про відмову в забезпеченні позову
17 червня 2025 року 320/15233/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві заяву ТОВ «РАДА» про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ТОВ «РАДА» до ГУ Держпродспоживслужби в місті Києві про визнання протиправною та скасування постанови,-
До Київського окружного адміністративного суду звернулося ТОВ «РАДА» з позовом, у якому просить визнати протиправним та скасувати постанову Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві від 18.02.2025 № 5/4833 про накладення штрафу за порушення законодавства про захист прав споживачів, якою застосовано до Товариства з обмеженою відповідальністю «РАДА» штраф у розмірі 29616,36 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.04.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Представником позивача подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій він просить:
-зупинити стягнення на підставі постанови Головного управління Держпродспоживслужби в м.Києві від 18.02.2025 №5/4833 про стягнення з ТОВ «РАДА» штрафу за порушення законодавства про захист прав споживачів в розмірі 29616,36 грн до набрання законної сили рішенням суду у справі № 320/15233/25;
-заборонити Дарницькому відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) до набрання законної сили рішенням суду у справі № 320/15233/25, вчиняти будь-які дії щодо стягнення з ТОВ «РАДА» штрафу за порушення законодавства про захист прав споживачів в розмірі 29616,36 грн на підставі постанови Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві від 18.02.2025 №5/4833
На обґрунтування заяви заявник зазначив, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить ефективний захист порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, оскільки у разі задоволення позову про скасування постанови, щоб повернути стягнутий на підставі оскаржуваної постанови штраф позивачу потрібно буде звертатися з окремими позовами до суду, витрачати час, нести додаткові витрати, що в такому випадку виключить дотримання принципу ефективності судового захисту.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.1 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
За правилами ч.2 ст.150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
- очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову (ч.4 ст.150 КАС України).
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано ст.ст. 150-158 КАС, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі. Наявність такого інституту є однією з гарантій виконання рішення адміністративного суду і спрямовані на забезпечення принципу обов'язковості судових рішень.
Як вже зазначалося, підстави для забезпечення позову визначені в ч. 1 ст. 150 КАС України.
Ці підстави є оціночними, тому необґрунтоване вжиття таких заходів може призвести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
При розгляді та вирішенні даної заяви про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення; імовірності виникнення утруднень для виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; наявності зв'язку із вжиттям заходів запобігти порушенню прав та інтересів інших осіб, в тому числі, й осіб, які не приймають участь у розгляді справи.
Отже, у випадку звернення сторони із вимогою про забезпечення позову заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою заявою.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 152 КАС України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується необхідність застосування певного заходу забезпечення позову.
Проте, заявником не надано доказів існування, до ухвалення рішення в даній адміністративній справі, очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам.
Крім того, звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, заявник обґрунтував необхідність застосування таких заходів тим, що примусове стягнення штрафу в порядку виконавчого провадження може призвести до завдання шкоди правам, інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а для відновлення порушених прав позивачу необхідно буде докласти зусиль, часу та витрат.
Поряд з цим п. 1 ч. 1 ст. 26 ЗУ “Про виконавче провадження» передбачено, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України “Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів:
1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;
1-1) судові накази;
2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;
3) виконавчих написів нотаріусів;
3-1) спеціальної виписки з Реєстру аграрних нот, що генерується за допомогою програмно-технічних засобів Реєстру аграрних нот виключно для звернення стягнення за аграрною нотою;
4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;
5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди;
6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
7) рішень інших державних органів, рішень (актів) Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами;
8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України;
9) рішень (постанов) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень;
10) рішень Органу суспільного нагляду за аудиторською діяльністю або Аудиторської палати України, які законом визнані виконавчими документами;
11) рішень Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про застосування заходів реагування у вигляді штрафу.
Так, у постанові Верховного Суду від 20 серпня 2019 року у справі № 200/3887/19-а не підтримано висновок судів про забезпечення позову, з тих мотивів, що державний виконавець, здійснюючи примусове виконання відповідного виконавчого документа, уповноважений накладати арешт на кошти та/або майно боржника лише у межах суми стягнення. Решта ж коштів та інших матеріальних активів залишається у вільному розпорядженні боржника, який за їх рахунок може безперешкодно провадити свою господарську діяльність, забезпечувати виконання своїх договірних та інших зобов'язань, виплачувати заробітну плату тощо.
Колегія суддів у вказаній справі застосувала підхід, за якого при вирішенні подібних заяв необхідним є надання відомостей щодо поточних фінансових показників суб'єкта господарювання, обсягу оборотних коштів (активів), розміру грошових коштів, розміщених, в тому числі на банківських рахунках, інформацію про наявність або відсутність інших активів тощо.
В контексті цього, суди повинні перевіряти, чи володів заявник фінансовими можливостями, з урахуванням сум штрафів, визначених у спірних постановах, достатніми для нормального функціонування і здійснення діяльності.
Суду не надано підтверджень на обґрунтування припущень, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав.
Заявник не підтвердив належними доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Звертаючись із заявою про забезпечення позову, суду не наведено доводи та обставини, які б слугували підставою для застосування заходів забезпечення позову.
З аналізу наведених процесуальних норм слідує, що підстави забезпечення позову, передбачені ч. 2 ст. 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти.
До заяви про забезпечення позову не було додано документів на підтвердження майнового стану позивача.
Судом враховано те, що незабезпечення даного позову жодним чином не вплине на можливість ефективного захисту або поновлення позивачем порушених чи оспорюваних прав або інтересів, оскільки заявник не позбавлений можливості порушувати питання про відстрочення або розстрочення їх виконання в порядку, передбаченому статтею 33 Закону №1404-VIII, а в разі задоволення позову звертатись за поверненням сплачених ним (стягнутих з нього) коштів з Державного бюджету України згідно законодавства, зокрема, відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за №1650/24182.
До того ж, згідно з вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Однак, заявником не надано доказів на підтвердження того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що заява про забезпечення адміністративного позову задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 150-157, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
У задоволенні заяви ТОВ «ТОВ «РАДА» про забезпечення позову відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Лапій С.М.