Справа №: 643/ 1019/23 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №: 11-кп/818/ 1510 /25 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: продовження строку тримання під вартою
17 червня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , без участі прокурора, без участі всіх інших учасників по даній справі, а саме обвинуваченого та його захисника, належним чином повідомлених про розгляд справи, за умови, що заяв про відкладення розгляду справи ні від кого не надходило, розглянувши, у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 19.05.2025 року, -
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Вказаною ухвалою суду першої інстанції відмовлено у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 , його захисника - адвоката ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно ОСОБА_6 , на домашній арешт та зменшення розміру застави.
Також вказаною ухвалою суду задоволено клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, із незакінченою вищою освітою, який не одружений, дітей не має, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого: 28.05.2012 Московським районним судом м. Харкова за ч. 2 ст. 307 КК України, із застосуванням положень ст. 69 КК України, до 2 років 6 місяців позбавлення волі, який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307, ч.3 ст.307, ч.3 ст. 185, ч.4 ст.185 КК України.
Обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» на 60 днів, тобто, до 16.07.2025 року, включно, із раніше визначеним розміром застави.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, обвинувачений подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити йому запобіжний захід на більш м'який, не пов'язаний з триманням під вартою, а саме - цілодобовий домашній арешт із застосуванням електронного засобу контролю або зменшити визначену суму застави з 370 тисяч гривень до 100 тисяч гривень.
В обґрунтування посилається на важкий стан здоров'я та потребу в операції, оскільки в нього діагностовано розрив колінних зв'язок підколінного сухожилля, а також він має 3 ступінь артрозу всього колінного суглобу, розрив малоберцового нерву і ІІ групу інвалідності, а це все вимагає термінового операційного втручання. Проведення і реабілітація вказаних ним заходів в умовах СІЗО неможлива, що, як вказує обвинувачений, створює ризики для його життя та здоров'я.
Як зазначає обвинувачений, на цей час родина збирає кошти на оплату лікування і вся доступна сума має бути спрямована саме на операцію та реабілітацію. При цьому обвинувачений посилається на додані ним висновки про обстеження.
Обвинувачений вказує, що його поведінка під час досудового розслідування була добросовісною, він не має наміру переховуватись або впливати на хід слідства.
Просить врахувати його важке фізичне та фінансове становище та надати можливість пройти лікування не в умовах СІЗО.
Позиції учасників апеляційного провадження.
Обвинувачений, його захисник та прокурор в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, повідомлявшись належним чином про дату та час розгляду апеляційної скарги, будь-яких заяв, які б свідчили про неможливість розгляду справи за їх відсутністю не надали. На особистій участі не наполягали.
Враховуючи вищевикладене, керуючись положеннями ч.4 ст.422-1 КПК України, колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд даної справи без участі обвинуваченого, захисника та прокурора, оскільки розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та відомості, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
З матеріалів провадження вбачається, що в провадженні Салтівського районного суду м. Харкова перебувають на розгляді об'єднані кримінальні провадження, внесені до ЄРДР 14 грудня 2022 року за №1210222211700003954, 11 квітня 2021 року за №12021221200000321, 13 липня 2017 року за №12017220510001787, за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, ч. 3 ст. 307, ч. 3, ч. 4 ст. 185 КК України.
У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 .
В обґрунтування посилався на необхідність продовження застосування відносно обвинуваченого раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із раніше обраною заставою, посилаючись на продовження існування ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки вважав, що обвинувачений може переховуватись від органів досудового розслідування та суду та вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення у якому підозрюються, беручи до уваги, що ОСОБА_6 обвинувачується у скоєнні 12-ти тяжких злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307 КК, та 1-го особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років. Обвинувачений не працює, законних джерел заробітку та стійких соціальних зв'язків не має. Враховуючи наведене, прокурор вважав, що з урахуванням наявних ризиків, передбачених п.п.1,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які на даний час не зменшились, запобігти зазначеним ризикам, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, неможливо.
Обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні заперечували проти задоволення клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та просили змінити запобіжний захід на домашній арешт або зменшити розмір застави. В обґрунтування заперечень проти клопотання прокурора сторона захисту посилалась на недоведеність ризиків та винуватості обвинуваченого в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях.
Відмовляючи обвинуваченому в задоволенні його клопотання та задовольняючи клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно даного обвинуваченого, суд керувався положеннями ст.331 КПК України та вважав доведеними продовження існування ризиків, передбачених п.п.1,5 ч.1 ст.177 КПК України.
При цьому, суд врахував, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні 12-ти тяжких злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307 КК, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років, та 1-го особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років. Крім того, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні 2-х тяжких злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185 КК України, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 6 років, та 1-го тяжкого корисливого злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 8 років.
Вказане, на думку суду, свідчить про обґрунтованість доводів прокурора, в контексті впливу вказаних вище обставин на вірогідність вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, в разі зміни запобіжного заходу на більш м'який, не пов'язаний з триманням під вартою,
З урахуванням обставин справи, особи обвинуваченого, який не одружений, дітей не має, не працює, з метою об'єктивного встановлення істини по справі, з метою забезпечення виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків, для запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, а саме: запобігання спробам переховуватися від суду, вчинити інші кримінальні правопорушення, оцінюючи в сукупності всі обставини і у відповідності до вимог ст. 178 КПК України, такі, як, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, суд вважав, що інтереси суспільства у забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого переважають інтереси забезпечення поваги до його особистої свободи, внаслідок чого, необхідно продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно ОСОБА_6 на 60 днів, з раніше обраним розміром застави.
Доводи обвинуваченого щодо необхідності його лікування як підстави для зміни запобіжного заходу суд відхилив з тих підстав, що суд неодноразово зобов'язував компетентні органи провести невідкладний медичний огляд обвинуваченого та за результатами таких оглядів не було отримано даних щодо наявності у обвинуваченого таких тяжких захворювань, лікування яких неможливо проводити в умовах тримання обвинуваченого під вартою.
Також судом враховано, що застава обвинуваченому встановлена у кримінальному провадженні за його обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, ч. 3 ст. 307 КК. Станом на даний час судом розглядається об'єднане кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, ч. 3 ст. 307, ч. 3, ч. 4. ст. 185 КК. Таким чином, обсяг обвинувачення у даному кримінальному провадженні істотно збільшився порівняно з часом, коли слідчим суддею визначався розмір застави. Крім того, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
А тому, враховуючи, що обвинуваченому встановлено заставу в розмірі 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто в розмірі, ближчому до мінімальної межі, встановленої КПК., суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання сторони захисту про зменшення застави до мінімального розміру.
Колегія суддів, з урахуванням стадії досудового розслідування, погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених п.п.1,5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого кримінального правопорушення може вдатися до відповідних дій.
Фактичні обставини пред'явленого ОСОБА_6 обвинувачення, його специфіка зокрема те, що він обвинувачується у вчиненні злочину, пов'язаного зі збутом наркотичних засобів, з метою незаконного збагачення, тобто, мав корисливу мету при вчиненні інкримінованих йому злочинів, свідчать про підвищену суспільну небезпечність вчиненого, що у сукупності із тяжкістю можливого покарання та даними про особу обвинуваченого, спростовують доводи апеляційної скарги про необґрунтованість та незаконність судового рішення.
Відповідно до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до положень статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним засобом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Враховуючи характер обставин вчинення кримінального правопорушення, а також тяжкість кримінальних правопорушень, інкримінованих обвинуваченому, а також те, що припинення протиправних дій обвинуваченого не було наслідком його добровільного волевиявлення, а є наслідком діяльності правоохоронних органів, відсутність законних джерел отримання заробітку, окрім незаконної діяльності, пов'язаної зі збутом наркотичних засобів, сталих соціальних зв'язків, є достатньо підстав вважати, що обвинувачений може переховуватись від слідства та суду та є досить високий ризик вчинення ним в подальшому протиправної діяльності, пов'язаної зі збутом наркотичних речовин, враховуючи багаторічну таку діяльність, припинення якої не було наслідком його добровільного волевиявлення, а було наслідком діяльності правоохоронних органів.
При цьому слід врахувати, що військова агресія проти України, є обставиною (ризиком), яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку.
Фактичні обставини справи, згідно пред'явленого ОСОБА_6 обвинувачення, та вагомість наявних доказів про вчинення ним інкримінованих йому злочинів, серед яких 12-ти тяжких злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307 КК, та 1 особливо тяжкий злочин, передбачений ч. 3 ст. 307 КК, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років, свідчать про його підвищену суспільну небезпеку, а тому, колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному провадженні є наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства та окремих громадян.
Зазначені обставини і наявність вказаних ризиків є виправданими та необхідними елементами, які визначають потребу в продовженні раніше обраного щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, із раніше визначеним розміром застави.
Обґрунтованість обвинувачення підтверджується фактичними доказами, що містяться в матеріалах провадження. Вказане свідчить про достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, запобігання яким шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів є неможливим та не ефективним.
Порядок розгляду судом клопотання про продовження запобіжного заходу відповідає вимогам п.п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Згідно п. 48 рішення "Чеботарь проти Молдови" № 3561/06 від 13.11.2007 р. Європейський Суд з прав людини зазначив "Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності ст. 5, 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення ні в момент арешту, ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, в кінцевому рахунку, пред'явленні обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання". (рішення у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства" від 30 серпня 1990 року, п.32, Series A, №182 та Мюррей проти Сполученого Королівства" від 28 жовтня 1994 року, п.55, Series A, № 300-A).
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Крім цього, у рішенні ЄСПЛ у справі «Феррарі-Браво проти Італії» №9627/81 від 14 березня 1984 року суд зазначив, що «питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому має й тримання під вартою»; у справі «Мюррей проти Сполученогс Королівства» №14310/88 від 23 жовтня 1994 року «факти, які є причиною виникнення підозрі не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування вирок) чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процес) кримінального розслідування».
Отже, враховуючи вищенаведені відомості у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, якими прокурор обґрунтовував в суді першої інстанції та мотивує при апеляційному розгляді, необхідність продовження такого запобіжного заходу, як тримання даної особи під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги ризики, які існували на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об'єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи обвинуваченого та обставин кримінального провадження.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції по даній справі, колегія суддів приймає до уваги рішення Конституційного Суду України від 13 06 2019 року в тій його частині, де звернута увага на необхідність дотримання вимог п.1 ч.1 ст.178 КПК України щодо оцінки в сукупності всіх обставин, у тому числі вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.
Крім того, як випливає із вищевказаного Рішення Конституційного Суду України, на даний час, коли кримінальна справа знаходиться у провадженні суду першої інстанції, то тепер уже суд має перебирати на себе як ризики можливої втечі обвинувачених, так і забезпечення їх участі в судових засіданнях.
Доводи обвинуваченого про необхідність зміни запобіжного заходу, для проходження лікування, а також наявність певного роду захворювань, не спростовує та не мінімізує наявних ризиків, запобігти яким в даному випадку може лише застосування такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою. В ході розгляду справи не встановлено об'єктивних даних стосовно того, що прийом препаратів при лікуванні в амбулаторних умовах життєво необхідний для підтримання нормальної життєдіяльності обвинуваченого.
Зазначені обставини і наявність вказаних ризиків є виправданими та необхідними елементами, які визначають потребу в обранні щодо обвинуваченого саме запобіжного заходу у виді тримання під вартою, із визначенням застави саме в такому розмірі - 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, оскільки саме такий розмір застави зможе достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків, передбачених кримінальним процесуальним законом України, є співмірним та відповідає меті і завданням кримінального провадження.
Такий розмір застави є прийнятним з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Так, зокрема у рішенні від 20.11.2010 р. у справі «Мангурас проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені пунктом 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити явку обвинуваченого в судове засідання. Сума застави повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечити його безпеку. Іншими словами, розмір застави повинен визначатись тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави чи дій проти поручителів у випадку відсутності появи на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Підстав вважати визначений розмір застави завідомо непомірним для обвинуваченого, колегія суддів не вбачає. Більше того, під час апеляційного розгляду будь-яких нових доказів, ніж ті, які були досліджені судом, стосовно непомірності вказаного розміру застави, обвинуваченим не надано.
За таких обставин, враховуючи дані про особу обвинуваченого, тяжкість покарання, що йому загрожує в разі визнання його винним, кількість епізодів злочинної діяльності, в яких обвинувачується ОСОБА_6 , інші обставини кримінального провадження, колегія суддів приходить до висновку, що на даній стадії кримінального провадження ризики здійснення обвинуваченим дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які були підставою для обрання відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та на які посилався прокурор в клопотанні про продовження застосування запобіжного заходу, не зменшились настільки, що вже не могли би виправдовувати подальше тримання обвинуваченого під вартою, та жодний з інших, більш м'яких запобіжних заходів, не здатний запобігти вказаним ризикам.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 та відсутності підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги обвинуваченого.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.ст.7, 176-206, 331,392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 422-1, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 19.05.2025 року про продовження щодо обвинуваченого за ч.ч.2,3 ст.307, ч.ч.3,4 ст.185 КК України, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» до 16.07.2025 року, включно, - залишити без змін.
Апеляційну скаргу обвинуваченого, - залишити без задоволення.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення.
Оскарження даної ухвали, у відповідності до ч.2 ст.424 КПК України, в касаційному порядку не передбачено, оскільки така ухвала не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.
Судді:
____________ _______________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3