18.06.25
22-ц/812/1030/25
Справа №490/10053/24
Провадження № 22-ц/812/1030/25
№ 22-ц/812/1064/25
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
Іменем України
10 червня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,
із секретарем судового засідання - Носіковим І.М.,
за участі представника позивача - Ярмоленка О.Є.,
представника відповідача - Дідух К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції
апеляційну скаргу
ОСОБА_1 ,
в інтересах якої діє адвокат Дідух Крістіна Олегівна
на заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 березня 2025 року та на додаткове рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 квітня 2025 року, ухвалені у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Чаричанським П.О., дата складання повного тексту не вказана, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
У листопаді 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказував, що 12 березня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб.
Проте спільне життя сторін не склалося, шлюбні відносини припиненні. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 жовтня 2024 року відкрито провадження у справі №490/8610/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Спільно нажите майно, що наявне на час припинення відносин складається з автомобіля марки Nissan, модель Rogue, 2018 року виписку, державний номер НОМЕР_1 , VІN НОМЕР_2 , придбаного 27 квітня 2023 року, ринковою вартістю 660 370,00 грн.
Право власності на вказаний автомобіль зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 27 квітня 2023 року в ТСЦ №4841.
Після припинення шлюбних відносин автомобіль залишився у володінні та користуванні відповідача, угоди про добровільний поділ автомобіля між сторонами не досягнуто, шлюбний договір не укладався.
Оскільки автомобіль Nissan Rogue, 2018 року виписку, VІN НОМЕР_2 , державний номер НОМЕР_1 , належить сторонам на праві спільної сумісної власності, при цьому залишився в повному володінні та користуванні відповідача, є неподільною річчю і не може бути поділений між сторонами в рівних частинах, позивач бажає отримати грошову компенсацію в розмірі 1/2 вартості автомобіля, замість своєї частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль.
Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля Nissan Rogue, 2018 року виписку, VІN НОМЕР_2 , державний номер НОМЕР_1 , що складає 330 185,00 грн.
Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 березня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у порядку поділу спільного майна набутого подружжям за час шлюбу, грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля марки Nissan, модель Rogue, 2018 року випуску, VІN НОМЕР_2 , у сумі 330185,00 грн.
Припинено право власності ОСОБА_2 на 1/2 частки автомобіля марки Nissan, модель Rogue, 2018 року випуску, VІN НОМЕР_2 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 3301,85 грн.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції враховуючи те, що автомобіль Nissan Rogue, 2018 року виписку, VІN НОМЕР_2 , державний номер НОМЕР_1 , придбаний в період шлюбу, дійшов висновку про обґрунтованість заявленого позивачем позову та стягнув на користь позивача компенсацію вартості частини спірного майна.
Додатковим рішенням того ж суду від 15 квітня 2025 року заяву адвоката Ярмоловича О.Є., який діє в інтересах ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення про компенсацію витрат, пов'язаних з розглядом справи у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на підготовку висновку експерта у сумі 5906,78 грн., а також судові витрати у вигляді отримання професійної правничої (правової) допомоги у розмірі 15000,00 грн.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2025 року заяву адвоката Дідух К.О., яка діє в інтересах відповідачки ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 березня 2025 року, залишено без задоволення.
Не погоджуючись із заочним рішення суду першої інстанції, в частині розміру грошової компенсації вартості майна, що підлягає стягненню у порядку поділу спільного майна, набутого подружжям за час шлюбу, ОСОБА_1 , діючи через адвоката Дідух К.О. подала на нього апеляційну скаргу.
Вказувала, що рішення суду першої інстанції є передчасним, без з'ясування усіх обставин справи, без дослідження доказів та надання їм належної оцінки, а тому таке рішення є незаконною та необґрунтованою, ухвалено з порушенням вимог матеріального та процесуального законодавства, просила скасувати рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у порядку поділу спільного майна набутого подружжям за час шлюбу, грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля марки Nissan, модель Rogue, 2018 року випуску у сумі 330 185,00 грн. та змінити в цій частині рішення, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у порядку поділу спільного майна набутого подружжям за час шлюбу, грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля марки Nissan, модель Rogue, 2018 року випуску, у сумі 153 839,43 грн.
Так, вказує, що в оскаржуваному рішенні вказано, що ринкова вартість автомобіля марки NISSAN, модель Rogue, 2018 року випуску, VIN НОМЕР_2 , становить 660 370,00 грн, що підтверджується висновком експерта ОНДІСЕ №24-5448 від 18 жовтня 2024 року. Проте, така вартість не відповідає фактичному технічному стану автомобіля.
Разом з тим, згідно з висновком, проведеним суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Антан-Юг», оціночна (ринкова) вартість спірного транспортного засобу становить 530 000,00 грн.
Крім того, спірне авто марки NISSAN, модель Rogue, 2018 року випуску, VIN НОМЕР_2 у 2024 році потрапив у ДТП, керманичом був позивач ОСОБА_2 . Розмір майнової шкоди склав 90 000,00 грн. Іншим учасником ДТП був транспортний засіб ВАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Позивач відмовляється добровільно надати документи, що стосуються вищевказаної транспортної події. При поданні позовної заяви позивач приховав цей факт.
Також зазначає, що спірний транспортний засіб був придбаний через аукціон та ввезений в Україну у 2022 році. Документи на придбання авто оформлялися на ім'я апелянта. Майже рік авто перебувало на американських номерах та тільки 27 квітня 2023 року була проведена державна реєстрація в сервісному центрі МВС.
Вказує, що сторонами було досягнуто усної домовленості про те, що апелянт має намір залишити авто у своїй особистій приватній власності, оскільки має двох малолітніх дітей та для зручності пересування та оперативного вирішення справ, авто необхідно саме апелянту. ОСОБА_1 у період з 27 квітня 2022 року по 03 березня 2023 року оплачувала свою частину за авто шляхом перерахування грошових коштів на користь Позивача ОСОБА_2 .
Загальна сума здійснених оплата становить 1 812,60 євро або 66 160,57 грн.
Даний факт підтверджується випискою з міжнародної системи грошових переказів ОСОБА_3 .
Таким чином, нею вже було частково сплачено компенсацію за 1/2 частку вартості автомобіля на користь позивача у розмірі 66 160,57 грн., що має бути враховано під час розгляду апеляційної скарги.
За результатами тверджень, вказаних в апеляційній скарги розмір компенсації за 1/2 частку вартості автомобіля, що може бути стягнуто з апелянта на користь позивача складає 530 000,00 грн. (оцінка надана Апелянтом) - 90 000,00 грн. (майнова шкода при ДТП) = 440 000,00 грн. реальна вартість автомобіля. 1/2 частка становить 220 000,00 грн.
220 000,00 грн. - 66 160,57 грн (виплата на користь Позивача) = 153 839,43 грн.
Також вказувала про необхідність під час вирішення цієї справи врахувати її матеріальний стан.
Звертає увагу, що вона має статус ВПО, на її утриманні знаходяться дві малолітні дитини: донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Старша дитина виховується одноосібно матір'ю, що підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження від 02 травня 2025 року, № 00050974863, в якому вказано про те, що відомості про батька записані відповідно до ч.1 ст.135 СК України.
Також, зазначає. що вона не має заробітку, отримує допомогу ВПО. На підставі вищевикладеного, просить врахувати її майновий стан при розгляді апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі на додаткове рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 квітня 2025 року відповідачка вказувала, що не погоджується із цим рішенням в частині компенсації судових витрат у вигляді отримання професійної правничої (правової) допомоги у розмірі 15 000,00 грн., оскільки воно є передчасним, без дослідження доказів та надання їм належної оцінки, тому просила додаткове рішення в цій частині скасувати та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на підготовку висновку експерта у сумі 5906,78 грн.
Так вказувала, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача суду надано: договір про надання правової допомоги №1-552 від 27.09.2024 року, додаткову угоду до Договору №1-552 від 27.09.2024 року, квитанцію від 01.10.2024 року на суму 10000,00 грн., квитанцію від 02.10.2024 року на суму 4507,00 грн., квитанцію від 14.10.2024 року на суму 5487,00 грн., квитанцію від 15.10.2024 року на суму 9000,00 грн. та акт приймання-передачі наданої правової допомоги від 20.03.2025 року.
Разом з тим, Договір про надання правової допомоги №1-552 від 27.09.2024 року у предметі позову не містить конкретно визначене завдання на ведення справи щодо поділу майна та обмежується загальною фразою про надання правової допомоги Клієнту.
В Договорі не вказаний розмір послуг та винагорода (гонорар), норми часу з переліком послуг та нормогодиною відсутні, що унеможливлює підрахунок витраченого часу на складання документів (позовної заяви) та, відповідно, обсягу наданих послуг та їх грошова оцінка.
Адвокат Ярмолович О.Є. є представником ОСОБА_2 ще в декількох судових справах, а саме 490/8610/24, 490/8694/24.
Надані квитанції про сплату за договором №1-552 про надання правничої (правової) допомоги від 01.10.2024 року на суму 10 000,00 грн., від 02.10.2024 року на суму 4 507,00 грн., від 14.10.2024 року на суму 5 487,00 грн., від 15.10.2024 року на суму 9 000,00 грн. не містять в призначенні платежу номер справи чи назви роботи. А оскільки адвокат Ярмолович О.Є. є одночасно представником в інших справах, - виходячи з квитанцій, неможливо ідентифікувати, за послуги в якій з цих трьох справ (490/10053/24, 490/8610/24, 490/8694/24) здійснена оплата.
Крім того, зазначає, що присуджений розмір витрат на правничу допомогу 15000,00 грн. не є співмірним із складністю виконаної роботи.
Правнича допомога адвоката Ярмоловича О.Є. у справі №490/10053/24 в суді першої інстанції полягала лише у складанні позовної заяви, з використанням незначної кількісті нормативно-правових актів, стосовно яких існує судова практика.
Також зазначає, що в договорі, в додатковій угоді від 30.09.2024 року, в акті приймання-передачі наданої правової допомоги від 20.03.2025 року відсутні розмір нормогодини та кількість витраченого часу.
В договорі, в додатковій угоді від 30.09.2024 року, в акті приймання-передачі наданої правової допомоги від 20.03.2025 року відсутні розмір нормогодини та кількість витраченого часу, що не надає можливості здійснити підрахунок вартості послуг.
Звертає увагу на необхідність врахуванні її матеріального стану під час вирішення питання про стягнення витрат на правову допомогу у цій справі.
У відзивах на апеляційній скарги представник позивача просив залишити їх без задоволення, а заочне та додаткове рішення суду першої інстанції без змін.
Позивач Філін Т.В., відповідач ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, проте у судове засідання не з'явилися. Зважаючи на приписи частини 2 статті 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.
Представник відповіадча ОСОБА_1 - адвокат Дідух К.О. у судовому засіданні апеляційні скарги підтримала, просила про їх задоволення.
Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Ярмоленко О.Є. апеляційні скарги не визнав, просив залишити їх без задоволення, рішення та додаткове рішення залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення та додаткове рішення суду першої інстанції відповідають в повній мірі.
Звертаючись до суду позивач, посилаючись на те, що спільно нажите майно - автомобіль марки Nissan, модель Rogue, 2018 року виписку, VІN НОМЕР_2 , державний номер НОМЕР_1 , який придбано в період шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя, після фактичного припинення шлюбних відносин автомобіль залишився у володінні та користуванні відповідача, угоди про добровільний поділ автомобіля між ними не досягнуто та враховуючи те, що це рухоме майно є неподільною річчю і не може бути поділений між сторонами в рівних частках, просив про стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частки спірного майна.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції враховуючи те, що автомобіль Nissan Rogue, 2018 року виписку, VІN НОМЕР_2 , державний номер НОМЕР_1 , придбаний в період шлюбу, дійшов висновку про обґрунтованість заявленого позивачем позову та стягнув на користь позивача компенсацію вартості частини спірного майна.
Колегія суддів погоджується з цим висновком з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 12 березня 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб (а.с.9).
За час спільного проживання сторонами було придбано автомобіль марки Nissan, модель Rogue, 2018 року виписку, VІN НОМЕР_2 , державний номер НОМЕР_1 , який27 квітня 2023 року було зареєстровано за ОСОБА_1 ( а.с.14).
За висновком експерта №24-5448 транспортно-товарознавчого дослідження колісних транспортних засобів від 18 жовтня 2024 року середня ринкова вартістю колісного транспортного засобу марки Nissan Rogue 2.5, 2018 року випуску, станом на 15 жовтня 2024 року (дату оцінки) становить 660 370,00 грн.
Відповідно до частини 3 статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц.
Таким чином, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Отже, обов'язок доказування, що майно подружжя було придбано за особисті кошти одного із подружжя, покладається саме на того з подружжя, який заперечує факт придбання майна за спільні кошти.
При цьому згідно з частин 1, 2 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Тлумачення положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п'ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.
Частинами 1-2 статті 364 ЦК України передбачено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина 2статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Отже, у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач, не вимагається обов'язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі №501/2211/18(провадження № 61-19084св20), від 07 квітня 2021 року у справі №757/64512/16-ц (провадження № 61-11187св20), від 18 травня 2021 року у справі №725/3818/19(провадження № 61-11831св20).
Таким чином, у випадку, коли один із співвласників погодився отримати грошову компенсацію замість своєї частки в спільному майні, а інша сторона не погодилася її добровільно виплачувати з будь-якої причини, зацікавлений в одержанні, замість своєї частки у майні, грошової компенсації, співвласник звертається до суду з позовом на підставі статті 364 ЦК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20(провадження № 14-182цс21) вказано, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту. Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 58)).
У разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім'єю (див. пункт 66.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20(провадження № 14-182цс21).
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу 2 частини 1 статті 71 СК України).
Тобто, суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто, цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18(пункт 63)).
Зважаючи на те, що метою позивача є поділ спільного сумісного майна подружжя, а саме майна, яке є неподільною річчю - автомобіля, а відтак вимоги про стягнення на користь позивача відповідної грошової компенсації за частку у власності на спірний автомобіль слід розглядати як вимогу про поділ цієї неподільної речі шляхом виділення її у власність відповідачці (залишення у власності в цілому ) та стягнення з неї компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на автомобіль.
У випадку неможливості встановлення дійсної (ринкової) вартості майна (транспортного засобу), визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15.
Отже матеріали справи свідчать про те, що спірне майно, а саме автомобіль марки Nissan, модель Rogue, 2018 року виписку, VІN НОМЕР_2 , державний номер НОМЕР_1 , набуте сторонами у шлюбі за спільні кошти, є спільною сумісною власністю подружжя; частки майна дружини та чоловіка є рівними, адже інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначене неподільне майно підлягає поділу з урахуванням положень статті 70 СК України та статті 364 ЦК України.
На підтвердження вартості автомобіля марки Nissan, модель Rogue, 2018 року виписку, VІN НОМЕР_2 , позивач надав висновок експерта №24-5448 транспортно-товарознавчого дослідження колісних транспортних засобів від 18 жовтня 2024 року, відповідно до якого середня ринкова вартістю колісного транспортного засобу марки Nissan Rogue 2.5, 2018 року випуску, станом на 15 жовтня 2024 року (датуоцінки) становить 660 370,00 грн.
Зважаючи на встановлений процесуальним законодавством України принцип диспозитивності цивільного судочинства та ненадання відповідачем інших, альтернативних доказів з приводу вартості вищевказаного майна, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для відхилення представлених позивачем ОСОБА_2 доказів з цього приводу. Не надано таких доказів і при зверненні представника відповідача до суду із заявою про перегляд заочного рішення
Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про визнання спірного автомобіля марки Nissan, модель Rogue, 2018 року виписку, VІN НОМЕР_2 , державний номер НОМЕР_1 , спільною сумісною власністю подружжя та стягнув з відповідача на користь позивача компенсацію вартості частки у розмірі 330 185 грн., що є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням його права на частку у спільному майні.
Посилання апелянта щодо не встановлення судом дійсної вартості майна, що підлягає поділу, є непереконливими, адже доказів на спростування указаного позивачем розміру дійсної вартості спірного автомобіля та його технічного стану відповідачем ОСОБА_2 на час звернення до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення, в якій вона зазначала про незгоду з визначеною позивачем вартості спірного автомобіля, не надала.
Апеляційний суд визнає неспроможними та відхиляє доводи апеляційної скарги, якими відповідач заперечує розмір компенсації належної позивачеві частки та розмір її повинен бути зменшений до 153 839 грн43 коп.
Так, апелянт зазначає, що вона сплачувала кошти за свою частку автомобіля шляхом перерахування грошових коштів на користь позивача з 27 квітня 2022 року по 03 березня 2023 року, а отже нею частково було сплачено компенсацію вартості автомобіля у розмірі 66160 грн.57 коп. Проте перерахування цих коштів у зазначені період ще не підтверджує подальше їх спрямування саме на виплату компенсації за автомобіль, оскільки сторони перебували в зареєстрованому шлюбі та вели спільне господарство.
Крім того, апелянт зазначає, що розмір компенсації повинен бути зменшений на розмір заподіяної автомобілю матеріальної шкоди 90000 грн., оскільки у 2024 році спірний автомобіль потрапив у ДТП, а позивач при звернення до суду приховав вказаний факт.
Сторона позивача у судовому засіданні апеляційної інстанції не заперечуючи обставин скоєння ДТП, проте зазначав, що автомобіль було повністю відремонтовано, з вересня 2024 року ним фактично користується лише відповідачка.
Не передбачено діючим законодавством і зменшення розміру компенсації з врахування перебування на утриманні відповідача неповнолітніх дітей, реєстрація її як внутрішньо переміщеної особи, те, що вона не має доходу, оскільки не працює.
З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановивши обставини справи.
Доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин 1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Частинами 1, 2, 4, 5, 8, 10 статті 84 ЦПК України передбачено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.
До апеляційної скарги відповідачем надано: висновок ТОВ «Антанг-ЮГ» вартості майна від 01 травня 20205 року, копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу офіційні курси валют, фото, копія з Вестерн юніон, копії свідоцтв про народження дітей ОСОБА_4 , 2017 року народження, ОСОБА_5 , 2021 року народження, довідку про взяття на обліку як внутрішньо переміщена особа, витяг з державного реєстру актів цивільного стану громадян від 02 травня 2025 року.
Також надано додаткові пояснення до апеляційної скарги, до якої долучено: копія адвокатського запиту від 08 травня 2025 року на адресу АТ СК «Країна», копія відповіді від 14 травня 2025 року від АТ СК «Країна», копія акту огляду ТЗ від 08 січня 2024 року оцінювача ОСОБА_6 , копія адвокатського запиту від 08 травня 2025 року на адресу Державної митної служби України, копія відповіді від 14 травня 2025 року від Державної митної служби, копія довідки про транспортні витрати від 16 серпня 2022 року від ФОП ОСОБА_7 , копія електронного декларування від 14 серпня 2022 року, копія рахунку від 21 жовтня 2021 року, копія заяви від 16 серпня 202 року від ФОП ОСОБА_7 на адресу Одеської митниці, копія посвідчення водія від 29 квітня 2025 року на ім'я ОСОБА_1 та копія паспорту громадянина України для виїзду за кордон на ім'я ОСОБА_1 .
Надані представником відповідача письмові докази є новими, та не подавалися нею до суду першої інстанції, і не були предметом дослідження судом першої інстанції під час розгляду заяви про скасування заочного рішення. У суді апеляційної інстанції представник відповідача просила долучити їх до матеріалів справи, посилаючись на те, що ці докази вона мала на меті долучити в суді першої інстанції під розгляду справи після скасування заочного рішення.
Вказане свідчить про порушення відповідачем визначеного законом порядку подання доказів в суді апеляційної інстанції та унеможливлює провести аналіз причин неподання доказу в суд першої інстанції, а отже виключає можливість їх прийняття відповідно до статті 367 ЦПК України.
У зв'язку із викладеним долучені до апеляційної скарги та до додаткових письмових пояснень не приймається апеляційним судом до розгляду. Поданні представником відповіадча додаткові пояснення до апеляційної скарги, апеляційним судом залишено без розгляду, оскільки їх подача не передбачена нормами ЦПК України.
Щодо додаткового рішення.
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 статті 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частин 3, 4 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 червня 2021 року у справі № 820/479/18 зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Звертаючись до суду адвокат Ярмолович О.Є. надав заяву в порядку частини 3 статті 177, ч.8 ст.141 ЦПК України та зазначав, що попередній(орієнтований) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу адвоката становить 28994 грн. (а.с.8).
24 березня 2025 року представник позивача звернувся до суду з із клопотанням про компенсацію витрат пов'язаних з розглядом справи та просив стягнути на користь позивача витрати по підготовці висновку експерта - 5906 грн.78 коп. та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 28 994 грн.
На підтвердження надання правової допомогу сторона позивача надала копію договору про надання правничої (правової) допомоги №1-552 від 27 вересня 2024 року, що підписано сторонами Адвокатським бюро «Ярмоловича Олексія» та ОСОБА_2 : додаткову угоду від 30 вересня 2024 року, копії квитанцій про сплату ОСОБА_2 коштів у розмірі 28994 грн., акт приймання-передачі надано правової допомоги від 20 березня 2025 року.
Відповідно до пунктів 1.1,1.2 Договору бюро приймає на себе зобов'язання надати правову допомогу клієнту, відповідно до умов договору. Правова допомога надається адвокатом Ярмоловичем О.Є. Обсяг правової допомоги визначається за домовленістю сторін.
Відповідно до п.2.1 клієнт надає бюро право представляти інтереси клієнта, в тому числі, підписувати та подавати будь-які заяви, скарги, адвокатські запити та вчиняти інші дії з метою надання правової допомоги у судах України з усіма правами наданими учасникам справи (без обмежень правомочності), що передбачає ЦПК України (в тому числі з правом підписання позовної заяви про розірвання шлюбу).
За надання правової допомоги клієнт сплачує бюро гонорар у розмірі, визначеному за домовленістю сторін( п.3.1 Договору).
На підтвердження понесених витрат надав Договір №1-552 про надання правничої(правової) допомоги від 27 вересня 2024 року, укладеним між АБ «Ярмоловича Олексія» та Філіна Т.Ф., за умова якого бюро прийнято на себе зобов'язання надати правову допомогу, яка надається адвокатом Ярмоловичем О.Є. клієнту, відповідно до умов цього договору( а.с.83). За пунктом 3.1 за надання правової допомоги Клієнт сплачує бюро гонорар у розмірі, визначеному за домовленістю сторін.
Відповідно до додаткової угоди до цього договору від 30 вересня 2024 року за складання та подання до суду позовної заяви про стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частки автомобіля, представництво у суді вартість послуг складає- 28 994 грн. (а.с.84). Позивачем сплачено всю суму гонорару, визначеного додатковою угодою, що підтверджуються копіями квитанцій: від 01 жовтня 2024 року на суму 10000 грн., від 02 жовтня 2024 року на суму 4505 грн., від 14 жовтня 2024 року на сумуу 5487 грн., від 15 жовтня 2024 року на суму 9000 грн. (а.с.85,86,87,88).
Відповідно до Акту приймання-передачі наданої правової допомоги від 20 березня 2025 року до договору про надання правової допомоги №1-552 від 27 вересня 2024 року, адвокатом Ярмоловичем О.Є. надано правову допомогу у справі №490/10053/24, а саме складання та подання до суду позовної заяви про стягнення грошової компенсації вартості частки автомобіля, набутого подружжям за час шлюбу. Представництво в суді - 28994 грн. (а.с.89).
Вирішуючи питання про стягнення витрат на правову допомогу суд вказав, що зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та витрачений на них час, заперечення представника відповідача, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правову допомогу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 15000 грн.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як він є обґрунтованим, відповідає обставинам справи і вимогам закону.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
З урахуванням критеріїв співмірності складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин даної справи, колегія суддів вважає, що стягнені судом витрати на правничу допомогу є достатньо обґрунтованими.
Відтак, з огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у розмірі 15000 грн. є співмірними із складністю справи та наданою адвокатом правничою допомогою.
Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обсягу наданих послуг та виконаних робіт, колегія суддів оцінює критично, оскільки до позовної заяви долучено копію акту приймання-передачі наданої правничої допомоги та копію додаткової угоди, якою між сторонами визначено вартість наданої правової допомоги та обсяг наданих адвокатом послуг.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом при вирішенні спору були порушені норми процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та додаткове рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає.
Щодо стягнення витрат на професійну правову допомогу у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат у судах першої та апеляційної інстанцій, колегією суддів апеляційного суду виходить з такого.
За правилами статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (частина 2 статті 137 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (частина 3 статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 137ЦПКУкраїни).
У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5,6 ст.137 ЦПК України).
У відзив на апеляційну скаргу представник позивача просив стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 12552 грн.
На підтвердження надання правової допомогу сторона позивача надала копію договору про надання правничої (правової) допомоги №1-552 від 27 вересня 2024 року, що підписано сторонами Адвокатським бюро «Ярмоловича Олексія» та ОСОБА_2 : додаткову угоду №3 до цього договору від 13 травня 2025 року, копію квитанцію від 13 травня 2025 року про сплату ОСОБА_2 коштів у розмірі 12552 грн., ордер від 14 травня 2025 року серія ВЕ №1155578 адвоката Ярмоловича О.Є.
Відповідно до пунктів 1.1,1.2 Договору бюро приймає на себе зобов'язання надати правову допомогу клієнту, відповідно до умов договору. Правова допомога надається адвокатом Ярмоловичем О.Є. Обсяг правової допомоги визначається за домовленістю сторін.
Відповідно до п.2.1 клієнт надає бюро право представляти інтереси клієнта, в тому числі, підписувати та подавати будь-які заяви, скарги, адвокатські запити та вчиняти інші дії з метою надання правової допомоги у судах України з усіма правами наданими учасникам справи (без обмежень правомочності), що передбачає ЦПК України (в тому числі з правом підписання позовної заяви про розірвання шлюбу).
За надання правової допомоги клієнт сплачує бюро гонорар у розмірі, визначеному за домовленістю сторін( п.3.1 Договору).
Згідно додаткової угоди №3 до цього договору від 13 травня 2025 року сторонами досягнуто домовленість щодо розміру гонорару 12552 грн. за надання правої допомоги: складання та подання до Миколаївського апеляційного суду відзиві на апеляційну скаргу на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 березня 2025 року у справі №490/10053/24, представництво у суді.
Досліджуючи докази на підтвердження витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги, та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.
Колегія суддів з огляду на наявності заперечень відповідача щодо співмірності розміру витрат на правничу допомогу позивача із складністю справи та з урахуванням обсягу фактично виконаної адвокатом роботи із представництва позивача, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності цих витрат, виходячи з конкретних обставин справи, заперечень представника відповіадча щодо обґрунтованості заявленої представником позивач суми наданої правової допомоги, дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у сумі 6000 грн.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що позивачем доведено належними та допустимими доказами понесення витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката в суді апеляційної інстанцій, а тому з відповідача на користь позивача слід відшкодувати 6000 грн. таких витрат.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дідух Крістіна Олегівна, залишити без задоволення, заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 березня 2025 року та додаткове рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 квітня 2025 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6000 (шість тисяч) грн. витрат за надання правової допомоги у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Л.М. Царюк
Повний текст постанови складено 18 червня 2025 року.