17 червня 2025 рокуСправа №160/9033/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення №046050023814 від 28.02.2025р., зобов'язання вчинити певні дії, -
26.03.2025р. (згідно відмітки Нова Пошта) ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області та просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії за віком позивачеві №046050023814 від 28.02.2025р. відповідача-2;
- зобов'язати відповідача-2 зарахувати позивачеві до страхового стажу періоди роботи в Республіці Узбекистан: з 01.01.1992 по 21.07.1992, з 28.07.1992 по 22.09.1994, з 23.03.1997 по 10.06.1997, з 30.06.1997 по 08.02.2012;
- зобов'язати відповідача-1 призначити та виплатити позивачеві пенсію за віком з моменту права на її виникнення - з 06.02.2025р.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує, зокрема, тим, що 20.02.2025р. вона звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», до якої надала всі необхідні документи, проте, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №046050023814 від 28.02.2025р., яким позивачеві було відмовлено у призначенні пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу та у рішенні зазначено, зокрема, про те, що відповідно до наданих документів до страхового стажу не зараховані періоди роботи в Узбекистані за записами у трудовій книжці НОМЕР_1 з 01.01.1992 по 21.07.1992, 28.07.1992 по 10.06.1997, з 30.06.1997 по 08.02.2012, оскільки відсутній міжнародний договір між Україною та Республікою Узбекистан у галузі пенсійного забезпечення. Позивач не погоджується з таким рішенням відповідача-2, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому звернулася до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 02.04.2025р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано відповідачів-1,2, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.15).
Відповідач-1 (Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області) на виконання вимог ухвали суду від 02.04.2025р. відзиву на позов у встановлений ухвалою строк суду не надав, ухвалу від 02.04.2025р. та позов з додатками відповідач-1 отримав 04.04.2025р. та 28.03.2025р. відповідно в свій електронний кабінет згідно до вимог ст.ст. 18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому останній вважається повідомленим належним чином з урахуванням наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними в матеріалах справи (а.с.18,19).
Відповідач-2 (Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області) на виконання вимог ухвали суду від 02.04.2025р. відзиву на позов у встановлений ухвалою строк суду не надав, ухвалу від 02.04.2025р. та позов з додатками відповідач-2 отримав 04.04.2025р. та 28.03.2025р. відповідно в свій електронний кабінет згідно до вимог ст.ст. 18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому останній вважається повідомленим належним чином з урахуванням наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними в матеріалах справи (а.с.20,21).
У відповідності до положень ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 17.06.2025р. було продовжено строк розгляду даної справи до 17.06.2025р. (а.с.49).
Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається судом 17.06.2025р. в межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
20.02.2025р. ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», до якої надала, зокрема, трудову книжку НОМЕР_1 від 08.05.1986р., що підтверджується копіями відповідної заяви та розписки-повідомлення, наявними у справі (а.с.30,30-зворот).
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №046050023814 від 28.02.2025р., яким позивачеві було відмовлено у призначенні пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу та у рішенні зазначено, зокрема, про те, що відповідно до наданих документів до страхового стажу не зараховані періоди роботи в Узбекистані за записами у трудовій книжці НОМЕР_1 з 01.01.1992 по 21.07.1992, 28.07.1992 по 10.06.1997, з 30.06.1997 по 08.02.2012, оскільки відсутній міжнародний договір між Україною та Республікою Узбекистан у галузі пенсійного забезпечення, що підтверджується змістом копії відповідного рішення, наявної у справі (а.с.10,27).
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з рішенням відповідача-2 про відмову у призначенні пенсії за віком позивачеві №046050023814 від 28.02.2025р., у зв'язку з чим позивач просить захистити її порушені права на пенсійне забезпечення шляхом визнання такого рішення відповідача-2 протиправним, його скасування та зобов'язання відповідача-2 зарахувати позивачеві до страхового стажу періоди роботи в Республіці Узбекистан: з 01.01.1992 по 21.07.1992, з 28.07.1992 по 22.09.1994, з 23.03.1997 по 10.06.1997, з 30.06.1997 по 08.02.2012; зобов'язання відповідача-1 призначити та виплатити позивачеві пенсію за віком з моменту права на її виникнення - з 06.02.2025р.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у редакції чинній станом на момент звернення позивача за призначенням пенсії за віком (далі - Закон №1058), було встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Статтею 8 Закону №1058 передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку.
Статтею 1 Закону №1058 визначено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно ч.1 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
У відповідності до положень ст.20 Закону №1058, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ст.106 Закону №1058 відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, на якому працює (працювала) застрахована особа, оскільки саме страхувальник здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Відповідно до ч.1 ст.56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За приписами ч.2 ст.4 Закону №1058 визначено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Згідно ч.2 ст.10 Закону України "Про зайнятість населення" встановлено, що права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
13.03.1992 державами-учасницями СНД підписано Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення (надалі - Угода), в якій закріплено принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають (ст.1).
Угоду було підписано з метою взаємного визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди. Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Згідно зі ст.3 Угоди усі витрати, пов'язані із здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.
Відповідно до ст.5 Угоди така розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.
Згідно з ч.2-3 ст.6 Угоди для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Згідно зі ст.7 вказаної Угоди розмір пенсії переглядається відповідно до законодавства держави - учасниці Угоди за новим місцем проживання пенсіонера з дотриманням умов, передбачених пунктом 3 статті 6 цієї Угоди.
Відповідно до ст.11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Згідно з ч.2 ст.13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російської федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м.Москві.
Зазначена вище постанова набрала чинності 02.12.2022.
При цьому, відповідно до інформації, наведеної в листі Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року №72/14-612-108210, Угода припинила свою дію для України 19 червня 2023 року.
Таким чином, до 19.06.2023р. Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
З огляду на наведені вище положення Угоди суд зазначає, що вихід України із вказаної Угоди жодним чином не тягне за собою негативних наслідків для громадян України, у тому числі і для позивача, оскільки пенсійні права останніх (через існування фактичних та законних трудових відносин) виникли ще до виходу держави-учасниці із Угоди.
Так, як встановлено судом з матеріалів справи у періоди з 01.01.1992 по 21.07.1992, 28.07.1992 по 10.06.1997, з 30.06.1997 по 08.02.2012 ОСОБА_1 працювала на території Республіки Узбекистан, що підтверджується копією трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 08.05.1986р., наявною у справі (а.с.8,31-35).
При цьому, в трудовій книжці позивача зазначені періоди роботи з посиланням на накази, згідно з якими позивача прийнято та звільнено з роботи, інформацію про роботодавців, записи про звільнення засвідчені печатками підприємств, що унеможливлює неврахування періодів роботи позивача, зазначених в трудовій книжці, до його страхового стажу.
Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача або недоліки уточнюючих довідок, відповідачем суду не надано та їх достовірність в оспорюваному рішенні не заперечується.
Наведені періоди роботи не було зараховано відповідачем до стажу роботи позивача, який зараховується для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення», оскільки відсутній міжнародний договір між Україною та Республікою Узбекистан у галузі пенсійного забезпечення, що підтверджується копією оскаржуваного рішення №046050023814 від 28.02.2025р. (а.с.10,27).
Так, у відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
Згідно з ч.2-3 ст.6 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення (припинення дії для України 19.06.2023) для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Враховуючи вищевикладене, наведені вище спірні періоди роботи позивача на території Республіки Узбекистан відповідно до записів трудової книжки підлягають врахуванню до страхового стажу позивача.
Щодо припинення України участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 року" від 29.11.2022 №1328, то суд звертає увагу на те, що згідно статей 9, 58 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відтак, враховуючи положення статей 9, 58 Конституції України, тільки з дати припинення в участі в Угоді від 13.03.1992 ця Угода не враховується, при цьому нормативно-правові акти про вихід з вказаної Угоди не мають зворотної дії в часі, тому не можуть поширюватися на стаж, набутий в період її чинності.
За викладених обставин, суд приходить до висновку, що відповідач-2 протиправно не зарахував вищенаведені періоди роботи позивача до її страхового стажу та прийняв оспорюване рішення з порушенням вимог вищенаведеного законодавства.
При цьому, судом враховується і те, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем-2 не було надано суду ані відзиву на позов, ані жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття відповідачем-2 рішення №046050023814 від 28.02.2025р. про відмову у призначенні пенсії за віком позивачеві, з урахуванням норм вищенаведеного законодавства, обставин встановлених судом та з урахуванням правової позиції Верховного Суду, яка наведена вище та не спростована відповідачем жодними доказами.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття відповідачем-2 рішення №046050023814 від 28.02.2025р. про відмову у призначенні пенсії за віком позивачеві, суд приходить до висновку, що відповідач-2, відмовивши у призначенні позивачеві пенсії за віком, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено порушення вищенаведеним рішенням відповідача-2 рішення №046050023814 від 28.02.2025р. про відмову у призначенні пенсії за віком позивачеві, прав та інтересів позивача на належне пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такого рішення протиправним та його скасування, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню.
Також, слід зобов'язати відповідача-2 зарахувати позивачеві до страхового стажу періоди роботи в Республіці Узбекистан: з 01.01.1992 по 21.07.1992, з 28.07.1992 по 22.09.1994, з 23.03.1997 по 10.06.1997, з 30.06.1997 по 08.02.2012, враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення пенсійного органу щодо відмови у призначенні пенсії за віком у зв'язку із не зарахуванням наведених періодів до страхового стажу позивача, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005р. (остаточне) у справі “Кечко проти України» зазначив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Також і у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України» констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов'язання відповідача-2 зарахувати позивачеві до страхового стажу періоди роботи в Республіці Узбекистан: з 01.01.1992 по 21.07.1992, з 28.07.1992 по 22.09.1994, з 23.03.1997 по 10.06.1997, з 30.06.1997 по 08.02.2012, є належним способом захисту порушеного права позивача.
Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача-1 призначити та виплатити позивачеві пенсію за віком з моменту права на її виникнення - з 06.02.2025р., оскільки адміністративний суд не наділений повноваженнями спонукати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, у такому випадку, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у такому судовому рішенні, з урахуванням повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Окрім того, при прийнятті даного рішення, судом враховується і те, що у даному випадку, саме наявність у позивача страхового стажу, визначеного ст.26 Закону №1058, є підставою для призначення останній пенсії за віком, при цьому, за нормами ч.2 ст.24 Закону №1058 визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду, тобто повноваження щодо обчислення страхового стажу є виключною компетенцію пенсійних органів, а тому адміністративний суд не наділений повноваження підміняти пенсійний орган та самостійно обчислювати страховий стаж позивача для призначення пенсії, а, відповідно, без проведення розрахунку такого стажу і зобов'язувати розрахувати (призначати) пенсію.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що найбільш ефективний із можливих способів захисту порушеного права за умови визнання протиправним та скасування рішення оспорюваного рішення відповідача-2 щодо відмови позивачеві у призначенні пенсії за віком, а також і зобов'язання відповідача-2 зарахувати позивачеві до страхового стажу спірні періоди її роботи, є саме зобов'язання відповідача-2 повторно розглянути заяву позивача про призначення їй пенсії за віком від 20.02.2025р. відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України, виходячи з вимог ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому суд враховує ту обставину, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, то саме цей орган і має завершити процедуру призначення позивачеві пенсії за віком.
З огляду на зазначене, заявлені позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволенню не підлягають.
Такий підхід висловлений у постановах Верховного Суду від 24.05.2024р. у справі №460/17257/23, від 07.05.2024р. у справі №460/38580/22, висновки викладені в яких підлягають обов'язковому врахуванню адміністративним судом за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно платіжної інструкції №0.0.4270690309.1 від 24.03.2025р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 807 грн. 47 коп., виходячи із розрахунку: (1211,20 грн. /3)*2 (а.с.6,14).
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення №046050023814 від 28.02.2025р., зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області рішення №046050023814 від 28.02.2025р. про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40030, м. Суми, вул. Берестовська, буд.1; код ЄДРПОУ 21108013) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до страхового стажу періоди роботи в Республіці Узбекистан: з 01.01.1992 по 21.07.1992, з 28.07.1992 по 22.09.1994, з 23.03.1997 по 10.06.1997, з 30.06.1997 по 08.02.2012.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40030, м. Суми, вул. Берестовська, буд.1; код ЄДРПОУ 21108013) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) про призначення їй пенсії за віком від 20.02.2025р. відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40030, м. Суми, вул. Берестовська, буд.1; код ЄДРПОУ 21108013) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 807 грн. 47 коп. (вісімсот сім грн. 47 коп.).
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва