Провадження № 22-ц/803/6122/25 Справа № 173/37/25 Суддя у 1-й інстанції - Кожевник О. А. Доповідач - Макаров М. О.
18 червня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Єлізаренко І.А., Свистунової О.В.
розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 березня 2025 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У січні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
Позовні вимоги Товариства мотивовані тим, що 17 липня 2023 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 205715506 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, на підставі якого відповідач отримав кредит в розмірі 8200 грн. строком на 30 днів, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути грошові кошти надані у кредит та сплатити проценти за користування кредитом.
28 листопада 2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до якого відступлено право вимоги за кредитним договором № 205715506 від 17 липня 2023 року, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги № 254 від 17 жовтня 2023 року стосовно боржника № 1516 ОСОБА_1
28 листопада 2019 року ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду № 19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 при цьому інші умови договору залишились без змін.
31 грудня 2020 року між Клієнтом та Фактором укладено додаткову угоду № 26 від 31 грудня 2020 року до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року та продовжено строк договору до 31 грудня 2021 року, а Договір факторингу № 18/1118-01 від 28 листопада 2018 року викладено у новій редакції, проте його дата укладання залишена як 28 листопада 2018 року та № 28/1118-01.
31 грудня 2021 сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду № 27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року. При цьому інші умови договору залишились без змін відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.
31 грудня 2022 року сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду № 31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року. При цьому інші умови договору залишились без змін відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.
31 грудня 2023 сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду № 32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року.
31 липня 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 31/0724-01, строк дії якого закінчується 31 грудня 2024 року.
02 грудня 2024 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали Договір факторингу № 02/12/24-У відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором № 205715506 від 17 липня 2023 року. Предметом даного договору факторингу є відступлення прав вимоги, зазначені, у відповідних Реєстрах прав вимог. Право вимоги від Клієнта до Фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимог, встановленому в відповідному Додатку договору. Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 1 від 31 липня 2024 року до Договору факторингу № 31/0724-01 від 31 липня 2024 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 42 269,30 грн..
З 20 грудня 2024 року ТОВ ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» уклали Договір факторингу № 02/12/24-У відповідно до умов якого ТОВ «Юніт Капітал» відступлено право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором.
Відповідно до реєстру боржників від 02 грудня 2024 року за вказаним договором до позивача перейшло право вимоги до відповідача в сумі 42 269,30 грн., з яких: 8 199,34 грн. заборгованість за основною сумою боргу, 34 069,96 грн. заборгованість за відсотками.
Враховуючи викладене, позивач просив стягнути на свою користь з відповідача вказану суму кредитної заборгованості.
Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 березня 2025 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі акціонерне товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем належним чином підтверджено факт переходу права вимоги, оскільки ним були виконані умови договору факторингу та надані належні документи, що засвідчують кожен етап переходу права вимоги за кредитним договором.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.
Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України).
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 березня 2025 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що 17 липня 2023 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 . укладено кредитний договір № 205715506 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, на підставі якого відповідач отримав кредит в розмірі 8200 грн. строком на 30 днів, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути грошові кошти надані у кредит та сплатити проценти за користування кредитом.
Позивач зазначив та підтверджується матеріалами справи, що 28 листопада 2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, згідно з п. 2.1 якого передбачено, що Клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до термінів, наведених в розділі І зазначеного вище договору:
- «Боржник» - фізична особа з якою укладено Кредитний договір, Право вимоги до якого уступається за цим Договором;
- «кредитний договір» - кредитний договір, укладений між Клієнтом та Боржником, права вимоги за яким відступаються;
- «право вимоги» означає всі права Клієнта та кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до Боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому;
- «Борг» означає суми грошових коштів, належні до сплати Клієнту Боржниками за Кредитними договорами, включаючи суми кредиту, процентів за користування кредитом, та будь-які інші суми , що належать до сплати Клієнту за Кредитними договорами, які нараховані або можуть бути нараховані Клієнтом на день набуття цим Договором зобов'язальної сили;
- «реєстр прав вимоги» означає перелік прав вимог до Боржників, що відступається за цим Договором.
Строк дії вказаного договору згідно з п.8.2 було встановлено до 28 листопада 2019 року.
В подальшому додатковими угодами № 19 від 28 листопада 2019 року, № 26 від 31 грудня 2020 року та № 27 від 31 грудня 2021 року, № 31 від 31 грудня 2022 року, № 32 від 31 грудня 2023 року вносились зміни до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до яких, зокрема, строк його дії було продовжено до 31 грудня 2024 рокувключно.
Позивач зазначив, що первісне відступлення прав вимоги за кредитним договором № 205715506 від 17 липня 2023 року, відбулось від ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» на користь ТОВ «Таліон Плюс» на підставі зазначеного вище договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, проте на підтвердження цього витяг з реєстру прав вимоги не долучив.
31 липня 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 31/0724-011, строк дії якого закінчується 31 грудня 2024 року. Предметом даного договору факторингу є відступлення прав вимоги, зазначені, у відповідних Реєстрах прав вимог. Право вимоги від Клієнта до Фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимог, встановленому в відповідному Додатку договору. Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 1 від 31 липня 2024 року до Договору факторингу № 31/0727-01 від 31 липня 2024 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ ФК «ОнлайнФінанс» перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 42 269,30 грн.
З 02 грудня 2024 року ТОВ ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» уклали Договір факторингу № 02/12/24-У відповідно до умов якого ТОВ «Юніт Капітал» відступлено право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором.
Відповідно до реєстру боржників від 02 грудня 2024 року за вказаним договором до позивача перейшло право вимоги до відповідача в сумі 42 269,30 грн., з яких: 8 199,34 грн. заборгованість за основною сумою боргу, 34 069,96 грн. заборгованість за відсотками.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ», суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було набуто у передбачений законом спосіб право вимоги за кредитним договором № 205715506 від 17 липня 2023 року.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до чч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
Статтею 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Частиною другою ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, у тому числі внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Визначення факторингу міститься у ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
У ст. 1077 ЦК України зазначено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
Тобто із системного аналізу зазначеної норми права вбачається, що відступлення права вимоги може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Згідно правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі №752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
Дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення (постанова Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі №755/15965/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1 ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.
З матеріалів справи вбачається, що Розділом 3 договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року визначено фінансування та порядок розрахунків. Зокрема, пунктом 3.1.1 передбачено, що фінансування - належна до сплати клієнту сума грошових коштів встановлюється в кожному реєстрі прав вимог окремо. Розмір фінансування сторони погоджують шляхом укладання додаткової угоди. Згідно з п. 3.1.2 фінансування - належна до сплати клієнту сума грошових коштів, яка вказана у відповідному реєстрі прав вимог, сплачується фактором одним платежем протягом п'яти банківських днів з моменту підписання сторонами такого реєстру прав вимог, якщо інші умови сторони не погодили шляхом укладання додаткової угоди. Пунктом 3.1.3 передбачено, що фінансування сплачується фактором на банківський рахунок клієнта, зазначений у 13 розділі цього договору. Сума фінансування вважається отриманою після її зарахування на рахунок клієнта.
Пунктами 2, 3 реєстру прав вимоги № 254 від 17.10.2023 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року від ТОВ «Манівео» до ТОВ «Таліон Плюс» сторони погодили, що сума фінансування, належна до сплати клієнту за цим реєстром прав вимог становить 47% від основної суми заборгованості (тіла кредиту) та складає 83 191 886 грн. Визначено, що сума фінансування за цим реєстром прав вимоги підлягає сплаті фактором у чотири етапи до 20 числа кожного календарного місяця. Кожний платіж повинен бути не менше 25 % від суми фінансування.
Встановивши, що позивачем не надано доказів на підтвердження оплати за договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, суд першої дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», а наступні переходи прав вимоги, які є похідними, не можуть підтвердити передання вказаного права вимоги до останнього кредитора - ТОВ «Юніт Капітал».
При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суд про те, що відступлення права вимоги за договорами відступлення права вимоги, договорами факторингу, може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав або вимоги, що може виникнути в майбутньому на підставі, в даному випадку, існуючого кредитного договору на момент укладення договорів факторингу.
Доводи апелянта в скарзі про те, що позивачем належним чином підтверджено факт переходу права вимоги, оскільки ним були виконані умови договору факторингу та надані належні документи, що засвідчують кожен етап переходу права вимоги за кредитним договором, - колегія суддів вважає необґрунтованими, безпідставними, та такими, що спростовуються матеріалами справи та встановленими судом обставинами справи.
Суд першої інстанції чітко вказав підстави для відмови у задоволенні позову, які відповідають нормам чинного законодавства та з якими погоджується колегія суддів.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно зі ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Частинами 1-3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
В зв'язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» - залишити без задоволення.
Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 18 червня 2025 року.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді І.А. Єлізаренко
О.В. Свистунова