вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
м. Київ
"10" червня 2025 р. Справа№ 757/3634/23-ц
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Демидової А.М.
Ходаківської І.П.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 10.06.2025
розглянувши у відкритому судовому апеляційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича
на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 (повний текст рішення складено та підписано 30.04.2025)
у справі №757/3634/23-ц (суддя Підченко Ю.О.)
за позовом Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича
до Держави Україна в особі: 1) Міністерства юстиції України
2) Державної казначейської служби України
про відшкодування 6 000 000,00 грн матеріальної шкоди та 1 000 000,00 грн моральної шкоди,
Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича (далі за текстом - позивач) звернулося до Печерського районного суду міста Києва із позовом до Держави Україна в особі: 1) Міністерства юстиції України (далі за текстом - відповідач 1), Державної казначейської служби України (далі за текстом - відповідач 2) про відшкодування 6 000 000,00 грн матеріальної шкоди та 1 000 000,00 грн моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення вимог статей 55, 56, 124, 129 Конституції України, статей 16, 22, 1166, 1167, 1176 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України), статей 108, 118 Цивільного процесуального кодексу України (далі за текстом - ЦПК України) судами трьох інстанції не було розглянуто позовну заяву про відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої органом державної влади - Львівським апеляційним судом та заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами (справа №2-1394/2011), чим позбавили позивача доступу до правосуддя, і в результаті чого позивач поніс матеріальну шкоду у розмірі 6 000 000,00 грн. Також позивач просить суд стягнути на його користь з відповідачів 1 000 000,00 грн моральної шкоди.
Печерський районний суд міста Києва рішенням від 05.05.2023, залишеним без змін Київським апеляційним судом постановою від 26.12.2023 у справі №757/3634/23-ц, у задоволенні позову відмовив.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду постановою від 02.10.2024 у справі №757/3634/23-ц відмовив у задоволенні клопотання Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича про звернення до Конституційного Суду України із конституційними поданнями; касаційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича задовольнив частково; рішення Печерського районного суду міста Києва від 05.05.2023 та постанову Київського апеляційного суду від 26.12.2023 скасував; провадження у справі за позовом Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди закрив; роз'яснив Фермерському господарству Бурки Віталія Володимировича, що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції господарського суду.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 06.11.2024 у справі №757/3634/23-ц заяву Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича про направлення справи за встановленою юрисдикцією задовольнив; справу за позовом Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди направив для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.
Господарський суд міста Києва рішенням від 24.04.2025 справу №757/3634/23-ц у задоволені позову відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем наявності елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковою умовою для стягнення шкоди та моральної шкоди. Крім того, позивач не навів та не обґрунтував розмір, заявлених до стягнення матеріальної та моральної шкоди.
Не погодившись із прийнятим судом першої інстанції рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 у справі №757/3634/23-ц; закрити провадження у справі у зв'язку з тим, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства; стягнути з відповідачів 1 та 2 матеріальну шкоду у розмірі 6 000 000,00 грн та моральну шкоду у розмірі 1 000 000,00 грн.
В апеляційній скарзі позивач просить суд апеляційної інстанції вирішити питання стосовно внесення до Конституційного Суду подання щодо тлумачення статті 56 Конституції України, а саме: «Чи фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю Львівського апеляційного суду при розгляді апеляційної скарги. Чи має дане право бути обмежене, коли, на підставі яких норм Конституції України».
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги позивач посилається на те, що суд першої інстанції мав захистити права позивача, передбачені статтею 56 Конституції України та задовольнити позов у повному обсязі, оскільки, на думку апелянта, дії Держави в особі органів державної влади: Сокальського районного суду Львівської області, апеляційного суду Львівської області, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Львівського апеляційного суду, Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи №2-1394/11 є незаконними.
Як зазначає позивач в апеляційній скарзі даний спір не підвідомчий господарським судам та має розглядатися у порядку цивільного судочинства України.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.05.2025 апеляційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 у справі №757/3634/23-ц передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 12.05.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 у справі №757/3634/23-ц; розгляд апеляційної скарги призначив на 10.06.2025 на 13 год. 40 хв.; витребував матеріали справи №757/3634/23-ц з Господарського суду міста Києва.
Відповідач 1 згідно відзиву на апеляційну скаргу позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 у справі №757/3634/23-ц заперечує проти її задоволення, посилаючись на недоведеність позивачем неправомірності дій, рішень суддів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, причинно-наслідкового зв'язку між діями та бездіяльністю суддів та їх наслідками; не зазначив, у чому саме полягає заподіяна майнова шкода та не обґрунтував її розмір, та не довів розмір заявленої до стягнення моральної шкоди.
Відповідач 1 також звертає увагу на заборону втручання у здійснення правосуддя та помилковість залучення його до участі у справі як відповідача, оскільки Мін'юст не має права у бідь-який спосіб впливати на суддю при відправленні ним правосуддя.
Щодо доводів позивача про закриття провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України, то Верховний Суд при розгляді даної справи вказав, що даний спір підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.
Матеріали справи №757/3634/23-ц надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 19.05.2025.
Відповідач 2 своїм правом, наданим статтею 263 ГПК України, не скористався, відзив на апеляційну скаргу позивача не надав, що не є перешкодою для апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.
Позивач та відповідач 2 своїх представників в судове засідання не направили, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
За приписами частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02, п. 27, рішення від 26.04.2007, та «Трух проти України» (ухвала), заява № 50966/99, від 14.10.2003).
Отже, враховуючи належне повідомлення судом апеляційної інстанції учасників про розгляд справи №757/3634/23-ц, неявка учасників справи не перешкоджає розгляду справи, до того ж явка учасників справи обов'язковою судом не визнавалась.
10.06.2025 у судовому засіданні представник відповідача 1 заперечив проти задоволення апеляційної скарги позивача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 у справі №757/3634/23-ц залишити без змін.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача 1, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.
Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Фермерське господарство «Бурки В.В.» 02.11.2011 звернулося до Сокальського районного суду Львівської області з позовною заявою до Держави Україна про відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої органом державної влади - Львівським апеляційним адміністративним судом шляхом ненадання нормативного документа, прийнятого за результати розгляду апеляційної скарги, внаслідок чого ФГ «Бурки В.В.» було позбавлене права на касаційне оскарження прийнятого рішення і порушено права, гарантовані статтями 40, 55 Конституції України.
Сокальський районний суд Львівської області ухвалою від 03.11.2011, залишеною без змін Апеляційним судом Львівської області постановою від 30.01.2012 у справі №2-1394/11, відмовив у відкритті провадженні у справі за позовною заявою Фермерського господарства Бурки В.В. до Держави Україна в особі Державного казначейства України про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди.
Постановою від 14.05.2012 колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ по справі №6-9282св12 ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 03.11.2011 та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 30.01.2012 залишила без змін.
Сокальський районний суд Львівської області ухвалою від 28.03.2019, залишеною без змін Львівським апеляційним судом постановою від 12.04.2022 у справі №2-1394/2011, закрив провадження за заявою Фермерського господарства Бурки В. В. про перегляд заочного рішення за нововиявленими обставинами.
03.11.2022 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду по справі №2-1394/2011 відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фермерського господарства Бурки В. В. на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 28.03.2019 та постанову Львівського апеляційного суду від 12.04.2022 у справі за заявою Фермерського господарства Бурки В. В. про перегляд заочного рішення за нововиявленими обставинами.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, на думку позивача, що в результаті незаконних рішень Сокальського районного суду Львівської області, Апеляційного суду Львівської області, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Львівського апеляційного суду, Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 2-1394/11, спричинено шкоду Фермерському господарству «Бурки В.В.» шляхом відмови в доступі до правосуддя та приниження честі, гідності, ділової репутації.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За приписами статті 15 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відшкодування матеріальної шкоди за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
За статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
Згідно статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частин 1, 4 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Згідно з частиною 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини 1 статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.
Застосовуючи положення статей 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №925/1196/18 сформульовано висновок про те, що статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Утім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
При цьому природа такого зв'язку має бути пряма, тобто дії відповідача мають завдавати шкоду позивачеві як conditio sine qua non («умова, без якої не може бути») (постанова Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 910/10501/19).
Вирішуючи виключну правову проблему стосовно самостійного встановлення господарськими судами незаконності дій органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування під час розгляду справ про відшкодування шкоди, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що питання наявності між сторонами деліктних зобов'язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17).
Позивач в порушення процесуального Закону (частини 3 статті 13, частини 1 статті 74 ГПК України) не навів та не довів суду належними та допустимими доказами (статті 76, 77 ГПК України) заподіяння йому матеріальної шкоди у заявленому розмірі, протиправність дій/бездіяльності відповідачів 1, 2 та судів різних інстанції під час розгляду справи №2-1394/2011, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями/бездіяльністю відповідачів.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що ухвали Сокальського районного суду Львівської області від 03.11.2011, від 28.03.2019 та апеляційного суду Львівської області від 30.01.2012, постанова апеляційного суду Львівської області від 12.04.2022 у справі №2-1394/2011 є чинними, не скасованими та в силу процесуального Закону (стаття 18 ЦПК України та стаття 13 Закону України «Про судоустрій та статусу суддів») є обов'язковими для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння позивачеві моральної шкоди у цій справі необхідно встановити наявність усієї сукупності зазначених ознак складу цивільного правопорушення (наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою), у той час як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.
У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове
найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
При розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі статті 56 Конституції України судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб.
Отже, за усталеною судовою практикою під моральною шкодою розуміються втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц).
Згідно частини 3 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 ГПК України).
Статтею 14 ГПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В порушення вищезазначених норм позивач не навів та не довів суду належними та допустимими доказами завдання йому відповідачами 1 та 2, а також судами різних інстанції під час розгляду справи №2-1394/2011, моральної шкоди, що полягає у приниженні ділової репутації фермерського господарства, порушені нормальних ділових зв'язків через неможливість продовження активної підприємницької діяльності для забезпечення діяльності фермерського господарства, порушені нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми так як всі родичі та знайомі глузують з мене повторюючи, як стверджуючи, що живу та дію в межах закону не можу доказати свою правоту в суді, адже кожне рішення суду, яке відмовляє в задоволенні моїх вимог говорить, що мої вимоги незаконні.
Вказані твердження документально не підтвердженні, до прикладу показаннями свідків, контрагентів на підтвердження порушення нормальних ділових зв'язків, іншими письмовими доказами та іншими документами, що підтверджують обставини, які мають значення для доказування факту заподіяння моральної шкоди, та обґрунтування визначеного позивачем розміру компенсації тощо. Позивачем не доведено суду взаємозв'язок між доказами, обставинами справи та, як наслідок, розмір моральної шкоди.
Згідно статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, №68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Слід зазначити, що позивач взагалі не обґрунтував розмір моральної шкоди, заявленої до стягнення з огляду на обставини справи.
Посилання позивача як у суді першої інстанції, так і суді апеляційної інстанції на завдання Сокальським районним судом Львівської області, Апеляційним судом Львівської області, Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду при розгляді справи №2-1394/11 приниження його честі, гідності та ділової репутації, що завдало позивачу моральну шкоду, яку він оцінив у розмірі 1 000 000,00 грн, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки судові рішення у справі №2-1394/11 у встановленому законодавством України порядку не скасовані, а доводи є лише припущеннями позивача та мають загальний характер без наведення конкретних обставин, з посиланням на докази, що підтверджують приниження честі та гідності, а також ділової репутації позивача.
Доводи апелянта про закриття провадження у справі на підставі частини 1 статті 231 ГПК України судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки за приписами вказаної норми господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець.
В силу частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані, зокрема, з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об'єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадають під дію статті 4 ГПК України. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10.10.2018 у справі №454/1675/16, від 15.03.2018 у справі №461/1930/16-ц, від 27.06.2018 у справі №454/1668/17.
Таким чином, вказаний спір підвідомчий господарському суду, а тому відсутні підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України.
Крім того, Верховний Суду у складі Касаційного цивільного суду постановою від 02.10.2024 у даній справі, вказав, що позивач заявив вимогу до Держави України в особі Міністерства юстиції України та Державної казначейської служби України лише про відшкодування майнової та моральної шкоди, така вимога не об'єднана з іншими вимогами і за своїм суб'єктним складом підпадає під дію статті 4 ГПК України, а тому зазначений спір підвідомчий господарському суду. Такі висновки відповідають сформованій та сталій правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постановах від 15.03.2018 у справі №461/1930/16-ц, від 08.11.2019 у справі №454/1008/16-ц, від 17.10.2018 у справі № 464/1874/17, від 05.06.2019 у справі №454/1690/16, від 05.06.2019 у справі № 454/2181/16, від 03.07.2019 у справі №454/3304/14, від 18.09.2019 у справі № 757/37226/17, об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 27.06.2018 у справі № 454/1668/17, Верховного Суду, викладеної у постановах від 17.02.2021 у справі №461/3186/16-ц , від 13.09.2022 у справі № 454/2182/16-ц, від 15.11.2023 у справі №461/5197/22, від 29.01.2024 у справі № 761/2672/23 та інших.
Щодо звернення з поданням до Конституційного Суду України, то слід зазначити, що порядок звернення з поданням до Конституційного Суду України регламентовано Законом України «Про Конституційний Суд України», за формами звернення до Суду є конституційне подання, конституційне звернення, конституційна скарга (стаття 50 Закону України «Про Конституційний суд України»).
Статтею 51 вказаного Закону унормовано, що конституційним поданням є подане до Суду письмове клопотання щодо: 1) визнання акта (його окремих положень) неконституційним; 2) офіційного тлумачення Конституції України.
У конституційному поданні зазначаються: 1) суб'єкт права на конституційне подання; 2) відомості про представника суб'єкта права на конституційне подання; 3) документи і матеріали, на які посилається суб'єкт права на конституційне подання, із зазначенням повного найменування, номера, дати ухвалення, джерела офіційного видання акта; 4) перелік документів і матеріалів, що додаються.
У конституційному поданні щодо конституційності акта (його окремих положень) зазначаються акт (його конкретні положення), що належить перевірити на відповідність Конституції України, та конкретні положення Конституції України, на відповідність яким належить перевірити акт (його окремі положення), а також обґрунтування тверджень щодо неконституційності акта (його окремих положень).
У конституційному поданні щодо офіційного тлумачення Конституції України зазначаються конкретні положення Конституції України, які потребують офіційного тлумачення, та обґрунтування підстав, які спричинили потребу в тлумаченні.
Відповідно до частини 1 статті 52 Закону України «Про Конституційний Суд України» відповідно до Конституції України суб'єктами права на конституційне подання є: Президент України, щонайменше сорок п'ять народних депутатів України, Верховний Суд, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.
Водночас відповідно до частини 6 статті 11 ГПК України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.
Під час вирішення даного спору судом не було встановлено щодо невідповідності або суперечності закону, який регулює спірні правовідносини невідповідності нормам Конституції України.
Таким чином, звернення до Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення Конституції України не входить до повноважень суду апеляційної інстанції.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно частин 4, 5 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Згідно із частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 у справі №757/3634/23-ц прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини 2 статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно пункту 13 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Таким чином, розподіл судових витрат (судового збору) відповідно до статті 129 ГПК України у даному випадку не здійснюється.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 у справі №757/3634/23-ц залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 у справі №757/3634/23-ц залишити без змін.
3. Матеріали справи №757/3634/23-ц повернути до Господарського суду міста Києва.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана 16.06.2025.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
І.П. Ходаківська