Справа № 420/12386/23
17 червня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Аракелян М.М.
розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
30 травня 2023 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій представник позивача просить суд:
розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження;
скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 10.04.2023 року № 232730015144 щодо відмови в перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахування довідки про заробітну плату від 18.11.2021 року № 340/1 починаючи з моменту звернення за перерахунком, а саме з 06.04.2023 року;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перерахувати пенсію ОСОБА_1 з урахування довідки про заробітну плату від 18.11.2021 року № 340/1 починаючи з моменту звернення за перерахунком, а саме з 06.04.2023 року.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа розподілена на суддю Аракелян М.М.
Ухвалою суду від 05.06.2023 року позовну заяву залишено без руху з підстав необхідності подання суду уточненої позовної заяви із приведеними у відповідність до ч.1 ст.5 КАС України позовними вимогами (у 2-х екземплярах) та доказами надіслання цієї заяви з додатками листом з описом вкладення відповідачу; копії заяви ОСОБА_1 від 06.04.2023 року з додатками (№4289); встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви - 7 днів з дня вручення копії даної ухвали позивачеві.
08.06.2023 року до суду через систему «Електронний суд» надійшла заява представника позивача про усунення недоліків позовної заяви, в якій зазначено, що відповідно до ухвали суду від 05.06.2023 позивачу необхідно подати до суду уточнену позовну заяву із приведеними у відповідність до п ч.1 ст.5 КАС України позовними вимогами (у 2-х екземплярах) та доказами надіслання цієї заяви з додатками листом з описом вкладення відповідачу та копії заяви ОСОБА_1 від 06.04.2023 року з додатками (№4289).
В якості додатків до заяви зазначено «копія ордеру». Уточнена позовна заява не була надана суду із заявою від 08.06.2023 року.
13.06.2023 року до суду поштою надійшла заява про усунення недоліків, підписана представником Поплавського А.В. В додатки до заяви надано уточнена позовна заява, докази її надіслання відповідачу з описом вкладення та копія заяви ОСОБА_1 від 06.04.2023 року з додатками (№4289).
Позивач просить суд:
прийняти позовну заяву до розгляду;
розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження;
скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 10.04.2023 року №232730015144 щодо відмови в перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням довідки про заробітну плату від 18.11.2021 року № 340/1 починаючи з моменту звернення за перерахунком, а саме з 06.04.2023 року;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перерахувати пенсію ОСОБА_1 з урахуванням довідки про заробітну плату від 18.11.2021 року № 340/1 починаючи з моменту звернення за перерахунком, а саме з 06.04.2023 року.
Ухвалою суду від 09.08.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін згідно ст. 262 КАС України, витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 06 квітня 2023 року позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення йому пенсії за віком та до такої заяви зокрема було долучено довідку про заробітну плату до 2000 року в районах Крайньої півночі. Однак, пенсійним органом при вирішенні питання стосовно призначення пенсії вказана довідка не була взята до уваги, оскільки не надано додаткових первинних документів, а сама довідка видана за роботу в російській федерації.
Позивач вважає, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного законодавства, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Сторона позивача вважає, що наведена підстава для неврахування при обчисленні розміру пенсії позивача його заробітної плати за період з 1987 року по 1992 року, відповідно до наданої архівної довідки про заробітну плату від 18.11.2021 року № 340/1 є безпідставною та порушує його соціальні права. Дані записи в трудовій книжці жодних виправлень, закреслень тощо, не містять, тому трудова книжка є належним та достатнім доказом для підтвердження роботи позивача з 1987 року по 1992 року.
ГУПФ України в Одеській області з позовними вимогами не погодилось та просило відмовити у задоволені позовних вимог повністю, зазначаючи, що дійсно ОСОБА_1 06 квітня 2023 року до ГУ ПФУ в Черкаській області подано заяву про призначення та перерахунок пенсії за віком та відповідно така заява за принципом екстериторіальності була розподілена для розгляду ГУ ПФУ в Одеській області.
Поряд з цим, відповідач визнає, що до поданої заяви про призначення пенсії позивач надав довідку видану архівом “Нюрбинский район»РС(Я) від 18.11.2021 № 340/1.
, ? ? “ » (), . , 24.02.2022, , 10.04.2023 232730015144 ? .
На підставі вищевикладеного пенсійний орган вважає, що заявлені вимоги є безпідставними та необґрунтованими, тому у їх задоволені слід відмовити повністю.
29.06.2023 року відповідач подав суду копії матеріалів пенсійної справи позивача.
Інших процесуальних заяв по суті спору, які визначені статтею 159 КАС України від сторін до суду не надходило.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, які мають значення для вирішення спору, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області та отримує пенсію за віком.
06 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (Оболонський район) із заявою №4289 про перерахунок пенсії з підстави зміну періоду 60 місяців до 01.07.2000 року. До вказаної заяви було долучено наступні документи: паспорт, довідку про заробітну плату за період страхового стажу до 01.07.2000 року; документ про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
10 квітня 2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення № 232730015144 про відмову в перерахунку пенсії з тієї підстави, що долучена довідка про заробітну плату від 18.11.2021 року №340/1 потребує підтвердження первинними документами; копії первинних документів, на підставі яких довідка була видана, надано не було.
12 квітня 2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві позивача листом №2600-0208-8/71618 проінформовано, що з огляду на те, що ОСОБА_1 в установленому порядку копії первинних документів, на підставі яких складена довідка № 340/1 від 18.11.2021 року, не надано, то ГУ ПФУ в Одеській області прийнято рішення про відмову в здійсненні перерахунку пенсії до моменту підтвердження вищевказаної довідки.
Не погоджуючись із рішенням відповідача про відмову в перерахунку пенсії, вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1058-IV застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Частинами першою та другою статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно із абзацом першим частини першої статті 40 Закону №1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Абзацом п'ятим частини першої статті 40 Закону №1058-IV встановлено, що заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Частиною першою статті 44 Закону №1058-IV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1).
Перелік документів, що додаються до заяви про призначення, перерахунок та поновлення виплати пенсії визначений розділом 2 Порядку №22-1.
Відповідно до абзаців першого та другого підпункту 3 пункту 2.1 Порядку №22-1 для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу; за бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
Згідно із абзацами першим та другим пункту 2.10 Порядку №22-1 довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працювала, зокрема, особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.
У випадках, коли архівні установи не мають можливості видати довідку за встановленою формою з розшифровкою виплачених сум за видами заробітку, вони можуть видавати довідки, що відповідають даним, наявним в архівних фондах, без додержання цієї форми.
Пунктами 1 та 2 частини першої статті 64 Закону №1058-IV встановлено, що виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право зокрема отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - підприємців відомості, пов'язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України; проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати.
Пунктом 4.7 Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії встановлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що органи Пенсійного фонду України здійснюють призначення та перерахунок пенсії саме на підставі тих документів, які надані заявником до органу, що здійснює призначає пенсію та вимагають всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся із заявою про перерахунок пенсії за віком та додав зокрема довідку про заробітну плату видану архівом “Нюрбинский район»РС(Я) від 18.11.2021 року № 340/1.
Вказаною довідкою та наявними відомостями у трудовій книжці позивача № НОМЕР_1 підтверджено, що ОСОБА_1 дійсно працював в Нюрбінському об'єднаному авіазагоні Якутського управління цивільної авіації з 1987 року по 1992 рік.
У цій довідці зазначені суми заробітної плати, періоди роботи, а також є посилання на те, що довідка видана на підставі відповідних первинних документів, які наявні в архіві. При цьому у довідці також зазначено, що в особистих рахунках за вказані періоди інші працівники з прізвищем та ініціалами « ОСОБА_1 » не значиться.
Однак, відповідачем не взято до уваги вищевказану довідку про заробітну плату від від 18.11.2021 № 340/1, оскільки позивачем не надано первинних документів та як стверджує відповідач перевірити достовірність вказаний відомостей ? ?, ? ? 24.02.2022 .
Разом з тим, на думку суду, сам факт неможливості Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перевірку відповідності відомостей щодо заробітної плати позивача наданим документам, не є підставою для відмови у врахуванні заробітної плати, зазначеної в довідці про заробітну плату від 18.11.2021 № 340/1, виданої архівом “Нюрбинский район» РС(Я).
Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2020 року у справі №291/99/17 зазначив, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що неврахування наданої позивачем довідки про заробітну плату є порушенням конституційних прав позивача на отримання належного пенсійного забезпечення. Відтак наявні правові підстави для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 10.04.2023 року №232730015144 щодо відмови в перерахунку пенсії, оскільки зазначена підстава для неврахування пенсійним органом наданої довідки про заробітну плату є необґрунтованою.
Що ж стосується доводів відповідача про розірвання дипломатичних відносин Держави Україна з російською федерацією з 24.02.2022 року, то суд зазначає наступне.
Так, з матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем не взято до уваги довідку про заробітну плату позивача за період з 1987 року по 1992 рік та як на підставу законності таких дій відповідач покликається на те, що з 24.02.2022 року між Україною та російською федерацією припиненні дипломатичні відносини.
Частиною другою статті 4 Закону №1058-IV передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Російська Федерація (далі - Угода від 13.03.1992).
Так, відповідно до вимог статті 1 Угоди Про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та російською федерацією та відповідно, була обов'язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Статтею 7 Угоди від 14 січня 1993 року визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і обчисленні її розміру. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Також суд зазначає, що рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 № 01-1/2-07 визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.
Таким чином, під час вирішення питання як щодо врахування трудового стажу, набутого позивачем на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, в тому числі на території Російської Федерації, так і щодо врахування розміру заробітку при обрахунку розміру пенсії, пенсійний орган повинен зважати також на вимоги міжнародного законодавства, яке зобов'язує суб'єкта владних повноважень приймати до уваги надані документи, в тому числі й довідки про заробітну плату, видані на території іноземних держав (у даному випадку - Російської Федерації), при визначенні питання пенсійного забезпечення особи.
Крім того, суд зазначає, що Україна та російська федерація залишалися учасниками іншого міжнародного договору, а саме Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року,
Зазначена Конвенція передбачає проставлення апостиля, якщо угода між двома чи декількома договірними державами не відміняють чи не спрощують дану формальну процедуру або не звільняють сам документ від легалізації (ст. 2, 3 цієї Конвенції).
Вказана Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.
Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються:
a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця;
b) адміністративні документи;
c) нотаріальні акти;
d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.
Враховуючи зазначене вище, як на момент отримання довідки, так і станом на дату прийняття оскаржуваного рішення між державами Україна та російська федерація діяла Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, відповідно до статті 13 якої документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення.
Водночас, 01 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України №2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (далі Закон №2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР(Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162).
29 листопада 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі Постанова №1328), яка набрала чинності 02.12.2022 якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.99 року щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України,стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення,стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів,водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
За статтею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Таким чином, положення Закону №2783-IX підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто з 23.12.2022 року, а положення Постанови №1328 з 02.12.2022.
Отже, оскільки позивач фактично працював у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у відповідача не було підстав надавати відмову у врахуванні довідки про розмір заробітної плати лише з тієї підстави, що наразі між двома державами дипломатичні відносини припинені повністю.
Тому, суд приходить висновку, що законних правових підстав у даному випадку для неврахування ГУ ПФУ в Одеській області довідки від 18.11.2021 № 340/1, виданої архівом “Нюрбинский район» РС(Я) від 18.11.2021 року для перерахунку пенсії позивача не було. З огляду на це, доводи відповідача щодо припинення дипломатичних відносин у даному випадку судом відхиляються за необґрунтованістю з вищенаведених мотивів.
Враховуючи те, що інших підстав для відмови у перерахунку пенсії за віком пенсійний орган в оскаржуваному рішенні не навів, то таке рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню з тих підстав, що зазначені в ньому причини не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. При цьому, на думку суду з урахуванням наявного правового регулювання, відповідач помилково наполягав на тому, що у даному випадку позивач повинен був надати додатково первинні документи, оскільки із змісту поданої довідки вбачається підстава її видачі з посиланням на номера первинних документів.
Стосовно позовних вимог позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області перерахувати пенсію з урахування довідки про заробітну плату від 18.11.2021 року № 340/1 з 06 квітня 2023 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 58 Закону №1058-IV, пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
В той же час, згідно з підпунктом 8 пункту 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 за №28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
З аналізу наведеного вбачається, що на даний час Головні управління ПФУ відповідно до покладених на них завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Так, питання призначення (перерахунок) пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
За таких обставин адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Водночас суд враховує, що відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (пункт 64 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 (заява № 40450/04).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (пункт 95 рішення ЄСПЛ у справі «Аксой проти Туреччини» від 18.12.1996 (заява № 21987/93).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (пункт 101 рішення ЄСПЛ у справі «Джорджевич проти Хорватії» від 24.07.2012 (заява № 41526/10); пункти 36-40 рішення ЄСПЛ у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» від 06.11.1980 (заява № 7654/76). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 № 13-рп/2011).
Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Отже, рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, враховуючи, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято протиправне рішення про відмову в перерахунку пенсії за зверненням позивача, позов підлягає задоволенню повністю.
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем законність оскаржуваного рішення не доведена, а його доводи суд відхиляє з вищенаведених мотивів.
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн., який з урахуванням вимог ч.1 ст.139 КАС України підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Одеській області.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 260, 262, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 10.04.2023 року №232730015144 щодо відмови в перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням довідки про заробітну плату від 18.11.2021 року №340/1, починаючи з моменту звернення за перерахунком, а саме з 06.04.2023 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перерахувати пенсію ОСОБА_1 з урахуванням довідки про заробітну плату від 18.11.2021 року №340/1, починаючи з моменту звернення за перерахунком, а саме з 06.04.2023 року.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073(одна тисяча сімдесят три)грн. 60коп.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. ст. 293,295 КАС України, до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ: 20987385; адреса: вул. Канатна, буд.83, м. Одеса, 65012).
Суддя М.М. Аракелян