17 червня 2025 року Справа № 160/6253/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЗахарчук-Борисенко Н. В.
за участі секретаря судового засіданняВасильченко Є.А.
без участі представників сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Дніпровської міської ради про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
25.02.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Дніпровської міської ради, в якій позивачі з урахуванням заяви від 20.03.2025 року просять:
- визнати протиправними дії Дніпровської міської ради щодо прийняття рішення Дніпровської міської ради (26510514) №162/62 від 29.01.2025 року «Про відмову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 по фактичному розміщенню будівлі».
- визнати протиправним і скасувати рішення Дніпровської міської ради (26510514) №162/62 від 29.01.2025 року «Про відмову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 по фактичному розміщенню будівлі»;
- зобов'язати Дніпровську міську раду (26510514) надати дозвіл ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0450 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В обгрунтування позовних вимог представник позивачів вказав, що спірне рішення є протиправним та таким, що підлягає визнанню протиправним та скасуванню, зокрема, зважаючи на те, що підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка вказана у спірному рішенні, не передбачена ч. 7 ст. 118 ЗКУ. Розширення переліку підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не допускається. У позові зауважено, що будь-якої невідповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них НПА, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обгрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів - немає.
Водночас, представник позивачів зауважив, що, зважаючи на тривалий час намагань позивачів оформити в установленому порядку свої права на земельну ділянку, яка знаходиться під належним їм на праві власності нерухомим майном - Будівлею, ефективним способом захисту прав та інтересів позивачів буде саме зобов'язання відповідача надати позивачам дозвіл на розробку проекту землеустрою земельної ділянки. Означене не буде втручання у дискреційні повноваження відповідача.
Ухвалою від 03.03.2025 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 25.03.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі №160/6253/25 за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Дніпровської міської ради про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
10.04.2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, яким заперечується проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.
05.07.2016 року на підставі договору купівлі-продажу ? частки нерухомого майна від 05.07.2016 року, що був укладений між ПП «Колос 9» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Рябих В. М. та зареєстрований в реєстрі за №2495, власником ? частки вказаного вище об'єкту нерухомого майна став ОСОБА_1 , номер запису про право власності - 15317813.
05.07.2016 року на підставі договору купівлі-продажу ? частки нерухомого майна від 05.07.2016 року, що був укладений між ПП «Колос 9» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Рябих В. М. та зареєстрований в реєстрі за №2498, власником ? частки вказаного вище об'єкту нерухомого майна стала ОСОБА_2 , номер запису про право власності - 15317909.
У подальшому, 18.04.2017 року рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області у справі №202/3520/16-ц: рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03.06.2016 року в частині задоволення зустрічних позовних вимог приватного підприємства «Колос 9» до ОСОБА_3 про визнання права власності скасовано та відмовлено в задоволенні зустрічного позову приватного підприємства «Колос 9». Отже, правовстановлюючий документ, на підставі якого ПП «Колос 9» набуло право власності - скасовано, відтак нерухомість є об'єктом самочинного будівництва.
Дніпровська міська рада в рамках розгляду справи №202/3031/18 зверталась до суду з позовними вимогами, пред'явленими до ПП «Колос 9» про знесення об'єкту самочинного будівництва, однак враховуючи те, що в ході розгляду справи змінилась судова практика щодо належного відповідача, міській раді відмовлено у задоволенні вказаної позовної вимоги. Ураховуючи вищезазначену інформацію, міська рада звернулась до суду з позовними вимогами, пред'явленими до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про знесення об'єкту самочинного будівництва, оскільки правовстановлюючий документ (рішення суду) - скасовано (справа №202/12717/23, розгляд триває).
Відповідач вказав, що оскаржуване рішення мотивовано рядом підстав, відповідно до яких відведення запитуваної земельної ділянки не відповідає вимогам містобудівної документації, чинного законодавства України, будівельним нормам, державним стандартам та правилам. Відтак, за наведеної інформації, єдиним юридично правильним рішенням з боку органу місцевого самоврядування є прийняття рішення про відмову в задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Так, Дніпровська міська рада при розгляді поданого клопотання встановила невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації. Таким чином, враховуючи зазначену невідповідність, одним варіантом правомірної поведінки органу місцевого самоврядування в даному випадку є прийняття рішення про відмову у задоволенні клопотання з посиланням на ч. 3 ст. 123 ЗК України.
Разом з тим, відповідач з урахуванням правової позиції ВП ВС, викладеної у постанові від 12.03.2019 року по справі №911/3594/17, вказав, що посилання у позовній заяві на державну реєстрацію права власності за позивачами на нерухоме майно не є безспірним підтвердженням законності набуття такого права, а відсутність рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки свідчить про відсутність у позивачів прав на цю земельну ділянку.
Відповідачем наголошено, що позовна вимога зобов'язального характеру є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, а тому є необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
20.05.2025 року від представника позивачів надійшли заперечення на клопотання відповідача про зупинення провадження по справі.
Ухвалою від 20.05.2025 року відмовлено у задоволенні клопотання Дніпровської міської ради про зупинення провадження у справі №160/6253/25.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.
21.10.2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Дніпровської міської ради із клопотанням (вхід. №36/5932) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0045 га., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
22.12.2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовними вимогами до Дніпровської міської ради про:
- визнання протиправним дій Дніпровської міської ради щодо не розгляду клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 19.10.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 0,0450 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .;
- зобов'язання Дніпровську міську раду:
1) розглянути клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 19.10.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 0,0450 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .;
2) надати дозвіл ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 0,0450 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.04.2021 року по справі №160/17111/20 адміністративний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Дніпровської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправним дії Дніпровської міської ради щодо не розгляду клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 19.10.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 0,0450 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Зобов'язано Дніпровську міську раду розглянути клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 19.10.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 0,0450 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . у встановленому законом порядку, з урахуванням правової оцінки суду, наданої у судовому рішенні.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08.12.2021 року по справі №160/17111/20 апеляційну скаргу Дніпровської міської ради залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.04.2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Дніпровської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії залишено без змін.
20.07.2022 року Дніпровською міською радою прийнято рішення №109/25 про відмову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 по фактичному розміщенню будівлі у зв'язку з невідповідністю розміщення об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів та чинної містобудівної документації, ст. 18 Закону України «Про автомобільні дороги», будівельним норма, державним стандартам та правилам.
28.12.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Дніпровської міської ради, в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Дніпровської міської ради щодо прийняття рішення Дніпровської міської ради від 20.07.2022 року №109/25 про відмову в наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0450 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати протиправним і скасувати рішення Дніпровської міської ради від 20.07.2022 року №109/25 про відмову в наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0450 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати Дніпровську міську раду надати дозвіл ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0450 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.02.2024 року по справі №160/34364/23 відмовлено у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Дніпровської міської ради про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.09.2024 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.02.2024 року справі №160/34364/23 скасовано, ухвалено нове рішення.
Позов задоволено частково.
Визнано протиправним і скасовано рішення Дніпровської міської ради від 20.07.2022 №109/25 про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , по фактичному розміщенню будівлі.
Зобов'язано Дніпровську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від 19.10.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0450 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
29.01.2025 року Дніпровською міською радою за результатами розгляду клопотання позивачів від 21.10.2020 року вх.№36/5932 позивачів прийнято рішення №162/62 «Про відмову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 (Індустріальний район) по фактичному розміщенню будівлі». Приймаючи дане Рішення, відповідач розглянув і графічний матеріал, на якому зазначено місце розташування земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0450 га, ураховуючи листи головного архітектурно-планувального управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 23.12.2024 року №4/16-725, Департаменту правового забезпечення Дніпровської міської ради від 12.12.2024 року №4/8-1442, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17.09.2024 року у справі №160/34364/23. Керуючись ч. 3 ст. 123 ЗКУ, Законами України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про автомобільні дороги», «Про місцеве самоврядування в Україні» міська рада відмовила ОСОБА_1 (2899322374), ОСОБА_2 (2883106184), в наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 по фактичному розміщенню будівлі у зв'язку з невідповідністю розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них НПА та чинної містобудівної документації, а саме:
1.1. За матеріалами плану зонування території міста зазначена ділянка розташована в зоні існуючої змішаної багатоквартирної житлової забудови (різної поверхності) Ж-7.
1.2. Відповідно до наданого топографічного матеріалу М 1:500 частина ділянки розташована в охоронних зонах газопроводів низького тиску Д=63 мм, Д=100 мм, Д=325 мм, газопроводів середнього тиску Д=200 мм, Д=600 мм, які проходять по ділянці та уздовж неї.
Згідно з підпунктом 1.12 розділу IV Правил безпеки системи газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 15.05.20214 року №285, в межах охоронних зон газорозподільних систем не допускається улаштування стоянок автотранспорту, гаражів та інших споруд, у тому числі тимчасових.
Відповідно до ДБН Б.2-2-12:2019 “Планування та забудова територій» додатка И.1 відстань по горизонталі від газопроводів низького тиску до фундаментів будинків і споруд складає 2 м, середнього тиску - 4 м.
1.3. Згідно з листом ПАТ “ДНІПРОГАЗ» від 13.03.2017 року №Оу02.1-ЛВ-1754-0317 будівля розміщена з порушеннями нормативних відстаней до газопроводу низького тиску Д=325 мм, газопроводу середнього тиску Д=600 мм та визначено необхідність перенесення цих газопроводів на нормативні відстані.
1.4. Відсутні відомості щодо приведення розміщення об'єкта у відповідність до вимог чинного законодавства України, будівельних норм, державних стандартів та правил.
1.5. Зазначена земельна ділянка розташована поряд з багатоквартирними житловими будинками з прибудинковими територіями, право землекористування щодо яких на цей час не оформлено.
Відповідно до підпунктів 4.1, 4.5 Настанови щодо розподілу територій мікрорайонів (кварталів) для визначення прибудинкових територій багато-квартирної забудови (ДСТУ-Н Б Б.2.2-9:2013), затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.02.2014 року №56, проєкт розподілу території мікрорайону (кварталу) розробляється з метою визначення пропозицій щодо розмірів та конфігурації земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки з прибудинковими територіями, для подальшого розроблення відповідної землевпорядної документації та визначення незабудованих територій (резервних), на яких відповідним детальним планом території (проєктом забудови) передбачено розміщення об'єктів будівництва, або таких, що залишаються вільними від забудови.
Проєкт розподілу розробляється на всю територію мікрорайону (кварталу). Відповідно до підпункту 4.3 Настанови щодо розподілу територій мікрорайонів (кварталів) межами мікрорайону (кварталу) є червоні лінії магістральних та житлових вулиць.
1.6. Відсутні відомості щодо наявності розробленого відповідно до нормативних вимог проєкту розподілу території мікрорайону (кварталу), в межах якого планується відведення земельної ділянки, по фактичному розміщенню будівлі, визначених та затверджених червоних ліній кварталу.
Відповідно до статті 18 Закону України “Про автомобільні дороги» розташування будь-яких об'єктів, будівель, споруд або їх частин в межах червоних ліній вулиці не допускається.
1.7. Відсутність актуальної топографо-геодезичної зйомки М 1:500 не дає можливості визначити всі наявні обмеження, які стосуються інженерних мереж, та відповідність розміщення об'єкта вимогам будівельних норм, державних стандартів та правил.
Вважаючи протиправним рішення Дніпровської міської ради №162/62 від 29.01.2025 року, позивачі звернулись до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.
Абзацом 1 ст. 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України від 21.05.1997 року №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»» (далі - закон 280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Статтею 25 Закону №280/97-ВР передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Згідно зі ст. 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради.
Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону №280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить:
а) розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад;
б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;
в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч. 2 ст. 116 ЗК України).
Відповідно до ч.1 ст. 118 ЗК України в редакції на час виникнення спірних правовідносин громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
За правилами ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У спірному випадку, позивачі, звертаючись до Дніпровської міської ради із клопотанням від 19.10.2020 року (вх. №36/5932 від 21.10.2020 року), просили надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо земельної ділянки, на якій розташований об'єкт нерухомого майна - нежитлова будівля, із цільовим призначенням земельної ділянки - комерційне, отже, приписи ст. 118 ЗК України не регулюють спірні відносини.
Також, Третій апеляційний адміністративний суд у постанові від 17.09.2024 року по справі №160/34364/23 зазначив, що зі змісту вказаного клопотання 19.10.2020 року (вх. №36/5932 від 21.10.2020 року) вбачається, що позивачами не визначена ціль відведення земельної ділянки: для отримання права власності чи користування земельною ділянкою, а відповідач при розгляді клопотання позивачів вказане питання не з'ясував, однак послався в своєму рішенні на ч. 3 ст. 123 ЗК України, якою визначений порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування.
Суд зазначає, що рішення №162/62 від 29.01.2025 року також не містить оцінки вказаному вище.
Відповідно до ч. 1, 2 ст.120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди (ч. 4 ст. 120 ЗК України).
У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди (ч.5 ст. 120 ЗК України).
У спірному випадку земельна ділянка, на якій розташований належний позивачам об'єкт нерухомого майна, належить до земель комунальної власності, право власності або право користування за попереднім власником будівлі не оформлено.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 ЗК України в редакції на час звернення позивачів до відповідача із клопотанням від 19.10.2020 року (вх.№від 21.10.2020 року), особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 ЗК України, на яку послався відповідач, приймаючи оскаржуване рішення від 29.01.2025 року №162/62, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає заяву і дає дозвіл на розроблення документації із землеустрою або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, місце розташування об'єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.
Верховний Суд у постанові від 18.03.2025 року по справі №300/461/22 зазначив, що ст. 123 ЗК України визначає чіткий порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, в тому числі і конкретні підстави для відмови у наданні дозволу на дозволу на виготовлення проекту землеустрою. Серед них лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, вказана правова норма (ст. 123 ЗК України) містить виключний перелік підстав, за яких відповідний орган відмовляє у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.
При цьому визначена законодавцем невідповідність місця розташування стосується виключно земельної ділянки, а не розташованого на ній об'єкта нерухомого майна.
На противагу зазначеному, відповідач у п. 1.3. та 1.4. спірного рішення зазначив про порушення розміщення саме будівлі, що не відповідає вимогам законодавства.
При зазначенні недоліку у п. 1.1 відповідач не покликається не відповідні норми.
За змістом п 1.2 Рішення №162/62 від 29.01.2025 року:
«Відповідно до наданого топографічного матеріалу М 1:500 частина ділянки розташована в охоронних зонах газопроводів низького тиску Д=63 мм, Д=100 мм, Д=325 мм, газопроводів середнього тиску Д=200 мм, Д=600 мм, які проходять по ділянці та уздовж неї.
Згідно з підпунктом 1.12 розділу ІV Правил безпеки системи газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 15.05.20214 року №285, в межах охоронних зон газорозподільних систем не допускається улаштування стоянок автотранспорту, гаражів та інших споруд, у тому числі тимчасових.
Відповідно до ДБН Б.2-2-12:2019 “Планування та забудова територій» додатка И.1 відстань по горизонталі від газопроводів низького тиску до фундаментів будинків і споруд складає 2 м, середнього тиску - 4 м».
Суд вказує, що жодних доказів на підтвердження даного аргументу відповідач не надав.
Водночас, позивачі у заяві від 19.10.2020 року (вх. 21.10.2020 року) зазначали, що цільове призначення ділянки - комерційне, код КВЦПЗ 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
Станом на момент подання заяви від 21.10.2020 року діяв Наказ Державного комітету України із земельних ресурсів №548 від 23.07.2010 року «Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель», відповідно до якого землі громадської забудови (землі, які використовуються для розміщення громадських будівель і споруд (готелів, офісних будівель, торговельних будівель, для публічних виступів, для музеїв та бібліотек, для навчальних та дослідних закладів, для лікарень та оздоровчих закладів), інших об'єктів загального користування) включають у Код КВЦПЗ 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
Відповідно до Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 22.03.2023 року №586 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року №548» визнано таким, що втратив чинність, наказ Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 року №548 «Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 року за №1011/18306.
Суд вказує, що зазначене не було досліджене відповідачем, а відповідно і не надана правова оцінка.
Крім цього, відповідачем не пояснюються його посилання на «улаштування стоянок автотранспорту, гаражів та інших споруд, у тому числі тимчасових», так як позивачі у заяві вказували цільове призначення земельної ділянки.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що Верховний Суд зазначив про те, що чинним законодавством не встановлено жодних обмежень щодо передачі в користування (оренду) земельних ділянок чи їх частин в межах червоних ліній, а заборонено здійснювати будівництво будівель і споруд в межах червоних ліній, а тому у відповідача були відсутні підстави для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, і таке рішення підлягає скасуванню. (п. 31 постанови ВС від 18.03.2025 року по справі №300/461/22).
Тож, відповідач в оскаржуваному рішенні від 29.01.2025 року №162/62 не визначив, у чому саме полягає невідповідність розміщення земельної ділянки вимогам законів, прийнятим відповідно до них нормативно-правових актів та чинної містобудівної документації, ст. 18 Закону України «Про автомобільні дороги», будівельним нормам, державним стандартам та правилам.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у рішенні по справі «Рисовський проти України» принцип «належного урядування» передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, в тому числі, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», «Тошкуца та інші проти Румунії» і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси («Онер'їлдіз проти Туреччини», «Беєлер проти Італії».
Також, у рішенні ЄСПЛ по справі «Лелас проти Хорватії» державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Оцінюючи наявні докази, суд дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».
Саме по собі посилання міської ради в рішенні від 29.01.2025 року №162/62 на листи Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради №4/16-725 від 23.12.2024 року, Департаменту правового забезпечення Дніпровської міської ради №4/16-1442 від 12.12.2024 року не може вважатися належним обґрунтуванням висновку про відсутність підстав для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою без з'ясування того, що інформація, яка міститься в цих листах, відповідає обставинам, з якими закон пов'язує відмову в наданні такого дозволу. Суд вказує, що означені листи є виключно джерелом інформації, а не документами, що засвідчують певні факти, тому наведені в них обставини без їх документального підтвердження не можуть покладатися відповідачем в обґрунтування свого рішення від 29.01.2025 року №162/62.
Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання спірного рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на відсутність у ньому будь-яких конкретних обгрунтувань щодо відмови у наданні дозволу позивачам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Янтарній, 75 Б (Індустріальний район). Спірне рішення містить мотиви відмови без зазначення конкретних зауважень щодо належності / неналежності розташування саме вказаної земельної ділянки.
З приводу посилання відповідача на те, що міська рада звернулась до суду з позовними вимогами, пред'явленими до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про знесення об'єкту самочинного будівництва, оскільки правовстановлюючий документ (рішення суду) - скасовано (справа №202/12717/23, розгляд триває), суд зазначає таке.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, станом на дату прийняття рішення по справі, відсутнє рішення по справі №202/12717/23.
Водночас, як підтверджено матеріалами справи, позивачі є законними власниками нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, щодо розроблення проекту землеустрою якої, позивачі звернулись до відповідача з заявою від 19.10.2020 року (вх. 21.10.2020 року).
Щодо визнання протиправними дій відповідача щодо рішення №162/62 від 29.01.2025 року, то суд вказує, що дана вимога не підлягає задоволенню, оскільки позивачами не обгрунтовано якими саме діями було порушено права позивача при прийнятті даного рішення, а також відсутні відповідні посилання на НПА.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача надати позивачам дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд зазначає таке.
У постанові від 23.06.2023 року у справі №160/6214/21 Верховний Суд виснував, що дискреційними є такі повноваження, у межах яких норма права допускає кілька варіантів поведінки суб'єкта владних повноважень у кожній конкретній ситуації та встановлених обставинах справи, кожна з яких буде правомірною. Характерними ознаками адміністративного розсуду є: 1) реалізація дискреційних повноважень має відповідати принципу верховенства права; 2) їх здійснення можливе лише у разі відсутності єдиного можливого варіанту поведінки; 3) суб'єкти владних повноважень мають можливість вибрати оптимальний варіант поведінки з метою врегулювання певного кола суспільних відносин; 4) суб'єкти управлінської діяльності застосовують адміністративний розсуд відповідно до належної мети, без наявності власної вигоди та впливу сторонніх факторів».
Повноваження міської ради щодо прийняття рішень з питання надання дозволу на розробку проекту землеустрою є виключними повноваженнями ради, проте вони не є дискреційними, оскільки законодавець передбачив лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, то такі дії/бездіяльність є протиправними.
Так, Верховний Суд у постанові від 10.09.2020 року по справі №806/695/17 вказав, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
В аспекті даної справи суд зазначає, що оскільки відповідачем прийнято спірне рішення без зазначення конкретних недоліків розташування земельної ділянки, то у суду відсутня можливість зобов'язувати відповідача надати позивачам дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, так як рішення Дніпровської міської ради №162/62 від 29.01.2025 року судом скасовано з підстав необгрунтованості.
Суд зауважує, що суд саме «вправі» зобов'язати відповідача прийняти певне рішення, якщо суб'єктом звернення дотримано усіх визначених умов. Так, суд зазначав вище, що позивачами у заяві від 19.10.2020 року (вх.21.10.2020 року) не визначена ціль відведення земельної ділянки: для отримання права власності чи користування земельною ділянкою, а відповідач при розгляді клопотання позивачів вказане питання не з'ясував, однак послався в своєму рішенні на ч. 3 ст. 123 ЗК України, якою визначений порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування.
Означене, на думку суду, свідчить про недотримання суб'єктом звернення усіх необхідних умов, що, у свою чергу, також впливає на повноту та обґрунтованість рішення.
Тож, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту прав та інтересів позивачів буде саме зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивачів від 19.10.2020 року та прийняти обгрунтоване рішення, з урахуванням висновків, викладених у даному рішенні.
Суд не розцінює зобов'язання Дніпровської міської ради повторно розглянути заяву позивачів від 19.10.2020 року як втручання у дискреційні повноваження суб'єкта, адже відповідачем не було наведено конкретних причин для відмови у його наданні.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень. Разом з тим, згідно з принципом змагальності позивач має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06.09.2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18.07.2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10.02.2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 року, пункт 29).
Отже, інші доводи сторін не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.
Враховуючи наведене, з урахуванням встановлених в ході судового розгляду обставин справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-261 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Дніпровської міської ради про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати рішення Дніпровської міської ради (26510514) №162/62 від 29.01.2025 року «Про відмову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 по фактичному розміщенню будівлі».
Зобов'язати Дніпровську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 19.10.2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0450 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та прийняти обгрунтоване рішення з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської міської ради судові витрати з оплати судового збору у розмірі 646 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської міської ради судові витрати з оплати судового збору у розмірі 646 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 17 червня 2025 року.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко