Ухвала від 18.06.2025 по справі 127/1-53/07

Справа № 127/1-53/07

Провадження №11-кп/801/637/2025

Категорія: крим.

Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Доповідач: ОСОБА_2

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2025 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,

прокурора - ОСОБА_6 ,

заявника - ОСОБА_7 ,

захисника - ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_7 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 27 березня 2025 року про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_7 про застосування ст. 5 Кримінального кодексу України у кримінальній справі № 127/1-53/07,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог

ОСОБА_7 звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з заявою про застосування ст. 5 КК України у кримінальній справі № 127/1-53/07.

Заява мотивована тим, що вироком Ленінського районного суду м. Вінниці від 26 грудня 2007 року його засуджено за ч. 4 ст. 190, ч. ч. 2, 3 ст. 358, ст. 70, ст. 71 КК України до 10 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна.

У 2012 році ст. 358 КК України декриміналізовано.

Посилаючись на ст. 5 КК України, ст. 22 Конституції України та лист ВССУ № 132-283/0/4-12 від 02 березня 2012 року, ОСОБА_7 просив суд застосувати ст. 5 КК України та привести вирок Ленінського районного суду м. Вінниці від 26 грудня 2007 року у справі № 127/1-53/07 у відповідність до чинного законодавства у зв'язку з декриміналізацією ст. 358 КК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 27 березня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_7 про застосування ст. 5 КК України у кримінальній справі № 127/1-53/07.

Ухвала суду мотивована тим, що:

на час звернення до суду з заявою вирок у справі № 127/1-53/07 виконаний, ОСОБА_9 відбув призначене покарання та звільнений з місць позбавлення волі, відтак підстав для задоволення заяви немає.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, що її подала

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 27 березня 2025 року, як таку, що прийнята з істотним порушенням кримінального закону.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, зокрема неповно дослідив докази у справі та не виконав вказівки, викладені в ухвалі Вінницького апеляційного суду від 10 серпня 2020 року.

Позиції учасників судового провадження

Заявник ОСОБА_7 та його захисник - адвокат ОСОБА_8 підтримали доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, та просили її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_6 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, указав, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою, доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.

Мотиви суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши позиції учасників провадження, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Указаним вимогам ухвала суду відповідає.

Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 537 та п. 2 ч. 2 ст. 539 КПК України до повноважень місцевого суду, у межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, належить вирішення питання про звільнення від покарання і пом'якшення покарання у випадках, передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 74 КК України.

Частиною другою статті 4 КК України встановлено, що кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Відповідно до ч. 6 ст. 3 КК України зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Частинами 1-3 ст. 74 КК України встановлено, що звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування, заміна більш м'яким, а також пом'якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом'якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених цим Кодексом.

Особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання.

Призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону. У разі якщо така межа передбачає більш м'який вид покарання, відбуте засудженим покарання зараховується з перерахуванням за правилами, встановленими частиною першою статті 72 цього Кодексу.

Системний аналіз указаних норм закону про кримінальну відповідальність та кримінального процесуального закону дає підстави дійти висновку про те, що під час вирішення питання про звільнення від покарання чи його пом'якшення у відповідності до положень ст. 74 КК України, суду насамперед слід з'ясувати, за яким судовим рішенням особа відбуває покарання та перевірити підстави прийняття такого рішення щодо усіх кримінальних правопорушень, за якими особа відбуває покарання.

Установлено, що вироком Ленінського районного суду м. Вінниці від 26 грудня 2007 року ОСОБА_10 засуджено за ч. ч. 2, 3 ст. 358, ч. 4 ст. 190, ст. 70 КК України та призначено покарання:

за ч. 2 ст. 358 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки;

за ч. 3 ст. 358 КК України у виді обмеження волі на строк 2 роки;

за ч. 4 ст. 190 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 років.

На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією майна.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років 6 місяців з конфіскацією майна.

Указаний вирок набув законної сили 05 червня 2008 року та виконаний.

ОСОБА_7 відбув призначене йому покарання та звільнений з місць позбавлення волі.

Відтак порушене заявником питання щодо приведення вироку у відповідності (застосування ст. 5 КК України) не ґрунтується на вимогах закону та не відноситься до переліку питань, які згідно до положень ст. 537 КПК України підлягають вирішенню, зважаючи на відбуття ОСОБА_7 призначеного судом покарання.

Апеляційний суд звертає увагу, що згідно з ч. 1 ст. 5 КК України, закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Відповідно до ч. 3 ст. 88 КК України особи, які відбули покарання за діяння, кримінальна протиправність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості.

Застосування положень цієї норми ґрунтується на положеннях ст. 58 Конституції України і ст. 5 КК України про зворотну дію кримінального закону у часі.

Відповідно до ст. 538 КПК України після відбуття покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі суд, який ухвалив вирок, має право розглянути питання про зняття судимості з цієї особи за її клопотанням.

Відтак після відбуття покарання особа може лише звертатися з клопотанням про зняття судимості, інших питань, які можуть бути вирішеними після відбуття покарання, чинним законодавством не передбачено.

Істотних порушень вимог КПК України, які б перешкодили чи могли перешкодити суду постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів не встановлено.

Підстав для скасування ухвали суду за наведених в апеляційній скарзі мотивів немає.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_7 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Вінницького міського суду Вінницької області від 27 березня 2025 року - залишенню без змін, як законна, обґрунтована та вмотивована.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419, 537, 539 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 27 березня 2025 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набуває законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4