вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
м. Київ
"10" червня 2025 р. Справа№910/15007/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Демидової А.М.
Ходаківської І.П.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 10.06.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»
на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2025 (повне рішення складено 15.04.2025)
у справі №910/15007/24 (суддя Полякова К.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогресивні нафтогазові технології»
про стягнення 2 330 903,65 грн.
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогресивні нафтогазові технології»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»
про стягнення 13 566 979,14 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи» (далі за текстом - позивач за первісним позовом) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогресивні Нафогазові Технології» (далі за текстом - відповідач за первісним позовом) про стягнення 2 330 903,65 грн, з яких: 820 132, 75 грн пеня та 1 510 770, 90 грн штраф.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору №4600007376 від 21.03.2023 в частині виконання робіт у погоджений сторонами строк, а тому позивач нарахував відповідачу пеню та штраф відповідно до пункту 10.1 Договору.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Прогресивні нафтогазові технології» (далі за текстом - позивач за зустрічним позовом) звернулося до Господарського суду міста Києва із зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» про стягнення за договором про закупівлю послуг від 21.03.2023 № 4600007376 заборгованості в сумі 12 255 268,06 грн, пені в розмірі 200 406,05 грн, інфляційних втрат у розмірі 909 482,59 грн та 3% річних у розмірі 201 822,44 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправним застосуванням Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогресивні нафтогазові технології» оперативно-господарських санкцій щодо утримання грошових коштів у сумі 12 255 268,06 грн.
Господарський суд міста Києва рішенням від 27.03.2025 у справі №910/15007/24 у задоволенні позовних вимог первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» відмовив повністю. У задоволенні позовних вимог зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогресивні нафтогазові технології» відмовив повністю.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції оцінюючи наявні матеріали справи вказав на необґрунтованість тверджень позивача про нарахування штрафних санкцій за окремими етапами (етапи І-ІІІ погоджені в графіку), оскільки у даній справі в укладеному між сторонами договорі його предметом є результат виконаних підрядником робіт, завершальним етапом якого є пусконалагоджувальні роботи (етап ІІІ), строк виконання якого сторонами погоджено 365 календарних днів з дати підписання договору (21.03.2023), а отже, прострочення виконання робіт за укладеним між сторонами договором мало місце з 22.03.2024.
Заявлені Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогресивні нафтогазові технології» 820 132, 75 грн пені та 1 510 770, 90 грн штрафу суд визнав необґрунтованими, оскільки нарахування Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» пені та штрафу за прострочення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Прогресивні нафтогазові технології» робіт за Договором здійснено за період до 22.02.2024, тобто до початку настання прострочення виконання зобов'язання.
Оскільки предметом зустрічного позову є стягнення 12 255 268,06 грн, які утримані Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» унаслідок застосування оперативно-господарських санкцій, що є чинним та не скасованими, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення цієї суми боргу. З огляду на те, що позовні вимоги зустрічного позову про стягнення пені в розмірі 200 406,05 грн, інфляційних втрат у розмірі 909 482,59 грн та 3% річних у розмірі 201 822,44 грн мають похідний характер від основної вимоги про стягнення 12 255 268,06 грн боргу, у задоволенні даних похідних позовних вимог також відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2025 у справі №910/15007/24 в частині відмови у задоволенні первісного позову та ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що умовами Договору передбачено застосування пені і штрафу саме за несвоєчасне виконання будь-яких Робіт, які передбачені Графіком (Додаток №3) - етапами, а не лише усього Договору в цілому.
ТОВ «Оператор ГТС України» наполягає на тому, що має право нараховувати та стягувати штрафні санкції за окремі роботи, які виконані відповідачем з порушення передбаченого графіком виконання робіт строку.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.05.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2025 у справі №910/15007/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 07.05.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2025 у справі №910/15007/24; розгляд апеляційної скарги призначив у судовому засіданні на 10.06.2025 о 12 год. 15 хв.
Відповідач за первісним позовом (далі - відповідач) згідно відзиву на апеляційну скаргу позивача за первісним позовом (далі - позивач) заперечує проти її задоволення. Відповідач посилається на рішення судів в яких були досліджені аналогічні положення Договорів з позивачем та суди дійшли аналогічних висновків, про неможливість накладання штрафних санкцій за порушення окремих етапів робіт.
Представник позивача у судовому засіданні 10.06.2025 підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2025 у справі №910/15007/24 в частині відмови у задоволенні первісного позову та ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити у повному обсязі.
У судовому засідання 10.06.2025 представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги позивача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2025 у справі №910/15007/24 в частині відмови у задоволенні первісного позову залишити без змін.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
В силу положень частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу учасників справи, що рішення суду першої інстанції у даній справі оскаржується в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог, в той час, як в частині відмови у задоволенні зустрічного позову жодним учасником справи рішення суду першої інстанції у даній справі не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції переглядає законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні первісних позовних вимог.
21.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Прогресивні Нафогазові Технології» (далі - підрядник, підповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи» (далі - замовник, позивач) укладено Договір про закупівлю послуг №4600007376 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору підрядник за завданням замовника відповідно до умов цього Договору зобов'язується на свій ризик надати послуги: з ремонту і технічного обслуговування техніки (Ремонт вузлів одоризації газу ГРС Миколаївського ЛВУМГ та Золотоніського ЛВУМГ) відповідно до вимог чинних нормативних документів і технічної документації (які, з урахуванням частини 1 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (зі змінами та доповненнями), норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, далі іменуються - Роботи), а Замовник - прийняти та оплатити такі Роботи відповідно до умов цього Договору.
Як погоджено у п. 1.2 Договору, склад, обсяги, вартість робіт та строки визначені Технічними, якісними та кількісними характеристиками (додаток № 1, Договірною ціною (додаток № 2) та Графіком виконання робіт (додаток № 3).
Згідно з пунктом 3.1 Договору загальна вартість виконуваних Робіт за цим Договором згідно із Договірною ціною (Додаток № 2) становить: 93 918 600, 00 (дев'яносто три мільйони дев'ятсот вісімнадцять тисяч шістсот гривень 00 коп.) грн., в тому числі ПДВ 20% 15 653 100, 00 (п'ятнадцять мільйонів шістсот п'ятдесят три тисячі сто гривень 00 коп.) грн.
Відповідно до п. 3.3. Договору оплата за цим Договором проводиться в такому порядку: Замовник протягом 30 (тридцяти) календарних днів, але не раніше ніж через 20 (двадцять) календарних днів із моменту прийняття Робіт, що підтверджується актами приймання виконаних робіт та довідками про вартість виконаних робіт, перераховує на розрахунковий рахунок Підрядника суму вартості прийнятих Робіт.
Передача виконаних Робіт Підрядником і прийняття їх Замовником оформлюється актами приймання виконаних робіт, підписаними уповноваженими представниками Сторін (п. 5.1. Договору).
У пункті 5.2. Договору погоджено, що акт приймання виконаних робіт та довідку про вартість виконаних робіт готує Підрядник і надає його Замовнику не пізніше 25 числа звітного місяця. Замовник протягом 5 (п'яти) робочих днів перевіряє достовірність отриманих акту приймання виконаних робіт та довідки про вартість виконаних робіт у частині фактично виконаних Робіт, їх відповідність показникам якості, комплектність виконавчої документації, та, у разі відсутності явних недоліків, підписує його в рамках цього ж строку, або направляє мотивоване заперечення проти такого підписання.
Додатком № 3 до Договору є Графік виконання робіт, в якому визначено наступні граничні терміни виконання робіт: розробка, подання на експертизи та отримання результатів експертиз робочої документації - 150 днів; виготовлення АКОГ, будівельно-монтажні роботи - 300 днів; пусконалагоджувальні роботи - 365 днів.
23.02.2024 сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору, якою внесені зміни до п. 3.1 Договору та визначено, що загальна вартість виконуваних Робіт становить 93 712 097,18 грн., у т.ч. ПДВ 20 % - 15 618 682,86 грн.
Згідно з п. 4.1. Договору Підрядник зобов'язується виконати Роботи протягом 365 календарних днів із дати укладання цього Договору з обов'язковим дотриманням погодженого із Замовником Графіку виконання робіт (Додаток № 3), що додається до цього Договору та є невід'ємною його частиною.
Пункт 4.3 Договору передбачає, що датою закінчення виконаних Підрядником Робіт вважається дата їх прийняття Замовником в порядку, передбаченому Розділом 5 цього Договору. Виконання Робіт може бути закінчено Підрядником достроково за умови письмової згоди Замовника.
Пунктом 7.3.1. Договору передбачено, що Підрядник зобов'язаний виконати якісно та у встановлені Графіком виконання Робіт (Додаток №3) строки роботи відповідно до Технічних, якісних та кількісних характеристик (Додаток 1), ДБН та іншої нормативної документації.
Відповідно до п. 10.2 Договору у випадку несвоєчасного виконання Робіт, передбачених Графіком виконання робіт (Додаток №3), до Підрядника застосовуються штрафні санкції у вигляді пені в розмірі 0,1% від вартості Робіт, які несвоєчасно виконані, за кожен день прострочення виконання Робіт, а при порушенні строку виконання Робіт більш ніж на 30 (тридцять) календарних днів Підрядник додатково сплачує Замовнику штраф у розмірі 7% від вартості несвоєчасно виконаних Робіт.
Договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами і діє 550 календарних днів. У частині гарантійних зобов'язань договір діє до закінчення гарантійного строку, а в частині розрахунків - до їх повного виконання (пункт 11.1 Договору).
Згідно з Графіком виконання Робіт (Додаток №3 до Договору) передбачено виконання, а саме:
розробка, подання на експертизи та отримання результатів експертиз робочої документації - 150 днів. Граничний термін виконання робіт 150 календарних днів;
виготовлення АКОГ, будівельно-монтажні роботи - 300 днів. Граничний термін виконання робіт 300 календарних днів;
пусконалагоджувальні роботи. Граничний термін виконання робіт 365 календарних днів.
Між сторонами підписано акт приймання виконаних будівельних робіт № 1 від 23.02.2024 на суму 10 038,71 грн та акт вартості устаткування до акту № 1 від 23.02.2024 на суму 4 306 449,60 грн, акт приймання виконаних будівельних робіт № 2 від 23.02.2024 на суму 10 038,71 грн та акт вартості устаткування до акту №2 від 23.02.2024 на суму 4 306 449,60 грн, акт приймання виконаних будівельних робіт №3 від 23.02.2024 на суму 10 038,71 грн та акт вартості устаткування до акту №3 від 23.02.2024 на суму 4 306 449,60 грн, акт приймання виконаних будівельних робіт №4 від 23.02.2024 на суму 10 038,71 грн та акт вартості устаткування до акту №4 від 23.02.2024 на суму 4 306 449,60 грн, акт приймання викопаних будівельних робіт №5 від 23.02.2024 на суму 10 038,71 грн та акт вартості устаткування до акту №5 від 23.02.2024 на суму 4 306 449, 60 грн.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує, що відповідачем прострочено виконання робіт за вказаними вище актами, погоджених графіком (додатком № 3), а саме виготовлення АКОГ, будівельно-монтажні роботи, які мали бути здійснені до 15.01.2024 включно, за твердження позивача Підрядник (відповідач), прострочив виконання робіт на 38 календарних днів (з 16.01.2024 по 22.02.2024), у зв'язку з чим позивачем нараховано 820 132, 75 грн пені та 1 510 770, 90 грн штрафу.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогресивні нафтогазові технології» із претензією від 15.04.2024 № ТОВВИХ-24-5676 щодо виплати нарахованих за прострочення виконання робіт на 38 днів пені в розмірі 820 132,75 грн та штрафу в розмірі 1 510 770,90 грн, однак, дана претензія залишена Товариством з обмеженою відповідальністю «Прогресивні нафтогазові технології» без задоволення.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Частинами 1, 2 статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 626, частиною першою статті 628 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Статтею 6 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 цього Кодексу).
Як предмет договору цивільно-правова теорія розуміє необхідні за цим договором дії, що призводять до бажаного для сторін результату, тобто такий результат визначає, про що саме домовилися сторони.
У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов'язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату. Однак усі вони (права та обов'язки) не можуть охоплюватися предметом договору, оскільки можуть стосуватися як різноманітних умов договору, так і бути наслідком укладення договору, який є підставою їх виникнення. При цьому значення предмета договору може набувати основна дія (дії), що вчинятиметься сторонами і забезпечить досягнення мети договору.
За змістом статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов, до яких, серед іншого, віднесено умови про предмет договору.
Отже, предмет договору визначається у момент його укладення, без нього не може існувати договору, тому не може виникати зобов'язання; предмет договору має відображати сутність договору такого виду.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Проаналізувавши передбачені договором зобов'язання сторін, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що укладений між сторонами договір від 21.03.2023 №4600007376 за правовою природою є договором підряду, правовідносини щодо якого регулюються положеннями, зокрема, § 1 Глави 61 ЦК України.
Відповідно до частин 1, 3 статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл.
У розумінні наведеної норми основним предметом договору підряду є результат виконаних підрядником робіт.
З матеріалів справи вбачається, що основним зобов'язанням підрядника за договором є надання передбачених у пункті 1.1 договору послуг з ремонту і технічного обслуговування техніки (Ремонт вузлів одоризації газу ГРС Миколаївського ЛВУМГ та Золотоніського ЛВУМГ). Водночас умовами договору з урахуванням додатків до нього також визначено інші обов'язки підрядника у межах основного зобов'язання, зокрема обстеження, розробка, подання на експертизи та отримання результатів експертиз робочої документації, виготовлення АКОГ, будівельно-монтажні роботи та пусконалагоджувальні роботи.
Отже, проаналізувавши передбачені у договорі підряду зобов'язання підрядника, суд першої інстанції з урахуванням висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 18.02.2025 у справі №910/3385/24 з подібних правовідносин, дійшов правильного висновку, що основним зобов'язанням підрядника є виконання усіх передбачених договором робіт, завершальною стадією яких є пусконалагоджувальні роботи, а результат підрядних робіт, зважаючи на предмет договору, - це закінчені роботи з ремонту відповідно до такого договору.
За змістом статей 13, 14 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Відповідно до статті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до частини першої статті 530 цього Кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у разі стягнення неустойки (пені, штрафу).
Штрафними санкціями у ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 ГК України).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із частиною 2 статті 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Таким чином, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені та/або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 ГК України, можливо, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки невиконання грошового зобов'язання. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 19.09.2019 у справі №904/5770/18 та у постанові від 31.03.2021 у справі №916/3848/19.
Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов'язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов'язань.
Нарахування неустойки (пеня, штраф) здійснюється замовником, починаючи з наступного дня від кінцевої дати постачання товару, визначеної договором, до моменту надходження (постачання) товару, визначеного актом приймання-передачі.
Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов'язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже, неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов'язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов'язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків (в тому числі у вигляді збитків).
Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов'язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов'язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому, для деяких видів зобов'язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов'язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.
Із системного аналізу викладених норм законодавства вбачається, що відповідальність підрядника за умовами укладеного між сторонами у цій справі договору у виді штрафних санкцій (пені, штрафу) настає у разі прострочення виконання відповідачем обов'язку зі здачі завершеного будівництвом об'єкта в експлуатацію, тобто за прострочення виконання підрядних робіт у цілому, а не за прострочення у виконанні окремих етапів робіт у межах основного зобов'язання.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, сторони у договорі визначили кінцевий строк виконання відповідачем усіх передбачених договором робіт - протягом 365 календарних днів з дати укладення цього договору (пункт 4.1 договору). Крім того, судом встановлено, що сторони у додатку № 3 до договору "Графік виконання робіт" визначили строки виконання робіт, відповідно до якого підрядник зобов'язався виконати роботи з розробки, подання на експертизи та отримання результатів експертиз робочої документації протягом 150 днів, виготовлення АКОГ, будівельні-монтажні роботи - 300 днів та пусконалагоджувальні роботи - 365 днів.
Сторони визначили у договорі початок перебігу терміну виконання робіт саме з дати підписання договору - 21.03.2023. Відтак, оскільки для виконання договору встановлено 365 календарних днів з дати підписання договору, отже, підрядник мав завершити роботи до 21.03.2024.
З огляду на викладене колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що прострочення відповідачем у виконанні зобов'язань за договором починається із наступного дня за днем закінчення виконання всіх робіт за договором, тобто із 22.03.2024, та відповідно саме із цієї дати виникає право позивача на нарахування пені та штрафу.
Проаналізувавши передбачені у договорі підряду зобов'язання підрядника, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що основним зобов'язанням підрядника є виконання усіх передбачених договором робіт, завершальною стадією яких є пусконалагоджувальні роботи, а результат підрядних робіт, зважаючи на предмет договору, - це закінчені роботи з ремонту відповідно до такого договору. Відтак, нарахування заявленого розміру штрафу 1 510 770, 9033 грн та пені 820 132, 75 грн на підставі пункту 10.2 Договору є неправомірним, оскільки граничний строк виконання робіт за договором станом на 23.02.2024 ще не настав.
Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні первісних позовних вимог.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).
Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2025 у справі №910/15007/24 в оскаржуваній частині про відмову у задоволенні первісного позову прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2025 у справі №910/15007/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2025 у справі №910/15007/24 в частині відмови у задоволенні первісного позову залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали справи №910/15007/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана суддями 16.06.2025.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
І.П. Ходаківська