вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"21" травня 2025 р. Справа№ 910/6810/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Євсікова О.О.
Алданової С.О.
за участю секретаря судового засідання: Сергієнко-Колодій В.В.,
за участю представників учасників справи (за первісним позовом):
від позивача: Руккас Д.М. (в режимі відеоконференції)
від відповідача: Севастьянов С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд"
на рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2024, повний текст якого складено та підписано 30.10.2024
у справі № 910/6810/24 (суддя Бойко Р.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес Д.Ф."
до Товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд"
про стягнення заборгованості у розмірі 1 712 031,13 грн
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес Д.Ф."
про стягнення збитків у розмірі 636 279,27 грн
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Прогрес Д.Ф." звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" про стягнення заборгованості у розмірі 1 556 910,43 грн.
В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Прогрес Д.Ф." стверджує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" неналежно виконало свої зобов'язання за Договором №03/03 про оренду опалубки від 03.03.2021 по сплаті орендної плати за користування у період 03.03.2021 по 23.02.2023 опалубкою, у зв'язку з чим у нього виник борг у розмірі 1 281 280,94 грн.
Крім того, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором №03/03 про оренду опалубки від 03.03.2021, Товариство з обмеженою відповідальністю "Прогрес Д.Ф." стверджує про наявність правових підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" пені у розмірі 275 629,49 грн, нарахованої за період з 01.06.2023 по 30.11.2023.
Правовою підставою позову позивачем визначено норми статей 526, 629 ЦК України.
02.07.2024 до Господарського суду міста Києва надійшов зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес Д.Ф." про стягнення збитків у розмірі 460 601,06 грн.
Зустрічний позов з посиланням на норми статті 22 ЦК України, статей 224, 225 ГК України, статей 187, 198, 201, 210 ПК України (Податкового кодексу України) обґрунтований тим, що протягом січня, лютого, вересня, жовтня, листопада, грудня 2022 року та січня-лютого 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Прогрес Д.Ф." надало Товариству з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" послуги оренди майна за Договором №03/03 про оренду опалубки від 03.03.2021 на загальну суму 1 717 577,72 грн, але не оформило та не надало позивачу за зустрічним позовом акти надання послуг, а також не зареєструвало податкових накладних за вказаними операціями. Таким чином, позивач за зустрічним позовом вказує, що відповідачем вчинено податкове правопорушення в частині не складання та не реєстрації податкових накладних, що потягнуло за собою понесення Товариством з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" збитків, оскільки останній втратив право включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 242 421,61 грн, а також в частині не оформлення актів надання послуг, що потягнуло за собою понесення Товариством з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" збитків, оскільки останній не зміг включити до витрат суми орендної плати, суми з очистки та відновлення предмету оренди, і як наслідок зменшити об'єкт оподаткування, що призвело до збитків у сумі 218 179,45 грн.
10.07.2024 через систему "Електронний суд" Товариством з обмеженою відповідальністю "Прогрес Д.Ф." було подано заяву, в якій позивач за первісним позовом просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" борг по орендній платі в розмірі 1 436 401,64 грн та пеню в розмірі 275 629,49 грн, що разом складає 1 712 031,13 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2024 прийнято до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес Д.Ф." про збільшення розміру позовних вимог; встановлено сторонам нові строки для подання заяв по суті спору за первісним позовом.
29.07.2024 через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" надійшла заява про збільшення зустрічних позовних вимог, в якій позивач за зустрічним позовом просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес Д.Ф." суму збитків у розмірі 636 279,27 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2024 прийнято до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" про збільшення розміру позовних вимог; встановлено сторонам нові строки для подання заяв по суті спору за зустрічним позовом.
Доводи та заперечення щодо заявлених позовних вимог первісного і зустрічного позовів
Відповідач за первісним позовом з позовом ТОВ "Прогрес Д.Ф." не погодився, посилаючись на те, що у лютому 2023 року договірні відносини за Договором №03/03 про оренду опалубки від 03.03.2021 були припинені у зв'язку з виконанням сторонами своїх зобов'язань у повному обсязі, тобто відповідач повернув позивачу орендоване майно, сплативши вартість оренди, очищення та відновлення пошкоджених частин майна, а позивач прийняв майно та оплату. Крім того, відповідач стверджує, що не міг використовувати орендоване майно до вересня 2022 року, а також не міг повернути орендовану опалубку до 03.03.2022 через військову агресію проти України, що на думку Товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд", в даному випадку є форс-мажорними обставинами.
Відповідач за зустрічним позовом також не погодився з вимогами зустрічного позову та своєму відзиві зазначав, що податкова накладна за оплату штрафу (штрафних санкцій) не складається. Крім того, відповідач за зустрічним позовом зазначає, що кошти, які надходять платнику податку як відшкодування збитків за пошкоджене, знищене або втрачене майно, не включаються до бази оподаткування ПДВ і тому податкова накладна на дані операції також не складається. При цьому, відповідач за зустрічним позовом також звертає увагу суду, що жодних доказів щодо звернення до ДПС України з метою включити до податкового кредиту сум ПДВ Товариство з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" не надало. Щодо тверджень ТОВ "МБС-Буд" про понесені збитки, у зв'язку з тим, що ТОВ "Прогрес Д.Ф." не оформило акти надання послуг, то відповідач за зустрічним позовом зазначає, що Договором №03/03 про оренду опалубки від 03.03.2021 не передбачено обов'язку орендодавця надавати орендарю акти надання послуг, в той час як відповідно до ст.ст. 759, 760, 901 ЦК України оренда не є послугою. На думку відповідача за зустрічним позовом твердження його опонента про порушення ТОВ "Прогрес Д.Ф." положень ст. 187.1 ПК України є безпідставним, оскільки факт порушення податкового законодавства встановлює під час податкової перевірки контролюючий орган, яким ТОВ "МБС-Буд" не являється
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 у справі № 910/6810/24 первісний позов задоволено повністю. Зустрічний позов задоволено в частині стягнення 192 070,06 грн. В іншій частині у задоволенні зустрічного позову відмовлено. Проведено зустрічне зарахування стягнутих сум в частині 192 070,06 грн ціни позову та 2 304,84 грн судового збору. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес Д.Ф." борг з орендної плати в розмірі 1 089 210 грн 88 коп., пеню в розмірі 275 629 грн 49 коп. та судовий збір у розмірі 16 378 грн 08 коп. Видати наказ. Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Прогрес Д.Ф." з Державного бюджету України зайво сплачений судовий збір за подачу позову у розмірі 4 783 грн 71 коп., сплачений за платіжною інструкцією №70167 від 30.05.2024. Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" з Державного бюджету України зайво сплачений судовий збір за подачу зустрічного позову у розмірі 2 301 грн 67 коп., сплачений за квитанцією №5509-0491-2395-8940 від 01.07.2024.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 22.10.2024, серед іншого, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес Д.Ф." борг з орендної плати в розмірі 155 120 грн 70 коп.
Рішення мотивоване тим, що належними засобами доказування ТОВ "МБС-Буд" не довело обставин неможливості використання ним об'єкту оренди у період з 03.03.2021 по 23.02.2023, майно перебувало у його володінні, а користування таким майном залежить від його волі. У зв'язку з цим суд, з врахуванням положень статті 193 ГК України та статей 525, 526, 629, 610 ЦК України, виснував, що у орендаря наявний обов'язок зі сплати орендної плати за вказаний період користування. Також, здійснивши перевірку вірності проведеного позивачем за первісним позовом розрахунку пені, суд визнав обґрунтованими вимоги первісного позову в цій частині в заявленому розмірі.
Щодо вимог зустрічного позову судом першої інстанції встановлено, що долученими у справу доказами підтверджено факт здійснення реєстрації податкових накладних на суму податку на додану вартість за господарськими зобов'язаннями з оплати користування відповідачем за первісним позовом орендованою за Договором опалубкою на суму 565 157,34 грн. Тому, суд виснував, що в цій частині позивач за зустрічним позовом може включити сплачені ним суми податку до свого податкового кредиту, а отже суми податку на додану вартість в частині 94 192,89 грн Товариством з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" не доведено завдання йому збитків в цій частині.
Однак, попри наведене, суд встановив, що ТОВ "Прогрес Д.Ф." зобов'язання з реєстрації податкових накладних на суму податку на додану вартість в частині сплачених ТОВ "МБС-Буд" як оплати за користування опалубкою згідно Договору в період з січня по лютий, з травня по грудень 2022 року та з січня по лютий 2023 року на суму 1 152 420,38 грн (1 717 577,72 грн загального розміру сплачених орендарем коштів - 565 157,34 грн загального розміру зареєстрованих податкових зобов'язань) не виконало, що за обставин цієї справи підтверджує факт неналежного виконання відповідачем за зустрічним позовом вимог податкового законодавства щодо реєстрації податкових накладних в ЄРПН.
Враховуючи приписи підпункту 198.6 п. 198, підпункту 69.9 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, суд дійшов висновку, що ТОВ "Прогрес Д.Ф." втратило можливість зареєструвати податкові накладні на суму податку на додану вартість за господарськими операціями на суму 1 152 420,38 грн, а відтак ТОВ "МБС-Буд" втрачено можливість включити до свого податкового кредиту суму сплаченого ним податку на додану вартість у розмірі 192 070,06 грн (1 152 420,38 грн суми з ПДВ / 6).
Прийняття додаткового рішення про стягнення основного боргу в сумі 155 120,70 грн обумовлено тим, що заява ТОВ "Прогрес Д.Ф." про збільшення розміру первісних позовних вимог залишилась поза увагою суду в нарадчій кімнаті і тому ці вимоги не були вирішеними, що у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 244 ГПК України є підставою для ухвалення додаткового рішення.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з цим рішенням, відповідач за первісним позовом - Товариство з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісних позовних вимог відмовити. Зустрічні позовні вимоги задовольнити в частині стягнення 384 244,82 збитків, завданих внаслідок порушення зобов'язання щодо реєстрації податкових накладних та не оформлення актів надання послуг.
А саме апелянт посилається на те, що:
- ТОВ «Прогрес Д.Ф.» відмовилось від укладення та підписання акта прийому-передачі (повернення) майна, що має собою суттєві юридичні наслідки в частині неможливості визначити ані повний обсяг пошкодженої опалубки, а не точного розміру витрат на її очищення;
- ТОВ «Прогрес Д.Ф.» не надсилало на адресу ТОВ «МБС-Буд» жодних претензій про сплату штрафних санкцій;
- ТОВ «Прогрес Д.Ф.» відмовилось від укладення та підписання акта огляду технічного стану (огляду) опалубки згідно п. 6.4 Договору, що фактично свідчить про порушення процедури визначення вартості втраченої, пошкодженої опалубки, а отже про неможливість формування ціни відшкодування її вартості через відсутність встановлення факту визнання її пошкодження, на що судом першої інстанції взагалі не звертається жодної уваги;
- формулювання п. 6.6 Договору свідчить про те, що відновлення та ремонт опалубки за своїм змістом відповідають засадницьким положенням змісту «послуги», викладеним в главі 63 ЦК України;
- суд не звернув увагу на те, що вказані в п. 6.6 Договору штрафні санкції, фактично підміняють «послуги з ремонту та відновлення», що є господарською операцією в розумінні ПК України та є предметом оподаткування;
- суд не надав жодної оцінки недобросовісній поведінці позивача за первісним позовом, що полягала в тому, що незважаючи на закінчення дії Договору у лютому 2023 у зв'язку з його виконанням, ТОВ «Прогрес Д.Ф.» спочатку в межах справи №910/8438/22 стверджувати про необхідність стягнення з «МБС-Буд» вартості об'єкту оренди в сумі 3 066 890,90 грн, а потім у цій справі просить стягнути заборгованість з орендних платежів;
- ТОВ «Прогрес Д.Ф.» було повідомлено та обізнане про настання обставин форс-мажору та про неможливість ТОВ «МБС-Буд» виконати власні зобов'язання в період з 24.02.2022 року по 01.09.2022 року;
- ТОВ «МБС-Буд» не міг використовувати орендоване майно або здійснити повернення майна Позивачу через військову агресію з боку РФ;
- обставини дії непереборної сили підтверджуються сертифікатом № 3000-24-2097 про форс-мажорні обставини виданим Київської ТПП ТОВ «МБС-Буд» від 15.11.2024 року;
- в розрахунку суми боргу, доданому ТОВ «Прогрес Д.Ф.» до позовної заяви, вказано, що основна сума заборгованості виникла за період з 01.06.2023 по 30.11.2023, що не відповідає дійсності, оскільки орендоване майно було повернуто ТОВ «Прогрес Д.Ф.» у повному об'ємі у лютому 2023р., договірні відносини сторін припинились у лютому 2023р.;
- згідно норм ПК України на продавця товарів/послуг покладено обов'язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в ЄРПН;
- за своїми ознаками та природою відшкодування витрат на очищення та відновлення орендованого майна, які були здійснені ТОВ «МБС-Буд» на користь ТОВ «Прогрес Д.Ф.» є відшкодуванням за надані послуги або виконані роботи, тобто вони підлягають оподаткуванню, як сума доходу/ прибутку ТОВ «Прогрес Д.Ф.».
Доводи та заперечення позивача за первісним позовом
У своєму відзиві на апеляційну скаргу позивач за первісним позовом з апеляційною скаргою не погодився, просить залишити оскаржене рішення без змін, посилаючись на таке:
- твердження Відповідача, що суд першої інстанції зобов'язаний дослідити та взяти до уваги докази, долучені по іншій справі, яка навіть не була розглянута по суті, не відповідає принципу диспозитивності господарського судочинства;
- в матеріалах справи відсутні докази повідомлення Позивача про обставини непереборної сили, що унеможливлює використання опалубки;
- відповідно до ст. 617 ЦК України, наявність обставин непереборної сили звільняє особу, яка порушила зобов'язання, від відповідальності, а не від виконання самого зобов'язання;
- висновок суду першої інстанції про недоведеність наявності у Відповідача обставин непереборної сили обґрунтований;
- твердження Відповідача про розрахунок заборгованості за період з 01.06.2023 по 30.11.2023 не відповідає дійсності. Розрахунок заборгованості по оренді нараховувався за період з 03.03.2021 по 23.02.2023 з врахуванням двох платежів від 05.02.2024 та від 19.02.2024 За період з 01.06.2023 по 30.11.2023 Позивач нарахував пеню;
- стосовно штрафних санкцій за забруднення та ремонт опалубки то відповідно до ст. 185 ПК України дана операція не оподатковується податком на додану вартість і тому податкова накладна не складається. Твердження Позивача, що дана операція є послугою, не відповідає п. 6.6. договору оренди опалубки;
- щодо твердження Позивача про понесення збитків із-за надмірно сплаченого податку на прибутку та відсутність актів наданих послуг, то Відповідач погоджується з судом першої інстанції про відсутність доказів, що підтверджує настання у Позивача збитків.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.11.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6810/24. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду першої інстанції.
Після надходження матеріалів справи до суду, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2024 апеляційну скаргу залишено без руху на підставі ст.ст. 174, 260 ГПК України у зв'язку з недоплатою судового збору у розмірі 10 373,66 грн. Роз'яснено скаржнику, що протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали останній має право усунути недоліки зазначені у її мотивувальній частині, надавши суду відповідні докази.
19.12.2024 до суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано докази доплати судового збору у розмірі 10 373,66 грн - квитанцію ID: 8826-3752-8549-1178 від 16.12.2024.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 у справі №910/6810/24. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 29.01.2025. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 22.01.2025(включно). Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 22.01.2025(включно). Участь у судовому засіданні для учасників справи не визнана обов'язковою.
Розгляд справи відкладався, зокрема до 21.05.2025.
Явка представників учасників справи
Представник ТОВ "МБС-Буд" в судовому засіданні 21.05.2025 підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник ТОВ "Прогрес Д.Ф." в судовому засіданні 21.05.2025 заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Розгляд клопотань та заяв учасників справи
До апеляційної скарги апелянт додав додаткові докази, а саме копії:
- листів ТОВ "МБС-Буд" №09/22 від 01.09.2022, №14/09 від 14.09.2022 (та опис вкладення до нього з квитанцією пошти), №27/09- від 27.09.2022, №28/09-1 від 28.09.2022, №01/11- від 01.11.2022, №24/11-1 від 24.11.2022, №15/03-1 від 15.03.2023 (та опис вкладення до нього з квитанцією пошти);
- угоди про виконання сторонами умов договору оренди опалубки від 05.03.2023;
- акта звіряння;
- актів приймання-передачі (повернення) опалубки з оренди (м. Львів) №1 від 07.12.2022, №2 від 13.01.2023, №4 від 02.02.2023, №4 від 03.03.2023. (а.с. 12-19, том 7).
Зазначені докази колегія не приймає на підставі п. 3 ст. 269 ГПК України, оскільки апелянтом не доведено поважності причин неподання їх до суду першої інстанції.
Також, до апеляційної скарги додано копії Договору №03/03 про оренду опалубки від 03.03.2021, додатку №2, актів приймання-передачі в оренду (м. Київ) №1 від 03.03.2021, №2 від 01.04.2021, №3 від 08.04.2021, акти наданих послуг, платіжних доручень та податкових накладних, а також копії листа Торгово-промислової палати №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022. (а.с. 20 - 72, том 7).
Протокольною ухвалою суду від 17.03.2025 залишено ці докази без розгляду, оскільки ці документи подавались до суду першої інстанції та вже наявні у справі.
Щодо додаткового доказу, а саме копії сертифікату Київської торгово-промислової палати №3000-24-2097 про форс-мажорні обставини (вх. №17/13-4/1018 від 15.11.2024) колегія суддів зазначає, що його дата складання після прийняття рішення, тобто він не існував на час прийняття рішення у цій справі.
Верховний Суд у постановах від 11.09.2019 у справі №922/393/18, від 16.12.2020 у справі №908/1908/19, зробив висновок про те, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
Протокольною ухвалою суду від 17.03.2025 відмовлено у залученні копії сертифікату Київської торгово-промислової палати №3000-24-2097 від 15.11.2024 про форс-мажорні обставини. Суд також враховує, що апелянт не довів неможливість своєчасного отримання ним відповідного сертифікату з причин, які від нього об'єктивно не залежали та надання його до суду у встановлений законом строк. Крім того, під час апеляційного розгляду справи відповідач не заявив відповідного клопотання про визнання поважними причин неподання цього доказу до суду першої інстанції. Тому, колегія суддів апеляційної інстанції відмовляє у його прийнятті, оскільки такий подано з порушенням процедури подачі доказів у справі. Зазначений документ не враховується при прийнятті постанови.
Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції
Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
03.03.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Прогрес Д.Ф." (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" (орендар) укладено Договір №03/03 про оренду опалубки (надалі - Договір), у відповідності до п. 1.1 якого орендодавець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується передати орендареві у користування за плату опалубку, перелік якої визначений в Специфікації (Додаток до цього Договору), що є невід'ємною частиною цього договору.
Загальна вартість кожного комплекту опалубки вказується у відповідній Специфікації. Комплект опалубки має бути переданий орендареві протягом 14 днів після підписання договору та засвідчується підписанням відповідного акту приймання-передачі. У зв'язку з наведеним, дата підписання договору та дата підписання акту приймання-передачі по різним комплектам опалубки можуть не співпадати (п. 1.2 Договору).
Згідно п. 1.7 Договору місце використання опалубки: Івано-Франківська область, Яремчанський район, урочище Вишні.
У пункті 2.2 Договору визначено обов'язки орендаря, якими, зокрема є: забезпечити збереження опалубки від втрати та (або) пошкодження; своєчасно, у встановлені цим договором строки, сплачувати визначену цим договором плату (орендну плату) за користування опалубкою у повному обсязі та вносити заставу відповідно до договору; повернути опалубку орендодавцеві не пізніше 03 березня 2022 року, за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Стрийська, 45, в справному стані та повній комплектації. В момент повернення складається акт приймання-передачі (повернення); нести матеріальну відповідальність за втрату чи пошкодження опалубки; перед поверненням опалубки очистити елементи опалубки від залишків цементу, бетону та бруду.
У пунктах 3.1, 3.2 Договору сторонами погоджено, що за користування опалубкою орендар сплачує орендодавцеві орендну плату в розмірі визначеному в Специфікації, що є додатком до договору. Орендна плата починає нараховуватись з дня підписання акту приймання-передачі (отримання) та нараховується до дня повернення орендарем комплекту опалубки та підписання Сторонами акту приймання-передачі (повернення) включно.
У пункті 3.4 Договору визначено період розрахунків:
а) сторони погодили, що період розрахунків оренди становить календарний місяць.
б) у випадку оренди (довгострокової) більш як 30 календарних днів, орендар зобов'язується здійснювати попередню плату у розмірі 100% за фактичну кількість календарних днів оренди опалубки, що залишається до кінця місяця - у першому місяці користування від дня підписання акту приймання-передачі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше ніж за 1 банківський день до погодженої дати поставки опалубки на об'єкт орендаря.
в) за другий та кожний наступний період розрахунків, орендна плата вноситься попередньо (авансом): до десятого числа кожного календарного місяця шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок орендодавця.
г) у випадку невнесення орендної плати згідно встановленого періоду розрахунку оренди більш ніж на двадцять банківських днів, орендодавець має право вимагати дострокового повернення цього комплекту опалубки в порядку передбаченим договором, з оплатою за весь період фактичної оренди опалубки орендарем.
д) орендна плата вважається сплаченою орендарем з дня зарахування її на рахунок орендодавця. У всіх інших випадках орендна плата вважається несплаченою, якщо це трапилось з вини орендаря
Розмір орендної плати, що погоджена сторонами в Специфікаціях, діє протягом всього строку дії договору та може бути змінена виключно за взаємною згодою сторін (п. 3.5 Договору).
Відповідно підпункту 4.1.2 Договору у випадку втрати опалубки, орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцеві повну вартість втраченої опалубки, передбачену в акті приймання-передачі даного договору. Під втратою розуміється неповернення орендарем комплекту опалубки протягом 10-ти та більше календарних днів з моменту закінчення терміну передбаченого п.п. 2.2.ж) договору, чи пошкодження опалубки з вини орендаря, яке призвело до унеможливлення користування опалубкою в подальшому.
У випадку неповернення вчасно окремих елементів опалубки або пошкодження окремих елементів опалубки, орендар зобов'язаний на протязі 5 календарних днів з дати зазначеної в п.п. 2.2.ж) договору оплатити орендодавцеві вартість пошкоджених чи втрачених елементів опалубки згідно вартості, передбаченої в додатках до договору, а також орендар зобов'язаний сплатити орендну плату за період неповернення опалубки або окремих її елементів, що не були повернуті. У цьому випадку орендодавець надсилає орендарю претензію про сплату штрафних санкцій. У випадку відмови підписання орендарем претензії та не надання обґрунтованих заперечень, орендодавець має право відшкодувати таку вартість за рахунок застави орендаря в безакцептному порядку (підпункт 4.1.3 Договору).
Підпунктом 4.1.4 Договору передбачено, що у випадку протермінування орендарем сплати орендної плати більш ніж на двадцять банківських днів, орендар сплачує орендодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості з орендної плати за кожен день такого протермінування.
Відповідно підпункту 4.1.5 Договору у випадку протермінування орендарем сплати відшкодування вартості опалубки або її окремих елементів (п.п. 4.1.2 - п.п. 4.1.3 Договору) більш ніж на двадцять банківських днів, орендар сплачує орендодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми відшкодування за кожен день такого протермінування.
У підпункті 4.1.8 Договору у випадку порушення строків сплати орендної плати орендарем більше ніж на 20 робочих днів, орендодавець має право стягнути розмір протермінованої орендної плати з застави, внесеної орендарем. Орендодавець стягує розмір протермінованої орендної плати з застави в односторонньому порядку, з подальшим повідомленням орендаря про факт стягнення.
У випадку знищення, пошкодження чи втрати обладнання з вини орендаря (за виключенням амортизаційного зносу), орендар відшкодовує вартість такого обладнання, що визначено у акті приймання-передачі обладнання, чи в акті про роботи та ремонт (відновлення) обладнання, відповідно до погоджених цін, що зазначаються у Додатку №2 (затверджені Наказом товариства по відновлюванню чи ремонту за цінами, визначеними на 2020 рік), що є невід'ємною частиною цього договору (п. 4.1.9 Договору).
Договір вступає в силу у момент підписання його сторонами, та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань та повного фінансового розрахунку (п. 5.1 Договору).
У пункті 5.2 Договору вказано, що закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
Згідно п. 6.1 Договору орендар повинен повернути опалубку в день закінчення строку оренди, зазначеного в акті прийому-передачі, договорі, в іншому двосторонньому документі сторін, підписаному до цього договору, або на вимогу орендодавця про повернення опалубки у визначений строк. Така вимога може бути направлена у випадку істотних порушень умов договору, зокрема у випадку протермінування оплати орендної плати більш як на двадцять банківських днів, зміни місця використання орендованої опалубки, яке визначене у п. 1.7 договору.
Опалубка повинна бути відчищена від будівельного, монтажного, іншого бруду, від забруднення фарбою, мастилами, цементом, бетоном, іншими технічними забруднювачами та сумішами, перед поверненням орендодавцеві чи орендар може сплатити вартість виконання цих робіт безпосередньо орендодавцем (п. 6.3 Договору).
Пунктом 6.4 Договору погоджено, що повернення орендарем опалубки орендодавцю здійснюється за участю кваліфікованих та уповноважених представників обох сторін. Уповноважені представники сторін здійснюють огляд технічного стану опалубки. Результати огляду технічного стану (огляду) опалубки відображаються в акті огляду технічного стану (огляду) опалубки.
а) При поверненні опалубки явка кваліфіковано представника орендаря обов'язкова. орендар заздалегідь повідомляє орендодавця про час та дату повернення опалубки, а також про особу уповноваженого кваліфікованого представника, який буде присутній під час передачі опалубки, але не пізніше ніж за 1 календарний день до дати повернення опалубки. Орендодавець у свою чергу погоджує із орендарем час та дату передачі опалубки, засобом електронного зв'язку чи іншим способом, визначеним сторонами, надсилає повідомлення про готовність прийняти опалубки за участі кваліфікованого представника орендодавця.
б) У разі виявлення слідів пошкоджень, поломок та забруднень обладнання, такі відомості заносяться до акту огляду технічного стану (огляду) та робиться запис стосовно вини орендаря у виявлених недоліках опалубки.
в) У разі встановлення факту некомплектності опалубки (відсутності деталей), такі відомості, заносяться до акту огляду технічного стану (огляду) опалубки, який підписується представниками обох сторін.
г) У випадку відсутності представника орендаря при поверненні обладнання, орендодавець має право прийняти обладнання із зауваженнями та скласти акт огляду технічного стану (огляду) в односторонньому порядку, при цьому належним чином надсилає два примірника актів із такими зауваженнями орендарю, а останній, в свою чергу, протягом 7 календарних днів завіряє та повертає один примірник акту орендодавцеві, або наводить аргументовані причини відмови від підписання такого акту. У разі відсутності аргументованих причин відмови від підписання акту, орендар вважається таким, що погодився з актом огляду технічного стану (огляду).
д) Орендар вправі оскаржити акт огляду технічного стану (огляду) із залученням третьої сторони з кваліфікованим експертом.
У пункті 6.5 Договору вказано, що за наслідками підписання акту огляду, технічного стану опалубки, уповноважені представники сторін підписують акт приймання-передачі (повернення) опалубки. Якщо при огляді технічного стану опалубки були зафіксовані обставини, викладені в п.п. б), в) п. 6.4. даного Договору, в акті приймання-передачі (повернення) опалубки робиться запис про повернення опалубки в неналежному стані з вини орендаря.
За умовами п. 6.6 Договору орендар повинен оплатити штраф у розмірі витрат орендодавця по приведенню опалубки в належний стан, його ремонту, відшкодувати інші збитки орендодавця, які є наслідками обставин, зазначених в п.п. б), в) п. 6.4. даного Договору, протягом 10 календарних днів з моменту отримання додатково виставленого рахунку орендодавця.
У випадку встановлення фактів пошкодження, втрати (викрадення) орендованої за договором опалубки чи її деталей, орендар відшкодовує вартість опалубки та її деталей на основі додатково виставленого рахунку орендодавця протягом 10 календарних днів з моменту його отримання, у відповідності з цінами на нове обладнання, вказаними у акті приймання-передачі, або відшкодовує втрачену опалубку ідентичною, яку придбає сам орендар, у безспірному порядку (п. 6.7 Договору).
Ремонт опалубки здійснюється за рахунок орендаря, за виключенням випадків усунення пошкоджень, спричинених нормальним зносом опалубки. Вартість відновлення ремонту опалубки визначається орендодавцем згідно умов цього договору (п. 6.9 Договору).
У пункті 6.11 Договору вказано, що підтвердженням факту повернення орендованого майна орендодавцю є відповідним чином складений та підписаний акт прийому-передачі (повернення) опалубки. До підписання сторонами такого акту, майно вважається таким, що знаходиться в користуванні орендаря та не повернуто орендодавцю.
03.03.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю "Прогрес Д.Ф." було передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" прийнято у користування опалубку оціночною вартістю 997 134,40 грн, про що складено акт №1 (на Буковель зі Склад (Л) НП-303) приймання-передачі опалубки в оренду від 03.03.2021. У акті №1 від 03.03.2021 вказано, що вартість оренди вказаної в акті опалубки за один день становить 1 883,95 грн.
01.04.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю "Прогрес Д.Ф." було передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" прийнято у користування опалубку оціночною вартістю 1 553 408,50 грн, про що складено акт №2 (на Буковель зі Склад (Л) НП-3271) приймання-передачі опалубки в оренду від 01.04.2021. У акті №2 від 01.04.2021 вказано, що вартість оренди вказаної в акті опалубки за один день становить 3 521,48 грн.
08.04.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю "Прогрес Д.Ф." було передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" прийнято у користування опалубку оціночною вартістю 516 348,00 грн, про що складено акт №3 (на Буковель зі Склад (Л) НП-3271) приймання-передачі опалубки в оренду від 08.04.2021. У акті №3 від 08.04.2021 вказано, що вартість оренди вказаної в акті опалубки за один день становить 1 216,98 грн.
У вересні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Прогрес Д.Ф." звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" про стягнення з відповідача вартості об'єкту оренди в сумі 3 066 890,90 грн, який обґрунтований тим, що Товариством з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" не здійснено повернення опалубки Товариству з обмеженою відповідальністю "Прогрес Д.Ф." після закінчення строку її користування згідно Договору №03/03 про оренду опалубки від 03.03.2021.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2023, у справі №910/8438/22 позов задоволено; стягнуто з ТОВ "МБС-Буд" на користь ТОВ "Прогрес Д.Ф." 3 066 890,90 грн заборгованості та 46 003,37 грн витрат зі сплати судового збору.
Постановою Верховного Суду від 29.02.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 у справі №910/8438/22 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва 10.06.2024 залишено без розгляду позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес Д.Ф." до Товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" про стягнення 3 066 890,90 грн.
У травні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Прогрес Д.Ф." звернулось до Господарського суду міста Києва із даним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" про стягнення з відповідача орендної плати за користування у період 03.03.2021 по 23.02.2023 опалубкою у розмірі 1 281 280,94 грн та нарахованої неустойки за неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором.
При цьому, у своєму позові Товариство з обмеженою відповідальністю "Прогрес Д.Ф." стверджує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" 07.12.2022 повернуло з орендного користування опалубку оціночною вартістю 1 324 304,00 грн, 17.01.2023 - опалубку оціночною вартістю 506 771,90 грн, а 02.02.2023 - опалубку оціночною вартістю 932 799,50 грн, а загалом - 2 763 875,40 грн.
У липні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" звернулось до суду із зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес Д.Ф." про стягнення збитків у розмірі 460 601,06 грн, який обґрунтований тим, що протягом січня, лютого, вересня, жовтня, листопада, грудня 2022 року та січня-лютого 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Прогрес Д.Ф." надало Товариству з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" послуги оренди майна за Договором на загальну суму 1 717 577,72 грн, але не оформило та не надало позивачу за зустрічним позовом акти надання послуг, а також не зареєструвало податкових накладних за вказаними операціями, що унеможливило Товариству з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" зменшити свої податкові зобов'язання.
Отже спір у справі за первісним позовом за твердженнями Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес Д.Ф." виник у зв'язку з неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" своїх зобов'язань з оплати за користування опалубкою, що стало підставою для пред'явлення первісного позову про стягнення основного боргу та неустойки.
В свою чергу, спір за зустрічним позовом за твердженнями Товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" виник у зв'язку неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Прогрес Д.Ф." своїх зобов'язань із оформлення господарських операцій за Договором та подання податкової звітності, що позбавило позивача за зустрічним позовом зменшити свої податкові зобов'язання і, як наслідок, зумовило настання у останнього додаткових витрат.
Мотиви і джерела права, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення
Щодо первісного позову
Відповідно до статті 11 ЦК України договір є основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Договір за своєю правовою природою є правочином, який відповідно до статті 202 ЦК України є дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Приписами статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положеннями статті 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частинами першою та шостою статті 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У частині 1 статті 284 ГК України законодавець як істотні умови договору оренди, визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.
Частиною 1 статті 763 ЦК України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Відповідно до частини 1 статті 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Аналогічні за змістом положення містить частина 4 статті 284 ГК України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Зазначені норми визначають можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах. При цьому для такого автоматичного продовження договору оренди передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї зі сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.
Отже, суть поновлення договору оренди у розумінні наведених норм полягає у тому, що орендар продовжує користуватися орендованим майном після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує протягом одного місяця після закінчення строку договору в його поновленні.
Як вже зазначалось, наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі опалубки в оренду №1 (на Буковель зі Склад (Л) НП-303) від 03.03.2021 на суму 997 134,40 грн, №2 (на Буковель зі Склад (Л) НП-3271) від 01.04.2021 на суму 1 553 408,50 грн та №3 (на Буковель зі Склад (Л) НП-3271) від 08.04.2021 на суму 516 348,00 грн підтверджується факт передачі позивачем за первісним позовом та прийняття відповідачем за первісним позовом в оренду за Договором об'єктів оренди загальною оціночною вартістю 3 066 890,90 грн.
Сторонами не заперечується, що у визначений в договорі строк (не пізніше 03.03.2022 - п.п. 2.2.ж Договору) відповідач за первісним позовом не здійснив повернення об'єкта оренди за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Стрийська, 45. Зазначене майно продовжувало перебувати у відповідача, протягом 2022 року - лютого 2023 року ТОВ "МБС-Буд" здійснювало оплати орендної плати та компенсації вартості окремих елементів опалубки, витрат на її очистку і відновлення, які, в свою чергу, приймалися позивачем. В матеріалах справи відсутні будь-які листи-повідомлення про припинення орендних правовідносин.
Отже, враховуючи в сукупності дії сторін щодо продовження правовідносин та фактичне їх волевиявлення щодо згоди на продовження перебування у користуванні відповідача за первісним позовом майна («мовчазної згоди»), слід дійти висновку про поновлення строку дії договору відповідно до статті 764 ЦК України та частини 4 статті 284 ГК України на той самий строк, - один рік (до 03.03.2023).
Одночасно колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про неможливість виконання ним обов'язку із повернення об'єкта оренди 03.03.2022 у зв'язку з початком повномасштабної військової агресії проти територіальної цілісності України, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази звернення відповідача за первісним позовом з повідомленнями про бажання припинити договірні правовідносини починаючи з дати закінчення строку оренди.
Крім того, як вбачається зі змісту судових рішень у справі №910/8438/22, правова позиція Товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" у названій справі обґрунтована посиланням на продовження правовідносин оренди на 2022-2023 роки, ненадання належної оцінки якої і стало підставою для скасування судових рішень попередніх інстанцій Верховним Судом згідно постанови від 29.02.2024.
Відповідно до частини 1 статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Частинами 1, 4 статті 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
У пунктах 3.1, 3.2 Договору сторонами погоджено, що за користування опалубкою орендар сплачує орендодавцеві орендну плату в розмірі визначеному в Специфікації, що є додатком до договору. Орендна плата починає нараховуватись з дня підписання акту приймання-передачі (отримання) та нараховується до дня повернення орендарем комплекту опалубки та підписання Сторонами акту приймання-передачі (повернення) включно.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що сторонами погоджено розмір орендної плати за один день, зокрема, орендна плата опалубки за переліком, наведеним в акті №1 від 03.03.2021, становить 1 883,95 грн; у акті №2 від 01.04.2021 - 3 521,48 грн; у акті №3 від 08.04.2021 - 1 216,98 грн.
Розраховуючи розмір орендної плати за період з 03.03.2021 по 23.02.2023 позивач за первісним позовом зазначає, що за період з 03.03.2021 по 31.03.2021 орендна плата становить 54 634,55 грн (1 883,95 х 29 дні); за період з 01.04.2021 по 07.04.2021 - 37 838,01 грн ((1883,95 +3521,48) х 7 днів); за період з 08.04.2021 по 06.12.2022 - 4 026 425,28 грн ((1883,95 +3521,48 + 1 216,98) х 608 днів). Всього за період з 03.03.2021 по 06.12.2022 позивачем за первісним позовом нараховано 4 118 897,84 грн.
Надалі, у зв'язку із частковими поверненнями орендарем об'єктів оренди, позивачем за первісним позовом здійснено нарахування орендної плати за вирахуванням повернутої опалубки.
Так, за доводами ТОВ "Прогрес Д.Ф.", Товариство з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" 07.12.2022 повернуло з орендного користування опалубку оціночною вартістю 1 324 304,00 грн, 17.01.2023 - опалубку оціночною вартістю 506 771,90 грн, а 02.02.2023 - опалубку оціночною вартістю 932 799,50 грн, а загалом - 2 763 875,40 грн. Сторонами стверджується, що у лютому 2023 орендарем повернуто всі об'єкти опалубки.
Оскільки відповідач за первісним позовом здійснив часткове повернення опалубки (кількість та оціночну вартість повернутого об'єкта оренди апелянт не заперечує) позивачем за первісним позовом нараховано орендну плату за період з 07.12.2022 по 16.01.2023 в сумі 142 527,89 грн (3 476,29 х 41 день). Аналогічно позивачем за первісним позовом було зменшено кількість об'єктів оренди і при розрахунку наступних періодів платного користування майном. Зокрема, за період з 17.01.2023 по 01.02.2023 нараховано 39 796,80 грн (2 487,30 х 16 днів); за період 02.02.2023 по 23.02.2023 нараховано 12 437,92 грн (565,36 х 22 дні.
Всього за період з 03.03.2021 по 23.02.2023 позивачем за первісним позовом нараховано 4 313 660,45 грн. Відповідачем за первісним позовом ані в суді першої інстанції, ані під час перегляду справи в апеляційному порядку заперечень щодо правильності нарахованої орендодавцем орендної плати за кожний місяць з урахуванням відповідної кількості об'єктів оренди в користуванні не наводилось (окрім посилань на наявність підстав для застосування положень частини 6 статті 762 ЦК України).
Посилання апелянта на те, що позивач за первісним позовом відмовився складати акт приймання-передачі (повернення з оренди) в контексті стверджень про неможливість достеменного встановлення розміру вартості втраченої, пошкодженої чи неочищеної опалубки до уваги не приймаються, оскільки предметом первісного позову є стягнення заборгованості з орендної плати та нарахованої пені у зв'язку з прострочкою її перерахування.
Що ж до оплати відповідачем за первісним позовом сум, пов'язаних із відшкодуванням вартості втраченого майна і штрафу за повернення пошкодженого/неочищеного об'єкта оренди, колегія суддів зазначає, що орендар, погодившись із такими витратами, в добровільному порядку здійснив їх оплату та вказав в платіжних дорученнях відповідні призначення платежу («сплата штрафних санкцій за забруднення і відновлення опалубки»; «викуп»). Однак, надалі під час вирішення спору судом, орендар обґрунтовує свою позицію захисту доводами про те, що зазначені кошти підлягають врахуванню в рахунок орендної заборгованості у зв'язку з недотриманням процедури оформлення повернення майна з оренди. При цьому, в заяві про збільшення зустрічних позовних вимог, в таблиці наводить той самий, що і позивач за первісним позовом, розмір орендної плати за день, яка зменшувалась у зв'язку із частковим поверненням опалубки.
Надаючи правову оцінку цим обставинам та доводам сторони, Суд вважає за необхідне врахувати доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливоії поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (Постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17).
В змісті наведеного необхідно зазначити, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20, від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20).
Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - «non concedit contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
По суті згаданий принцип римського права venire contra factum proprium є вираженням equitable estoppel - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на principles of fraud. Вона спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище (постанови Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19, від 08.09.2021 у справі №910/10444/20, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18).
Європейським судом з прав людини у своїй практиці також було неодноразово застосовано принцип "естопель", тобто принцип, який означає категоричне заперечення такої поведінки сторони в процесі, якою вона перекреслює те, що попередньо було нею визнано в цьому та/або іншому судовому процесі ("Хохліч проти України", заява № 41707/98).
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що не підлягає врахуванню аргументація відповідача за первісним позовом щодо необхідності зарахування сплачених ним коштів за названими витратами (вартість втраченого майна і штрафу за повернення пошкодженого/неочищеного об'єкта) в рахунок заборгованості з орендних платежів, оскільки у цьому випадку сторона фактично займає іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки - здійснення оплати рахунків за неочищення опалубки/ частковий викуп як фактичне волевиявлення згоди з їх нарахуванням, втратою орендованого майна.
Отже, у даному випадку, має місце наявність підстав для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки). Доводи апелянта в цій частині визнаються судом неспроможними.
Також суд апеляційної інстанції не може визнати переконливими доводи апелянта про те, що орендодавець відмовився складати акт огляду технічного стану (огляду) опалубки згідно п. 6.4 Договору, оскільки доказово такі твердження не підтверджено. Зокрема, не представлено суду доказів звернення орендаря до орендодавця з повідомленням про час та дату повернення опалубки, а також про особу уповноваженого кваліфікованого представника, а також узгодження відповідної дати в порядку пп. а) п. 6.4 Договору. Поряд з цим, відсутність такого акта та порушення процедури визначення вартості втраченої, пошкодженої опалубки (на що вказує апелянт) жодним чином не може спростовувати факт визнання орендарем обставин передання опалубки забрудненої чи не в повній комплектності з огляду на наявність доказів здійснення відповідачем за первісним позовом відповідних оплат за платіжними дорученнями, про які зазначалось вище.
Ствердження апелянта про неналежне підтвердження обсягів пошкодженої (неочищеної) опалубки і, як наслідок, неможливості встановлення точного розміру витрат на її очищення, не заслуговують на увагу, адже предметом первісного позову є вимоги про стягнення заборгованості з орендних платежів. Тоді як, витрати на очищення, орендар оплатив згідно платіжних документів наявних у справі, а позивач за первісним позовом в цій частині немає жодних претензій.
Колегія суддів також відхиляє аргументацію апеляційної скарги відносно ненадання судом оцінки доводам про недобросовісність поведінки позивача за первісним позовом, оскільки позов у справі №910/8438/22 про стягнення вартості опалубки був пред'явлено у вересні 2022, а повернення майна, в т.ч. за твердженнями апелянта, здійснено у лютому 2023. Тобто після пред'явлення орендарю названого позову, від якого орендодавець згодом відмовився, зокрема, і через зміну обставин - повернення майна.
За доводами позивача за первісним позовом, що підтверджуються долученими до матеріалів справи платіжними документами, орендар частково та з простроченням виконав взяті на себе зобов'язання по сплаті орендної плати за користування у період з 03.03.2021 по 23.02.2023 орендованими об'єктами опалубки, а саме - сплачено кошти у загальному розмірі 2 811 258,81 грн. Також позивач за первісним позовом вказує, що сплачена відповідачем застава у розмірі 66 000,00 грн була зарахована в рахунок погашення боргу по орендній платі.
Заперечення відповідача за первісним позовом в частині вимог про стягнення основаного боргу зводяться до того, що через повномасштабну військову агресію Російської Федерації проти України Товариство з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" вимушене було зупинити будівництво об'єкту, для якого ним було орендовано за Договором опалубку, а відтак відповідач за первісним позовом не міг користуватись орендованим майном. Наведене, на думку сторони, є підставою для звільнення його від оплати орендних платежів у період з 24.02.2022 по 30.04.2022 (згідно таблиці, наведеної у заяві про збільшення вимог зустрічного позову - а.с. 25 том 2).
Відповідно до статті 759 ЦК України, яка кореспондується зі статтею 283 ГК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Частиною 1 статті 762 ЦК України встановлено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Приписи частини 7 статті 193 ГК України та статті 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов. Наведе корелюється з вимогами статті 629 ЦК України.
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (стаття 598 ЦК України).
Відповідно до частини 6 статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Верховний Суд у постановах від 22.05.2019 у справі № 914/1248/18 та від 27.08.2019 у справі № 914/2264/17 виклав правовий висновок про те, що для застосування частини шостої статті 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає.
Отже, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини. Підставою звільнення від зобов'язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об'єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.
При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об'єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, і довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема унаслідок зміни кон'юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї норми закону він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати.
Одночасно, Суд зауважує, що звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору. Застосування частини шостої статті 762 ЦК України можливе за виключних обставин, за яких наймач не використовував або не міг використовувати майно, і за такі обставини наймач не відповідає.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем за первісним позовом належними засобами доказування не підтверджено неможливість використання орендованої опалубки за договором, зважаючи на те, що будівництво об'єкту здійснюється у Івано-Франківській області, де військові дії не велися.
Відповідач за первісним позовом, посилаючись на форс-мажорні обставини, не подав до суду першої інстанції Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили). В свою чергу, у суду апеляційної інстанції з урахуванням меж перегляду справи в апеляційному порядку, унормованих положеннями статті 269 ГПК України, відсутня процесуальна можливість приймати нові докази, що не були на дослідженні в суді першої інстанції, за виключенням наявності виняткових обставин (об'єктивних причин) їх неподання.
ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, на який послався відповідач за первісним позовом, засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили). Вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні.
Водночас у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №910/8580/22 зазначено, що лист ТПП від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №912/750/22 викладено висновок про те, що лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не можна вважати сертифікатом у розумінні ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб'єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини. Тож лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб'єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб'єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин (аналогічна позиція наведена в постанові Верховного Суду від 13.09.2023 у справі № 910/7679/22).
Також не можуть бути враховані і посилання відповідача за первісним позовом на подані ним накази керівництва товариства про зупинення будівництва після запровадження військового стану, адже зазначені документи у зв'язку із порушенням стороною процесуальних строків на подання доказів протокольною ухвалою від 10.09.2024 не прийняті судом. Одне лише посилання апелянта на неприйняття судом названих документів без зазначення чіткого обґрунтування щодо конкретизації норми процесуального закону, яка не була дотримана у вирішенні цього питання, не свідчить про вибірковість та/або упередженість суду попередньої інстанції.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази досягнення між сторонами домовленостей щодо звільнення орендаря від орендної плати у відповідний період, додаткова угода щодо встановлення канікул з оплати орендних платежів між сторонами не укладалась. Твердження апелянта про досягнення між сторонами усної домовленості про звільнення його від орендних платежів визнаються колегією суддів непереконливими. При цьому відсутність зі сторони орендодавця будь-яких претензій щодо оплати оренди за період з березня по вересень 2022 року (на що посилається апелянт) не є беззаперечним доказом досягнення таких усних домовленостей, адже досудове врегулювання спору є правом, а не обов'язком сторони. До того ж, за змістом статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається. Відсутність підписаного між сторонами правочину про внесення змін у правовідносини виключає здійснення стороною правомочностей в розріз договірним умовам.
Можливість звільнення орендаря від орендної плати із застосуванням правового механізму, унормованого частиною 6 статті 762 ЦК України, досягається у випадку доведення повної неможливості використання об'єкта оренди з причин, що об'єктивно не залежали від орендаря.
Утім, за матеріалами даної справи, після запровадження військового стану, який сам по собі не змінює договірні відносини сторін і не є беззаперечним доказом неможливості використання майна, орендована опалубка продовжувала перебувати на будівельному майданчику орендаря (у Івано-Франківській області, де військові дії не велися). У встановленому процесуальним законом порядку відповідачем за первісним позовом не доведено звернення до орендодавця із проханням організувати повернення майна в т.ч. і силами останнього. Отже, у цьому випадку, орендар не був позбавлений можливості здійснювати її використання в т.ч. із зниженими темпами будівництва через мобілізацію одного працівника. Повна неможливість використовувати об'єкт оренди, - орендарем не доведена.
Разом з цим, на переконання колегії суддів, прийняття орендарем після введення військового стану на власний розсуд рішення про призупинення будівництва на майданчику, який знаходився на території де не велись активні бойові дії (с. Поляниця, Івано-Франківської області), не може бути підставою для висновку про застосування до спірних правовідносин положень частини 6 статті 762 ЦК України. Адже у такому випадку невикористання орендованого майна залежало від волевиявлення орендаря. Само по собі запровадження військового стану та припинення фінансування будівництва замовником (про що зазначалось відповідачем за первісним позовом в суді першої інстанції) не є підставою для звільнення орендаря від обов'язку сплачувати орендну плату.
До того ж, як слушно зауважив суд першої інстанції при визнанні непереконливими доводів про неможливість будівництва об'єкта в с. Поляниця, Івано-Франківської області, відповідач за первісним позовом у 2022 році продовжував будівництво на іншому його об'єкті у місті Києві, незважаючи на активні бойові дії в цей період в наближеній до міста Київській області.
З судових рішень у справі №910/8438/22, на що доречно звернув увагу суд попередньої інстанції, вбачається, що правова позиція Товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" в межах розгляду цієї справи зводилась до доводів про продовження між сторонами правовідносини оренди за Договором на 2022-2023 роки, у зв'язку з чим орендарем протягом 2022 року та до лютого 2023 року сплачувалась орендна плата та компенсувалась вартість окремих елементів опалубки, витрати на її очистку і відновлення. Тобто викладені Товариством з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" в межах справи №910/8438/22 доводи свідчать про те, що останній міг та користувався орендованим за Договором майном.
Бездоказові твердження апелянта про те, що ТОВ «Прогрес Д.Ф.» було повідомлено та обізнане про настання обставин форс-мажору та про неможливість ТОВ «МБС-Буд» виконати власні зобов'язання в період з 24.02.2022 року по 01.09.2022 року, відхиляються. В матеріалах справи відсутні докази, які б були подані відповідачем за первісним позовом в межах строків процесуального закону, про повідомлення позивача за первісним позовом про обставини непереборної сили, що унеможливлює використання опалубки.
Водночас інститут строків в господарському процесі сприяє досягненню юридичної визначеності, а також стимулює учасників господарського процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дотримання процесуальної дисципліни учасників судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ГПК України певних процесуальних дій (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/186/21).
Одночасно колегія суддів також визнає доречними аргументи відзиву на апеляційну скаргу в частині того, що твердження апелянта про те, що суд першої інстанції зобов'язаний дослідити та взяти до уваги докази, долучені по іншій справі, не відповідає принципу диспозитивності господарського судочинства.
За сукупністю вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що оскільки орендарем належними засобами доказування та достатньо обґрунтованими доводами не доведено об'єктивної неможливості використовувати передане йому в оренду майно через обставини, за які орендар не відповідає, то у даному випадку відсутні підстави для звільнення орендаря від сплати орендних платежів у спірний період згідно частини 6 статті 762 ЦК України.
Отже, вірним є виснування суду першої інстанції, що перебування у володінні і користуванні відповідача за первісним позовом орендованого майна до його фактичного повернення/часткового викупу (що сторонами не заперечується), зумовлює наявність у останнього обов'язку зі сплати орендної плати за спірний період користування.
Відсутність підписаних між сторонами Актів надання послуг з оренди в період березень-вересень 2022 не спростовує факту знаходження орендованого майна в користуванні відповідача за первісним позовом на його будівельному майданчику та фактичного повернення лише у лютому 2023.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частинами 1 і 2 статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За змістом частини 3 статті 285 ГК України орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
За умовами підпунктів а), б), в) пункту 3.4 Договору сторони погодили, що період розрахунків оренди становить календарний місяць. У випадку оренди (довгострокової) більш як 30 календарних днів, орендар зобов'язується здійснювати попередню плату у розмірі 100% за фактичну кількість календарних днів оренди опалубки, що залишається до кінця місяця - у першому місяці користування від дня підписання акту приймання-передачі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше ніж за 1 банківський день до погодженої дати поставки опалубки на об'єкт орендаря. За другий та кожний наступний період розрахунків, орендна плата вноситься попередньо (авансом): до десятого числа кожного календарного місяця шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок орендодавця.
Беручи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні докази належного виконання відповідачем за первісним позовом зобов'язань з оплати орендної плати у розмірі 1 436 401,64 грн (4 313 660,45 грн загальний розмір орендної плати - 2 811 258,81 грн загальний розмір сплачених ТОВ "МБС-Буд" коштів - 66 000,00 грн зарахована застава), суд апеляційної інстанції вважає, що первісний позов в частині вимог про стягнення основної заборгованості підлягає задоволенню в заявленому розмірі.
Доводи апелянта про те, що заборгованість з орендних платежів розрахована позивачем за первісним позовом за період з 01.06.2023 по 30.11.2023, тоді як остаточно опалубка повернута у лютому 2023, - визнаються колегією помилковими та спростовуються матеріалам справи. Поза як вимога про стягнення основного боргу сформована з урахуванням періоду з 01.06.2023 по 23.02.2023, а за період з 01.06.2023 по 30.11.2023 нараховано пеню.
Статтею 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Нормами ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Частиною 1 статті 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Підпунктом 4.1.4 Договору передбачено, що у випадку протермінування орендарем сплати орендної плати більш ніж на двадцять банківських днів, орендар сплачує орендодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості з орендної плати за кожен день такого протермінування.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем за первісним позовом зобов'язань з оплати орендних платежів Товариством з обмеженою відповідальністю "Прогрес Д.Ф." в порядку положень пп. 4.1.4 Договору нараховано пеню за період з 01.06.2023 по 30.11.2023 у розмірі 275 629,49 грн.
Перевіривши здійснений позивачем за первісним позовом розрахунок неустойки, суд першої інстанції встановив його арифметичну вірність та дійшов висновку про обґрунтованість цих вимог первісного позову в заявленому розмірі, з чим погоджується і колегія суддів.
Аргументація апеляційної скарги про безпідставне нарахування орендодавцем пені до листопада 2023 у зв'язку із припиненням правовідносин в лютому 2023 (фактичне повернення опалубки) не заслуговує на увагу, оскільки закінчення орендного користування не звільняє сторону від відповідальності за порушення умов договору, яке мало місце під час його дії. До того ж, позивачем за первісним позовом нараховано пеню саме за неналежне виконання договірного зобов'язання з оплати орендних платежів, а не порушення строків повернення об'єкта з оренди.
Резюмуючи вищенаведене в сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес Д.Ф." підлягає задоволенню повністю, а саме з Товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" слід стягнути борг у розмірі 1 436 401,64 грн та пеню у розмірі 275 629,49 грн. Висновки суду про стягнення з відповідача за первісним позовом названих сум (з урахуванням додаткового рішення від 22.10.2024) є такими, що відповідають матеріалам справи, підстави для зміни чи скасування судового акта в частині вирішення спору за первісним позовом, - відсутні.
Щодо зустрічного позову
Згідно п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
За змістом п. п. "а" п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Пунктом 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При цьому, відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові від 01.03.2023 у справі №925/556/21, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з 1 січня 2015 року ПК України не встановлює для платника ПДВ механізм, який би дозволяв йому включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати.
Такий платник ПДВ також не має у податкових відносинах права самостійно спонукати контрагента до здійснення реєстрації, а також не може спонукати контрагента оскаржити незаконні рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, якщо вони були перешкодою у реєстрації податкової накладної у ЄРПН. Водночас саме від того, чи здійснить контрагент всі необхідні дії для реєстрації податкової накладної в ЄРПН, а у випадку незаконної перешкоди з боку контролюючого органу для реєстрації - від того, чи зможе контрагент успішно усунути ці перешкоди, фактично залежить виникнення права такого платника податку на податковий кредит з ПДВ.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.06.2019 у справі №908/1568/18 виснувала, що обов'язок продавця (постачальника) зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем (замовником), хоча невиконання цього обов'язку може завдати покупцю (замовнику) збитків. Тому позовна вимога покупця (замовника) про зобов'язання продавця (постачальника) здійснити таку реєстрацію не є способом захисту у господарських правовідносинах і не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції. Натомість належним способом захисту для покупця (замовника) може бути звернення до продавця (постачальника) з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням його обов'язку щодо складення та реєстрації податкових накладних (аналогічний висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №917/877/17).
Ураховуючи викладене, збільшення податкового кредиту є майновим інтересом покупця (замовника) товарів/послуг, який з 1 січня 2015 року за загальним правилом реалізовується після виконання продавцем в публічно-правових відносинах з державою обов'язку скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну, адже із цим пов'язується виникнення у покупця (замовника) права на віднесення відповідних сум ПДВ до податкового кредиту.
Водночас покупець (замовник) не є стороною публічно-правових відносин між продавцем (постачальником) і контролюючим органом щодо реєстрації податкових накладних. До моменту виникнення права на включення суми ПДВ за операцію з придбання товарів/послуг до складу податкового кредиту взаємодія держави і покупця (замовника) зводиться лише до можливості покупця (замовника) подати на продавця скаргу, що в силу п. 201.10 ст. 201 ПК України зумовлює лише обов'язок контролюючого органу провести документальну перевірку продавця (постачальника), спонукати виконати який покупець (замовник) не може.
Оскільки саме від продавця (постачальника), який має визначений законом обов'язок вчинити дії, необхідні для реєстрації податкової накладної в ЄРПН (а також може у необхідних випадках ефективно оскаржити рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, які перешкодили виконати цей обов'язок), залежить реалізація покупцем (замовником) означеного вище майнового інтересу, пов'язаного з одержанням права на податковий кредит з ПДВ за наслідками господарської операції, він (продавець/постачальник) залишається відповідальним перед своїм контрагентом у господарській операції за наслідки невчинення цих дій.
Обґрунтовуючи звернення із зустрічним позовом апелянт зазначав, що ТОВ "Прогрес Д.Ф." не здійснило оформлення та не надало позивачу за зустрічним позовом акти надання послуг, а також не зареєструвало податкових накладних за вказаними операціями. У зв'язку з цим, позивач за зустрічним позовом вказує, що відповідачем вчинено податкове правопорушення в частині не складання та не реєстрації податкових накладних, що зумовило понесення Товариством з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" збитків, оскільки останнє втратило право включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 334 883,82 грн (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог). Зазначена сума обрахована позивачем за зустрічним позовом виходячи із загального розміру орендної плати, яка за доводами останнього підлягала сплаті ним у період 2022 - лютий 2023 в загальному розмірі 2 009 302,95 грн.
За змістом пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню;
б) дата відвантаження товарів, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Судом встановлено, що сторонами не складались первинні документи на підтвердження надання відповідачем за зустрічним позовом послуг (акти наданих послуг), тож в силу положень вищенаведеної норми орендодавець безумовно зобов'язаний був здійснити реєстрацію податкової накладної за наслідками отримання від орендаря коштів в якості сплати за надані послуги (за користування орендованим майном).
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що господарський суд не наділений повноваженнями на здійснення перевірки правильності ведення господарюючим суб'єктом податкового обліку, а тому виходячи із встановлених у цій справі обставин, виникнення у орендодавця обов'язку з реєстрації податкової накладної настало з моменту сплати орендарем коштів.
На підставі представлених до матеріалів справи платіжних доручень, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем за первісним позовом у період користування орендованим майном в 2022 році та січні-лютому 2023 року здійснено перерахування орендодавцю коштів на загальну суму 1 717 577,72 грн. Зокрема, згідно платіжних доручень з призначенням платежу: «оплата за послуги оренди» орендарем сплачень 1 277 167, 02 грн; «оплата за викуп опалубки» - 203 375,70 грн; «оплата штрафних санкцій за забруднення та відновлення опалубки» - 237 035,00 грн.
Відповідач за зустрічним позовом на обґрунтування своїх заперечень, серед іншого, зазначав, що у нього відсутній обов'язок з реєстрації податкових накладних на сплачені орендарем суми штрафних санкцій за забруднення та відновлення опалубки, оскільки у відповідності до статті 188 ПК України неустойка не належить до бази оподаткування.
В свою чергу, позивач за зустрічним позовом наполягає, що сплачені ним кошти на відновлення та очищення повернутого майна з оренди за своїм правовим змістом є послугами, тому підлягають оподаткуванню.
В контексті наведених доводів і заперечень сторін, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина 1 статті 216 ГК України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 217 ГК України господарськими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Згідно із частиною першою статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі є господарські санкції у виді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Виходячи із змісту наведених норм в їх сукупності слід констатувати, що неустойка має подвійну правову природу - є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Матеріалами справи підтверджується, що сторонами в п. 6.6 Договору узгоджено, що орендар повинен оплатити штраф у розмірі витрат орендодавця по приведенню опалубки в належний стан, його ремонту, відшкодувати інші збитки орендодавця, які є наслідками обставин, зазначених в п.п. б), в) п. 6.4. даного Договору, протягом 10 календарних днів з моменту отримання додатково виставленого рахунку орендодавця.
Зазначена умова корелюється з положеннями договору про обов'язок орендаря повернути орендовану опалубку в чистому стані, відчищену від будівельного, монтажного, іншого бруду, від забруднення фарбою, мастилами, цементом, бетоном, іншими технічними забруднювачами та сумішами.
Отже, виходячи із положень узгоджених сторонами умов на підставі принципу свободи договору, учасники спірних правовідносин погодили настання у орендаря матеріальної відповідальності у вигляді застосування до нього штрафної санкції за порушення зобов'язань з повернення орендованого майна в належному стані. При цьому, така відповідальність може не наставати у випадку якщо орендар самостійно здійснив відновлення (очищення) опалубки і повернув це майно (не порушив свого обов'язку з повернення майна в належному стані). Визначення розміру штрафу не у відсотковому виразі від невиконаного зобов'язання, як основна характеристика штрафної санкції за доводами апелянта, на переконання колегії суддів обумовлено саме неможливістю визначення об'ємів опалубки, що може буть повернуті в неналежному стані. Тому з огляду на вид забрудненої частини опалубки сторонами в додатку до Договору визначено розцінки сум витрат на очищення.
У цьому зв'язку колегія суддів вважає, що виконання орендодавцем власними силами очищення орендованого майна згідно наведених в Додатку № 2 розцінок не може бути кваліфіковано як укладення між сторонами правочину з надання відповідних послуг, оскільки зазначені дії з очищення випливають саме з обставин порушення орендарем зобов'язання і є фактичним відшкодуванням орендодавцю витрат, які він зазнає через повернення об'єкта оренди в неналежному (забрудненому) стані. Тож сплата позивачем за зустрічним позовом таких коштів є штрафною санкцією в розумінні приписів статей 230, 231 ГК України. Відповідно у орендодавця не виникає обов'язку з реєстрації податкових накладних після перерахування йому коштів як штрафних санкцій згідно платіжних доручень № 2762 від 20.01.2023 на суму 44 695,00 грн, № 200112255 від 13.12.2022 на суму 139 200,00 грн, № 2784 від 03.02.2023 на суму 53 140,00 грн. Всього 237 035,00 грн.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач за зустрічним позовом, отримавши від позивача за зустрічним позовом кошти на загальну суму 1 480 542,72 грн (1 717 577,72 грн (загальна сплачена орендарем сума в 2022 - січень-лютий 2023 роках) - 237 035,00 грн (сума за платіжними дорученнями з призначенням платежу про оплату штрафних санкцій)), зобов'язаний був зареєструвати податкові накладні.
З матеріалів справи слідує, що на спростування доводів позивача за зустрічним позовом Товариством з обмеженою відповідальністю "Прогрес Д.Ф." було подано до суду податкові накладні на суму податку на додану вартість за господарськими зобов'язаннями з оплати користування позивачем за зустрічним позовом у вказаний період орендованою за Договором опалубкою на суму 565 157,34 грн. У зв'язку з цим, суд першої інстанції вірно виснував, що у відповідній частині позивач за зустрічним позовом не був позбавлений можливості включити сплачені ним суми податку до свого податкового кредиту.
Однак Товариство з обмеженою відповідальністю "Прогрес Д.Ф." не виконало зобов'язання з реєстрації податкових накладних на суму податку на додану вартість в частині сплачених Товариством з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" коштів як оплати за користування опалубкою/викуп згідно Договору на суму 915 385,38 грн (1 480 542,72 грн - 565 157,34 грн).
Неналежне виконання відповідачем за зустрічним позовом вимог податкового законодавства щодо реєстрації податкових накладних зумовило неможливість включення Товариством з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" до свого податкового кредиту сум сплаченого ним податку у розмірі 152 564,23 грн (915 385,38 грн суми з ПДВ / 6), оскільки за змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України покупець має право на включення суми податкового кредиту на підставі отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних.
Якщо відповідач не виконав встановлений законом обов'язок з реєстрації податкових накладних чи виконав його неналежним чином, що підтверджується рішенням про відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в ЄРПН, то це викликає неможливість включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, неможливість зменшення податкового зобов'язання на вказану суму, яка фактично є збитками позивача. Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №908/1568/18, від 01.03.2023 у справі №925/556/21, об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №917/877/17 (на яку посилається скаржник), Верховного Суду від 03.12.2018 у справі №908/76/18 (на яку посилається скаржник), від 10.01.2022 у справі №910/3338/21, від 31.01.2023 у справі №904/72/22 (стосується коригування відповідачем суми ПДВ).
Статтею 16 ЦК України передбачено право особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Одним із способів захисту порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів, згідно статті 16 ЦК України, є відшкодування збитків.
Статтею 611 ЦК України унормовано, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
За частиною 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частина 2 статті 217 ГК України).
Частиною 1 статті 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
За змістом статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права та законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Частиною 1 статті 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Приписами статті 623 ЦК України унормовано, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. При цьому, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Відповідно до статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду.
У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що порушення боржником зобов'язання є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такого порушення. Протиправна дія чи бездіяльність заподіювача тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками, та є невідворотнім наслідком порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань.
Виходячи з аналізу вищенаведених норм, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при заявлені вимог про стягнення збитків позивачем повинно бути доведено факт порушення відповідачем зобов'язань перед позивачем, наявність та розмір збитків, а також наявність причинного зв'язку між ними.
В свою чергу, відповідач має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем за зустрічним позовом належними засобами доказування не спростовано відсутності його вини в допущенні ним порушення вимог податкового законодавства в частині обов'язку з реєстрації податкових накладних за господарськими операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" на підставі Договору; наявність причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю відповідача за зустрічним позовом з реєстрації податкових накладних та неможливістю включення позивачем за зустрічним позовом сплачених ним сум податку до податкового кредиту, що як наслідок зумовило настання у останнього збитків через неможливість зменшення податкового зобов'язання на цю суму.
Колегія суддів в цілому погоджується із загальним висновком суду попередньої інстанції про наявність в цій частині вимог зустрічного позову усього складу цивільного правопорушення як підстави для стягнення збитків. Утім визнає помилковим визначення судом розміру збитків в зазначеному в судовому акті розмірі, оскільки ця сума була обрахована із платежами, що є штрафними санкціями і не відносяться до бази оподаткування в розумінні статті 188 ПК України. При цьому, суд вірно виснував, що сплачені позивачем за зустрічним позовом кошти на очищення є штрафними санкціями в розумінні узгоджених між сторонами умов договору. Отже, позивачу за зустрічним позовом підлягають відшкодуванню збитки в сумі 152 564,23 грн. Оскаржуване рішення в цій частині підлягає зміні.
В частині позовних вимог зустрічного позову про стягнення збитків сумі 301 395,45 грн, завданих у зв'язку з неможливістю відображення ТОВ "МБС-Буд" у своїй податковій звітності витрат на оплату оренди через не складання відповідачем за зустрічним позовом актів наданих послуг, та відповідно зменшити свої податкові зобов'язання за податком на прибуток, - колегія суддів погоджується з судовим рішення про відмову в їх задоволенні, оскільки позивачем за зустрічним позовом не представлено до матеріалів справи доказів реального понесення таких збитків, а саме не надано доказів сплати товариством податку на прибуток у відповідний звітній період, який міг би бути меншим.
До того ж, колегія суддів вважає, що ТОВ "МБС-Буд" не доведено наявності причинно-наслідкового зв'язку, адже відсутність актів не позбавляло сторону можливості відобразити свої витрати на підставі платіжних доручень про перерахування коштів відповідачу за зустрічним позовом. Не оформлення орендодавцем актів про надання послуг жодним чином не спростовує реальність господарської операції та реальний рух активів (наявність витрат).
За наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків суду в частині вирішення спору за зустрічним позовом не спростовано.
Щодо зустрічного зарахування
Відповідно ч. 11 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України разі часткового задоволення первісного і зустрічного позовів про стягнення грошових сум суд проводить зустрічне зарахування таких сум та стягує різницю між ними на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму.
Отже, у разі повного чи часткового задоволення первісного й зустрічного позовів про стягнення грошових коштів суд проводить зустрічне зарахування таких сум і стягує різницю між ними на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму (пункт 4.17 постанови Верховного Суду від 17.11.2023 у справі №927/696/23).
За наслідками розгляду справи №910/6810/24 Господарський суд міста Києва дійшов висновку, що з Товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес Д.Ф." підлягає стягненню різниця між присудженими до стягнення за первісним та зустрічним позовами сумами основного боргу (1 281 280,94 грн - 192 070,06 грн), пеня та різниця між присудженими до стягнення сумами судового збору (18 682,93 грн - 2 304,84 грн).
Однак, враховуючи встановлену судом апеляційної інстанції допущену судом першої інстанції помилку у визначені розміру збитків, що підлягає стягненню за зустрічним позовом, та, як наслідок, наявності підстав для зміни оскаржуваного рішення в частині задоволених вимог зустрічного позову, колегія приходить до висновку, що з Товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес Д.Ф." підлягає стягненню різниця між присудженими до стягнення за первісним та зустрічним позовами сумами основного боргу (1 281 280,94 грн - 152 564,23 грн), пеня та різниця між присудженими до стягнення сумами судового збору (18 682,93 грн - 1 830,77 грн).
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно частин 1, 4 статті 277 ГПК України, підставами для зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
За результатом апеляційного перегляду справи, колегія суддів встановила, що при прийнятті оскарженого рішення місцевий господарський суд допустив помилку при визначені суми збитків за зустрічним позовом. У зв'язку з цим, резолютивна частина оскаржуваного рішення підлягає зміні, з викладенням п. п. 2, 4, 5 цієї частини в редакції постанови.
Апеляційна скарга відповідача за первісним позовом підлягає залишенню без задоволення.
Судові витрати
Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.
Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 у справі №910/6810/24 змінити з урахуванням мотивів, викладених у мотивувальній частині постанови щодо висновків по зустрічному позову, а пункти 2, 4, 5 резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції:
« 2. Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" (03150, м. Київ, вул. Ямська, буд. 41, офіс 7; ідентифікаційний код 39926195) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес Д.Ф." (79028, Львівська обл., м. Львів, вул. Навроцького В., буд. 33; ідентифікаційний код 39006413) збитків в розмірі 636 279,27 грн задовольнити в частині стягнення 152 564,23 грн.
4. Провести зустрічне зарахування стягнутих сум в частині 152 564,23 грн ціни позову та 1 830,77 грн судового збору.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-Буд" (03150, м. Київ, вул. Ямська, буд. 41, офіс 7; ідентифікаційний код 39926195) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес Д.Ф." (79028, Львівська обл., м. Львів, вул. Навроцького В., буд. 33; ідентифікаційний код 39006413) борг з орендної плати в розмірі 1 128 716 (один мільйон сто двадцять вісім тисяч сімсот шістнадцять) грн 71 коп., пеню в розмірі 275 629 (двісті сімдесят п'ять тисяч шістсот двадцять дев'ять) грн 49 коп. та судовий збір у розмірі 16 852 (шістнадцять тисяч вісімсот п'ятдесят дві) грн 15 коп.».
В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 у справі №910/6810/24, - залишити без змін.
Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.
Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано, - 16.06.2025.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді О.О. Євсіков
С.О. Алданова