10.06.2025 року м. Дніпро Справа № 908/2093/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)
суддів: Іванова О.Г., Мороза В.Ф.,
при секретарі судового засідання: Саланжій Т.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
на рішення Господарського суду Запорізької області (суддя Педорич С.І.) від 01.10.2024 р. у справі № 908/2093/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "ДНІПРОМЕТЦЕНТР" (просп. Мануйлівський, буд. 11, прим. 32, м. Дніпро, 49000, ідентифікаційний код юридичної особи 42686992)
до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032; ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) в особі Філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" (вул. Промислова, 133, м. Енергодар, Запорізька область, 71503; ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 19355964)
про стягнення коштів в розмірі 1 975 907,01 грн, -
У серпні 2024 р. до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО “ДНІПРОМЕТЦЕНТР» (скорочене найменування - ТОВ “НВП “ДНІПРОМЕТЦЕНТР») до Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія» “ЕНЕРГОАТОМ» в особі філії “Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “ЕНЕРГОАТОМ» (скорочене найменування - АТ “НАЕК “ЕНЕРГОАТОМ» в особі філії ВП “Запорізька АЕС») про стягнення заборгованості за договором поставки товару № 53-121-01-21-10845 від 09.11.2021 в розмірі 1 975 907,01 грн, з яких: заборгованість зі сплати вартості поставленого товару в розмірі 1 391 180,40 грн, три проценти річних в розмірі 101 013,19 грн, втрати від інфляції в розмірі 483 713,42 грн. Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 23 710,88 грн просив покласти на відповідача.
Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем зобов'язань в частині оплати поставленого товару за договором поставки товару № 53-121-01-21-10845 від 09.11.2021.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.10.2024 р. у справі № 908/2093/24:
- позов задоволено повністю;
- стягнуто з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ДНІПРОМЕТЦЕНТР" 1 391 180,40 грн основного боргу, 101 013,19 грн трьох процентів річних, 483 713,42 грн інфляційних втрат, 23 710,88 грн витрат зі сплати судового збору.
Не погодившись з цим рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 01.10.2024 р. у справі № 908/2093/24 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт, зокрема зазначає наступне:
- з посиланням на п. 3.3 договору стверджує, що строк/термін виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ умовами договору не встановлений, отже вважає, що строк оплати цієї частини вартості товару не настав;
- вважає, що суд першої інстанції, не дослідив та не встановив чи є позивач стягувачем, відносно якого постановою КМУ від 03.03.2022 № 187 введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань; чи підпадає позивач під визначення осіб, відносно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 зазначеної постанови КМУ України, а також не дослідив та не надав відповідної правової оцінки обставинам наявності/відсутності запровадження щодо позивача обмежувальних заходів, передбачених Законом України "Про санкції";
- на думку апелянта судом першої інстанції не враховано, що неможливість своєчасного виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором викликана об'єктивними негативними чинниками, що не залежать від його волі та доводить відсутність вини в діях відповідача і, відповідно, виключає підставу відповідальності за порушення грошового зобов'язання за договором. Такими чинниками апелянт називає введення на території України воєнного стану та включення Енергодарської міської територіальної громади, в межах якої розташовані виробничі потужності відповідача, до Переліку територій, на яких ведуться (велись) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженому наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309;
- не погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для зменшення розміру 3 % річних та зазначає про наявність обставин, які, на його переконання, вплинули на здатність своєчасно виконати зобов'язання за договором. Такими обставинами апелянт називає, зокрема, втрату відповідачем значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.10.2024р. для розгляду справи № 908/2093/24 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (доповідач) Чередко А.Є., судді Мороз В.Ф., Верхогляд Т.А.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.12.2024 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.10.2024 р. у справі № 908/2093/24, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 08.04.2025р.
На підставі розпорядження керівника апарату суду щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв'язку із відрядженням судді Верхогляд Т.А. - члена колегії суддів, визначеного протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 жовтня 2024 року, та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.04.2025р., для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі головуючого судді - Чередка А.Є., суддів - Мороза В.Ф., Іванова О.Г.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.04.2024 р. в судовому засіданні по справі оголошено перерву до 10.06.2025 р.
Представник апелянта в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсягу та просив її задовольнити.
Товариство з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "ДНІПРОМЕТЦЕНТР" не скористалося своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу та правом участі у судовому засіданні, не забезпечило явку в судове засідання свого повноважного представника, про час та місце судового засідання було повідомлене апеляційним судом належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Від представника позивача надійшла заява про розгляд апеляційної скарги по справі № 908/2093/24 за відсутності позивача/представника позивача на підставі наявних у суду матеріалів.
Враховуючи приписи ст. 202 ГПК України, а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання апеляційним судом не визнавалася обов'язковою, а неявка представників сторін не перешкоджає апеляційному перегляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті за відсутності представника позивача.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 09.11.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “ДНІПРОМЕТЦЕНТР» (Постачальник, позивач у справі) та Державним підприємством “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція» (Покупець, відповідач у справі) укладено Договір поставки товару № 53-121-01-21-10845 (далі за текстом Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити товар, перелік якого наведено в пункті 1.1. Договору, на загальну суму 1 394 387,64 грн з ПДВ. Строк поставки товару: листопад-грудень 2021 року (п. 1.2 Договору).
Відповідно до п. 1.5. Договору, Сторони допускають толеранс (допустиме відхилення) поставки Товару від погодженого обсягу за кожною позицією специфікації, але не більш ніж на +/- 10 (десять) відсотків. Таке відхилення не розцінюється Сторонами як порушення зобов'язань зі сторони Постачальника.
Відповідно до умов Додаткової угоди № 1 від 22.12.2021 до Договору, пункт 3.1. Договору викладено в новій редакції, згідно з якою вартість Договору складає 1 391 201,64 грн (один мільйон триста дев'яносто одна тисяча двісті одна гривня 64 копійок), в т.ч. ПДВ: 231 866,94 грн.
Частиною 1 статті 1 Закону України “Про акціонерне товариство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» визначено, що утворення Товариства здійснюється шляхом перетворення Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (код згідно з ЄДРПОУ 24584661) (далі - НАЕК “Енергоатом») за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 1 Закону України “Про Акціонерне товариство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» Товариство є правонаступником усіх прав та обов'язків НАЕК “Енергоатом» із дня державної реєстрації товариства. НАЕК “Енергоатом» припиняється одночасно із державною реєстрацією Товариства.
Згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1420 від 29.12.2023 “Про утворення акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» постановлено утворити Акціонерне товариство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом», 100 відсотків акцій якого належать державі, шляхом перетворення Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (код згідно з ЄДРПОУ 24584661).
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України № 1420 від 29.12.2023 “Про утворення Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» установлено, що Товариство є правонаступником усіх майнових і немайнових прав та обов'язків Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» із дня державної реєстрації товариства; відокремлені підрозділи Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» із дня державної реєстрації товариства продовжують функціонувати як відокремлені підрозділи товариства (філії, представництва).
В пункті 1 Статуту Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1420 від 29.12.2023, зазначено, що Акціонерне товариство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» утворено в результаті реорганізації шляхом перетворення Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» відповідно до Закону України “Про акціонерне товариство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом».
З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що за ідентифікаційним кодом 24584661 припинено юридичну особу - Державне підприємство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» та зареєстровано за цим кодом Акціонерне товариство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом», яке є правонаступником Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом».
Крім того, відповідно до вищезазначеної постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 № 1420 відокремлені підрозділи Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» із дня державної реєстрації акціонерного товариства продовжують функціонувати як відокремлені підрозділи товариства (філії, представництва).
Таким чином, Акціонерне товариство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) в особі філії “Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція» (ідентифікаційний код ВП 19355964), відповідач у справі, є правонаступником всіх прав та обов'язків Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція» (ідентифікаційний код ВП 19355964) Покупця за Договором.
За змістом п. 12.1 Договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє протягом року з моменту укладення.
Сторонами доказів розірвання, припинення чи визнання недійним Договору суду не надано.
Умовами п. 4.1 Договору визначено, що поставка товару відбувається відповідно до правил ІНКОТЕРМС 2010 на умовах DDP м. Енергодар, вул. Промислова, 133, склад № 3. Одержувач товару ЗВ ВП “Складське господарство» ДП “НАЕК “Енергоатом» Запорізька область, м. Енергодар.
Постачальник зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в ЄРПН у строки, визначені для реєстрації податкової накладної чинним законодавством з дотриманням вимог Законів України “Про електронні документи та електронний документообіг» та “Про електронні довірчі послуги» (п. 4.5 Договору).
В пункті 3.2 Договору встановлено, що оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60 календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного в п. 1.1 Договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.
Згідно з п. 3.3 Договору оплата Покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації Постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до матеріалів справи, за період виконання Договору Постачальником було відвантажено Покупцю Товар згідно з умовами укладеного Договору на суму 1 391 180,40 грн (один мільйон триста дев'яносто одна тисяча сто вісімдесят гривень 40 копійок), що підтверджується наступними видатковими накладними:
- Видаткова накладна № 33 від 15 листопада 2021р. Податкова накладна № 36 від 15.11.2021 зареєстрована Постачальником у Єдиному реєстрі податкових накладних 24.11.2021.
- Видаткова накладна № 34 від 19 листопада 2021р. Податкова накладна № 37 від 19.11.2021 зареєстрована Постачальником у Єдиному реєстрі податкових накладних 10.12.2021.
- Видаткова накладна № 50 від 15 грудня 2021р. Податкова накладна № 54 від 15.12.2021 зареєстрована Постачальником у Єдиному реєстрі податкових накладних 29.12.2021.
- Видаткова накладна № 55 від 29 грудня 2021р. Податкова накладна № 59 від 29.12.2021 зареєстрована Постачальником у Єдиному реєстрі податкових накладних 14.02.2021.
Зазначені вище видаткові накладні № 33 від 15.11.2021, № 34 від 19.11.2021, № 50 від 15.12.2021 і № 55 від 29.12.2021 підписані уповноваженими особами Постачальника і Покупця та скріплені печатками сторін.
Відповідач факт отримання від позивача товару за видатковими № 33 від 15.11.2021, № 34 від 19.11.2021, № 50 від 15.12.2021 і № 55 від 29.12.2021 на загальну суму 1 391 180,40 грн підтвердив.
Доказів погашення заборгованості відповідач не надав.
14.06.2024 позивач звернувся до відповідача з Претензією за вих. № 14/06/24-2 щодо повної оплати поставленого товару за Договором № 53-121-01-21-10845 від 09.11.2021 в розмірі 1 391 180,40 грн та сплати відсотків річних і інфляційних втрат, нарахованих за прострочення грошового зобов'язання, розрахованих станом на 14.06.2024 (загальна сума претензії 1 919 252,74 грн).
У відповіді на претензію позивача № 21-6823/28-вих від 26.06.2024 відповідач зазначив, що документи які підтверджують виконання сторонами договірних зобов'язань знаходяться на окупованій території. За даними бухгалтерського обліку заборгованість філії “ВП ЗАЕС» за договором № 315(7)21УК/53-121-01-21-10845 від 09.11.2021 в розмірі 1 919 252,74 грн відсутня, претензійні вимоги на зазначену суму відхиляються.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки № 53-121-01-21-10845 від 09.11.2021 в частині здійснення своєчасної оплати поставленої за договором продукції, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості на загальну суму 1 391 180,40 грн, а також нарахованих згідно зі ст. 625 ЦК України, трьох процентів річних у розмірі 101 013,19 грн та інфляційних втрат у розмірі 483 713,42 грн.
Вирішуючи спір у цій справі, місцевий господарський суд встановив, що невиконання відповідачем зобов'язання з оплати отриманого товару за договором підтверджується матеріалами справи, у зв'язку з чим дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 1 391 180,40 грн, трьох процентів річних в розмірі 101 013,19 грн, інфляційних втрат в розмірі 483 713,42 грн, є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками місцевого господарського суду, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За змістом ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивачем було здійснено поставку продукції на загальну суму 1 391 180,40 грн, що підтверджується підписаними представниками сторін видатковими накладними № 33 від 15.11.2021, № 34 від 19.11.2021, № 50 від 15.12.2021 і № 55 від 29.12.2021 та не заперечується відповідачем.
Видаткові накладні підписані відповідачем без заперечень та зауважень.
Підписання відповідачем видаткової накладної, яка у розумінні Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинним документом та фіксує факт здійснення господарської операції, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриману продукцію.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України).
Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В пункті 3.2 Договору сторони погодили, що розрахунок за поставлений товар здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника з відстрочкою 60 календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного в п. 1.1 Договору.
Відповідач отримав повний обсяг товару, вказаного в п. 1.1 Договору, з урахуванням встановленого пунктом п. 1.5. Договору толеранс (допустиме відхилення) поставки Товару від погодженого обсягу за кожною позицією специфікації, але не більш ніж на +/- 10 (десять) відсотків.
Враховуючи визначений п. 3.2 Договору строк оплати з моменту поставки останньої партії товару (видаткова накладна № 55 від 29.12.2021), судова колегія погоджується із судом першої інстанції, що кінцевим терміном оплати за весь поставлений обсяг товару є 27.02.2022.
Також, з урахуванням того, що доказів на спростування заборгованості за договором з оплати поставленої продукції відповідачем не надано, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про підтвердження матеріалами справи факту невиконання відповідачем зобов'язання за договором у сумі 1 391 180,40 грн.
Водночас судова колегія вважає, що місцевим господарським судом правильно відхилені як необґрунтовані доводи відповідача стосовно того, що умовами Договору № 53-121-01-21-10845 від 09.11.2021 сторони розмежували строки сплати ПДВ за поставлений товар та вартість самого товару, тобто, вартість товару сплачується протягом 60 календарних днів з моменту поставки товару всього обсягу товару, зазначеного в п. 1.1 Договору, а ПДВ сплачується після реєстрації Постачальником податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (п. 3.3 Договору) з урахуванням приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України, з огляду на таке.
Сторонами визначено у розділі 3 “Умови і порядок оплати» Договору, що оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60 календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного в п. 1.1 Договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника. При цьому загальна вартість товару з урахуванням ПДВ складає 1 391 201,64 грн.
Таким чином, встановлений у п. 3.2 розділу 3 Договору строк оплати за товар (60 календарних днів) визначений для оплати всієї вартості поставленого товару, у тому числі ПДВ.
Зазначення у п. 3.3 розділі 3 Договору необхідності реєстрації Постачальником податкової накладної та оплата ПДВ Покупцем після надання такої податкової накладної у своїй взаємозалежності визначає, що податкова накладна має бути подана та зареєстрована у реєстрі Постачальником, а оплата суми ПДВ здійснена Покупцем на протязі визначеного сторонами строку (60 календарних днів з дати поставки всього обсягу товару, передбаченого в п. 1.1 Договору).
Отже, судова колегія погоджується із судом першої інстанції, що положення п. 3.3 Договору щодо оплати Покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ після реєстрації Постачальника податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлених ПК України випадках та порядку, не змінює строку щодо оплати повної вартості товару, в тому числі і суми ПДВ, оскільки згідно з ч. 1 ст. 188 Податкового кодексу України сума ПДВ є складовою бази оподаткування, а тому входить до ціни товару і не підлягає відокремленню.
З матеріалів справи також вбачається, що позивач дотримався обов'язку щодо складання податкової накладної, а саме склав та зареєстрував наступні податкові накладні: № 36 від 15.11.2021 (квитанція № 1, документ доставлено до центрального рівня ДПС України 24.11.2021), № 37 від 19.11.2021 (квитанція № 1, документ доставлено до центрального рівня ДПС України 10.12.2021), № 54 від 15.12.2021 (квитанція № 1, документ доставлено до центрального рівня ДПС України 29.12.2021) і № 59 від 29.12.2021 (квитанція № 1, документ доставлено до центрального рівня ДПС України 14.01.2022).
При цьому судом враховується, що відповідно до абз. 6 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України з метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.
В абз. 3 п. 18 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1246 від 29.12.2010, квитанція про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування, щодо яких прийнято рішення про їх реєстрацію, одночасно надсилається постачальнику (продавцю) та отримувачу (покупцю) - платнику податку.
Згідно з п. 25 вказаного Порядку платник податку через електронний кабінет шляхом перегляду в режимі реального часу має доступ до даних Реєстру щодо складених ним чи його контрагентами податкових накладних та/або розрахунків коригування.
Отже, відповідно до діючих правил, надсилання зареєстрованої податкової накладної контрагенту здійснюється автоматично за допомогою програмного забезпечення.
Відповідач не надав суду належних і допустимих доказів, в розумінні ст. ст. 76, 77 ГПК України, звернення до позивача з питання відсутності у ЄРПН зареєстрованої податкової накладної та/або доказів відмови позивача у наданні на його запит інформації щодо податкової накладної.
Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Ураховуючи викладене вище, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 1 391 180,40 грн належним чином доведена та підтверджена матеріалами справи, судова колегія констатує, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 1 391 180,40 грн.
Окрім суми основного боргу предметом позовних вимог є стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3 % річних.
Так, згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у кредитора в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає право нарахувати боржнику, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).
Виходячи із положень статті 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Визначене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у такого боржника в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму "інфляційних втрат" як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.
У постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/1307/19 викладений правовий висновок, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
З огляду на наведене, оскільки відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов'язання позивач правомірно нарахував 3 % річних та інфляційні втрати.
Позивачем заявлена вимога про стягнення 101 013,19 грн 3 % річних, які розраховані за період з 01.03.2022 по 31.07.2024 на суму заборгованості 1 391 180,40 грн.
Перевіривши розрахунок 3 % річних, нарахованих на заборгованість у сумі 1 391 180,40 грн за період з 01.03.2022 по 31.07.2024, суд першої інстанції встановив, що наданий позивачем розрахунок на суму 101 013,19 грн є правильним, з чим погоджується і судова колегія.
Позивачем заявлені до стягнення інфляційні втрати в розмірі 483 713,42 грн, які розраховані за загальний період березня 2022 року червень 2024 року.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат нарахованих за період з 01.03.2022 по 30.06.2024, місцевий господарський суд встановив, що наданий позивачем розрахунок на суму 483 713,42 грн є правильним, з чим також погоджується судова колегія.
Щодо незадоволення судом першої інстанції клопотання відповідача про зменшення розміру трьох процентів річних, судова колегія зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Вказана позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року по справі № 902/417/18.
В обґрунтування свого клопотання про зменшення розміру 3 % річних, відповідач, зокрема посилався на лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1, з приводу чого варто зауважити наступне.
На підставі ч. 1 ст. 141 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин. З метою позбавлення обов'язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.
Зокрема, листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований “Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на підставі ст. ст. 14, 141 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов'язання невиконане саме у зв'язку з воєнними діями.
Більш того, 13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов'язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов'язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов'язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов'язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов'язанням окремо.
З огляду на це, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією РФ проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов'язання (а доведення причинно-наслідкового зв'язку в такому випадку є обов'язковим).
Також судом першої інстанції слушно зауважено, що введення на території України режиму воєнного стану є загальновідомою обставиною, проте всі громадяни та підприємства, установи та організації України знаходяться в однаковому становищі, тому позивач у справі (ТОВ “НВП “ДНІПРОМЕТЦЕНТР») також знаходиться в несприятливому економічному становищі, а отже правомірно очікує на сплату йому відповідачем боргу за Договором № 53-121-01-21-10845 від 09.11.2021.
При цьому, колегія суддів зауважує, що суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій. Це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. 86, 236-238 ГПК України) (постанова Верховного Суду від 17.07.2021 у справі № 916/878/20).
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (постанова Верховного Суду від 02.03.2023 у справі N 905/1409/21).
Отже, зменшення неустойки є протидією необґрунтованому збагаченню однієї із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Аналізуючи докази, які наявні в матеріалах справи, колегія суддів враховує, що: відповідач безпідставно не виконував своє зобов'язання за договором; таке безпідставне ухилення відповідача від виконання обов'язку з оплати поставленого товару на час ухвалення оскаржуваного рішення тривало вже більш ніж 2,5 роки; під час розгляду справи відповідач заперечував проти заявлених позовних вимог, що спростовано матеріалами справи. Таким чином, судова колегія констатує, що відповідач усіляко ухилявся від добровільного виконання зобов'язання.
Водночас варто відзначити, що договором не встановлено штрафних санкцій за прострочення оплати поставленого товару, отже, стягнення інфляційних втрат та 3 % річних є єдиною компенсацією позивачу негативних наслідків, що пов'язані з порушенням відповідачем умов договору.
За таких обставин, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що у цій справі відповідачем не доведено, що належні до сплати 3 % річних є надмірно великими, що відповідач знаходиться в тяжкому майновому стані або що існують будь-які інші обґрунтовані обставини, які обумовлюють необхідність втручання суду щодо розміру встановленої відповідальності за порушення відповідачем зобов'язання, а тому відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача про зменшення заявлених позивачем до стягнення відсотків річних.
Щодо доводів відповідача про те, що суд першої інстанції не дослідив та не встановив чи є позивач стягувачем, відносно якого постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань; чи підпадає позивач під визначення осіб, відносно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України, а також не дослідив та не надав відповідної правової оцінки обставинам наявності/відсутності запровадження щодо позивача обмежувальних заходів, передбачених Законом України "Про санкції", судова колегія зазначає наступне.
Так, статтею 1 Закону України "Про санкції" передбачено, що з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).
Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи - нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність, а санкції у виді позбавлення державних нагород - проти будь-яких нагороджених осіб, зазначених у частині четвертій статті 3 цього Закону.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації", яка набула чинності 04.03.2022, для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації установлено до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на, зокрема, виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або такі особи (далі - особи, пов'язані з державою-агресором):
- громадяни Російської Федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах;
- юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації;
- юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації;
- юридичні особи, утворені відповідно до законодавства іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, яких є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації - у випадку виконання зобов'язань перед ними за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті.
У постановах від 30.05.2023 у справі № 925/1248/21, від 08.11.2023 у справі № 915/18/23, від 21.11.2023 у справі № 910/14552/22, Верховний Суд зазначив, що "дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов'язань. З моменту запровадження вказаного мораторію суб'єктивне право осіб-кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений в Постанові № 187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов'язаної сторони, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб'єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання.
У застосуванні положень Закону України "Про санкції" Верховний Суд також неодноразово висновував, що у подібних правовідносинах судам належить встановити, чи є позивач кредитором (стягувачем), стосовно якого встановлені обмежувальні заходи, передбачені Законом України "Про санкції", а також чи є позивач особою щодо якої Постановою КМУ № 187 введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань; та чи підпадає позивач під визначення осіб, стосовно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 зазначеної постанови КМУ (постанови Верховного Суду від 05.12.2023 у справі № 910/4052/22, від 21.11.2023 у справі № 910/14552/22, від 08.11.2023 у справі № 915/18/23).
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач є юридичною особою, створеною та зареєстрованою відповідно до законодавства України. При цьому єдиним учасником і кінцевим бенефіціарним власником відповідача є громадянин України ОСОБА_1 .
Статтею 5-3 Закону України "Про санкції" передбачено створення Державного реєстру санкцій - інформаційно-комунікаційної системи, що забезпечує збирання, накопичення, захист, облік, відображення, оброблення та надання інформації про всіх суб'єктів, щодо яких застосовано санкції.
Перевіркою у Державному реєстрі санкцій за посиланням: https://drs.nsdc.gov.ua/, судовою колегією встановлена відсутність в цьому реєстрі Товариства з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "ДНІПРОМЕТЦЕНТР" (ідентифікаційний код юридичної особи 42686992).
Отже, судова колегія констатує, що відповідачем не доведено запровадження щодо позивача обмежувальних заходів, передбачених Законом України "Про санкції" та постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187.
Щодо посилання апелянта на те, що підприємством - виробником товару, що поставлений позивачем за договором є АТ "Сінарський трубний завод" (Росія), судова колегія зазначає таке.
Постановою КМУ від 09.04.2022 № 426 "Про застосування заборони ввезення товарів з Російської Федерації" заборонено ввезення на митну територію України в митному режимі імпорту товарів з Російської Федерації.
Проте, судова колегія зауважує, що поставка товару за договором № 53-121-01-21-10845 від 09.11.2021 здійснена задовго до введення воєнного стану в Україні та прийняття Кабінетом Міністрів України зазначеної постанови.
Водночас судова колегія наголошує, що відповідачем не надано жодних доказів того, що поставлений за договором товар вироблений саме АТ "Сінарський трубний завод" (Росія).
Також варто відмітити, що товар за цим договором був прийнятий відповідачем без зауважень щодо країни його походження.
За таких обставин, судова колегія вважає, що посилання відповідача на ймовірні зв'язки або співпрацю позивача з державою-агресором є припущеннями останнього, що не підтверджені жодними доказами, а тому не приймаються до уваги судовою колегією.
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.
Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідач заявлені позовні вимоги не спростував, доказів виконання зобов'язання і перерахування позивачу заявленої до стягнення суми боргу не надав.
Враховуючи вище встановлені обставини, приписи ст.ст. 74, 76, 77-79, 86 ГПК України, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 1 391 180,40 грн, трьох процентів річних в розмірі 101 013,19 грн, інфляційних втрат в розмірі 483 713,42 грн, є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.
З урахуванням усього вищенаведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції, оскаржуване рішення відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 01.10.2024 р. у цій справі відсутні.
Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті апелянтом судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 35 566,33 грн слід покласти на останнього.
З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.10.2024 р. у справі № 908/2093/24 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 01.10.2024 р. у справі № 908/2093/24 - залишити без змін.
Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, покласти на Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повна постанова складена та підписана 19.06.2025 року.
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя О.Г. Іванов
Суддя В.Ф. Мороз