вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" червня 2025 р. Справа№ 910/2635/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гончарова С.А.
суддів: Тищенко О.В.
Сибіги О.М.
за участю секретаря судового засідання Кузьмінської О.Р.,
за участю представника (-ів) згідно протоколу судового засідання від 03.06.2025
розглянувши у закритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкойл"
на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2025 (повний текст складено 26.02.2025)
у справі № 910/2635/24 (суддя - Кирилюк Т.Ю.)
за позовом заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони
Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкойл"
про визнання недійсним правочину та стягнення заборгованості у розмірі 1 814 344,42 грн,
та зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкойл"
до Міністерства оборони України
про визнання пунктів правочину недійсним та стягнення шкоди в розмірі 1 658 999,79 грн,
Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкойл" про визнання правочину недійсним в частині стягнення заборгованості в розмірі 1 814 344,42 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Юкойл" звернулось до Господарського суду міста Києва з зустрічними позовними вимогами до Міністерства оборони України про визнання пунктів правочину недійсним та стягнення шкоди в розмірі 1 658 999,79 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.02.2025 позов заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України задоволено частково. Визнано недійсними підпункти 1.1 та 3.1 договору про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) для техніки спеціального призначення від 30.09.2022 № 286/1/22/64, укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юкойл", у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкойл" на користь Міністерства оборони України заборгованість у розмірі 1 658 999, 79 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкойл" на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону витрати зі сплати судового збору у сумі 27 913, 00 грн. У задоволенні інших вимог заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України відмовлено. У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкойл" відмовлено повністю.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, 18.03.2025 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") Товариство з обмеженою відповідальністю "Юкойл" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2025 у справі № 910/2635/24, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 18.02.2025 в частині задоволення вимог за первісним позовом, а саме: визнання недійсним підпунктів 1.1 та 3.1. договору про постачання для державних потреб мастильних засобів для техніки спеціального призначення від 30.09.2022 за № 286/1/22/64 та стягнення заборгованості в сумі 1 658 999, 79 грн., а в іншій частині - залишити без змін.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що прокуратура визначена положеннями Порядку як правоохоронний орган, що уповноважений звертатися до Держаудитслужби в порядку п. 27 Порядку з метою проведення ревізії об'єктів контролю - зокрема Міністерства оборони України, натомість причин для не звернення прокуратури до Держаудитслужби як передумови для звернення до суду з відповідним позовом, судом першої інстанції не було з'ясовано, а вчинення відповідних дій прокуратурою не було доведено.
Апелянт вказує, що ДПС України створила нову правову норму, доповнивши власним смислом Постанову № 178, в якій взагалі не йдеться про опосередковане чи пряме використання товару, а лише - загалом, про забезпечення транспортного засобу.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу скаржник вказує, що не було доведено, що до конкретних спірних правовідносин у межах постачання товарів, призначених для забезпечення саме Повітряних Сил, повинна застосовуватися Постанова № 178 прийнята на виконання положень пп. г) п. 195.1.2 ст. 195 ПК України, яка регулює питання постачання товарів для забезпечення наземного транспорту, жодне роз'яснення податкового органу, якими обґрунтовував суд своє рішення не містить аналізу податкового законодавства та висновку про застосування ставки 0% ПДВ для товарів саме для військової авіації.
Скаржник зазначає, проте, що не було доведено, що до конкретних спірних правовідносин у межах постачання товарів, призначених для забезпечення саме Повітряних Сил, повинна застосовуватися Постанова № 178 прийнята на виконання положень пп. г) п. 195.1.2 ст. 195 ПК України, яка регулює питання постачання товарів для забезпечення наземного транспорту, жодне роз'яснення податкового органу, якими обґрунтовував суд своє рішення не містить аналізу податкового законодавства та висновку про застосування ставки 0% ПДВ для товарів саме для військової авіації.
Скаржник вказує, що прокуратурою не було доведено, що на озброєнні військових частин, які є зберігачами товару є відповідна техніка, в якій використовується Товар, тобто не доведено факту «забезпечення техніки військових частин», оскільки не було надано доказів наявності цієї техніки у цих військових частинах, що були наведені в спірних договорах.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2025, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Тищенко О.В., Сибіга О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2025 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Юкойл" в задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкойл" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2025 у справі № 910/2635/24 залишено без руху. Роз'яснено Товариству з обмеженою відповідальністю "Юкойл", що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали особа має право усунути недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази, що підтверджують сплату судового збору у встановленому законодавством розмірі.
29.03.2025 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") від Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкойл" до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, а саме докази сплати судового збору на суму 33 495, 60 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №230 від 28.03.2025.
Суддя Сибіга О.М. з 27.03.2025 по 31.03.2025 перебував на лікарняному.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкойл" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2025 у справі № 910/2635/24. Витребувано матеріали справи № 910/2635/24 у Господарського суду міста Києва. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкойл" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2025 у справі № 910/2635/24. Повідомлено учасників справи, що апеляційна скарга розглядатиметься у судовому засіданні 23.04.2025.
07.04.2025 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/2635/24.
16.04.2025 (згідно дати звернення до канцелярії суду) від Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону надійшов відзив на апеляційну скаргу, який вмотивовано тим, що вважає доводи скаржника безпідставними та такими, що не спростовують ні підстав позову, ні висновків суду першої інстанції, рішення якого прийнято з дотриманням, зокрема, ст. 203 ЦК України, пл. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України, п. 1 Постанови № 178, при окремому врахуванні правових висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права в тотожних за змістом правовідносинах, які викладено в постановах Верховного Суду від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23, від 23.05.2024 у справі № 911/1870/23, від 28.05.2024 у справі № 910/12151/23, від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20, від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, від 10.02.2022 в справі № 916/707/21.
23.04.2025 розгляд справи не відбувся, у зв'язку з перебуванням головуючого судді Гончарова С.А. у відпустках з 16.04.2025 по 25.04.2025, з 28.04.2025 по 09.05.2025, з 12.05.2025 по 18.05.2025. Крім того, суддя Тищенко О.В. перебувала у відряджені з 12.04.2025 по 15.04.2025, у відпустках з 16.04.2025 по 25.04.2025 та 28.04.2025 по 09.05.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 призначено до розгляду у судовому засіданні справу № 910/2635/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкойл" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2025 на 03.06.2025.
У судове засідання, що відбулось 03.06.2025 з'явились прокурор, представники позивача та відповідача, надали свої пояснення щодо суті спору та просили задовольнити вимоги викладені в їх процесуальних документах.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Міністерством оборони України та відповідачем 30.09.2022 укладено договір № 286/1/22/64 про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) для техніки спеціального призначення, відповідно до підпункту 1.1. якого відповідач зобов'язався поставити у 2022 році мастильні засоби Міністерству оборони України згідно зі специфікацією, а позивач - забезпечити приймання товару та його оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно зі специфікацією.
Специфікацією, наведеною в підпункті 1.1 договору № 286/1/22/64 від 30.09.2022, сторони погодили найменування товару та його загальну кількість - мастило NYCO GREASE GN 22 (9152 14 3858652) кількістю 6,3 тони, строк постачання - до 05.12.2022 (включно). Вартість товару без ПДВ становить 8 294 998,95 грн, крім того ПДВ - 1 658 999,79 грн, загальна вартість товару з ПДВ - 9 953 998,74 грн.
Згідно з підпунктом 3.1 договору № 286/1/22/64 від 30.09.2022 ціна договору становить без ПДВ - 8 294 998,95 грн, крім того, ПДВ - 1 658 999,79 грн. Ціна договору, що підлягає сплаті, становить 9 953 998,74 гривень.
Як стверджує прокурор, на виконання договору № 286/1/22/64 від 30.09.2022 відповідачем відповідно до актів прийому-передачі товару №662 від 14.12.2022, №710 від 20.12.2022 здійснено постачання загалом 6,3 тонн мастила на визначену договором суму, а позивачем платіжними дорученнями від 26.10.2022 №286/1/300, від 06.02.2023 № 286/1/62, від 06.02.2023 №286/1/63 загалом сплачено відповідачу 9 953 998,74 грн, у тому числі ПДВ - 1 658 999,79 грн. Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" передбачено нульову ставку ПДВ за правовідносинами, що склалися на підставі договору №286/1/22/64 від 30.09.2022, що є підставою для визнання договору недійсним у відповідній частині та стягнення безпідставно набутих грошових коштів, інфляційних та 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що пункти 1.1. та 3.1. договору про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) для техніки спеціального призначення №286/1/22/64 від 30.09.2022 в частині включення до договірної ціни суми ПДВ є помилковими, як наслідок, безпідставно сплачена сума ПДВ в розмірі 1 658 999,79 грн підлягає стягненню.
Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкойл" колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
За змістом статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 204 вказаного Кодексу правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У статті 203 зазначеного Кодексу встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
За змістом частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина 5 статті 180 Господарського кодексу України).
Статтею 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" передбачено, що вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що ПДВ є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
Відповідно до пункту "а" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Відповідно до підпунктів "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.
Як вже зазначалося, у постанові Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, зокрема військових частин, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.
Матеріали справи містять лист Державної податкової служби України від 28.12.2022 № 12537/5/99-00-21-03-02-05, отриманим Державною аудиторською службою України під час проведення в МО України заходу державного фінансового контролю, повідомлено, що нульова ставка ПДВ відповідно до пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» (далі - постанова № 178) застосовується як до операцій з постачання пального (товар для заправки), так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (наприклад, але не виключно, інші пально-мастильні матеріали, запасні частини для ремонту автомобільної техніки, комплектуючі, автомобільні шини, охолоджуючі рідини, паливний, повітряний та масляні фільтри, свічки запалювання, акумуляторні батареї для автомобілів, номерні знаки на колісні транспортні засоби, фарба автомобільна, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами тощо) за умови, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб?єктів, які визначені постановою № 178.
Крім того, за зверненнями МО України Державна податкова служба України в індивідуальній податковій консультації від 07.06.2023 № 1372/IПIК/99-00-04-02-03-05 роз?яснила, що відповідно до пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 розд. ПК України нульова ставка ПДВ до операцій з постачання товарів, які використовуються для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту визначеним категоріям отримувачів, що беруть участь у забезпеченні оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, застосовується при дотриманні вимог, установлених постановою № 178.
Аналогічне роз?яснення викладено й у листі Державної податкової служби України від 21.08.2023 № 10244/5/99-00-08-01-04-05, наданому на запит Офісу Генерального прокурора від 14.08.2023 № 11/3/1-186вих-23.
При цьому, норми Кодексу не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування встановленої діючим законодавством ставки податку є обов'язком, а не правом платника податку.
Також Державна податкова служба зазначила, що застосування нульової ставки ПДВ до операцій з постачання товарів не залежить від факту формування чи не формування постачальниками податкового кредиту за операціями з придбання товарів чи сировини для виготовлення товарів, які надалі постачаються за нульовою ставкою податку.
Тобто, незалежно від того, чи був сформований постачальником чи ні податковий кредит за операціями з придбання пального (товар для заправки), так і за операціями з придбання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші паливно-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами), операції з подальшого постачання таких товарів для визначених постановою Кабінету Міністрів України № 178 категорій суб'єктів оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість. При цьому, оскільки режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість, нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість за правилами, встановленими пунктом 198.5 статті 198 розділу V Кодексу, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість, не здійснюється.
Оскільки не тільки постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але й це передбачено підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, то включення до ціни договору ПДВ у розмірі 20%, враховуючи, що замовником товару за договором виступає Міністерство оборони України, суперечить постанові Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022, яка прийнята відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, що є підставою для визнання недійсним підпункту договору в цій частині.
До аналогічного висновку дійшов також Верховний Суд у постановах від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23, від 23.05.2024 у справі № 911/1870/23, від 28.05.2024 у справі № 910/12151/23.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Разом з цим, у застосуванні наведених положень статей Цивільного кодексу України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому (правовий висновок Верховного Суду викладено у постанові від 12.03.2018 зі справи №910/22319/16).
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Таким чином, приписи статті 217 Цивільного кодексу України регулюють питання щодо правової долі правочину, що має дефекти окремих його частин. При цьому закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша - йому відповідати. Отже, за таких обставин не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому. Не призводить недійсність окремої частини правочину до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.
Зокрема, у випадку, що розглядається, можна припустити наявність (існування) договору № 40 і без включення до нього умови щодо необхідності сплати ПДВ.
Хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку. Вказаний правовий висновок викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №910/12764/20.
Так, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.04.2021 у справи №922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору). Згідно правового висновку Касаційного господарського суду в постанові від 03.12.2021 у справі №910/12764/20 договір може бути визнаний недійсним в частині включення суми ПДВ до вартості товару.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними пунктів 1.1., 3.1. договору №286/1/22/64 від 30.09.2022 в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача за первісним позовом безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 1 658 999,79 грн, суд зазначає наступне.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, якщо сторона зобов'язання набула кошти (суму ПДВ) за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, то такі кошти набуто на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
За положеннями статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Отже, зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
З огляду на те, що відповідач отримав від позивача суму ПДВ, попри те, що відповідний товар оподатковувався за нульовою ставкою, а також зважаючи на наявність правових підстав для визнання недійсним підпунктів 1.1. та 3.1. договору №286/1/22/64 від 30.09.2022 в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, сума коштів, що становить розмір ПДВ є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення відповідача за рахунок бюджетних коштів поза підставою, передбаченою законом.
Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.02.2022 в справі № 916/707/21.
Враховуючи наведене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 1 658 999,79 грн підлягають задоволенню.
Також позивач за первісним позовом нарахував та просив стягнути з відповідача за період з 09.02.2023 по 22.02.2024 3% річних у розмірі 8 199,88 грн та за період з листопада 2023 року по січень 2024 року інфляційні втрати у розмірі 12 289,25 грн.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З матеріалів справи вбачається, що Спеціалізована прокуратура у сфері оборони центрального регіону не зверталась до відповідача за первісним позовом з вимогами про повернення безпідставно набутих коштів.
Таким чином, підстави для повернення сплаченого Міністерством оборони України грошових коштів за договором № 286/1/22/64 від 30.09.2022, у тому числі ПДВ у розмірі 1 658 999,79 грн, до прийняття даного рішення у справі відсутні, а отже вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Щодо вимог зустрічної позовної заяви суд зазначає наступне.
Одним із способів захисту цивільного права на підставі частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України може бути зокрема, визнання правочину недійсним.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено вичерпний перелік підстав, з яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачам), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно із частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Отже, відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним, необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Визнання судом недійними правочинів укладених в силу обману регулюється статтею 230 Цивільного кодексу України. Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.
Статтею 230 Цивільного кодексу України встановлено, що у випадку, коли одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Обман - це навмисне введення в оману сторони правочину іншою стороною або особою, в інтересах якої вчиняється правочин.
Омана так само сприяє перекрученому формуванню волі учасника правочину, однак, на відміну від обману не є результатом навмисних, цілеспрямованих дій іншого учасника правочину. Виникненню омани може сприяти відсутність належної обачності, часом самовпевненість учасника угоди або дії третіх осіб.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Тлумачення статті 230 Цивільного кодексу України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 Цивільного кодексу України), тобто істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Суд першої інстанції зазначає, що особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю (правовий висновок Верховного Суду в постанові від 31.03.2021 у справі №910/18600/19).
Тобто, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Так, звертаючись із зустрічним позовом до суду, позивач за зустрічним позовом вказує, що відповідач за зустрічним позовом навмисно ввів його в оману щодо обставин, які мають істотне значення для вчинення вказаного правочину, а саме при укладанні договору № 286/1/22/64 від 30.09.2022 Міністерством оборони України безпідставно та неправомірно застосовано ставку 20 % податку на додану вартість до загальної ціни товару.
Проте, у даному випадку включення додаткової грошової суми (розмір податку на додану вартість) до ціни договору поза розумним сумнівом здійснено на користь продавця (позивача за зустрічним позовом), оскільки останнім фактично отримано цю грошову суму.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини1, 2 статті 73, частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, матеріали справи не містять доказів підтвердження наявності з боку Міністерства оборони України умислу на вчинення обману при укладанні договору з позивачем за зустрічним позовом.
Посилання позивача за зустрічним позовом на підтвердження умислу з боку відповідача за зустрічним позовом на лист Міністерства фінансів України № 11310-08-5/9756 від 11.04.2023 та індивідуальну податкову консультацію № 540/ІПК/99-00-27-04-05 від 27.04.2023, є неприйнятними, оскільки договір № 286/1/22/64 сторонами укладено 30.09.2022, який фактично виконаний у лютому 2023 року, що передує з'ясуванню питання щодо правомірності включення 20% ПДВ до загальної суми договору.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем за зустрічним позовом не доведено як обставин, які б свідчили про ведення його в оману відповідачем згідно зі статтею 230 Цивільного кодексу України, так і наявності цілеспрямованого умислу в діях відповідача за зустрічним позовом направлених до товариства.
Як наслідок, вимоги про визнання підпунктів 1.1., 1.3. договору № 286/1/22/64 від 30.09.2022 недійсним за зустрічним позовом є безпідставними та недоведеними.
Позовна вимога про стягнення шкоди у розмірі 1 658 999,79 грн (половина від подвійної суми нанесеної шкоди) є похідною від вимоги про визнання підпунктів 1.1., 1.3. договору № 286/1/22/64 від 30.09.2022 недійсними, в задоволення якої судом було відмовлено.
Крім того, можливе урахування позивачем у своїй податковій звітності суми податку у розмірі 1 658 999,79 грн не є збитками, оскільки ця сума може бути відкоригована у наступних податкових періодах чи стягнена з бюджету у судовому порядку.
Враховуючи вище викладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідна вимога зустрічного позову про стягнення шкоди задоволенню не підлягає.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про задоволення позовних вимог заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в частині визнання недійсними підпункти 1.1 та 3.1 договору про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) для техніки спеціального призначення від 30.09.2022 № 286/1/22/64, укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юкойл", у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкойл" на користь Міністерства оборони України заборгованість у розмірі 1 658 999, 79 грн. У задоволенні інших вимог заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України судом першої інстанції правомірно відмовлено. У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкойл" судом першої інстанції також правомірно відмовлено.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкойл" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2025 у справі № 910/2635/24 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкойл" - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2025 у справі № 910/2635/24 - залишити без змін.
Судові витрати, за перегляд рішення у суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 17.06.2025
Головуючий суддя С.А. Гончаров
Судді О.В. Тищенко
О.М. Сибіга