Справа 635/3019/25
Провадження 2/635/3920/2025
19.06.2025 року Харківський районний суд Харківської області у складі:
головуючого - судді Якішиної О.М.
за участю секретаря Старишко Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором в сумі 15000,00 грн., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн., посилаючись на наступне.
Позовна заява мотивована тим, що між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР», правонаступником якого є ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» та ОСОБА_1 16.11.2020 укладено Кредитний договір (оферти) № 16.11.2020-010001028 шляхом підписання Заявки, що є невід'ємною частиною даного Договору. Відповідно до умов Договору Позичальнику надано кредит у розмірі 5 000,00 грн., що підтверджується довідкою субконто (виписка) з первинним строком користування 14 днів «Економ»/«Стандарт».
04.02.2022 року між ТОВ «Споживчий Центр» та ТОВ «Новий Колектор» укладено Договір факторингу № 040222-3, відповідно до умов якого ТОВ «Споживчий Центр» передало ТОВ «Новий Колектор» належні йому права вимоги до боржників, а ТОВ «Новий Колектор» прийняв належні ТОВ «Споживчий Центр» права вимоги до боржників, у тому числі і до ОСОБА_1 .
Відповідач належним чином договірні зобов'язання за кредитним договором не виконував, в зв'язку з чим станом на 24.10.2024 р. утворилась заборгованість у розмірі 15000,00 грн., в тому числі заборгованість по тілу кредиту - 5 000,00 грн. та за відсотками - 10 000,00 грн., які просить стягнути з відповідача. Також просить стягнути з відповідача понесені ним витрати на сплату судового збору у розмірі 2 422,40 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 4 000 грн.
Представник позивача просив розглядати справи у його відсутність, позов підтримує, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, будучи у встановленому законом порядку повідомленими про час і місце розгляду справи за місцем його реєстрації.
З урахуванням приписів статті 280 ЦПК України суд дійшов висновку про розгляд справи у відсутність відповідача в порядку заочного провадження, оскільки в справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін і представник позивача не заперечував проти такого порядку розгляду справи.
У зв'язку з неявкою сторін відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що 16.11.2020 року між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір (оферти) № 16.11.2020-010001028 шляхом підписання Заявки, що є невід'ємною частиною даного Договору.
Відповідно до умов Договору Позичальнику надано кредит у розмірі 5 000,00 грн., що підтверджується довідкою субконто (виписка) з первинним строком користування 14 днів «Економ»/«Стандарт». Фіксована процентна ставка «Економ» - 2% за 1 день користування кредитом застосовується протягом первинного/пролонгованого строків, фіксована процентна ставка «Стандарт» - 2,5% за 1 день користування кредитом, застосовується після/в період закінчення первинного/пролонгованого строків.
Відповідно до п.2 пропозиції про укладення кредитного договору, кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача.
Відповідач належним чином договірні зобов'язання за кредитним договором не виконував, в зв'язку з чим відповідно до довідки про розмірі простроченої заборгованості заборгованість за кредитним договором № 16.11.2020-010001028 становить 15000 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту 5000 грн., заборгованість за відсотками 10000 грн.
04.02.2022 року між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» укладено Договір факторингу № 040222-3, відповідно до умов якого ТОВ «Споживчий Центр» передало ТОВ «Новий Колектор» належні йому права вимоги до боржників, а ТОВ «Новий Колектор» прийняв належні ТОВ «Споживчий Центр» права вимоги до боржників, у тому числі і до ОСОБА_1 .
Відповідачу 04.02.2022 року направлено повідомлення про відступлення права вимоги до договором факторингу № 040222-3 від 04.02.2022 року та вимогу про сплату заборгованості разом з реквізитами.
Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що стверджується пунктом 3 частини 1статті 3 ЦК України.
Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони вільні в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1статті 626 ЦК України).
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 530 ЦК України зобов'язання підлягає виконанню у строк встановлений договором.
Визначення поняття зобов'язання міститься у частині 1статті 509 ЦК України.
Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (стаття 510 ЦК України).
Згідно положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За статтею 3 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформленою в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Ці правила є публічною пропозицією (офертою), у розумінні статей 641,644 ЦК України, на укладення договору кредиту, та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.
Електронний договір та всі додаткові угоди до нього, підписані електронними підписами одноразовими ідентифікаторами, за правовими наслідками прирівнюються до договорів, укладених у письмовій формі, та мають таку саму юридичну силу для сторін, як документи, складені на паперових носіях та скріплені власноручними підписами сторін.
Відповідно до частини 5статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 524/5556/19 від 12 січня 2021 року дійшов висновку: «Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа.
Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Наявність або відсутність обставин та фактів встановлюється на підставі доказів сторін, якими відповідно до частини 2 статті 76ЦПК України є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показання свідків.
Положеннями статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із частиною 1статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідачем в свою чергу жодних належних доказів на спростування позовних вимог не надано.
Судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надавши відповідачу кредит у розмірі 5 000,00 грн.
Матеріали справи не містять інформації, яка б підтверджувала належне виконання відповідачем умов договору кредиту.
Таким чином, заборгованість відповідача за кредитним договором (оферти) № 16.11.2020-010001028 від 16.11.2020 становить 15000 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту 5000 грн., заборгованість за відсотками 10000 грн.
Судом враховано, що у матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості, поданий позивачем, при цьому відповідач не надав заперечень з приводу вказаного розрахунку, свого розрахунку не подав. З огляду на зазначене, суд вважає поданий позивачем розрахунок заборгованості належним доказом в частині нарахування та стягнення залишку простроченого кредиту та залишку прострочених відсотків, оскільки такий не спростовано відповідачем.
Відповідно до частини 1статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Пунктом 1 частини 1 статті 512, статтею 514, частиною 1 статті 516 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позивач, як новий кредитор за кредитним договором, набув право вимоги до відповідача, відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, а тому, з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість відповідача за кредитним договором, задовольнивши позов.
У постанові Верховного Суду від 03 грудня 2024 року у справі № 487/6342/18 (провадження № 61-2433св24) зазначено, що обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов'язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.
Враховуючи, що відповідач взяті на себе зобов'язання за договором не виконує, доказів на спростування вказаних обставин суду надано не було, на день винесення судом рішення, жодного доказу оплати відповідачем на рахунок позивача заборгованості в повному обсязі чи її частини за вищевказаним кредитом, суду не надано, позов підлягає задоволенню.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Новий Колектор», до якого перейшло право вимоги до ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі, тому необхідно стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в розмірі 15000 грн.
У позовній заяві позивач також просить стягнути з відповідача на його користь витрати за надану правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.
Судом встановлено, що 02.07.2024 року між адвокатом АО «Верітас Центр» та ТОВ «Новий Колектор» укладено договір про надання правничої допомоги № 07/24-НК.
Відповідно до платіжної інструкції від 15.11.2024 року ТОВ «Новий Колектор» перерахувало на рахунок Адвокатського об'єднання «Лекс Верітас» грошові кошти у розмірі 4000 грн. як оплату за надання правової допомоги згідно додатковї угоди №9 до договрору № 07/24-НК від 02.07.2024 р. за позовом до ОСОБА_1 .
Відповідно до звіту про виконану роботу від 18.11.2024 року ТОВ «Новий Колектор» було надано правничу допомогу у обсязі, зазначеному у вказаному звіті.
Тому, керуючись ст. 141 ЦПК України, суд вважає необхідним стягнути з відповідача понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн.
Крім того, з відповідача відповідно до статті 141 ЦПК України, на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп., сплачений ТОВ «Новий Колектор» при зверненні з позовом до суду.
На підставі викладеного та керуючись статтями 12,13,81,141,259,263-265,352, 280-289 ЦПК України, суд,
Позов ТОВ «Новий Колектор» задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса : АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» (код за ЄДРПОУ: 431702980, адреса: 01133, м. Київ, Печерський район, вулиця Алмазова Генерала, буд.13, оф.601) заборгованість за кредитним договором № 16.11.2020-010001028 від 16.11.2020 року у розмірі 15 000,00 (п'ятнадцять тисяч гривень 00 коп.).
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса : АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» (код за ЄДРПОУ: 431702980, адреса: 01133, м. Київ, Печерський район, вулиця Алмазова Генерала, буд.13, оф.601) судові витрати по сплату судового збору у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок та витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга позивачем на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду. У разі проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків відповідачем не подана заява про його перегляд, а позивачем апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя О.М. Якішина