Рішення від 18.06.2025 по справі 380/25449/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2025 рокусправа № 380/25449/24

місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А. Г.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемберг ЗІЗ" до Львівської митниці про визнання протиправними і скасування рішень

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позицій учасників справи

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемберг ЗІЗ" код ЄДРПОУ 43333553, місцезнаходження: 79037, м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 247/8 до Львівської митниці код ЄДРПОУ 43971343, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Т. Костюшка, 1, у якій просить суд визнати протиправними та скасувати:

- Рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2024/100344/2 від 27.06.2024 та картку відмови в прийнятті митної декларації № UA209230/2024/002228;

- Рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2024/100365/2 від 09.07.2024 та картку відмови в прийнятті митної декларації № UA209230/2024/002348;

- Рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2024/100388/2 від 24.07.2024 та картку відмови в прийнятті митної декларації № UA209230/2024/002494.

Позов обґрунтований тим, що з метою здійснення митного оформлення ввезених в режимі імпорту товарів, позивач подав до митного оформлення митні декларації, за наслідками розгляду яких відповідач прийняв оскаржувані рішення. На думку позивача, відповідач безпідставно здійснив коригування митної вартості задекларованого ним товару, внаслідок чого митна вартість товару зросла. Звертає увагу на те, що основним методом визначення митної вартості товарів є визначення такої за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм Митного кодексу України. Зазначає, що заявлена позивачем митна вартість підтверджується інвойсом, платіжними дорученнями про сплату повної вартості товару, прайс-листом, калькуляціями ціноутворення, тощо. Зауваження митного органу щодо розбіжностей та неповноти інформації є безпідставними та не свідчать про неповноту чи недостовірність відомостей щодо митної вартості імпортованих товарів, що вказані у поданих документах.

Позивач вважає, що інформація щодо митної вартості іншого товару, відмінного від задекларованого позивачем, не могла слугувати підставою для коригування відповідачем митної вартості товару. З огляду на викладене, позивач вважає рішення відповідача про коригування митної вартості протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

06.01.2025 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову повністю. Відзив обґрунтований тим, при здійсненні контролю правильності визначення митної вартості товару, відповідно до частини п'ятої статті 54 МК України митний орган має право впевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості.

Під час здійснення митного контролю відповідач опрацював інформацію, що міститься у наданих до митного оформлення товаросупровідних документах. За результатами проведеного опрацювання встановлено, порушення при поданні митних декларацій, а саме: - в калькуляції транспортних витрат від 27.06.2024 № 27/06/2024 відсутнє документальне підтвердження всіх складових витрат понесених покупцем до моменту перетину митного кордону України;- відповідно до вимог Закону України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01.08.2006 №57-V та статті 6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19травня 1956) у гр.16та 23 та гр. CMR - зазначається ім'я, адреса та штамп перевізника - відсутні реквізити та штамп; У гр.23- «зазначається ім'я, адреса та штамп - відсутній штамп перевізника; - за результатами опрацювання транспортних документів, а саме калькуляції транспортних витрат від 27.06.2024 № 27/06/2024 необхідно відмітити відсутність інформації щодо розміру тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. Подані документи для підтвердження витрат на транспортування, повинні підтверджуватись даними бухгалтерського обліку. Проте така інформація відсутня. Відповідно до п.2.1 зовнішньоекономічного контракті від 23.12.2021 №01-12 ціна товару встановлюється відповідно до пропозиції продавця та встановлюється в додатку до цього контракту. Жодного додатку щодо ціни на товар до митного оформлення не подано. Положенням п.8.1. контракту передбачено що якість товару повинно відповідати нормам та технічним характеристикам продавця товару в країні виробництва Декларантом не наданий документ, що підтверджує такі норми, а також не надані документи підтверджуючи виробника товару та ТМ. Слід зазначити, що для підтвердження виробника товарів можуть бути надані документи, в тому числі:- копія ліцензії на виробництво товару;- копія нормативно-технічної документації на виготовлення товару;- копія сертифікату на систему якості товару;- копія сертифікату продукції власного виробництва;- копія свідоцтва про присвоєння товару штрихового коду EAN. Зазначені документи відсутні згідно з графою 44 ЕМД.- банківські платіжні документи (SWIFT) від 24.06.2024 NJBKLO6OO9H101B не можуть бути взяті до уваги як документи, що підтверджують факт оплати за оцінюваний товар, оскільки не містять обов'язкових реквізитів платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах, визначених Постановою № 216, та відміток виконавця надавача платіжних послуг, які свідчать про виконання платіжних операцій за таким платіжним документом;- експортна декларація країни відправлення 24PL445010E1743941- не містить будь яких відміток митних органів країни відправлення, які підтверджують факт здійснення експорту оцінюваного товару. Така калькуляція до митного оформлення не надана. Тотожні порушення встановлені і у рішенні про коригування митної вартості №UA209000/2024/100365/2 від 09.07.2024 та № UA209000/2024/100388/2 від 24.07.2024. Отже, відомості щодо числових значень складових митної вартості не підтверджено документально та не піддаються перевірці, що є порушенням вимог положень частини 21 статті 58 Митного кодексу.

07.01.2025 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій просить суд позов задовольнити повністю. Вказана відповідь обґрунтована тим, що митний орган звертався до декларанта із листом про надання додаткових документів в межах ч.3-4 ст. 53 МК України; в цих листах митний орган лише перерахував повний перелік документі визначених у ч.3-4 ст. 53 МК України, але не вказав які саме документи потрібно додати і які саме відомості, митний орган бажає з'ясувати додатково або які сумніви є у митного органу, що митної вартості товару; брокером позивача, надавались митному органу (відповідачу) витребувані документи, перелік яких зазначений на копіях листів (додані до позову). Тобто, не відповідає дійсності твердження відповідача, що декларантом (позивачем) не було надані всі необхідні документи або із наданих документів не було можливості встановити митної вартості товару. Відповідно до позиції Верховного Суду у постанові від 27.07.2018 року по справі № 809/1174/17, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, митний орган повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію, яка використовувалася митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу. Так, у рішеннях про коригування заявленої митної вартості, крім визначення джерела інформації, яка взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів. Таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 року у справі №825/648/17.

ІІ. Рух справи

Ухвалою від 24.12.2024 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не вживались.

ІІІ. Фактичні обставини справи

23.12.2021 між ТОВ «Лемберг ЗІЗ» (покупець, позивач) та Фірмою «Рав-Поль Стефаньский» повне товариство (продавець) укладено Контракт № 01-12 (надалі - контракт) на продаж товару.

Згідно з п.1.1 контракту продавець передає товар, а покупець купує товар та платить за нього. За умовою п.2.1. контракту ціна товару може бути визначена у доларах США, євро або польських злотих, і виходить із пропозиції Продавця, а за п.2.2. контракту продавець має право змінювати ціни за час дії контракту; нові ціни мають силу з дати публікації прейскуранта в інтернеті, прейскурант цін розміщений за адресою www.rawpol.com/pricelist.

У п.3.1. контракту вказується, що умови доставки товару за контрактом - FСА Юліанов (Польща), Інкотермс 2020. За умовами КСА Інкотермс, товар отримує покупець у місці визначеному у договорі, тобто у Юліанов (Польща). Як вбачається із Контракту № 01-12, саме в цьому місті зареєстрований та веде діяльність продавець товару Фірма «Рав-Поль Стефаньский» повне товариство. За умовами FCA Інкотермс 2020, в обов'язки продавця входить, серед інших: виконання експортних митних формальностей, для вивезення (експорту) товару.

У пункті 3.7. контракту вказано, що продавець передає покупцю разом із товаром документи: (1) експортна фактура, (2) специфікація на товар. (3) CMR (міжнародна автотранспортна накладна).

За пунктом 3.8. контракту визначено, що строк отримання товару становить 30 днів з моменту передоплати. У п.4.2. контракту зазначається, що строк оплати передоплата.

У п. 13.1 контракту зазначається, що строк дії контракту до 31.12.2023. Додатковою угодою №5 від 22.12.2023 до контракту №01-12 від 23.12.2021, строк дії контракту продовжено до 31 грудня 2025 року.

З метою розмитнення товару позивач подав електронну митну декларацію 24UА20923005847201, на підтвердження митної вартості товарів, було надано: пакувальний лист FSЕ0015720688160624Е, рахунок проформа PRN0288920688160624, рахунок фактура (інвойс) FSЕ0015720688160624Е на суму 29028,41 пол.зл., автотранспортна накладна (СМК). сертифікат та декларація про походження товару, банківський документ, що стосується транспортних витрат. NIBKL06009101В, калькуляція оплати товару зовнішньоекономічний договір зовнішньоекономічного договору № 5, доповнення до зовнішньоекономічного договору delivery note FSE0015720688160624E, копія митної декларацій країни відправлення 24Р 44501061743941; договір про надання послуг митного брокера № 60/2022.

Під час митного оформлення декларантом заявлено митну вартість згідно з пунктом 1 частини першої статті 57 МК України за основним методом (ціна договору) по ціні вказаній в рахунку фактурі (інвойс) FSЕ0015720688160624Е на суму 29028,41 пол.зл.

Відповідач заявив вимоги про надання додаткових документів згідно з переліком частин третьої-четвертої статті 53 Митного кодексу України.

Позивач (декларант) надав наявні документи.

Львівська митниця прийняла картку відмови №UA209230/2024/002228 в прийнятті МД.

Не погоджуючись із заявленою митною вартістю, Львівська митниця прийняла оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів №UА209000/2024/100344/2 від 27.06.2024.

З метою розмитнення товару позивач подав електронну митну декларацію 24UА209230062215U7, на підтвердження митної вартості товарів, надав: пакувальний лист FSЕ0016220688160724Е, рахунок проформа PRN0306620688160724, рахунок-фактура (інвойс) FSЕ0016220688160724Е на суму 36913,46 пол.зл., автотранспортна накладна (CMR), декларація про походження товару, платіжна інструкція № 248JBKLO7, що стосується оплати товару, калькуляція транспортних витрат, зовнішньоекономічний договір № 01-12 від 23.12.2021, доповнення до зовнішньоекономічного договору № 5, доповнення до копія митної зовнішньоекономічного договору delivery note FSE0016220688160724, декларацію країни відправлення 24PL445010E1847068; договір про надання послуг митного брокера №60/2022.

Під час митного оформлення декларантом заявлено митну вартість згідно з пунктом 1 частини першої статті 57 МК України за основним методом (ціна договору) за ціною, вказаній в рахунку- фактурі (інвойс) FSЕ0016220688160724Е на суму 36913,46 пол.зл.

Позивач (декларант) надав наявні документи.

Львівська митниця прийняла картку відмови №UА209230/2024/002348 в прийнятті МД.

Не погоджуючись із заявленою митною вартістю, Львівська митниця прийняла оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів № UА209000/2024/100365/2 від 09.07.2024.

З метою розмитнення товару позивач подав електронну митну декларацію 24UA20923006719900, на підтвердження митної вартості товарів, надано: пакувальний лист FSЕ0017120688160724Е, рахунок проформа PRN0325620688160724, рахунок-фактура (інвойс) FSЕ0017120688160724Е на суму 39036,52 пол.зл., автотранспортна накладна (CMR), декларація про походження товару, банківський документ, що стосується оплати товару NIBKLO7J09MDAVL, калькуляція транспортних витрат, зовнішньоекономічний договір №01-12 від 23.12.2021, доповнення до зовнішньоекономічного договору № 5, доповнення до копія митної зовнішньоекономічного договору delivery note FSE0017120688160724. декларацій країни відправлення 24PL445010E1987350; договір про надання послуг митного брокера № 60/2022.

Під час митного оформлення декларант заявив митну вартість згідно з пунктом 1 частини першої статті 57 МК України за основним методом (ціна договору) за ціною вказаній в рахунку-фактурі (інвойс) FSЕ0017120688160724Е на суму 39036,52 пол.зл.

Позивач (декларант) надав наявні документи.

Львівська митниця прийняла картку відмови №UА209230/2024/002494 в прийнятті МД.

Не погоджуючись із заявленою митною вартістю, Львівська митниця прийняла оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2024/100388/2 від 24.07.2024.

Не погоджуючись з рішеннями відповідача щодо коригування митної вартості та катрками відмови, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

IV. Позиція суду

і. Вихідні положення

Частина друга статті 19 Конституції України від 28.06.1991 № 254к/96-ВР визначає обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Вказана норма основного закону означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

“На підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень: повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

“У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень,не перевищуючи їх.

“У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Перевіряючи оскаржене рішення на предмет відповідності критеріям правомірності, суд зазначає наступне.

Суд здійснює перевірку юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу оскаржених рішень крізь призму положень частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналізуючи оскаржене рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункту 36, від 01.07.2003 вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: взяти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.

При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Надаючи оцінку правомірності рішенню відповідача про коригування митної вартості товарів , суд виходить з наступного.

Відносини, пов'язані із справлянням митних платежів регулюються, серед іншого Митним кодексом України у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі - МК України).

Так, відповідно до частини першої статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до частини другої вказаної статті Кодексу, основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Частина третя статті 57 МК України передбачає, що кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм згаданого Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 згаданого Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частина четверта статті 57 МК України).

Відповідно до статті 63 МК України, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 згаданого Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).

Митна вартість, визначена згідно з положеннями згаданої статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях

Відсутність аналізу підстав, за яких митний орган дійшов висновку про коригування митної вартості, унеможливлює прийняття обґрунтованого рішення, адже вказані обставини є ключовими під час дослідження правомірності прийнятого митним органом рішення.

Відтак, надаючи правову оцінку застосуванню контролюючим органу резервного методу коригування митної вартості, суд повинен дослідити те, чи було дотримано умов, за яких митний орган повинен застосовувати методи визначення митної вартості під час коригування вартості, оскільки саме дотримання таких умов в поєднанні з належним обґрунтуванням необхідності їх застосування і є підтвердженням правомірності рішенням. Поряд з цим, порушення будь-якої умови, під час прийняття рішення, є підставою для визнання такого рішення протиправним та скасування.

За таких обставин суд повинен дослідити дотримання умов, за яких виник предмет спору. Вказане узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 01.10.2021 у справі № 140/947/20.

Відтак у вимірі спірних правовідносин суд вважає за доцільне проаналізувати наявність у митного органу підстав для витребування додаткових доказів на підтвердження заявленої декларантом митної вартості товару.

iі. Аналіз обґрунтованості виставлення відповідачем вимоги про витребування додаткових документів на підтвердження заявленої декларантом митної вартості.

Стаття 49 МК України визначає, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII згаданого Кодексу та згаданою главою.

Частиною другою статті 52 МК України передбачено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Частина перша статті 53 МК України визначає, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Перелік документів, що підтверджують заявлену митну вартість товарів та додаткових документів на вимогу митного органу наведено у статті 53 Митного кодексу України.

Частиною третьою статті 53 МК України встановлено обов'язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Положеннями частини четвертої вказаної статті визначено, що у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, подає (за наявності) визначені в ній документи.

Відповідно до частини першої статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. При цьому в розумінні наведених статей сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Вказане узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 02.03.2021 у справі № 809/857/17.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Окрім цього, суд зауважує, що, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, орган митної служби повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 810/3397/16 та від 18.08.2021 у справі №821/1050/17).

Згідно з положеннями статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм згаданого Кодексу.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 МК України за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 згаданого Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 згаданого Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 згаданого Кодексу.

Частиною другою статті 55 МК України встановлено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити 1)обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 згаданого Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд бере до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08.10.2019 у справі №803/776/17, згідно з яким декларант не зобов'язаний (звільнений від обов'язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено контролюючим органом. Водночас, неподання декларантом документів, перелічених у частині другій статті 53 МК України, саме собою не тягне для нього негативних правових наслідків та не може тягнути за собою відмову у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, як наслідок, коригування митної вартості товарів з тих підстав, коли контролюючий орган вважає, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість.

За таких обставин суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що тягар доказування заявленої митної вартості покладається на декларанта.

Резюмуючи надання оцінки наявності у відповідача підстав для витребування додаткових доказів, суд звертає увагу на те, що митний орган, здійснюючи контроль правильності визначення митної вартості, повинен брати до уваги лише ті докази, які стосуються предмета доказування. У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу, умови чи терміни оплати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв'язку з цим відомості про умови чи терміни оплати товару не повинні братися митним органом до уваги при контролі за митною вартістю.

Щодо рішення про коригування митної вартості № UA209000/2024/100344/2 від 27.06.2024, суд зазначає таке.

Суд встановив, що в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості №UA209000/2024/100344/2 від 27.06.2024 відповідач зазначив, що в калькуляції транспортних витрат від 27.06.2024 № 27/06/2024 відсутнє документальне підтвердження всіх складових витрат понесених покупцем до моменту перетину митного кордону України.

Так, згідно з Офіційними правилами тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (Інкотермс 2010) термін FCA (FREE CARRIER (...named place) «франко-перевізник» (... назва місця) означає, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці. Під словом «перевізник» розуміється будь-яка особа, що на підставі договору перевезення зобов'язується здійснити або забезпечити здійснення перевезення товару залізницею, автомобільним, повітряним, морським, внутрішнім водним транспортом або комбінацією цих видів транспорту.

Як вбачається з матеріалів справи, доставку товару позивач здійснював власними виробничими засобами в межах своєї господарської діяльності, тому, як наслідок, відсутня інформація щодо розміру тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

Крім того, у калькуляціях транспортних витрат вказані: розхід палива на 100 км - 8 л, відстань маршруту за межами митної території України - 404 км, витрати за межами митної території України, в т.ч. - витрати на паливо, амортизація авто, добові водія.

У постанові від 31.05.2019 у справі № 804/16553/14 та від 07.07.2023 року у справі №803/718/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами.

Враховуючи, що МК України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), відтак калькуляція транспортних витрат є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Окрім цього, у оскарженому рішенні відповідач зазначив, що відповідно до вимог Закону України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01.08.2006 №57-V та статті 6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19травня 1956) у гр. 16 та 23 та гр. CMR - зазначається ім'я, адреса та штамп перевізника - відсутні реквізити та штамп; У гр. 23- «зазначається ім'я, адреса та штамп - відсутній штамп перевізника;- за результатами опрацювання транспортних документів, а саме: калькуляції транспортних витрат від 27.06.2024 № 27/06/2024 необхідно відмітити відсутність інформації щодо розміру тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. Подані документи для підтвердження витрат на транспортування, повинні підтверджуватись даними бухгалтерського обліку. Проте така інформація відсутня.

Суд з цього приводу зазначає, що згідно з поданою калькуляцією транспортних витрат від 27.06.2024 № 27/06/2024, позивач власними транспортними засобами здійснював доставку товару від місця навантаження, визначеного у контракті (Юліанов, Польща - місцезнаходження продавця) до м.Львів (митного посту).

При цьому, суд звертає увагу, що державний номерний знак, вказаний у калькуляції транспортних витрат від 27.06.2024 № 27/06/2024 НОМЕР_1 збігається із номерними знаками автомобіля, вказаного у міжнародній автотранспортній накладній (CMR) у графі 16.

Тобто, відсутній перевізник товару, натомість у графі 22 вказані дані продавця; у графі 23 стоїть підпис водія позивача (декларанта).

Крім того, згідно з висновком Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.06.2023 у справі №380/1221/20, у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Відповідно до статті 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, складанням вантажної накладної підтверджується договір перевезення. Таким чином, умови міжнародного перевезення товарів не стосуються й безпосередньо не впливають на ціну товару. У зв'язку з чим, самі по собі недоліки щодо оформлення вантажних накладних CMR, не є такими, що можуть бути підставою для сумніву щодо правильності визначення митної вартості товарів.

Суд встановив, що в оскаржуваному рішенні зазначено: відповідно до п.2.1-зовнішньоекономічного контракті від 23.12.2021 № 01-12 ціна товару встановлюється відповідно до пропозиції продавця та встановлюється в додатку до цього контракту. Жодного додатку щодо ціни на товар до митного оформлення не подано.

Суд зазначає, що у пункті 3.7 контракту сторони, передбачили виключний перелік документів, що передається разом із товаром продавцю, серед цього переліку не вказана пропозиції продавця.

Суд звертає увагу на те, що рахунок-проформа PRN0288920688160624, в якій вказаний перелік товару та його ціна за одиницю, та який є додатком до Контракту за своєю суттю і є пропозицією продавця; після отримання якого покупець оплатив товар і отримав його за рахунком-фактурою (інвойс) FЕ0015720688160624Е на суму 29028,41 пол.зл.

З таких підстав, суд висновує про те, що вказаний документ надано до митного контролю.

Окрім цього, у оскарженому рішенні відповідач зазначив, що положенням п.8.1. контракту передбачено що якість товару повинно відповідати нормам та технічним характеристикам продавця товару в країні виробництва Декларантом не наданий документ, що підтверджує такі норми, а також не надані документи підтверджуючи виробника товару та ТМ. Слід зазначити, що для підтвердження виробника товарів можуть бути надані документи, в тому числі:- копія ліцензії на виробництво товару;- копія нормативно-технічної документації на виготовлення товару;- копія сертифікату на систему якості товару;- копія сертифікату продукції власного виробництва;- копія свідоцтва про присвоєння товару штрихового коду EAN. Зазначені документи відсутні згідно графи 44 ЕМД.

Суд з цього приводу зазначає, що відповідно до статті 53 МК України у випадках, передбачених Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема, є: декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару. Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені МК України (ст. 53) заборонено. Аналогічна правова позиція наведена в рішенні Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №815/5791/17.

Суд висновує про те, що відповідно до вимог МК України сертифікат якості та документи, що підтверджують виробника товару та ТМ, не є документами, що підтверджують митну вартість.

Також слід зазначити, що відповідно до умов контракту ціна товару не поставлена в залежність від якості товару.

Тож ненадання продавцем сертифікату якості та документів, що підтверджують виробника товару та ТМ, може свідчити про невиконання продавцем умов контракту, в частині надання сертифікату, проте не може свідчити про заниження митної вартості.

Слід зазначити, що виконання чи не виконання умов договору виходить з договірних правовідносин між позивачем як покупцем та продавцем.

В свою чергу, Львівська митниця не є тим органом на якого законодавством покладено обов'язок здійснювати контроль за виконанням цивільно-правових угод. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.10.2018 №815/137/17. До того ж, обставини щодо ненадання сертифікату якості та документів, що підтверджують виробника товару та ТМ, можуть свідчити про виконання (неналежне виконання) продавцем умов договору. Разом з цим, вони не повинні сприйматись як безумовне свідчення про наявність розбіжностей чи неповноти документів, доданих до митної декларації. Суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22.08.2019 у справі № 810/2784/18.

Судом встановлено, що в оскаржуваному рішенні зазначено: банківські платіжні документи (SWIFT) від 24.06.2024 NJBKLO6OO9H101B не можуть бути взяті до уваги як документи, що підтверджують факт оплати за оцінюваний товар, оскільки не містять обов'язкових реквізитів платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах, визначених Постановою № 216, та відміток виконавця надавача платіжних послуг, які свідчать про виконання платіжних операцій за таким платіжним документом.

Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції.

Частина сьома статті 40 Закону України «Про платіжні послуги» визначено, що Національний банк України у своїх нормативно-правових актах визначає обов'язкові реквізити платіжних інструкцій, особливості їх оформлення, захисту, прийняття до виконання. Так, Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України 28.07.2008 № 216 (у редакції постанови Правління Національного банку України 25.08.2022 № 189 (далі за текстом - Постанова №216), а саме розділом 2 - Порядок оформлення платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах, п. 14 передбачено обов'язкові реквізити, які має містити платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах.

Суд зазначає, що банківські платіжні документи, подані до митного оформлення, містять усі необхідні реквізити, визначені законодавством для можливості ідентифікації даних платіжних інструкцій, що стосуються оцінюваних товарів.

У Постанові №216 не вказано, що платіжна інструкція повинна містити обов'язковий реквізит найменування платника, зокрема, п.п. 3 п. 14 Постанови №216 визначено, що платіжна інструкція в іноземній валюті повинна містити або унікальний ідентифікатор платника або найменування (повне або скорочене) платника.

Таким чином, банківські платіжні документи містять усі обов'язкові реквізити, передбачені законодавством, а тому є підтверджуючими документами, що посвідчують здійснену ТзОВ «Лемберг ЗІЗ» на рахунок контрагентів оплату за товар, що поставляється.

Окрім цього, у оскарженому рішенні відповідач зазначив, що експортна декларація країни відправлення 24PL445010E1743941- не містить будь яких відміток митних органів країни відправлення, які підтверджують факт здійснення експорту оцінюваного товару.

Так, митна декларація країни відправлення в розумінні частини другої статті 53 МК України не є документом, який підтверджує митну вартість товарів, натомість відповідно до частини шостої статті 53 МК України її декларант може подати за власним бажанням.

Крім того, згідно з пунктом 7 частини третьої статті 53 МК України копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом, що подається (за наявності) декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів.

Більше того, позивач не може впливати на заповнення експортної декларації і тому подає її митниці в такому вигляді, в якому отримує від відправника.

З огляду на викладене, суд вважає, що вказане зауваження митного органу жодним чином не впливає на числові значення митної вартості товару.

Стосовно посилань відповідача про те, що ним проводилися консультації із декларантом з метою визначення основи вартості товару, суд такі не приймає до уваги, оскільки вважає, що формальне посилання відповідача в оскаржуваному рішенні на проведення консультацій із декларантом без фактичного їх проведення не може бути підтвердженням здійснення таких консультацій. Як зазначено вище, відповідач не конкретизував документи, які слід подати декларантом для підтвердження задекларованої митної вартості товару, що ставить під сумнів проведення таких консультацій в усній формі взагалі.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постанові від 14.06.2022 року у справі №809/257/17.

Щодо рішення про коригування митної вартості № UA209000/2024/100365/2 від 09.07.2024, суд зазначає таке.

Суд встановив, що в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості №UA209000/2024/100365/2 від 09.07.2024 відповідач зазначив, що в калькуляції транспортних витрат від 09.07.2024 №09/07/2024 відсутнє документальне підтвердження всіх складових витрат понесених покупцем до моменту перетину митного кордону України.

Суд з цього приводу зазначає, що згідно з поданою калькуляцією транспортних витрат від 09.07.2024 №09/07/2024, позивач власними транспортними засобами здійснював доставку товару від місця навантаження, визначеного у контракті (Юліанов, Польща - місцезнаходження продавця) до м.Львів (митного посту).

При цьому, суд звертає увагу, що державний номерний знак, вказаний у калькуляціяї транспортних витрат від 09.07.2024 №09/07/2024 НОМЕР_1 збігається із номерними знаками автомобіля, вказаного у міжнародній автотранспортній накладній (CMR) у графі 16.

Крім того, згідно з висновком Верховного Суду у постанові від 20.06.2023 року у справі №380/1221/20, у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Відповідно до статті 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, складанням вантажної накладної підтверджується договір перевезення. Таким чином, умови міжнародного перевезення товарів не стосуються й безпосередньо не впливають на ціну товару. У зв'язку з чим, самі по собі недоліки щодо оформлення вантажних накладних CMR, не є такими, що можуть бути підставою для сумніву щодо правильності визначення митної вартості товарів.

Суд звертає увагу на те, що рахунок проформа PRN0306620688160724, в якій вказаний перелік товару та його ціна за одиницю, та який є додатком до Контракту за своєю суттю і є пропозицією продавця; після отримання якого покупець оплатив товар і отримав його за рахунком-фактурою (інвойс) FЕ0016220688160724Е на суму 36913,46 пол.зл.

Таким чином, суд висновує про те, що вказаний документ надано до митного контролю.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постанові від 14.06.2022 року у справі №809/257/17.

Щодо рішення про коригування митної вартості № UA209000/2024/100388/2 від 24.07.2024, суд зазначає таке.

Суд встановив, що в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості №UA209000/2024/100388/2 від 24.07.2024 відповідач зазначив, що в калькуляції транспортних витрат від 23.07.2024 № 23/07/2024 відсутнє документальне підтвердження всіх складових витрат понесених покупцем до моменту перетину митного кордону України. Додатково вказано, що за результатами опрацювання транспортних документів, а саме калькуляції транспортних витрат від 23.07.2024 № 23/07/2024 необхідно відмітити відсутність інформації щодо розміру тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. Подані документи для підтвердження витрат на транспортування, повинні підтверджуватись даними бухгалтерського обліку. Проте така інформація відсутня.

Враховуючи те, що МК України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), відтак калькуляція транспортних витрат є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Суд з цього приводу зазначає, що згідно з поданою калькуляцією транспортних витрат від 23.07.2024 № 23/07/2024, позивач власними транспортними засобами здійснював доставку товару від місця навантаження, визначеного у контракті (Юліанов, Польща - місцезнаходження продавця) до м.Львів (митного посту).

При цьому, суд звертає увагу, що державний номерний знак, вказаний у калькуляціяї транспортних витрат від 27.06.2024 № 27/06/2024 НОМЕР_1 збігається із номерними знаками автомобіля, вказаного у міжнародній автотранспортній накладній (CMR) у графі 16.

Тобто, відсутній перевізник товару, натомість у графі 22 вказані дані продавця; у графі 23 міститься підпис водія позивача (декларанта).

Окрім цього, відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2012 року №651 «Про затвердження Порядку заповнення митних декларацій за формою єдиного адміністративного документа», у графі 5 «Зазначається загальна кількість задекларованих у МД товарів. Кількість товарів має відповідати кількості граф 31 МД, що заповнюються».

Так, у графі 5 декларації вказано: товари 33. Жодної вказівки на специфікацію немає, перелік доданих документів вказаний у графі 44 МД.

Окрім цього, у оскарженому рішенні відповідач зазначив, що експортна декларація країни відправлення 24PL445010E1987350 - не містить будь яких відміток митних органів країни відправлення, які підтверджують факт здійснення експорту оцінюваного товару.

Аналогічні правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 14.06.2022 року у справі №809/257/17.

Суд критично оцінює доводи відповідача щодо неподання позивачем додаткових документів до митного оформлення з огляду на таке.

Згідно з частиною третьою статті 53 МК України митний орган має право у виняткових випадках на витребування додаткових документів.

В той же час, витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.07.2019 у справі №809/872/17.

Неподання декларантом додаткових документів не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за першим методом, що підтверджується наданими до митного оформлення основними документами.

Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.08.2018 у справі №826/8799/16, від 19.12.2019 у справі №810/5295/15, від 12.06.2020 у справі №826/4434/16.

Суд вважає, що твердження відповідача про те, що підставою для проведеного коригування стало те, що позивач не надав витребувані відповідачем додаткових документів, адже ці документи носять виключно інформаційний характер, а обов'язок щодо їх надання в декларанта на обґрунтований запит митниці відповідно до частини третьої статті 53 МК України виникає лише за умови наявності таких документів у декларанта.

Відтак, ненадання документів, які відсутні в декларанта, не свідчить про неналежне виконання вимог митниці надати додаткові документи та в цілому не може свідчити про наявність розбіжностей у наданих документах.

Повноваження контролюючого органу витребувати додаткові документи стосується тільки тих документів, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статею 53 МК України. Ненадання декларантом витребуваних контролюючим органом документів може бути підставою для коригування митної вартості у випадку, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують об'єктивних сумнів щодо достовірності наданої декларантом інформації. Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду справа № 809/857/17 від 02.03.2021; справа № 804/150/16 від 05.07.2022.

При цьому, відповідач не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.

В адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення орган доходів і зборів повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення (у цьому випадку рішення про відмову у митному оформленні товару за ціною позивача); відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

У свою чергу декларант не зобов'язаний (звільнений від обов'язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено органом доходів і зборів. Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 02.07.2020 справа №803/916/17 та від 08.10.2019 справа №803/776/17.

Відповідач безпідставно поставив під сумнів митну вартість товару зазначену позивачем та, як наслідок, весь поданий перелік документів і необґрунтовано витребував додаткові документи, оскільки відповідачем не доведено обставин, які б свідчили про існування у митного органу достатніх підстав для виникнення обґрунтованих сумнівів щодо правильності визначення позивачем числового значення митної вартості імпортованого товару.

iii. Щодо застосування резервного методу

Частина друга статті 55 МК України визначає, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1)обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 згаданого Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Так, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, митний орган повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію, яка використовувалася митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Зазначені висновки випливають, зокрема, з приписів пункту 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598, за яким у випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 МК України) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.

Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, відображеною у постанові від 18.08.2021 у справі № 160/4944/19 та у постанові від 04.11.2021 у справі №120/2634/19-а.

Суд встановив, що:

- у рішенні про коригування митної вартості товарів №UA209000/2024/100344/2 від 27.06.2024 відповідач вказує, що джерелом інформації для коригування митної вартості слугували: Т.2 -13,02 дол США за кг UA209230/2024/044138 від 15.05.24; Т.3- - 13,52 дол США за кг МД UA209230/2024/041505 від 08.05.24; Т.8 - 10.01 дол США за кг МД UA100360/2024/804562 від 16.05.24, що свідчить про здійснення коригування митної вартості товарів за методом 2ґ;

- у рішенні про коригування митної вартості товарів №UA209000/2024/100365/2 від 09.07.2024 відповідач вказує, що для коригування митної вартості:- товару № 1 слугувала МД № UA209230/2024/041900 від 09.05.2024, де митна вартість товару зі схожими характеристиками (Взуття на підошві з поліуретану або гуми та з верхом з натуральної яловичої чи свинячої шкіри або замші, носову частину якого закрито захисним металевим підноском) становить 13,01 дол. США за кг. Коригування на обсяг партії, умови поставки, комерційні умови не здійснювалось; - товару № 3 слугувала МД №UA209230/2024/030597 від 05.04.2024, де митна вартість товару зі схожими характеристиками (Водонепроникне взуття з підошвою і верхом з ПВХ) становить 22,08 дол. США за кг. Коригування на обсяг партії, умови поставки, комерційні умови не здійснювалось; - товару № 4 слугувала МД №UA209230/2023/109319 від 14.10.2023, де митна вартість товару зі схожими характеристиками (Взуття на підошві та з верхом з пластмаси, з устілкою завдовжки 24 см або більше) становить 25,96 дол. США за кг. Коригування на обсяг партії, умови поставки, комерційні умови не здійснювалось; - товару № 21 слугувала МД № UA209140/2024/015356 від 30.05.2024 де митна вартість товару зі схожими характеристиками (Одяг робочий для чоловіків або хлопців із синтетичних волокон) становить 7,51 дол. США за кг. Коригування на обсяг партії, умови поставки, комерційні умови не здійснювалось, що свідчить про здійснення коригування митної вартості товарів за методом 2ґ;

- у рішенні про коригування митної вартості товарів №UA209000/2024/100388/2 від 24.07.2024 відповідач вказує, що джерелом інформації для коригування митної вартості слугували: Т.5 -13,91 дол США за кг №UA209230040547U0 від 04.05.24; Т.12 - 13,01 дол США за кг МД №UA209230027305U0 від 27.03.24; Т.13- 13,50 дол США за кг МД №UA209230048850U1 від 29.05.24; Т.14 - 13,51 дол США за кг МД №UA209140010987U8 від 18.04.24; Т.21 - 8,02 дол США за од МД №UA500080004109U9 від 01.04.24; Т.27 - 3,6405 дол США за кг МД №UA500080005367U6 від 28.04.24; Т.28 - 7,52 дол США за кг МД №UA408020025270U8 від 13.05.24, що свідчить про здійснення коригування митної вартості товарів за методом 2ґ.

Верховний Суд у постанові від 05.02.2019 у справі № 816/1199/15, висловив позицію, згідно з якою у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, рішення про коригування заявленої митної вартості, окрім обов'язкових відомостей визначених частиною другою статті 55 МК України, має також містити порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.

При цьому, сама лише інформація з бази даних ЄАІС ДФС про вантажну митну декларацію, яка взята митним органом за основу при коригуванні митної вартості товару, не може бути достатнім доказом ціни, за якою відповідну партію товару, за такою декларацією, дійсно імпортовано до України. При здійсненні контролю за коригуванням митної вартості товару, проведеним органом доходів і зборів за другорядним методом (за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; за резервним методом), суд повинен вимагати від відповідача доведення того, що товар за певною митною вартістю дійсно був увезений до України, що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) було оскаржене до суду та скасоване судом.

У всіх випадках, де відповідач брав за основу попередньо оформлені митні декларації, партії товарів не були співрозмірні з тими, що імпортувались нами, умови поставок були різними, однак жодного коригування проведено не було.

З урахуванням викладеного, суд висновує про протиправність рішень відповідача про коригування митної вартості товарів № UA209000/2024/100344/2 від 27.06.2024, №UA209000/2024/100365/2 від 09.07.2024 та № UA209000/2024/100388/2 від 24.07.2024, у зв'язку з чим такі необхідно скасувати.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними та скасування карток відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, то суд вказує, що у постанові від 23.07.2021 у справі №820/3979/17 Верховний Суд зазначив, що: «Оскільки оскаржена в судовому порядку картка відмови носить похідний характер від прийнятих рішень про коригування митної вартості, вимогу про визнання її протиправною правомірно визнано судами обґрунтованою».

Відтак, беручи до уваги вказані висновки, картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску транспортних засобів комерційного призначення № UA209230/2024/002228, № UA209230/2024/002348 та №UA209230/2024/002494 також є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити повністю.

V. Судові витрати

Відповідно до положень статті 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 12112,00 грн.

Разом з позовною заявою представник позивача подав до суду заяву про розподіл судових витрат, у якій просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9000 грн.

Заява обґрунтована тим, що на виконання укладеного з позивачем договору про надання правничої допомоги № 36/24 від 17.12.2024, адвокат Цебак Іван Семненович виконав роботи, загальна вартість яких становить 9000,00 грн.

Вирішуючи заяву про розподіл судових витрат, суд виходив з такого.

Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, обсягу наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд при вирішенні вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.11.2019 у справі №810/1502/18.

Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.

Суд встановив, що правова допомога позивачу надавалася на підставі договору про надання правничої допомоги № 36/24 від 17.12.2024.

Згідно з Додатком № 1 до договору про надання правничої допомоги № 36/24 від 17.12.2024 адвокат Цебак Іван Семенович зобов'язується підготувати позовну заяву та відповідь на відзив, у випадку подання відзиву відповідачем.

На підтвердження факту надання професійної правничої допомоги представник позивача надав додаток №1 до договору про надання правничої допомоги № 36/24 від 17.12.2024 та звіт про надану правничу допомогу від 20.12.2024.

Факт оплати за надану правничу допомогу підтверджується платіжною інструкцією №2046 від 17.12.2024.

Загальна вартість робіт за договором становить 9000,00грн.

Суд повторно зазначає, що відповідно до частини п'ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п'ятої вказаної статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі/WestAllianceLimited проти України, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

На підставі системного аналізу матеріалів справи та долучених представником позивача доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає за необхідне зазначити, що витрати на послуги, надані згідно з вказаним переліком на загальну суму 9000,00 грн не відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та є явно завищеними, оскільки справа за своїм характером не є складною, не потребує значного часу на виконання відповідних робіт (надання послуг) та не є співмірною із обсягом наданих адвокатом послуг та ціною позову.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на професійну правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.

Отже, з врахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, ступеня складності предмета спору, виходячи з конкретних обставин справи та змісту наданих послуг, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 2000,00 грн.

Тому заяву представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу необхідно задовольнити частково.

Щодо судових витрат, пов'язаних із залученням перекладача, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 132 КАС України до судових витрат належать витрати, пов'язані із залученням, зокрема, перекладачів.

Представник позивача на підтвердження витрат, понесених у зв'язку із залученням перекладача, надав рахунок №108 від 09.12.2024, акт виконання робіт №108 від 17.12.2024 та платіжну інструкцію № 2045 від 17.12.2024.

Згаданий рахунок виданий ФОП ОСОБА_1 на оплату послуг з перекладу документів з польської та англійської мови на українську мову (62 сторінки).

Суд зазначає, що з наданих документів неможливо визначити, які конкретно документи перекладались, а також те, що здійснений переклад саме тих документів, які подані у справі №380/25449/24, як докази.

У згаданому рахунку та акті виконання робіт виконавцем робіт є ФОП ОСОБА_1 , проте представник позивача не надав документів, які б підтвердили його кваліфікацію, необхідну для здійснення перекладу документів з польської та англійської мови на українську мову.

Представник позивача подав до суду свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Проте, згадане свідоцтво не підтверджує, на яких правових підставах ОСОБА_2 надавала позивачу послуги з перекладу документів.

Суд також звертає увагу на те, що диплом магістра НОМЕР_3 виданий ОСОБА_2 , підтверджує факт отримання нею вищої освіти за спеціальністю "Мова і література (польська)" та здобуття кваліфікації магістра філології. Викладач польської мови та літератури. Викладач української мови та літератури. Перекладач.

Проте, як вбачається з акта виконання робіт №108 від 17.12.2024 переклад документів також здійснювався з англійської мови. Жодних доказів на підтвердження кваліфікації Гуменчук Х.В., необхідної для перекладу документів з англійської мови, представник позивача не надав.

З таких підстав, суд висновує, що немає підстав вважати, що витрати, понесені із залученням перекладача, пов'язані із розглядом справи №380/25449/24.

Тому суд відмовляє представнику позивачу у відшкодуванні витрат, пов'язаних із залученням перекладача у розмірі 12400,00 грн.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемберг ЗІЗ" до Львівської митниці про визнання протиправними і скасування рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2024/100344/2 від 27.06.2024, №UA209000/2024/100365/2 від 09.07.2024 та № UA209000/2024/100388/2 від 24.07.2024.

Визнати протиправними та скасувати картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску транспортних засобів комерційного призначення № UA209230/2024/002228, № UA209230/2024/002348 та №UA209230/2024/002494.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці код ЄДРПОУ 43971343, місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемберг ЗІЗ" код ЄДРПОУ 43333553, місцезнаходження: 79037, м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 247/8 судовий збір у розмірі 12112 (дванадцять тисяч сто дванадцять)грн 00 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці код ЄДРПОУ 43971343, місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемберг ЗІЗ" код ЄДРПОУ 43333553, місцезнаходження: 79037, м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 247/8 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі)грн 00 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Гулик Андрій Григорович

Попередній документ

128255351

Наступний документ

128255353

Інформація про рішення:

№ рішення:	128255352
№ справи:	380/25449/24
Дата рішення:	18.06.2025
Дата публікації:	23.06.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Львівський окружний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; митної справи (крім охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності); зовнішньоекономічної діяльності; спеціальних заходів щодо демпінгового та іншого імпорту, у тому числі щодо; визначення митної вартості товару

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Виконання рішення (11.08.2025)
Дата надходження:	20.12.2024
Предмет позову:	про визнання протиправним та скасування рішення

Учасники справи:

суддя-доповідач:

ГУЛИК АНДРІЙ ГРИГОРОВИЧ

відповідач (боржник):

Львівська митниця

позивач (заявник):

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лемберг ЗІЗ"

представник позивача:

Цебак Іван Семенович