18 червня 2025 р.Справа № 160/17389/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник Сергій Володимирович, перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 до Кам'янської міської ради в особі Відділу формування та ведення реєстру територіальної громади міста Кам'янської міської ради, треті особи без самостійних вимог на предмет спору - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Кам'янської міської ради в особі служби у справах дітей Кам'янської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в реєстрації місця проживання малолітньої дитини, визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
13.06.2025 року (11.06.2025 року направлено засобами поштового зв'язку) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 до Кам'янської міської ради в особі Відділу формування та ведення реєстру територіальної громади міста Кам'янської міської ради, треті особи без самостійних вимог на предмет спору - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Кам'янської міської ради в особі служби у справах дітей Кам'янської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення №3329 від 21.05.2025 року відділу формування та ведення реєстру територіальної громади міста Кам'янської міської ради про відмову в реєстрації місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за фактичним її місцем проживання та місцем реєстрації її матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у квартирі АДРЕСА_1 ;
- визнати протиправними дії суб'єкта владних повноважень - відділу формування та ведення реєстру територіальної громади міста Кам'янської міської ради щодо відмови в реєстрації місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за фактичним її місцем проживання та місцем реєстрації її матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у квартирі АДРЕСА_1 , а також вимагання надати письмовий дозвіл іпотекодержателя для реєстрації дитини у квартирі за місцем реєстрації її матері;
- зобов'язати Кам'янську міську раду в особі відділу формування та ведення реєстру територіальної громади міста Кам'янської міської ради здійснити реєстраційні дії щодо реєстрації місця проживання малолітньої дитини та зареєструвати місце проживання малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за місцем фактичного проживання дитини та місцем реєстрації її матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у квартирі АДРЕСА_1 .
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2025 року зазначена вище справа розподілена та передана судді Пруднику С.В.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Вирішуючи питання про відкриття чи відмову у відкритті провадження у справі, суд зазначає наступне.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.
За ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
При цьому, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати з публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.
Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 червня 2018 року (справа № 819/362/16), публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року (справа № 826/27224/15) під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
В той же час, вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено ч. 2 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме справи: що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства; про накладення адміністративних стягнень; щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.
Визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) може бути способом захисту цивільних прав та інтересів.
Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та сімейних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у приватноправових правовідносинах, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи особистого немайнового інтересу учасника таких відносин. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Отже, до справ адміністративної юрисдикції належать публічно-правові спори, які виникають, зокрема, з приводу виконання чи невиконання органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою чи службовою особою або іншим суб'єктом публічно-владних управлінських функцій і не обумовлені порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що спірні правовідносини виникли внаслідок відмови Відділу формування та ведення реєстру територіальної громади міста Кам'янської міської ради в реєстрації місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за фактичним її місцем проживання та місцем реєстрації її матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у квартирі АДРЕСА_1 .
Відмова вмотивована тим, що за інформацією, наявною в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, житло за адресою: АДРЕСА_2 , куди позивач ОСОБА_1 бажає зареєструвати місце проживання своєї дитини, перебуває в іпотеці.
Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання" від 11.12.2003 №1382-IV (надалі - Закон №1382-IV), відповідно до Конституції України, регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.
Відповідно до статті 2 Закону №1382-IV, громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
У статті 3 Закону №1382-IV визначено, що місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону №1382-IV, вільний вибір місця проживання обмежується щодо осіб, які не досягли 14-річного віку.
01.12.2021 набув чинності Закон України від 05.11.2021 №1871-IX "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" (далі - Закон №1871-IX), яким урегульовані відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, встановлює порядок надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг.
За змістом статті 2 Закону №1871-IX, декларування місця проживання особи - повідомлення особою органу реєстрації адреси свого місця проживання шляхом надання декларації про місце проживання в електронній формі з використанням Єдиного державного веб порталу електронних послуг з подальшим внесенням такої інформації до реєстру територіальної громади; реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.
За статтею 3 Закону №1871-IX, декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою: 1) створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом; 2) ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою; 3) використання знеособлених даних реєстрів територіальних громад для обґрунтованого розроблення органами державної влади та органами місцевого самоврядування програм економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць, визначення правомочності зборів жителів територіальної громади, для статистичних, наукових та інших потреб у визначених законом та актами Кабінету Міністрів України випадках.
У силу частини шостої статті 5 Закону №1871-IX, реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за заявою такої особи, поданою в паперовій формі до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг, за адресою житла будь-якої форми власності.
За змістом частини 3 статті 9 Закону №1871-IX, у разі перебування житла в іпотеці, довірчій власності як способу забезпечення виконання зобов'язань для реєстрації місця проживання (перебування) подається письмова згода відповідного іпотекодержателя або довірчого власника.
Відповідно до п. 41 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 року №265 "Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад", посадова особа органу реєстрації з метою перевірки належності особі, що подала заяву для реєстрації місця проживання (перебування), відповідного житла на праві власності чи належності власнику (співвласникам), що надали згоду особі для реєстрації місця проживання (перебування), відповідного житла на праві власності, а також з метою перевірки перебування такого житла в іпотеці або довірчій власності як способу забезпечення виконання зобов'язань використовує відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідно до Порядку доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (Офіційний вісник України, 2016 р., № 2, ст. 108; 2018 р., № 52, ст. 1827).Не погоджуючись із діями Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про зняття з реєстрації місця проживання малолітніх дітей, позивач звернувся з цим позовом до суду.
В свою чергу, згідно із пп. 1 п. 87 орган реєстрації відмовляє в декларуванні/реєстрації місця проживання (перебування), знятті із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі, коли: у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про обтяження щодо житла, яке особа декларує або реєструє як місце проживання (перебування), що стосуються заборони декларування/реєстрації місця проживання (перебування) у такому житлі, або перебування житла в іпотеці, довірчій власності як способу забезпечення виконання зобов'язань (у разі відсутності письмової згоди відповідного іпотекодержателя або довірчого власника на декларування/реєстрацію місця проживання)
Суд звертає увагу, що предметом спірних правовідносин є житлові права позивача та його родини.
У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов'язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача.
Така правова позиція була неодноразово висловлена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 16 травня 2018 року (справа № 337/2535/2017), від 10 квітня 2019 року (справа № 826/3620/17), від 04 грудня 2019 року (справа №820/212/18), від 19 лютого 2020 року (справа №161/20662/18), у яких дійшла висновку, що позовні вимоги про визнання незаконною та скасування (зняття) з реєстрації місця проживання не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Також, суд звертає увагу на постанову Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №522/20762/19, позовні вимоги у якій стосувалися визнання протиправними дій Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, скасування рішення про зняття з реєстрації місця проживання та були розглянуті в порядку цивільного судочинства.
У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року по справі № 640/549/21 зазначено, що - враховуючи, що предметом спірних правовідносин є рішення Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 17 липня 2020 року про відмову позивачу в реєстрації місця проживання та зобов'язання зареєструвати місце її проживання цей позов подано на поновлення права позивача у сфері житлових відносин і він має приватноправовий характер.
З аналізу позовної заяви та доданих до неї документів, можна зробити висновок що спір стосується права користування житловим приміщенням, відповідно має приватноправовий характер.
Вищевказані правові висновки висловлені в постанові Верховного Суду від 27 липня 2023 року по справі № 420/13945/22.
Отже спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів ». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Таким чином, враховуючи вищезазначене та беручи до уваги суть спірних правовідносин, їх суб'єктний склад, суд дійшов висновку, що дані позовні вимоги не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, а розгляд даного спору віднесений до цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Виходячи із вищенаведеного суд приходить до висновку, що на спірні правовідносини не поширюється юрисдикція адміністративних судів, даний спір належить розглядати за правилами цивільного судочинства, а тому у відкритті провадження слід відмовити.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження у справі та роз'яснити позивачу, що даний спір підлягає розгляду місцевим загальним судом за правилами цивільного судочинства.
Керуючись ст. ст. 2, 19, 170, 171, 243, 248, 256, 293 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
У відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 до Кам'янської міської ради в особі Відділу формування та ведення реєстру територіальної громади міста Кам'янської міської ради, треті особи без самостійних вимог на предмет спору - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Кам'янської міської ради в особі служби у справах дітей Кам'янської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в реєстрації місця проживання малолітньої дитини, визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що розгляд такої справи віднесено до компетенції суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.
Копію ухвали разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у строки встановлені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник