ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
04.06.2025Справа № 910/3186/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Петрук Б.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РІВЕР КС»
до Акціонерного товариства «ПРАВЕКС БАНК»
про визнання протиправним та скасування рішення від 13.03.2025 № 622/2273 щодо відмови від підтримання ділових відносин, визнання одностороннього правочину недійсним,
Представники сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: Мазур В.О.
До Господарського суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «РІВЕР КС» до Акціонерного товариства «ПРАВЕКС БАНК» про визнання протиправним та скасування рішення від 13.03.2025 № 622/2273 щодо відмови від підтримання ділових відносин, визнання одностороннього правочину недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовано незаконністю односторонньої відмови відповідача від договору банківського обслуговування, укладеного з позивачем, оскільки позивач вважає відсутніми підстави для встановлення йому неприйнятно високого ризику, що, на його думку, є підставою для визнання вчиненого відповідачем одностороннього правочину про розірвання договірних відносин та закриття рахунку недійсним відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.
25.03.2025 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2025 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/3186/25, підготовче засідання призначено на 23.04.2025, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, позивачу - строк для подання відповіді на відзив.
15.04.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
21.04.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив та клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.
22.04.2025 до суду від відповідача надійшли пояснення на відповідь на відзив.
В підготовче засідання 23.04.2025 з'явився представник відповідача, представник позивача не з'явився.
В підготовчому засіданні 23.04.2025 суд, заслухавши заперечення представника відповідача щодо долучення до матеріалів справи поданих позивачем із відповіддю на відзив доказів, постановив не приймати до розгляду вказані докази позивача, на підставі ч. 8 ст. 80 ГПК України. В підготовчому засіданні оголошено перерву до 14.05.2025.
28.04.2025 до суду від представника позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні, призначеному на 14.05.2025, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2025 вищевказану заяву представника позивача задоволено.
В підготовче засідання 14.05.2025 з'явилися представники сторін.
Враховуючи, що судом було здійснено всі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, суд постановив протокольну ухвалу без оформлення окремого документа про закриття підготовчого провадження та перехід до розгляду справи по суті на 04.06.2025.
В судове засідання 04.06.2025 з'явився представник відповідача, представник позивача не з'явився.
Оскільки позивачем було подано до суду заяву про розгляд справи без участі його представника, а його неявка не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд уважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за відсутності представника позивача.
Так, представник відповідача у судовому засіданні 04.06.2025 заперечував щодо заявлених позовних вимог, просив у позові відмовити.
В порядку ч. 1 ст. 233, ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 04.06.2025 після закінчення судового розгляду справи ухвалено рішення по суті позовних вимог та проголошено його скорочений текст (вступну та резолютивну частини).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
18.10.2021 в Акціонерному товаристві «ПРАВЕКС БАНК» (надалі - Банк, відповідач) відкрито Товариству з обмеженою відповідальністю «РІВЕР КС» (надалі - ТОВ «РІВЕР КС», позивач) (ідентифікаційний код 41372915) поточний рахунок № НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою від 19.10.2021 № 622/1309, виданою відділенням «Сумська обласна дирекція» АТ «ПРАВЕКС БАНК».
14.02.2025 Банк звернувся до позивача із запитом про надання документів та інформації, на який позивачем надано відповідь листом від 19.02.2025.
В подальшому Банк листом від 13.03.2025 № 622/2273 «Щодо відмови в обслуговуванні» повідомив позивача про прийняття 13.03.2025 рішення щодо відмови Банку від підтримання ділових відносин з ТОВ «РІВЕР КС» згідно абзацу 3 пункту 1 статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»: «встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей». Враховуючи зазначене, Банк у вказаному листі просив директора позивача у термін до 12.02.2025 з'явитися до Банку для проведення заходів щодо закриття рахунку/ів та проведення завершальних операцій за рахунком/ами.
Вважаючи таке рішення Банку протиправним, позивач звернувся із даним позовом до суду, у якому вказує на відсутність обґрунтованих підстав для встановлення ТОВ «РІВЕР КС» неприйнятно високого ризику та відмови від підтримання ділових відносин. Відтак, позивач зазначає про наявність правових підстав відповідно до статей 203, 215 ЦК України для визнання недійсним одностороннього правочину Банку щодо відмови від підтримання ділових відносин та його скасування.
Відповідач, у свою чергу, заперечував щодо задоволення позову, зазначаючи про правомірність та законність прийнятого ним рішення про відмову від підтримання ділових відносин з позивачем та закриття рахунку, оскільки в результаті проведеної Банком перевірки було встановлено, що фінансові операції ТОВ «РІВЕР КС» є такими, що можуть нести реальну або потенційну небезпеку використання Банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення. Зокрема, Банк вказував на зняття позивачем коштів в значних розмірах з поточного рахунку з використанням корпоративної картки, відсутність безготівкових операцій з ведення поточної господарської діяльності, зокрема, закупівлі/продажу товарів, послуг, з виплати заробітної плати, зі сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів, окрім операцій з ТОВ «ШАНС», з яким у позивача єдиний власник, що може вказувати на фіктивну діяльність останнього, спрямовану на переведення/конвертацію безготівкових коштів у готівку.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 ст. 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Судом встановлено, що між сторонами існували господарські правовідносини, у зв'язку із прийняттям позивачем публічної оферти на отримання банківських послуг, в результаті чого позивач став клієнтом Банку, що сторонами не заперечується.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За положеннями частин 1, 3 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Відповідно до ч. 1 ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Частиною 1 ст. 1074 ЦК України передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов'язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.
Спір у справі виник у зв'язку з неправомірним, на думку позивача, розірванням договірних відносин Банком в односторонньому порядку.
Частинами 3, 5 ст. 202 ЦК України визначено, що одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Відповідно до частин 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсний правочин не створює наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК України).
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Так, при вирішенні даного спору суду слід встановити правомірність або неправомірність одностороннього правочину, вчиненого відповідачем у формі повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин і закриття рахунку, наявність чи відсутність підстав для визнання такого правочину недійсним.
За загальним правилом, визначеним в ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частинами 1, 3 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до ч. 2 ст. 1075 ЦК України банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка:
1) якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договором, якщо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це;
2) у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором;
3) у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення;
4) в інших випадках, встановлених договором або законом.
Водночас, за ч. 4 ст. 1075 ЦК України банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі:
відсутності операцій за рахунком клієнта протягом трьох років підряд та відсутності залишку грошових коштів на цьому рахунку;
наявності підстав, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту;
наявності підстав, передбачених Податковим кодексом України. Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту.
Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», (надалі - Закон), спрямований на захист прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави, забезпечення національної безпеки шляхом визначення правового механізму запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.
Статтею 6 Закону визначено, що суб'єктами первинного фінансового моніторингу є, зокрема, банки.
Частиною 1 ст. 7 Закону визначено, що суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, враховуючи відповідні критерії ризику, зокрема, пов'язані з його клієнтами, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, видом товарів та послуг, що клієнт отримує від суб'єкта первинного фінансового моніторингу, способом надання (отримання) послуг. Ризик-орієнтований підхід має бути пропорційний характеру та масштабу діяльності суб'єкта первинного фінансового моніторингу.
За приписами ч. 6 ст. 7 Закону суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі: неможливості виконувати визначені цим Законом обов'язки або мінімізувати виявлені ризики, пов'язані з таким клієнтом або фінансовою операцією; наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний, зокрема, забезпечувати відповідно до вимог, встановлених відповідним суб'єктом державного фінансового моніторингу, належну організацію та проведення первинного фінансового моніторингу, що належним чином надасть можливість виявляти порогові та підозрілі фінансові операції (діяльність) незалежно від рівня ризику ділових відносин з клієнтом (проведення фінансових операцій без встановлення ділових відносин) та повідомляти про них спеціально уповноважений орган, а також запобігати використанню послуг та продуктів суб'єкта первинного фінансового моніторингу для проведення клієнтами фінансових операцій з протиправною метою; забезпечувати функціонування належної системи управління ризиками, застосування у своїй діяльності ризик-орієнтовного підходу та вжиття належних заходів з метою мінімізації ризиків; здійснювати належну перевірку нових клієнтів, а також існуючих клієнтів; забезпечувати моніторинг фінансових операцій клієнта (у тому числі таких, що здійснюються в інтересах клієнта) на предмет відповідності таких фінансових операцій наявній у суб'єкта первинного фінансового моніторингу інформації про клієнта, його діяльність та ризик, включаючи в разі необхідності інформацію про джерело коштів, пов'язаних з фінансовою(ими) операцією(ями).
Суб'єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов'язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для здійснення належної перевірки, а також для виконання таким суб'єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії (ч. 7 ст. 11 Закону).
Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний, наскільки це можливо, проводити аналіз та вивчення підстав і цілей усіх фінансових операцій, що відповідають хоча б одній із таких ознак: є складними фінансовими операціями; є незвично великими фінансовими операціями; проведені у незвичний спосіб; не мають очевидної економічної чи законної мети. Суб'єкт первинного фінансового моніторингу повинен підвищити ступінь і характер моніторингу ділових відносин з метою визначення, чи є такі фінансові операції або дії клієнта підозрілими.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі, зокрема встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей.
У випадках, передбачених цією частиною, суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний протягом одного робочого дня, але не пізніше наступного робочого дня з дня відмови, повідомити спеціально уповноваженому органу про спроби проведення фінансових операцій та про осіб, які мають або мали намір відкрити рахунок/встановити ділові відносини та/або провести фінансові операції або з якими розірвано ділові відносини (закрито рахунок) на підставі цієї статті, а також про проведення фінансових операцій щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок такого клієнта, та про фінансові операції, в проведенні яких було відмовлено.
Згідно з п. 39 ч. 1 ст. 1 Закону неприйнятно високий ризик - це максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб'єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу.
Постановою Правління Національного банку України від 19.05.2020 № 65 затверджено Положення про здійснення банками фінансового моніторингу (надалі - Положення), яким визначено загальні вимоги щодо виконання банками законодавства України з питань фінансового моніторингу.
Пунктами 34-37 Положення передбачено, що банк зобов'язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, що має бути пропорційним характеру та масштабу діяльності банку.
Ризик-орієнтований підхід має застосовуватися банком на безперервній основі та забезпечувати виявлення, ідентифікацію, оцінку всіх наявних та потенційних ризиків легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, притаманних діяльності банку (ризик-профілю банку) та його клієнтам, а також передбачати своєчасне розроблення заходів з управління такими ризиками, їх мінімізації.
Банк документує процес застосування ризик-орієнтованого підходу таким чином, щоб бути здатним продемонструвати його суть (зокрема те, у чому полягає різниця в підходах), прийняті банком рішення під час його застосування та обґрунтованість таких рішень.
Банк, застосовуючи ризик-орієнтований підхід, має утримуватися від необґрунтованого застосування де-рискінгу. Зазначений підхід протирічить ризик-орієнтованому підходу та не сприяє фінансовій інклюзії.
Критерії ризиків визначаються банком самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, установлених Національним банком у додатку 19 до Положення, типологічних досліджень, результатів національної оцінки ризиків, а також рекомендацій Національного банку. Банк визначає пріоритетність/значущість розроблених критеріїв ризику, враховуючи можливі наслідки/вплив таких ризиків, та встановлює їм відповідну питому вагу для здійснення подальшої оцінки рівня ризику (п. 45, 46 Положення).
Відповідно до п. 55 Положення шкала для класифікації рівнів ризику ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) обов'язково має містити високий та неприйнятно високий (підкатегорія високого ризику, який є максимально високим ризиком, що не може бути прийнятий банком) рівні ризику.
Пунктом 61 Положення передбачено, що банк установлює неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у випадках, визначених ч. 6 ст. 7 Закону, у інших випадках, визначених банком самостійно у внутрішніх документах банку з питань протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, а також щодо:
- клієнтів (осіб), щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій ВК/ФТ, інших злочинів;
- клієнтів (осіб), щодо яких у банку є підстави вважати, що вони є компаніями-оболонками.
Згідно з п. 1 Додатку № 12 до Положення банк зобов'язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у т.ч. шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/ відмовитися від проведення фінансової операції у випадках, передбачених ч. 1 ст. 15 Закону.
Відповідно до п. 3 Додатку №12 до Положення у випадках, передбачених ч. 1 ст. 15 Закону, банк зобов'язаний протягом одного робочого дня, але не пізніше наступного робочого дня з дня відмови, повідомити СУО про спроби проведення фінансових операцій та про осіб, які мають або мали намір відкрити рахунок / установити ділові відносини та/або провести фінансові операції, або з якими розірвано ділові відносини (закрито рахунок) на підставі статті 15 Закону, а також про проведення фінансових операцій щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок такого клієнта, та про фінансові операції, у проведенні яких було відмовлено.
Згідно з п. 8 Додатку №12 Положення Банк має визначити у внутрішніх документах банку з питань ПВК/ФТ порядок відмови в передбачених Законом випадках від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) або проведення фінансової операції, що також має містити:
1) перелік уповноважених працівників банку/колегіальних органів банку, які мають право приймати рішення щодо відмови в установлених Законом випадках;
2) процедуру розгляду та прийняття уповноваженими працівниками банку відповідних рішень, а також їх документування;
3) складання висновку з чітким зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону) у кожному випадку;
4) порядок інформування відповідального працівника банку або працівника, уповноваженого відповідальним працівником банку, щодо прийняття рішення щодо відмови;
5) порядок інформування клієнта про відмову в установленні (підтриманні) із ним ділових відносин з обов'язковим зазначенням дати відмови та відповідних підстав відмови, визначених ст. 15 Закону (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини цієї статті).
Так, відповідно до п. 3.37. Правил обслуговування юридичних та самозайнятих осіб в АТ «ПРАВЕКС БАНК», договір може бути розірваний Банком, а рахунок може бути закритий, зокрема, у разі, якщо наявність відносин за договором є або може, на думку Банку, стати для Банку такою, що суперечить вимогам законодавства України, екстериторіальних правил, внутрішніх документів чи політик Банку; у разі ненадання клієнтом, надання неповних або недостовірних документів чи інформації, необхідних Банку для його належної перевірки, з'ясування змісту його діяльності і фінансового стану, правосуб'єктності, виконання вимог екстериторіальних правил, внутрішніх документів чи політик Банку або групи Intesa Sanpaolo; у випадках, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». У такому випадку Банк повідомляє клієнта про розірвання Договору не пізніше дня такого розірвання.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що банк наділений правом відмовитися від подальших ділових відносин з клієнтом та розірвати відповідний договір в односторонньому порядку у випадку встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки.
Разом із тим право банку відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є абсолютним, а умовним, таким, що залежить від настання певних визначених законом обставин, тобто лише за умови встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки.
Право банку як суб'єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору не є необмеженим, судам необхідно в кожному випадку, виходячи з встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику.
Таким чином, приписи ст. 15 Закону уповноважують Банк правом відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, проте Банк зобов'язаний підтвердити існування правових підстав для встановлення неприйнятно високого ризику.
Суд встановив, що позивач мав у Банку рахунок, у обслуговуванні якого Банком було відмовлено, про що позивача повідомлено листом від 13.03.2025 № 622/2273 (оскаржуваний правочин у даній справі).
Відповідач зазначав, що за результатами проведення ним, як суб'єктом первинного фінансового моніторингу, перевірки було встановлено неприйнятно високий ризик стосовно позивача, оскільки ним здійснювалось зняття коштів готівкою у значних розмірах, перерахованих від контрагента ТОВ «ШАНС» за сільськогосподарську продукцію, тоді як інші безготівкові операції щодо ведення поточної господарської діяльності товариства, зокрема, закупівлі/продажу товарів та послуг, виплати заробітної плати, зі сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів, окрім операцій з ТОВ «ШАНС», відсутні.
У той же час Банк не надав суду матеріалів проведеної перевірки, на підставі яких він зробив висновок про підозрілість фінансових операцій позивача. Також в матеріалах справи відсутнє рішення банку щодо встановлення неприйнятно високого ризику за результатами внутрішньої перевірки чи рішення спеціально уповноваженого органу стосовно операцій позивача, та дотримання Банком законодавчо визначеного порядку дій банку відповідно до Закону.
Крім того, відповідач не надав будь-яких належних, допустимих та вірогідних доказів у розумінні ст. 73, 76-79 ГПК України на підтвердження стверджуваних ним обставин щодо операцій позивача на його поточному рахунку, відкритому в Банку, зокрема, щодо виведення у готівку коштів у значних розмірах.
Доводи відповідача про пов'язаність ТОВ «РІВЕР КС» та ТОВ «ШАНС» єдиним власником, що, на переконання відповідача, також є підставою для встановлення неприйнятно високого ризику ділових відносин, суд відхиляє, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що у відповідача були обґрунтовані підозри на здійснення позивачем чи його власником операцій ВК/ФТ, інших злочинів, як це передбачено у п. 61 розділу IV Положення.
Усі інші обставини, на які банк посилався у обґрунтування прийнятого ним рішення про встановлення позивачу неприйнятно високого ризику також є недоведеними та безпідставними, оскільки надані у матеріали справи документи Банку не підтверджують існування правових підстав для встановлення позивачу неприйнятно високого ризику.
Зазначені ж Банком у листі від 13.03.2025 № 622/2273 підстави відмови у підтримання ділових відносин з позивачем та закриття рахунку не є такими, що свідчили би про проведення Банком внутрішньої перевірки, є загальним переліченням норм права та не містять конкретної інформації.
За таких підстав суд вважає, що Банк не довів обґрунтованості прийнятого ним рішення про відмову у підтриманні ділових відносин та закриття рахунку.
Згідно ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
У ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
Крім того, відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається у якості підтвердження або заперечення вимог. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс (постанова Верховного Суду у від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (п. 1 ст. 32 Конвенції).
Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Аналізуючи викладене вище в сукупності та з огляду на матеріали справи, суд дійшов висновку, що докази та наведені позивачем доводи були більш вірогідними, аніж докази та заперечення відповідача про наявність підстав для встановлення позивачу неприйнятно високого ризику та вчинення ним одностороннього правочину щодо відмови від підтримання ділових відносин.
Водночас, як вбачається із викладених позивачем позовних вимог, останній просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Банку від 13.03.2025 № 622/2273 щодо відмови від підтримання ділових відносин, а також визнати односторонній правочин, вчинений Банком щодо розірвання договірних відносин з ТОВ «РІВЕР КС» недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.
Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).
Суд зазначає, що законом не передбачений такий спосіб захисту цивільних прав або інтересів, як визнання протиправним рішення суб'єкта цивільних правовідносин, адже задоволення відповідної вимоги не здатне призвести до захисту прав, а лише може бути використане для захисту інших прав або інтересів. Слід зазначити, що вимога про визнання протиправним рішення Банку про відмову від підтримання ділових відносин по своїй суті є вимогою про встановлення обставин незаконності прийнятого рішення та надання йому правової оцінки.
Таким чином, вимога про визнання протиправним рішення Банку від 13.03.2025 № 622/2273 щодо відмови від підтримання ділових відносин задоволенню не підлягає, оскільки не призведе до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
При цьому, суд вказує, що належним та таким, що відповідатиме змісту порушеного права чи інтересу позивача у даній категорії правовідносин, з огляду на сталу судову практику, є такий спосіб захисту як визнання недійсним відповідного одностороннього правочину Банку щодо відмови від підтримання ділових відносин з його клієнтом (позивачем).
Разом з тим, враховуючи реалізацію позивачем його права на оскарження одностороннього правочину відповідача та доведення ним обставин його незаконності, суд зазначає, що такий правочин підлягає визнанню недійсним, а не скасуванню, як просить позивач також у п. 1 прохальної частини свого позову.
З огляду на викладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, враховуючи наведені норми чинного законодавства та встановлені фактичні обставини справи, суд прийшов до висновку щодо наявності підстав для визнання недійсним спірного одностороннього правочину Банку, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з урахуванням вищенаведених висновків суду стосовно належного способу захисту порушених прав позивача, який підлягає застосуванню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Визнати недійсним односторонній правочин Акціонерного товариства «ПРАВЕКС БАНК» (Кловський узвіз, 9/2, м. Київ, 01021; ідентифікаційний код 14360920), оформлений листом від 13.03.2025 № 622/2273, щодо розірвання договірних відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «РІВЕР КС» (вул. Богдана Хмельницького, 40, м. Київ, 01030; ідентифікаційний код 41372915), за якими Товариству з обмеженою відповідальністю «РІВЕР КС» було відкрито в банку поточний рахунок № НОМЕР_1 .
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Стягнути з Акціонерного товариства «ПРАВЕКС БАНК» (Кловський узвіз, 9/2, м. Київ, 01021; ідентифікаційний код 14360920) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РІВЕР КС» (вул. Богдана Хмельницького, 40, м. Київ, 01030; ідентифікаційний код 41372915) 2422,40 грн судового збору.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано: 18.06.2025.
Суддя Т.Ю. Трофименко