Справа № 420/22353/24
17 червня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Аракелян М.М.
Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
16 липня 2024 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, у якій позивач просить суд:
розглянути адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін до суду;
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області № 154950002413 від 27.06.2024 року, щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до страхового стажу періоди роботи: (з 25.05.1985 року по 31.01.1989 року в колгоспі «Правда»); (з 19.02.2000 року по 15.08.2001 року, - зазначені в трудовій книжці на ім'я ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 ).
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа розподілена на суддю Аракелян М.М.
Ухвалами суду:
від 22.07.2024 року залишено без руху;
від 19.08.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження (ст.262 КАС України); витребувано у ГУПФ України в Одеській області належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача, що стосуються предмету та підстав позову.
В обґрунтування вимог позову зазначено, що 18 червня 2024 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». У зв'язку із запровадженням постановою Правління ПФУ від 16 грудня 2020 року №25-1 змін з 01 квітня 2021 року органи Пенсійного фонду України під час розгляду поданих заяв та необхідних для призначення або перерахунку пенсій документів застосовують принцип екстериторіальності на всій території України. У зв'язку з чим, звернення було прийнято працівниками ГУ ПФУ в Чернівецькій області. У відповідь на звернення відповідач № 2 своїм рішенням від 27 червня 2024 року №154950002413 відмовив у призначенні пенсії на підставі того, що за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, на теперішній час, загальний страховий стаж склав 17 років 06 місяців 12 днів. За доданими документами до страхового стажу не враховано: період роботи з 19.02.2000 по 15.08.2001, оскільки відсутній номер наказу на звільнення. В наданому архівному витягу від 16.06.2021 № 266 відсутні відомості про звільнення з роботи. Крім того, в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня сплата внесків; період роботи в колгоспі «Правда» за 1985-1989 роки, оскільки відсутні дані про встановлення мінімумів та кількість вироблених вихододнів. За вказаним Рішенням про відмову, необхідний страховий стаж передбачений ч. 2 ст. 26 Закону України від 09.03.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить від 21 до 31 року.
30.08.2024 року ГУ ПФ України в Одеській області надав суду копії пенсійної справи ОСОБА_1
04.09.2024 року ГУ ПФ України в Одеській області подало відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, та, зокрема, зазначає, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 18.06.2024 звернувся до Головного управління із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - Головне управління Пенсійного Фонду України в Чернівецькій області, яке було уповноважене розглянути подану Позивачем заяву від 18.06.2024. Після перевірки наданих позивачем документів, Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Чернівецькій області було встановлено, що вік Позивача - 63 роки, а страховий стаж Позивача складає 17 років 06 місяців 12 днів. На підстави заяви та наданих документів Головним управління Пенсійного Фонду України в Чернівецькій області 27.06.2024 винесено Рішення № 154950002413 про відмову у призначенні пенсії позивачу. За наданими документами до страхового стажу позивача не зараховано: - період навчання з 01.09.1976 по 28.07.1979 згідно диплому НОМЕР_2 , оскільки ім'я « ОСОБА_2 » не відповідає імені в паспортних даних « ОСОБА_3 »; - період роботи в колгоспі «Правда» за 1985-1989 рр, оскільки відсутні дані про встановлений мінімум та кількість вироблених вихододнів; - період роботи з 19.02.2000 по 15.08.2001 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки відсутній номер наказу на звільнення. В наданому архівному витягу від 16.06.2021 № 266 відсутні відомості про звільнення з роботи. Крім того в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня сплата внесків. З наведеного вбачається, що у Позивача відсутнє право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058.
06.09.2024 року ГУ ПФ України в Чернівецькій області подало відзив на позов, у якому зазначили, що 18.06.2024 ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058- ІV. За принципом екстериторіальності заява про призначення пенсії ОСОБА_1 була передана на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області За результатами розгляду даної заяви, 27.06.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. При опрацюванні наданих позивачем документів по обчисленню страхового стажу для призначення пенсії за віком, органом Пенсійного фонду України розраховано стаж, який склав 17 років 6 місяців 12 днів. За доданими документами до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано: період роботи в колгоспі «Правда» за 1985-1989 років, оскільки відсутні дані про встановлений мінімум та кількість вироблених вихододнів; період роботи з 19.02.2000 по 15.08.2001 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки відсутній номер наказу на звільнення. В наданому архівному витягу від 16.06.2021 №266 відсутні відомості про звільнення з роботи. Крім того, в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня сплата внесків. Поряд з цим, до страхового стажу позивача не зараховано період навчання з 01.09.1976 по 28.07.1979 згідно диплому № НОМЕР_3 , оскільки ім'я ОСОБА_2 не відповідає імені в паспортних даних ОСОБА_3 .
Розглянувши наявні матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.42), та на дату звернення за призначенням пенсії йому виповнилося 63 роки.
18.06.2024 року ОСОБА_1 звернувся до ГУПФ України в Одеській області з заявою №1540 про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах (а.с.72).
Заява була розглянута ГУПФ України в Чернівецькій області за принципом екстериторіальності та рішенням №154950002413 від 27.06.2024 року відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком.
У рішенні №154950002413 від 27.06.2024 року зазначено (а.с.77):
Відмова про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 .
Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 18.06.2024 Вік заявника 63 роки.
Необхідний страховий стаж передбачений ч. 2 ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" становить від 21 до 31року.
Страховий стаж особи становить 17 років 6 місяців 12 днів.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу передбаченого частинами першою і другою статті 26, право на призначення пенсії за віком після досягнення 65 річного віку мають особи за наявності страхового стажу 15 років.
За доданими документами до страхового стажу не враховано:
період навчання з 01.09.1976 по 28.07.1979 згідно диплому НОМЕР_2 , оскільки ім'я ОСОБА_2 на відповідає імені в паспортних даних ОСОБА_3 ;
період роботи в колгоспі "Правда" за 1985-1989рр, оскільки відсутні дані про встановлений мінімум та кількість вироблених вихододнів;
період роботи з 19.02.2000 по 15.08.2001 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки відсутній номер наказу на звільнення. В наданому архівному витягу від 16.06.2021 №266 відсутні відомості про звільнення з роботи. Крім того, в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня сплата внесків (а.с.77).
Спір в даній справі виник у зв'язку з тим, що ГУПФ України в Чернівецькій області не зарахувало до страхового стажу позивача певні періоди.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, позивач оскаржив його до суду.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Згідно із частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.08.2010 року № 2464-VI.
Відповідно до ст.7 Законом України «Про пенсійне забезпечення» звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону здійснюється органами Пенсійного фонду України (ст.10 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).
Згідно пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), в редакції пункту 3 Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1/р/2020 (справа № 1-5/2018(746/15)), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV), працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Необхідний страховий стаж визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список№ 2), становить не менше 30 років.
Необхідний пільговий стаж на роботах з шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список № 2) становить 12 років 06 місяців.
Працівники, які мають стаж роботи з шкідливими і важкими умовами праці, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, чоловікам - на 1 рік за кожний 2 роки 6 місяців такої роботи.
За правилами ст.44 Закону №1058-ІV, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктами 17-18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
Щодо правомірності незарахування позивачу періоду роботи з 25.05.1985 року по 31.01.1989 року та з 19.02.200 року по 15.08.2001 року, суд враховує наступне.
З копії трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 :
- період роботи за записом №9 з 25.05.1985 року по 31.01.1989 року (дата заповнення трудової книжки 18.04.1979 року) судом встановлено, що позивач, зокрема, у період з 25.05.1985 року по 31.01.1989 року працював на посаді пасічник в колгоспі «Правда» (а.с.62-63);
- період роботи з 19.02.2000 року по 15.08.2001 року судом встановлено, що позивач, зокрема, у період з 19.02.2000 року по 15.08.2001 року працював на посаді завідувача гаража в «ООО» Агрофірма «Україна» (а.с.64).
В матеріалах справи міститься довідка комунальної установи «Об'єднаний трудовий архів Ширяївської селищної ради» від 16.06.2021 року № 268 видана в тому, що ОСОБА_1 дійсно працював в колгоспі «Україна», КСП«Україна», ТОВ «Агрофірма «Україна»» і ним відпрацьовано вихододнів з 1989 року по 2001 рік (а.с.57).
Згідно архівного витягу з наказу ТОВ «Агрофірма «Україна»» №2 від 19.02.2000 року виданої комунальною установою «Об'єднаний трудовий архів Ширяївської селищної ради» від 16.06.2021 року №266 зазначено про призначення ОСОБА_1 на посаду завідуючого автопарку з 19.02.2000 року (а.с.67).
Згідно копії диплома НОМЕР_2 виданого ОСОБА_1 судом встановлено, що він в 1976 році вступив та в 1979 році закінчив повний курс середнього професійно-технічного училища №4. Виданий 28.07.1979 року.
З цього приводу суд зазначає, що на час первинного заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162.
Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 Держкомпраці СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 Держкомпраці СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірного періоду роботи) питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови "Про трудові книжки робітників та службовців" при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 Постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що позивач не може нести відповідальність за правильність заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати відсутнім страховий стаж позивача за спірний період.
Така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року по справі № 687/975/17.
На дату вирішення питання призначення пенсії позивачу ГУПФ України в Чернівецькій області діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58,зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110.
Згідно п. 2.11., п. 2.12., п. 2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників: зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові, дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтв про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) із посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки, однією рискою закреслюється, наприклад колишнє прізвище, ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку.
За встановлених обставин суд робить висновок, що незарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періодів роботи, які відповідач вважає спірними, є протиправним.
Суд також враховує, що ГУПФ України в Чернівецькій області не було надано жодних пояснень та доказів на спростовування правильності та достовірності відомостей, які відображені у трудовій книжці позивача та вищезазначеній довідці, у яких міститься інформація про періоди його роботи, а також вжиття заходів для з'ясування їх достовірності.
За вищезазначених обставин рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області № 154950002413 від 27.06.2024 року є протиправним та підлягає скасуванню як необгрунтоване.
Згідно з ч.ч.1-2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу “належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах “Беєлер проти Італії» [ВП] (Веуеіег v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, “Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (ОпегуэЫэг v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, “Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, и. 72, від 8 квітня 2008 року, і “Москаль проти Польщі» (Moskal V. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах “Лелас проти Хорватії"» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і “Тошкуце та інші проти Румуни» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15) суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Суд вважає за необхідне зобов'язати ГУПФ України в Одеській області зарахувати спірні періоди роботи позивача з 25.05.1985 року по 31.01.1989 року та з 19.02.2000 року по 15.08.2001 року для обчислення його страхового стажу, а також перерахувати його страховий стаж виходячи з усіх даних його трудової книжки згідно записів, повторно розглянути заяву позивача від 18.06.2024 року та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням правової позиції та висновків суду.
При цьому суд вважає за можливе вийти за межі заявлених позовних вимог відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, оскільки це необхідно для ефективного захисту прав позивача.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем законність оскаржуваного рішення не доведена, а його доводи суд відхиляє з вищенаведених мотивів.
Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню повністю.
Позивачем сплачено судовий збір за подання даного позову у сумі 1211,20грн., ці витрати суд покладає на ГУПФ України в Чернівецькій області згідно ч.1 ст.139 КАС України, оскільки спір в суді виник внаслідок неправильних дій саме цього відповідача.
Керуючись ст. ст. 9, 139, 241-246, 250, 255, 260-262, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №154950002413 від 27.06.2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до страхового стажу періоди роботи: (з 25.05.1985 року по 31.01.1989 року в колгоспі «Правда»); (з 19.02.2000 року по 15.08.2001 року, - зазначені в трудовій книжці на ім'я ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 ) та повторно розглянути його заяву від 16.06.2024 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду з прийняттям обґрунтованого рішення.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 1211(одна тисяча двісті одинадцять)грн. 20коп.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст.293,295 КАС України, до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 40329345; адреса: Центральна площа, буд.3, м.Чернівці, Чернівецька область, 58000).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385; адреса: вул. Канатна, буд. 83,м. Одеса, Одеська область, 65012).
Суддя М.М. Аракелян