10 червня 2025 року м. ЧернівціСправа № 926/3390/24
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАГРО ПАРТНЕР», місто Волочиськ, Хмельницький район, Хмельницька область
до відповідачів: 1. Фермерського господарства «ДЖЕРЕЛО», с. Банилів, Вижницький район, Чернівецька область 2. ОСОБА_1 , с. Банилів, Вижницький район, Чернівецька область 3. ОСОБА_2 , с. Банилів, Вижницький район, Чернівецька область
про стягнення заборгованості - 1285976,3 грн
Суддя Гончарук О.В.
Секретар судового засідання - Чиборак У.Г.
Представники сторін:
від позивача - Малюта Н.М., довіреність від 15.05.2024.
від відповідача 1 - Клим Н.І.;
від відповідача 2 - не з'явився;
від відповідача 3 - Соломко В.Д.
Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІТАГРО ПАРТНЕР» звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Фермерського господарства «ДЖЕРЕЛО», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з вимогою про солідарне стягнення заборгованості у сумі 1285976,3 грн.
Позов обґрунтовує тим, що між сторонами укладено Договір поставки №В78-03/24ТР-С за умовами якого, позивач зобов'язується передати у власність відповідача 1 засоби захисту рослин, регулятори росту рослин та/або мікродобрива, насіння тощо, а відповідач зобов'язується прийняти і оплатити їх вартість.
« 04» березня 2024 року, з метою забезпечення виконання зобов'язання за Договором поставки між позивачем та відповідачем 2,3, укладено Договори поруки № В91-03/24ТР та № В90-03/24ТР.
На виконання умов Договору поставки, позивач здійснив поставку товару згідно видаткових накладних: № 1992 від 10.04.2024 на суму 872367,42 грн; № 2618 від 17.04.2024 на суму 79306,13 грн; № 2629 від 17.04.2024 на суму 762582,83; № 2636 від 18.04.2024 на суму 367678,08 грн; № 3923 від 09.05.2024 на суму 196853,94 грн.
Враховуючи порушення відповідачем зобов'язань з оплати товару, позивачем нараховано заборгованість у розмірі 1285976,3 грн з якої: 555034,32 грн сума основного боргу; 216128, 76 грн розмір курсової різниці, штраф 15% - 341818,26 грн, пеня - 72784,37 грн, 36% річних - 100210,59 грн.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 06.01.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 28.01.2025.
Ухвалою суду від 15.01.2025 задоволено клопотання представника позивача (вх. № 56) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
У підготовчому засіданні 28.01.2025 оголошено перерву до 05.02.2025.
Підготовче засідання призначене на 05.02.2025 не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді Гончарука О.В. у щорічній відпустці, про що сторони були повідомлені, шляхом отримання повідомлення про неможливість проведення судового засідання.
Ухвалою суду від 07.02.2025 призначено підготовче засідання на 25.02.2025.
Підготовче засідання призначене на 25.02.2025 не відбулось, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Гончарука О.В., про що сторони були повідомлені, шляхом отримання повідомлення про неможливість проведення судового засідання.
Ухвалою суду від 06.03.2025 продовжено строк підготовчого провадження та призначено підготовче засідання на 28.03.2025.
Ухвалою суду від 28.03.2025 відкладено підготовче засідання на 11.04.2025.
Ухвалою суду від 11.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 12.05.2025.
Ухвалою суду від 12.05.2025 відкладено розгляд справи на 19.05.2025.
« 19» травня 2025 року від відповідача 1 надійшло клопотання (вх. № 1642) про зменшення розміру неустойки, річних та відмові у стягненні курсової різниці, обґрунтоване обставинами пов'язаними із тим, що відповідач 1 перебуває у важкому фінансовому становищу.
« 19» травня 2025 року від позивача, через систему «Електронний суд» надійшли заперечення (вх. № 2104) на заяву про зменшення боргу, оскільки відповідачі у підготовчому засіданні мали час та можливість для подання заперечень проти розміру штрафних санкцій.
У судовому засіданні 19.05.2025 представник позивача наполягав на задоволенні позову вимог з підстав зазначених у позовній заяві та просив суд залишити без розгляду заяву відповідача 1 про зменшення розміру позовних вимог.
Присутній представник відповідача 1 у своєму вступному слові просив суд відмовити у задоволені позову, зменшити розмір штрафних санкцій у зв'язку із їх неспівмірністю до суми основного боргу.
У судовому засіданні оголошено перерву до 10.06.2025.
У судовому засіданні 10.06.2025 продовжено розгляд справи по суті.
Присутній у судовому засіданні відповідач - ОСОБА_2 просить суд взяти до уваги обставини,
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
« 04» березня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІТАГРО ПАРТНЕР» та фермерським господарством «ДЖЕРЕЛО» укладено Договір поставки №В78-03/24ТР-С.
Згідно пункту 1.1 Договору, постачальник зобов'язується передати у власність покупця засоби захисту рослин, регулятори росту рослин та/або мікродобрива, насіння тощо, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість.
Відповідно до пунктів 2.1 та 2.3 Договору, загальна сума вираховується, як сума вартостей усіх партій товару, переданих постачальником у власність покупцю. Сторони встановлюють, що протягом строку дії Договору, грошові зобов'язання покупця існують і підлягають сплаті у гривнях.
Сторони встановлюють, що постачальник визначає у видатковій накладній вартість товару із розрахунку множення грошового еквівалента ціни товару в іноземній валюті, вказаній в додатках до договору, на курс продажу іноземної валюти на дату формування видаткової накладної. Однак, сторони погоджуються, що ця умова не застосовується, якщо курс продажу іноземної валюти на дату формування видаткової накладної, менший або рівний курсу, який був встановлений на день підписання додатку, в цьому випадку вартість товару визначається за ціною, яка була встановлена на момент підписання відповідного додатку до Договору ( пункт 2.3.1 Договору)
Згідно пунктам 2.3.5 - 2.3.6 Договору, у випадку, коли покупець не оплатить товар за договором у строки та на умовах, які передбачені договором та додатками до договору, постачальник буде вирішувати спір в судовому порядку. При цьому постачальник має право визначити розмір заборгованості покупця станом на дату звернення з позовом до суду про стягнення заборгованості, відповідно до ціни товару, яка може збільшити у випадку, якщо курс продажу іноземної валюти станом на дату, що передує даті звернення постачальника з позовом до суду, по відношенню до гривні збільшиться в порівнянні з курсом визначеним у додатках та видаткових накладних на товар. Датою виконання грошових зобов'язань покупця за даним Договором, є дата зарахування в повному обсязі відповідної необхідної суми грошових коштів на банківський рахунок постачальника.
Відповідно до пункту 3.1.1 Договору постачальник зобов'язаний поставити товар відповідної якості, згідно до умов даного Договору.
Покупець зобов'язаний прийняти товар в строки, котрі вказані в додатках до договору. Оплатити повну вартість товару в термін, вказані в додатках (пункти 3.2.1-3.2.2 Договору).
Згідно пункту 5.1. Договору, даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та припиняється належним виконанням всіх умов даного договору сторонами.
Відповідно до пункту 7.2.1. Договору, покупець несе відповідальність за затримку з оплатою постачальнику за поставлений товар, сплачуючи штраф в розмірі 15% від суми боргу (його неоплаченої частини) на перший день прострочення платежу, а також пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати.
Відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України за порушення грошового зобов'язання, покупець зобов'язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та тридцять шість відсотків річних від прострочення суми (пункт 7.2.4 Договору).
Згідно пунктам 7.3.-7.4. Договору сплата неустойки, встановленої на випадок прострочення або іншого неналежного виконання обов'язків, та відшкодування збитків, спричинених неналежним виконанням умов даного договору, не звільняє винну сторону від виконання своїх обов'язків за даним договором.
Відповідно до пунктів 10.1.-10.2. Договору, договір складений в двох екземплярах, які мають однакову юридичну силу. Всі раніше досягнуті домовленості між сторонами, а також переписка між ними щодо предмету договору, втрачають чинність з моменту підписання сторонами тексту цього договору. Сторони підтверджують, що особи, які підписали цей договір мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, є належним чином уповноваженими на таке та діють в межах наданих повноважень.
Сторони підтверджують, що даний договір підписаний при повному розумінні всіх його положень та були погоджені всі істотні умови договору. Волевиявлення покупця є вільним, а договір не суперечить чинному законодавству України та моральним засадам суспільства, а отже сторони договору усвідомлюють і погоджуються з тим, що немає підстав для визнання договору або окремих його частин недійсними ( пункт 10.8. Договору).
Згідно пунктам 11.1.-11.2 Договору, спірні питання, що виникають з цього договору, вирішуються сторонами шляхом переговорів. У тому випадку, якщо спірне питання не може бути вирішене шляхом переговорів між сторонами, то такий спір вирішується в судовому порядку.
« 04» березня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІТАГРО ПАРТНЕР» та ОСОБА_2 укладено договір №В91-03/24ТР поруки.
Згідно пункту 1.1. Договору, поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов'язань фермерське господарство «ДЖЕРЕЛО», що виникли з договору поставки №В78-03/24ТР-С від 04.03.2024 (далі основний договір), який був укладений між кредитором та боржником.
Відповідно до пунктів 2.1.-2.2. Договору, у відповідності до вказаного основного договору, порукою забезпечуються в тому числі наступні зобов'язання боржника: здійснити оплату за всі поставлені засоби захисту рослин, інокулянт, регулятори росту рослин та/або мікродобрива, насіння тощо в обсязі та на умовах договору поставки №В78-03/24ТР-С від 04.03.2024, з подальшими змінами та доповненнями; відшкодувати збитки та сплатити штрафні санкції, передбачених договором поставки №В78-03/24ТР-С від 04.03.2024. Закінчення терміну дії основного договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань, які виникли у сторін під час його дії.
Поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за неналежне виконання боржником забезпеченого зобов'язання (пункт 3.1. Договору).
Згідно пункту 4.1.1. Договору, поручителю добре відомі усі умови вищезазначеного основного договору, в тому числі термін дії основного договору, строк виконання зобов'язань по основному договору, а також усі інші умови, зобов'язання та обставин.
Відповідно до пункту 4.1.3. Договору, поручитель зобов'язаний виконати вимогу кредитора згідно умов, що передбачені основним договором.
Після виконання поручителем зобов'язання забезпеченого порукою, передати йому документи, які підтверджують зобов'язання боржника, та підписати з поручителем договір про відступлення права вимоги до боржника на користь поручителя у 30 денний строк (пункт 4.2.1 Договору).
Згідно до пункту 4.3.2. Договору, сторони мають право взаємною згодою розірвати цей договір, якщо до основного договору були внесені зміни, що збільшують обсяг відповідальності поручителя.
Відповідно до пункту 4.4.1. Договору, кредитор у разі невиконання боржником своїх зобов'язань за основним договором має право протягом двох років звернутись до поручителя з вимогою про виконання таких зобов'язань.
У випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність визначену цим договором та чинним законодавством (пункт 5.1. Договору).
Згідно пункту 6.1. Договору, договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту припинення зобов'язань за основним договором №В78-03/24ТР-С від 04.03.2024.
Аналогічний договір №В90-03/24ТР від 04.03.2024 поруки укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІТАГРО ПАРТНЕР» та ОСОБА_1 .
Вище зазначені договори поруки підписанні сторонами та засвідченні печатками.
В матеріалах справи наявні видаткові накладні, а саме: видаткова накладна №1992 від 10.04.2024 на суму 872367,42 грн, видаткова накладна №2636 від 18.04.2024 на суму 367678,08 грн, видаткова накладна №2629 від 17.04.2024 на суму 762582,83 грн, видаткова наклад №2619 від 17.04.2024 на суму 79306,13 грн та видаткова накладна №3923 від 09.05.2024 на суму 196853,94 грн.
Всі вище зазначені видаткові накладні підписані сторонами.
В матеріалах справи також наявна виписка з рахунку з якої вбачається, що фермерське господарство «ДЖЕРЕЛО» сплачувало кошти за товар а саме: 11.12.2024 сплачено 1000000 грн та 23.12.2024 сплачено 723754,08 грн.
Частиною 2 пункту 1 статті 175 Господарського кодексу України передбачено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 Цивільного кодексу України, стаття 173 Господарського кодексу України).
За змістом статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (стаття 712 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Частина 2 статті 524 Цивільного кодексу України передбачає, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
У розумінні частини 2 статті 533 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Верховний Суд України у постановах від 04.07.2011 по справі №3-62гс11 та від 26.12.2011 по справі №3-141гс11, які були прийняті з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих положень законодавства, дійшов до висновку, що положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.
Суд звертає увагу, що грошове зобов'язання покупця хоча і виражене у гривні, проте має прив'язку до еквіваленту в іноземній валюті. Однак, визначення остаточної ціни договору залежить саме від дати здійснення фактичної оплати товару за орієнтовною вартістю. Встановлена пунктом 2.3.5 Договору поставки умова (у випадку, коли покупець не оплатить товар (відповідну партію товару) за договором у строки та на умовах, передбачених договором та додатками до договору, постачальник буде вирішувати спір в судовому порядку, постачальник має право визначити розмір заборгованості покупця станом на дату звернення з позовом до суду про стягнення заборгованості відповідно до ціни товару, яка може збільшуватися у випадках, якщо курс продажу іноземної валюти станом на дату (робочу дату), що передує даті звернення постачальника з позовом до суду, по відношенню до гривні збільшиться в порівнянні з курсом, визначеним у додатках та видаткових накладних на товар)
Отже враховуючи те, що орієнтовна вартість товару перераховується (коригується) відповідачем станом на дату, що передує даті саме фактичної оплати товару (незалежно від того, чи своєчасно, чи ні була здійснена ця оплата) з урахуванням курсу долара США до гривні, втрати позивача від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, зокрема і у разі порушення відповідачем грошового зобов'язання зі сплати орієнтовної вартості товару, відновлюються еквівалентом іноземної валюти.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 №910/11077/20.
Згідно з положеннями статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (ст. 543 Цивільного кодексу України).
Таким чином, позивач має право пред'явити позов одночасно і до відповідача 1 (основного боржника) і до відповідача 2, 3 (поручителів).
У постанові Великої Палати ВС від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18) зазначено, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України № 2147-VTTT до юрисдикції господарських судів належать спори стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення підсудності господарському суду щодо розгляду відповідної справи.
З огляду на викладене, заявлена до стягнення з відповідачів сума основної заборгованості та курсової різниці в розмірі 555034,32 грн та 216128,76 грн є обґрунтованою, правомірною та такою, що підлягає задоволенню.
Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання щодо розміру сум пені, 36% річних та штрафу, які підлягають стягненню, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
При цьому Суд зазначає, що ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).
За змістом наведених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує у відповідності до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідженню конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
У постанові від 19.02.2020 у справі №910/1199/19 Верховний Суд, зокрема відзначив, що, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України, статтею 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013). Подібні висновки містяться і у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення штрафних санкцій є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу.
Вирішуючи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
За своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукуючи боржника до належного виконання своїх зобов'язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягуються в разі порушення такого зобов'язання.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (частина шоста статті 3 Цивільного кодексу України).
Правова позиція Верховного Суду Щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій (пункт 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17) наголошує, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Окрім того, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18|12-79гс19).
При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статтею 233 Господарського кодексу України та статтею 551 Цивільного кодексу України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
При цьому, суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафу. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. 86, 236-238 ГПК України) (постанова Верховного Суду від 17.07.2021 у справі №916/878/20).
В постанові Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №903/486/22 вказано, що пеня та штраф не є основною заборгованістю і, відповідно, при зменшенні її розміру не несе значного негативного наслідку у своєму фінансовому становищі, з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
При вирішенні питання про зменшення пені та штрафу суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені, штрафу. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).
Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 Цивільного кодексу України та в статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Водночас, як вірно у своїх запереченнях щодо можливості зменшення штрафних санкцій заявляє представник позивача та свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 90% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі №918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі №922/2141/21, від 05.04.2023 у справі №910/18718/21 тощо).
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.
А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Зазначена позиція узгоджується, зокрема із висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22).
Сторона відповідача посилається на обставини, пов'язані з скрутним фінансовим становищем Фермерського господарства «Джерело», що призвело до значної заборгованості цього господарства перед іншими кредиторами.
Фермерські господарства в України наділені особливим правовим статусом, який визначається Законом України «Про фермерське господарство».
Головними особливостями фермерської діяльності є те, що це підприємницька діяльність громадян, спрямована на виробництво, переробку та реалізацію сільськогосподарської продукції, використання земельних ділянок, а також можливість створення сімейного фермерського господарства, де праця здійснюється членами однієї сім'ї.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_2 , будучи співвласником Фермерського господарства «Джерело» був позбавлений можливості повноцінної особистої участі у веденні фермерської діяльності господарства-відповідача, оскільки приймав активну участь у заходах, спрямованих на допомогу Збройним силам України.
Суд, безпосередньо в межах цього спору, не може не взяти до уваги таку активну громадянську позицію відповідача, що має місце під час воєнного стану; проте його гуманітарна діяльність, а також інші фактори, як то відсутність інших працівників придатних для роботи у господарстві, несприятливі погодні умови, тощо, дійсно могли привезти до скрутного фінансового становища відповідачів та, як наслідок - порушення договірних зобов'язань перед позивачем.
Позивачем дійсно здійснено законодавчо обґрунтований та арифметично правильний розрахунок штрафу та пені, які підлягають стягненню з відповідачів, однак з огляду на вищенаведені приписи законодавства, з урахуванням судової практики у подібних правовідносинах та обставин справи, мають місце підстави для зменшення заявленої позивачем пені та штрафу в розмірі 72784,37 грн на 80% та її стягнення в розмірі 14556,87 грн, штрафу у розмірі 341818,26 грн на 80% та його стягнення у сумі 68363,65 грн.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22.
Щодо стягнення 36 % річних в розмірі 100210 грн суд зазначає наступне.
Стаття 625 ЦК України входить до розділу I "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 Цивільного кодексу України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України стягнення відсотків річних є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, у постанові від 07.07.2020 у справі №296/10217/15-ц, у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі №912/1120/16.
Відтак, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.
У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.
Велика Палата Верховного Суду також вказала, що пеня, відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи №902/417/18, а саме: встановлення відсотків річних на рівні 40% та 96% та їх явну невідповідність принципу справедливості, тоді як у даній справі позивачем розраховані відсотки річних в розмірі, встановленому законом - ст.625 ЦК України, тобто 3%.
Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст.233 Господарського кодексу України, ст.551 Цивільного кодексу України.
Разом з цим, відповідно до частини 3 статті 692 ЦК України продавець має право вимагати не тільки оплати товару (тобто стягнення грошових коштів у розмірі покупної ціни проданого майна), а й сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - це прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Такі висновки сформульовано в пункті 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18).
У частині 3 статті 692 ЦК України зазначений термін використано у другому значенні. Тобто під сплатою процентів за користування чужими грошовими коштами розуміється відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання згідно зі статтею 625 цього Кодексу. Така відповідальність виступає способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає в отриманні компенсації його майнових втрат, спричинених неналежним виконанням грошового зобов'язання. Такі висновки сформульовано в пункті 7.51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19).
Норма щодо трьох процентів річних, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивною та застосовуються у разі, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У спірних правовідносинах сторонами було погоджено застосування 36% річних.
Тобто, підвищені проценти за статтею 625 ЦК України встановлені й узгоджені самими сторонами.
У постанові від 14.04.2021 у справі №922/1716/20 щодо можливості встановлення сторонами договору 48% річних Верховний Суд зазначив, що стаття 625 ЦК України надає можливість кредитору боржника, якщо він прострочив виконання грошового зобов'язання, встановити інший, ніж три проценти річних, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.
За змістом частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Сторони у Договорі поставки визначили інший розмір процентів річних, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, - 36 % річних від несплаченої загальної вартості товару.
Разом з тим, закріпивши принцип свободи договору у ЦК України, законодавець також визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, зокрема, всупереч принципам справедливості, добросовісності, розумності.
Згідно з правовим висновком, що сформульований у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), щодо можливості зменшення (відмови у стягненні) судом загального розміру процентів річних, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, Велика Палати Верховного Суду зазначила наступне:
- справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин (пункт 8.20);
- закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах (пункт 8.26);
- господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань (пункт 8.32);
- якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (пункт 8.33);
- відповідно до положень статті 611, частини 3 статті 692, статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання (пункт 8.34);
- звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру (пункт 8.36);
- з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у статті 233 ГК України, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (пункти 8.37 -8.38).
Перевіривши розрахунок процентів річних, судом встановлено, що останні нараховані вірно в розмірі 100210,59 грн.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді 36 % річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір процентів до 3%, а тому до стягнення підлягає 8350,88 грн. В решті слід відмовити.
Враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи важливість збереження господарської діяльності відповідача, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов Договору, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов'язання, період прострочення який є незначним, у господарського суду існують законодавчо визначені підстави, на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України, зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 80% до 14556,87 грн, 36% річних до 3% річних до 8350,88 грн, штрафу на 80% до 68363,65 грн.
Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 862434,48 грн ( 555034,32 грн сума основного боргу, 216128,76 грн сума курсової різниці, 14556,87 грн пені, 3% річних 8350,88 грн, штрафу 68363,65 грн). Врешті позову відмовити.
Одночасно, щодо клопотання позивача про здійснення нарахування 3% річних на фактичну (не сплачену) суму боргу до моменту її повного погашення, суд зазначає таке.
Під час прийняття рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд вправі відповідно до частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) зазначити в рішенні про нарахування відповідних або відсотків, або ж пені до моменту виконання рішення. Не допускається зазначати в рішенні про одночасне нарахування відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення суду.
Таке нарахування суд може здійснити лише на підставі процесуального клопотання позивача. Питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) суд вирішує на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності.
Нарахування пені або відсотків у порядку частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) ґрунтується на підставі тих самих норм матеріального права, які є підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання зобов'язання. Тобто це ті самі заходи відповідальності, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов'язання не виконується.
Передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних охоплюються приписами частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) за умови, що позивач заявив позовну вимогу про стягнення 3 % річних за порушення виконання зобов'язання та суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цієї вимоги.
З огляду на вище викладене, клопотання позивача про здійснення нарахування 3% річних на фактичну (не сплачену) суму боргу до моменту її повного погашення підлягає задоволенню.
У зв'язку з частковим задоволенням позову витрати позивача, пов'язані з оплатою судового збору, на підставі статті 129 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, у разі, коли господарський суд зменшує розмір неустойки (пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Керуючись статтями 2, 4, 5, 129, 194, 196, 219, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України суд,-
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАГРО ПАРТНЕР» до відповідачів: 1. Фермерського господарства «ДЖЕРЕЛО», 2. ОСОБА_1 3. ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у сумі 1285976,3 грн - задовольнити частково.
2. Стягнути солідарно з Фермерського господарства «ДЖЕРЕЛО» (59216, Чернівецька область, Вижницький район, село Банилів, вул. Гостинець, буд. 63, код 14262519), ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАГРО ПАРТНЕР» (31200, Хмельницька область, Хмельницький район, місто Волочиськ, вул. Котляревського, буд. 7, код 37993500) 862434,48 грн ( 555034,32 грн сума основного боргу, 216128,76 грн сума курсової різниці, 14556,87 грн пені, 3% річних 8350,88 грн, штрафу 68363,65 грн) та 15431,72 грн судового збору.
3. В задоволені решти позову відмовити.
4. Органу (особі), який здійснюватиме примусове виконання рішення Господарського суду Чернівецької області від 10.06.2025 у справі № 926/3390/24, в порядку частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України нараховувати 3 % річних на фактичну (не сплачену) суму основного боргу, починаючи з 27.12.2024 до моменту повної оплати основного боргу за такою формулою: (СОБ*3*КДП)/КДР/100 = сума процентів річних, де СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 % річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році, стягнути вказану суму нарахованих процентів з Фермерського господарства «ДЖЕРЕЛО», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАГРО ПАРТНЕР».
5. З набранням судовим рішенням законної сили видати накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.
Повне судове рішення складено 18.06.2025.
Суддя О.В. Гончарук