18 червня 2025 року
м. Харків
справа № 641/3821/21
провадження № 22-ц/818/2502/25
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - Тичкова О.Ю.,
суддів колегії - Маміна О.В., Мальований Ю.М.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 03 грудня 2024 року ухвалене у складі судді Чайка І.В.,-
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики від 03.12.2015 у сумі 20 000,00 грн та процентів за користування грошовими коштами за договором позики р. у сумі 200 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 03.12.2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого відповідач отримала 20 000, 00 грн, які зобов'язалась повернути не пізніше 03.12.2018 року у місті Харків.Умовами договору також передбачена сплата процентів від суми позики по одній з процентних ставок, вказаних у цьому пункті один раз на місяць. Проценти сплачуються позикодавцю один раз на місяць у готівковій формі до фактичного повернення позики по одній з фіксованих процентних ставок (з розрахунку): а) 2 % відсотки у календарний день, за період, за який проценти не були сплачені достроково; б) 5% відсотків на місяць, якщо проценти сплачуються достроково (наперед). Відповідач не платив проценти згідно договору позики починаючи з 04.12.2015 року, внаслідок чого станом на 03.12.2018 року утворилася заборгованість у сумі 1095000,00 гривень. Зазначена заборгованість розрахована наступним чином: 20 000 ? 5% ? 1095 = 1095000,00 гривень, з яких: - ??20 000 - сума позики: - ??5% - розмір фіксованої процентної ставки згідно п.п. "б" п. 4 договору позики; -1095 - кількість днів прострочки зі сплати процентів, а саме: з 04.12.2015 року по 03.12.2018 року. Таким чином, загальна заборгованість відповідача за договором позики разом із сумою позики становить 1095000,00 гривень. 10.04.2016 ОСОБА_3 уклав із ОСОБА_1 договір відступлення права вимоги, за умовами якого набув право вимоги за договором позики від 03.12.2015 року, який було укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Зобов'язання ОСОБА_2 не виконала, борг не повернула. Враховуючи, що сума заборгованості зі сплати процентів за користування грошовими коштами за договором позики від 03.12.2015 року є надзначною, позивач зменшує зазначену суму заборгованості зі сплати процентів до 200 000,00 гривень, що відповідає 100% від заборгованості за основним боргом.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 03.12.2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму основного боргу за договором позики від 03.12.2015 в розмірі 20 000 грн, проценти за користування грошовими коштами за договором позики від 03.12.2015 року в розмірі 6 200 грн., в загальному розмірі 26 200 (двадцять шість тисяч двісті) грн та судовий збір на користь держави у розмірі 908,00 грн. В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.
Рішення обгрунтоване тим, що враховуючи, що грошові кошти не були повернуті у визначений в договорі позики строк, тому позовна вимога щодо стягнення основної суми боргу в розмірі 20 000,00 грн підлягає задоволенню. Оскільки згідно п. п.2 Договору позики від 03.12.2015 року передбачено, що заборгованість позичальника зі сплати процентів за договором не повинна складати більше 31% від суми позики, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню заборгованість по сплаті процентів у розмірі 6200 грн (20 000,00 грн*31%).
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, порушення судом норм процесуального права просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд неповно встановив обставини у справі та ухвалив рішення що не відповідає дійсним обставинам у справі та вимогам закону. В матеріалах справи відсутні докази укладення договору позики від 03.12.2015 та передання відповідачу коштів за цим договором. Апелянт вважає договір таким, що не укладений і не створює правових наслідків для його сторін. Крім цього суд не позивач не є позичальником, який передавав кошти за спірним договором, оскільки діє на підставі договору про відступлення права вимоги, тому підтвердити факт укладання договору позики та отримання коштів не може, іншими доказами цей факт не доведений позивачем.
У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що 03.12.2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір позики в простій письмовій формі (надалі Договір позики (т. 1 а.с 13).
Згідно умов Договору позики ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_2 прийняли грошову суму у розмірі 20 000,00 гривень, що в еквіваленті складало 800 доларів США зі строком повного погашення не пізніше 03.12.2018 року.
В пункті другому Договору позики зазначено, що позичальник свідчить, що отримав гроші від позикодавця повністю, ще до підписання договору. Грошові кошти, є власністю позикодавця.
Згідно п. 4 Договору позики позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики по одній із фіксованих ставок один раз на місяць: 2% у календарний день, за період, за який проценти не були сплачені достроково; 5% за 30 календарних днів, якщо проценти сплачуються достроково (наперед).
Згідно довіреності ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_4 управляти та розпоряджатись майном, укладати всі дозволені законом правочини по управлінню та розпорядженню майном, бути представником в органах державної влади та місцевого самоврядування, в усіх установах, підприємствах, організаціях та ін. (т. 1 а.с. 15)
10.04.2016 року між ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , та ОСОБА_1 було укладено договір відступлення прав вимоги (цесії). Відповідно до вказаного договору, Цесіонарій набуває право вимоги, належне Цедентові, і стає кредитором за договором позики від 03.12.2015 року, на суму 8000 доларів США, зі строком повного погашення боргу готівкою не пізніше 03.12.2018 року, який було укладено між первісним кредитором та ОСОБА_2 , а також права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав (т. 1 а.с. 4).
Ухвалою Комінтернівського районного суду м Харкова від 21 грудня 2021 року призначено по справі почеркознавчу експертизу за клопотанням представника відповідача адвоката Кундіуса Є.В. На вирішення експерта поставлено наступне питання: 1. Чи виконано підпис та напис біля підпису "( ОСОБА_5 )" у оригіналі договору позики від 03.12.2015 р., укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , ОСОБА_2 або іншою особою? (т.1 а.с. 53 - 54).
Згідно клопотання експерта №1220 про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи, зазначено що, для проведення експертизи просив надати: вільні зразки підпису та почерку ОСОБА_6 в різнохарактерних документах, експерементальні зразки підпису та експериментальні зразки почерку ОСОБА_2 , а також оплатити рахунок вартості робіт по проведенню почеркознавчої експертизи у термін 45 календарних днів у розмірі 12 699,14 грн (т.1 а.с. 59).
Листом від 05.08.2022 року №1220 Національний науковий центр «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» повідомив, що станом на 02.08.2022 рахунок вартості робіт по проведенню експертизи не сплачено, клопотання не виконано( т.1 а.с. 74)
08.02.2022 року ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_2 звернувсям до суду з повторним клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи ( т. 1 а.с. 83)
Ухвалою суду від 08.02.2023 року клопотання представника ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_2 задоволено. На вирішення експерта поставлено наступне питання: Чи виконано підпис від імені ОСОБА_2 на оригіналі договору позики від 03.12.2015 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 як позикодавця, особисто ОСОБА_2 чи іншою особою з наслідуванням почерку та підпису? Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи ( а.с. 86 - 87)
Клопотанням №11042 від 21.03.2023 Національний науковий центр «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» повідомив, що для проведення експертизи необхідно надати: вільні зразки підпису та почерку ОСОБА_2 в різнохарактерних за змістом та цільовим призначенням документах, виконаних до 2015 року та експериментальні зразки підпису та почерку ОСОБА_2 , а також сплатити рахунок за проведення експертизи у розмірі 12 904,92 грн( т. 1 а.с. 91 - 92)
Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтава від 28.03.2023 поновлено провадження у справі (т. 1 а.с. 94)
У судовому засіданні від 06.05.2024 року представником відповідача втеретє заявлено клопотання про призначення почеркознавчої експертизи ( т. 1 а.с. 174 - 176).
Ухвалою суду від 06.05.2024 року клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_7 про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи задоволено. На вирішення експерта поставлено наступне питання: 1. Чи виконано підпис та напис біля підпису "( ОСОБА_5 )" у оригіналі договору позики від 03.12.2015, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , ОСОБА_2 або іншою особою? ( т.1 а.с. 177 - 178).
З клопотання експерта Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса» №4444 від 10.06.2024 вбачається, що для проведення судової почеркознавчої експертизи необхідно надати вільні зразки підпису та почерку ОСОБА_2 , виконані до 2015 року в різнохарактерних за змістом і призначенням документах, умовно-вільні та експериментальні зразки її підпису і почерку, а також сплатити вартість експертизи у розмірі 14 009,68 грн (а.с. 184-185).
Згідно повідомлення про неможливість надання висновку експерта №4444 за цивільною справою №641/3821/21 від 13.08.2024 року станом на 12.08.2024 клопотання експерта не виконано: оригінал документа, що підлягає дослідженню, зразки підпису і почерку особи, яка перевіряється до ННЦ «ІСЕ ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» не надано. Крім того, рахунок вартості робіт про проведення експертизи не сплачено ( т. 1 а.с. 188)
Відповідно до заяви представника відповідача причиною невиконання вимоги експерта щодо надання відповідачем витребуваних документів та оплати вартості експертизи є відсутність у відповідача грошових коштів та воєнний стан в Україні ( а.с. 196)
Таким чином, суд сприяв відповідачу в реалізації ним прав, передбачених ЦПК України, роз'яснив його процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій. ОСОБА_2 надавалася можливість доведення факту підписання договору позики не нею шляхом призначення судової почеркознавчої експертизи за клопотанням її представника. Однак, знаючи про призначення такої експертизи та її оплатний характер, жодних дій щодо її належного проведення зі сторони відповідача не було здійснено. Апеляційна скарга клопотань про призначенння у справі почеркознавчої експертизи не містить.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Відповідно до статті 204 ЦК України вчинений сторонами правочин є дійсним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, тоді як обов'язок щодо спростування презумпції правомірності правочину покладається на відповідача.
З метою захисту майнових інтересів позичальника від недобросовісного позикодавця стаття 1051 ЦК України надає позичальникові право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Обставину стосовно передання чи навпаки, непередання грошових коштів або речей, доводить та сторона, яка посилається на таку обставину.
Крім того, оспорюваний правочин є тоді, коли особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (ч.3 ст.215 ЦК України), підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України (ч.1 ст.215 ЦК України).
Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Здійснюючи право на судовий захист, звертаючись до суду, особа повинна вказати суб'єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
При вирішенні спору по суті важливе значення має встановлення наявності в особи, яка звернулась із позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.
Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов'язку (вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення) від зобов'язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За змістом частини другої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судова колегія зазначає, що відповідачем не було заявлено позовних вимог щодо оспорювання факту укладення зазначеного правочину. Водночас, відповідно до змісту договору, який був підписаний його сторонами особисто, пунктом 2 Договору передбачено, що позичальник підтверджує факт отримання грошових коштів у готівковій формі від позикодавця в повному обсязі ще до моменту підписання зазначеного договору.
За змістом договору про відступлення права вимоги від 10.04.2016 ОСОБА_3 відступив ОСОБА_1 право вимоги за договором позики від 03.12.2015 року, на суму 8000,00 доларів США (т. 1 а.с 14).
Так, відповідно до статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги.
Виходячи з цього, правочин, який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106)).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним чи безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
При цьому, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні й підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 51).
Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги (цесії) може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджують положення про договір купівлі-продажу.
Аналіз положень статей 512-518 ЦК України дає підстави для висновку щодо суб'єктного складу правочинів із відступлення права вимоги, а відповідно до статті 2 ЦК України, учасником цесії може бути будь-яка фізична або юридична особа.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, проаналізувавши умови договору, укладеного між ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , та ОСОБА_1 , правочин за своєю сутністю є договором відступлення права вимоги. Такий договір підлягає правовому регулюванню відповідно до положень статей 512-519 Цивільного кодексу України.
Враховуючи встановлені обставини справи, судова колегія дійшла висновку, що матеріали справи містять належні та допустимі докази укладення між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 правочину, у межах якого з 03.12.2015 року виникли правовідносини, пов'язані з наданням позики, що підтверджується змістом укладеного в письмовій формі договору позики. Згідно з цим договором, позичальник підтвердив отримання грошових коштів від позикодавця та зобов'язався їх повернути у визначений строк. Беручи до уваги також укладений договір відступлення права вимоги, за яким позивач ОСОБА_1 набув статусу нового кредитора боржника ОСОБА_2 за вказаним договором, а також встановлений факт неповернення позичальником суми позики у встановлений строк, судова колегія вважає обґрунтованими висновки суду про доведеність позовних вимог про стягнення основної суми боргу в розмірі 20 000,00 грн та процентів у розмірі 6200 грн, що складає 31% процент від суми позики.
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
За правилами, передбаченими пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги викладених судом висновків не спростовують, скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Підстави для зміни розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 03 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 18 червня 2025 року.
Головуючий О. Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Ю.М Мальований