Провадження № 22-ц/803/5254/25 Справа № 234/681/22 Суддя у 1-й інстанції - Маринін О. В. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.
17 червня 2025 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:
головуючого судді: Новікової Г.В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,
за участю секретаря Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпріапеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -адвоката Курячого А.М. на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 26 лютого 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, -
В січні 2022 року ОСОБА_2 через свого представника звернулась до суду із зазначеною позовною заявою, яку обґрунтовувала тим, що з 07.07.2017 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. За час шлюбу подружжям 26.06.2020 року було придбано автомобіль марки HYUNDAI TUCSON, та 11.06.2020 року однокімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на які було оформлено на відповідача ОСОБА_1 .. На початку червня 2021 року сторони проживати окремо та рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 18.08.2021 року їх шлюб було розірвано.
Позивачці стало відомо, що 10.06.2021 року відповідач без її згоди здійснив відчуження їх автомобіля - HYUNDAI TUCSON, 2020 року випуску р/н НОМЕР_1 , кошти за продаж якого він їй не передавав.
Домовленості про поділ спільного майна були відсутні, згоду на здійснення продажу спільного автомобіля вона не надавала, шлюбний договір вони не укладали.
Просила визнати спільним майном подружжя квартиру АДРЕСА_2 та автомобіль марки HYUNDAI TUCSON, 2020 року випуску; визнати за позивачем право власності на частину квартири АДРЕСА_2 вартістю 176 380 грн.; стягнути з відповідача частину вартості автомобіля марки HYUNDAI TUCSON, 2020 року випуску, як компенсація за належну їй частку майна, яке було спільною власністю подружжя та відчужене без її згоди, яка дорівнює 310 075 грн.
Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 26 лютого 2025 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено повністю. Визнано однокімнатну житлову квартиру загальною площею 37,2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та HYUNDAI TUCSON, 2020 року випуску, об?єм двигуна 1999 см.куб., який до 10.06.2021 року мав реєстраційний номер НОМЕР_1 спільним майном подружжя.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку однокімнатної житлової квартири загальною площею 37,2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частину вартості автомобіля марки HYUNDAI TUCSON, 2020 року випуску, як компенсацію за належну їй частку майна, яке було спільною власністю подружжя та відчужене без її згоди, яка дорівнює 310 075 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 4 864,55 грн.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1/2 частини вартості автомобіля та прийняти нове рішення, яким відмовити у вказаній частині позовних вимог. В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.
Вважає, що спірний автомобіль придбаний та відчужений у період перебування сторін у шлюбі, а отже презюмується спільність права власності подружжя на нього, а також правомірністьдій одного з подружжя при укладанні такого правочину та надання згоди другим із подружжя на такий правочин. Також вважає, що ненадання згоди у письмовому вигляді при здійсненні договору купівлі-продажу у період шлюбу у даному випадку не є підставою для стягнення компенсації вартості автомобіля, а є підставою для визнання недійсним цього договору. Звертає увагу на наявну в матеріалах справи довіреність від 07.03.2022 року, в якій не тільки відповідач, а й позивач надає ОСОБА_3 право на здійснення продажу спірного автомобіля. А отже, надавши свої паспортні данні для продажу автомобіля позивач додатково підтвердила законність здійснення перереєстрації спірного транспортного засобу. Також про обізнаність позивача свідчить письмова відповідь ОСОБА_4 , в якій він зазначав про присутність ОСОБА_2 під час укладення договору купівлі-продажу спірного автомобіля та перечу грошових коштів позивачу.
Представником ОСОБА_2 надано відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін, як законне та обґрунтоване.
Зазначав, що фактичні шлюбні відносини ОСОБА_2 і ОСОБА_1 були припинені 01.06.2021 року, коли ОСОБА_2 пішла з дитиною від ОСОБА_1 і повідомила останнього про свій намір розірвати їх шлюб. Саме з цього дня ОСОБА_2 і ОСОБА_1 припинили свій спільний бюджет. У подальшому, а саме 10.06.2021 року ОСОБА_1 з метою приховування їх спільного майна, перереєстрував зазначений транспортний засіб на свого одногрупника по навчанню і на той час друга їх родини - ОСОБА_4 .. З 10.06.2021 року і по теперішній час ОСОБА_5 одноосібно користується їх спільним автомобілем HYUNDAI TUCSON, що підтверджується адміністративним протоколом № ААБ№ 141184, який долучений до матеріалів справи, а також смс перепискою між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ..
З приводу довіреності від 07.03.2022 року зазначає, що позивач дізналась про неї тільки на початку 2024 року та на її думку зазначена була складена для приховування спірного майна подружжя. Щодо відповіді ОСОБА_4 від 19.04.2024 року, на яку посилався відповідач, зазначає, що вона не може бути прийнята як доказ, оскільки існують сумніви щодо її достовірності, а також складання та підписання самим покупцем.
В судове засідання з'явилися представник ОСОБА_1 -адвокат Курячий А.М. та представник ОСОБА_2 -адвокат Лозовий І.О..
Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Законність рішення суду першої інстанції від 26 лютого 2025 року у неоскаржуваній частині, яка стосується квартири судом апеляційної інстанції не перевірялась.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що з 07.07.2017 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.
Під час шлюбу було придбано майно, в тому числі автомобіль марки HYUNDAI TUCSON, 2020 року випуску, об'єм двигуна 1999 см.куб., який мав реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 18 серпня 2021 року у справі №234/7724/21 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано.
10.06.2021 року спірний автомобіль марки HYUNDAI TUCSON, 2020 року випуску, об'єм двигуна 1999 см.куб., який мав реєстраційний номер НОМЕР_1 був відчужений ОСОБА_1 згідно договору купівлі- продажу транспортного засобу № 14432021/2625274.
Відповідно до висновку зі звіту про оцінку колісного транспортного засобу від 09.08.2021 року ринкова вартість автомобіля марки HYUNDAI TUCSON, 2020 року випуску, об?єм двигуна 1999 см. куб. становить 620150 грн.
Задовольняючи позовні вимоги в частині спірного автомобіля та стягуючи на користь позивача частину його вартості, суд першої інстанції виходив із того, що спірний транспортний засіб сторонами придбано за час перебування в зареєстрованому шлюбі та він належить до спільного майна подружжя, а відповідач здійснив його продаж без отримання згоди позивачки.
Такий висновок відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення міститься у статті 368 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України).
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначається за правилами статті 70 СК України.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Поділ майна, що є об'єктом права спільної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю мін ними (частина перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Відповідно до статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18) зазначено, що «як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Таким чином, у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно».
Вартість майна, що підлягає поділу, у разі недосягнення згоди між подружжям визначається на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним із подружжя проти волі іншого (аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, провадження № 61-9018сво18).
Таким чином, з метою захисту порушеного права власності одного з подружжя при відчуженні іншим з подружжя спільного майна без отримання відповідної згоди, визначаючи розмір грошової компенсації частини вартості спірного майна, стягненню у вигляді компенсації підлягає дійсна (ринкова) вартість відчуженого майна або ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.
Такий правовий висновок викладений Великою ПалатоюВерховного Суду у постанові від 22 вересня 2022 року в справі № 125/2157/19(провадження № 14-40цс21).
Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оскільки спірне майно придбане сторонами під час їх перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти подружжя, то автомобіль марки HYUNDAI TUCSON, 2020 року випуску, об?єм двигуна 1999 см. куб., є об'єктом спільної сумісної власності подружжя і, так як ОСОБА_1 здійснив продаж спірного автомобіля без повідомлення про це ОСОБА_2 та без отримання її згоди, він має відшкодувати останній 1/2 частину його вартості - 310 075 грн, що відповідає дійсній вартості майна на час розгляду справи (середня ринкова вартість транспортних засобів), що не спростовано відповідачем.
Безпідставними є доводи про те, що спільний автомобіль був проданий після припинення шлюбних відносин, а позивачка отримала половину його вартості, оскільки відповідачем не надано жодних належних письмових доказів на підтвердження надання позивачем згоди на відчуження автомобіля та отримання половини коштів від його реалізації, або що ці кошти були використані в інтересах сім'ї .
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Також слід звернути увагу, що відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У рішенні Краматорського міського суду Донецької області від 18 серпня 2021 року у справі №234/7724/21 про розірвання шлюбу між сторонами цього спору зазначено, що із позовом ОСОБА_2 звернулась 14.06.2021 року, тобто після того, як 10.06.2021 року автомобіль вибув із власності ОСОБА_1 ..
Таким чином, з матеріалів справи не вбачається, що автомобіль було продано у період фактичного припинення шлюбних відносин та зі згоди позивачки.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду. Докази та обставини, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду попередньої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми процесуального права.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та
невідповідності висновків суду обставинами справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового немає.
З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має.
Керуючись ст.ст. 368, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Курячого А. М. залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 17 червня 2025 року.
Судді: