ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.06.2025Справа № 910/4370/25
Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва" (Україна, 03186, м. Київ, вул. Левка Мацієвича, буд. 6; ідентифікаційний код: 35756919)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Геоцемент" (Україна, 03040, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 3; ідентифікаційний код: 19353250)
про стягнення 12 389,90 грн
Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Геоцемент" (далі - відповідач) про стягнення 12389,90 грн, з яких 8760,17 грн заборгованості, 2805,87 грн інфляційних втрат та 823,86 грн 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язання щодо сплати позивачу коштів за спожиті послуги за період з 01.10.2019 по 01.01.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
Частиною п'ятою статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: Україна, 03040, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 3.
На зазначену адресу, відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону, судом було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі від 14.04.2025 з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про його право подати, зокрема, відзив на позовну заяву.
08.05.2025 до суду повернулось поштове відправлення, адресоване відповідачу, разом з копією ухвали суду про відкриття провадження у справі від 14.04.2025, яке згідно з повідомленням підприємства поштового зв'язку не було вручене відповідачу та повернуто за закінченням терміну зберігання.
Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Пунктом 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.
За приписами частини першої статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Ухвала Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 про відкриття провадження в цій справі була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 16.04.2025.
З урахуванням викладеного, за висновком суду, відповідач не був позбавлений можливості ознайомитись з процесуальними документами у цій справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та йому були створені достатні умови для реалізації своїх процесуальних прав.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
На балансі Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва" (далі - підприємство) перебуває багатоквартирний житловий будинок за адресою: м. Київ, вул. Дачна (Гаріна Бориса), 51.
14.07.2015 в газеті Київської міської ради "Хрещатик" №99(4695) було опубліковано Договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
08.10.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Геоцемент" (далі - споживач) набуло у власність нерухоме майно - квартиру №5, що знаходиться у будинку №51 по вул. Гаріна Бориса у місті Києві, на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баршацьким І.В. за реєстровим номером №6127.
Позивач зазначає, що протягом періоду володіння квартирою №5 відповідач не сплачував кошти за спожиті послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, без укладення відповідного договору.
З огляду на те, що відповідач не виконав своє зобов'язання з оплати спожитих у період з 01.10.2019 по 01.01.2022 послуг, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 8760,17 грн, інфляційні втрати в розмірі 2805,87 грн та 3 % річних у розмірі 823,86 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 13 Конституції України власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. У такій редакції конституційна норма не лише покладає на власника обов'язки, а й орієнтовно вказує до чого зобов'язаний власник.
Виходячи із змісту статті 319 Цивільного кодексу України набуття права власності на певне майно породжує виникнення не тільки прав, а й обов'язків щодо його належного утримання та експлуатації.
Так, відповідно до ст. 322 Цивільного кодексу України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 № 572, власник та наймач (орендар) зобов'язаний: укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору; оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом; дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг, пожежної і газової безпеки, санітарних норм і правил.
Відповідно до ст. 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
З наявної у матеріалах справи копії договору купівлі-продажу квартири від 08.10.2019, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баршацьким І.В. за реєстровим номером №6127, вбачається, що у власності відповідача перебувала квартира у багатоквартирному житловому будинку за адресою: м. Київ, вул. Дачна (Гаріна Бориса), 51, що перебуває на балансі позивача.
Докази вибуття квартири з власності відповідача у спірний період в матеріалах справи відсутні.
Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
Пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Згідно з ст. 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).
Однак, як встановлено судом, відповідний договір про надання житлово-комунальних послуг між позивачем та відповідачем не був укладений.
Частиною другою статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що індивідуальний споживач зобов'язаний, серед іншого укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Отже, відсутність письмово оформленої двосторонньої угоди про надання житлово-комунальних послуг не позбавляє споживача обов'язку з щомісячної оплати фактично спожитих послуг до укладення відповідного договору.
Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.09.2018 у справі № 750/12850/16-ц та від 06.11.2019 у справі № 642/2858/16.
Позивач у період з жовтня 2019 року по грудень 2021 року надав відповідачу житлово-комунальні послуги вартістю 9 071,04 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості, складеним позивачем.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань в частині надання житлово-комунальних послуг протягом спірного періоду свідчить також відсутність з боку відповідача будь-яких претензій та повідомлень щодо надання визначених послуг.
При цьому, відповідачем було здійснено часткову оплату спожитих послуг у розмірі 310,87 грн в листопаді 2019 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Відповідач, у свою чергу, не надав доказів оплати заборгованості за надані позивачем послуги в розмірі 8 760,17 грн.
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх зобов'язань зі своєчасної та повної оплати наданих послуг не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості в сумі 8 760,17 грн.
У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат не є арифметично вірним. Між тим, розрахований позивачем розмір інфляційних втрат не перевищує розміру, розрахованого судом. У свою чергу 3% річних розраховані позивачем вірно. Відтак позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних підлягають задоволенню в заявлених розмірах.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають заборгованість у розмірі 8760,17 грн, інфляційні втрати в розмірі 2805,87 грн та 3 % річних у розмірі 823,86 грн.
Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 3028,00 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Геоцемент" (Україна, 03040, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 3; ідентифікаційний код: 19353250) на користь Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва" (Україна, 03186, м. Київ, вул. Левка Мацієвича, буд. 6; ідентифікаційний код: 35756919) заборгованість у розмірі 8760 (вісім тисяч сімсот шістдесят) грн 17 коп., інфляційні втрати в розмірі 2805 (дві тисячі вісімсот п'ять) грн 87 коп., 3% річних у розмірі 823 (вісімсот двадцять три) грн 86 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 18.06.2025.
Суддя О.В. Нечай