16 червня 2025 рокуСправа №160/10071/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся через систему "Електронний суд" до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску від 14.02.2025 року № Ф-12916-53 У в сумі 37 788,74 грн.;
- зобов'язати відповідача внести зміни в інтегровану картку платника податків виключивши суму заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 37 788,74 грн., нарахованих згідно із вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2025 року №Ф-12916-53У.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що він з 2001 року був зареєстрований фізичною особою-підприємцем в Єдиному державному реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та в 2003 - 2004 роках припинив господарську діяльність. 06.02.2020 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 року № Ф-12916-5364У в сумі 21 030,90 грн., від 05.11.2019 року №Ф-12916-53/64У в сумі 5 508,36 грн., від 16.11.2020 року № Ф-12916-53/64У в сумі 6295,30 грн. Не погоджуючись із вказаними вимогами, він звернувся до суду щодо їх оскарження. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.07.2021 року у справі №160/7961/21 позов задоволено, визнано протиправними та скасовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 року № Ф-12916-5364У, від 05.11.2019 року №Ф-12916-53/64У, від 16.11.2020 року № Ф-12916-53/64У. Разом з тим, 14.02.2025 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області повторно прийнято вимогу про сплату боргу по ЄСВ за 2017 - 2020 роки. На його думку, оскаржувана вимога є повним повторенням скасованих вимог, що й стало підставою для звернення до суду з позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 року було прийнято позову заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На виконання вимог ухвали суду, 29.04.2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що за даними інформаційної системи податкового органу, ОСОБА_1 перебував на обліку в Дніпровській ДПІ, Головного управління ДПС у Дніпропетровській області з 28.09.2001 року по 20.05.2021 року як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування та відповідно до ч.1 ст.4 Закону №2464-VI є платником єдиного внеску. Запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців по ФОП ОСОБА_1 внесено 20.05.2021 року. Стан платника 11 - припинено. Станом на 21.04.2025 року в інтегрованій картці платника заборгованість з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування по коду бюджетної класифікації 71040000 «Єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність» ФОП ОСОБА_1 складає 37 788,74 грн. Звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за період 2015 - 2021 роки надано 20.05.2021 року із зазначенням суми нарахованого єдиного внеску - 0 грн. У зв'язку з несплатою заборгованості та на виконання п.5 роз.VI Інструкції № 449, сформовано узгоджену вимогу від 14.02.2025 р. № Ф-12916-53/У на суму боргу (недоїмки) у розмірі 37 788,74 грн. та направлено до Самарського ВДВС у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління МЮ (м.Одеса), на підставі якої 28.03.2025 року відкрито виконавче провадження №77647388, а тому відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити у повністю.
До суду 05.05.2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві, та зазначено, що з 2004 року податковим органом не проводилося жодної перевірки щодо здійснення ним підприємницької діяльності, що також було встановлено рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.07.2021 р. у справі № 160/7961/21. Таким чином, той факт, що він залишався на обліку в податкових органах як платник єдиного внеску є помилкою. Враховуючи, що весь час він працював і сплачував страхові внески, то нарахування відповідачем ЄСВ ще на підставі даних автоматизованого обліку є надмірним тягарем для останнього.
Ухвалою суду від 13.05.2025 року задоволено клопотання відповідача про витребування доказів по адміністративній справі №160/10071/25. Витребувано від позивача належним чином завірену довідку ОК-5 за період з 01.01.2017 р. по 01.01.2020 р.
20.05.2025 року від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи довідки форми ОК-5 сформовану 15.05.2025 р., та довідки форми ОК-7 сформовану 08.04.2021 р.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві та відповіді на відзив, позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував на обліку в Дніпровській ДПІ, Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, як фізична особа - підприємець з 28.09.2001 р. по 20.05.2021 р.
Головне управління ДПС у Дніпропетровській області прийняло вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12916-53У від 14.02.2025 року, якою встановлено суму заборгованості зі сплати єдиного внеску у сумі 37 788,74 грн.
Так, станом на момент формування спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-12916-53У від 14.02.2025 року, згідно із даними інформаційної системи орану доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків відображено наступні не сплачені нарахування:
- за 2017 рік у сумі 8 448 грн., граничний строк сплати до 09.02.2018 року;
- I квартал 2018 року у сумі 2 457,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2018 року;
- II квартал 2018 року у сумі 2 457,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2018 року;
- III квартал 2018 року у сумі 2 457,18 грн., граничний строк сплати до 19.10.2018 року;
- IV квартал 2018 року у сумі 2 457,18 грн., граничний строк сплати до 19.01.2019 року;
- I квартал 2019 року у сумі 2 754,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2019 року;
- II квартал 2019 року у сумі 2 754,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2019 року;
- III квартал 2019 року у сумі 2 754,18 грн., граничний строк сплати до 19.10.2019 року;
- IV квартал 2019 року у сумі 2 754,18 грн, граничний строк сплати до 20.01.2020 року;
- I квартал 2020 року (січень - лютий) складає 2 078,12 грн.;
- II квартал 2020 року (червень) у сумі 1 039,06 грн., граничний строк сплати до 20.07.2020 року;
- III квартал 2020 року у сумі 3 178,12 грн., граничний строк сплати до 19.10.2020 року;
- IV квартал 2020 року (жовтень-листопад ) у сумі 2 200 грн., граничний строк сплати до 19.01.2021 року.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Як зазначено в ч.4 ст.4 Закону № 2464-VI, особи, зазначені в пунктах 4 та 5-1 частини 1 цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З урахуванням змін, внесених до даної норми Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 року №2148-VIII (набрав чинності 11.01.2017 р.), Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» від 13.05.2020 року №592-IX (набрав чинності з 01.01.2021 р.), положення частини 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», викладені в такій редакції: «Особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або за вислугу років, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування».
Відповідно до п.3 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI, для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно із абз.1 п.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI, (в редакції відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 р. №1774-VIII, який набув чинності з 01.01.2017 р.) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В силу частини 5 статті 8 Закону № 2464-VI, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Згідно із п.4 ч.1 ст.1 Закону № 2464-VI, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює двадцяти п'яти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок.
Пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI, визначено, що мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону № 2464-VI, визначено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа у місяці, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Таким чином, сплата єдиного внеску фізичною особою-підприємцем на загальній системі оподаткування за 2017 рік мала бути здійснена до 09.02.2018 р. у розмірі не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та не менше за розмір мінімального страхового внеску.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 р. №2148-VIII внесено зміни, у тому числі до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (набули чинності з 01.01.2018 року).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI, (в редакції з 01.01.2018 року) для платників, зазначених в пунктах 4 (крім фізичних осіб підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В силу абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону № 2464-VI, платники єдиного внеску, зазначені в пунктах 4, 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно із абзацом 4 частини 8 статті 9 Закону № 2464-VI, періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених в пунктах 4, 5 частини 1 статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. В разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Частиною 12 статті 9 Закону № 2464-VI, передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Як зазначено в частині 16 статті 25 Закону № 2464-VI, строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» від 13.05.2020 року №592-IX (набрав чинності з 01.01.2021 року) пункт 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI, викладено в такій редакції: «Для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску».
Інші вищенаведені норми змін не зазнали.
Відповідно до вищенаведених норм права, починаючи з 01.01.2017 року встановлений безальтернативний обов'язок фізичної особи-підприємця регулярно сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності до дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності. При цьому, в разі неотримання доходу, за будь-яких умов, єдиний внесок має бути сплачений у розмірі не менше розміру мінімального страхового внеску на місяць. Виключення з даного правила стосуються лише фізичних осіб - підприємців, які отримують пенсію або соціальну допомогу. Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується.
Абзацом першим пункту 1 та пунктом 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI передбачено, що єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення особою підприємницької діяльності в якості фізичної особи-підприємця, яку особа фактично не здійснює (не отримує доходу від її провадження), Законом № 2464-VI не врегульовано.
Відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Пунктом 4 Інструкції №449 регламентовано право контролюючих органів формувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, що обрали спрощену систему оподаткування. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску.
Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Разом з тим, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 та, відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, є обов'язковими для врахування судом при розгляді цієї справи.
Як зазначає відповідач, станом на 21.04.2025 року в інтегрованій картці платника заборгованість з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування по коду бюджетної класифікації 71040000 «Єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність» ФОП ОСОБА_1 складає 37 788,74 грн.
Разом з тим суд зазначає, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» особи, зазначені у пунктах 4 і 5 частини 1 цієї статті, тобто фізичні особи - підприємці, які поряд з цим мають основне місце роботи, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску.
Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску тільки за умови самостійного визначення за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі менше мінімального страхового внеску, бази нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до пункту 14.1.195 статті 14 ПК України, працівником є фізична особа, яка безпосередньо вчасною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
В силу пункту 14.1.226 статті 14 ПК України, самозайнята особа платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або проводить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність участь фізичної особи в науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Проаналізувавши ці положення разом із положеннями статей 4, 7 Закону № 2464-VI, Верховний Суд в постановах від 27.11.2019 р. у справі №160/3114/19 та від 23.01.2020 р. у справі №480/4656/18 зазначив, що фізичні особи - підприємці є платниками єдиного внеску, базою для нарахування якого є дохід від господарської діяльності. За відсутності бази для нарахування єдиного внеску, законодавство встановлює обов'язок самостійно нарахувати єдиний внесок, сума якого не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Отже, особа, яка проводить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок не нижче мінімального страхового внеску залежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. Якщо особа є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є роботодавець.
У рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.07.2021 року у справі №160/7961/21 встановлено, що в період з 20.06.2017 року позивач працював у ПП ОСОБА_2 на посаді водія автотранспортних засобів. ПП ОСОБА_2 з червня 2017 року по грудень 2020 року (включно), як податковий агент, щомісячно сплачувала за позивача ЄСВ.
Також, судовим рішенням щодо періоду з січня по травень 2017 року було встановлено, що відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, оскільки судом встановлено, що роботодавцем позивачем було нараховано та сплачено єдиний внесок за нього, як за застраховану особу, суд вважає, що у останнього відсутній обов'язок щодо сплати єдиного соціального внеску як фізичною особою-підприємцем та відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу і на те, що навіть за наявності реєстрації особи як фізичної особи-підприємця, яка господарську діяльність не здійснює і доходи не отримує, та яка одночасно перебуває у трудових відносинах, сплата нею єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування спричинить подвійну сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19.
Отже, Головному управлінню ДПС у Дніпропетровській області було достовірно відомо про рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі 28.07.2021 року у справі №160/7961/21 та про те, що позивач працював як найманий працівник у період з червня 2017 року по грудень 2020 року, проте було повторно прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску за період з січня 2017 року по грудень 2020 року (включно) в сумі 37 788,74 грн.
У зв'язку із відсутністю доказів на підтвердження здійснення позивачем підприємницької діяльності та отримання доходу, а також нарахуванням та сплатою роботодавцем за нього, як за застраховану особу, єдиного внеску за період з січня 2017 року по грудень 2020 року (включно), суд вважає, що у останнього відсутній обов'язок щодо сплати єдиного соціального внеску як фізичною особою-підприємцем, у зв'язку з чим оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2025 року № Ф-12916-53У є протиправною та підлягають скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача внести зміни в інтегровану картку платника податків виключивши суму заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 37 788,74 грн., нарахованих згідно із вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2025 року №Ф-12916-53У, суд зазначає наступне.
Правила ведення в податкових органах оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) визначені Порядком ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України 12.01.2021 року №5 (далі - Порядок №5).
Відповідно до підрозділу 2 Розділу І Порядку №5 інформаційна система - інтегрований комплекс процесів, компонентів та засобів апаратного і програмного забезпечення для виконання цільової функції.
Згідно із пунктом 1 підрозділу 1 Розділу ІІ Порядку №5 з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються інтегрована картка платника (далі - ІКП) за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.
ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.
Облік платежів ведеться в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення.
Інформаційна система після відображення облікової операції забезпечує автоматичне проведення в ІКП розрахункових операцій.
Облікові показники, які відображаються в ІКП, залежать від форми обліку, яка передбачена умовами адміністрування відповідного платежу, що відкриваються для юридичних та фізичних осіб (далі - Перелік форм ІКП).
Відображення в інформаційній системі показників за результатами адміністративного та/або судового оскарження рішень податкових органів визначені Розділом VII Порядку.
Відповідно до підпункту 2 пункту 3 цього Розділу у разі судового провадження - керівник підрозділу судового оскарження (або особа, яка виконує його обов'язки) після отримання ухвали про відкриття провадження у справі за позовом платника чи після отримання матеріалів від відповідного структурного підрозділу податкового органу для підготовки позовної заяви призначає відповідальним за супровід цієї судової справи у суді працівника підрозділу судового оскарження (далі - юрист).
Юрист не пізніше наступного робочого дня, що настає за днем отримання первинних документів, а для документів, що готуються територіальним органом ДПС - наступного робочого дня після направлення позову до суду підрозділом судового оскарження, здійснює їх реєстрацію в інформаційній системі, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження, та вносить первинні показники документів, визначені у підрозділі 2 розділу VII цього Порядку.
Сума позову, яка відображена у рішенні суду про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення / рішення / вимоги та/або рішення щодо єдиного внеску, та відповідає сумі податкового повідомлення-рішення / рішення / вимоги та/або рішення щодо єдиного внеску заноситься юристом до інформаційної системи, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження.
Інформація, яка відображена у рішенні суду про оскарження частини суми податкового повідомлення-рішення / рішення / вимоги та/або рішення щодо єдиного внеску, заноситься юристом до інформаційної системи, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати єдиного внеску створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату недоїмки, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов'язань перед бюджетом.
Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.02.2019 року (справа №825/999/17), від 26.02.2019 року (справа №805/4374/15-а), від 30.11.2021 року (справа №300/3157/20).
Як встановлено судом, за наслідками ухваленого рішення Дніпропетровським окружним адміністративним судом від 28.07.2021 року у справі № 160/7961/21 відповідачем не було здійснено коригування відомостей позивача в інтегрованій картці платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що й стало підставою для прийняття Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області спірної у цій справі вимоги від 14.02.2025 року № Ф-12916-53У, яка визнана протиправною та скасована вже цим судовим рішенням.
Суд зазначає, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов'язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Тому, відповідно належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування позивача шляхом виключення нарахувань з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 37 788,74 грн.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України визначено, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити з викладених вище підстав.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд виходить із наступного.
Відповідно до частин 1, 3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу.
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Судом встановлено, що 31.03.2025 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір №15/03 про надання правничої допомоги, згідно із п.1.1. якого предметом даного договору є захист прав та законних інтересів замовника з боку адвоката по представленню інтересів ОСОБА_1 у Дніпропетровському окружному адміністративному суді та у Самарському ВДВС у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління МЮ (м.Одеса), використовувати всі передбачені чинним законодавством України способи і методи захисту прав і інтересів замовника, з метою з'ясування та встановлення обставин, що мають значення для позитивного вирішення справи на користь замовника, а замовник зобов'язується виплатити адвокату гонорар за надання юридичних послуг.
Пунктом 5.1. договору №15/03 від 31.03.2025 року передбачено, що замовник погоджується з проведенням інших витрат, платник послуг (проведення досліджень тощо), витрат пов'язаних з відрядженням адвоката у зв'язку з виконанням умов даного договору, компенсує їх адвокатові за попередньою згодою замовника, а у разі відсутності коштів на їх оплату своєчасно повідомляє про це адвокатові і погоджується з тим, що відмова в проведенні запропонованих адвокатом заходів може вплинути на результативність виконаних функцій захисту.
На підставі договору від 31.03.2025 р. №15/03, сторонами складено та підписано акт приймання-передачі наданих послуг від 19.05.2025 р. проте що виконавець надав, а замовник прийняв виконані роботи з надання правової допомоги відповідно до переліку: аналіз наданих клієнтом документів та консультація - 500 грн.; визначення правової позиції порядку захисту порушених прав, складання, направлення до суду позовної заяви, підготування додатків - 4 500 грн.; складання та направлення відповіді на відзив - 2 500 грн.; отримання витребуваних судом доказів, підготовка додаткових пояснень - 2 500 грн. Всього - 10 000 грн.
В підтвердження факту оплати наданих адвокатським об'єднанням послуг долучено квитанцію до прибуткового касового ордера №21/05 від 19.05.2025 року про отримання від ОСОБА_1 10 000 грн.
Згідно із п.3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009, зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.
Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч.2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
Частиною 5 статті 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із постановою від 03 жовтня 2019 р. Об'єднаної палати Касаційного господарського суду по справі №922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гічайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Тобто, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
З огляду на викладене, та враховуючи заперечення відповідача щодо розміру витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку, що вказані витрати у розмірі 10 000 грн., не є співмірними зі складністю справи та наданих адвокатом обсягом робіт (наданих послуг).
Враховуючи, викладене, суд доходить висновку, що сплачені позивачем витрати на правову допомогу підлягають поверненню лише в розмірі 5 000 грн.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно із ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду, тому судовий збір у розмірі 2 422,40 грн підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2 422,40 грн., тому суд стягує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму сплаченого судового збору розмірі 2 422,40 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 5000 грн., що разом складає 7 422,40 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,
Позовну заяву - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12916-53У від 14.02.2025 року у сумі 37 788,74 грн.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 шляхом виключення нарахувань з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 37 788,74 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул.Сімферопольська, буд.17-а, м.Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 44118658) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати по справі у розмірі 7 422,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.
Суддя К.С. Кучма