Справа № 645/1470/24
Провадження № 1-кп/645/153/25
17 червня 2025 року м. Харків
Немишлянський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника - адвоката ОСОБА_4 ,
обвинуваченого - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудового розслідування за №12023221190001753 від 12.12.2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч.1 ст. 357, ч.4 ст. 185 КК України,-
В провадженні Немишлянського районного суду м. Харкова перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч.1 ст. 357, ч.4 ст. 185 КК України.
Ухвалою суду від 15.05.2025 року продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_5 строком на 60 днів, тобто до 12.07.2025 року включно без визначення розміру застави.
17.06.2025 року прокурором ОСОБА_3 через канцелярію було подано клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор» за адресою: вул. Полтавський Шлях, 99, м. Харків. В обґрунтування свого клопотання прокурор зазначив, що з метою застосування до обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, є забезпечення виконання останнім покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання настанню ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, оскільки ОСОБА_5 усвідомлюючи реальну можливість та побоюючись покарання у вигляді реального позбавлення волі за скоєння особливо тяжкого злочину, може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду. Так, ОСОБА_5 не має стійких соціальних зв'язків, офіційно не працює, не має на утриманні осіб, які потребують догляду, тому може залишити та змінити своє фактичне місце проживання, обвинувачений може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки ОСОБА_5 не повідомив місцезнаходження речових доказів, може незаконно впливати на свідків, потерпілого, оскільки ОСОБА_5 під час досудового розслідування вручені копії відповідних процесуальних документів, серед яких є інформація про анкетні дані свідків, потерпілого, тому існує можливість того, що у разі застосування більш м'якого запобіжного заходу підозрюваний зможе впливати на вказаних учасників кримінального провадження, може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки ОСОБА_5 раніше засуджений, на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив, та умисно скоїв корисливе кримінальне правопорушення - злочин, який відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином.
Разом з тим, 17.06.2025 року захисником ОСОБА_4 через канцелярію до суду було подано клопотання, в якому просив змінити запобіжний захід із тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт або встановити мінімальний розмір застави. В обґрунтування свого клопотання захисник зазначив, що вони не погоджується із застосуванням до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, вважає його незаконним, безпідставним та таким, що підлягає зміні, оскільки обраний запобіжний захід може призвести до тяжких невідворотних наслідків для обвинуваченого у вигляді безпідставного обмеження його конституційного права на свободу. Так клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є необґрунтованим, а ризики, на які посилається прокурор відсутні, оскільки прокурором вони лише перераховані, однак жодним чином не підтверджені. Разом з тим зазначив, що його підзахисного було засуджено Московським районним судом м. Харкова та звільнено від відбування покарання з випробувальним строком на 3 роки, був звільнений від відбування покарання у зв'язку декриміналізацією діяння, зазначив, що свідки та потерпілий були допитані у залі судового засідання. Разом з тим, просив призначити мінімальний розмір застави.
У судовому засіданні прокурор просив задовольнити клопотання посилаючись на обставини викладені в ньому та заперечував проти зміни запобіжного заходу.
Обвинувачений та його захисник заперечували проти клопотання прокурора, та просили змінити запобіжний захід на запобіжний захід не пов'язаний із триманням під вартою або визначити мінімальний розмір застави, посилаючись на доводи викладені в клопотанні захисника.
Суд, вислухавши думку сторін кримінального провадження, приходить до наступного.
Як зазначено у ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).
Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.
Згідно ч. 1 ст. 333 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу ІІ цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.
Статтею 194 КПК України визначено, що підставами для застосування заходів забезпечення кримінального провадження є: наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Запобіжні заходи як заходи процесуального примусу застосовуються до обвинуваченого з метою запобігти можливості приховатися від слідства і суду, перешкоджання встановленню істини у кримінальному провадженні та здійсненню правосуддя, а також запобігти спробам продовжити злочинну діяльність і полягають у обмеженні свободи пересування (ст. 177 КПК України).
Крім цього, враховуючи практику Європейського суду та положення ч. 1 ст. 178 КПК України, при розгляді питання про доцільність продовження тримання особи під вартою, суд бере до уваги характер (обставини) і тяжкість передбачуваного кримінального правопорушення; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
За змістом ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також відповідно до практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за процедурою, встановленою законом.
Європейський суд з прав людини роз'яснює, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи («Харченко проти України», «Лабіта проти Італії», «Рохліна проти Росії»).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Панченко проти Росії» та «Бекчиєв проти Молдови» зазначив, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вони маловірогідні і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину може вдатися до відповідних дій.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Як вбачається з обвинувального акту, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 185, ч. 4 ст. 187, ч.1 ст. 357 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до тяжкого, особливо тяжкого злочинів та проступку.
Серед іншого, суд враховує наступне: вагомість наявних доказів, досліджених судом, що обвинувачений обґрунтовано підозрюються у вчиненні кримінальних правопорушень, тобто суд вбачає наявність розумної обґрунтованої підозри відносно обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину; тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винним у вчиненні інкримінованих злочинів, при цьому суд, ґрунтуючись на принципі презумпції невинуватості, не ставить ціллю передбачити можливе покарання за інкримінованих обвинуваченому діяння; вік та стан здоров'я обвинуваченого, його сімейний стан.
Зважаючи на вказані обставини, враховуючи, що на теперішній час кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, а саме розгляд клопотань сторін кримінального провадження, суд вважає, що існують ризики того, що обвинувачений ОСОБА_5 усвідомлюючи реальну можливість та побоюючись отримати значний термін покарання у вигляді позбавлення волі, може переховуватися від суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей або документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків, потерпілого, вчинити інше кримінальне правопорушення, у зв'язку з чим, суд вважає доведеним продовження існування ризиків, на які посилається прокурор, як підставу для обрання запобіжного заходу відносно обвинуваченого у вигляді тримання під вартою.
На думку суду, посилання захисника та обвинуваченого на обставини викладені у клопотання про зміну запобіжного заходу не зменшують ризики, передбачені п. п. 1, 2, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, та не є підставою для зміни чи скасування обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Згідно ч. 1 ст. 197 КПК України строк дії ухвали суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати 60 днів.
Відповідно ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, щодо злочину, щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;.
Як вбачається з обвинувального акту, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України - напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, вчинений за попередньою змовою групою осіб, собою, яка раніше вчинила розбій, в умовах військового стану, враховуючи викладене суд не визначає розмір застави для обвинуваченого.
Суд, приймаючи до уваги практику Європейського суду з прав людини, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, вважає, що застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, на даному етапі судового розгляду не забезпечить попередження зазначених прокурором ризиків та не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченому, тому вважає за можливе застосувати відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави строком на 60 (шістдесят) днів
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 177, 178, 182, 183, 193, 194, 196, 197, 206, 211, 372, 395 КПК України, суд, -
У задоволенні клопотання захисника та обвинуваченого про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт, запобіжний заїхід не повязаний із триманням під вартою або визначення мінімального розміру застави - відмовити.
Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 14 серпня 2025 року включно.
Копію ухвали негайно вручити обвинуваченому та направити до Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» - для виконання.
Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 5 днів, а обвинуваченим в той же термін з моменту вручення йому копії ухвали.
Суддя ОСОБА_1