вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"19" червня 2025 р. м. Київ Справа № 911/1284/25
Суддя О.В. Конюх, при секретарі судового засідання Антоненко В.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прошанський коньячний завод - Україна», м. Київ
до відповідача Фізичної особи-підприємця Подгорнова Олексія Олексійовича, м. Ірпінь Київської області,
про стягнення 70 498,54 грн.
без виклику представників;
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Прошанський коньячний завод - Україна», м. Київ (далі по тексту - ТОВ «Прошанський коньячний завод - Україна») через систему «Електронний суд» звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою до відповідача - Фізичної особи-підприємця Подгорнова Олексія Олексійовича, м. Ірпінь, у якій просить суд стягнути з ФОП Подгорнова О.О. на користь ТОВ «Прошанський коньячний завод - Україна»
55 000,00 грн. - основного боргу за Договором поставки №15/07-21/1 від 15.07.2021,
9 214,38 грн. - пені, нарахованої за період з 01.08.2024 по 15.03.2025,
5 258,00 грн. - індексації основного боргу, нарахованої за період з серпня 2024 року по лютий 2025 року,
1 026,16 грн. - 3% річних, нарахованої за період з 01.08.2024 по 15.03.2025.
Крім того, заявник просить суд судові витрати в сумі 3 028,00 грн. покласти на відповідача.
Позов обґрунтований тим, що позивач на виконання умов Договору поставки №15/07-21/1 від 15.07.2021 поставив відповідачу товар на загальну суму 193 848,12 грн., що підтверджується видатковими накладними №239 від 27.02.2023, №1191 від 10.08.2023, №1267 від 22.08.2023, №1602 від 09.10.2023, №1872 від 20.11.2023. Відповідач поставлений товар прийняв, однак у порушення умов пункту 5.5 Договору оплату здійснив частково на суму 138 848,12 грн., внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 55 000,00 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.
У зв'язку з простроченням грошового зобов'язання з оплати вартості товару, позивач нараховує та просить суд стягнути з відповідача пеню, 3% річних та інфляційні втрати.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.04.2025 відкрито провадження у справі №911/1284/25 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Цією ж ухвалою суд зобов'язав відповідача ФОП Подгорнова О.О. подати суду у строк п'ятнадцять днів з дати отримання цієї ухвали докази оплати вартості поставленого товару за Договором поставки №15/07-21/5 від 15.07.2021 за спірними накладними (частина 2 ст. 74 ГПК України).
Відповідно до ч.7 ст. 6 ГПК України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Копію ухвали від 16.04.2025 про відкриття провадження у справі було надіслано та доставлено до електронного кабінету ФОП Подгорнова О.О. 16.04.2025, про що складено та долучено до матеріалів справи довідку Господарського суду Київської області про доставку електронного листа.
Гарантований статтею 165 ГПК України п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву сплив 01.05.2025.
Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи у порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. ч. 1-2 ст. 252 ГПК України).
Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 Господарського процесуального кодексу України).
Суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 ГПК України).
Згідно з частиною 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Станом на 19.06.2025 відповідач відзив на позов та докази на його підтвердження не подав.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши позов ТОВ «Прошанський коньячний завод - Україна» до ФОП Подгорнова О.О. про стягнення 70 498,54 грн., всебічно та повно вивчивши наявні у матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, господарський суд
відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).
15.07.2021 між ТОВ «Прошанський коньячний завод - Україна» (постачальник) та ФОП Подгорновим О.О. (покупець) був укладений договір поставки №15/07-21/1, за умовами якого
- постачальник передає у власність, а покупець приймає та оплачує товар на умовах, визначених у даному договорі (п.1.1);
- найменування, асортимент, кількість та ціна товару, що є предметом даного договору, визначаються у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору (п.1.2);
- товар постачається та оплачується за цінами, зазначеними в накладних на товар (п.2.1);
- датою передачі партії товару вважається дата прийому-передачі товару, зазначена у відповідній накладній (п.4.4);
- покупець здійснює розрахунки за товар протягом 90 банківських днів з дати прийому-передачі товару (п.5.5);
- прийому-передача товару здійснюється представниками сторін в пункті доставки в порядку, визначеному чинним законодавством України, та оформлюється шляхом підписання накладних (п.6.1);
- у разі несвоєчасної оплати вартості товару покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочки виконання зобов'язання (п.8.1);
- даний договір вступає в силу з моменту його підписання та діє протягом одного календарного року. Якщо по закінченню строку дії даного договору жодна із сторін не заявить про своє бажання розірвати даний договір, останній вважається кожен раз продовженим на такий самий строк і на таких самих умовах (п.10.1);
- сторони погодилися встановити позовну давність тривалістю у три роки для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через три роки від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (п.10.9).
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Згідно з положень статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
На виконання договору постачальник поставив, а покупець отримав товар на загальну суму 193 848,12 грн., про що свідчать залучені до матеріалів справи копії підписаних обома сторонами та скріплених печатками обох сторін видаткових накладних, а саме
№239 від 27.02.2023 на суму 33 465,60 грн.
№1191 від 10.08.2023 на суму 38 097,36 грн.
№1267 від 22.08.2023 на суму 15 990,48 грн.
№1602 від 09.10.2023 на суму 45 445,68 грн.
№1872 від 20.11.2023 на суму 60 849,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 599 Цивільного кодексу України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги визначені статтею 193 Господарського кодексу України.
Згідно з п. 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Інший строк встановлений п.5.5 Договору, відповідно до якого покупець здійснює розрахунки за товар протягом 90 банківських днів з дати прийому-передачі товару.
Приписами ст. 253 та 254 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Відтак, строк оплати за поставлений товар за видатковою накладною
№239 від 27.02.2023 сплив 03.07.2023, а з 04.07.2023 настало прострочення,
№1191 від 10.08.2023 сплив 14.12.2023, а з 14.12.2023 настало прострочення,
№1267 від 22.08.2023 сплив 26.12.2023, а з 27.12.2023 настало прострочення,
№1602 від 09.10.2023 сплив 12.02.2024, а з 13.02.2024 настало прострочення,
№1872 від 20.11.2023 сплив 25.03.2024, а з 26.03.2024 настало прострочення.
Позивач визнає, що відповідач частково оплатив товар в сумі 138 848,12 грн., поставлений за спірними видатковими накладними, що підтверджується долученими до справи платіжними інструкціями, а саме
№1116 від 05.08.2023 на суму 5 273,03 грн.
№1130 від 10.08.2023 на суму 3 712,80 грн.
№1159 від 18.08.2023 на суму 4 000,00 грн.
№1181 від 22.08.2023 на суму 6 000,00 грн.
№1219 від 31.08.2023 на суму 8 000,00 грн.
№1260 від 13.09.2023 на суму 5 000,00 грн.
№1292 від 23.09.2023 на суму 8 000,00 грн.
№1365 від 29.10.2023 на суму 4 000,00 грн.
№1404 від 16.11.2023 на суму 1 247,00 грн.
№1419 від 18.11.2023 на суму 20 777,13 грн.
№1479 від 03.01.2024 на суму 1 543,48 грн.
№1522 від 29.01.2024 на суму 3 445,68 грн.
№1547 від 19.02.2024 на суму 9 000,00 грн.
№1669 від 21.05.2024 на суму 10 000,00 грн.
№1672 від 23.05.2024 на суму 5 000,00 грн.
№1681 від 28.05.2204 на суму 10 000,00 грн.
№1684 від 30.05.2024 на суму 4 000,00 грн.
№1685 від 31.05.2024 на суму 10 000,00 грн.
№1691 від 14.06.2024 на суму 8 849,00 грн.
№1699 від 17.07.2024 на суму 11 000,00 грн.
Тобто, неоплаченим залишився товар на суму 55 000,00 грн.
Як вбачається за матеріалів справи, сторони підписали Акт звірки взаємних розрахунків за 2024 рік, відповідно до якого, станом на 31.12.2024 заборгованість покупця перед постачальником становить 55 000,00 грн.
Суд зазначає, що акт звірки розрахунків може бути доказом на підтвердження обставин, зокрема, наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звіряння розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Підписання акту звіряння, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18.
Тобто, станом на 31.12.2024 відповідач визнав, наявний перед позивачем борг за договором поставки №15/07-21/1, при цьому, відповідач також визнав, що остання оплата за поставлений товар була здійснена 17.07.2024 за платіжною інструкцією №1699 на суму 11 000,00 грн.
Частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
ФОП Подгорнов О.О. доказів оплати товару, отриманого за спірними видатковими накладними у розмірі більшому, ніж визнає та доводить суду позивач, суду не подав, у тому числі на вимогу п.2 ухвали від 16.04.2025 про відкриття провадження, яка набрала законної сили та є обов'язковою для виконання на всій території України.
Матеріали справи також не містять доказів повернення товару постачальнику відповідно до п.7.1 Договору.
З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу у сумі 55 000,00 грн. є документально підтверджена, законна та така, яку слід задовольнити повністю.
У зв'язку з неналежним виконанням грошового зобов'язання з оплати товару, позивач нараховує та просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 9 214,38 грн., нараховану на залишок боргу за період з 01.08.2024 по 15.03.2025.
Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.
Зазначене кореспондується з положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України, відповідно до яких неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, при цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 8.1 Договору встановлено, що у разі несвоєчасної оплати вартості товару покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочки виконання зобов'язання.
Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.
При цьому, суд звертає увагу, що конструкція «за кожний день прострочки виконання зобов'язання», встановлена в п. 8.1 Договору є порядком нарахування пені, а не строком. Відповідно до висновків, викладених у постанові ВП ВС від 16.10.2024 у справі №911/952/22, застосування в тексті господарського договору формулювання «за кожен день прострочення» не можна вважати встановленням іншого, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України строку нарахування пені.
Разом із тим, пунктом 10.9 Договору сторони погодилися встановити позовну давність тривалістю у три роки для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), що відповідає положенням частини 1 ст. 259 ЦК України.
Сторони також домовились, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через три роки від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто в порядку частини 6 ст. 232 ГК України встановили інший строк нарахування пені (відмінний від передбаченого законом шестимісячного строку).
Суд зазначає, що строк нарахування пені і строк позовної давності є різними правовими категоріями, однак, в даному випадку вбачається, що сторони передбачили як договірне збільшення строку позовної давності, так і збільшений строк нарахування штрафних санкцій (протягом трьох років), застосувавши формулювання, що не допускає різночитань.
Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов'язання з оплати мало бути виконано.
Суд звертає увагу на те, що позивач не скористався своїм правом нарахувати пеню з наступного дня після дати кінцевого строку оплати, а нарахував пеню з 01.08.2024 на залишок боргу 55 000,00 грн. не виходячи за межі трирічного строку, встановленого договором.
Відповідно до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на вимоги частин 1 та 2 статті 2, частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Суд, перевіривши правильність розрахунку пені, не виходячи при цьому за межі періоду, заявленого позивачем (01.08.2024 - 15.03.2025), встановив, що вірно розрахований розмір пені за заявлений період становить 9 197,93 грн., у зв'язку з чим вказана вимога має бути задоволено частково.
Також, позивач нараховує та просить суд стягнути з відповідача 5258,00 грн. інфляційних збитків, нарахованих за період серпень 2024 року - лютий 2025 року та 1026,16 грн. процентів річних, нарахованих за період з 01.08.2024 по 15.03.2025.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому проценти річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України, відтак, обмеження нарахування шістьма місяцями відповідно до ст. 232 Господарського кодексу України до процентів річних та інфляційних втрат не застосовується.
Інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу, не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2019 р. у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 р. у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 р. у справі № 905/600/18.
Суд, перевіривши правильність розрахунку інфляційних втрат, не виходячи при цьому за межі періоду, заявленого позивачем (серпень 2024 року - лютий 2025 року), встановив, що вірно розрахований розмір інфляційних втрат за заявлений період становить 5 259,80 грн. Відповідно до частини 2 ст. 237 ГПК України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, відтак вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 5 258,00 грн. слід задовольнити повністю у заявленій сумі.
Суд, перевіривши правильність розрахунку 3% річних, не виходячи при цьому за межі періоду, заявленого позивачем (01.08.2024-15.03.2025), встановив, що вірно розрахований розмір процентів річних за заявлений період становить 1 024,27 грн., у зв'язку з чим вказана вимога має бути задоволена частково.
За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши матеріали справи, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи розрахунки заборгованості, суд задовольняє позов ТОВ «Прошанський коньячний завод - Україна» частково та ухвалює рішення про стягнення з ФОП Подгорнова О.О. 55 000,00 грн. основного боргу, 9 197,93 грн. пені, 5 258,00 грн. інфляційних втрат та 1 024,27 грн. процентів річних.
Звертаючись до суду з позовом, позивач за платіжною інструкцією №376 від 02.04.2025 сплатив судовий збір у розмірі 3 028,00 грн. (1,5% від ціни позову).
Разом із тим, враховуючи, що позовна заява була подана через систему «Електронний суд», судовий збір мав розраховуватись із застосуванням понижуючого коефіцієнту 0,8 згідно з ч.3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».
Відтак, оскільки спір у справі виник у результаті неправомірних дій відповідача, який своєчасно та в повному обсязі не оплатив поставлений товар, що призвело до необхідності позивачу звертатися до суду та нести додаткові витрати на сплату судового збору, суд, відповідно до свого права, передбаченого ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладає на відповідача відшкодування позивачу судового збору у мінімально встановленому розмірі, а саме у сумі 2 422,40 грн., повністю.
Суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права вирішити питання повернення надміру сплаченого судового збору у спосіб звернення до суду з відповідним клопотанням відповідно до п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 4, 12, 73-92, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Прошанський коньячний завод - Україна» задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Подгорнова Олексія Олексійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Прошанський коньячний завод - Україна» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська 55Г, ідентифікаційний код 37402655)
55 000,00 грн. (п'ятдесят п'ять тисяч гривень нуль копійок) основного боргу,
9 197,93 грн. (дев'ять тисяч сто дев'яносто сім гривень дев'яносто три копійки) пені,
1024,27 грн. (одну тисячу двадцять чотири гривні двадцять сім копійок) процентів річних,
5 258,00 грн. (п'ять тисяч двісті п'ятдесят вісім гривень нуль копійок) інфляційних втрат,
2 422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок) судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.В. Конюх