19 червня 2025 року м.Київ №320/38394/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних Сил України Міноборони України про визнання протиправними дій,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Генерального штабу Збройних Сил України Міноборони України, у якому просить суд:
- визнати протиправними дії Генерального штабу Збройних Сил України щодо проведення несвоєчасного повного розрахунку зі мною при звільненні з військової служби;
- стягнути з Генерального штабу Збройних Сил України в особі Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на мою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.06.2022 по 06.05.2024 року в сумі 92 857,97 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у Військовій службі правопорядку у Збройних Силах України, перебував на фінансовому забезпеченні у Фінансовому управлінні Генерального штабу ЗС України. 01.10.2015 позивача було звільнено з військової служби та 07.10.2015 виключено зі списків особового складу. Проте у період проходження військової служби позивачу у неповному обсязі виплачувалась індексація грошового забезпечення, при звільненні виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством України, також при звільненні не було виплачено грошову компенсації вартості за неотримане речове майно. На виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.09.2021 у справі №640/32176/20, відповідач нарахував та виплатив позивачу 28.06.2022 грошової компенсації за речове майно у сумі 40 003,83 грн, на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.10.2023 у справі №640/20898/22, відповідач нарахував та виплатив позивачу 06.05.2024 одноразову грошовому допомогу при звільненні та індексацію у сумі 62 289,81 грн. Враховуючи несвоєчасний розрахунок при звільненні, позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку, зокрема, за затримку у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні та індексації у сумі 62 289,81 грн. За розрахунком позивача сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.06.2022 по 06.05.2024 становить 92 857,97 грн.
Ухвалою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, зазначив, що спеціальним законодавством встановлено особливий порядок захисту прав військовослужбовців при їх виключенні зі списків військової частини, а тому вимога позивача щодо стягнення середнього грошового забезпечення не підлягає задоволенню, оскільки не відповідає способу захисту його прав прямо передбаченому законодавством - п.242 Положення №1153/2008. Відповідач звертав увагу суду на те, що звільнення позивача з військової служби було погоджено ним же, з одночасним проведенням виплати належного йому грошового забезпечення. Позивач, шляхом власноруч поданого рапорту від 07.10.2015, який був підставою для видання наказу начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України - начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 07.10.2015 № 188 (далі - наказ від 07.10.2015 № 188), сам просив виключити його зі списків особового складу, а отже власноруч погодив своє звільнення з військової служби - надав згоду, протилежне позивачем не спростовано. У спірних правовідносинах позивач, будучи обізнаний про невиплату йому додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМ України від 22.09.2010 № 889, не ініціював будь-яких запитів до роботодавця чи до суду з відповідним позовом навіть після моменту його звільнення зі служби у 2015 році з метою виплати йому відповідних сум коштів. Проте, з позовом до суду про стягнення додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМ України від 22.09.2010 № 889 позивач звернувся лише у грудні 2022 року, за наслідками розгляду якого було прийнято відповідне рішення від 26.10.2023 у справі №640/20898/23. За наведених відповідач стверджує, що позивач був звільнений з військової служби ще у жовтні 2015 року, і безпосередньо після звільнення у нього не виникло зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум. Разом з тим, незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Наведе, на думку відповідача, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Позивачем подано відповідь на відзив, у якій зазначено про те, що підставою його звернення до суду з даним позовом стало те, що відповідач не вірно розрахував та виплатив при звільненні суму одноразової грошової допомоги, що було передбачено абзацом 1 ч.2 ст.15 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у редакції, що діяла на час його звільнення. Тобто виплата даної вихідної допомоги була проведена на час звільнення з чим він не міг не погодитися під час звільнення, проте її розмір був занижений відповідачем про що він не знав та не міг знати в момент звільнення. Крім того розрахунок даної допомоги був проведений відповідачем у зв'язку з невірним трактуванням та розумінням норм законодавства, що з'ясувалося вже набагато пізніше після мого звільнення та стосовно чого було прийнято рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.10.2023 у справі №640/20898/22, яке відповідно набрало законної сили та було добровільно виконане відповідачем. Тобто факт протиправності дій відповідача встановлений судом. Таким чином і настання відповідальності відповідача за протиправність дій є цілком логічним і законним явищем, що зокрема і передбачено у такому випадку ст.117 КЗпП України.
Також, відповідач подав клопотання про залишення позову без розгляду через пропуск позивачем строку звернення до суду, проте суд відмов у задоволенні такого клопотання через необґрунтованість та зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст.122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частини п'ята указаної статті Кодексу).
Натомість ч. 2 ст.233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013. Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
У цьому контексті апеляційний суд зауважує, що перебування особи на публічній службі, у тому числі військовій службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.
Водночас в аспекті спірних правовідносин поняття «грошове забезпечення» і «заробітна плата», які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними. Рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків та врегульоване спеціальними законами: Законом України «Про оплату праці», КЗпП України, а також іншими підзаконними нормативними актами.
Разом з тим, ч. 2 ст. 233 КЗпП України в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
У статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України неодноразово висловлювався щодо зворотної дії закону в часі. Зокрема, у рішенні від 05.04.2001 у справі №3-рп/2001 (справа про податки) Конституційний Суд України дійшов висновку, що Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Враховуючи зазначене тлумачення норм статті 58 Конституції України Конституційним Судом України суд зазначає, що на час виникнення спірних правовідносин і звернення позивача до суду Закон №2352-IX набрав чинності, тому у даному випадку належить застосовувати положення статті 233 КЗпП України у редакції станом з 19.07.2022.
Суд звертає увагу на те, що спірні правовідносини виникли з 06.05.2024 (дати виплати позивачу одноразової допомоги при звільненні та індексації), а звернення до суду позивача відбулось 06.08.2024, тобто у межах тримісячного строку, встановленого ч.2 ст. 122 КЗпП України.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 зауважила, що за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що клопотання відповідача про залишення позову без розгляду не підлягає задоволенню.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорту.
Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) №736 від 01 жовтня 2015 року позивача звільнено з військової служби у запас за пунктом “б» (за станом здоров'я).
07 жовтня 2015 року Наказом №188 (по стройовій частині) тимчасово виконуючого обов'язки начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України - начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 позивача виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та всіх видів забезпечення. Зокрема, передбачено провести з позивачем розрахунок по грошовому забезпеченню та вихідній допомозі при звільненні.
Наказом № 188 було передбачено провести з позивачем розрахунок по грошовому забезпеченню та вихідній допомозі при звільненні.
Загальна сума до виплати при звільненні по грошовому забезпеченню та вихідній допомозі складала 92 206, 84 грн, що підтверджено грошовим атестатом, виданим фінансовим управлінням Генерального штабу Збройних Сил України. Крім того, згідно з довідкою Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України № 78 від 13 жовтня 2015 про розмір грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, позивачу належало до виплати 40 003, 83 грн. Тобто, разом до виплати при звільненні належало 132 210, 67 грн.
Проте Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України суму грошової компенсації за речове майно при звільненні не виплатив.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 вересня 2021 року у справі № 640/32176/20, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2022 року, визнано протиправними дії Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України щодо не виплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно відповідно до довідки № 78 від 13 жовтня 2015 року та стягнуто 40003, 83 грн грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
28 червня 2022 року Центром забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України перераховано суми грошової компенсації за речове майно на банківський рахунок ОСОБА_1 у сумі 40 003,83 грн.
Також, під час остаточного розрахунку при звільненні відповідачем відмовлено у включенні розміру щомісячної додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення позивача, з якого здійснено обчислення одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, та у проведенні відповідного перерахунку (доплати).
Також, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26.10.2023 у справі №640/20898/22 зобов'язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України здійснити перерахунок та виплатити позивачеві одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів та підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» та індексації грошового забезпечення, які позивач отримував під час проходження військової служби.
06 травня 2024 року Центром забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України перераховано суму одноразової грошової допомоги при звільненні та індексації на банківський рахунок ОСОБА_1 у розмірі 62 289,81 грн.
Вважаючи, що несвоєчасний розрахунок при звільненні є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
При вирішенні питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 21-352а13 та постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі №21-8а15.
Крім того, така правова позиція була підтримана у подальшому Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.09.2018 у справі №810/1549/17, від 17.10.2018 у справі №805/2948/17-а, від 08.11.2018 у справі №821/1333/16, від 18.04.2019 у справі №806/889/17.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Зважаючи на викладене, суд відхиляє твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, як на підставу відмови позивачу у нарахуванні на виплаті середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку належних сум, про те, що положення Кодексу законів про працю України не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців, які проходять військову службу, стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за невикористане речове майно, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення), не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Отже, частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Отже, після ухвалення судових рішень про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Враховуючи наведене, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року по справі №813/356/16.
Таким чином суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні позивача.
Як встановлено з матеріалів справи, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат у загальному розмірі складав 194 500, 48 грн (92 206,84 грн + 40 003,83 грн + 62 289,81 грн).
Сума до виплати позивачу при звільненні по грошовому забезпеченню та вихідній допомозі складала 92 206, 84 грн, що підтверджено грошовим атестатом.
Крім того, згідно довідки Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України №78 від 13.10.2015 про розмір грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, позивачу належало до виплати 40 003, 83 грн.
Також, перерахована недоплачена сума одноразової грошової допомоги при звільненні становила 62 289,81 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача та не заперечується відповідачем.
Тобто, разом до виплати при звільненні належало 194 500, 48 грн грн.
У червні 2022 року позивачеві виплачено компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 40 003,83 грн на виконання рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 02.09.2021 №640/32176/20.
У травні 2024 року позивачеві виплачено недоплачену суму одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 62 289,81 грн на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.10.2023 №640/20898/22.
При цьому остаточною датою закінчення військової служби було визначено 07 жовтня 2015 року.
При звільненні з військової служби, відповідач, який здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу, у тому числі і здійснював остаточний розрахунок при його звільненні до моменту виключення позивача зі списків особового складу невірно здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення, що знайшло своє підтвердження у вищевказаних рішеннях суду у справах №640/32176/20, 640/20898/22.
Однак, тільки на підставі рішень суду судом відповідачем було перераховано кошти на картковий рахунок позивача.
Отже, невірно нараховане грошове забезпечення під час проходження військової служби позивачеві було сплачено (здійснено остаточний розрахунок належних позивачу сум при звільненні) відповідачем лише 06.05.2024.
Дана обставина відповідачем не заперечується та не спростовується.
Як вже вище зазначалось, статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Відтак, остаточною датою розрахунку з позивачем суд вважає 06.05.2024.
Вказані висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 30.11.2020 по справі № 480/3105/19.
При цьому, доказів щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.10.2025 до 06.05.2024 відповідачем суду надано не було.
А тому, відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі по тексту Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Разом з тим, суд вважає за необхідне застосувати принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України.
Позицію щодо правомірності застосування судом до спірних правовідносин принципу співмірності під час розрахунку загального розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, було висловлено касаційною інстанцією в постанові Верховного суду від 24.07.2019 по справі № 805/3167/18-а адміністративне провадження № К/9901/9908/19.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 вказала, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку суд вважає за необхідне зазначити, що у даному випадку спірним періодом є 07.10.2015 - день виключення зі списків військової частини по 05.05.2024 (день, що передує дню остаточного розрахунку).
Однак, період стягнення середнього заробітку з 19 липня 2022 року до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Саме тому, враховуючи постанови Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 30.04.2024 року у справі № 560/6962/23, від 01.05.2024 року у справі № 140/16184/23, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини:
- з 07.10.2015 до 18.07.2022 року та
- з 19.07.2022 року по 05.05.2024 включно (проте у межах 6 місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України).
Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Абзацом 4 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до абзацу 1пункту 8 Порядку № 100 Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Із архівної довідки галузевого державного архіву Міністерства оборони України № 179/1/4228 від 20 липня 2022 року вбачається, що середньомісячна заробітна плата (грошове забезпечення) позивача за два останні календарні місяці служби склала 10 950, 91 грн.
За таких обставин, середньоденна заробітна плата (грошове забезпечення) позивача становила 359, 04 грн (10950,91 грн х 2 місяці / 61 дні).
Відтак, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.10.2015 по 18.07.2022 становить: 359,04 грн х 2477 днів = 889 342,08 грн.
Враховуючи дані довідки, витягу з реєстру, платіжних доручень, загальна сума належних позивачу при звільненні коштів, яка фактично була перерахована на картковий рахунок позивача, становить 194 500,48 гривень, з яких:
- 92 206,84 грн - виплачено у добровільному порядку при виключенні зі списків особового складу відповідно до грошового атестату;
- 40 003,83 грн - виплачено на виконання рішення суду №640/32176/20 у червні 2022 року;
- 62 289,81 грн - виплачено на виконання рішення суду №640/20898/22 у травні 2024 року.
Суд враховує, що за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача, зокрема, у сумі 40 003, 83 грн Потсановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2025 у справі №640/12837/22 стягнуто на користь позивача середній заробіток у розмірі 20 000 грн за період з 07.10.2015 до 28.06.2022.
Таким чином, частка коштів (62 289,81 грн), яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат становить 32,03 % (62 289,81 грн / 194 500,48 грн * 100 %).
Беручи до уваги зазначене та враховуючи зазначені вище висновки Верховного Суду, що спрямовані для формування єдиної правозастосовчої практики - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні період з 07.10.2015 по 18.07.2022, виходячи з принципу пропорційності становить 284 856,26 грн (32,03% від 889 342,08 грн).
Тобто 32,03% від загальної суми середнього заробітку за даний період.
Що стосується періоду з 19.07.2022 по 05.05.2024, необхідно зазначити таке.
У вказаний період підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19 липня 2022 року, якою законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив.
Обмежений 6 місяцями період є період з 19.07.2022 по 18.01.2023, що становить 184 дні.
Тобто, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що обмежений 6 місяцями, становить: 359,04 грн х 184 дні = 66 063,36 грн.
Зважаючи на зазначене, розмір середнього заробітку, який належить позивачу до виплати:
1) за період з 07.10.2015 по 18.07.2022, виходячи з принципу пропорційності становить 284 856,26 грн;
2) за період з 19.07.2022 по 05.05.2024, що обмежений 6 місяцями, становить 66 063,36 грн.
Отже, загальний розмір середнього заробітку, який належить до виплати з урахуванням норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року становить 350 919,62 грн (66 063,36 грн + 284 856,26 грн).
Однак, слід зауважити, що ОСОБА_1 звільнено з військової служби та виплачено йому грошове забезпечення у жовтні 2015 року, а з позовом до суду про стягнення недоотриманої одноразової грошової допомоги при звільненні він звернувся у грудні 2022 року, що свідчить про довготривалу пасивну поведінку позивача протягом більше 7 років, яка впливає на розмір заявленої ним грошової компенсації.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, враховуючи принцип співмірності та розумності, довготривалу пасивну поведінку позивача, проведення відповідачем повного розрахунку без зайвих зволікань після набрання судовим рішенням законної сили, повторне звернення позивача з вимогою про стягнення середнього заробітку, зміни в трудовому законодавстві, якими обмежено період стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку шістьма місяцями, введення в Україні воєнного стану та його наявність до цього часу, що викликає спрямованість державних коштів на обороноздатність країни, належність відповідача до установ, що пов'язані з організацією виконання завдань з відсічі збройної агресії, колегія суддів вважає, що розмір відшкодування заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який орієнтований на шестимісячний строк затримки (359,04 грн х 184 дні х 32,03 % = 21 160,09 грн), у сумі 21 200, 00 грн буде пропорційним, справедливим, належним і достатнім.
Аналогічного висновку дійшов Шостий апеляційний адміністративний суду у постанові від 17.02.2025 у справі №640/12837/22.
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Згідно з положеннями статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, з врахуванням обраного способу захисту прав позивача та меж позовних вимог суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Відповідно до вимог ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Приписами частини 1 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору відповідно до п.13 ч.1 ст. 5 Закону України Про судовий збір і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судового збору.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Генерального штабу Збройних Сил України щодо проведення несвоєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні з військової служби.
Стягнути з Генерального штабу Збройних Сил України в особі Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (код ЄДРПОУ - 22990368, проспект Повітрофлотський, 6, м.Київ, 03168) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.07.2015 по 06.05.2024 у сумі 21 200 (двадцять одна тисяча двісті) грн.
Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.