Іменем України
17 червня 2025 року
м. Харків
справа № 643/2801/23
провадження № 22-ц/818/2699/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю.
за участю секретаря - Сізонової О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, що діє в інтересах малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 адвоката Качана Романа Юрійовича на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 12 вересня 2023 року, постановлене під головуванням судді Сугачової О.О., -
У квітні 2023 року Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради звернувся до суду з позовом в інтересах ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.
Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 12 вересня 2023 року позовні вимоги задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь держави, судовий збір у розмірі 1073 грн., 60 коп.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 адвокат Качан Роман Юрійович просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що суд першої інстанції не врахував усі обставини справи, що призвело до ухвалення помилкового рішення. Вказує, що відповідач ніколи не ухилявся від виконання батьківських обов'язків, завжди піклувався про свого сина, щиро його любить та постійно підтримує з ним зв'язок. Зазначає, що дійсно в період часу з кінця 2019 року по 26.11.2021 року до відповідача застосовувався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, на час дії якого відповідач не мав змоги виконувати належним чином свої батьківські обов'язки. На час його перебування під вартою, за попередньою домовленістю і взаємною згодою опіку над малолітнім ОСОБА_1 взяла племінниця відповідача - ОСОБА_3 . Перебуваючи під вартою відповідач постійно контактував і з ОСОБА_3 і з сином, цікавився його станом здоров'я, умовами проживання, харчування та навчанням у школі. Після зміни запобіжного заходу відповідач одразу приступив до виконання своїх батьківських обов'язків, зустрівся із сином та приступив до пошуку роботи. Протягом листопада 2021 року по початок березня 2022 року дитина проживала як із батьком, так і з тимчасовим опікуном за згодою між ними та дитиною. Після початку повномасштабної агресії рф та бойових дій на території Харківської області, і відповідач і ОСОБА_3 разом із сином відповідача виїхали за межі України до Німеччини. Перебуваючи за кордоном, відповідач намагався працевлаштуватися, а дитина проживала як з ним так і з ОСОБА_3 . Факт не втрати зв'язку з дитиною та спілкування з ним також підтверджується наявністю у відповідача копії закордонного паспорту ОСОБА_1 , який виданий 11.03.2024 року. Окремо звертає увагу на те, що ОСОБА_3 не зверталася до суду або третьої особи з питання позбавлення відповідача батьківських прав, а лише тимчасово брала на себе обов'язки з виховання дитини на час відсутності відповідача з поважних причин. На даний час відповідач повернувся до України, має постійне місце проживання у м. Миколаєві, де може проживати разом із сином, має достатні доходи для утримання дитини, готовий до спілкування органами опіки та піклування для доведення своєї спроможності виконувати батьківські обов'язки.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що батько дитини усунувся від виконання батьківських обов'язків відносно сина та його дії є усвідомленими, оскільки не скористався правом повернути дитину на спільне проживання та виховання, тому доцільно позбавити його батьківських прав.
Проте такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Батьки дитини перебували у зареєстрованому шлюбі.
ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Батько дитини - ОСОБА_2 , громадянин Грузії, офіційно не працевлаштований, зареєстрований в АДРЕСА_1 , фактично мешкав в АДРЕСА_2 .
Малолітній ОСОБА_1 перебуває на первинному обліку ССД по Індустріальному районі Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, як дитина позбавлена батьківського піклування.
Підставами взяття на облік хлопчика стало те, що до служби у справах дітей по Індустріальному району 28.08.2020 року звернулась ОСОБА_3 з питання тимчасового влаштування до її родини малолітнього ОСОБА_1 , у зв'язку з тим, що матір померла, а батько перебуває у місцях позбавлення волі. Службою у справах дітей по Індустріальному району з'ясовано, що батько дитини ОСОБА_2 вироком Московського районного суду м. Харкова від 03.06.2019 року засуджений за вчинення злочинів до покарання у виді 5 років позбавлення волі. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 06.10.2020 року через апеляційне оскарження вироку суду першої інстанції, призначено новий розгляд справи та строк тримання під вартою ОСОБА_2 продовжено до 05.12.2020 року.
Відповідно до рішення виконкому Харківської міської ради №712 від 01.12.2020 рОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування.
Згідно рішення виконкому ХМР №241 від 14.04.2021 року над малолітнім ОСОБА_1 встановлено опіку та призначено ОСОБА_3 його опікуном, разом з якою хлопчик мешкає за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідно до ухвал Московського районного суду м. Харкова від 19.03.2021 року ОСОБА_2 продовжили дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Ухвалою Московському районі м. Харкова від 26.11.2021 року ОСОБА_2 змінено запобіжний захід з тримання під вартою на особисту поруку та останнього звільнено із зали суду і ОСОБА_2 вибув за адресою: АДРЕСА_4 .
У зв'язку з цим служба у справах дітей по Індустріальному району надіслала ОСОБА_2 та ОСОБА_3 запрошення для надання пояснень щодо вирішення питання подальшої долі малодітного ОСОБА_1 , однак до служби у справах дітей ніхто не з'явився, ніяких документів і пояснень не надано.
Як на підставу позовних вимог, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради посилався на те, що ОСОБА_2 є батьком малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Мати дитини, ОСОБА_5 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Батько дитини ОСОБА_2 , громадянин Грузії, офіційно не працевлаштований, зареєстрований в АДРЕСА_1 , фактично мешкав в АДРЕСА_2 . Малолітній ОСОБА_1 перебуває на первинному обліку у службі у справах дітей по Індустріальному районі Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, як дитина позбавлена батьківського піклування. Підставами взяття на облік хлопчика стало те, що до служби у справах дітей по Індустріальному району 28.08.2020 року звернулась ОСОБА_3 з питання тимчасового влаштування до її родини малолітнього ОСОБА_1 , у зв'язку з тим, що матір померла, а батько перебуває у місцях позбавлення волі. Відповідно до рішення виконкому Харківської міської ради №712 від 01.12.2020 року ОСОБА_1 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування. У подальшому, відповідно до рішення виконкому ХМР №241 від 14.04.2021 року над малолітнім ОСОБА_1 встановлено опіку та призначено ОСОБА_3 його опікуном, разом з якою хлопчик мешкає за адресою: АДРЕСА_3 . Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 26.11.2021 року ОСОБА_2 змінено запобіжний захід з тримання під вартою на особисту поруку та останнього звільнено із зали суду і ОСОБА_2 вибув за адресою: АДРЕСА_4 . У зв'язку з цим служба у справах дітей по Індустріальному району надіслала ОСОБА_2 та ОСОБА_3 запрошення для надання пояснень щодо вирішення питання подальшої долі малодітного ОСОБА_1 , однак до служби у справах дітей ніхто не з'явився, ніяких документів і пояснень не надано. Внаслідок чого, служба у справах дітей по Індустріальному району надіслала запити до структур, причетних до роботи з дітьми, для з'ясування інформації щодо стану виконання ОСОБА_2 батьківських обов'язків відносно дитини з часу звільнення із під варти. Проте інформації щодо виконання відповідачем батьківських обов'язків надано не було. У зв'язку з чим служба у справах дітей вважає, що батько дитини усунувся від виконання батьківських обов'язків відносно сина та його дії є усвідомленими, оскільки не скористався правом повернути дитину на спільне проживання та виховання.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
Відповідно до ст.11 Закону України "Про охорону дитинства" сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною 2 ст. 150 СК України передбачено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Частиною 1 ст. 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Згідно ч. 4 ст. 155 СК України, ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч.1 ст.164 СК України. мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Тлумачення змісту частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
У частині першій статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.
Подібний висновок викладено у постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19.
Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.
Судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року).
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (див. постанову Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц).
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивачку.
Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .
Мати дитини померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Малолітній ОСОБА_1 перебуває на первинному обліку ССД по Індустріальному районі Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, як дитина позбавлена батьківського піклування.
Відповідно до рішення виконкому Харківської міської ради №712 від 01.12.2020 року ОСОБА_1 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування.
Згідно рішення виконкому ХМР №241 від 14.04.2021 року над малолітнім ОСОБА_1 встановлено опіку та призначено ОСОБА_3 його опікуном, разом з якою хлопчик мешкає за адресою: АДРЕСА_3 .
Ухвалою Московському районі м. Харкова від 26.11.2021 року ОСОБА_2 змінено запобіжний захід з тримання під вартою на особисту поруку та останнього звільнено із зали суду і ОСОБА_2 вибув за адресою: АДРЕСА_4 .
Служба у справах дітей по Індустріальному району неодноразово надсилала ОСОБА_2 та ОСОБА_3 запрошення для надання пояснень щодо вирішення питання подальшої долі малодітного ОСОБА_1 , однак до служби у справах дітей ніхто не з'явився, ніяких документів і пояснень не надано.
Внаслідок чого, служба у справах дітей по Індустріальному району надіслала запити до структур, причетних до роботи з дітьми, для з'ясування інформації щодо стану виконання ОСОБА_2 батьківських обов'язків відносно дитини з часу звільнення із під варти.
Так, із листа відділу соціальної робити по Індустріальному району м. Харкова Харківського міського центру соціальних служб «Довіра» вбачається, що ОСОБА_2 не звертався до відділу за допомогою з метою повернення сина на виховання, спільне проживання, соціальні послуги не отримував.
Із листа адміністрації КНП «Міська дитяча поліклініка №16» вбачається, що хлопчик перебуває під наглядом лікаря-педіатра КНП «Міська дитяча поліклініка №13» ХМР, з якою укладено декларацію про надання первинної медичної допомоги. У 2021 та лютому 2022 Вано відвідував лікаря-педіатра МДП №16 у супроводі ОСОБА_3 . Звернення ОСОБА_2 стосовно здоров'я сина у МДЖП №16 не зареєстровані.
Із довідки ХСШ І-ІІІ ступенів №119 ХМР вбачаєтеся, що ОСОБА_2 за час навчання сина цікавився питанням навчання, позашкільними та іншими заходами, що стосуються виховання дитини, не брав участі у батьківських зборах, з класним керівником та адміністрацією закладу контакт не підтримає. Контроль за навчанням дитини здійснює опікун ОСОБА_3 .
З висновку Департаменту служб у справах дітей виконкому Харківської міської ради від 06.04.2023 №140 вбачається за доцільне позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок ухилення батька від виконання батьківських обов'язків.
Відповідно до ч. 4 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (ч. 5 ст. 19 СК України).
При цьому суд може не погодитися із висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим і суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст. 19 СК України).
Вищезазначений висновок Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування щодо відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
Позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей.
Разом з тим матеріали справи не містять доказів винної поведінки ОСОБА_2 та умисного ухилення його від виконання своїх обов'язків по вихованню сина.
Матеріали справи свідчать про те, що підставами взяття на облік хлопчика стало те, що до служби у справах дітей по Індустріальному району 28.08.2020 року звернулась ОСОБА_3 з питання тимчасового влаштування до її родини малолітнього ОСОБА_1 , у зв'язку з тим, що матір померла, а батько перебуває у місцях позбавлення волі.
Згідно з вироком Московського районного суду м. Харкова від 03.06.2019 року ОСОБА_2 засуджений за вчинення злочинів до покарання у виді 5 років позбавлення волі.
Відповідно до рішення виконкому ХМР №241 від 14.04.2021 року над малолітнім ОСОБА_1 встановлено опіку та призначено ОСОБА_3 його опікуном, разом з якою хлопчик мешкає за адресою: АДРЕСА_3 .
Ухвалою Московському районі м. Харкова від 26.11.2021 року ОСОБА_2 змінено запобіжний захід з тримання під вартою на особисту поруку та останнього звільнено із зали суду і ОСОБА_2 вибув за адресою: АДРЕСА_4 .
Доказів ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків після звільнення з під варти матеріали справи не містять.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, не в повній мірі врахував обставини справи, те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом.
Також слід зазначити, що після початку повномасштабної агресії РФ та бойових дій на території Харківської області, відповідач і ОСОБА_3 разом із малолітнім ОСОБА_1 виїхали за межі України до Німеччини.
ОСОБА_2 проти позбавлення його батьківських прав категорично заперечує.
Безсумнівних доказів, які свідчать про постійне ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини, його винної поведінки, свідомого нехтування своїми обов'язками, - суду не надано.
З урахуванням вказаного, колегія суддів вважає, що достатніх підстав для застосування до ОСОБА_2 крайнього заходу впливу - позбавлення його батьківських прав стосовно його малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - не вбачається.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини в їх діях.
Колегія суддів вважає, що позбавлення батьківських прав стосовно сина ОСОБА_1 з огляду на те, що мати дитини померла, не відповідає інтересам дитини.
Висновок суду першої інстанції про доведеність факту ухилення від виконання батьківських обов'язків, не відповідає фактичним обставинам справи.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінки. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII, передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.
За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Качана Романа Юрійовича на - задовольнити.
Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 12 вересня 2023 року - скасувати та ухвалити нове.
У задоволенні позову Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, що діє в інтересах малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Ю.М. Мальований
О.Ю. Тичкова
Повний текст судового рішення виготовлено 17.06.2025 року.