них - це об'єктивна необхідність забезпечення недоторканості показань інших учасників кримінального провадження, які мають доказову цінність. У зв'язку з чим достатня вірогідність ризику впливу на свідків, інших учасників кримінального провадження, оскільки, не будучи обмеженим у вільному доступі до інших осіб, підозрюваний може здійснювати на них вплив з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм відомі. За таких обставин ризик впливу на учасників у цьому кримінальному провадженні існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Ризик перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином наявний з огляду на те, що, зважаючи на численні особисті, ділові та інші зв'язки з військовослужбовцями військових частин Збройних Сил України та інших складових сил оборони України, представниками старшого військового командування, у підозрюваного наявні відповідні можливості, які він зможе використати для того, щоб уникнути кримінальної відповідальності та перешкоджати кримінальному провадженню будь-яким іншим чином, зокрема шляхом підкупу, погроз, тиску на учасників кримінального провадження, створення інших умов та обставин з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Побоюючись реальної міри покарання у виді позбавлення волі на тривалий термін, ОСОБА_10 , перебуваючи на волі, може перешкоджати кримінальному провадженню іншим способом, у тому числі ухилятися від органу досудового розслідування та суду.
Крім того, на даний час досліджуються обставини можливої причетності до вище вказаного кримінального правопорушення інших осіб, що зумовлює підвищені ризики невиконання покладених на підозрюваного процесуальних обов?язків, як з метою уникнення власної кримінальної відповідальності, так і сприяння в уникненні такої відповідальності іншими причетними до кримінального правопорушення особами, без обмеження себе для цього в жодних, у тому числі протиправних, засобах (ризик змови).
Отже, ризики, про які було заявлено на момент застосування слідчим суддею запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_10 , не втратили свою актуальність та продовжують існувати.
Беззаперечних даних, які б виключали вказані ризики апеляційним судом на даний час не встановлено.
При постановленні оскаржуваного рішення, слідчим суддею також досліджено доводи клопотання і щодо обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попереднього судового рішення, яким щодо ОСОБА_10 вже продовжувався строк дії тримання під вартою, та з урахуванням необхідності виконання ряду слідчих та процесуальних дій, а також з урахуванням існуючих ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, слідчий суддя обґрунтовано дійшов висновку про наявність обставин для продовження строку застосування запобіжного заходу.
Щодо інших доводів апеляційних скарг сторони захисту про незаконність оскарженої ухвали апеляційний суд враховує практику Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Крім того, пункт 1) ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень («Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції»), (dec.); «Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2») [ВП], § 41).
Разом з тим, продовжуючи підозрюваному ОСОБА_10 строк дії найбільш суворого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчим суддею не в повній мірі прийнято до уваги вимоги, визначені п. 3 ч. 1 ст. 194, ст. 178 КПК України.
Так, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать, зокрема про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Частиною четвертої цієї ж норми закону визначено, що якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої статті 194 КПК України, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої статті 194 КПК України, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою статті 194 КПК України, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Окрім цього, відповідно до положень ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувались до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;
12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Таким чином, враховуючи обставини, які характеризують особу підозрюваного, а саме: міцність соціальних зв'язків (має дітей та матір), постійного місця проживання та роботи (працює в АТ «Українська оборонна промисловість», займає посаду директора департаменту інформаційно-господарського забезпечення), вік і стан здоров'я (встановлено діагнози: гіпертонічна хвороба І ст., ішемічна хвороба серця: дифузний кардіосклероз, МОС правого плечового суглоба, незрощений перелом латерального кінця правої ключиці, стан після МОС кісток правого плечового суглоба (пластина на 4-ох шурупах з розходженням уламків приблизно на 1,5 см тощо), позитивні характеристики, що підозрюваний є учасником бойових дій, повним лицарем ордена ОСОБА_17 , колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне застосувати до ОСОБА_10 більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою - цілодобового домашнього арешту.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне залишити без розгляду подані ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_14 ОСОБА_39 , ОСОБА_40 заяви про взяття підозрюваного ОСОБА_10 на особисту поруку, оскільки вказані особи не прибули у судове засідання, що позбавляє суд апеляційної інстанції можливості впевнитись у тому, що вказані особи поручаються за виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, а також у відповідності до вимог ч. 3 ст. 180 КПК України роз'яснити вказаним поручителям їх обов'язки та наслідки їх невиконання.
З урахуванням наведеного, ухвала слідчого судді від 22.04.2025, якою задоволено клопотання слідчого та продовжено підозрюваному ОСОБА_10 строк дії застосованого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, підлягає скасуванню, як така, що постановлена з порушенням вимог кримінального процесуального закону України, так як необхідність обмеження права особи на свободу, передбаченого кримінальним процесуальним законом України, ст. 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини в контексті зазначеного кримінального провадження, відсутня, з постановленням нової ухвали про застосування щодо останнього запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, оскільки саме такий запобіжний захід забезпечить виконання підозрюваним покладених на нього, процесуальних обов'язків.
Керуючись ст.ст. 176-178, 183, 194, 196, 199, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , які діють в інтересах підозрюваного ОСОБА_10 , - задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 22 квітня 2025 року, якою задоволено клопотання старшого слідчого Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_11 , погодженого прокурором другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення першого управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора ОСОБА_12 , про продовження строку тримання під вартою та продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 18.06.2025 включно відносно ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання старшого слідчого Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_11 , погодженого прокурором другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення першого управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора ОСОБА_12 , про продовження строку тримання під варто відносно ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - задовольнити частково.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, заборонивши останньому залишати місце свого проживання за адресою:АДРЕСА_1 , цілодобово.
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнити з-під варти.
Покласти на підозрюваного ОСОБА_10 наступні обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України:
- прибувати за кожним викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він перебуває, без дозволу слідчого, прокурора, слідчого судді або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та роботи;
- утримуватися від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду закордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
- носити електронний засіб контролю.
Визначити строк дії ухвали до 18.06.2025 включно.
Роз'яснити підозрюваному ОСОБА_10 , що у разі невиконання покладених на нього обов'язків до нього може бути застосовано більш суворий запобіжний захід.
Виконання даної ухвали покласти на слідчого у кримінальному провадженні, а контроль за її виконання на прокурора у провадженні.
В задоволенні заяв про передачу на поруки ОСОБА_10 - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
_____________ _______________ ________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4