м. Вінниця
18 червня 2025 р. Справа № 120/5083/25
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю дій відповідача щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Так, зокрема, позивач акцентує увагу на тому, що він не підлягає призову під час мобілізації, з огляду на те, що є єдиною особою, яка може доглядати та утримувати батька з інвалідністю 2 групи.
Окрім того позивачем до суду було подано заяву про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 24.04.2025 року у задоволенні вказаної заяви відмовлено.
Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, у якому заперечив проти задоволення позову. Серед іншого зауважує, що позивачем не надано документів, що підтверджують відсутність невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи.
До суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він вказує на безпідставність доводів відповідача, посилаючись на фактичну неможливість іншими членами сім'ї здійснювати догляд за батьком з інвалідністю ІІ групи.
Ознайомившись з матеріалами справи, судом встановлено такі обставини.
17.03.2025 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу від час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 "Про мобілізаційно підготовку та мобілізацію" як особи, яка має батька з інвалідністю ІІ групи.
Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії з перевірки наявності права громадян на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20.03.2025 року № 12 позивачеві відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", з огляду на наявність невійськовозобов'язаних осіб.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З 24 лютого 2022 року Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", що затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан, який діє по теперішній час.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 "Про загальну мобілізацію", що затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року № 2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації.
Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-XII від 21.10.1993 (далі - Закон № 3543-XII) встановлено правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначено засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Так, статтею 1 Закону № 3543-XII визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 23 Закону № 3543-XII визначені категорії громадян, для яких встановлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, зокрема, згідно пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, зокрема військовозобов'язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560), яким врегульовано процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Пунктом 56 Порядку № 560 встановлено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Відповідно до п. 58 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16 - 23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Згідно з пунктом 60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Додатком 5 Порядку № 560 передбачено перелік документів, що підтверджують право на відстрочку.
Так, у разі подання заяви про відстрочку на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII документами, що підтверджують право на відстрочку, зокрема, є:
-для батьків військовозобов'язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи або батьків дружини (чоловіка) військовозобов'язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи - один із таких документів, що підтверджує інвалідність: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; заява за формою згідно з додатком 15 (у разі потреби) із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові (за наявності) особи, яку вона обирає для здійснення свого утримання;
-для військовозобов'язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв'язки (свідоцтво про народження);
- для військовозобов'язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, - один із таких документів, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов'язаними та зобов'язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або документ, що підтверджує перебування під арештом (крім домашнього арешту), або відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.
Відповідно до матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII як особі, як особа, яка має батька з інвалідністю який є особою з інвалідністю ІІ групи.
Так, відповідно до довідки МСЕК серії 2-18АА № 338820 батькові позивача - ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності безтерміново.
Водночас, за результатом розгляду поданих документів, відповідач відмовив позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки у батька позивача з наявною групою інвалідності є невійськовозобов'язані особи, які відповідно до закону зобов'язані його утримувати.
Проаналізувавши наведені вище норми законодавства суд вважає, що відстрочка за наявності батьків з інвалідністю I чи II груп надається військовозобов'язаному лише за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати.
Відповідно до матеріалів справи, у батька позивача наявні ще один військовозобов'язаний син та донька.
Дружина позивача ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .
Згідно з статтею 201 СК України, повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Відповідно до частини першої статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Статтею 203 СК України дочка, син крім сплати аліментів зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.
Статтею 47 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" визначено, що діти зобов'язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати догляд за ними.
Відповідно до матеріалів справи, зокрема відповідних заяв, батьком позивача обрано останнього як особу з числа військовозобов'язаних, що буде здійснювати за ним догляд та утримання.
Водночас сестра позивача є невійськовозобов'язаною особою, ну яку покладено обов'язок утримувати батька.
Водночас, сестра позивача ОСОБА_4 є громадянкою РФ.
Суд зауважує, що здійснювати утримання за батьками це надання виключно матеріальної допомоги, в той час як особа з інвалідністю І чи ІІ групи потребує догляду, який, зокрема вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.
Крім цього, згідно доводів представника позивача реально здійснювати утримання та догляд за батьком може лише позивача, оскільки після початку 24.02.2022 року комунікація матері із дочкою стала неможливою через розірвання України будь-яких зв'язків з країною агресором. Припинено листування, грошові перекази, залізничне, автобусне сполучення.
Зокрема, Україна припинила дію таких міжнародних договорів: Угода між Урядом України та Урядом російської федерації про повітряне сполучення і співробітництво в галузі повітряного транспорту від 12 січня 1994 р.; Угода між Урядом України і Радою Міністрів - Урядом російської федерації про координацію діяльності залізничного транспорту від 14 травня 1993 р.; Угода між Урядом України і Урядом російської федерації про міжнародне автомобільне сполучення від 20 березня 1995 р.; Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 р. тощо.
Відтак, у контексті наведених обставин справи, вирішення питання щодо можливості надання позивачу відстрочки від призову з урахуванням лише формальних підстав, встановлених п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII, не є доцільним і не буде відповідати основним засадам і принципам адміністративного судочинства.
Так, суд наголошує, що верховенство права як нормативний ідеал, до якого має прагнути кожна система права, і як універсальний та інтегральний принцип права необхідно розглядати, у тому числі у концепції принципу справедливого суду.
Апріорі зрозумілим є той факт, що покладення на сестру позивача обов'язку здійснення догляду та утримання батька за наявності необхідність здійснення нею догляду та утримання свого неповнолітнього сина з інвалідністю, - є надмірним тягарем.
У свою чергу, батько позивача, не може бути позбавлений належного піклування.
Законні очікування є одним із проявів справедливості у праві й передбачають юридичну визначеність правового регулювання щодо суб'єктів права. В аспекті статті 8 Конституції України юридична визначеність означає несуперечливість такого регулювання та недопустимість його зміни з порушенням засадничих принципів права.
У контексті верховенства права юридична визначеність спрямована на забезпечення чіткості змісту норм права. Законні очікування - невід'ємна частина юридичної визначеності - виникають унаслідок законодавчої діяльності парламенту і полягають у тому, що якщо особа очікує досягнення певного результату, діючи відповідно до норм права, то має бути гарантований захист цих очікувань.
Отже, слушними є доводи позивача про те, що його сестра, яка формально і має обов'язок щодо утримання і догляду за батьками, однак фактично позбавлена можливості виконувати його.
Більше того, судом враховано, що позивача звільнено з військової служби за сімейними обставинами після смерті матері.
Водночас, суд наголошує, що при розгляді питання про наявність права на відстрочку, відповідачем не надано оцінку наявним відомостям про сестру позивача, про що свідчить перелік розглянутих документів у витязі з розглядуваного протоколу комісії.
Відтак, враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 оформлене протоколом від 20.03.2025 року № 12, про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", є протиправним та підлягає скасуванню.
Визначаючись щодо належного способу захисту, суд керується таким.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
При цьому, згідно з ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної норми у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Таким чином, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Разом з тим, оскільки відповідачем безпідставно не враховано наявних документів та відомостей стосовно сестри позивача, обставин правового режиму воєнного стану, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання йому відстрочки з урахуванням висновків суду, вказаних у цьому рішенні, за результатом чого прийняти відповідне рішення.
Відтак, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат зі сплати судового збору здійснюється відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України.
З огляду на встановлену протиправність оскаржуваного рішення, судовий збір, сплачений позивачем за звернення до суду підлягає відшкодуванню у повному обсязі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом комісії від 20.03.2025 року № 12, в частині відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
Зобов'язати комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.03.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, відображеної в мотивувальній частині цього рішення.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович