16.06.2025м. СумиСправа № 920/231/24
Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду матеріали справи №920/231/24
за позовом Іоанно-Предтеченської релігійної громади (парафії) м. Суми Сумської
Єпархії Української Православної Церкви (вул. Родини Линтварьових, буд 87, м. Суми, 40030, код ЄДРПОУ 14001345)
до відповідача: Сумської міської ради (Майдан Незалежності, буд. 2, м. Суми,
Сумської області, 40030, код ЄДРПОУ 23823253)
про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування,
за участю представників сторін:
від позивача: Яковенко Є.М.,
від відповідача: не прибув,
при секретарі судового засідання Ляскевич М.О.
Суть спору. 01.03.2024 позивач подав позовну заяву, в якій просить суд визнати недійсним рішення Сумської міської ради VIII скликання №3696-МР від 26.04.2023 року “Про припинення права користування земельними ділянками» в частині припинення права користування Іоанно-Предтеченській громаді Української Православної Церкви (код ЄДРПОУ 14001345) земельною ділянкою загальною площею 0,1702 та з кадастровим номером 5910136600:07:010:0108, що розташована за адресою: м. Суми, вул. Родини Линтварьових, 87 (п. 5. додатку до рішення); також просить стягнути з відповідача судові витрати.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.03.2024, справу № 920/231/24 розподілено до розгляду судді Заєць С.В.
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 11.03.2024 у справі № 920/231/24 позовна заява залишена без руху, позивачу наданий строк та спосіб для усунення недоліків позовної заяви.
14.03.2024 позивачем надано до суду Заяву на виконання ухвали (щодо усунення недоліків) та докази в підтвердження.
Ухвалою суду від 18.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 920/231/24; призначено підготовче засідання у справі на 18.04.2024, 10:00.
08.04.2024 відповідачем надано відзив (вх.№1038) на позовну заяву, відповідно до змісту якого заперечує проти позовних вимог у повному обсязі.
Судове засідання 18.04.2024 не відбулось, у зв'язку з тим, що, відповідно до Акту Господарського суду Сумської області від 18.03.2024 до приймальні Господарського суду Сумської області 18.04.2024 о 10:12 надійшов телефонний дзвінок про мінування приміщення суду, у зв'язку з чим вхід до приміщення суду було обмежено.
Ухвалою суду від 18.04.2024 призначено підготовче засідання у справі №920/231/24 на 30.04.2024, 10:50.
Ухвалою суду від 30.04.2024 відкладено підготовче засідання на 16.05.2024, 10:50; зобов'язано позивача надати суду:
- докази та письмові пояснення в підтвердження належності до релігійної організації (об'єднання) за межами України до якої входить позивач (частиною якого є);
- докази відтворення у своїй назві повної статутної назви релігійної організації з можливим додаванням слів «в Україні» або свого місця в структурі іноземної релігійної організації;
- докази та письмові пояснення чи входить позивач до складу Сумської Єпархії Української Православної церкви.
08.05.2024 через систему «Електронний суд» позивачем надано до суду письмові пояснення (вх.№1382).
08.05.2024 через систему «Електронний суд» позивачем надано до суду заяву (вх.№1383/24) на виконання ухвали суду по справі №920/231/24.
Розгляд справи 16.05.2024 не відбувся в зв'язку з перебуванням судді Заєць С.В. у відпустці з 14.05.2024 по 03.06.2024.
Ухвалою суду від 04.06.2024 призначено підготовче засідання у справі №920/231/24 на 13.06.2024, 12:00.
Через загрозу безпеці учасників справи, у зв'язку з тим, що з 11 год. 33 хв. до 12 год. 03 хв. 13.06.2024 у Сумській області була оголошена повітряна тривога (повідомлення Telegram - каналу, що інформує про повітряну тривогу "Тривога. Сумська область"), судове засідання у справі 13.06.2024 не відбулось.
Ухвалою суду від 13.06.2024 призначено підготовче засідання у справі №920/231/24 на 09.07.2024, 11:00.
Розгляд справи 09.07.2024 не відбувся в зв'язку з перебуванням судді Заєць С.В. на лікарняному з 05.07.2024 по 19.07.2024.
Ухвалою суду від 22.07.2024 призначено підготовче засідання у справі №920/231/24 на 06.08.2024, 11:20.
Розгляд справи 06.08.2024 не відбувся в зв'язку з перебуванням судді Заєць С.В. у відпустці у період з 05.08.2024 по 18.08.2024; на лікарняному з 19.08.2024 по 30.08.2024; у відпустці у період з 02.09.2024 по 05.09.2024.
Ухвалою суду від 06.09.2024 призначено підготовче засідання у справі №920/231/24 на 19.09.2024, 11:20.
Через загрозу безпеці учасників справи, у зв'язку з тим, що з 08 год. 43 хв. до 12 год. 05 хв. 19.09.2024 у Сумській області була оголошена повітряна тривога (повідомлення Telegram - каналу, що інформує про повітряну тривогу "Тривога. Сумська область"), судове засідання у справі 19.09.2024 не відбулось.
Ухвалою суду від 19.09.2024 призначено підготовче засідання у справі №920/231/24 на 03.10.2024, 10:50.
Через загрозу безпеці учасників справи, у зв'язку з тим, що з 09 год. 15 хв. до 19 год. 48 хв. 03.10.2024 у Сумській області була оголошена повітряна тривога (повідомлення Telegram - каналу, що інформує про повітряну тривогу "Тривога. Сумська область"), судове засідання у справі 03.10.2024 не відбулось.
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 03.10.2024 призначено підготовче засідання у справі на 22.10.2024, 11:50.
Розгляд справи 22.10.2024 не відбувся в зв'язку з перебуванням судді Заєць С.В. у відпустці з 21.10.2024 по 22.10.2024.
Ухвалою суду від 23.10.2024 призначено підготовче засідання у справі №920/231/24 на 12.11.2024, 12:20 (з урахуванням ухвали суду від 04.11.2024 про виправлення описки).
Через загрозу безпеці учасників справи, у зв'язку з тим, що з 10 год. 56 хв. до 12 год. 39 хв. 12.11.2024 у Сумській області була оголошена повітряна тривога (повідомлення Telegram - каналу, що інформує про повітряну тривогу "Тривога. Сумська область"), судове засідання у справі 12.11.2024 не відбулось.
Ухвалою суду від 12.11.2024 призначено судове засідання у справі №920/231/24 на 03.12.2024, 10:20.
Через загрозу безпеці учасників справи, у зв'язку з тим, що з 09 год. 58 хв. до 12 год. 26 хв. 03.12.2024 у Сумській області була оголошена повітряна тривога (повідомлення Telegram - каналу, що інформує про повітряну тривогу "Тривога. Сумська область"), судове засідання у справі 03.12.2024 не відбулось.
Ухвалою суду від 03.12.2024 призначено підготовче засідання у справі №920/231/24 на 23.12.2024, 14:45 (з урахуванням ухвали суду від 20.12.2024 про виправлення описки).
Через загрозу безпеці учасників справи, у зв'язку з тим, що з 14 год. 11 хв. 23.12.2024 у Сумській області була оголошена повітряна тривога (повідомлення Telegram - каналу, що інформує про повітряну тривогу "Тривога. Сумська область"), судове засідання у справі 23.12.2024 не відбулось.
Ухвалою суду від 23.12.2024 призначено підготовче засідання у справі №920/231/24 на 16.01.2025, 11:40 (з урахуванням ухвали суду від 20.12.2024 про виправлення описки).
Через загрозу безпеці учасників справи, у зв'язку з тим, що з 09 год. 51 хв. 16.01.2025 у Сумській області була оголошена повітряна тривога (повідомлення Telegram - каналу, що інформує про повітряну тривогу "Тривога. Сумська область"), судове засідання у справі 16.01.2025 не відбулось.
Ухвалою суду від 16.01.2025 призначено підготовче засідання у справі №920/231/24 на 23.01.2025, 11:30.
Через загрозу безпеці учасників справи, у зв'язку з тим, що з 09 год. 57 хв. до 14 год. 06 хв. 23.01.2025 у Сумській області була оголошена повітряна тривога (повідомлення Telegram - каналу, що інформує про повітряну тривогу "Тривога. Сумська область"), судове засідання у справі 23.01.2025 не відбулось.
Ухвалою суду від 23.01.2025 призначено підготовче засідання у справі №920/231/24 на 06.02.2025, 11:20.
Через загрозу безпеці учасників справи, у зв'язку з тим, що з 09 год. 48 хв. 06.02.2025 у Сумській області була оголошена повітряна тривога (повідомлення Telegram - каналу, що інформує про повітряну тривогу "Тривога. Сумська область"), судове засідання у справі 06.02.2025 не відбулось.
Ухвалою суду від 06.02.2025 призначено підготовче засідання у справі №920/231/24 на 25.02.2025, 10:20.
Розгляд справи 25.02.2025 не відбувся в зв'язку з перебуванням судді Заєць С.В. на навчанні у період з 24.02.2025 по 28.02.2025.
Ухвалою суду від 03.03.2025 призначено підготовче засідання у справі №920/231/24 на 13.03.2025, 11:40.
Через загрозу безпеці учасників справи, у зв'язку з тим, що з 09 год. 15 хв. до 11 год. 42 хв. 13.03.2025 у Сумській області була оголошена повітряна тривога (повідомлення Telegram - каналу, що інформує про повітряну тривогу "Тривога. Сумська область"), судове засідання у справі 13.03.2025 не відбулось.
Ухвалою суду від 13.03.2025 призначено судове засідання у справі №920/231/24 на 25.03.2025, 12:00.
Розгляд справи 25.03.2025 не відбувся в зв'язку з перебуванням судді Заєць С.В. на лікарняному з 14.03.2025 по 31.03.2025, у відпустці з 01.04.2025 по 03.04.2025.
Ухвалою суду від 04.04.2025 призначено підготовче засідання у справі №920/231/24 на 08.04.2025, 12:00.
Ухвалою суду від 08.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу №920/231/24 до судового розгляду по суті на 29.04.2025, 10:00.
16.04.2025 через систему «Електронний суд» відповідачем надано до суду заяву (вх.№1753) про розгляд справи за відсутності представника відповідача.
Через загрозу безпеці учасників справи, у зв'язку з тим, що з 09 год. 13 хв. до 11 год. 10 хв. 29.04.2025 у Сумській області була оголошена повітряна тривога (повідомлення Telegram - каналу, що інформує про повітряну тривогу "Тривога. Сумська область"), судове засідання у справі 29.04.2025 не відбулось.
Ухвалою суду від 29.04.2025 призначено судове засідання у справі №920/231/24 на 08.05.2025, 11:15.
Через загрозу безпеці учасників справи, у зв'язку з тим, що з 09 год. 22 хв. до 12 год. 54 хв. 08.05.2025 у Сумській області була оголошена повітряна тривога (повідомлення Telegram - каналу, що інформує про повітряну тривогу "Тривога. Сумська область"), судове засідання у справі 08.05.2025 не відбулось.
Ухвалою суду від 08.05.2025 (з урахуванням ухвали суду від 02.06.2025 про виправлення описки) призначено судове засідання у справі №920/231/24 на 04.06.2025, 11:00.
Через загрозу безпеці учасників справи, у зв'язку з тим, що з 09 год. 05 хв. 04.06.2025 у Сумській області була оголошена повітряна тривога (повідомлення Telegram - каналу, що інформує про повітряну тривогу "Тривога. Сумська область"), судове засідання у справі 04.06.2025 не відбулось.
Ухвалою суду від 04.06.2025 призначено судове засідання у справі №920/231/24 на 16.06.2025, 11:00. Встановлено наступні резервну дату та час судового засідання на випадок оголошення повітряної тривоги на території Сумської області: 16.06.2025, 11:15; 16.06.2025, 11:30; 16.06.2025, 11:45; 16.06.25, 12:00; 16.06.2025, 12:15; 16.06.2025, 12:30; 16.06.2025, 12:45; 16.06.2025, 13:00; 16.06.2025 13:45; 16.06.2025, 14:00; 16.06.2025, 14:15; 16.06.2025, 14:30; 16.06.2025, 14:45.
Представник відповідача у судове засідання 16.06.2025 не прибув, про час, дату та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
Представник позивача у судовому засіданні 16.06.2025 підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.
Судовий процес на виконання ч. 1 ст. 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Під час судового розгляду, відповідно до статей 209, 210 ГПК України були з'ясовані всі обставини, на які сторони у справі посилалися, як на підставу своїх вимог та/або заперечень, та досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.
У судовому засіданні в порядку абз. 1 ч. 1 ст. 219 ГПК України суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України проголосив скорочене рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, господарським судом встановлені наступні обставини.
Рішенням Сумської міської ради VI скликання №2680-МР від 25.09.2013 «Про надання в постійне користування земельних ділянок підприємствам, установам, організаціям», надано в постійне користування Іоанно-Предтеченській релігійній громаді Української Православної Церкви (код ЄДРПОУ 14001345) земельну ділянку загальною площею 0,1702 га, кадастровий номер 5910136600:07:010:0108 під розміщеним храмом по вул. Орджонікідзе, 87 (теперішня назва вулиці - Родини Линтварьових) за рахунок земель житлової та громадської забудови Сумської міської ради.
Крім того, право постійного користування вказаною земельною ділянкою Іоанно-Предтеченською релігійною громадою Української Православної Церкви підтверджується також Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку загальною площею 0,1702 га, кадастровий номер 5910136600:07:010:0108.
На підставі свідоцтва про право власності від 01.12.2014 Позивач є власником споруди Іоанно-Предтеченської церкви, що розташована за адресою: м. Суми, вул. Орджонікідзе (теперішня назва вулиці - Родини Линтварьових), будинок 87.
26.04.2023 Сумською міською радою VIII скликання прийнято рішення №3696-МР «Про припинення права користування земельними ділянками», відповідно до якого, розглянувши діяльність релігійних установ та організацій на території Сумської міської територіальної громади в умовах військової агресії російської федерації проти України, з метою забезпечення духовної незалежності, недопущення розколу у суспільстві за релігійною ознакою, сприяння консолідації українського суспільства та захисту національних інтересів, відповідно до статті 12 Земельного кодексу України, частини сьомої статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», враховуючи рекомендації засідання постійної комісії з питань архітектури, містобудування керуючись пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Сумська міська рада вирішила припинити право користування земельними ділянками згідно з додатком.
Згідно з Додатком до вищевказаного рішення до списку юридичних осіб, право користування земельними ділянками яким припиняється увійшла й Іоанно-Предтеченська громада Української Православної Церкви (код ЄДРПОУ 14001345), якій було припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 0,1702 га зв адресою вул. Родини Линтварьових, 87, м. Суми з кадастровим номером 5910136600:07:010:0108.
В обґрунтування позовних вимог Позивач стверджує, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним, в той же час оскаржуване рішення не містить підстав, визначених цією нормою права. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою. А тому, рішення Сумської міської ради VIII скликання №3696-МР від 26.04.2023 «Про припинення права користування земельними ділянками», в частині припинення права користування Іоанно- Предтеченській громаді Української Православної Церкви (код ЄДРПОУ 14001345) земельною ділянкою загальною площею 0,1702 га з кадастровим номером 5910136600:07:010:0108, що розташована за адресою: м. Суми, вул. Родини Лннстварьових, 87 є протиправним і таким, що підлягає скасуванню шляхом визнання його недійсним, у зв'язку із чим звернувся із відповідним позовом до суду.
Вирішуючи спір у даній справі суд керується наступним:
Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання іншою особою.
Захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в суді кожна особа вправі здійснювати шляхом звернення з позовом, предмет якого або кореспондує із способами захисту, визначеними у ст. 16 ЦК України, договором або іншим законом.
Положення статей 13, 14 Конституції України, статті 1 Земельного кодексу України визначають, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать в тому числі землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Згідно із ч.1, 3 ст. 90 Цивільного кодексу України (ЦК України), юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до Єдиного державного реєстру.
Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (в редакції, чинній із 31.01.2019) найменування юридичної особи повинно містити інформацію про її організаційно-правову форму (крім державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, державних, комунальних організацій, закладів, установ, а також випадку, передбаченого абзацом 2 цієї частини) та назву. Найменування релігійної організації може містити інформацію про її організаційно-правову форму виключно за бажанням такої юридичної особи.
За змістом п.1, 31, 32 ч.2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (в редакції, чинній із 31.01.2019) в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: найменування юридичної особи, у тому числі скорочене (за наявності); вид релігійної організації; віросповідна приналежність релігійної організації.
Таким чином, така юридична особа як релігійна організація саме «повинна» мати своє найменування, а не «може» мати таке найменування, оскільки без найменування юридична особа взагалі не може існувати як суб'єкт права - учасник цивільних, господарських та інших відносин. Адже найменування юридичної особи ідентифікує її у вказаних правовідносинах та є засобом її індивідуалізації. Однак організаційно-правова форма в найменуванні релігійної організації може зазначатися лише за її бажанням (висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №911/1476/23, від 11.09.2024 у справі № 917/1061/23, від 17.09.2024 у справі №911/1474/23).
Відповідно до ч.ч. 7, 8 ст.12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (в редакції Закону України "Про внесення зміни до ст.12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», чинній із 26.12.2018) релігійна організація (об'єднання), яка безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації (об'єднання) входить до структури (є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, зобов'язана у своїй повній назві, зазначеній у її статуті (положенні), відображати належність до релігійної організації (об'єднання) за межами України, до якої вона входить (частиною якої вона є), шляхом обов'язкового відтворення у своїй назві повної статутної назви такої релігійної організації (об'єднання) з можливим додаванням слів «в Україні» та/або позначення свого місця в структурі іноземної релігійної організації.
Входження релігійної організації (об'єднання) до релігійної організації (об'єднання), зазначеної в частині 7 цієї статті, визначається у разі наявності однієї з таких ознак:
1) у статуті (положенні) релігійної організації, що діє в Україні, містяться вказівки на входження до структури релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України;
2) у статуті (положенні) закордонної релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, містяться вказівки на входження до її структури релігійної організації (об'єднання), що діє на території України, а також на право прийняття статутними органами управління зазначеної закордонної релігійної організації (об'єднання) рішень з канонічних і організаційних питань, які є зобов'язуючими для релігійної організації (об'єднання), що діє на території України;
3) статутом (положенням) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, передбачене обов'язкове входження керівників (повноважних представників) релігійної організації (об'єднання), що діє на території України, до статутних органів управління зазначеної закордонної релігійної організації (об'єднання) з правом вирішального голосу.
Водночас, імперативним приписом п.4 розділу II «Перехідні та прикінцеві положення» Закону України «Про внесення зміни до ст.12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що у разі якщо протягом чотирьох місяців (для релігійних громад - дев'яти місяців) з дня набрання чинності цим Законом та/або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, релігійна організація (об'єднання) не внесла передбачених законом змін до своєї офіційної назви та не подала відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, її статут (положення) втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об'єднання).
Отже, обов'язок релігійних організацій (об'єднань), які входять до офіційно опублікованого переліку релігійних організацій, внести зміни до свого статуту (положення) виникає відповідно до прямої вказівки ч.7 ст.12 Закону України «Про внесення зміни до ст.12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Системний аналіз наведених приписів законодавства свідчить про те, що встановлення відповідності статуту (положення) релігійної організації ознакам за ч.7, 8 ст.12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (в редакції Закону України «Про внесення зміни до ст.12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», чинній з 26.12.2018) зумовлює обов'язок такої організації внести до нього відповідні зміни. Наслідком невиконання такого обов'язку протягом строку, встановленого Законом, є втрата чинності статуту в частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації.
Аналогічні правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №911/1476/23, від 11.09.2024 у справі №917/1061/23, від 17.09.2024 у справі №911/1474/23.
Суд зауважує, що відповідно до ч.2 та абз.1 ч.6 ст.11 ГПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Водночас, суд враховує, що приписи Закону України «Про внесення зміни до ст.12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та ст.12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення зміни до ст.12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», були перевірені Конституційним Судом України на предмет їх відповідності Конституції України.
Рішенням Конституційного Суду України від 27.12.2022 № 4-р/2022 (справа щодо повної назви релігійних організацій) Закон України «Про внесення зміни до ст.12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та ст.12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» визнані такими, що відповідають Конституції України.
При цьому, Конституційний Суд України дослідив твердження суб'єкта права на конституційне подання щодо невідповідності ч.3 ст.35, ч.1 ст.36 Конституції України в частині наділення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, повноваженнями проводити релігієзнавчу експертизу зареєстрованих статутів релігійних організацій (об'єднань).
Конституційний Суд України зазначив, що Конституція України не містить приписів, які прямо або опосередковано забороняли би державі здійснювати релігієзнавчі експертизи статутів (положень) релігійних організацій (об'єднань). Приписи ч.2, 3 ст.35, ч.1 ст.36, ч.1 ст.37 Конституції України свідчать про те, що державі належить перевіряти створювання політичних партій, громадських організацій та об'єднань на відповідність вимогам, що їх визначено Конституцією України. Одним із правомірних засобів такої перевірки є експертиза статутів політичних партій, громадських організацій та об'єднань, здійснювана відповідно до закону уповноваженими суб'єктами (абз.2 пп.4.7 п.4 мотивувальної частини рішення).
Водночас, Конституційний Суд України визнав юридично безпідставним твердження про те, що держава не може позбавляти чинності статут (положення) релігійної організації (об'єднання), яка не внесла угодні державі зміни, як це передбачено Законом України «Про внесення зміни до ст.12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». При цьому, Суд констатував, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань, зазначене стосується й релігійних організацій (об'єднань), які за змістом ч.10 ст.5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» зобов'язані дотримуватися вимог чинного законодавства. Тому такий підхід законодавця до врегулювання питання юридичної відповідальності релігійної організації (об'єднання) за відмову виконати свій обов'язок та уточнити у своїй повній офіційній назві свою належність до іноземної організації як її структурної частини, за висновком Конституційного Суду України, є виправданим (речення друге абз.2, абз.2-4 пп.4.8 п.4 мотивувальної частини рішення).
Із врахуванням викладеного, Конституційний Суд України констатував, що припис п.4 розділу II «Перехідні та прикінцеві положення» Закону України «Про внесення зміни до ст.12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» не суперечить Конституції України.
Враховуючи викладене, суд під час розгляду даної справи приймає до уваги, що питання щодо конституційності приписів Закону України «Про внесення зміни до ст.12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та ст.12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення зміни до ст.12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», було всебічно досліджене Конституційним Судом України, який не встановив невідповідності наведених приписів законодавства положенням Конституції України.
Суд зауважує, що відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (в редакції, чинній з 26.12.2018) статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.
Наведене положення кореспондується як із приписами п.8 ч.1 ст.28 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», за змістом якої підставою для відмови в державній реєстрації є невідповідність найменування юридичної особи вимогам закону, так і з вимогами ч.1 ст.15 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», відповідно до якої в реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.
Відповідно до ч.7 ст.17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» користування землею релігійні організації здійснюють у порядку, встановленому Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами України. Земельні ділянки, що надаються релігійним організаціям у постійне користування для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності, забороняється використовувати для здійснення підприємницької діяльності.
Згідно із ч.1 та п. «в» ч.2 ст.92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що п.6 ст.3 ЦК України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов'язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори. Відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов'язків по відношенню одна до одної.
Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов'язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб.
Недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад з конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації, тощо (подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц).
Кожен суб'єкт цивільного права повинен виконувати свої обов'язки, якщо вони випливають з закону або звичаю (ст.7 ЦК України). Для цього воля такого суб'єкта має формуватися таким чином, щоб його дії були правомірними. Якщо ж суб'єкт цивільного права не виконує свій обов'язок добровільно, хоча має юридичну та фактичну можливість його виконати, то це свідчить про дефект його волі. Якщо суб'єкт цивільного права зобов'язаний виконати вимоги закону, який визнано конституційним, але протиправно не робить цього, то це свідчить про дефект волі такого суб'єкта. Спонукання такого суб'єкта до внесення відповідних змін до статуту не може полягати в його зобов'язанні або його представника чи органу (посадової особи) судом прийняти рішення про подання відповідних змін до свого статуту (положення) на державну реєстрацію тощо, бо обов'язок вчинити такі дії вже виник із закону. Якщо такий обов'язок не виконується, то додаткове покладення цього ж самого обов'язку судом, з одного боку, є неможливим, а з іншого - є неефективним, бо дефект волі стане на заваді виконанню такого обов'язку навіть у разі ухвалення відповідного судового рішення.
Отже, з урахуванням системного аналізу змісту положень п.6 ст.3 та ч.1, 3 ст.90 ЦК України, п. «в» ч.2 ст.92 ЗК України, ст.12-14, 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», п.4 розділу II «Перехідні та прикінцеві положення» Закону України «Про внесення зміни до ст.12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та ст.9, 16, 28 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», суд вважає, що в разі очевидної недобросовісної поведінки позивача, яка полягає в порушенні релігійною організацією обов'язку, покладеного на неї Законом України «Про внесення зміни до ст.12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (щодо внесення відповідних змін до статуту в установлений цим Законом строк), який визнано конституційним, право постійного землекористування такої організації може бути припинено органом місцевого самоврядування в зв'язку із втратою постійним землекористувачем статусу релігійної організації, який (статус) на підставі п. «в» ч. 2 ст.92 ЗК України надається виключно тим суб'єктам, чий статут (положення) зареєстровано у встановленому законом порядку, оскільки зумовлена невиконанням імперативних вимог Закону України «Про внесення зміни до ст.12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» втрата чинності статутом релігійної організації в частині, в якій визначається повна офіційна назва такої організації, призводить до припинення господарської та інших видів діяльності релігійної організації.
Аналогічна правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №911/1476/23, від 11.09.2024 у справі №917/1061/23, 17.09.2024 у справі №911/1474/23.
Таким чином, у разі порушення вимог спеціального закону, який безпосередньо регулює статус і діяльність релігійних організацій, відповідна релігійна організація в розумінні п. «в» ч.2 ст.92 ЗК України не може вважатися такою, статут (положення) якої зареєстровано у встановленому законом порядку, тобто припиняє свою діяльність як учасник цивільних, господарських та інших відносин (без найменування юридична особа взагалі не може існувати як суб'єкт права), а тому втрачає як статус релігійної організації, так і статус суб'єкта права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності (постанови Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №911/1476/23, від 11.09.2024 у справі №917/1061/23, 17.09.2024 у справі №911/1474/23).
З матеріалів справи вбачається, що Позивачем надано суду Статут (нова редакція) Іоанно-Предтеченської релігійної громади (парафії) м. Суми Сумської Єпархії Української Православної Церкви, зареєстрований розпорядженням голови Сумської обласної державної адміністрації від 01.09.2017 №482-ОД.
Натомість, будь-яких інших документів щодо зміни та подачі на реєстрацію змін до статуту, зокрема, передбачених ст.12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», Позивачем до суду не надано.
З огляду на викладене, суд вважає, що Позивач не виконав вимоги спеціального закону, який безпосередньо регулює статус та діяльність релігійних організацій та у встановлений термін не вніс передбачених законом змін до своєї офіційної назви і не подав відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, а тому його статут втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об'єднання).
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що на виконання Закону України № 2662-VIII від 20.12.2018, п. 2 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 01.12.2022 «Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», введеного в дію Указом Президента України № 820/2022 від 01.12.2022, постанови Верховної ради України № 337-VIII від 21.04.2015, наказу Державної служби України з етнополітики та свободи совісті № Н-39/11 від 23.12.2022 «Про забезпечення проведення релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви» проведено релігієзнавчу експертизу Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв'язку з московським патріархатом, про що складено висновок, який затверджено наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті № Н-8/11 від 27.01.2023.
Узагальнений висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви (далі - УПЦ) на наявність церковно-канонічного зв'язку з московським патріархатом (російською Православною Церквою, далі - РПЦ) такий:
1. Прийняття нової редакції Статуту про управління УПЦ (від 27.05.2022) та Постанови Собору УПЦ не призвели до розриву церковно-канонічного зв'язку Української Православної Церкви із російською Православною Церквою. Статус УПЦ як структурного підрозділу РПЦ, що користується певними правами самостійності, але не утворює автокефальну Церкву, залишається незмінним.
2. УПЦ відносно РПЦ має церковно-канонічний зв'язок частини із цілим. Відносини УПЦ з РПЦ не є відносинами однієї самостійної (автокефальної) церкви з іншою самостійною автокефальною церквою. УПЦ також не має статусу автономної Церкви, який би визнавався іншими церквами, а, отже, з точки зору еклезіології та канонічного права є структурним підрозділом РПЦ, що має окремі права самостійного утворення без власної канонічної суб'єктності.
3. Нинішня діяльність чи бездіяльність найвищих органів церковної влади та управління УПЦ свідчить про те, що УПЦ продовжує перебувати відносно РПЦ у відносинах підпорядкування. Вона не діє як самостійна (автокефальна) Церква і не проголошує власної самостійності (автокефалії). Жодних документів чи дій, які би свідчили про трансформацію УПЦ в самостійну відносно РПЦ релігійну організацію, членами Експертної групи не виявлено.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» забезпечення виконання та додержання законодавства про свободу совісті, світогляду, віросповідання та релігійні організації здійснюють у межах компетенції центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері релігії, інші центральні органи виконавчої влади, органи прокуратури, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Згідно з ст. 30 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, забезпечує проведення державної політики щодо релігій і церкви, зокрема шляхом: здійснення реєстрації статутів (положень) релігійних організацій, зазначених у ч. 2 ст. 14 цього Закону, а також змін і доповнень до них; забезпечення релігієзнавчої експертизи за участю представників релігійних організацій та відповідних спеціалістів.
Конституційний Суд України у Рішенні № 4-р/2022 від 27.12.2022 зазначив, що Конституція України не містить приписів, які прямо або опосередковано забороняли б державі здійснювати релігієзнавчі експертизи статутів (положень) релігійних організацій (об'єднань). Із приписів частин другої, третьої ст. 35, ч. 1 ст. 36, ч. 1 ст. 37 Конституції України випливає, що державі належить перевіряти створювання політичних партій, громадських організацій та об'єднань на відповідність вимогам, що їх визначено Конституцією України. Одним із правомірних засобів такої перевірки є експертиза статутів політичних партій, громадських організацій та об'єднань, здійснювана відповідно до закону уповноваженими суб'єктами.
Зі змісту приписів п. 2 розділу ІІ «Перехідні та прикінцеві положення» Закону № 2662-VIII випливає, що законодавець, унормувавши порядок реєстраційно-облікової діяльності релігійних організацій (об'єднань), які підлеглі релігійним центрам (управлінням), які знаходяться в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, запровадив обов'язкове проведення релігієзнавчої експертизи зареєстрованих статутів (положень) релігійних організацій (об'єднань) для встановлення обставин, визначених частинами сьомою, восьмою статті 12 Закону № 987-ХІІ.
Стаття 30 Закону № 987-ХІІ установлює, що центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері релігії, забезпечує релігієзнавчу експертизу за участю, зокрема, представників релігійних організацій (об'єднань).
Установлений п. 2 розділу ІІ «Перехідні та прикінцеві положення» Закону № 2662-VIII порядок здійснення релігієзнавчої експертизи має на меті запобігти будь-яким зловживанням правом на свободу світогляду і віросповідання (релігії), забезпечити достовірне подання релігійними організаціями (об'єднаннями) відомостей про свою повну назву відповідно до вимог розділу І Закону № 2662-VIII. Таку мету Закону № 2662-VIII Конституційний Суд України вважає легітимною.
За змістом ст. 14 Конституції України, з якою кореспондуються приписи частин 1, 2 ст. 373 Цивільного кодексу України та ст. 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.
Таким чином, беручи до уваги вищевказане, враховуючи відсутність будь-яких належних та допустимих доказів у розумінні ст.76, 77 ГПК України в підтвердження зміни та подання на реєстрацію змін до свого статуту Позивачем, суд дійшов висновку, що відповідно до ст. 92 ЗК України Позивач втратив статус релігійної організації, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку, а тому не може вважатися суб'єктом права постійного користування спірною земельною ділянкою, що, в свою чергу, свідчить про законність та обґрунтованість оспорюваного рішення Сумської міської ради VIII скликання від 26.04.2023 №3696-МР «Про припинення права користування земельними ділянками», прийнятого нею на виконання положень Закону України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Аналогічні правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №911/1476/23, від 11.09.2024 у справі №917/1061/23 та від 17.09.2024 у справі №911/1474/23.
Щодо доводів Позивача про вичерпний перелік підстав припинення права користування спірною земельною ділянкою згідно ст.141 ЗК України та неможливість застосування вказаної правової норми у спірних правовідносинах, суд із врахуванням встановлених обставин справи зауважує, що п. «в» ч.1 цієї статті (в редакції, чинній на час прийняття Сумською міською радою оспорюваного рішення) визначено таку підставу, як припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.
За таких обставин, суд дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним оспорюваного рішення, яким Сумська міська рада припинила право постійного користування на земельну ділянку саме у зв'язку із втратою Позивачем статусу релігійної організації та суб'єкта права постійного користування землею.
Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.
Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується наступним.
Судовий збір покладається, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
За таких обставин, у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, суд покладає судовий збір за подання позовної заяви на Позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову Іоанно-Предтеченської релігійної громади (парафії) м. Суми Сумської Єпархії Української Православної Церкви до Сумської міської ради про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування - відмовити.
Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 17.06.2025.
Суддя С.В. Заєць