П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/18896/24
Перша інстанція: суддя Самойлюк Г.П.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Єщенка О.В.,
Скрипченка В.О.
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 2 квітня 2025р. про залишення позову без розгляду по справі за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди,-
У червні 2024р. ВЧ НОМЕР_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до ОСОБА_1 , в якому просила стягнути із ОСОБА_1 на користь ВЧ НОМЕР_1 матеріальну шкоду, у розмірі 14 552,4грн.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 2 квітня 2025р. позовну заяву залишено без розгляду, у зв'язку із пропуском строку звернення в суд із даним позовом.
Не погоджуючись із даною ухвалою суду ВЧ НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті та відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, ухвали суду без змін, з наступних підстав.
За правилами п.1 ч.1 ст.315КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Залишаючи без розгляду адміністративний позов ВЧ НОМЕР_1 , суд першої інстанції виходив з того, що будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що дійсно існували непереборні обставини, які перешкоджали позивачу звернутися до суду, у строки визначені положеннями чинного законодавства України, позивачем не надано, в позовній заяві та заяві про поновлення строку звернення до суду не зазначено.
Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми процесуального права, виходячи з наступного.
Приписами ст.118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Положеннями ч.1 ст.120 КАС України встановлено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За правилами ч.1,2,3 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Колегія суддів зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011р. визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Вказана позиція Конституційного суду також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права та свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (наприклад, рішення "Девеер проти Бельгії", "Голдер проти Сполученого Королівства").
У справі "Gradescolo S.R.L. проти Молдови" Європейський Суд з прав людини зазначив, що роль позовної давності має велике значення під час інтерпретації преамбули конвенції, відповідна частини якої проголошує верховенство закону, що є обов'язком для країн, які підписали Конвенцію.
Аналізуючи вищевказане, судова колегія вважає, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Встановлення строків звернення до адміністративного суду обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 2.03.2020р. у справі №420/4352/19, від 13.04.2020р. у справі №520/11334/18, від 17.09.2020р. у справі №186/1881/19, від 6.11.2020р. у справі №826/14116/18.
Апеляційний суд зазначає, що порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен дізнатися», що містяться в ч.2 ст.122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку позивача знати про стан своїх прав. При визначенні початку перебігу строку звернення до суду, суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, викладеної у постанові від 31.03.2021р. у справі №240/12017/19, при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020р. №340/1019/19).
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, що ще у 2017р. службовим розслідуванням встановлено, що відповідно до аудиторського звіту від 22.09.2017р. за №234/1/31/59 «Про результати планового внутрішнього фінансового аудиту, аудиту відповідності та аудиту ефективності фінансово-господарської діяльності військової частини НОМЕР_1 за період з 27.01.2015 по 07.08.2017 року» було встановлено ряд порушень вимог чинного законодавства щодо порядку організації та ведення фінансово-господарської діяльності у військовій частині, внаслідок яких мали місце нестачі військового майна, незаконне списання військового майна, переплати грошового забезпечення, податків та внесків, безпідставне завищення обсягу робіт (наданих послуг), недостатній контроль за постановкою та зняттям військовослужбовців з продовольчого забезпечення, не облікування активів, ризиків в управлінні коштами та майном, не виконання в повному обсязі Положення про інвентаризацію №748, Положення про фінансове господарство №590 та інших керівних документів.
Як зазначив представник позивача, за результатами проведення аудиту у 2018р. командиру військової частини НОМЕР_1 рекомендувалося прийняти управлінське рішення саме по недоотриманих державою фінансових ресурсів у зв'язку із не застосуванням кратного співвідношення при притягненні винних осіб до матеріальної відповідальності. Тодішнім командиром військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_2 вказані рекомендації не виконувалися та взагалі не вчинялося будь-яких дій спрямованих на усунення допущених порушень.
Дослідивши вказані обставини, судова колегія зазначає, що позивачу достовірно стало відомо про завдання збитків державі під час проведення ще у 2018р. аудиту, за результатами якого було винесені рекомендації, викладені в аудиторському звіті від 8.05.2018р. за №234/1/31/18 «Про результати постаудиту ефективності виконання пропозицій та впровадження рекомендацій за період з 24.09.2017 по 31.03.2018, внесених в аудиторський звіт та окремих питань фінансово-господарської діяльності від 23.09.2017 № 234/1/31/59», а саме щодо прийняття управлінського рішення по недоотриманих державою фінансових ресурсів у зв'язку із не застосуванням кратного співвідношення при притягненні винних осіб до матеріальної відповідальності.
Також, позивач зазначив, що військова частина НОМЕР_1 , як окрема автомобільна бригада утворена 1.12.2020р. шляхом злиття трьох окремих військових частин.
Крім того, з матеріалів справи встановлено, що на виконання пропозиції №6 аудиторського звіт від 22.09.2023р. №535/30/12 запропоновано прийняти рішення щодо відшкодування витрат майна автомобільної служби на загальну суму 186 952,66грн.
Та лише 15.04.2024р. призначено службове розслідування за вказаним фактом.
Доказів існування інших непереборних обставин, які перешкоджали позивачу скористатись правом на звернення до суду з позовною заявою, в межах трьох місячного строку звернення, після того, як ОСОБА_1 припинив обіймати посаду командира ВЧ НОМЕР_1 , не наведено.
При цьому, як вбачається із матеріалів справи, що до суду позивач звернувся лише 17.06.2024р., з пропуском строку на звернення до суду з позовною заявою, визначеного ч.2 ст.122 КАС України.
Разом з тим, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що існували непереборні обставини, які перешкоджали позивачу звернутися до суду, у строки визначені приписами чинного законодавства України, позивачем не надано, в позовній заяві та заяві про поновлення строку звернення до суду не зазначено.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про залишення адміністративного позову ВЧ НОМЕР_1 без розгляду, з підстав пропуску строку звернення із даним позовом в суд.
В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
За таких обставин, судова колегія вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, а тому не вбачає підстав для її скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.205, 240, 312, 316, 325 КАС України, судова колегія,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 2 квітня 2025р. про залишення позову без розгляду - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді: О.В. Єщенко
В.О. Скрипченко