Рівненський апеляційний суд
Іменем України
16 червня 2025 року м. Рівне
Справа № 161/7198/24
Провадження № 11-кп/4815/148/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі:
Суддів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_4
прокурора - ОСОБА_5
обвинуваченого - ОСОБА_6
захисника-адвоката ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції з ДУ “Полицька ВК №76» та Волинським апеляційним судом кримінальне провадження № 12024030580000422 від 12.04.2024 року щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця і зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , мешканця АДРЕСА_2 , громадянина України, неодруженого, в силу ст.89 КК України не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185, ч.4 ст. 186, ч.3 ст.15, ч.4 ст. 185 КК України, за апеляційною скаргою прокурора на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 квітня 2024 року, -
04.01.2024 року о 21.30 год. ОСОБА_6 , перебуваючи в приміщенні магазину «Рукавичка», що в м. Луцьк Волинської області на пр. Грушевського 1, в умовах воєнного стану, з корисливих мотивів відкрито викрав напої «Spiced 30%» об'ємом 0,7 л «Labs» вартістю 381,96 грн. та «Односолодовий» 40% об'ємом 0,5 л «AL CAPONE» вартістю 83,64 грн, спричинивши ТзОВ ТВК «Львівхолод» шкоду на загальну суму 465,60 грн.
26 січня 2024 року о 13.36 год. ОСОБА_6 , знаходячись за адресою:м.Луцьк Волинської області вул. Шевченка 13Б, де розташований супермаркет «Нова Лінія 1», шляхом вільного доступу, таємно викрав велосипедний замок марки «HR-V6-7/800» вартістю 838,55грн, належний ТОВ « Нова Лінія1».
27 січня 2024 року о 22.24 ОСОБА_6 , перебуваючи в приміщенні магазину «Сім 23», що в м. Луцьк на пр. Перемоги 17, відкрито викрав настоянку «Медовуха» Гречана об'ємом 0,5 л, заподіявши шкоду ТОВ «Клевер Сторс» на суму 71.16 грн.
08 лютого 2024 року ОСОБА_6 умисно, незаконно, з корисливих мотивів та метою заволодіння чужим майном проти волі володільця, проник, шляхом злому навісного замка, до господарської споруди потерпілої ОСОБА_8 , що по АДРЕСА_3 .
Під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_6 , не оспорюючи фактичних обставин скоєного, зазначив, що повністю визнає свою вину і щиро розкаюється у вчиненому.
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 квітня 2024 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст.185, ч. 4 ст.186, ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України, і призначено покарання:
- за ч. 4 ст.185 КК України - пять років позбавлення волі; за ч.4 ст.186 КК України із застосуванням ст. 69 КК України - чотири роки позбавлення волі; за ч.3 ст.15 ч.4 ст.185 КК України - пять років позбавлення волі.
Відповідно до ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено остаточне покарання - п'ять років позбавлення волі.
На підставі ст.ст. 75, 76 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням - іспитовим строком в три роки та покладено обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.
Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_6 в дохід держави 1135 грн 92 коп. процесуальних витрат.
Зараховано ОСОБА_6 в строк відбування покарання термін перебування під вартою з 08.02.2024 по 10.02.2024 року та з 25.03.2024 по 18.04.2024 року.
В апеляційній скарзі з внесеними доповненнями та змінами прокурор, покликаючись на незаконність вироку, доводить, що суд, застосувавши до обвинуваченого одночасно положення ст. 69 та 75 КК України, фактично, покликався на одні і ті самі обставини при обранні виду і розміру покарання, і належно не обґрунтував висновок про можливість виправлення ОСОБА_6 , який раніше вже притягався до кримінальної відповідальності, без ізоляції від суспільства.
Покликаючись на норми ЗУ № 3886-IX від 18.07.2024 року “Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів», який набув чинності 09.08.2024 року, і яким збільшено межі майнової шкоди для застосування ст. 51 КУпАП - дрібного викрадення майна, просить кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 185 КК України ( епізод таємного викрадення майна, належного ТОВ “Нова лінія», що мало місце 26.01.2024 року), закрити на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку із втратою чинності закону, яким встановлюється кримінальна протиправність діяння.
Беручи до уваги, що сума таємно викраденого ОСОБА_6 майна за епізодом крадіжки 08.02.2024 року була меншою за розмір, з якого, відповідно до ЗУ № 3886-IX від 18.07.2024 року, настає кримінальна відповідальність, а саме 3028 грн, то з огляду на передбачений ст. 5 КК України принцип зворотної дії закону в часі, вказане діяння не підпадає під кримінально каране діяння, передбачене Особливою частиною КК України, що свідчить про відсутність в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України.
Поряд з цим, оскільки ОСОБА_9 не оспорює фактичні обставини справи за вказаним епізодом, зокрема, факт протиправного проникнення до господарської споруди з метою вчинення крадіжки, його дії пов'язані з порушенням недоторканності володіння, і самі по собі є кримінальним правопорушенням, а, отже, підлягають перекваліфікації з ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України на ч. 1 ст. 162 КК України.
Просить оскаржуваний вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 визнати винним у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 186, ч. 1 ст. 162 КК України, і призначити покарання:
- за ч.4 ст.186 КК України - сім років позбавлення волі;
- за ч.1 ст. 162 КК України - один рік обмеження волі.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити остаточне покарання - сім років позбавлення волі.
Зарахувати в строк відбуття покарання строк перебування ОСОБА_6 під вартою та під цілодобовим домашнім арештом з 10.02.2024р. по 25.03.2024 року з розрахунку - три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі.
Кримінальне провадження №12024030580000422 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, за епізодом таємного викрадення 26.01.2024 р. майна ТОВ « Нова Лінія» закрити на підставі п. 4-1 ч. ст. 284 КПК України у зв'язку із втратою чинності закону, яким встановлюється кримінальна протиправність діяння, скерувавши матеріали за даним фактом в органи поліції для вирішення питання притягнення ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності.
Іншими учасниками кримінального провадження апеляційні скарги не подано.
До початку апеляційного розгляду захисником-адвокатом ОСОБА_7 подано клопотання про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_6 за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України, на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з втратою чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, і скасування вироку в цій частині.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора на підтримання апеляційних вимог з внесеними змінами та доповненнями, захисника-адвоката ОСОБА_7 , який частково підтримує доводи прокурора, що стосуються декриміналізації дій підзахисного, обвинуваченого ОСОБА_6 , який розкаюється у вчиненому і просить суворо його не карати, перевіривши матеріали кримінального провадження й доводи апеляційної скарги прокурора з внесеними змінами та доповненнями, колегія суддів приходить до наступного.
Фактичні обставини кримінального провадження щодо ОСОБА_6 учасниками провадження не оспорюються.
Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, за вказаних у вироку обставин підтверджується сукупністю зібраних у провадженні доказів, які за згодою учасників судового провадження, відповідно до положень ст. 349 КПК України, не досліджувалися, і яким дана правильна юридична оцінка, що не оспорюється ніким з учасників судового розгляду.
За вимогами п. 4 ч. 1 та ч. 2 ст. 409 КПК України, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі обвинуваченого, є підставами для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції.
Як вбачається з вироку, ОСОБА_6 засуджено за вчинення в умовах воєнного стану 26.01.2024 року таємного викрадення велосипедного замка в супермаркеті “Нова лінія» на суму 838 грн,55 грн; 08.02.2024 року - незакінченого замаху на таємне викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням в інше приміщення на суму 1173 грн, а також за вчинення в умовах воєнного стану відкритого викрадення чужого майна 04.01.2024 року та повторно - 27.01.2024 року.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За положеннями ч. 1 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто, поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі, на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Згідно з п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
09.08.2024 р. набув чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від 18 липня 2024 року № 3886-IX /надалі Закон № 3886-ІХ/, яким було внесено зміни до ст. 51 КУпАП ( дрібне викрадення чужого майна).
Положеннями ч. 1 ст. 51 КУпАП (у редакції Закону № 3886-ІХ) передбачено відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Частиною 2 ст. 51 КУпАП (у редакції Закону № 3886-ІХ) встановлено, що відповідальність за вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 51 КУпАП настає, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, особа, яка вчинила дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, підлягає адміністративній відповідальності у випадку, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить 0,5 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, Законом України № 3886-ІХ з 09.08.2024 року декриміналізовано кримінальну відповідальність за крадіжки на суму меншу від 3028 грн.
Зі змісту вироку вбачається, що ОСОБА_6 вчинив кримінальні правопорушення, передбачені ч. 4 ст. 185 та ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України - 26.01.2024 року та 08.02.2024 року, заподіявши матеріальної шкоди менше ніж на 3028 грн.
Враховуючи, що сума таємно викраденого ОСОБА_6 майна за епізодом крадіжки 26.01.2024 року з приміщення супермаркету “Нова лінія» була меншою за розмір, з якого, відповідно до Закону № 3886-ІХ та положень Податкового кодексу України настає кримінальна відповідальність, вказане діяння не підпадає під кримінально каране діяння, передбачене Ообливою частиною КК України, що свідчить про необхідність закриття кримінального провадження за вказаним епізодом на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку з втратою чинності закону, яким встановлюється кримінальна протиправність діяння.
Крім того, беручи до уваги, що сума таємно викраденого ОСОБА_6 за епізодом крадіжки 08.02.2024 року майна потерпілої ОСОБА_8 була меншою за розмір, з якого, відповідно до Закону № 3886-ІХ та положень Податкового кодексу України настає кримінальна відповідальність, вказане діяння не підпадає під кримінально каране діяння, передбачене Ообливою частиною КК України, що свідчить про відсутність в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України.
Разом з тим, кваліфікація злочину - це кримінально-правова оцінка діяння (поведінки) особи, шляхом встановлення його кримінально-правових (юридично значимих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, та встановлення відповідності (тотожності, ідентичності) ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю та змістом кваліфікація кримінальних правопорушень завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.
Крадіжка, вчинена в умовах воєнного стану, поєднана з незаконним проникненням до володіння особи кваліфікується відповідно за ч. 4 ст. 185 КК України. Законодавчо встановлені ознаки складу злочину - крадіжки, поєднаної із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, включають вчинення кількох взаємопов'язаних дій, однією з яких є проникнення до об'єктів, зазначених у диспозиції цієї частини статті Кодексу, що у часі передує іншим діям цього злочину. Іншою протиправною дією є таємне викрадення чужого майна.
У диспозиції ч. 3 ст. 185 КК України не має прямої вказівки на незаконність проникнення в приміщення, принаймні, такої, яка встановлена у статті 162 цього Кодексу, якою передбачено кримінальну відповідальність за незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння. Під незаконним проникненням до житла чи іншого володіння особи слід розуміти будь-яке вторгнення у житло (інше володіння), здійснене всупереч волі законного володільця, за відсутності визначених законом підстав чи в порушення встановленого законом порядку.
ОСОБА_6 вироком суду засуджений за ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України за вчинення 08.02.2024 року незакінченого замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжку) на суму 1173 грн, поєднаного з проникненням у приміщення.
Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК України, за вказаних у вироку обставин підтверджується сукупністю зібраних у провадженні доказів, які за згодою учасників судового провадження, відповідно до положень ст. 349 КПК України, не досліджувалися, що не оспорюється ніким з учасників судового розгляду.
Оскільки вартість викраденого майна на час вчинення діяння не перевищувала 2 НМ, до цього діяння має застосовуватися ст. 5 КК України. Однак, оскільки діяння вчинене з проникненням у приміщення, дії засудженого підлягають кваліфікації за ч. 1 ст. 162 КК України.
Частиною 3 ст. 337 КПК встановлено, що з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше 3 тис. НМ або інше покарання, не пов'язане з позбавленням волі (ч. 1 ст. 12 КК України).
З огляду на зміст ч. 1 ст. 162 КК України дії, кваліфіковані за цією нормою, на відміну від кваліфікованих за ч. 4 ст. 185 КК України, є кримінальним проступком, а тому їх перекваліфікація покращує становище засудженого.
Об'єктивна сторона ст. 162 КК України полягає, серед іншого, в незаконному проникненні до житла чи іншого володіння особи, зокрема, у незаконному проникненні до приміщення, як це встановлено судами попередніх інстанцій у цьому провадженні.
Під незаконним проникненням до житла чи іншого володіння особи потрібно розуміти будь-яке вторгнення, здійснене всупереч волі законного володільця, за відсутності визначених законом підстав чи з порушенням у встановленому законом порядку.
Факт протиправного проникнення до господарської споруди, яка належить потерпілій ОСОБА_8 , з метою вчинення крадіжки підтвердив при допиті сам обвинувачений ОСОБА_6 і дана обставина не заперечується ним в суді апеляційної інстанції, а, відтак, вказані дії обвинуваченого самі по собі є кримінальним правопорушенням і підлягають перекваліфікації з ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 185 на ч. 1 ст. 162 КК України з визнанням доведеним вчинення ОСОБА_6 08.02.2024 року умисного, незаконного, з корисливим мотивом та метою заволодіння чужим майном проти волі володільця, проникнення, шляхом злому навісного замка, до господарської споруди потерпілої ОСОБА_8 , що по АДРЕСА_3 .
Аналогічна позиція міститься в постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07.10.2024 року у справі № 278/1566/21.
Призначаючи покарання ОСОБА_6 , суд першої інстанції, на думку колегії суддів, не в повній мірі дотримався вимог ст. 65 КК України та роз'яснень, що містяться в п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року “Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно яких суд призначає покарання з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину ( класифікації, обставин і способу його вчинення, характеру і тяжкості наслідків), даних про особу винного ( вік, поведінку до вчинення злочину, наявність судимостей і адміністративних стягнень, тощо), та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання, і призначив йому покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого внаслідок його м'якості та не є необхідним і достатнім для запобігання вчиненню особою інших злочинів, про що правомірно йдеться у поданій прокурором апеляційній скарзі та змінах до неї.
Згідно ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК України означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття “особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України поняття “особа винного».
Твердження “явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність, між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом і розміром покарання, та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема, і ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до положень ст. 75 КК України, звільнення від відбування покарання можливе лише тоді, коли суд дійде висновку про виправлення засудженого без відбування покарання за наявності цілого комплексу обставин, що пом'якшують покарання.
Як видно з вироку, вирішуючи питання про обрання ОСОБА_6 , який рахується не судимим в порядку ст. 89 КК України, покарання із застосуванням ст. 75 КК України, суд першої інстанції врахував його щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, стан здоров'я та наявність батька - інваліда 2 групи, відсутність претензій з боку потерпілих, які не настоювали на позбавленні волі обвинуваченого, та відсутність обтяжуючих покарання обставин.
Однак, при цьому залишено поза увагою тяжкість вчиненого ОСОБА_6 , корисливий мотив та особу ОСОБА_6 , який раніше притягувався до кримінальної відповідальності за злочин проти власності, що свідчить про схильність ОСОБА_6 до скоєння злочинів.
Перелічені у вироку обставини, враховані судом при застосувані ст. 69 КК України, і розміру покарання, водночас враховані, і як підстави для звільнення від покарання з випробуванням, що є недопустимим.
В даному випадку посилання суду на фактично одні і ті самі обставини при обранні виду, розміру покарання, в тому числі, із застосуванням ст. 69 КК України, та як на підстави для звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, за відсутності належного обґрунтування висновку про можливість виправлення та перевиховання обвинуваченого без ізоляції від суспільства, свідчить про неналежну вмотивованість застосування ст. 75 КК України.
Аналогічна позиція, в частині урахування одних і тих же обставин справи, як таких, що дають підстави для застосування до засудженого положень ст. 69 КК України і призначення йому покарання нижчого від найнижчої межі санкції, так і положень ст. 75 КК України та звільнення його від відбування покарання з випробуванням відображена у постанові Верховного Суду від 07.10.2021 року у справі № 753/24347/18.
Враховуючи викладене, вирок суду про застосування щодо ОСОБА_6 ст. 75 КК України не можна визнати обгрунтованим, оскільки суд у вироку лише покликався на пом»якшуючі покарання обставини, однак, не навів переконливих доводів на доцільність звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 та від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справах про призначення судом більш м'якого покарання.
Так, у рішенні № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив: “Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі “Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Відповідно до вимог ст. 69 КК України і роз'яснень п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначення основного покарання, нижче від найнижчої межі, передбаченого законом за даний злочин, може мати місце лише за наявності декількох ( не менше двох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.
При цьому, у кожному випадку суд зобов'язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу обвинуваченого він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, і впливають на пом'якшення покарання.
При призначенні ОСОБА_6 покарання колегія суддів виходить із встановленої ст. 50 КК України його мети - кари, виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів, заснованої на вимогах виваженості та справедливості, і враховує фактичну тяжкість вчинених умисно злочинів та їхню підвищену суспільну небезпечність, особу ОСОБА_6 , який вже притягувався до кримінальної відповідальності, його молодий вік, а також стан здоров'я, що підтверджується висновком судово-психіатричного експерта № 94 від 25.03.2024 року, обставини, що пом»якшують покарання - щире каяття, розкаяння у вчиненому, відсутність претензій з боку потерпілих, скоєння злочинів внаслідок збігу складних життєвих обставин, та відсутність обтяжуючих покарання обставин, що в своїй сукупності, на думку колегії суддів, істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого злочину, та вважає за можливе призначити ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 186 КК України більш м'яке покарання, аніж передбачене законом, із застосуванням положень ст. 69 КК України, однак у виді позбавлення волі без застосування положень ст. 75 КК України.
Керуючись ст.ст. 284, 404-405, 407, 409, 419, 420 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора з внесеними змінами задовольнити частково.
Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 квітня 2024 року щодо ОСОБА_6 скасувати.
ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 186, ч. 1 ст. 162 КК України, і призначити покарання: за ч. 4 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 КК України - чотири роки позбавлення волі; за ч. 1 ст. 162 КК України - один рік обмеження волі.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_6 остаточне покарання - чотири роки позбавлення волі.
Стягнути з ОСОБА_6 в дохід держави 1135 грн 92 коп. процесуальних витрат.
Зарахувати в строк відбуття покарання термін перебування ОСОБА_6 під вартою з 08.02.2024 року по 10.02.2024 року та з 25.03.2024 по 18.04.2024 року.
На підставі ч. 7 ст. 72 КК України в строк покарання ОСОБА_6 зарахувати строк його перебування під цілодобовим домашнім арештом на підставі ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10.02.2024 року з 10.02.2024 року по 25.03.2024 року із розрахунку - три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі.
Кримінальне провадження №12024030580000422 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України за епізодом таємного викрадення 26.01.2024 року майна ТОВ “Нова лінія», закрити на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку із втратою чинності закону, яким встановлюється кримінальна протиправність діяння.
Вирок набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду засудженим протягом трьох місяців з дня вручення йому копії судового рішення, а іншими учасниками судового провадження - в цей же строк з дня його проголошення.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3