17 червня 2025 року
м. Київ
cправа № 914/1171/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - Фермерського господарства «Галстедан» (далі - Господарство, позивач) - Косендюк Я.А. (адвокат),
відповідача - Державного підприємства «Дослідне господарство «Радехівське» Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України» (далі - Підприємство, відповідач, скаржник) - Корольов І.М. (адвокат),
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватного підприємства «Трансвіт» (далі - ПП «Трансвіт», третя особа) - Щетінін М.Ю. (адвокат),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Підприємства
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.04.2025 (головуюча - суддя Орищин Г.В., судді Галушко Н.А., Желік М.Б.)
у справі за позовом Господарство
до Підприємства
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ПП «Трансвіт»,
про стягнення 3 216 905,50 грн.
Предметом судового розгляду є наявність/відсутність підстав для стягнення заборгованості, яка виникла у зв'язку з невиконанням договору зберігання поклажодавцем.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Господарство звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з Підприємства 3 216 905,50 грн заборгованості за послуги за договором зберігання.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем зобов'язання за договором зберігання, а саме щодо здійснення плати за послуги зберігання.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанов суду апеляційної інстанції
2.1. Господарський суд Львівської області 06.11.2024 рішенням у цій справі позов задовольнив частково; стягнув з Підприємства на користь Господарства 1 008 761,83 грн заборгованості та 12 105,14 грн судового збору; в задоволенні решти позовних вимог відмовив.
2.2. Позивач не погодився з ухваленим рішенням в частині відмови в задоволенні позовних вимог та звернувся з апеляційною скаргою.
2.3. Західний апеляційний господарський суд постановою від 24.04.2025 у цій справі апеляційну скаргу Господарства задовольнив; рішення суду першої інстанції скасував у частині відмови в задоволенні позову; в цій частині позов задовольнив; у решті рішення суду першої інстанції залишив без змін; стягнув з Підприємства на користь Господарства 3 216 905,50 грн заборгованості та 38 602,86 грн судового збору; стягнув з Підприємства на користь Господарства 39 746,59 грн судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Підприємство, посилаючись на ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Підприємство у касаційній скарзі зазначає, що підставами для касаційного оскарження судового рішення, що узгоджується з пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), є те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні неправильно застосував норми права, передбачені:
4.1.1. статтями 936, 946, 956, 957 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 16.10.2024 у справі №916/1877/23 та у постанові Верховного суду від 08.07.2021 у справі №910/15618/19;
4.1.2. статтями 316, 317, 328, 334, 655, 697 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.07.2022 у справі №903/411/20.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. Позивач у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив касаційну скаргу на оскаржувані судові рішення залишити без задоволення.
5.1.1. Також, Господарство просило Суд розглядати справу за його участі.
5.2. Третя особа у відзиві на касаційну скаргу (письмових поясненнях) просила касаційну скаргу відповідача задовольнити, скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
5.2.1. Також, ПП «Трансвіт» повідомило, що орієнтовний розрахунок судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу), які третя особа понесла та які очікує понести у зв'язку із розглядом цієї справи становить 15 000,00 грн, і заявило, що докази на підтвердження понесених судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) будуть надані суду у встановлені абзацом другим частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) строк (протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду).
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що 25.06.2022 Господарством (зберігач) і Підприємством (поклажодавець) укладено договір зберігання №25-06-22р. (далі - Договір), за умовами якого поклажодавець передав на зберігання зберігачу товар (озимий ячмінь врожаю 2022 року), а зберігач зобов'язався прийняти товар на зберігання, надати послуги зі зберігання, сушки, очистки, завантаження товару та повернути його поклажодавцеві за його вимогою на умовах, визначених Договором (пункти 1.1, 1.2).
6.2. За твердженнями позивача, що не заперечується відповідачем, на виконання умов Договору на елеватор позивача доставлено 2751,375 тонн озимого ячменю.
6.3. В пунктах 3.1, 3.2 Договору сторони погодили, що розрахунки за надані послуги проводяться в грошовій формі з врахуванням податку на додану вартість. Розмір плати (тариф) за надання послуг, що надаються зберігачем, встановлюється за домовленістю сторін і складають:
- приймання 1 фізичної тонни товару з автомобіля - 19,98 грн з ПДВ;
- зберігання за 1 тонна/день - 2,28 грн з ПДВ;
- сушіння товару за один тонопроцент - 85,50 грн з ПДВ;
- очистка товару за один тонопроцент - 19,02 грн з ПДВ;
- завантаження на автомобілі 1 тонни товару - 114,00 грн з ПДВ.
6.4. Відповідно до пункту 10.1 Договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання ними своїх зобов'язань у повному обсязі.
6.5. Згідно із пунктом 3.4 Договору плата за послуги зберігання товару, нараховані згідно тарифів, що вказані в пункті 3.2 Договору, починаючи з першого дня зберігання, сплачуються поклажодавцем щомісяця, протягом 5-ти робочих днів з моменту отримання рахунку та акта, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок зернового складу.
6.6. За умовами пункту 3.5 Договору акт надсилається зберігачем поклажодавцю в наступному місяці за тим, у якому надані послуги. Поклажодавець протягом п'яти робочих днів зобов'язаний розглянути акт, підписати його та направити один примірник зерновому складу або мотивовану відповідь про відмову від підписання акту. У випадку непідписання поклажодавцем акта та ненадання мотивованої відповіді протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта, такий акт автоматично вважається підписаним, а послуги прийнятими поклажодавцем у повному обсязі.
6.7. У пункті 5.1 Договору сторони зазначили, що у випадку коли поклажодавець хоче відчужити зерно третій особі (покупцю), поклажодавець зобов'язаний надати зерновому складу такі документи:
- трьохсторонній акт прийому передачі даної партії товару підписаний та скріплений печатками продавця та покупця;
- лист на переоформлення товару;
- повна оплата за послуги, нараховані та виставлені зберігачем, відповідно до Договору.
6.8. Відповідно до пункту 5.5 Договору відпуск/переоформлення товару поклажодавцю проводиться у фізичній вазі з врахуванням фактичних показників якості по вологості та смітної домішки на час відпуску у відповідності з актом-розрахунком (додаток №1 до Договору).
6.9. За твердженнями позивача, Господарство 25.04.2023 надіслало на адресу відповідача лист, до якого долучило розрахунок за зберігання ячменю та акт здачі-прийняття робіт за сушіння від 21.11.2022.
6.10. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14.07.2023 позивач надіслав відповідачу претензію про стягнення заборгованості із проханням сплатити заборгованість за збирання, сушіння та зберігання озимого ячменю, яку відповідач залишив без задоволення.
6.11. Суд першої та апеляційної інстанції зазначили, що загалом за Договором позивач надіслав відповідачу низку актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) щодо зберігання на загальну суму 3 216 905,50 грн, а саме:
- від 30.06.2022 №Г-00000037 на суму 956,87 грн з ПДВ;
- від 31.07.2022 №Г-00000038 на суму 160 931,68 грн з ПДВ;
- від 31.08.2022 №Г-00000039 на суму 194 467,20 грн з ПДВ;
- від 30.09.2022 №Г-00000040 на суму 188 194,06 грн з ПДВ;
- від 31.10.2022 №Г-00000041 на суму 194 467,20 грн з ПДВ;
- від 30.11.2022 №Г-00000042 на суму 188 194,06 грн з ПДВ;
- від 31.12.2022 №Г-00000043 на суму 81 550,76 грн з ПДВ;
- від 01.11.2023 №Г-00000014 на суму 1 154 256,89 грн з ПДВ;
- від 23.05.2023 №Г-00000007 на суму 865 692,72 грн з ПДВ;
- від 01.12.2023 №Г-00000016 на суму 188 194,06 грн з ПДВ.
6.12. Позивач зазначив, що акти №Г-00000037, №Г-00000038, №Г-00000039, №Г-00000040, №Г-00000041, №Г-00000042, №Г-00000043, №Г-00000007 надсилалися відповідачу також із листом від 07.06.2023 №3. Разом з тим, акти, також, надіслані повторно разом із рахунками-фактурами із листом від 16.11.2023 №16.
6.13. Суди попередніх інстанцій зазначили, що акти №Г-00000037, №Г-00000038, №Г-00000039, №Г-00000040, №Г-00000041, №Г-00000042, №Г-00000043, №Г-00000014, №Г-00000007 разом із відповідними рахунками-фактурами (накладна №4302527112436) вручено відповідачу 22.11.2023. Акт за №Г-00000016 із відповідним рахунком-фактурою (накладна №4301040791293) вручено відповідачу 04.01.2024.
6.14. Виходячи з умов Договору, позивач вважає, що за актами №Г-00000037, №Г-00000038, №Г-00000039, №Г-00000040, №Г-00000041, №Г-00000042, №Г-00000043, №Г-00000014, №Г-00000007 відповідач мав сплатити борг 30.11.2023, а за актом №Г-00000016 - 12.01.2024.
6.15. Суди першої та апеляційної інстанції вказали, що з матеріалів справи також вбачається, що 22.07.2022 Підприємством (постачальник) і ПП «Трансвіт» (покупець) укладено договір поставки №2207/22-01 (далі - Договір поставки), за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити зерно ячменю озимого врожаю 2022 року (далі - товар), найменування, кількість, умови та строки поставки, ціна за одиницю та загальна вартість якого визначається у специфікації(ях) та/або видатковій(их) накладній(их), які являються невід'ємними частинами Договору поставки.
6.16. Сторонами Договору поставки 26.07.2022 укладено специфікацію №1 до Договору поставки, в якій сторони погодили асортимент товару ячмінь озимий врожаю 2022 року; загальну кількість товару 2 750 тонн; пункт поставки товару елеватор за адресою 45737, Волинська область, Горохівський район, село Журавники.
6.17. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до видаткової накладної від 14.12.2022 №212 товар передано від Підприємства покупцю (ПП «Трансвіт»).
6.18. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вказали, що 14.12.2022 Господарством (зберігач) і ПП «Трансвіт» (поклажодавець) укладено договір зберігання №14-12-22р (далі - Договір №14-12-22р), за умовами якого поклажодавець передав, а зберігач зобов'язався прийняти товар (озимий ячмінь врожаю 2022 року) на зберігання, надати послуги зі збереження, сушки, очистки, завантаження товару та повернути його поклажодавцеві за його вимогою на умовах, визначених цим договором.
6.19. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14.12.2022 Господарством (зберігач), ПП «Трансвіт» (новий поклажодавець) та Підприємством (поклажодавець) укладено та підписано тристоронній акт приймання-передачі №141222/01, відповідно до якого поклажодавець переоформив, а новий поклажодавець прийняв у власність товар: озимий ячмінь у кількості 2751,37 тонн.
6.19.1. В пункті 2 вказаного акта сторони підтвердили факт приймання-передачі вищевказаного товару та, що товар знаходиться на зберіганні у зберігача. Пунктом 3 акта сторони підтверджують, що право власності на товар передається від постачальника до покупця одночасно з підписанням цього акта.
6.20. Господарство зазначає, що:
- повідомляв ПП «Трансвіт» про те, що не може здійснити переоформлення товару, оскільки, Підприємство не надає листа погодження на переоформлення та не проводить оплату за вже надані послуги, а тому лише після виконання вказаних вимог, Господарство матиме можливість здійснити відвантаження товару ПП «Трансвіт» з врахуванням вимог пункту 5.1 Договору;
- звертався до ПП «Трансвіт» з вимогою про надання підтвердження факту придбання товару у Підприємтсва. Така вимога була пов'язана із тим, що Підприємство не надавало листа підтвердження про перехід права власності на товар, а тристоронній акт, який підписаний Господарством, Підприємством і ПП «Трансвіт» не є первинним документом, на підставі якого переходить право власності на товар;
- з огляду на те, що ні Підприємство, ані ПП «Трансвіт» на вимогу позивача не надало документів на підтвердження переходу права власності на товар, позивач, з метою виконання умов Договору, виставляв рахунки на оплату саме Підприємством, які останнім залишились неоплаченими, що слугувало підставою для звернення до суду з цим позовом.
6.21. Суд апеляційної інстанції зазначив, що, розглянувши позовні вимоги, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновку про наявність підстав для їх часткового задоволення, оскільки, дійшов висновку, що з 14.12.2022 у спірних правовідносинах змінився поклажодавець. Однак, розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, дійшов помилкового висновку щодо відмови в задоволенні частини позовних вимог, з огляду на таке:
6.22. В пункті 5.1 Договору сторони зазначили, що у випадку коли поклажодавець хоче відчужити зерно третій особі (покупцю), поклажодавець зобов'язаний надати зерновому складу наступні документи:
- трьохсторонній акт прийому передачі даної партії товару підписаний та скріплений печатками продавця та покупця;
- лист на переоформлення товару;
- повна оплата за послуги, нараховані та виставлені зберігачем, відповідно до даного договору.
6.23. Суд апеляційної інстанції виснував, що вказаним пунктом Договору сторони передбачили певний алгоритм вчинення дій, спрямованих на переоформлення товару на третю особу. З аналізу пункту 5.1 Договору вбачається, що маючи намір переоформити зерно, відповідач, окрім підписання тристороннього акта, мав виконати вимогу щодо надання листа на переоформлення товару та здійснити оплату за вже надані послуги зберігання.
6.24. Суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий господарський суд, в основу своїх висновків про перехід права власності на товар до нового поклажодавця поклав тристоронній акт від 14.12.2022 №141222/01, підписаний сторонами цього спору, проте такий акт не може сам по собі свідчити про перехід права власності та (або) зміну поклажодавця. Суд апеляційної інстанції зауважив, що акт від 14.12.2022 №141222/01, окрім найменування сторін, асортименту, вартості та кількості товару, не містить жодних застережень щодо правової підстави передачі спірного товару.
6.25. Суд апеляційної інстанції вказав, що в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано ні суду першої, ані апеляційної інстанцій доказів того, що Підприємство виконало вимоги пункту 5.1 Договору, яким передбачена послідовність переоформлення товару на іншу особу, а саме: 1) надання тристороннього акта прийому-передачі партії товару; 2) листа на переоформлення товару; 3) здійснення повної оплати за послуги, нараховані та виставлені зберігачем. Тому, за умовами Договору Підприємство, щоб засвідчити перехід права власності на спірний товар до третьої особи, мало надати Господарству не тільки тристоронній акт прийому-передачі товару, а й лист на переоформлення товару та здійснити повну оплату за нараховані та виставлені зберігачем послуги.
6.26. Суд апеляційної інстанції наголосив на тому, що із трьох умов виконано лише одну, а саме складено тристоронній акт, який не містить посилань ні на договір зберігання від 25.06.2022 №25-06-22р, ані на договір зберігання від 14.12.2022 №14-12-22р. Крім цього, в пункті 3 акта від 14.12.2022 №141222/01 зафіксовано передачу товару від "постачальника" до "покупця" без посилання на договір (купівлі-продажу чи поставки).
6.27. З огляду на вказані обставини, колегія суддів апеляційної інстанції вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що недоліки переоформлення товару, вимоги до якого передбачені пунктом 5.1 Договору не спростовують того факту, що 14.12.2022 у спірних правовідносинах змінився поклажодавець.
6.28. Суд апеляційної інстанції вказав, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у постанові від 16.10.2024 у справі №916/1877/23, якщо інше не передбачено положеннями договору про зберігання, обов'язок сплати за зберігання лежить на поклажодавцеві, тобто саме на особі, яка передала майно на зберігання; якщо в договорі не передбачено перехід зобов'язань на нового власника, то обов'язок щодо сплати за зберігання залишається за поклажодавцем, навіть, після передачі права власності на майно іншій особі; якщо новий власник набуває прав власності на майно разом із зобов'язаннями за договором зберігання, він також зобов'язаний нести фінансові зобов'язання, пов'язані зі зберіганням майна.
6.29. Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, з врахуванням наведеного, без виконання усіх необхідних і визначених умовами Договору (пункт 5.1) дій, спірний товар вважається таким, що фактично не переданий Підприємством.
6.30. З огляду на встановлені судом обставини, враховуючи, що відповідачем не вчинено всіх обов'язкових дій щодо переоформлення товару, відтак, у позивача, на думку суду апеляційної інстанції, не було достатніх правових підстав для переоформлення товару на третю особу, а тому рахунки та акти за надані послуги зберігання зерна Господарство правомірно виставляло саме Підприємству (відповідачу).
6.31. Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надані належні та допустимі докази, які б підтвердили погашення наявної у нього перед позивачем заборгованості, відтак суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги Господарства про стягнення 3 216 905,50 грн заборгованості за надані послуги з виконання Договору є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасуванню.
7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Ухвалою Верховного Суду від 19.05.2025, зокрема, відкрито касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
7.2. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 12.06.2025 у зв'язку з обранням судді Ємця А.А. до Великої Палати Верховного Суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №914/1171/24, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуюча), Бенедисюк І.М., Власов Ю.Л.
7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.3. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
8.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
8.6. Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
8.7. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
8.8. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин:
- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями;
- з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими;
- подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
8.9. Скаржник посилається на низку судових рішень Верховного Суду, які вказані у пунктах 4.1.1 і 4.1.2 цієї постанови, зазначаючи про те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права (статті 316 «Поняття права власності», 317 «Зміст права власності», 328 «Підстави набуття права власності», 334 «Момент набуття права власності за договором», 655 «Договір купівлі-продажу», 697 «Збереження права власності за продавцем», 936 «Договір зберігання», 946 «Плата за зберігання», 956 «Поняття товарного складу», 957 «Договір складського зберігання» ЦК України) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
8.10. Предметом розгляду у цій справі є стягнення заборгованості за послуги за договором зберігання.
8.10.1. Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем зобов'язання за договором зберігання, а саме щодо здійснення плати за послуги зберігання.
8.11. Предметом розгляду справи №916/1877/23 було:
- зобов'язання повернути сорго врожаю (первісний позов);
- стягнення заборгованості за договором зберігання (зустрічний позов).
8.11.1. Первісні позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням зобов'язань за договором транспортного експедування щодо відвантаження сорго врожаю.
8.11.2. Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані наявністю заборгованості за договором за зберігання майна.
8.12. Предметом розгляду справи №910/15618/19 було стягнення боргу, пені, інфляційних втрат і 3% річних.
8.12.1. Позов мотивовано порушенням відповідачем зобов'язань з оплати послуг складського зберігання, які позивач надавав після закінчення договору складського зберігання цукру, оскільки поклажодавець не забрав своє майно зі складських приміщень, тому плата нарахована за фактичний час зберігання.
8.13. Предметом розгляду справи №903/411/20 було зобов'язання вчинити дії та стягнення неустойку у межах справи про банкрутство.
8.13.1. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням зобов'язань за договором відповідального зберігання.
8.14. З огляду на вищевикладене, Суд, у результаті аналізу змісту судових рішень у цій справі та у справах №916/1877/23, №910/15618/19, №903/411/20, дійшов висновку, що спірні правовідносини у вказаних справах, з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, є схожими у контексті змістовного критерію, з огляду на предмет і підстави позову, вид договору, який став підставою виникнення спірних правовідносин (договір зберігання), нормативно-правове регулювання (зокрема, статті 936, 946, 956, 957 ЦК України).
8.15. Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
8.15.1. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
8.15.2. Сама по собі різниця судових рішень не свідчить про безумовне підтвердження незастосування правового висновку.
8.16. Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).
8.17. Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що судом апеляційної інстанції не було враховано правові висновки Верховного Суду такого змісту:
- у постанові від 16.10.2024 у справі №916/1877/23:
«5.15. Так, стаття 953 Цивільного кодексу України передбачає обов'язок для зберігача на першу вимогу поклажодавця повернути майно, навіть якщо строк його зберігання не закінчився. Однак у ситуації зміни власника майна, яке перебуває на зберіганні, важливим є правонаступництво прав і обов'язків за договором зберігання. Новий власник, набувши право власності, водночас отримує і всі пов'язані з цим правом похідні вимоги, включно з правом вимагати повернення майна від зберігача.
5.16. Суд враховує принцип правонаступництва, закріплений у цивільному законодавстві, який передбачає, що перехід права власності супроводжується переходом усіх похідних прав, зокрема права вимоги.
Зазначене узгоджується з загальними положеннями зобов'язального права, згідно з якими новий власник є належним суб'єктом права вимоги щодо майна, яке знаходиться на зберіганні. Від моменту набуття права власності новий власник отримує всі права попереднього власника, включаючи право вимагати повернення майна.
Таким чином, у випадку зміни власника майна, зберігач зобов'язаний повернути це майно новому власнику, оскільки разом із правом власності до нього переходить і право вимоги повернення майна відповідно до статті 953 Цивільного кодексу України.
5.17. Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, викладених у справі №903/411/20(5004/1694/11), на яку посилається Скаржник при зверненні з касаційною скаргою, предметом спору якої виступало питання правомірності права вимоги особи щодо повернення майна, яке знаходилося на відповідальному зберіганні, після його реалізації даною особою на аукціоні.
Так, Верховний Суд у постанові від 26.07.2022 у справі №903/411/20(5004/1694/11) встановив, що після продажу майна на аукціоні новому власнику, до нього перейшло не лише право власності, але й право вимагати повернення цього майна від зберігача, що відповідає статті 953 Цивільного кодексу України. За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що попередній власник втратив право вимоги повернення майна від зберігача з моменту передачі права власності новому власнику»;
«5.23. Водночас беручи до уваги обов'язковість дослідження правового статусу ТОВ "Агромаркет-Експо" у межах спірних правовідносин, а також його заперечення як власника майна щодо можливості передання цього майна іншій особі, неврахування та недослідження судом поданих доказів, лише на підставі їх подання поза межами встановленого строку, при розгляді позовної вимоги ТОВ "Агромаркет-Експо" як третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, є неприйнятним.
Такий підхід суперечить принципам повноти та об'єктивності дослідження обставин справи. Обов'язок суду полягає не лише у дотриманні процесуальних строків, але й у забезпеченні належного правового аналізу суттєвих обставин, що мають значення для вирішення спору. Ігнорування доказів лише через їх подання поза межами встановленого строку, без врахування їх змісту та впливу на справу, порушує принцип справедливості та принцип рівності сторін у процесі, що передбачає об'єктивний аналіз усіх наданих сторонами доказів для належного вирішення спору.
5.24. Зазначене є недоліками судового розгляду та потребує усунення під час нового розгляду спору.
5.25. Необхідність дослідження відповідної обставини пов'язується також зі змістом зустрічного позову, який полягає у стягненні ТОВ "СІМАКС ГРУП" як зберігачем плати за зберігання майна на суму 662 715,80 грн.
5.26. За змістом статті 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Так, виходячи з умов договору зберігання, якщо інше не передбачено його положеннями, обов'язок сплати за зберігання лежить на поклажодавці - особі, яка передала майно на зберігання. Водночас зміна власника майна вимагає додаткового дослідження щодо того, чи передбачає відповідний договір перехід обов'язків зберігання і сплати за нього новому власнику.
5.27. Керуючись принципами договірного права, що регулюють відносини зберігання та передачу прав і обов'язків у випадку зміни власника майна, якщо в договорі купівлі-продажу не передбачено перехід зобов'язань на нового власника обов'язок щодо сплати за зберігання залишається за поклажодавцем, навіть після передачі права власності на майно іншій особі.
Якщо новий власник набуває прав власності на майно разом із зобов'язаннями за договором зберігання, він також зобов'язаний нести фінансові зобов'язання, пов'язані зі зберіганням майна»;
- у постанові від 08.07.2021 у справі №910/15618/19:
«Верховний Суд також виходить з того, що статтею 947 ЦК України врегулюваний порядок відшкодування витрат на зберігання.
За змістом зазначених у цьому пункті норм, з урахуванням вищенаведеного висновку, викладеного в пункті 8.3 цієї постанови договір є підставою виникнення обов'язку у зберігача зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності, у такій самій якості та стані, якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.
Зберігання речі за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета зберігання та суб'єктів договірних правовідносин.
Водночас закінчення строку дії договору не позбавляє зберігача обов'язку зберігати річ надалі, оскільки, згідно зі статтею 949 ЦК України, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, та у стані, якому вона була прийнята на зберігання, при цьому цей обов'язок не припиняється із закінченням строку зберігання.
Правова природа плати за зберігання пов'язана із зберіганням речі протягом певного строку, обумовленого договором, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою цих правовідносин, що випливає зі змісту статей 946, 947, 948, 949 регулятивних норм статей ЦК України»;
- у постанові від 26.07.2022 року у справі №903/411/20:
«24. Системний аналіз частини першої статті 316, частини першої статті 317, частин першої, другої статті 328, частин першої, третьої статті 334 ЦК України дає підстави для висновку про те, що правом власності є право особи на річ (майно), яке набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів і відповідно до якого особа володіє, користується та розпоряджається відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Таке право виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
25. Аналіз положень статті 655, 697 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності зберігається за продавцем лише у випадку, якщо це прямо встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару».
8.18. Суд виходить з того, що відповідно до статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.
Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.
8.19. Згідно із частинами першою та другою статті 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати.
8.20. У силу приписів частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
8.21. Відповідно до частини четвертої статті 319 і статті 322 ЦК України власність зобов'язує і власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
8.22. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції, стягуючи з відповідача заборгованість за Договором після 14.12.2022, вказував на те, що відповідачем не повністю виконано пункт 5.1 Договору, Підприємством не передано товар ПП «Трансвіт», а тому позивач правомірно звертається щодо стягнення заборгованості в частині, яка виникла після 14.12.2022, саме до відповідача, а не до третьої особи.
8.23. Втім, поза увагою суду апеляційної інстанції залишено низку аргументів і доводів як відповідача, так і третьої особи, у результаті чого неповно та невсебічно з'ясовано обставини справи, на які Підприємство та ПП «Трансвіт» посилаються як на підставу своїх заперечень, підтверджених тими доказами, які були ними надані суду.
8.24. Верховний Суд наголошує, що вагомими і ключовим у цій справі, з урахуванням правових позицій наведених у пункті 8.17, є надання оцінки таким узагальненим аргументам відповідача та третьої особи:
- у контексті виконання/невиконання відповідачем пункту 5.1 Договору необхідним є з'ясування питання наявності/відсутності підстав для оплати відповідачем станом на 14.12.2022 заборгованості за Договором, ураховуючи те, що позивач надіслав акти на адресу Підприємства лише 25.04.2023, водночас, пунктом 3.4 Договору сторони узгодили, що плата за послуги зберігання товару, нараховані згідно тарифів, що вказані в пункті 3.2 Договору, починаючи з першого дня зберігання, сплачуються поклажодавцем щомісяця, протягом 5-ти робочих днів з моменту отримання рахунку та акта, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок зернового складу, а в силу приписів пункту 3.5 Договору акт надсилається саме зберігачем поклажодавцю;
- наявність у матеріалах справи листа від 21.07.2023 №76, в якому Підприємство повідомило Господарство про переоформлення права власності на озимий ячмінь врожаю 2022 року на ПП «Трансвіт»;
- укладення позивачем і третьою особою того ж дня, що і підписання трьохстороннього акта від 14.12.2022, договору зберігання, відповідно до умов якого Господарство зобов'язалося, як зберігач, надати послуги зі зберігання, сушки, очистки, погрузки озимого ячменю врожаю 2022 року;
- визнання як відповідачем, так і третьою особою укладення Договору поставки, факт передачі товару за цим договором, який був і предметом зберігання за Договором, який укладений позивачем і відповідачем;
- визнання третьою особою зобов'язань з оплати послуг зберігання, починаючи з 14.12.2022;
- зміст трьохстороннього акта від 14.12.2022, який містить інформацію про переоформлення товару з поклажодавця на нового поклажодавця, підтвердження сторонами, у тому числі позивачем, факту приймання-передачі товару та те, що право власності на вказаний товар передається від постачальника до покупця одночасно з підписанням вказаного акта.
8.25. Верховний Суд виходить з того, що мета судового дослідження полягає у з'ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов'язків (відповідальності) осіб, які є суб'єктами цих відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому.
8.26. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з однієї сторони, залучення всіх необхідних доказів, а з іншої, - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню.
8.27. До предмета доказування належить сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, з якими закон пов'язує виникнення, зміну й припинення правовідносин між сторонами та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
8.28. Верховний Суд виходить з того, що:
- обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи
- важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою;
- стаття 79 ГПК України містить такий стандарт доказування як "вірогідність доказів";
- зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач і відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу;
- тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були;
- одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);
- таким чином, з'ясування фактичних обставин справи, які входять до кола доказування, має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому, ураховуючи взаємозв'язок і вірогідність;
- відповідність процесуальної дії щодо оцінки доказів у справі має здійснюватись на підставі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідженні наявних у справі доказів, у порядку передбаченому статтею 86 ГПК України, з огляду на те, що встановлення фактичних обставин у конкретній справі залежить від всіх юридично значущих фактів і обставин, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується виходячи з предмету спору та підстав і заперечень сторін.
8.29. Оцінюючи доводи касаційної скарги, ураховуючи правові позиції, які викладені у пункті 8.17 цієї постанови, узагальнені аргументи відповідача та третьої особи (дивись пункт 8.25 цієї постанови) Верховний Суд, у цьому випадку звертається до категорії стандарту доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний [постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17]. Такі ж висновки щодо застосування стандарту переваги більш вагомих доказів зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
8.30. Відповідно до частини першої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
8.31. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина друга статті 269 ГПК України).
8.32. У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
8.33. Відповідно до положень статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
8.34. Втім, ураховуючи вказане вище, оскаржувана постанова вказаним вище приписам норм процесуального права не відповідає.
8.35. Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, які містяться у пункті 8.17 цієї постанови, зокрема, що застосування норм матеріального права, які регулюють відносини щодо зберігання (зокрема, статті 936 та 946 ЦК України), не дослідивши в повній мірі та всебічно обставини наявності/відсутності підстав для зміни поклажодавця, починаючи з 14.12.2022, ураховуючи зміну власника товару, який, у свою чергу, є предметом зберігання.
8.36. Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України знайшли частково підтвердження, та наявні підстави для скасування оскаржуваної постанови.
8.37. Верховний Суд вважає не прийнятними доводи, викладені позивачем у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище міркування Верховного Суду, наведені у цій постанові.
8.38. Суд вважає частково прийнятними доводи, викладені третьою особою у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище міркування Верховного Суду, наведені у цій постанові.
8.39. З огляду на те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, на підставі наданих сторонами доказів, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні цього спору, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
8.40. Верховний Суд, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм права при прийнятті оскаржуваного судового рішення за результатами перегляду справи в касаційному порядку знайшли часткове підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у розділі 8 цієї постанови.
9.2. Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції.
9.3. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
9.4. В силу приписів частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
9.5. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Підприємства задовольнити частково, оскаржуване судове рішення у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
9.6. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 8 цієї постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.
10. Судові витрати
10.1. Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, не здійснюється, адже суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржуване судове рішення та передає справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу цього судового збору.
10.2. Розподіл/покладення витрат на професійну правничу допомогу також не здійснюється, адже суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржуване судове рішення та передає справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 129, 231, 300, 308, 310, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Державного підприємства «Дослідне господарство «Радехівське» Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України» задовольнити частково.
2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.04.2025 у справі №914/1171/24 скасувати.
3. Справу №914/1171/24 передати на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов