Справа № 530/701/24 Номер провадження 22-ц/814/1933/25Головуючий у 1-й інстанції Должко С. Р. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
16 червня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А. І.
Суддів: Лобова О. А., Триголова В.М.
при секретарі: Коротун І. В.
учасники справи:
представник позивача - адвокат Ткаченко С.В.
представник відповідача - адвокат Панченко О.О., адвокат Христич О.С.
переглянув у судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ткаченко Світлани Василівни
на рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 10 лютого 2025 року, ухвалене суддею Должко С.Р., повний текст рішення складено - 13 лютого 2025 року
та додаткове рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 14 лютого 2025 року, ухвалене суддею Должко С.Р., повний текст додаткового рішення складено - дата не вказана
у справі за позовом представника ОСОБА_1 - адвоката Ткаченко Світлани Василівни до приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Наталії Володимирівни; ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 ; приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Лугова Лідія Петрівна; Державне підприємство «Сетам», про визнання правочинів недійсними та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, придбане на електронному аукціоні через систему «Сетам», -
29.03.2024 представник ОСОБА_1 - адвокат Ткаченко С.В. звернулася до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В., ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, придбане на електронному аукціоні через систему «Сетам», в якому просила суд:
- визнати недійсними електронні торги з продажу арештованого майна по виконавчому провадженні, які відбулися 31.01.2024, проведені ДП «Сетам», а саме лот №543967, протокол проведення електронного аукціону (торгів) №6044957, відповідно до якого було продано садибний (індивідуальний) житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, та земельна ділянка площею 0,15 га, кадастровий номер 5321355400:30:056:0009, за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним протокол проведення електронного аукціону (торгів) №6044957 від 31.01.2024, згідно якого переможцем торгів визнано ОСОБА_2 , лот №543967;
- визнати недійсним акт про проведення електронних торгів, виданий приватним виконавцем виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В. від 09.02.2024, виданий на підставі протоколу проведення електронного аукціону (торгів) №6044957 від 31.01.2024;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 71767495 від 26.02.2024, в Державному реєстрі речових прав, приватного нотаріуса Лугової Л.П., Полтавський районний нотаріальний округ, про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5321355400:30:056:0009 за ОСОБА_2 ;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 71767495 від 26.02.2024 в Державному реєстрі речових прав, приватного нотаріуса Лугової Л.П., Полтавський районний нотаріальний округ, про реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 ;
- визнати недійсним свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів серія та номер: 131, видане 26.02.2024, видавник: Лугова Л.П., приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області, на ім'я ОСОБА_2 про право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів серія та номер: 132, видане 26.02.2024, видавник: Лугова Л.П., приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області) на ім'я ОСОБА_2 про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5321355400:30:056:0009 та стягнути судові витрати.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 з 07.05.1989 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 . На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу житлового будинку від 29.11.2016, який зареєстрований в реєстрі нотаріуса за №1002, подружжя придбало житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Покупцем за договором виступає дружина позивача - ОСОБА_3 . У пункті 6.3. цього договору визначено, що цей договір на купівлю спільного майна укладається за заявою про згоду іншого з подружжя ОСОБА_1 від 29.11.2016. Право власності на підставі договору було зареєстровано за ОСОБА_3 від 29.11.2016. Крім того, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29.11.2016, який зареєстрований в реєстрі нотаріуса за №1003, подружжя придбало земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 5321355400:30:056:0009, за адресою: АДРЕСА_1 . Покупцем за договором виступає дружина позивача - ОСОБА_3 . У пункті цього договору визначено, що цей договір на купівлю спільного майна укладається за заявою про згоду іншого з подружжя - ОСОБА_1 від 29.11.2016. Право власності на підставі договору було зареєстровано за ОСОБА_3 від 29.11.2016. З копії заяви ОСОБА_1 від 29.11.2016, що була посвідчена при укладенні нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки та нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу житлового будинку від 29.11.2016 вбачається, що позивач дає свою згоду дружині - ОСОБА_3 на купівлю житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки спірне майно набуто дружиною у шлюбі на підставі договорів купівлі-продажу за згодою позивача, то таке майно є спільним майном подружжя, з рівними частками у праві власності по 1/2 частці за кожним. Згідно рішення Зіньківського районного суду Полтавської області у справі №552/7762/22 від 04.05.2023, з дружини позивача ОСОБА_3 було стягнуто борг за борговою розпискою від 07.03.2020 в сумі 5 498 доларів США, судовий збір - 1901,64 грн та 10 000 грн - витрати на професійну правничу допомогу на користь позивача ОСОБА_4 . На підставі виконавчого листа у справі №552/7762/22 від 19.07.2023, було відкрито виконавче провадження за НОМЕР_3 приватним виконавцем виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В., що доводиться листом приватного виконавця за №29907 від 12.12.2023 та копією постанови про відкриття виконавчого провадження від 27.07.2023. Спірний житловий будинок та земельна ділянка в цілому були виставлені приватним виконавцем виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В. на електронний аукціон (торги) через систему «Сетам». Переможцем електронного аукціону (торгів) від 31.01.2024 щодо спірного житлового будинку та земельної ділянки (лот - 543967) став ОСОБА_2 , що доводиться протоколом №604957, який отриманий шляхом доступу до сторінки організатора торгів за адресою в мережі: https://setam.net.ua/. 26.02.2024 приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Луговою Л.П. було оформлено право власності на ім'я ОСОБА_2 на спірне майно. Із свідоцтва приватного нотаріуса Лугової Л.П. від 26.02.2024 за реєстровим №131 вбачається, що воно було видано на підставі акта про проведені електронні торги, складеного приватним виконавцем Гречин Н.В. від 09.02.2024. Вважає, що приватний виконавець, виставляючи на торги спірне майно в цілому, а не частку боржника ОСОБА_3 за виконавчим провадженням, порушив чинне законодавство. Оскільки спірне майно було виставлено на торги в цілому, приватний виконавець не з'ясувала належність майна до спільного майна подружжя та не визначила частку майна боржника. Приватний нотаріус, оформляючи право власності на спірне майно за відповідачем ОСОБА_2 неправомірно позбавила позивача ОСОБА_1 права власності на його частку у спільному майні подружжя та порушила фундаментальні норми сімейного та цивільного права України. Вважає недійсними торги; протокол №604957 від 31.01.2024; акт про проведені електронні торги, складений приватним виконавцем Гречин Н.В. від 09.02.2024; свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), серія та номер: 131 від 26.02.2024 та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), серія та номер: 132 від 26.02.2024, які видані приватним нотаріусом Лугова Л.П.
Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 10 лютого 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Наталії Володимирівни, ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Полтавської області, приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області, ОСОБА_5 , Державне підприємство «Сетам», про визнання правочинів недійсними та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно придбане на електронному аукціоні через систему «Сетам» - відмовлено в повному обсязі.
Забезпечення позову відповідно до ухвали Зіньківського районного суду Полтавської області від 03 квітня 2024 шляхом накладення арешту на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , право власності зареєстровано за ОСОБА_2 за №53860870 від 26.02.2024 в Державному реєстрі речових прав, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1099000353213; та на земельну ділянку з кадастровим номером 5321355400:30:056:0009, право власності зареєстровано за ОСОБА_2 за №53861379 від 26.02.2024 в Державному реєстрі речових прав, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1099049553213 - скасовано.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що подана позивачем позовна заява містить лише одну підставу, яка, на думку позивача, свідчить про недійсність проведених електронних торгів, а саме, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 , відчуження належної позивачу ОСОБА_1 частки у майні на електронних торгах без його згоди є порушенням прав позивача. Разом з цим, згідно ч. 4 ст. 65 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Таким чином, боргові зобов'язання перед позикодавцем несуть як чоловік, так і дружина, а не лише той із подружжя, хто підписав договір позики. Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебувають у зареєстрованому шлюбі, враховуючи обізнаність передання за борговою розпискою грошових коштів його дружині, позивач не заявляв вимог про визнання недійсним договору позики від 07.03.2020, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , зазначене свідчить про обізнаність позивача про те, що передані за борговою розпискою грошові кошти є спільною сумісною власністю позивача та його дружини ОСОБА_3 , а тому суд першої інстанції визнав, що якщо одним з подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя. За таких обставин відсутні підстави вважати, що звернення стягнення на спірне нерухоме майно шляхом його реалізації на прилюдних торгах призвело до порушення законних прав та інтересів ОСОБА_1 на належну йому частку в спільному майні подружжя, а дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визначення прилюдних торгів недійсними. Будь які докази про те, що позивачем чи його дружиною ОСОБА_3 у встановленому порядку оскаржувалися дії приватного виконавця у виконавчому провадженні, відсутні. При цьому, судом першої інстанції визнано, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем та власником реалізованого майна, а саме, житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки, площею 0,15 га, кадастровий номер 5321355400:30:056:0009. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що враховуючи відсутність доказів оскарження позивачем дій приватного виконавця щодо визначення вартості чи оцінки майна до призначення електронних торгів, доводи позивача щодо порушень, допущених приватним виконавцем до початку електронних торгів, не можуть бути підставою для визнання електронних торгів недійсними. Позивачем та його представником не доведено, що оцінка майна, здійснена в рамках виконавчого провадження, вплинула на результати електронних торгів та порушила його права. Отже, з огляду на наведені вище норми права, встановлені фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними електронних торгів, проведених 31.01.2024,та акту про проведення електронних торгів слід відмовити. Судом також враховано, що встановлені обставини справи не спростовують факту добросовісної поведінки та відсутності вини ОСОБА_2 як переможця торгів. Оскільки добросовісність належить до загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), то вона презюмується. У цьому випадку задоволення віндикаційного позову та витребування спірного господарства із земельною ділянкою у добросовісного набувача ОСОБА_2 на користь позивача за відсутності встановлених обставин недобросовісності набуття ним права власності на це майно призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки не відповідатиме пропорційності втручання у право набувача майна на придбане ним на торгах майно як добросовісним набувачем. Позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 71767495 від 26.02.2024 в державному реєстрі речових прав та житловий будинок та земельну ділянку також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від позовної вимоги про визнання електронних торгів недійсними.
13.02.2025 до Зіньківського районного суду Полтавської області надійшла заява представника приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В. - адвоката Панченко О.О. про ухвалення додаткового рішення, в якому вона просила суд стягнути з позивача витрати на правничу допомогу, яка була понесена приватним виконавцем виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В. під час розгляду справи, в сумі 15 000 грн (т.2 а.с. 188-189).
Заява мотивована тим, що докази понесення витрат на правничу допомогу подані разом із відзивом на позов та були надіслані всім учасникам у справі. У матеріалах справи містяться докази понесення відповідачем витрат на правничу допомогу у сумі 15 000 грн, розподіл яких має здійснюватися в порядку ст. 141 ЦПК України.
13.02.2025 до Зіньківського районного суду Полтавської області надійшла заява представника ОСОБА_2 - адвоката Христич О.С. про ухвалення додаткового рішення, в якому вона просила суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 15 000 грн (т.2 а.с. 192-196).
Заява мотивована тим, що у відзиві на позовну заяву було зазначено, що остаточний розмір витрат на момент подання відзиву на позовну заяву не можливо передбачити, попередній орієнтовний розрахунок судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом даної справи, становить 15 000 грн. 10.02.2025 у судових дебатах було заявлено, що у відповідності до ч.8 ст. 141 ЦПК України докази понесених відповідачем витрат на правничу допомогу будуть надані протягом 5 днів після ухвалення рішення судом у справі №530/701/24. Оскільки станом на 10.02.2025 не можливо було передбачити, чи будуть сторонами надано додаткові процесуальні заяви (клопотання), чи буде відкладено розгляд справи тощо, тому між адвокатом та клієнтом не підписано акт приймання-передачі наданих послуг. За таких умов, зазначення у відзиві на позовну заяву вимоги про розподіл судових витрат та наявності заяви представника відповідача у судових дебатах 10.02.2025 щодо подання доказів, які підтверджують конкретний розмір судових витрат протягом п'яти днів від дати ухвалення судового рішення, є підставою для ухвалення додаткового рішення.
Додатковим рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 14 лютого 2025 року заяву представника приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Наталії Володимирівни - адвоката Панченко Олени Олександрівни про ухвалення додаткового рішення про покладення на ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу в порядку, передбаченому ст. 133,137,141, 452 ЦПК України - задоволено.
Заяву представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Христич Оксани Сергіївни про ухвалення додаткового рішення про покладення на ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу в порядку, передбаченому ст. 133,137,141, 452 ЦПК України - задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Наталії Володимирівни судові витрати на правничу допомогу, понесені в межах справи №530/701/24, у розмірі 15 000 гривень.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу, понесені в межах справи №530/701/24, у розмірі 15 000 гривень.
Додаткове рішення мотивоване тим, що з урахуванням обсягу і складності виконаної адвокатами роботи, виходячи з її конкретних обставин, враховуючи обґрунтованість розміру понесених витрат, а також критерій розумності їх розміру, беручи до уваги конкретні обставини справи, складність даної справи, обсяг наданих адвокатами послуг та виконаних робіт, обсягу матеріалів справи, кількість судових засідань та їх тривалість суд першої інстанції вважав, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн на користь приватного виконавця Гречин Н.В. та 15 000 грн на користь ОСОБА_2 не суперечить принципу розподілу судових витрат. При цьому, ОСОБА_1 не надав суду заперечень щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, тому у суду є підстави для стягнення витрат на правову допомогу, які підтверджено матеріалами справи.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Ткаченко С.В., посилаючись на невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, додаткове рішення суду - скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції обґрунтовано судове рішення на припущеннях щодо спільного боргу подружжя, а не доказами у справі. Зазначає, що суд першої інстанції визнав доведеною позицію відповідачів у справі, оскільки позивач не спростував, що ОСОБА_3 , беручи позику, використала її не в інтересах сім'ї, що є концепцією негативного доказу. При цьому, згідно правових висновків Верховного Суду застосування принципу змагальності виключає можливість застосування концепції негативного доказу. Вважає, що письмовими доказами та поясненнями учасників справи у судовому засіданні доводяться дійсні обставини справи, а саме те, що позивач не був присутній при написанні боргової розписки дружиною та не бачив, як передавалися кошти, особисто із позичальником знайомий не був, позивачу не відомо до цього часу, з якою метою його дружина взяла в борг грошові кошти, а дружина пояснила, що кошти брала без відома чоловіка та у своїх інтересах та потребах, позивачу не відомо до цього часу, куди були витрачені кошти, які взяла в борг дружина, позивач не був учасником справи № 552/7762/22, яка розглядалася Зіньківським районним судом Полтавської області (рішенням суду борг був стягнутий лише з дружини позивача; рішенням суду не встановлено, що борг є спільним боргом подружжя), позивач не був учасником виконавчого провадження, яке відкрито на підставі виконавчого листа у справі № 552/7762/22, яка розглядалася Зіньківським районним судом Полтавської області. Отже, вважає, що суд першої інстанції помилково визнав встановленими обставини, які не визнавалися позивачем та не було підтверджено письмовими доказами, що були досліджені в судовому засіданні, застосувавши концепцію негативного доказу та дійшов висновків, які не відповідають дійсним обставинам справи. Крім того вважає, що суд першої інстанції помилково визнав, що позивач обрав неефективний спосіб захисту прав, а задоволення позову не призведе до поновлення прав позивача. ОСОБА_1 не погодився із позбавленням його права власності за борги дружини та звернувся до суду з позовом, обравши спосіб захисту порушеного права власності на майно обрав - визнання правочину недійсним. Наведена позиція позивача (щодо обраного способу захисту - визнання правочину недійсним) узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду в справі №741/496/18 05 від 05.04.2021. Зазначає, що у справі подано позов про визнання правочину недійсним, а не віндикаційний позов, а тому - ОСОБА_4 не є належним відповідачем у даній справі. Обставини добросовісності ОСОБА_2 також не входять до предмету доказування з боку позивача у даному позові. Такі обставини доводяться за віндикаційними позовами, що подані на підставі ст. 388 ЦК України. Решта доводів, що викладені в рішенні, а саме доводи суду першої інстанції щодо не оскарження позивачем дій приватного виконавця, не оскарження позивачем оцінки майна, не доведення позивачем, що його не було повідомлено про проведення торгів, не спростовують доводів щодо недійсності оспорюваного правочину.
У відзиві на апеляційну скаргу представник приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В. - адвокат Панченко О.О. просить її залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Христич О.С. просить її залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - без змін.
У судове засідання апеляційного суду 16.06.2025 не з'явилися інші учасники процесу, вони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення 05.05.2025 судових повісток про виклик до суду у цивільній справі на електронні адреси у порядку ч. 6 ст. 128 ЦПК України та поштовим зв'язком (т.3 а.с. 92-100), які були доставлені до електронних кабінетів та засобами поштового зв'язку. Заяви та клопотання від них про відкладення справи розглядом не надходили до апеляційного суду. При цьому, колегія суддів враховує, що електронний варіант ухвали Полтавського апеляційного суду від 03.04.2025 (про призначення справи до апеляційного розгляду на 16.06.2025 о 10-40 год) розміщено в мережі Інтернет за адресою: https://reyestr.court.gov.ua/ та відповідно оприлюднено. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що позивачем у справі є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с. 14).
07.05.1989 ОСОБА_1 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб, після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_6 » (т.1 а.с. 17).
На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу житлового будинку від 29.11.2016, який зареєстрований в реєстрі нотаріуса за №1002, ОСОБА_3 придбала житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 18-19).
Відповідно до заяви ОСОБА_1 , написаної у приватного нотаріуса 19.11.2016 під час купівлі-продажу вказано: «при цьому я заявляю, що такі правочини відповідають інтересам нашої сім'ї погоджуюся з тим, щоб усі їх умови визначалися моєю дружиною самостійно» (т.1 а.с. 24).
Право власності на житловий будинок на підставі договору було зареєстровано за ОСОБА_3 29.11.2016, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №74257874 (т.1 а.с. 20).
На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29.11.2016, який зареєстрований в реєстрі нотаріуса за №1003, ОСОБА_3 придбала земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 5321355400:30:056:0009, за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 21-22).
Право власності на земельну ділянку на підставі договору було зареєстровано за ОСОБА_3 29.11.2016, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №74253887 (т.1 а.с. 23).
Відповідно до нотаріально посвідченої заяви, ОСОБА_1 надав згоду дружині ОСОБА_3 на купівлю житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 24).
Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області у справі № 552/7762/22 від 04.05.2023, з ОСОБА_3 стягнуто борг за борговою розпискою від 07.03.2020 в сумі 5 498 доларів США, судовий збір - 1901,64 грн та 10000 грн - витрати на професійну правничу допомогу на користь ОСОБА_4 (т.1 а.с. 25-31).
Відповідно до постанови від 27.07.2023 приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В., відкрито виконавче провадження НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа у справі №552/7762/22 від 19.07.2023 (т.1 а.с. 33).
11.12.2023 приватним виконавцем виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В. отримано звіт про оцінку майна №823, відповідно до якого вартість земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер 5321355400:30:056:0009 та житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , становила 216 000 грн (т.1 а.с. 183-184).
25.12.2023 на адресу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 направлено повідомлення про вартість описаного та арештованого майна, належного боржнику, та земельної ділянки (т.1 а.с. 185).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В. від 29.09.2023 ЗВП НОМЕР_4 проведено опис та арешт майна за адресою: АДРЕСА_1 , та передано майно на зберігання ОСОБА_3 (т.1 а.с. 174-175).
Згідно протоколу проведення електронного аукціону (торгів) №604957 від 31.01.2024, проведених ДП «Сетам», 31.01.2024 відбулися електронні торги з реалізації нерухомого майна лот №543967, а саме: садибного (індивідуального) житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 34,2 м.кв, житловою площею 17,1 м.кв, сарай (Б), погріб (б), альтанка, ворота огорожі №2, огорожа №3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер 5321355400:30:056:0009 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належать на праві власності ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 (т.1 а.с. 204-205).
31.01.2024 за результатами проведення електронного аукціону (торгів) переможцем електронних торгів згідно протоколу проведення електронного аукціону (торгів) №604957 від 31.01.2024 є ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , що підтверджується протоколом №604957 (т.1 а.с. 204-205).
Переможцем торгів за придбаний лот №543967 сплачено 216 000,00 грн, кошти надійшли на депозитний рахунок приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В. в сумі 205 200,00 грн від 07.02.2024 згідно платіжної інструкції №@2PL098983, також на рахунок організатора електронних торгів переможцем сплачено гарантійний внесок у сумі 10 800,00 грн згідно чеку №0000004751705947 від 31.01.2024 (т.1 а.с.217-218).
26.02.2024 приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Луговою Л.П. було оформлено право власності на ім'я ОСОБА_2 на спірне майно, що підтверджується копією свідоцтва приватного нотаріуса Лугової Л.П. від 26.02.2024 за реєстровим №131 про оформлення права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами (т.1 а.с. 35), копією витягу з Державного реєстру речових прав від 26.02.2024 за №367353763 (реєстрація права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами) (т.1 а.с. 36), копією витягу з Державного реєстру речових прав від 26.02.2024 за №367354141 (щодо реєстрації права власності на земельну ділянку) (т.1 а.с. 37) та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №371461508 від 26.03.2024 (т.1 а.с. 38-39).
За результатами розгляду справи по суті позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що подана позивачем позовна заява містить лише одну підставу, яка, на думку позивача, свідчить про недійсність проведених електронних торгів, а саме що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 , відчуження належної позивачу ОСОБА_1 частки у майні на електронних торгах без його згоди є порушенням прав позивача.
У суді першої інстанції встановлено та не оспорювалося сторонами, що позивач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_3 проживають за однією адресою, а саме за адресою: АДРЕСА_2 . Сварок в сім'ї немає та ведуть спільне господарство.
Оскільки ОСОБА_3 рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 04.05.2023 у справі №552/7762/22 про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 за договором позики від 07.03.2020 добровільно не виконала, тож було застосовано примусове виконання рішення суду.
Унаслідок цього на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В. перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_5 по виконанню рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 04.05.2023. Згідно постанови приватного виконавця від 29.09.2023 про опис на арешт майна (коштів) боржника було описано та накладено арешт на майно: житловий будинок загальною площею 34,2 кв.м; сарай Б, загальною площею 24,4 кв.м; погріб - 7,3 кв.м; альтанка- 35,1 кв.м; ворота 5 кв.м; огорожу, земельну ділянку 0,15 га. Відповідальним зберігачем призначено ОСОБА_3 , про що містить підпис останньої у вказаній постанові від 29.09.2023. Заперечень на неправомірні дії приватного виконавця з боку ОСОБА_3 не надходило. Оцінка майна сторонами виконавчого провадження не оскаржена, що підтверджується довідкою приватного виконавця від 10.01.2024 №1038. У подальшому прилюдні торги відбулись з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2831/5, тому підстави для визнання їх недійсними судом першої інстанції не встановлено (т.1 а.с. 174-176).
Приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Луговою Л.П. на підставі акту про проведені електронні торги, складеного 09.02.2024 приватним виконавцем виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В., посвідчено право власності за ОСОБА_2 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т.2 а.с. 52-53).
Крім того, судом першої інстанції визнано, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем та власником реалізованого майна, а саме: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки, площею 0,15 га, кадастровий номер 5321355400:30:056:0009.
Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.
Відповідно до ч.4 ст. 656 ЦК України до договору купівлі-продажу, що укладається на організованих ринках капіталу та організованих товарних ринках, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і договорів купівлі-продажу фінансових інструментів, укладених поза організованим ринком, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.
Згідно із ч.2 ст. 16, ч. 1 ст. 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, через недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1-3, 5, 6ст. 203 ЦПК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 18 вказаного Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з частиною першою, другою статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом проведення електронних аукціонів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних аукціонів визначається Міністерством юстиції України.
У ч. 5 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що не реалізоване на електронних торгах нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості виставляються на повторні електронні торги за ціною, що становить 85 відсотків, а рухоме майно - 75 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону. У разі повторної не реалізації майна нерухоме майно виставляється на третій електронний аукціон за ціною, що становить 70 відсотків, а рухоме майно - 50 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону.
Порядок реалізації арештованого майна затверджено Наказом Міністерства юстиції України 29.09.2016 №2831/5.
Відповідно до пункту 1 Розділу ІІ Порядку №2831/5 реалізація майна здійснюється після визначення його вартості (оцінки) відповідно до статті 57 Закону України «Про виконавче провадження». Вартість майна, визначена у звіті про оцінку майна, є дійсною на період реалізації арештованого майна. Датою передачі майна на реалізацію вважається дата внесення в Систему інформаційного повідомлення про електронний аукціон (аукціон за фіксованою ціною).
У п. 5 Розділу ІІ Порядку №2831/5 зазначено, що виконавець призначає зберігача у порядку, встановленому статтею 58 Закону України «Про виконавче провадження», керуючись принципом забезпечення схоронності та цілісності майна. Зберігачами можуть бути боржник, члени його сім'ї або інші особи, у тому числі організатор.
Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акту проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.
Таким чином, правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей203,215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону.
Виходячи зі змісту частини першої статті 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами електронних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами електронних торгів, а підставами для визнання електронних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує з частиною четвертою статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
Частиною 4 статті 65 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Тобто, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Верховний Суд України у постанові від 24.05.2017 у справі №6- 843цс17 вказує, що до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї згідно ч.4 ст. 65 СК України.
Таким чином, боргові зобов'язання перед позикодавцем несуть як чоловік, так і дружина, а не тільки той із подружжя, хто підписав договір позики.
Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі колегії судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеної у постанові від 09.01.2020 у справі №367/7110/14-ц (провадження №61-12957св19), якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Отже, у подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержане за рахунок останніх майно, внаслідок укладення кредитних договорів, також виникає зобов'язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №638/18231/15-ц (провадження №14-712цс19) зроблено висновок, що належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов'язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов'язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов'язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї.
Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2831/5, електронні торги - це продаж майна за допомогою функціоналу центральної бази даних системи електронних торгів, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.
Зазначене узгоджується із правовим висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 21.11.2018 у справі №465/650/16-ц, де зазначено, що правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає у продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акту проведення прилюдних торгів - це оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин.
Згідно з ч.1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (№1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 1 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Згідно з частинами 1, 3, 4 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. У першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник. У разі звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об'єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до ч. 1 статті 650 ЦК України особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 статті 655 ЦК України).
Частиною четвертою статті 656 ЦК України встановлено, що до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні правила про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.
З аналізу змісту зазначених норм судом першої інстанції визнано, що процедура набуття майна на торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Сторонами договору купівлі-продажу є продавець і покупець.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відчуження майна з електронних торгів за своєю правовою природою є угодою купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною на підставі приписів цивільного законодавства про недійсність правочину (ст. 203, 215 ЦК України).
З урахуванням ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставами недійсності укладеного за результатами електронних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами торгів, а підставами для визнання електронних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів.
У постанові Верховного Суду України від 06.04.2016 у справі №3-242гс16 сформульований правовий висновок, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними суди повинні встановити, чи відбулося порушення вимог законодавства під час проведення електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи порушені права і законні інтереси позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.
У постанові Верховного Суду України від 29.11.2017 у справі №668/5633/14-ц викладено правовий висновок, що головною умовою, яку повинні встановити суди у такій категорії спорів, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення закону при проведенні торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання торгів недійсними.
Для визнання судом торгів недійсними обов'язковою є наявність підстав для визнання їх недійсними (порушення правил проведення торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Отже, порушення вимог законодавства, допущених під час проведення торгів, є підставою для визнання таких торгів як правочину недійсними виключно за умови доведення порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює.
Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 06.11.2023 у справі №641/8099/20.
Згідно із Законом України «Про виконавче провадження», у разі допущення виконавцем при здійсненні своїх повноважень вимог передбачених цим законом щодо визначення вартості чи оцінки (уцінки) майна до призначення прилюдних торгів, то такі дії (бездіяльність) державного виконавця підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим законом.
Отже, дії приватного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення електронних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання електронних торгів недійсними.
Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 10.05.2018 у справі №755/21826/15-ц та у постанові від 03.06.2020 у справі №357/4884/13-ц.
Практика розгляду справ про захист прав власника (законного користувача) у спорах про продаж майна на електронних торгах у процедурі примусового виконання судового рішення, якщо такий не є стороною договору купівлі-продажу, укладеного з переможцем торгів, сформована Великою Палатою Верховного Суду, та є усталеною. Так, у постанові від 04.07.2023 у справі №233/4365/18 (провадження №14-96цс21) за позовом про визнання недійсними електронних торгів із реалізації арештованого приміщення готелю, протоколу та акту про проведені прилюдні торги Велика Палата Верховного Суду зазначила, що набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, - державна виконавча служба й організатор електронних торгів. Покупцем є їхній переможець. З наведеного випливає, що сторонами договору, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці - державна виконавча служба й організатор цих торгів, та покупець - переможець торгів (пункт 34).
Оскільки продаж майна на публічних торгах є правочином, тому оспорити його можна за певних умов (зокрема, у разі ефективності такого способу захисту для позивача), а не протокол як документ, який засвідчує вчинення цього правочину. Вимоги про визнання недійсними протоколу публічних торгів є неналежним і неефективним способом захисту. Такий самий підхід потрібно застосовувати і щодо оспорення іншого документа - акту про проведені електронні торги. З огляду на наведене неналежними та неефективними є відповідні дві вимоги позивача (пункт 35).
Вимогу про визнання недійсними електронних торгів суд може інтерпретувати як позов про визнання недійсним відповідного договору купівлі-продажу. Проте ця вимога лише за певних умов може бути ефективним способом захисту, наприклад, тоді, коли позивачем і відповідачем є продавець і покупець за договором купівлі-продажу. Право на витребування майна з незаконного володіння може мати як власник, так і законний користувач майна (пункти 36, 39).
У пункті 44 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що якщо позивач не був стороною договору-купівлі продажу, укладеного на електронних торгах, і, наприклад, вважає, що переможець торгів є недобросовісним та не набув право власності на придбане нерухоме майно, він може скористатися прямо визначеним законом для таких спірних правовідносин способом захисту права. Для застосування вимоги про витребування майна з чужого володіння немає потреби в оспоренні електронних торгів (відповідного правочину купівлі-продажу), складених на їх підставі протоколу й акту про проведені електронні торги чи викладеного в окремому документі договору купівлі-продажу.
У постанові від 01.10.2019 у справі №910/3907/18 за позовом про визнання недійсними електронних торгів та їх результатів, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що якщо продавець продав товар, який належить іншій особі на праві власності, і продавець не мав права його відчужувати, тоді покупець не набуває права власності на товар, крім випадків, коли власник не має права вимагати його повернення. Зокрема, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, встановлених статтею 388 ЦК України (пункт 52).
Відтак, якщо позивач вважає, що покупець не набув права власності на отримане ним спірне майно, зокрема, тому, що покупець не є добросовісним набувачем, то він вправі скористатися передбаченими законодавством зобов'язально-правовими способами захисту права власності, передбаченими Главою 83 ЦК України. Для застосування таких способів захисту немає потреби в оспоренні результатів електронних торгів або підписаного в подальшому договору купівлі-продажу (пункт 57).
Також у постанові від 05.10.2021 у справі №910/18647/19 за позовом про визнання недійсними результатів електронних торгів, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування земельної ділянки Велика Палата Верховного Суду сформувала висновок про те, що якщо продавець продав товар, який належить іншій особі на праві власності, і продавець не мав права його відчужувати, тоді покупець не набуває права власності на товар, крім випадків, коли власник не має права вимагати його повернення. Зокрема, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, встановлених статтею 388 ЦК України.
Отже, якщо позивач вважає, що покупець не набув права власності на отримане ним спірне майно, зокрема, тому, що покупець не є добросовісним набувачем, тоді він вправі скористатися передбаченими законодавством способами захисту права власності. Для застосування таких способів захисту немає потреби в оспоренні результатів електронних торгів або підписаного в подальшому договору купівлі-продажу (пункт 9.32).
З огляду на наведене, задоволення пред'явленого позову про визнання недійсними результатів електронних торгів та визнання недійсним укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу за їх наслідками не приведе до поновлення майнових прав позивача, що доводить вибір неефективного способу захисту (пункт 9.33).
У практиці Великої Палати Верховного Суду у справах за позовами про визнання недійсними електронних торгів, оспорення протоколу й акту про проведені електронні торги щодо продажу майна, яке належить на праві власності не боржникові, а іншій особі, сформована правова позиція, відповідно до якої такі вимоги не є ефективним способом захисту. Велика Палата Верховного Суду неодноразово констатувала, що ефективним способом захисту прав власника є витребування майна.
Проведення торгів з продажу майна боржника є способом укладення договору купівлі-продажу, результати яких оформляються протоколом та актом, тобто є їх невід'ємною частиною. Визнання незаконними та скасування результатів електронних торгів охоплює недійсність як протоколу, так і акту.
На підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача, якщо воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому саме для примусового виконання судових рішень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц).
Абзац перший частини другої статті 388 ЦК України гарантує особам, які придбали майно у порядку, встановленому для виконання судових рішень, захист їхніх прав від можливої віндикації. Такою умовою є добросовісність набуття права власності на спірне майно за результатом торгів з примусового продажу майна боржника.
Продаж майна на торгах, проведених з порушенням вимог законодавства щодо їх організації та проведення, допущених державним/приватним виконавцем, не змінює статусу особи, яка придбала майно на торгах, а така особа (у разі не доведення її недобросовісності) не перестає бути добросовісним набувачем майна, що узгоджується із положеннями абзацу першого частини другої статті 388 ЦК України.
Апеляційний суд у складі колегії суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом даного спору є: - визнання недійсними електронних торгів з продажу арештованого майна по виконавчому провадженні, які відбулися 31.01.2024, проведені ДП «Сетам», а саме лот №543967;
- визнання недійсним протоколу проведення електронного аукціону (торгів) №6044957 від 31.01.2024, згідно якого переможцем торгів визнано ОСОБА_2 , лот №543967;
- визнання недійсним акту про проведення електронних торгів, виданого приватним виконавцем виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В. від 09.02.2024, виданий на підставі протоколу проведення електронного аукціону (торгів) №6044957 від 31.01.2024;
- скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 71767495 від 26.02.2024, в Державному реєстрі речових прав, приватного нотаріуса Лугової Л.П., про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5321355400:30:056:0009 за ОСОБА_2 ;
- скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 71767495 від 26.02.2024 в Державному реєстрі речових прав, приватного нотаріуса Лугової Л.П., про реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 ;
- визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів серія та номер: 131, видане 26.02.2024, видавник: Лугова Л.П., приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області, на ім'я ОСОБА_2 про право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів серія та номер: 132, видане 26.02.2024, видавник: Лугова Л.П., приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області на ім'я ОСОБА_2 про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5321355400:30:056:0009.
Стаття 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України).
Зазначене конституційне положення кореспондується та відображено у частині першій статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України від 26.06.2013 №5-рп/2013 у справі №1-7/2013 є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Згідно з частинами першою, другою статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону), здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.
Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і ст. 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна, як його продаж на прилюдних торгах і відсилають до інших нормативно-правових актів, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна.
Відповідно до наведених правових норм виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів (у тому числі й оцінку майна), а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими виконавча служба укладає відповідний договір.
Згідно з пунктом 1 Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2831/5, електронні торги - продаж майна за допомогою функціоналу центральної бази даних системи електронних торгів, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 дійшла висновку про те, що з огляду на правову природу процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, проведення процедури прилюдних торгів є правочином.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №367/6231/16-ц зазначено, що для застосування наслідків недотримання вимог закону під час вирішення спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог законодавства під час проведення електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів. Подібний за змістом висновок також викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 554/154/22.
Отже, у спірних правовідносинах підлягає встановленню допущення порушень під час вчинення виконавчих дій щодо реалізації нерухомого майна з прилюдних торгів, чи вплинули такі порушення на результати торгів та чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , зокрема, обґрунтовував свої вимоги тим, що приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В. у виконавчому провадженні неправильно застосувала вимоги закону щодо порядку реалізації належного подружжю нерухомого майна на електронних торгах, чим істотно порушено права позивача. ОСОБА_1 не був учасником вказаного виконавчого провадження, тому для захисту свого порушеного, на його думку, права власності як співвласника у спільній сумісній власності майна подружжя, яке реалізоване на електронних торгах, звернувся з позовом про визнання цих торгів недійсними, скасування протоколів та актів про проведені торги.
Відповідно до ч.6 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення звертається саме на майно боржника. Звернення стягнення проводиться в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Згідно з частиною третьою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.
Виконавець перед вирішенням питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника повинен з'ясувати питання, чи не володіє він цим нерухомим майном спільно з іншими особами, вирішувати питання про необхідність визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.
Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №462/518/18, а також у постанові від 20.11.2024 у справі №752/20709/17.
Відповідно до частини першої ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено ст. 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма ч. 3 ст. 61 СК України кореспондує ч.4 ст. 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
Відповідно до частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо суд встановив, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби. Таким чином, за спільними зобов'язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №638/18231/15).
Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв'язку, характер такого зв'язку не завжди дає змогу однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім'ї. Саме тому законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім'ї.
Згідно матеріалів справи встановлено, що під час шлюбу подружжям ОСОБА_6 був придбаний житловий будинок та земельна ділянка, площею 0,15 га, кадастровий номер 5321355400:30:056:0009, за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.18-19, 21-22), які оформлені на ім'я ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 29.11.2016 та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29.11.2016, які зареєстровані в реєстрі нотаріуса відповідно за №1002, №1003. Відповідно до нотаріально посвідченої заяви від 29.11.2016 ОСОБА_1 надав згоду дружині ОСОБА_3 на купівлю житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 24).
Враховуючи встановлені судами обставини, колегія суддів вважає, що житловий будинок та земельна ділянка площею 0,15 га, кадастровий номер 5321355400:30:056:0009 за адресою: АДРЕСА_1 , набуті подружжям за час шлюбу та відповідно до статті 60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 .
Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує доти, допоки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.
У постанові Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №462/518/18 викладений правовий висновок про те, що факт реєстрації нерухомого майна, придбаного у період шлюбу, на ім'я одного з подружжя не означає, що воно належить лише цій особі. Майно в цьому разі є спільною сумісною власністю подружжя та належить чоловікові та дружині в рівних частках з моменту його придбання.
Отже, на момент передачі спірного майна на реалізацію на електронних торгах, а також під час їх проведення, житловий будинок та земельна ділянка площею 0,15 га, кадастровий номер 5321355400:30:056:0009 за адресою: АДРЕСА_1 , перебували у спільній власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Позивач ОСОБА_1 , будучи співвласником спірного майна, не був притягнутий до участі у справі №552/7762/22 як солідарний боржник позичальника ОСОБА_3 . Рішенням суду від 04.05.2023 стягнуто лише з ОСОБА_3 борг за борговою розпискою від 07.03.2020 в сумі 5 498 доларів США, судовий збір - 1901,64 грн та 10000 грн - витрати на професійну правничу допомогу на користь ОСОБА_4 . Проте, вказаним рішення суду не встановлено, що грошові кошти у розмірі 5 000 доларів США позичалися ОСОБА_3 та були витрачені саме в інтересах сім'ї, з мотивувальної частини рішення це не вбачається. Отже, ОСОБА_1 не є боржником у виконавчому провадженні, в межах якого приватний виконавець здійснив звернення стягнення на спірне майно. Відсутність ОСОБА_1 як боржника у виконавчому провадженні означає, що він не мав зобов'язань перед стягувачем, що могло б бути підставою для звернення стягнення і на його частку у спільному майні. У справі №552/7762/22 стягувач ОСОБА_4 , передбачаючи наслідки ухвалення рішення на його користь та можливість звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_3 , мав можливість притягнути в якості солідарного відповідача ОСОБА_1 як подружжя, та довести суду, що борг у розмірі 5 000 грн. витрачений саме в інтересах сім'ї. Рішення суду від 04.05.2023 у справі №552/7762/22 не містить такого висновку. Виконавчий документ відносно ОСОБА_1 про стягнення з нього боргу солідарно з ОСОБА_3 не видався судом, тому він не є боржником у зведеному виконавчому провадженні НОМЕР_6 та не значиться як боржник у Єдиному реєстрі боржників.
Суду не було надано доказів того, що ОСОБА_1 як співвласник майна надав згоду на його продаж на електронних торгах. Відсутність згоди ОСОБА_1 на реалізацію його частки в майні означає, що електронні торги, під час яких було продано його частку, відбулися з порушенням його прав як власника. Реалізація майна без згоди співвласника порушує його право на володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Таким чином, колегія суддів вважає, що приватним виконавцем у порушення ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» не було здійснено в установленому Законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності, не з'ясовані питання, чи не володіє боржник даним нерухомим майном спільно з іншими особами, а проведення торгів ДП «Сетам» 31.01.2024 за лотом № 543967 щодо спірного майна відбулося з порушенням права власності ОСОБА_1 на житловий будинок та земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 5321355400:30:056:0009 за адресою: АДРЕСА_1 .
Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними електронних торгів від 31.01.2024, проведених Державним підприємством «Сетам» по лоту №543967 та оформлених протоколом №6044957 від 31.01.2024, за результатами яких було реалізовано спірне майно, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Водночас, колегія суддів враховує, що предметом договору з відчуження майна на електронних торгах є спільне сумісне майно подружжя, заявлена вимога позову про визнання цих торгів недійсними з огляду на презумпцію спільності інтересів подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 щодо недопущення порушення їх права власності на спільне майно є належним способом захисту та відповідає положенням статей 15, 16 ЦК України, статті 65 СК України.
Оскільки вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним протоколу №6044957 від 31.01.2024, визнання недійсним та скасування акту приватного виконавця про проведені електронні торги від 09.02.2024, а також про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку з кадастровим номером 5321355400:30:056:0009 та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів на ім'я ОСОБА_2 , є похідними від вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними електронних торгів та також порушують право власності ОСОБА_1 на це майно, то ці вимоги також підлягають задоволенню.
Вказані висновки узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №554/154/22, постановах Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №462/518/18, від 20.11.2024 у справі №369/15039/19.
Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2024 у справі № 990/220/24, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Колегія суддів апеляційного суду, з урахуванням викладеної правової позиції, приходить до висновку, що не притягнення до участі у справі як відповідача ДП «Сетам», яке у справі є третьою особою, не змінює результат вирішення спору, оскільки не притягнення ДП «Сетам» до участі у справі як відповідача не впливає на порушення приватним виконавцем ще під час організації проведення електронних торгів вимог ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» щодо визначення частки іншого співвласника ОСОБА_1 у спірному майні. Навіть за умови притягнення усіх відповідачів до справи, порушення приватним виконавцем вимог вказаної матеріальної норми є підставою для визнання торгів недійсними у зв'язку з порушенням процедури їх проведення.
Крім того, колегія суддів враховує, що ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 03.04.2024 накладено арешт на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , право власності зареєстровано за ОСОБА_2 за №53860870 від 26.02.2024 в Державному реєстрі речових прав, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1099000353213; та на земельну ділянку з кадастровим номером 5321355400:30:056:0009, право власності зареєстровано за ОСОБА_2 за №53861379 від 26.02.2024 в Державному реєстрі речових прав, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1099049553213.
Згідно ч.7 ст. 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
З урахуванням викладеного, вжиті ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 03.04.2024 заходи забезпечення позову, продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Щодо доводів апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Ткаченка С.В. стосовно додаткового рішення суду першої інстанції від 14.02.2025, то колегія суддів зазначає, що з урахуванням п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі» у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно ч. 1, п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Згідно ч.3 ст. 6 Закону України передбачено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Згідно змісту позовної заяви встановлено, що ОСОБА_1 пред'явлено 7 вимог немайнового характеру. При цьому, при подачі позову сплачено судовий збір за 1 вимогу немайнового характеру у розмірі 1211,20 грн та при подачі апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 1816,80 грн (1211,20 грн*150%).
Отже, з відповідачів приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В. та ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь позивача ОСОБА_1 судовий збір за пред'явлення позовної заяви та подачу апеляційної скарги у розмірі 3 028 грн, тобто по 1514 грн з кожного.
Крім того, з відповідачів приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В. та ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь держави судовий збір, що підлягав сплаті при пред'явленні позовної заяви та при подачі апеляційної скарги у розмірі 18 168 грн ((3028 грн*0,4*6)+ (3028 грн*0,4*6)*150%), тобто, по 9084 грн з кожного.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно матеріалів справи, у позовній заяві ОСОБА_1 зазначений попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, з якого вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу складають 40 000,00 грн (т.1 а.с.12).
Крім того, 10.02.2025 представником ОСОБА_1 - адвокатом Ткаченко С.В. надано суду першої інстанції заяву щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу. На підтвердження вказаних судових витрат надано належним чином завірені копії договору про надання правової допомоги №34 від 23.03.2024, додаткової угоди №1 від 23.03.2024, додаткової угоди №2 від 01.06.2024, акту виконаних робіт від 02.07.2025, квитанцій про сплату ОСОБА_1 наданих адвокатом Ткаченко С.В. послуг (т. 2 а.с. 142-145).
Згідно акту виконаних робіт до договору про надання правової допомоги адвокат надав, а клієнт прийняв правничу допомогу, вартість якої визначена сторонами у розмірі 31 300 грн.
Крім того, в апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Ткаченко С.В. просила стягнути з відповідачів витрати, понесені позивачем на правничу професійну допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000 грн.
На підтвердження вказаних судових витрат надано належним чином завірені копії договору про надання правової допомоги №21 від 03.03.2025, додаткової угоди №1 від 03.03.2025, квитанції про сплату ОСОБА_1 наданих адвокатом Ткаченко С.В. послуг (т. 3 а.с. 19-20).
Представником ОСОБА_2 - адвокатом Христич О.С. до суду разом з відзивом на позов та апеляційну скаргу заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу (т.1 а.с. 123-129, т.3 а.с. 80-81).
Колегія суддів вважає, що надані представником ОСОБА_1 - адвокатом Ткаченко С.В. документи в їх сукупності є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу.
Цивільно-процесуальне законодавство встановлює критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні від 18.02.2022 у справі «Чоліч проти Хорватії» (COLIC v. Croatia), заява №49083/18, ЄСПЛ зазначив, що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі (пункт 77).
ЄСПЛ наголошує на необхідності об'єднання об'єктивного критерію (дійсність витрат) та суб'єктивного критерію, розподіляючи суб'єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).
Водночас не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінюючи їх необхідність. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
Під час визначення суми відшкодування суд має керуватись критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18).
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має право: - зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №911/3312/21); - з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п'ятій, дев'ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21).
Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20.02.2024 у cправі №910/615/14 (№910/5042/22), від 26.09.2024 у cправі № 910/11903/23.
Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23).
Суд керується тим, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23.
Отже, суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов'язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними.
Надаючи оцінку доводам представника ОСОБА_1 - адвоката Ткаченко С.В. щодо понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, дослідивши матеріали справи, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, колегія суддів приходить до висновку про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді у розмірі 41 300 грн (31 300 грн +10 000 грн) не є співмірним із складністю справи; виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
При цьому колегія суддів враховує заперечення представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Христич О.С. проти вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу позивача.
На підставі викладеного та враховуючи принципи розумності, справедливості та пропорційності, колегія суддів вважає, що до стягнення з відповідачів приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В. та ОСОБА_2. підлягає стягненню на користь позивача ОСОБА_1 належить 20 000 грн. понесених витрат, тобто, по 10 000 грн з кожного (визначена з урахуванням критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, співмірності між обсягом роботи, проведеної адвокатом і заявленими витратами, здійсненими на оплату адвокатських послуг, складності справи).
Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п.4 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п. 2, 376 ч.1 п. 4, 381 -384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ткаченко Світлани Василівни - задовольнити.
Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 10 лютого 2025 року та додаткове рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 14 лютого 2025 року- скасувати і ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги представника ОСОБА_1 - адвоката Ткаченко Світлани Василівни до приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Наталії Володимирівни; ОСОБА_2 ; треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 ; приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Лугова Лідія Петрівна; Державне підприємство «Сетам», про визнання правочинів недійсними та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно придбане на електронному аукціоні через систему «Сетам» - задовольнити.
Визнати недійсними електронні торги з продажу арештованого майна по виконавчому провадженні, які відбулися 31.01.2024, проведені ДП «Сетам», а саме лот №543967, протокол проведення електронного аукціону (торгів) №6044957, відповідно до якого було продано садибний (індивідуальний) житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та земельна ділянка площею 0,15 га, кадастровий номер 5321355400:30:056:0009, за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати недійсним протокол проведення електронного аукціону (торгів) №6044957 від 31.01.2024, згідно якого переможцем торгів визнано ОСОБА_2 , лот №543967.
Визнати недійсним акт про проведення електронних торгів, виданий приватним виконавцем виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В. від 09.02.2024, виданий на підставі протоколу проведення електронного аукціону (торгів) №6044957 від 31.01.2024.
Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 71767495 від 26.02.2024, в Державному реєстрі речових прав, приватного нотаріуса Лугової Л.П., Полтавський районний нотаріальний округ, про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5321355400:30:056:0009, за ОСОБА_2 .
Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 71767495 від 26.02.2024 в Державному реєстрі речових прав, приватного нотаріуса Лугової Л.П., Полтавський районний нотаріальний округ, про реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 .
Визнати недійсним свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів серія та номер: 131, видане 26.02.2024, видавник: Лугова Л.П., приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області, на ім'я ОСОБА_2 про право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати недійсним свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів серія та номер: 132, видане 26.02.2024, видавник: Лугова Л.П., приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області) на ім'я ОСОБА_2 про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5321355400:30:056:0009.
Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Наталії Володимирівни та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі по 1514 грн з кожного.
Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Наталії Володимирівни та ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі по 9084 грн з кожного.
Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Наталії Володимирівни та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, понесені на професійну правничу допомогу у розмірі по 10 000 грн з кожного.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 17 червня 2025 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов