18.06.25
22-ц/812/975/25
Справа №489/1087/25
Провадження № 22-ц/812/975/25
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
Іменем України
18 червня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу
Департаменту патрульної поліції
на рішення Ленінського (натепер Інгульського) районного суду м. Миколаєва від 16 квітня 2025 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Костюченком Г.С., повний текст складено того ж дня, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказував, що 23 серпня 2024 року постановою інспектора Управління патрульної поліції Одеської області Краснощек К.Е. його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 жовтня 2024 року визнано протиправною та скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 2898421 від 23 серпня 2024 року та закрито справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 .
Стягнуто з Департаменту патрульної поліції за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 605,60 грн.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2025 року зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутню складу адміністративного правопорушення свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та вказане провадження.
Внаслідок протиправних дій працівників патрульної поліції в Одеській області, а саме складання 24 серпня 2024 року постанови про адміністративне провадження ЕНА №2898421 та незаконним притягненням до адміністративної відповідальності було грубо порушеного його права, що завдали йому сильних душевних та фізичних страждань, та вплинуло на його авторитет в суспільстві, на роботі.
В результаті його незаконного притягнення до адміністративної відповідальності, він зазнав моральних страждань. Розмір моральної шкоди та підстави її стягнення визначає посилаючись на Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Враховуючи вищенаведене, позивач просив суд стягнути з Державного бюджету України на його користь 40000 грн. в рахунок компенсації моральної шкоди та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції компенсацію витрат за участь у судовому засіданні при апеляційному розгляді 21 січня 2025 року у розмірі 800 грн.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2025 року у частині позовних вимог про стягнення компенсацію витрат за участь у судовому засіданні при апеляційному розгляді 21 січня 2025 року у розмірі 800 грн. відмовлено у відкритті провадження.
Рішенням Ленінського (натепер Інгульського) районного суду м. Миколаєва від 16 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з держави Україна за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 5000,00 грн. в рахунок компенсації моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спричинена в даному випадку позивачу моральна шкода повинна відшкодовуватись на загальних підставах, визначених ст. 1174 ЦК України, а не на підставі ст. 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», на які посилається позивач.
Зазначені норми права встановлюють спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади чи його посадовими особами. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди посадові чи службові особи органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди зокрема, внаслідок незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу, у випадку закриття справи про адміністративне правопорушення.
За відсутності цих підстав в силу вимог частини 6 статті 1176 ЦК України шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статтей 1173,1174 ЦК України).
В даному випадку моральна шкода позивачу заподіяна внаслідок притягнення його до адміністративної відповідальності шляхом складання постанови про адміністративне правопорушення інспектором патрульної поліції УПП в Одеській області Департаменту патрульної поліції, тобто службовою особою органу державної влади, який, як вже зазначалось, не є органом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність та досудове розслідування.
Отже, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 13 вказаного Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду відсутні.
Визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, суд відповідно до ст. 23 ЦК України враховував характер правопорушення, глибину та тривалість душевних страждань позивача, час та зусилля, які були ним витрачені для відновлення свого порушеного права. Зокрема, що відносно позивача мало місце неправомірне здійснення адміністративного провадження з боку посадової особи державного органу, в той час, коли такий орган та його посадові особи, в першу чергу, зобов'язані гарантувати дотримання конституційних принципів захисту прав людини і громадянина, не допускати порушення таких прав. З дня притягнення позивача до адміністративної відповідальності і до дня ухвалення судом рішення про та закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення, пройшло 5 (п'ять) місяців. Все це, безумовно, призвело до зміни звичного укладу його життя, необхідності докладання додаткових зусиль для поновлення своїх прав, що, на думку суду, викликало у позивача відповідний психоемоційний дискомфорт, спричинило душевні переживання.
Проте позивач не надав доказів на підтвердження того, скільки фактичного часу він витратив на участь в судових засіданнях у справі про адміністративне правопорушення, яких конкретно зусиль (матеріальних, фізичних, інших) він вживав для залучення захисника та проведення автотехнічної експертизи, а також чи були конкретні, медично підтверджені, наслідки негативних змін у його психо-емоційному стані протягом перебування провадження в суді.
З огляду на обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що справедливим буде присудження відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000 грн., виходячи з засад розумності та справедливості, що буде співмірним із тривалістю порушень прав позивача та характером завданої йому немайнової шкоди. Стягнення у такому розмірі не є надто надмірним, не призведе до порушення балансу прав та інтересів конкретного громадянина і суспільного інтересу.
В апеляційній скарзі Департамент патрульної поліції вказує, що оскаржуване рішення прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, судом неповно з'ясовані та не доведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Так, вказували, що ОСОБА_1 подав позовну заяву про відшкодування компенсації моральної шкоди. В обґрунтування своїх позовних вимог в тексті позовної заяви посилався на Закону України №266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Звертають увагу, що вищевказаний Закон розповсюджує свою дію на органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури і суду.
Департамент патрульної поліції відповідно до Положення про Департамент патрульної поліції затверджений Наказом Національної поліції України 06 листопада 2015 року №73 (у редакції наказу Національної поліції України від 05 вересня 2024 року № 947 «Про внесення змін до Положення про Департамент патрульної поліції») та управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції відповідно до Положення про управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції затвердженого Наказом Департаменту патрульної поліції 07 листопада 2015 року №1/4 (у редакції наказу Департаменту патрульної поліції від 03 березня 2025 року № 580) не є органом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, не є органом досудового розслідування, прокуратури або судом, а відтак, дія ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94-ВР від 01 грудня 1994 року не розповсюджується на Департамент патрульної поліції та управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції та їх посадових осіб.
Також вказують, що судом першої інстанції не враховано висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22.
Звертають увагу, що рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 жовтня 2024 року та постанова П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2025 року по справі 489/6568/24 не встановлюють протиправність дій патрульних поліцейських, а тому відсутня обов'язкова умова для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди - встановлення протиправності у діях працівників патрульної поліції під час складання постанови про адміністративне правопорушення.
Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження наявної заподіяної шкоди (відсутні довідки, чеки, документи що об'єктивно відображають понесену шкоду), та жодним чином не доведено причинного зв'язку між неправомірними діями працівників патрульної поліції і начебто заподіяною шкодою.
Жодна з трьох обов'язкових умов, для покладення відповідальності на державу за дії посадових осіб Департаменту патрульної поліції у виді відшкодування шкоди недоведені позивачем належним чином.
Також звертають увагу, на правову поліцію викладену в постанові Верховного Суду від 03 червня 2021 року по справі № 686/34047/19 у якій зазначено, що ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Вважають, що оскільки дії Департаменту патрульної поліції, або його посадових осіб відносно ОСОБА_1 не визнавалися незаконними або протиправними жодним судовим рішенням, не можна стверджувати, що моральна шкода, про яку зазначає позивач, як про шкоду, яка йому була, начебто, завдана має якийсь зв'язок з діями інспектора управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції.
Крім того, ОСОБА_1 в обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди зазначає лише, що у нього нібито виник психологічний стрес, почуття несправедливості, та ускладнило йому життя. Окрім того, до справи позивач не надає ніяких додаткових матеріалів у вигляді чеків, переліку обстежень чи виписного листа, або будь-які інші документи на підтвердження, начебто, завдання позивачу моральної шкоди.
В той же час, належних та допустимих доказів на підтвердження даних обставин не надає, як і не обґрунтував наявність причинно-наслідкового зв'язку між цими наслідками (у випадку наявності таких) та діяннями відповідачів.
Беручи до уваги відсутність у діях відповідача ознак протиправності та відсутність доказів на підтвердження погіршення стану здоров'я позивача у зв'язку з складанням адміністративних протоколів та винесення постанови відносно позивача, тяжкості вимушених змін у його життєвих та ділових стосунках, ступені зниження репутації, часу та зусиль, докладених для відновлення попереднього стану до суду позивачем не надано, вважають за доцільне відмовити у задоволені позовної вимоги позивача про стягнення суми моральної шкоди.
Окрім того, звертають увагу на те, що згідно висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року в справі №312/262/18 вбачається, що сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди.
Самі по собі твердження позивача про вчинення посадовою особою дій, які начебто, призвели до порушення прав та законних інтересів ОСОБА_1 є необґрунтованими.
У відзиві Державна казначейська служба України просила апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та у задоволенні позовних вимог відмовити.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив апеляційну залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Сторони про розгляд справи повідомлені належним чином.
За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України (в редакції на час подачі апеляційної скарги) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 стаття 2 ЦПК України).
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (частина 5 стаття 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частин 1-3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду вказаним положенням закону відповідає в повній мірі.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог сторонами не оскаржується, а тому в апеляційному порядку не переглядається.
Задовольнивши частково позов, суд першої інстанції встановив факт наявності моральної шкоди, що завдана позивачу притягненням його до адміністративної відповідальності шляхом складання постанови про адміністративне правопорушення інспектора Управління патрульної поліції Одеської області Краснощек К.Е., яка полягає у моральних переживаннях, порушенні нормальних життєвих стосунків, а тому з урахуванням тривалості порушення прав, вимог розумності та справедливості, прийшов до висновку, що відшкодуванню підлягає на користь позивача моральна шкода в розмірі 5000 грн, яка буде належною та достатньою для її покриття.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 23 серпня 2024 року о 20 год. 25 хв. за адресою: м.Ізмаїл, пр. Незалежності, 25/1 ОСОБА_2 керував транспортним засобом TOYОTA CAMRY, державний номер НОМЕР_1 , рухався без ввімкненого ближнього світла фар в темну пору доби, чим порушив п. 19.1а ПДР України, та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 122 КУпАП.
Внаслідок цього, 23 серпня 2024 року постановою інспектора Управління патрульної поліції Одеської області Краснощек К.Е. серія ЕНА №2898421 позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 жовтня 2024 року у справі 489/6468/24, яке постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2025 року залишено без змін, визнано протиправною та скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 2898421 від 23 серпня 2024 року та закрито справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 .
Під час розгляду адміністративної справи № 489/6468/24, суд першої інстанції встановив, що на підтвердження скоєння позивачем адміністративного правопорушення, а саме факт руху автомобіля, яким керував позивач та порушив вимоги п.19.1 (А) ПДР відповідачем надано відео з відео реєстратора службового автомобілю файл 2024-08-23 00:00:18. Разом з тим, зазначене відео не містить доказів наявності скоєного правопорушення, позивач рухався з ввімкненим ближнім світлом фар, а пора доби була не темна.
А наданий до суду представником відповідача відео з фіксацією переслідування автомобіля - це відеозапис з записом руху автомобіля невідомого походження, без зазначення у постанові технічного засобу за допомогою якого було здійснена така відео фіксація.
І зважаючи на викладене, Ленінський районний суд м. Миколаєва дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 122 КУпАП та закриття справи про адміністративне правопорушення.
Тобто, зазначена у постанові інспектора Управління патрульної поліції Одеської області серія ЕНА №2898421 від 23 серпня 2024 року інформація про порушення ОСОБА_1 вимоги п.19.1( А) ПДР , не відповідала дійсності, фактичним обставинам, не знайшла свого підтвердження належними та допустимими доказами в суді при розгляді Ленінським районним судом м. Миколаєва адміністративної справи.
За встановлених вище обставин, колегія суддів приходить до висновку, що постановою інспектора Управління патрульної поліції Одеської області серія ЕНА №2898421 від 23 серпня 2024 року ОСОБА_1 було безпідставно притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 122 КУпАП у виді накладення штрафу за адміністративне правопорушення, яке він фактично не вчиняв.
Обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, позивач покликається на те, що внаслідок протиправних дій працівників патрульної поліції в Одеській області при складані постанови ЕНА №2898421 23 серпня 2024 року про притягнення до адміністративної відповідальності та незаконне притягнення до адміністративної відповідальності грубо порушено його права, що завдали йому сильних душевних та фізичних страждань та впливу на його авторитет у суспільстві та на роботі. У результаті неправомірних дій відбулися суттєві та неприємні зміни у його житті, порушення звичного ритму життя та його зміни у зв'язку з необхідністю вжиття дій щодо оскарження постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності, доведення своєї невинуватості в суді, чим йому завдано моральну шкоду.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 56 Конституції України надає право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
За обставинами цієї справи позивач під слідством чи судом не перебував, постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 122 КУпАП у виді штрафу була складена в день фіксації події, відповідно шкоди позивачу заподіяно внаслідок здійснення щодо нього адміністративного провадження, тому норма статті 1176 ЦК України, не підлягає до застосування.
А відтак, відшкодування шкоди у даному випадку має відбуватись, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами, що врегульовано статтями 1173, 1174 ЦК України.
Вказані висновки відповідають правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24), постанові Верховного Суду від 12 березня 2025 року у справі №569/10289/23 (провадження №61-3648св24).
Статті 1173 та 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що застосовуючи статті 1173,1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Аналогічний висновок містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 та вони відповідають правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24).
Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов'язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.
Обов'язковим елементом для покладення на державу відповідальності за відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади,-є причинно-наслідковий зв'язок між протиправними (неправомірними) діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою.
Такі правові висновки відображено у постанові ВП ВС від 22.01.2025 у справі №335/6977/22.
У пунктах 72, 73 цієї ж постанови ВП ВС зазначено, що у наведеній категорії справ суд при вирішенні питання про те, чи мали дії або бездіяльність органів влади, їх посадових осіб,які становили втручання в право особи, ознаки свавільності, повинен оцінювати: чи були передбачені законом підстави (умови) для відповідних дій працівників поліції (у контексті цієї справи), чи були вони виправданими (необхідними) та пропорційними до конкретних обставин.
Втручання не буде свавільним, якщо: воно відбулося згідно із законом; воно переслідує легітимну мету і є пропорційним до цієї мети; воно є необхідним у демократичному суспільстві.
Отже при вирішенні спору про відшкодування шкоди суд може встановити протиправний характер дій (бездіяльності, рішень) працівників патрульної поліції як обов'язковий елемент деліктної відповідальності за наявності ознак очевидної протиправності чи навіть свавільності таких дій.
За обставин цієї справи позивач працівниками поліції був притягнутий до адміністративної відповідальності незаконно із накладенням адміністративного стягнення та за відсутності в діях позивача складу правопорушення.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України).
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).
Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.
Порушення прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine).
Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у виді погіршення здоров'я, можуть підтверджувати завдання моральної шкоди.
Колегія суддів враховує те, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодилася колегія суддів, що внаслідок протиправних дій інспектора Управління патрульної поліції Одеської області, які проявилися у незаконному притягненні позивача до адміністративної відповідальності, який будучи впевненим у тому, що не вчиняв адміністративного правопорушення, у зв'язку з притягненням його до адміністративної відповідальності зазнав психологічного напруження, переживань, розчарувань, був змушений доводити свою невинуватість в судовому порядку, витрачаючи на це свій час та кошти, у зв'язку з чим зазнавав незручностей, що свідчить про завдання йому моральної шкоди.
Оскільки провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 закрито судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що саме внаслідок неправомірного притягнення до адміністративної відповідальності на підставі постанови інспектора Управління патрульної поліції Одеської області серія ЕНА № 2898421, складеної 23 серпня 2024 року на ОСОБА_1 , якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, яке він не вчиняв, позивачу завдано моральну шкоду.
Розмір моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен проводити до її безпідставного збагачення.
Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц.
Враховуючи обставини справи, характер та обсяг моральних страждань позивача, яких він зазнав внаслідок неправомірного притягнення його до адміністративної відповідальності, виходячи із засад розумності, виваженості, справедливості та пропорційності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції вірно посилався на статті 1166, 1167, 1173, 1174 ЦК України.
Колегія суддів погоджується також з висновком суду, що у разі скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, прийнятої працівником поліції, та закриття провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, відповідальність за яке передбачене частиною 2 статті 122 КУпАП відшкодування шкоди особі, відносно якої складено постанову, здійснюється на загальних підставах, передбачених статтею 1174 ЦК України, а положення статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» не є застосовними.
Фактично доводи апеляційної скарги ґрунтуються на не доведенні позивачем факту незаконності дій відповідача та факту заподіяння моральної шкоди.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині, оскільки постанова про накладення адміністративного стягнення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі постановою серії ЕНА І289821 від 23 серпня 2024 року, згідно з якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності та застосовано відносно нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 122 КУпАП скасована, а провадження у справі закрито.
Таким чином, протиправність дій відповідача установлена судовим рішенням.
Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність доказів завдання моральної шкоди, колегія суддів зазначає про таке.
Звертаючись до суду із позовом, позивач посилався на протиправність дій працівників поліції, що полягали у приниженні позивача, через безпідставні дії працівників поліції, пов'язанні з нахабною поведінкою, власну безправність, що вплинула на стан його самопочуття і його здоров'я, оскільки він є інвалідом з дитинства.
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі N 487/6970/20 (провадження N 61-1132св22)).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні "трансформують" шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування "обчислює" шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі N 487/6970/20 (провадження N 61 1132св22)).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін "інші обставини, які мають істотне значення" саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі N 477/874/19 (провадження N 14-24цс21)).
Отже, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду від 26 серпня 2020 року в справі № 544/964/18, закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно і такими діями позивачу завдано моральної шкоди.
Отже, підставою для відшкодування моральної шкоди у цій справі є встановлення рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 жовтня 2024 року порушення законного порядку та підстав притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, внаслідок чого йому були завдані душевні страждання.
Посилання апелянта на висновки, які викладені у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року № 312/262/18 (провадження № 61-14401св19), є помилковими з урахуванням того, що викладені в ній висновки є не релевантними спірним правовідносинам, а саме: у зазначеній справі предметом судового розгляду був факт складання уповноваженою особою поліції протоколу про адміністративне правопорушення та закриття провадження у справі відносно позивача в зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення у порядку КУпАП, а в даній справі уповноваженою особою поліції вже прийнято постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності з накладенням штрафу за адміністративне правопорушення, скасування якої в порядку КАС України тягне за собою обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру у вигляді відшкодування шкоди.
За такого, доводи апеляційної скарги судом відхиляються як такі, що суперечать описаним вище встановленим у справі обставинам і визначеним відповідно до них правовідносинам.
Крім того, апеляційний суд констатує, що посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачем не надано доказів заподіяння йому моральної шкоди, про яку йдеться, і що останнім не обґрунтовано розмір цієї шкоди та підстав, які призвели до заподіяння йому моральних страждань, є юридично неспроможними. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 01.07.2010 в справі «Недайборщ проти Росії» (п. 9.3) зазначено, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс.
За установлених обставин, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог є правильними та такими, що підтверджуються належними та допустимими доказами.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність вирішення спору.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону. Підстав для його скасування чи зміни не вбачається.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи до уваги вищевикладене, оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не вирішувалося.
Згідно з частинами 4, 5 статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, є дата складення повного судового рішення - 18 червня 2025 року.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, рішення Ленінського (натепер Інгульського) районного суду м. Миколаєва від 16 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Л.М. Царюк
Повний текст постанови складено 18 червня 2025 року.