10 червня 2025 рокум. Ужгород№ 260/1249/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гебеш С.А.
при секретарі судових засідань - Романець Е.М.
та осіб, які беруть участь у справі:
позивач - не з'явилася;
представник позивача - не з'явився;
представник відповідача - Павлище М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області про визнання рішення протиправним та його скасування, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 в особі представника Поковби Василя Васильовича звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, а саме: визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області у призначенні пенсії за віком, зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу не зарахований період роботи у Тячівському відділенні акціонерного агропромислового банку "Україна" у період з 03.07.1989 року по 31.08.1997 року та призначити пенсію за віком.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що 18.11.2024 року ОСОБА_1 у віці 63 роки звернулася в Тячівський сервісний центр Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії та на підтвердження страхового стажу надала визначені Порядком подання та оформлення документи для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1 всі необхідні документи. Однак Головне управління Пенсійного Фонду відмовило у призначенні пенсії, вказавши на те, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 03.07.1989 року по 31.08.1997 року, у зв'язку з тим, що прізвище заявниці не відповідає паспортним даним, а саме - ОСОБА_2 .
Головне управління Пенсійного Фонду України в Івано-Франківській області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечило та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, як безпідставних. Вказує на те, що на підтвердження страхового стажу позивачка додала до заяви про призначення пенсії довідку від 12.11.2024 року, в якій прізвище позивачки не відповідає паспортним даним.
Головне управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області подало до суду відзив на позов, в якому проти заявлених позовних вимог заперечило та просило у задоволенні позову відмовити, аргументуючи безпідставністю такого. Зокрема, зазначено, що в результаті розгляду документів, додатних до заяви до страхового стажу позивачки не зараховано періоди трудової діяльності з 03.07.1989 року по 31.08.1997 року згідно довідки №07-04/818 від 12.11.2024 року, оскільки зазначене прізвище " ОСОБА_3 " не відповідає паспортним даним " ОСОБА_3 ".
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.04.2025 року витребувано у позивачки належної якості завірені копії паспорту та РНОКПП, а також трудової книжки.
На виконання вимог вказаної ухвали представник позивача подав у судовому засіданні витребувані документи та надав суду для огляду оригінал трудової книжки позивачки.
04.06.2025 року представник позивача подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, в частині щодо періоду стажу, який підлягає зарахуванню, а саме просить суд зарахувати стаж з 03.07.1989 року по 31.03.1997 року.
Будучи належним чином повідомленим про день, час та місце проведення судового засідання, представник позивача та представник Головного управління Пенсійного Фонду України в Івано-Франківській області у судове засідання не з'явилися, однак подали до суду клопотання про розгляд справи без їх участі.
Представник Головного управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області у судовому засіданні проти позову заперечив та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, як безпідставних.
Дослідивши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши представника відповідача 2, розглянувши доводи сторін, наведені ними в письмових заявах, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
18.11.2024 року ОСОБА_1 звернулася в Тячівський сервісний центр Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та на підтвердження страхового стажу надала визначені Порядком подання та оформлення документи для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-і всі необхідні документи.
За принципом екстериторіальності заява про призначення пенсії позивачки була розглянута Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Івано-Франківській області.
За наслідками розгляду заяви про призначення пенсії, Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Івано-Франківській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії.
Із вказаного рішення вбачається, що за результатами розгляду документів, додатних документів, до страхового стажу не зараховано період роботи з 03.07.1989 року по 31.03.1997 року згідно довідки №07-04/818 від 12.11.2024 року, оскільки прізвище заявниці не відповідає паспортним даним, а саме ОСОБА_2 .
Вважаючи рішення протиправним та таким, що порушує її права на соціальний захист, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Рішення відповідача як суб'єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягає оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Згідно з абзацами 2-13 частини першої статті 26 Закону №1058-ІV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу : з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; зі січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
За положеннями частини другої статті 26 Закону №1058-ІV страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року (частина третя статті 26 Закону №1058-ІV).
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 25.11.2024 №072350011840 на день подання заяви про призначення пенсії вік позивачки становить 63 роки.
Із розрахунку стажу позивачки вбачається, що її страховий стаж становить 14 років 01 місяць 29 днів.
За результатами розгляду документів, до страхового стажу позивачки не зараховано період її роботи з 03.07.1989 року по 31.03.1997 року згідно довідки №07-04/818 від 12.11.2024 року, оскільки прізвище заявниці не відповідає паспортним даним.
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), а саме, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За змістом положень статті 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці орган Пенсійного фонду вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.
Як вбачається із трудової книжки серії НОМЕР_1 від 29.08.1976 ОСОБА_1 працювала у період з 03.07.1989 року по 31.03.1997 року в Тячівському відділенні акціонерного агропромислового банку "Україна" (а.с. 71).
При цьому, вказані записи є належними та допустимим доказами для підтвердження її трудового стажу, що додатково підтверджено архівною довідкою від 12.11.2024 року №818.
Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу позивачки буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Відповідачі в свою чергу не надали суду доказів того, що в трудовій книжці позивачки містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Разом з тим, трудова книжка позивачки містить усі необхідні записи про роботу за спірний період і на переконання суду є достатнім підтвердженням права на зарахування періоду її роботи з 03.07.1989 року по 31.03.1997 року в Тячівському відділенні акціонерного агропромислового банку "Україна" до страхового стажу.
За наведених обставин та правового регулювання, суд вважає, що відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області безпідставно не зарахувало позивачці період її роботи з 03.07.1989 року по 31.03.1997 року в Тячівському відділенні акціонерного агропромислового банку "Україна" до страхового стажу на підставі записів трудової книжки НОМЕР_1 від 29.08.1976 року.
Саме питання відмови в зарахуванні конкретного періоду роботи, до страхового стажу позивача, було спірним під час призначення пенсії позивачу, та оскаржується позивачем.
Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 25.11.2024 №072350011840 про відмову у призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.
Також з метою належного та ефективного відновлення порушеного права позивача, слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи з 03.07.1989 року по 31.03.1997 року в Тячівському відділенні акціонерного агропромислового банку "Україна" на підставі записів трудової книжки НОМЕР_1 від 29.08.1976 року.
В цій частині позовні вимоги підлягають до задоволення.
Щодо позовної вимоги зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, то судом враховано наступне.
Призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України.
Відповідно до частини першої статті 58 Закону №1058-IV, пенсійний фонд є органом, який, зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій.
Так, питання призначення і виплати пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Суд зазначає, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру. Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб'єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення. Тобто нарахування та виплата пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. У такому випадку, суд може лише зобов'язати пенсійний орган повторно розглянути заяву про призначення пенсії.
Відтак, позов в цій частині позовних вимог задоволенню не підлягає.
Згідно з приписами частини першої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Фактично суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо обраний позивачем спосіб захисту є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів або якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Таким чином суд вважає за необхідне, застосовуючи частину другу статті 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області повторно розглянути подану позивачем заяву про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та прийняти відповідне рішення.
Суд зауважує, що належним відповідачем за позовними вимогами позивача є Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії від 18.11.2024 року та прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії, яке є предметом спору у справі, що розглядається.
Отже, саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області суд покладає обов'язок зарахувати вказані вище періоди до страхового стажу позивачки та повторно розглянути заяву про призначення пенсії.
В даному випадку для встановлення належного відповідача визначальним є те, структурний підрозділ якого пенсійного органу розглядав заяву позивачки про призначення пенсії від 18.11.2024 та прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії, яке визнано судом протиправним і скасовано.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, сума судового збору сплачена позивачем при поданні позовної заяви підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань саме відповідача 2.
Керуючись статтями 6, 9, 72-76, 242 -246, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області про визнання рішення протиправним та його скасування, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Івано-Франківській області від 24 листопада 2024 року № 072350011840.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ: 20221088) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) період її роботи з 03.07.1989 року по 31.03.1997 року у Тячівському відділенні акціонерного агропромислового банку "Україна".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ: 20221088) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) про призначення пенсії від 18 листопада 2024 року, з врахуванням періоду роботи з 03.07.1989 року по 31.03.1997 року у Тячівському відділенні акціонерного агропромислового банку "Україна" та з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного Фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ: 20221088) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 1937,92 грн. (одна тисяча дев'ятсот тридцять сім гривень дев'яносто сім копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 16.06.2024 року
СуддяС.А. Гебеш