17 червня 2025 року м. Кропивницький Справа № 640/12587/20
провадження № 2-іс/340/307/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Савонюка М.Я., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі - відповідач), у якому просить скасувати вимогу ГУ ДФС у м. Києві від 15.05.2019 №Ф-36062-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальну суму 21030,90 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 07.04.2020 отримав від ГУ ДПС у м. Києві вимогу від 15.05.2019 №Ф-36062-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску на загальну суму 21030,90 грн, яка виникла у зв'язку з несплатою ним протягом 2017 - 2019 років єдиного внеску у розмірі не менше, ніж сума мінімального страхового внеску за відповідних місяць.
Вказує, що спірна вимога винесена відповідачем виключно на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів (за відомостями інтегрованої картки платника податків з єдиного внеску), відповідно до якої за ним станом на 31.12.2019 обліковується борг як зареєстрованого належним чином суб'єкта підприємницької діяльності, у тому числі за I - IV квартал 2017 року - 8448,00 грн; І - IV квартал 2018 року - 9828,72грн та І - IV квартал 2019 року - 11016,72 грн.
Зауважує, що контролюючий орган мав право нарахувати внесок, прийнявши вимогу про його сплату, на підставі: акта перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону нараховується внесок. Натомість у даному випадку, відповідач жодних перевірок не проводив та не витребовував документи щодо його діяльності, як фізичної особи-підприємця.
Винесену відповідачем вимогу про сплату боргу позивач вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки не здійснював підприємницьку діяльність, відомості про реєстрацію його як фізичну особу-підприємця у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні. Жодної податкової, чи фінансової звітності з 2003 року до податкових органів не подавав. Крім цього, у спірний період був найманим працівником, у зв'язку з чим єдиний соціальних внесок нараховувався та сплачувався роботодавцем, що у свою чергу, звільняє від обов'язку сплати єдиного соціального внеску у цей період.
З цих підстав просить позов задовольнити.
У матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву, у якому позивач заперечив проти задоволення позовних вимог.
На обґрунтування заперечень зазначив, що згідно відомостей з інформаційної системи Головного управління ДПС у м. Києві позивач з 29.09.2003 перебуває на податковому обліку за основним місцем обліку в ДПІ у Святошинському районі Головного управління ДПС у м. Києві як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування.
Вказує, що в інтегрованій картці платника за кодом платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) за позивачем обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску за 2017 рік та щоквартальні нарахування за 1 квартал 2018 року - II квартал 2020 року у розмірі мінімального страхового внеску згідно обраної системи оподаткування, а саме: за 2017 рік в сумі 8448,00 грн; за І - IV квартали 2018 року в сумі 9828,72 грн; за І - IV квартали 2019 року в сумі 11016,72 грн; І-ІІ квартали 2020 року на суму 3117,18 грн.
У зв'язку з наявністю у позивача вказаної заборгованості з єдиного внеску було сформовано та направлено спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-36062-17.
З цих підстав просить відмовити у задоволенні позову.
Представник позивача надав суду відповідь на відзив, у якій більш детально конкретизує доводи та обґрунтування, зазначені у позовній заяві, а також наводить свої аргументи на спростування тверджень відзиву відповідача. Вказує, що офіційне підтвердження у ОСОБА_1 статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України від 15.05.2003 №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон №755-IV) відсутні, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів. Вказана обставина також виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування з відповідним статусом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2020 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін (суддя Патратій О.В.).
03.03.2021 позивачем подано суду заяву про забезпечення позову.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.03.2021, для розгляду справи №640/12587/20 було визначено суддю Огурцова О.П.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.03.2021 справу №640/12587/20 прийнято до провадження. Призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.03.2020 задоволено заяву позивача про забезпечення позову. Зупинено стягнення за вимогою Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-36062-17.
Законом України від 13.12.2022 №2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі - Закон №2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
На виконання положень пункту 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України №2825-IX Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали адміністративної справи №640/12587/20 до Кіровоградського окружного адміністративного суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18.03.2025 головуючим суддею по розгляду справи №640/12587/20 визначено суддю Савонюка М.Я.
Ухвалою суду від 24.03.2025 адміністративну справу №640/12587/20 суддею Савонюком М.Я. прийнято до свого провадження. Розгляд постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 09.06.2025 замінено відповідача у справі - Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267) на його правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві, утворене як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ ВП 44116011).
Установивши фактичні обставини справи, на які посилаються сторони як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши та оцінивши докази, проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд приходить до наступних висновків.
Згідно інформаційної системи органів Головного управління ДПС у м. Києві ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві (Святошинському районі м. Києва) як платник податків з 23.09.2003 на загальній системі оподаткування.
Водночас відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за критеріями пошуку прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи-підприємця: ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, записів не знайдено (а.с. 12).
Такі записи не знайдені і за запитом суду, що підтверджується відповіддю №1440115 від 02.06.2025 (а.с. 85).
Головним управлінням ДПС у м. Києві на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу, відповідно до Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-36062-17 від 15.05.2019, згідно з якою за позивачем рахується сума боргу зі сплати єдиного внеску в розмірі 21030,90 грн (а.с. 28).
Листом від 27.03.2020 №ФОП/2615-10-05-15 відповідач повідомив позивачу, що в інтегрованій картці платника за кодом платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність), за позивачем обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску за 2017 рік та щоквартальні нарахування за 1 квартал 2018 року - II квартал 2020 року у розмірі мінімального страхового внеску згідно обраної системи оподаткування, а саме: за 2017 рік в сумі 8448,00 грн; за І - IV квартали 2018 року в сумі 9828,72 грн; за І - IV квартали 2019 року в сумі 11016,72 грн; І-ІІ квартали 2020 року на суму 3117,18 грн (а.с. 25).
Не погодившись із вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки) позивач оскаржив її в адміністративному порядку до Державної податкової служби України, однак рішенням від 13.05.2020 №15983/6/99-00-08-06-01-06 скаргу ОСОБА_1 було залишено без розгляду у зв'язку з порушенням встановленого строку її подання (а.с. 32-34).
Постановою державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Рубан Оксаною Богданівною звернуто стягнення на доходи боржника у розмірі 20% до виплати загальної суми боргу в сумі 23133,99 грн (а.с. 66).
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI, в редакції на дату виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) (п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI).
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Частиною 2 статті 8 та статті 12 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок не входить до системи оподаткування.
За приписами частини 1 статті 8 Закону №2464-VI розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до абзацу 3 часини 8 статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Пунктами 2 та 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з частиною 11 статті 9 Закону №2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Частиною 12 статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу).
За приписами статті 25 Закону №2464-VI рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (далі - Інструкція №449, в редакції на дату виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктом 3 розділу VI "Порядок стягнення заборгованості з платників" Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом десяти робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.
Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів із дня її винесення.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом десяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п'ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.
Сума боргу у вимозі проставляється у гривнях з двома десятковими знаками.
Відповідно до пункту 4 розділу VI Порядку №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи податкового органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою є сума єдиного внеску, яка своєчасно не сплачена у строки, встановлені вказаним Законом.
Відтак, чинним законодавством надано право податковому органу нарахувати єдиний внесок з облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів без складання акту перевірки, і у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платниками єдиного внеску (які не виконали обов'язок щодо самостійного обчислення і сплати цих внесків в порядку і розмірах, визначених законом) - відповідач вправі був обчислювати суми єдиного внеску, не нараховані і не сплачені платником сум єдиного внеску, та зазначати це у вимозі про сплату боргу (недоїмки).
Водночас, спірним у даному випадку є наявність у позивача статусу фізичної особи-підприємця, тобто статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ і, як наслідок, наявності обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за 2017-2019 роки відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності.
Загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України до 01.01.2004 визначалися Законом України «Про підприємництво» від 07.02.1991 №698-XII (далі - Закон №698-XII), який втратив чинність 01.01.2004 на підставі пункту 2 розділу ІХ Прикінцеві положення Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №698-XII підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.
Згідно з частиною 1 статті 8 Закону №698-XII державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації (далі - органи державної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом. Відомості про зареєстровані суб'єкти підприємницької діяльності вносяться до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.
Приписами частини 1 статті 128 Господарського кодексу України №436-IV від 16.01.2003 (набрав чинності 01.01.2004) передбачено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Частиною 1 статті 58 ГК України визначено, що суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа - підприємець у порядку, визначеному законом.
01.07.2004 набрав чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 №755-IV (у первинній редакції), яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Відповідно до частини першої статті 42 Закону №755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону №755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону №755-IV).
У свою чергу, Законом №755-VІ не було встановлено обов'язку суб'єктів підприємницької діяльності-фізичних осіб щодо проходження обов'язкової державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та правових наслідків не проходження такої реєстрації.
03.03.2011 набрав чинності Закон №2390-VI, яким було внесено зміни до Закону №755-IV. Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, закінчився 03.03.2012. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
З 25.04.2014 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру» від 25.03.2014 №1155-VII (далі - Закон №1155-VII). Цим Законом пункт 2 розділу VIII Прикінцеві положення Закону №755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру. Водночас, Законом №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II Прикінцеві положення Закону №2390-VI.
При цьому, судом враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19, за змістом якої статус фізичної особи-підприємця є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01.07.2004 ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Верховний Суд зазначає, що зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу фізичної особи-підприємця, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01.07.2004, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу фізичної особи-підприємця шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Велика Палата Верховного Суду також підкреслює, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
З огляду на викладене, суд дійшов переконання, що виключно фізична-особа підприємець, зареєстрована в установленому порядку, яка має право здійснювати підприємницьку діяльність і перебуває на загальній або спрощеній системі оподаткування, вважається платником єдиного внеску і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу (за умови, що така особа не є найманим працівником).
Судом встановлено, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, записи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо позивача відсутні.
Відомості про набуття ОСОБА_1 статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004 також відсутні.
Жодного іншого належного та допустимого доказу того, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, до суду надано не було.
Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків у період з 2017 по 2020 доходу від здійснення підприємницької діяльності позивач не отримував (а.с. 21-29).
Суд зазначає, що з огляду на те, що відповідачем не надано ані свідоцтва про реєстрацію позивача суб'єктом підприємницької діяльності, ані будь-яких інших законодавчо визначених документів, у тому числі тих, на підставі яких позивача взято облік в податковому органі як фізичну особу-підприємця на загальній системі оподаткування, підстави для нарахування у 2017-2019 роках недоїмки з єдиного соціального внеску відсутні.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу ФОП, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Тому вимога про сплату боргу (недоїмки) вимогу Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-36062-17 на суму 21030,90 грн також є необґрунтованою та протиправною, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України визначено, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем під час розгляду справи не доведено правомірність винесеної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-36062-17 на суму 21030,90 грн, натомість з матеріалів справи вбачається порушення прав позивача.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На розвиток зазначених положень Конституції України частиною другою статті 2 КАС України визначені критерії законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, яким є відповідач.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом повного задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позов задоволено повністю, суд стягує на користь позивача судовий збір у сумі 840,80 грн, сплачений ним при поданні позовної заяви за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС у м. Києві від 15.05.2019 №Ф-36062-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальну суму 21030,90 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ: 44116011, вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 17 червня 2025 року.
Повне найменування учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач - Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ: 44116011, вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116).
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду М.Я. САВОНЮК