Справа № 138/1662/24
Провадження № 22-ц/801/1435/2025
Категорія: 72
Головуючий у суді 1-ї інстанції Київська Т. Б.
Доповідач:Сопрун В. В.
18 червня 2025 рокуСправа № 138/1662/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого Сопруна В.В.,
суддів Голоти Л.О., Панасюка О.С.,
за участю секретаря судового засідання Пантелеймонової А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №138/1662/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Орган опіки та піклування Могилів-Подільської міської ради про позбавлення батьківських прав,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Пограничного Артура Михайловича на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 17 квітня 2025 року, яке ухвалила суддя Київська Т.Б. в Могилів-Подільському міськрайонному суді Вінницької області, повний текст складено 18 квітня 2025 року,
В червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Орган опіки та піклування Могилів-Подільської міської ради про позбавлення батьківських прав, мотивуючи позовні вимоги тим, що сторони є батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя не склалось та сторони проживають окремо. Після припинення спільного проживання син залишився проживати разом з позивачем та проживає з ним і на даний час. Весь цей час відповідач життям дитини не цікавиться, не телефонує, не виявляє бажання спілкуватись з ним та приймати участь у його вихованні. Позивач з сином проживають разом, йому забезпеченні належні умови проживання та гармонійна атмосфера оточення. Між ними склались усталені доброзичливі стосунки, які сприяють належному вихованню, навчання та розвитку дитини. Відповідач матеріальної участі у забезпеченні дитини не бере та аліменти на його утримання не сплачує.
Таким чином, позивач просив суд позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 17 квітня 2025 року в задоволені позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є недоведеними, позбавлення батьківських прав матері дитини є крайнім заходом, судом не було встановлено обставин за яких суд міг би дійти висновку, що мати дитини якимось чином негативно впливає на неї, існує загроза здоров'ю чи розвитку дитини та, як результат, існує потреба у застосуванні такого крайнього заходу, як позбавлення материнських прав відносно її малолітньої дитини.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Пограничний А.М. подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, судом першої інстанції неправильно встановлено усіх обставин, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що матеріали справи в їх сукупності підтверджують ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків щодо малолітнього сина. При цьому сама відповідач послідовно підтверджує свою позицію про те, що вона визнає підставу і вимоги позову, погоджується з позбавленням її батьківських прав і не виявляє наміру зберегти зв'язок з дитиною та змінити поведінку в кращий бік.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Належним чином повідомленні сторони в судове засідання не з'явилися, тому їх неявка у відповідності до ст.372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони у справі є батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .
Неповнолітній син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією довідки голови квартального комітету №5 «Центр» від 05 червня 2023 року.
На підставі судового наказу №138/1252/24, виданого 30 квітня 2024 року Могилів-Подільським міськрайонним судом Вінницької області, з відповідача на користь позивача стягуються аліменти на утримання дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи з 24 квітня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до довідки КНП «Могилів-Подільський МЦПМСД» Могилів-Подільської міської ради №583/05-12 від 09 червня 2023 року, дитина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , задекларований у сімейного лікаря ОСОБА_3 . Законним представником дитини є батько ОСОБА_1 , який останній раз відвідував сімейного лікаря з дитиною, однак зазвичай лікаря з дитиною відвідує сестра батька.
На виконання ухвали суду першої інстанції від 28 лютого 2025 року, надійшов висновок органу опіки та піклування при виконавчому комітеті Могилів-Подільської міської ради про недоцільність позбавлення батьківських прав, затверджений рішенням виконавчого комітету №89 від 28 березня 2025 року, зі змісту якого слідує, що громадяни ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 2014 року проживали у незареєстрованому шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народився син, ОСОБА_1 . Сімейне життя не склалося та у 2016 році спільне проживання було припинено, малолітній син залишився проживати біля батька. Попередньо заяву ОСОБА_1 про надання висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було розглянуто на засіданнях комісії з питань захисту прав дитини у 2023 році. Відповідно до рішення виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради від 26 жовтня 2023 року №310 «Про надання висновку про доцільність позбавлення батьківських прав» заявнику надано висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно її малолітньої дитини, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час судового розгляду цивільної справи № 138/1662/24 з'ясовано, що мати дитини, ОСОБА_2 , на даний час перебуває в Україні, періодично спілкується з сином по телефону. У 2024 році є виплата матір'ю аліментів на утримання дитини - ОСОБА_1 . З метою з'ясування відомостей та умов проживання сім'ї працівниками здійснено обстеження житлово-побутових умов проживання батька та дитини та встановлено наступне: ОСОБА_1 зі своїм батьком проживає у квартирі зі всіма зручностями та комунікаціями за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається чотирьох кімнат, коридору, кухні, ванної кімнати. В квартирі чисто, зроблено косметичний ремонт, наявні меблі та побутова техніка. Для хлопчика відведена окрема кімната, що облаштована всім необхідним для повноцінного розвитку та проживання. Відповідно до висновку оцінки потреб сім'ї Могилів-Подільського міського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) потреби дитини, ОСОБА_1 , задовольняються у повній мірі. Батько дитини, належним чином виконує батьківські обов'язки, хлопчик забезпечений усім необхідним для проживання та розвитку. Складні життєві обставини в сім'ї не виявлені. Відповідно до характеристики Ліцею №4 міста Могилева-Подільського Могилів-Подільської міської ради Вінницької області ОСОБА_5 навчається у 5-Б класі Ліцею №4. Батько бере участь у навчанні та вихованні сина, підтримує зв'язок з класним керівником, відвідує батьківські збори, спілкується щодо успішності дитини, цікавиться ліцейним життям. Питання щодо надання актуального висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її неповнолітнього сина, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 розглядалося на засіданні комісії з питань захисту прав дитини 18 березня 2025 року. Запрошувались батьки дитини. Однак, мати дитини на засідання комісії не з'являлася, хоча була належним чином повідомлена про час та місце проведення засідання. У телефонному режимі вона повідомила, що на засідання комісії з'явитися не може, у зв'язку із перебуванням за межами країни. Інформацію щодо точного місця перебування надати відмовилась. Щодо позбавлення її батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_1 не заперечує. Батько дитини, ОСОБА_1 , на засіданні комісії повідомив, що мати дитини, ОСОБА_2 , жодних батьківських обов'язків відносно дитини не виконує, не цікавиться її станом здоров'я та навчанням, не приймає участі у вихованні, не піклується її матеріальним становищем, байдужа до його життя. Дитина проживає разом з ним з 2016 року.
Враховуючи наведене, з метою захисту прав та інтересів дитини та у зв'язку з відсутністю обґрунтованих підстав для встановлення у зв'язку з відсутністю обґрунтованих підстав для встановлення факту ухиляння ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов?язків щодо виховання дитини, виконавчий комітет Могилів-Подільської міської ради, як орган опіки та піклування, вважає недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно її малолітньої дитини, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що відповідач участі у матеріальному забезпеченні дитини не бере.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Положеннями статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України»).
Таким чином, принцип найкращих інтересів дитини, який є одним із фундаментальних принципів, закріплених у міжнародних актах та національному законодавстві України, означає пріоритетне врахування батьками, законними представниками дитини, органами влади, судом та іншими особами інтересів дитини під час вчинення дій або прийняття ними рішень, які спрямовані на задоволення будь-яких індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я та особливостей розвитку.
У національному законодавстві підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, оскільки більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаній категорії справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. Разом із тим, спір виникає у надчутливих правовідносин, де в центрі повинні стояти інтереси дитини, а тому суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі, з урахуванням того, що у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною, а поведінку батьків (матері/батька) змінити неможливо.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для матері (батька), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що «ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків».
За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і брати участь у її вихованні.
Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам у їх сукупності, суд першої інстанції, обґрунтовано вважав, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідачки батьківських прав, відсутні.
Позивачем не доведено, а матеріали справи не містять доказів умисного ухилення відповідачкою від виконання своїх батьківських обов'язків, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
Та обставина, що на час розгляду справи, вихованням і розвитком дитини займається батько, не свідчить безумовно про те, що мати дитини не бажає брати участь у його утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов'язками.
Посилання позивача на те, що матір не піклується про дитину, не є підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, яке тягне за собою надзвичайні правові наслідки.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
У справі, що переглядається, позивачем не надано належних, достатніх і допустимих доказів свідомого невиконання відповідачкою своїх батьківських обов'язків без поважних на це причин, не встановлено винної поведінки останньої щодо ухилення від виховання дитини і свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов'язками.
Судом першої інстанції вірно взято до уваги висновок органу опіки і піклування про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо її сина ОСОБА_6 , оскільки цей висновок мотивований, враховано інтереси дитини.
Апеляційний суд звертає увагу, що будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Наполягаючи на позбавленні відповідачки батьківських прав ОСОБА_1 не вказав, у чому ж полягає доцільність і необхідність такого рішення для дитини, яким чином позбавлення батьківських прав відповідачки сприятиме захисту інтересів дитини.
Враховуючи, що позивач не довів, та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення матері по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне (свідоме) ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов'язків відносно дитини, приймаючи до уваги те, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою та крайнім заходом впливу на батьків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
Такий висновок відповідатиме якнайкращим інтересам дитини з огляду на необхідність забезпечення їх прав на спілкування та збереження зав'язків з обома батьками.
Таким чином доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, що є підставами для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пограничного Артура Михайловича залишити без задоволення.
Рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 17 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 18 червня 2025 року.
Головуючий Сопрун В.В.
Судді Голота Л.О.
Панасюк О.С.