справа № 563/1053/25
18 червня 2025 року м. Корець
Суддя Корецького районного суду Рівненської області Сірак Д.Ю. при вирішенні питання про відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до директора ТОВ «Волинь-Паливо» ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації за невикористану відпустку,
17 червня 2025 року до Корецького районного суду Рівненської області надійшла вказана позовна заява.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2025 головуючим суддею у справі визначено суддю Сірака Д.Ю..
Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Вирішуючи питання про відкриття провадження по справі, суд повинен перевірити відповідність вимог, з якими заявник звертається до суду для захисту прав, а також дотримання правил підсудності та виконання вимог встановлених для форми, змісту позовної заяви.
За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати статті 175 ЦПК України, а також вимогам статті 177 цього Кодексу.
Перевіривши матеріали справи було встановлено, що подана позовна заява не в повній мірі відповідає вимогам статтей 175-177 ЦПК України, а тому, підлягає залишенню без руху.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
З позовної заяви вбачається, що відповідачем у справі визначений керівник підприємства - директор ТОВ «Волинь-Паливо», ОСОБА_2 .
В той же час, керівник підприємства виступає від імені підприємства - юридичної особи, тому, не може виступати відповідачем у справі.
Більше того, відповідачем вказаний директор Чишій Юрій Володимирович, а вимоги прохальної частини позовної заяви стосується ТОВ «Волинь-Паливо».
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі або документи що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до частини першоїстатті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першоюстатті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
З огляду на зазначене, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем, у тому числі середній заробіток за час затримки розрахунку із заробітної плати при звільненні, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат.
Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.
Враховуючи викладене, виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати.
Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінністатті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже за цими вимогами позивачі не звільняються від сплати судового збору.
Виходячи з викладених норм, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також, не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінністатті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Стягнення з роботодавця середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні не є заробітною платою, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця, відповідно на вказані вимоги позивача не поширюються положення пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», за яким від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні ст. 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. З огляду на викладене пільга щодо сплати судового збору, передбачена п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19.
Зокрема, у зазначеній постанові вказано, що зазначено, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, передбачений ч.2 ст.235 КЗпП України, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, визначений ст.117 цього Кодексу, мають різну правову природу. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати
До матеріалів справи позивачем не додано доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі за позовну вимогупро стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні. При цьому, з підстав зазначених вище позивач не звільнений від сплати такого судового збору.
Позивачу при зверненні до суду із вказаним позовом необхідно було сплатити судовий збір.
Суд позбавлений вирахувати суму судового збору оскільки позивачем не зазначено, його ціни. Однак, відповідно до ст.176 ЦПК України ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Позивачем заявлені три вимоги, а саме про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити заборговану заробітну плату, компенсацію за дні невикористаної відпустки та середню заробітну плату за весь час затримки виплати всіх належних при звільнені. Вказані вимоги мають бути обґрунтованими відповідними розрахунками.
Також, вимогами п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України визначено, що позов повинен містити, зокрема, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.
Так, зазначаючи в позовній заяві про оспорювання сум, належних до виплати при звільненні, позивач не долучив до позову доказів на підтвердження заборгованості відповідача перед позивачем, не навів відповідного розрахунку.
При цьому, заявляючи в прохальній частині позову вимогу про витребування від ТОВ «Волинь-Паливо» розрахунку заборгованості позивач жодним чином не мотивує обставини за яких вона сама не мала можливості отримати вказаний розрахунок за її заявою, і чи взагалі вона зверталася до відповідача з таким проханням.
Так само до позову не надано належним чином засвідчених наказів про прийняття та звільнення позивача з роботи, не вказані причини неможливості самостійного отримання та подання вказаних документів до суду.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до ч.3 ст.185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Таким чином, для усунення недоліків позивачу необхідно визначити ціну позову, обґрунтувати та навести розрахунок та надати до суду докази сплати судового збору.
Для усунення недоліків позивачу встановити строк, що не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали.
Керуючись ст.175, 177, 185, 260 ЦПК України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до директора ТОВ «Волинь-Паливо» ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації за невикористану відпустку - залишити без руху.
Надати десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви, який починає рахуватися з дня отримання копії ухвали.
Роз'яснити позивачу, що у разі не усунення недоліків у встановлений строк, позовна заява буде вважатися неподаною та повернута.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: