Провадження № 22-ц/803/6266/25 Справа № 209/5581/24 Суддя у 1-й інстанції - Лобарчук О. О. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
17 червня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача: Никифоряка Л.П.,
суддів: Новікової Г.В., Гапонова А.В.,
за участі секретаря судового засідання - Кругман А.М.,
Учасники справи:
позивач: Акціонерне товариство «Таскомбанк»,
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга Акціонерним товариством «Таскомбанк» на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 01 квітня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Лобарчук О.О., -
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У липні 2024року Акціонерне товариство «Таскомбанк» (далі - АТ «Таскомбанк», Банк) звернулося в суд з позовом проти ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за заявою-договором № 1660277-206 про надання кредиту готівкою на власні потреби від 29 квітня 2021року станом на 11 липня 2024року в розмірі 184 332,49грн, яка складається із: заборгованості по тілу кредиту - 99 275,61грн; заборгованості по відсоткам - 10,03грн; заборгованості по комісії - 85 046,85грн; а також судових витрат.
Існування таких вимог позивач пов'язував із тим, що 29 квітня 2021року між Банком та ОСОБА_1 було укладено заяву-договір № 1660277-206 про надання кредиту «Зручна готівка Максимум», відповідно до умов якої позичальнику було надано кредит в розмірі 154 350,00грн, строком на 48 місяців, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 0,01 % річних та комісії за обслуговування кредиту в розмірі 2,9 % щомісячно.
Однак, відповідачка порушила умови укладеного договору в частині своєчасного погашення платежів та відсотків, передбачених умовами кредитного договору, у зв'язку з чим, станом на 11 липня 2024року за договором виникла заборгованість на загальну суму 184 332,49грн, яка складається із: заборгованості по тілу кредиту - 99 275,61грн; заборгованості по відсоткам - 10,03грн; заборгованості по комісії - 85 046,85грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 01 квітня 2025року у задоволенні позову АТ «Таскомбанк»відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що є підтвердженими обставини щодо отриманих позичальником кредитних коштів в розмірі згідно наданого Банком розрахунку заборгованості, які відповідачкою не повернуті.
При цьому суд вважав, що умови кредитного договору щодо сплати комісії за обслуговування кредиту є нікчемними, а тому сплачена відповідачкою комісія в розмірі 93 999,15грн підлягає зарахуванню в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту та процентами.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
22 квітня 2025року АТ «Таскомбанк»подало безпосередньо до суду апеляційної інстанції засобами поштового зв'язку апеляційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 01 квітня 2025року.
В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування рішення та задоволення позову повністю.
Доводи апеляційної скарги зводились до того, що розмір нарахованої комісії за обслуговування кредиту повністю відповідає умовам кредитного договору. Відповідачка зобов'язалася прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти та комісію у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами.
Інша вимога апеляційної скарги заявником зводилась до того, що судом не враховано дійсних обставин з приводу вчинення відповідачкою дій направлених на виконання договору та щодо не виконання останньою своїх зобов'язань належним чином, що підтверджується розрахунком заборгованості.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу, відповідачка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30 квітня 2025року витребувано з Дніпровського районного суду м. Кам'янського Дніпропетровської області цивільну справу, та 06 травня 2025року справа надійшла на адресу апеляційного суду.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08 травня 2025року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «Таскомбанк» на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 01 квітня 2025року.
29 травня 2025року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду на 10?? год 17 червня 2025року.
Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.
Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами
29 квітня 2021року між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 було укладено заяву-договір № 1660277-206 про надання кредиту «Зручна готівка Максимум», відповідно до умов якої позичальнику було надано кредит в розмірі 154 350,00грн, строком на 48 місяців, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 0,01 % річних та комісії за обслуговування кредиту в розмірі 2,9 % щомісячно /а.с.7-18/.
З виписки по особовому рахунку, наданої позивачем, вбачається, що відповідачка з 29 квітня 2021року по 12 липня 2024року активно користувалася карткою та вносила суми для погашення заборгованості /а.с.20-81/.
01 травня2024року відповідачку було сповіщено про наявність заборгованості за кредитом шляхом надсилання повідомлення-вимоги /а.с.82, 83, 84-85/.
Станом на 11 липня 2024року заборгованість по кредитному договору № 1660277-206 від 29 квітня 2021рокустановить 184 332,49грн, яка складається із: заборгованості по тілу кредиту - 99 275,61грн; заборгованості по відсоткам - 10,03грн; заборгованості по комісії - 85 046,85грн /а.с.19/.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з'ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що в кредитному договорі Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які Банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), та суд вважав, що положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Заразом, враховуючи ту обставину, що відповідачкою на виконання умов договору було сплачено 26,77грн в рахунок погашення процентів, 77 848,39грн в рахунок погашення основного боргу (тіло кредиту) та 93 999,15грн в рахунок погашення комісії за обслуговування кредиту, суд виснував, що у позивача за наведених умов відсутнє право вимоги по сплаті заборгованості за тілом кредиту в розмірі еквівалентній сплаченій сумі за комісією, а саме в розмірі 93 999,15грн, оскільки Банк мав зарахувати кошти, які були сплачені в рахунок погашення боргу по комісії в заборгованість по сплаті за тілом кредиту в розмірі 99 275,61грн. Тому, оскільки відповідачка брала у борг у позивача кошти в розмірі 154 350,00грн та сторонами було визначено проценти за користування кредитом в розмірі 0,01 % річних, тому загальна сума за кредитним договором до повернення складає 154 386,80грн (154 350,00грн (тіло кредиту) + 36,80грн (проценти за користування кредитом)). Натомість відповідачкою по кредитному договору загалом було сплачено 171 874,31грн (26,77грн на погашення процентів, 77 848,39грн на погашення основного боргу, 93 999,15грн комісія за користування кредитними коштами). Тобто переплата по кредитному договору складає 17 487,51грн (171 874,31грн (сплачені кошти) - 154 386,80грн (фактично отриманий кредит та нараховані проценти)).
Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Щодо вимоги про сплату комісії в розмірі 85 046,85грн апеляційний суд враховує наступне.
Відповідно до частин першої-третьої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).
Особливості регулювання правовідносин за договорами споживчого кредиту передбачені також Законом України «Про захист прав споживачів».
10 червня 2017року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
На підставі частини шостої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, що зазначені в договорі про споживчий кредит, крім платежів за споживчим кредитом, які не включаються до розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом у випадках, передбачених цим Законом.
Кредитодавцю та новому кредитору забороняється вимагати сплати будь-яких платежів, не зазначених у договорі про споживчий кредит та/або не врахованих у розрахунку денної процентної ставки, що зазначена в договорі про споживчий кредит.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019року у справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022року у справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021року у справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021року у справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021року у справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).
Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 1.4 кредитного договору № 1660277-206 від 29 квітня 2021року, укладеного між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 , комісія за обслуговування кредитустановить 2,9 % щомісячно.
З матеріалів даної справи не вбачається необхідності внесення плати за додаткові, супутні послуги Банку, пов'язані з розрахунково-касовим обслуговуванням, Банком в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які Банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту.
За таких обставин положення пункту 1.4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Оскільки надання кредиту, розрахунково-касове обслуговування- це обов'язок кредитодавця за кредитним договором, то така дія як обслуговуваннякредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь кредитодавця.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За таких обставин, оскільки положення кредитного договору № 1660277-206 від 29 квітня 2021рокупро сплату позичальником на користь Банку комісії за обслуговування кредиту в розмірі 2,9 % щомісячноє нікчемними, то позовна вимога про стягнення комісії в розмірі 85 046,85грн єнеобґрунтованою.
Встановивши, що відповідачкою на виконання умов договору було сплачено 26,77грн в рахунок погашення процентів, 77 848,39грн в рахунок погашення основного боргу (тіло кредиту) та 93 999,15грн в рахунок погашення комісії за обслуговування кредиту, - суд першої інстанції дійшов правильного висновку про зарахування сплаченої позичальником комісії в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту.
Оскільки сума кредиту складає 154 350,00грн та сторонами було визначено проценти за користування кредитом в розмірі 0,01 % річних, тому загальна сума за кредитним договором, яка підлягала б поверненню позичальником складає 154 386,80грн (154 350,00грн (тіло кредиту) + 36,80грн (проценти за користування кредитом)). Натомість відповідачкою по кредитному договору загалом було сплачено 171 874,31грн (26,77грн + 77 848,39грн + 93 999,15грн). Тобто переплата по кредитному договору становить 17 487,51грн (171 874,31грн - 154 386,80грн), у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що відповідачка підписавши кредитний договір, засвідчила, що згодна з його умовами, а дії з користування кредитними коштами та погашення заборгованості свідчать про визнання заборгованості по кредиту та згоду з умовами кредитування, - апеляційний суд вважає необґрунтованими, безпідставними та такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення.
Банком в порушення вказаних вимог процесуального закону ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції не було надано жодного доказу на підтвердження законності нарахування заборгованості по комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку апеляційного суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог в цій частині, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.
Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк» - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 01 квітня 2025року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 17 червня 2025року.
Судді: